Tag: кераміка

З літа минулого року до кінця лютого цього року в Бухарестському муніципальному музеї в приміщенні Палацу Шуцу пройшла виставка «Цифрова археологія. Середньовічне минуле Бухареста з керамічної перспективи». Виставка представляє собою захоплюючу віртуальну подорож у минуле столиці, в Бухарест 15 -19 століть. Це нове розуміння того, як проходило повсякденне життя та як розвивався Бухарест.

Про виставку та проєкт, який стоїть за нею, розповіла її кураторка Аліна Стреїну. «Виставка виникла в рамках проєкту, профінансованого частково Адміністрацією Національного культурного фонду, з тією ж темою ̶ середньовічна історія Бухареста з перспективи кераміки. Проєкт був реалізований у партнерстві з Інститутом національної спадщини і мав на меті оцінити керамічні знахідки з археологічного контексту в символічних районах Бухареста. Таким чином, ми обрали з колекції Бухарестського муніципального музею ті предмети, які вважали репрезентативними і котрі були знайдені під час археологічних розкопок у місті. На нашу думку, вони відображають певні аспекти побуту мешканців Бухареста 17, 18 і 19 століть.»

Які види посудин були знайдені в археологічних розкопках, що стали основою експозиції в Бухарестському муніципальному музеї? Звідки вони походять і про що розповідають? Про це детальніше розповіла Аліна Стреїну. «Під час впровадження проєкту ми зрозуміли, що більшість знайдених посудин та керамічних предметів в основному є кухонними – посуд для приготування їжі та для сервірування. Кухонна кераміка, зрозуміло, досить однорідна та має багато спільних рис. Однак ми відзначили деякі дуже цікаві відмінності, зокрема щодо кераміки для сервірування. Наприклад, є глечики, які дуже схожі на ті, що використовувалися в Османській імперії. Є також пивні келихи, які мають багато спільних рис з тими, які були поширені в різних регіонах Німеччини. Є посуд для мінеральної води та інші дрібні предмети, які є імпортними товарами та результатом торгових зв’язків між Волощиною і великими торговими імперіями того часу.»

Аліна Стреїну також розповіла про цифрову складову виставки в Палаці Шуцу, а саме про сайт mmb.cimec.ro, цифровий каталог археологічних досліджень, пов’язаних з керамікою, знайденою на території столиці. Археологічні розкопки, проведені Бухарестським муніципальним музеєм, почалися ще в 1950-х роках і тривають до сьогодні, виявляючи предмети, що доповнюють письмову історію Бухареста. «Проєкт і виставка також пов’язані з запуском сайту mmb.cimec.ro, на якому представлені результати цього проєкту. Там можна побачити зображення 300 керамічних предметів з колекції Бухарестського муніципального музею, з яких 150 були відскановані в форматі 3D колегами з Інституту національної спадщини, а також зображення з архіву Бухарестського муніципального музею, що стосуються археологічних досліджень 50-х, 60-х, 70-х років, проведених у різних археологічно значущих місцях Бухареста. Побачити їх можна в режимі онлайн на цьому сайті.»

Кураторка Аліна Стреїну наголосила на меті виставки «Цифрова археологія» в Бухарестському муніципальному музеї: «Одна з основних ідей цього проєкту та виставки – залучення нової аудиторії, саме тому ми використали нові методи популяризації спадщини, зокрема 3D-технології для її просування. Використовуючи ці нові технології, які, на нашу думку, є абсолютно актуальними та важливими для правильного і послідовного документування об’єктів культурної спадщини, а також звертаючись до нових сфер, ми можемо залучити й молодшу аудиторію. Наприкінці проєкту на базі Факультету історії ми навіть провели майстер-клас, на якому представили всі матеріали, що були його частиною, зокрема виставкового проєкту. Молодші колеги, студенти, виявили надзвичайний інтерес саме до 3D-частини — як створювалися 3D-моделі та весь процес їхньої обробки. Отже, існує реальний інтерес серед молодих спеціалістів, які, ми сподіваємося, залишаться у цій сфері та з якими ми будемо співпрацювати в майбутньому задля розвитку та удосконалення нових методів документування та популяризації культурної спадщини.»

На завершення нашої дискусії Аліна Стреїну зробила огляд місць археологічних розкопок в столиці, з яких походять експонати, представлені на виставці: «Більшість з оцифрованих та представлених онлайн посудин, а також тих, що експонуються в рамках виставки, яку ще можна відвідати в Палаці Шуцу, походять з розкопок, проведених в районі вулиць нинішнього Старого міста, історичного центру Бухареста. Ці дослідження в основному здійснювалися археологами Музею міста Бухареста, а також включають інші розкопки в таких зонах, як Палац Котрочень, пагорб Раду-Воде та церква Святого Миколая Удрікань. Останні розкопки були проведені відносно нещодавно.»

Бухарестський муніципальний музей представив у Палаці Шуцу, в центрі столиці, виставку «Всесвіт керамічної реставрації» ̶ тематичну колекцію, присвячену невидимій стороні керамічних експонатів. Керамічні предмети, створені гончарями, є не просто зручними, функціональними посудинами, а самобутніми творами, які своєю формою, декором і фактурою вступають в духовний діалог з глядачем і здатні, сьогодні, як і в минулому, викликати реакції задоволення, захоплення і прихильності. Плин часу залишає свій відбиток на їхньому зовнішньому вигляді та цілісності. Саме тут на допомогу приходить реставратор, який за допомогою досліджень і наукових відновлювальних процедур повертає об’єктам їхній первісний вигляд для публічного показу.

Ми поговорили з експерткою-реставратором Міхаєлою Чобану, кураторкою виставки, про виклики, з якими стикається реставратор: «Виклики для реставратора виникають, щойно об’єкт потрапляє до реставраційної лабораторії, починаючи з дослідження і закінчуючи завершенням процесу реставрації. Кожен керамічний предмет потребує окремого підходу, залежно від пошкоджень, які виникли внаслідок плину часу.»

Що є основним обов’язком реставратора кераміки? Міхаєла Чобану: «На реставраторі лежить велика відповідальність за дотримання належних реставраційних процедур, щоб зберегти керамічні артефакти.»

Реставраторка Міхаєла Чобану розповіла, що саме включає в себе процес реставрації і в чому його кінцева мета: «Руйнівна дія природи або людини усувається реставратором з терпінням, майстерністю, серйозністю та високим професійним рівнем, який прагне відновити первісну форму, колір і зовнішній вигляд.»

Щоб зрозуміти процес реставрації кераміки ще більш детально, експертка-реставратор Міхаєла Чобану зробила короткий огляд етапів цього кропіткого та делікатного процесу: «Перший крок, який робить консерватор, ̶ це вивчення обробки глини та способів її виготовлення. Протягом історії ремесло роботи з глиною еволюціонувало від ручного ліплення за допомогою гончарного круга до промислових методів виготовлення керамічних виробів. Виходячи з якості глини, її складу, технології моделювання або процесу випалу, реставратор може визначити методи підходу до обробки в процесі реставрації, використовуючи матеріали та речовини, сумісні з досліджуваним керамічним матеріалом. Визначення факторів деградації кераміки здійснюється за допомогою декількох видів досліджень. Хімічні дослідження проводяться колегами-дослідниками, які за допомогою різних методів визначають природу відкладень, що загрожують цілісності предмета. За необхідності реставратор вивчає ці аналізи і разом з фізичними дослідженнями, проведеними мікроскопічно або макроскопічно, визначає стан збереження і діагноз досліджуваного предмета. Професійна реставраційна робота ґрунтується на наукових дослідженнях, принципах і методах, що застосовуються до всіх видів культурних об’єктів. Як уже зазначалося, першим етапом реставраційного процесу є дослідження, за яким слідують фізико-хімічні визначення, визначення факторів деградації і аж до стану збереженості артефактів. Зібрана інформація допомагає нам на наступному етапі ̶ постановці діагнозу та пропозиції відповідних методів лікування. Після цього починається хімічна обробка: видалення відкладень; ідентифікація предметів, які знаходяться у фрагментарному стані; склеювання специфічними для керамічної пасти клеями; заповнення проміжків сумісними матеріалами; кольорова інтеграція на заповнених ділянках та остаточна консервація. Від бажання знати методи і матеріали, які з’явилися в концепції сучасних технік, на реставратора покладається велика відповідальність знати, що використовувати в процесі реставрації, щоб розсудливо прийняти найбільш відповідне оброблення. У процесі реставрації об’єкта плин часу накладає свій відбиток на зовнішній вигляд і цілісність керамічних предметів.»

Виставка «Всесвіт реставрації кераміки» представляє відвідувачам процес реставрації керамічних предметів спадщини, який Міхаєла Чобану охарактеризувала наступним чином: «Реставрація кераміки покликана якомога довше зберегти для майбутніх поколінь відчутні свідчення. Мета цієї виставки ̶ відстежити весь шлях предмета, від його знахідки до появи у вітринах музею. Я сподіваюся, що завдяки унікальній тематиці цієї виставки відвідувачі дізнаються про виклики, які постають перед реставраторами в умовах невпинного часу.»

Багато часу минуло з того моменту, коли молоді люди вперше зав’язали на зап’ясті біло-червону плетену нитку на знак кохання. За цей час до плетеної нитки додалися всілякі підвіски, і звичай урізноманітнився. З 2017 року традиція “Мерціщора” була внесена до Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО на запит Румунії, Болгарії, Македонії та Республіки Молдова – країн, де зберігається вона. Наприкінці лютого і в перші дні березня у великих містах Румунії в місцях, які вважаються комерційно популярними, виробники мерцішорів отримують можливість продавати свою продукцію, яку на початку весни пропонують дамам і молодим дівчатам.

Цього року столичний Музей румунського селянина знову організував Ярмарок Мерцішора. Ми поспілкувалися на тему “мерцішора” з кількома творцями та продавцями таких прикрас, намагаючись зрозуміти, наскільки це традиція, наскільки спосіб життя і наскільки комерційний об’єкт. Теодор Адріан Негоїце з н.п. Бирлоджень повіту Мехедінць (південь) приїхав на столичний ярмарок і розповів нам:

“Я продаю мерцішори у формі мініатурної ложки, з румунськими народними мотивами і надписомрумунською мовою, тому що дуже приємно пам’ятати нашу мову перед іншими мовами, якими ми розмовляємо, приємно розмовляти румунською, і я подумав, що це має бути сувенір з нагоди свята Мерцішора: і традиційні мотиви, і надписрумунською мовою. Друга модель – це мініатюрні постоли, також із надписомрумунською мовою і кількома способами прикріплення. Вони зроблені від руки, все прикріплено вручну, а потім загорнуті в конверт для подарунка. І третя модель, третій мійпроєкт – це хрестики з посланням, на якому є назва хрестика, пояснення про нього, в основному це ознайомлення з традиційним румунським мистецтвом і сільською культурою”.

Теодор Адріан Негоїце розповів про те, як він бере на себе роль хранителя традицій: 

“Традиція, її збереження залежить від нас, тому кожен з нас повинен робити те, що від нього залежить, це правильний жест повернення до витоків. Наприклад, у моєму мерцішорі немає ніякої системи кріплення, так робили раніше. Навіть літні наші клієнти кажуть: “Моя бабуся так робила! Їх не пришивали або приколювали до одягу”.

Панаїтеску Іоана, представник бренду «Pasărea Măiastră Design», розповіла про диверсифікацію моделей:

“Я прибула на ярмарок, щоб показати свої роботи, свою нову колекцію. Нова колекція здебільшого натхненна японською культурою, у нас є брошки, натхненні традиційними японськими ляльками, які називаються кокеші. Вони зроблені з дерева, але ці мої зроблені з порцеляни, щоб надати їм особистого дотику. Вони порцелянові, розписані при температурі 1220 градусів, розписані вручну, мають золоті та платинові деталі. Процес складний, займає близько двох тижнів. Це японська традиція, поєднана з румунською. Це також джерело доходу”.

Руксандра Берде розповіла:

“Протягом року ми також виготовляємо мерцішори та брошки, які продаємо в книгарнях і квіткових магазинах. Це період, коли люди дійсно шукають гарні речі, які можна подарувати. Люди носять їх на гаманцях, на одязі, і вони зазвичай представляють цю людину, тому що є символами, з якими вони себе ідентифікують. Наприклад, вони представляють хобі, пристрасть чи улюблену тварину. Це правда, що ми урізноманітнили нашу тематику, можливо, через бажання зробити щось більш універсальне і щось, що залишиться й після 1 березня, тобто ми хочемо зробити щось, що має більш корисну мету. Вони дуже добре продаються, особливо на цьому ярмарку, тому що це вже традиційний ярмарок”.

Резван Супуряну з alelieruldecarte.ro розповів нам, що його переосмислені мерціщори породили багато прекрасних проєктів:

“Це, власне, “Книжкова майстерня”, ми робимо папір ручної роботи, ручний друк, палітурку, а навесні, вже багато років поспіль, ми створюємо мерціщор, який можна висаджувати, це папір ручної переробки, в чию паперову масу ми вставляємо насіння рослин, не зверху, а всередині, і їх можна висаджувати. Їх кладуть на землю, засипають дуже тонким шаром ґрунту і доглядають, як за будь-яким насінням”.

Нематеріальна спадщина включає в себе традиції, усне мовлення, соціальні практики та ритуали, і в даний час Румунія має 7 елементів у Репрезентативному списку нематеріальної культурної спадщини людства: “Ритуал калюши”, “Дойна”, “Традиційна кераміка Хорезу”, “Колядування чоловічими групами”, “Румунський парубковий танець”, “Традиційні техніки виготовлення кори” і “Мерцішор”. Наразі оціночний комітет ЮНЕСКО розглядає питання про включення ще двох елементів: “Традиції ліпіцанського конярства” та “Мистецтво сорочки з алтицею”.

Останні два-три роки допомогли нам заново відкрити дуже красиві місця Румунії, а кольори золотої осені, що дуже швидко закінчується, перетворюють природу на витвори мистецтва. Прихід осені можна впізнати по листю дерев. Одноманітні зелені кущі та деревця раптово вибухають барвистим феєрверком, а парки за кілька днів перевтілюються і стають золотисто-червоними. У Румунії є кілька музеїв просто неба, багато з них етнографічні музеї. З особливим зовнішнім виглядом і експонатами, що налічують сотні років, ці музеї можуть стати ідеальним вибором для тих, хто хоче відкрити для себе румунську культурну спадщину в поєднанні з прогулянкою на природі.

Сібіуський музей традиційної народної цивілізації АСТРА, який вважається одним із найкрасивіших музеїв під відкритим небом у Румунії, радує відвідувачів відреставрованими традиційними будинками та ідилічними пейзажами. Музей розташований у природному заповіднику Думбрава Сібіулуй і має приблизно 10 кілометрів стежок, понад 400 будинків і господарських будівель, а туристи, які переступають його поріг, мають можливість насолоджуватися різними ремісничими майстернями, музейними анімаціями, традиційними танцями чи іншими заходами, організованими залежно від пори року.  Найстарішою пам’яткою музею є церква з н.п. Дретя, Клузького повіту, будівля 1672 року, в якій виділяється надзвичайно добре збережений живопис. Музей можна відвідати щодня з 8:00 до 21:00, а  інтер’єри селянських будинків  відкриті лише частково, з середи по неділю, залежно від погодних умов, з 09:00 до 5:00 вечора.

Розташований прямо в центрі Бухареста, на березі озера Херастреу, Музей села імені Дімітрія Густі є справжнім скарбом з точки зору набору репрезентативних будівель з різних етнографічних районів країни. Офіційне відкриття музею села в столиці Румунії відбулося 10 травня 1936 року в присутності короля Кароля ІІ. Серед автентичних домогосподарств з усіх регіонів країни виділяються найстаріша хата, побудована у 17 столітті, і найновіша з них, з 20 століття. У минулому будинки розбирали з місця їх походження та доставляли до Бухареста потягом, фургоном або навіть за допомогою човнів, а потім збирали всередині музею. Відвідування музею – унікальний досвід для тих, хто зачарований традиційним селянським життям, тут знаходяться пам’ятники та оригінальні сільські будівлі, такі як домогосподарство з Кійожду, повіту Бузеу, церква з Драгомірешть, повіту Марамуреш, або домогосподарство з 19 століття з села Думітри, повіту Алба. Всі ці музейні експонати організовані в колекціях за принципами сучасного музеєзнавства. Багатий матеріальний та нематеріальний скарб стає яскравішим під час культурних заходів, які організовує музей з нагоди релігійних свят (Драгобете, Вербна неділя, Різдво тощо), коли відбуваються ярмарки народних майстрів та вечорниці. Щороку Національний музей села в Бухаресті відвідують понад півмільйона відвідувачів. Бухарестський музей села став визнаною в країні та закордоном школою музеєзнавства, це місце де турист може ознайомитися з Румунією за кілька годин, може зустрітися з традицією, може радіти прогулянкою серед природи.

Тімішоарський музей села був вперше відкритий для публіки в 1971 році і показує захоплюючу історію традиційного життя в Банатському регіоні. Музей розташований у Педуря Верде, на околиці міста Тімішоара, у напрямку  до м. Лугож. Етнографічний парк займає площу 17 га, де відвідувачі можуть насолоджуватися автентичними конструкціями з каменю, глини або дерева, повністю придбаними в селах Баната. Слід зазначити, що характерною рисою будинків цього району є гостьова кімната, яка присутня в кожному з експонованих домогосподарств і прикрашена найкрасивішими та найавтентичнішими тканинами – килимами, скатертинами, рушниками. Крім селянських хат минулого, тут також є домогосподарства, які належать етнічним громадам, що проживають в цьому регіоні, наприклад, угорське домогосподарство з етнографічного району Лугож, українське домогосподарство з Марамороши чи словацьке. Понад 10 тисяч пам’яток спадщини, структурованих у чотирьох колекціях (тканини, ікони, деревообробне мистецтво та кераміка), можна побачити в етнографічному відділі Музею.

Всього в 8 кілометрах від міста Пітешть (центрально-південна частина Румунії) знаходиться Музей виноградарства та садівництва з м. Голешть. Музей був побудований на фундаменті середньовічного комплексу, спорудженого у XVII столітті. Поруч є етнографічна виставка під відкритим небом, яка містить понад 30 домогосподарств з усієї країни. Їх було привезено починаючи з 1966 року з районів, де виноградарство та садівництво є основними видами діяльності. Кожне домогосподарство включає житловий будинок, прибудови та знаряддя, які нагадують про власників будинків, до коли вони стали експонатами музею. Етнографічний музей під відкритим небом складається з церкви, корчми, ратуші та будівлі, яка зіграла роль першої сільської школи з викладанням румунською мовою на півдні Румунії, будучи заснована вченим Дініку Голеску. До речі, середньовічний комплекс тісно пов’язаний із боярською родиною Голеску. Це важлива сім’я для середньовічного та сучасного періодів історії Румунії. Вони зіграли вагому роль під час важливих політичних моментів середньовічного періоду, але особливо у ХІХ столітті, щодо об’єднання Румунських князівств та появи нового румунського села. Боярська резиденція в н.п. Голешть поєднує румунську архітектурну традицію з елементами східного впливу та характеристиками західної цивілізації. У будинку є великий льох, з арками та масивними стінами, над якими був піднятий житловий цокольний поверх. На цей поверх, що був побудований з легкої дерев’яної структури, можна дістатися за допомогою дубових елегантних сходинок, які рушають з центрального холу будівлі. У Музеї виноградарства та садівництва в н.п. Голешть організовуються різні заходи, присвячені відвідувачам. Поруч із особняком є парк, який є частиною середньовічного комплексу. Відвідувачі дізнаються про те, як проводила вільний час еліта XIX століття. Музей також підтримує зв’язок з народними майстрами.

Сучавський музей буковинського села є третім за величиною в країні. У ньому  туристи ознайомлюються з традиційними елементами буковинської народної архітектури. Музей під відкритим небом розташований у східній частині міста, поблизу Тронної фортеці та парку Шіпоте-Четате. Ідея заснування музею під відкритим небом, з метою підкреслення етнографічного потенціалу Буковини, датується 1958 роком, коли буковинське село ще мало багато пам’яток народної архітектури. Однак, лише в 1971 році почалися перші дослідницькі кампанії на місцях по збору фольклорних та етнографічних даних. Поряд з домогосподарствами, що складаються з будинків і прибудов, розташованих уздовж вулиць, у центрі села, розміщена дерев’яна церква та дзвіниця, пивоварня з н.п. Сару Дорней і школа з н.п. Секурічень. Поруч із струмком, що протікає через музей, збудували водяний млин, а в 2001 році сюди перенесли повністю дерев’яну православну церкву з н.п. Вама, що належить до другої половини 18 століття. Під час вашого візиту ви можете взяти участь у демонстрації традиційної майстерності та у семінарах. Також варто звернути увагу на гончарну майстерню з села Марджіня. Усі будинки та об’єкти утворюють особливу етнографічну експозицію, експонуючись у природному середовищі, що підвищує їх автентичність і дарує відвідувачам відчуття подорожі в часі, завдяки тому, як вони відтворюють традиційний спосіб життя Буковини. Дуже цікавим є також спосіб експонування ремісничих майстерень, які були оснащені спеціальним інвентарем для кожного окремого ремесла.