Tag: Клуж-Напока

  • Українці в місті Клуж-Напока відзначили День вишиванки (повторення)

    Українці в місті Клуж-Напока відзначили День вишиванки (повторення)

    Історія національного вбрання українців сягає глибокої давнини. Українці вірять, що вишиванка оберігає людину, дарує їй здоров’я та добру долю. У наші дні відомі дизайнери використовують вишиванки при створенні колекцій одягу.

    У третій четвер травня в Україні традиційно відзначають День вишиванки. Акція бере початок з ініціативи студентської молоді факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. У 2006 році вони запропонували один день року присвятити українській вишитій сорочці. Це свято вийшло за межі України і тепер українці, де б вони не проживали, відзначають День вишиванки. У свою чергу українці Румунії, разом із переселенцями з України, відзначили Міжнародний день вишиванки.

    Таким чином, у суботу, 18 травня цього року, «Клуб української малечі», який діє при Клузькій філії Союзу українців Румунії, провів захід під назвою «День української вишиванки». Ведуча заходу Людмила Дорош, головний редактор дитячого журналу «Дзвоник», що виходить під егідою СУР, та організатор «Клубу української малечі» підготувала для дітей та дорослих низку заходів. Людмила подає деталі про захід, присвячений Міжнародному дню вишиванки: «Добрий день вам та вашим радіослухачам! Усі ми, українці, знаємо, що вишиванка є для нас не тільки одягом, а й важливим символом нашої національної ідентичності та культурної спадщини. І тому не дивно, що Міжнародний день вишиванки, який усі українці почали відзначати, починаючи з 2006 року, набуло дуже великої популярності, особливо в останні роки і особливо в цей важкий для нас, для України період. А найкращим способом відзначити День вишиванки є, звичайно ж, вдягнути її і носити особливо цього дня. Саме це зробили і ми разом з дітьми та батьками, які відвідали наш захід «Клубу української малечі. Окрім демонстрації своїх гарних вишиванок, учасники заходу дізналися про її вікові традиції та особливості, про техніки вишивки та її кольорову гаму, про значення кожного кольора та орнаментів, які використовуються у вишивці. Вишиванку вважають оберегом, адже вишиваючи сорочку своїй дитині, мати молилася, співала пісень, вкладаючи у свої слова усю свою любов та турботу та дуже добру материнську, багату енергію. Тож на нашому заході ми провели майстер-клас по складанню різноманітних узорів української вишиванки, ми це зробили із термонамистинок. Наші маленькі учасники під час роботи слухали й підспівували гарні українські пісні про сорочку, про матір та рушник. Вони створювали для себе та своєї родини маленькі обереги, які, як і їхня вишита сорочка, буде показувати усім, що вони пишаються своїм походженням та спадщиною. Адже наша вишивка, поряд з калиною та пшеничним колоссям були й досі залишаються символом України, духовного багатства її народу та окрасою нашого життя.»

    Ми попросили кількох учасників заходу «День української вишиванки», проведеного Клузькою філією СУР, відповісти на кілька запитань у зв’язку з вишиванкою: – Як виглядає їхня вишиванка? – Звідки вони її мають? – Які спогади у них у зв’язку з вишиванкою? – Кому вони б подарували вишиванку. Також учасники поділилися своїми враженнями від участі у заході. Ось їхні відповіді:

    Пані Олена Астафієва з України, яка тимчасово перебуває в місті Клуж-Напока, ствердила: «Ми з чоловіком та трьома дітьми приїхали до міста Клуж одразу після російського вторгнення. Через деякий час моя близька подруга надіслала нам деякі речі, які були для нас найціннішими, у тому числі й вишиванки для всіх членів родини, бо ми ними дуже дорожимо. Мою сукню-вишиванку мені подарували мої друзі на день народження. А я сама сплела потім дуже красивий віночок і завжди пишалася, коли їх одягла. Я вважаю, що вишиванка це дуже елегантний та зручний одяг. А ще він завжди привертає увагу людей і ти відчуваєш гордість. Моя сукня має оригінальну вишивку та стриманий колір. Сорочка або сукня-вишиванка завжди підкреслює жіночу красу, я навіть вважаю, що вишиванки сповнені особливої енергії. Не важливо, чи то ручна робота, чи машинна, вишиванки завжди мають яскравий вигляд. Одяг з орнаментом – це завжди вражаючий ефект, вишиванку можна одягати в різні сезони та вона актуальна скрізь: будь це свято, чи або ділова зустріч, чи просто прогулянка. Для нас, українців, вишиванка – це завжди нагадування про рідний дім, про Україну. До речі, я також обожнюю доповнювати образ різними прикрасами під колір візерунків. Все українське – це  дуже красиво, сучасно, вишукано. Після заходу до Дня української вишиванки я відразу замовила для мого чоловіка нову сорочку, вибрала малюнок, тканину, кольори та тепер чекаю, щоб зробити йому такий подарунок. І взагалі ми дуже вдячні Клузькій філії СУРу за чудовий захід до Дня вишиванки. Як завжди, ми дізналася щось нове і цікаве про історію вишиванки, слухали українські пісні , проводили майстер-клас. Цей день об’єднав всіх нас, українців, бо вишиванка – це символ багатовікової історії та національна гордість».

    Пані Наталія з України, яка присутня на майже кожному заході Клузької філії СУРу й допомагає організаторам заходів, уточнила: «Вишиванку купила давно, років десять тому, коли була на екскурсії в Яремчі. Там було дуже багато вишиванок, але мені сподобалася з синіми і рожевими квітами, вони мені нагадували мені першу мою вишиванку, яку мені в дитинстві подарували мої батьки. Я її одягала на свята, а потім, коли вступила до училища, а потім до університету, це був мій оберіг. Вишиванку я і зараз одягаю у великій свята, як на Різдво, Великдень, День незалежності, Свято вишиванки, також коли йду до друзів, які люблять і шанують вишиванку, бо вишиванка надає настрою, у ній почуваєш себе молодшою, вона додає тобі також сміливості, робить тебе щасливою і гордою. Вишиванка – це одяг вільних людей, символ нескореності, це символ нашої нації, це витвір мистецтва нашого народу, який ми пронесли через віки. Це воля, це символ нашої ідентичності. У мене найтепліші спогади про вишиванку, коли бабуся, дідусь, батьки одягались на свята, мені здавалося, що їх обличчя тоді світилися від гордості і радості, а хата наповнювалась світлом і любов’ю і на душі було так добре, якось так щиро. Особисто я не вишивала вишиванки і заздрю тим майстриням, які вміють вишивати, вкладаючи у свої узори, почуття, надії та переживання. Я б подарували кожній людині на цій землі, яка бажала б носити нашу вишиванку, щоб вони самі відчули той трепіт серця, радість і гордість, коли її одягаєш, Я своїм дітям вже давно подарувала вишиванки. Вони в нашій сім’ї є невід’ємним атрибутом. Вже не один рік українці та румуни українського походження збираються в Клузькій філії Союзу українців Румунії на свято вишиванки. Ми дуже вдячні організаторам філії, особливо пану Гербілу голові філії, за такі чудово організовані заходи, де звучить рідна українська мова, українські пісні та вірші. Діти малюють малюнки, роблять різні поробки. Дякуємо за поширення української культури та її збереження. Такі свята додають енергії, позитиву і віру у нашу перемогу у цей складний час».

    Один із учасників заходу, 12-річний Роман Романенко сказав: «Доброго дня! Мене звуть Роман, я з Одеси. Нещодавно я був на заході українського союзу в Клужі, на День вишиванки. Мені дуже сподобалося робити пластикові малюночки української символіки. Для мене вишиванка означає український народний національний одяг з орнаментом або з символікою на білому фоні».

    А тепер декілька слів від батька хлопчика, Андрія Романенка: «Доброго дня! Мене звати Андрій, я з Одеси. Наразі разом із родиною ми перебуваємо в Румунії, у зв’язку з війною в Україні. Нещодавно я відвідав захід «День української вишиванки», організований Клузькою філією Союзу українців Румунії. Мені там дуже сподобалося і я вважаю, що такі заходи потрібні для всіх українців. Велика шана і подяка організаторам цього заходу, на якому діти змогли в черговий раз зануритися в українську культуру і своїми руками створювати оригінальні українські орнаменти та українську символіку. Для мене це дуже важливо. Для мене особисто вишиванка означає не тільки українську національну сорочку, а ще символізує Україну та всі почуття, які з цим пов’язані.»

    Головний редактор дитячого журналу «Дзвоник» Людмила Дорош уточнила: «Моя вишиванка була придбана досить недавно, декілька років тому. Ми з сім’єю відвідали Україну, і це якраз припало на святкування Дня незалежності України. Ми тоді тоді були в Києві і я зайшла в Народний дім України і звідси вибрала для себе вишиванку. Я дуже хотіла мати для себе вишиванку, оскільки у мене на той період не було вишиванки. І оскільки вся Україна святкувала тоді День Незалежності, виявилося так, що я ледь знайшла для себе вишиванку по моєму розміру. І здається, що саме ця вишиванка чекала на мене, вона мені вона дуже добре підійшла і так я придбала для себе вишиванку і відтоді на будь-яку значущу подію для українців, дуже часто на заходи, які проводить СУР, я одягаю вишиванку, тому що вона показує хто я є, показує моє відношення та мою любов до України. Мені було дуже приємно побачити, що на наш захід прийшли як дорослі, так і діти, одягнені у вишиванки, майже всі були одягнені у вишиванки. І це ще раз підкреслює важливість вишиванки, адже тікаючи від війни, люди привезли з собою і вишиванку. Не забули її. Вона відноситься до тих важливих речей, які вони взяли з собою. Це ще раз підкреслює і показує нам, що вишиванка дійсно дуже важлива для кожного українця, що вона показує нашу любов до своєї батьківщини, що вона дійсно є проявом нашої національної свідомості та ідентичності».

  • Регіональна лікарня в Клуж-Напоці

    Регіональна лікарня в Клуж-Напоці

    2024 рік обіцяє стати роком великих інфраструктурних проєктів у Румунії. Випадково чи ні, але цього року пройдуть чотири види виборів: місцеві, до Європарламенту, президентські та парламентські. У цьому контексті уряд знову привернув увагу громадян до тих сфер, які вони вважають недостатньо розвиненими, в тому числі до медичної інфраструктури.

    В останні десятиліття румунські політики весь час обіцяли сприяти будівництву регіональних лікарень, гігантських медичних центрів, які надають сучасні та централізовані послуги населенню великих регіонів країни. Однак, через бюрократичну тяганину і брак фінансування проєкти постійно відкладалися, але цього разу, схоже, ситуація почала змінюється на краще.

    Після того, як у березні розпочалося будівництво Крайовської регіональної лікарні швидкої допомоги на південному заході Румунії, а в квітні – Ясської регіональній лікарні швидкої допомоги на північному сході, наприкінці минулого тижня нарешті стартувало будівництво регіональної лікарні швидкої допомоги в Клуж-Напоці в центральній частині Румунії. Проєкт на суму понад 700 мільйонів євро має бути завершений за три роки. Медичний заклад буде розташований у місті Флорешть і матиме майже 850 ліжок, вертолітний майданчик і 22 операційні.

    У церемонії закладання першого каменю, яка символічно знаменує початок робіт взяв участь і міністр охорони здоров’я Александру Рафіла, який заявив, що якість охорони здоров’я в Румунії значно покращиться, в тому числі завдяки будівництву цих трьох регіональних лікарень. За його словами, лікарні будуються в Румунії дуже швидкими темпами і дуже якісно, завдяки коштам, отриманим від Європейського Союзу в рамках Національного плану відновлення і стійкості, а також тому, що багато місцевих чиновників виявляють великий інтерес до цих проєктів. Він зазначив, що в даний час є 20 лікарень, які будуються або будівництво яких розпочнеться найближчим часом і це також завдяки мерам і головам повітових рад, які мають виправдану зацікавленість у захисті здоров’я членів громад, які вони очолюють.

    Якщо Румунія хоче підвищити якість охорони здоров’я, їй потрібна не лише сучасна інфраструктура, а й достатня кількість добре підготовлених лікарів. На жаль, система охорони здоров’я країни стикається з гострим браком медичних працівників, багато з яких все ще виїжджають до країн Західної Європи. За даними Румунської колегії лікарів, 58% медиків у віці до 35 років мають намір покинути країну, і це в умовах нестачі 15 000 лікарів на національному рівні.

  • Палац Банффі у м. Клуж-Напока

    Палац Банффі у м. Клуж-Напока


    Про насичене історичне минуле міста Клуж-Напока
    розповідає сама назва міста. У римську епоху тут був
    військовий табір Напока, якому згодом було надано статус міста і потім колонії.
    Перші згадки про нього датуються 108 р. н.е. При
    переселенні народів місто не вціліло. Походження назви міста має дві версії:
    німецьку – Klause, «гірський перевал» та латинську- Clus,
    «закритий», що можна пояснити пагорками навкруг міста. Угорці називають місто
    Коложвар (Kolozsvár). У 1974 році назву міста «Клуж» було
    змінено румунською комуністичною владою на «Клуж-Напока».




    Місто вкрай цікаве для любителів архітектури,
    завдяки неймовірній концентрації красивих будівель. Найцікавішим у місті вважається його історичний центр,
    який активно забудовувався монументальними
    репрезентативними будинками протягом XVIII і XIX століть, так що на кожній
    вулиці є будинки, які претендують на звання палаців. Завдяки довгій забудові,
    зустріти на вулицях можна споруди різних стилів: готики, ренесансу,
    бароко і неокласики. Обов’язково варто відвідати готичну церкву Св. Михаїла (ХУ
    століття), резиденцію угорського короля Матьяша Корвіна, Палац Банффі в стилі
    бароко.Це розкішна
    барокова будівля, побудована в кінці XVIII століття за проектом німецького
    архітектора Блумана, є однією з окрас Центральної площі міста Клуж-Напока.
    Палац зведений для дворянської родини Банффі, яка відіграла важливу роль в
    історії Трансільванії в цілому, і в історії міста Клуж-Напока зокрема. В першу
    чергу, увагу тут привертають статуї античних богів, що прикрашають фасад. На
    даний момент тут знаходиться Музей мистецтв з найбагатшою колекцією румунської,
    німецької, італійської, російської, угорської та фламандської шкіл живопису.
    Незважаючи на великі розміри, в місті Клуж-Напока дуже затишно. Тут гармонійно
    сусідять дух старовини і жива атмосфера фінансового і економічного центру. І
    теж тут знаходиться один з найбільших в Румунії університетів імені
    Бабеша-Бойої, так що любителі гучного нічного життя будуть відчувати себе тут в
    себе вдома.




    Одна з
    найстаріших шляхетських угорських родин в Трансільванії, сім’я Банффі, залишила
    найбільш цінні відбитки житлової нерухомості в цьому регіоні. Численні замки,
    особняки і вілли розкидані по всій Трансільванії, побудовані членами різних
    гілок родини Банффі ще в XV-XVI ст., збереглися
    до наших днів, будучи частинами румунської культурної спадщини. Найбільш
    розкішною спорудою в місті Клуж, безсумнівно, є Палац Банффі, в якому упродовж
    часу зупинилися на короткий час багато особистостей з усього світу, з-поміж
    яких імператриця Сіссі або Франц Йосиф Австрійський. Будівля, яку вважали
    архітектурною перлиною міста, була побудована в стилі бароко, архітектор
    надихнувся стилем австрійських палаців, характерних для XVIII століття.
    Палац, розташований на центральній площі міста Клуж, недалеко від собору св.
    Михаїла, має дуже гарну історію. Кажуть, що угорська родина Банффі хотіла
    ідеального будинку, який представляв би її і водночас здивовував громадян
    міста. Але для такої споруди, архітектору було потрібно більше місця на якому
    би розтягалася будівля. Єдине знайдене рішення – придбання навколишніх будинків
    графами Банффі Денеш та Банффі Дьоргь.




    Зведення палацу
    розпочалося близько 1774 року німецьким архітектором Йоганном Еберхардом
    Блуманом, і було завершено лише через 11 років. Палац є зразком німецького
    мистецтва з грандіозними декоративними елементами, здійсненими Антоном
    Шухбауером, а будівля була включена до списків національної
    архітектурно-мистецької спадщини Румунії. За місцевими розповідями, щоб
    побудувати таку велику споруду архітектор отримав зарплату на 100 років, а саме
    близько 12.000 флоринів, пшениці та вина, враховуючи, що його зарплата
    становила лише 120 флоринів на рік. Сьогодні в розкішній будівлі розміщений
    Музей мистецтв міста Клуж. На фронтисписі рококо розміщені герб родини Банффі
    та статуя персонажів римської міфології: Марса, Аполлона, Діани, Персея,
    Геракла та Мінерви. План споруди, в якій розміщується Художня галерея, був
    закритий у 1990 році через деградований стан будівлі та відкритий у 1996 році.
    У 1997 році музей був оголошений Європейський музеєм. Палац Банффі складається
    з чотирьох крил, розташованих навколо внутрішнього внутрішнього двору. З вулиці
    доступ з головної частини (з площі Унірі) здійснюється через потрійну, монументальну галерею, з
    отвором до головних приміщень палацу, розташованих у західному крилі. Проект
    палацу слідкує за типом тогочасних міських палаців Західної Європи: квадратний
    план із внутрішнім подвір’ям, огородженим чотирма крилами будівлі, із дахом
    горищного типу, та аркадами по бокам.

  • Міжнародний науковий симпозіум  в м. Клуж-Напока

    Міжнародний науковий симпозіум в м. Клуж-Напока

    Протягом двох днів у травні, у Клуж-Напоці, проходив
    Міжнародний Симпозіум «100 років клузькій славістиці». У 2019 році університет
    імені Бабеш-Бойоя святкує 100-річчя від свого заснування. Чисельні факультети
    цього університету відзначили цю круглу дату культурно-науковими та
    артистичними заходами. Кафедра слов’янських мов і літератур присвятила цій
    історичній події цьогорічний 11-ий випуск Міжнародного Наукового Симпозіуму
    «Діалог славістів на початку ХХІ століття». Її головними організаторами стали
    працівники кафедри за фінансової підтримки Інституту польської мови, що у
    Бухаресті. Культурну програму заходу забезпечило керівництво російського Центру
    культури. Партнером мас-медіа стало місцеве телебачення TVRCluj.




    На урочистому відкритті симпозіуму слова вітання
    прозвучали від керівництва університету, факультету та кафедри. Заступник
    декана філологічного факультету, доктор Левенте Т. Сабо виділив: «помітними і важливими є традиції славістики
    з точки зору університету, як установи. Створення цієї кафедри та її яскравий
    розвиток, в тому числі всіх 3-ьох мов-складників – російської, української та
    польської – вказує на постійну підтримку університету цих спеціальностей.»




    Окреслюючи мету загального розвитку університету і
    кафедри славістики зокрема, він наголосив: «Ми думаємо про майбутнє цього факультету, як про майбутній
    інтелектуальний центр, який сприяє широкій інтернаціоналізації. Міжнародна
    конференція, на якій знаходяться і колишні педагоги і колишні учні цієї
    кафедри, а також дійсні викладачі і студенти, іноземні дослідники, зацікавлені
    нашим заходом, є найкращим зразком такого центру, її своєрідним інтелектуальним
    обличчям…» «Нам важливо створити можливості, за допомогою яких ми зможемо
    стати базою для тих, хто зацікавлений у створенні нових або участі у вже
    існуючих міжуніверситетських наукових програмах, у створенні можливості для
    налагодження особистих і ділових стосунків, які б могли стати початками
    професійного співтовариства для всіх зацікавлених.»- підкреслив він. На
    завершення пан доцент висловив надію, що «святкування
    100-річчя стане чудовою нагодою як для громади тутешніх славістів так і для
    гостей з-за кордону обдумати плани на майбутнє, та й чому б ні – помріяти про
    сценарії, способи і методи розвитку цього відділу філології у наступні 100
    років.»




    Голова кафедри слов’янських мов і літератур пані Каталін
    Балаж після слів подяки всім за присутність, коротко описала розвиток
    очолюваної кафедри з історичної та науково-професійної точок зору. Вона
    зупинилася дещо детальніше на переліку досягнень 5-ти особистостей клузької
    славістики і лінгвістики: Сільвіу Драгоміра, Йосипа Поповіча, Теодора Капідана,
    Еміля Петровіча та Івана Петруца. Каталін Балаж зазначила, що «згадуючи дослідження тих, хто був або ще є викладачем на цій кафедрі, за
    її столітнє існування можна говорити про такі напрямки: словянсько-румунські
    мовні відносини, діалектологія, топонімія, слов’янська ономастика, фонетика,
    румунсько-російська-українська інтерференція, українські говірки і культура
    української громади у Румунії, дослідження по сучасній українській і російській
    мовах та літератур». Крім того вона звернула увагу на зростаючу
    зацікавленість викладачів до питання лінгвістичної карти світу та до
    перекладацької діяльності з української та російської мов. Було також згадано
    про два наукових видання при кафедрі та про появу і роботу двох центрів
    культури – Центр польської мови і культури (2003 рік) та Центр російської мови
    і культури (2011 рік). «Розповідь про
    роботу нашої кафедри не була б повною, якщо не згадати чисельні
    науково-культурні події, організовані відділом української мови та літератури»
    – виділила доповідач.




    За словами
    організаторів цього року на симпозіумі були присутні делегації з Болгарії, Угорщини,
    Італії, Польщі, Російської Федерації, України, Казахстану та Фінляндії. У
    декількох залах йшли засідання, розділені за тематикою на 5-ть відділів: лінгвістика,
    література, література й культура, діалог між культурами, міжнародний діалог. Місцеву
    україністику на симпозіумі представили всі викладачі українського відділення Клузького
    університету, виступивши з роботами у відділі лінгвістики та діалогу між
    культурами. Крім того зі столиці Румунії приїхав з доповіддю активний діяч
    української громади, письменник, перекладач та публіцист М.Г.Траїста. З іншої
    столиці, Києва, прибув до Клужу один з найпостійніших учасників цього симпозіуму
    – доктор філологічних наук, професор кафедри загального мовознавства класичної
    філології Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка, пан
    С.М.Лучканин. Не дивлячись на відстань та інші перешкоди цей шанувальник
    румунської культури, викладач румунської мови та перекладач, завжди приймає
    участь у діяльності клузького симпозіуму, підтримує тісні зв’язки з
    педогогічною елітою та представниками української меншини. З цікавими
    дослідженнями в галузі української літератури та мовознавства завітала з
    України делегація із Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці
    ІІ (Берегово). Приємною несподіванкою стала присутність на симпозіумі
    викладачів українського походження з Варшавського університету. Ростислав
    Крамар, кандидат філологічних наук, викладач Варшавського університету, Кафедра
    міжкультурних досліджень Центрально-Східної Європи та Руслана Крамар, магістр української та
    англійської філології, викладач на тій самій кафедрі приїхали з темами
    пов’язаними з українською літературою кінця ХІХ – початку ХХ століть.




    Учасники цьогорічного
    злету славістів на завершення дякували за гостинність, відзначали вдалу
    організацію, були «приємно здивовані
    архітектурою міста та його багатокультурністю». Вони використовували весь
    вільний час для обміну інформацією, враженнями та точками зору, конструктивними
    поправками та дружніми порадами. А організатори вже розповідали про нові плани
    та запрошували на святкування 20-ти річчя від заснування Відділу української
    мови та літератури, а також на черговий Міжнародний Науковий Симпозіум. Без
    перебільшення можна сказати, що на визнаних і досвідчених фахівців-славістів, а
    також на початківців у цьому науковому напрямку, на тих, хто не раз вже тут був
    і на тих, хто тільки планує, завжди чекають в омолодженому Клуж-Напоці
    шанувальники і дослідники, місцева інтелектуальна еліта, зацікавлені студенти
    та члени української громади.



    Автор : Сенишин Ольга

  • Фестиваль UNTOLD проходить вп’яте

    Фестиваль UNTOLD проходить вп’яте




    Настав довгоочікуваний момент для шанувальників електронної
    танцювальної музики – фестивалю Untold – одного з найбільш вражаючих постановок у
    Європі, який проходить з четверга по неділю, у Клуж-Напоці (північний захід).
    Організатори обіцяють незабутні шоу, на яких очікують близько 350.000 людей
    протягом усіх чотирьох днів розваг, які прибудуть з понад 100 країн, щоб
    побачити тих понад 200 музикантів, для яких влаштовано 10 сцен. Бюджет події складає
    близько 14 мільйонів євро.




    Ті, хто займався облаштуванням, встановили понад 1500
    квадратних метрів світлодіодних екранів, а також привезли понад 30 вантажівок з
    сценічним реквізитом, оскільки Untold, що проходить вже вп’яте, є фестивалем,
    відомим як якістю музики, що пропонується найкращими ді-джеями у світі, так і своїми
    освітлювальними ефектами. Головною атракцією виступів, що триватимуть до
    світанку, є одна з найбільших концертних сцен у Європі, розташована на стадіоні
    «Клуж Арена», шириною 90 м та висотою 30 м, та світлодіодні екрани на великій
    поверхні.




    З-поміж найбільш очікуваних моментів цього року є шоу
    британського співака Роббі Уільямса, унікальне шоу Арміна ван Бюрена, який вже регулярно
    виступає на сценах Untold, виступ довгоочікуваного тріо DimitriVegas &LikeMike & SteveAoki, але й повернення
    Мартіна Гаррікса на головну сцену. А Девід Гетта повертається до Клуж-Напоки на
    ювілейне видання фестивалю Untold і обіцяє неймовірне шоу, йдеться у прес-релізі
    організаторів.




    Органи місцевої влади також мобілізувалися. На фестивалі будуть
    присутні понад 1000 агентів під прикриттям, для усунення будь-яких злочинів. Водночас,
    3000 представників правоохоронних органів патрулюватимуть у мундирах. Поліцейські
    за допомогою спеціалізованих собак будуть присутні на пунктах доступу протягом фестивалю.
    Для ефективного та оперативного втручання у разі необхідності створено
    тимчасове відділення поліції.




    Також були встановлені намети, в яких лікарі надаватимуть
    усім, хто потребує медичної допомоги, під час фестивалю. Перше видання
    фестивалю відбулось у 2015 році, коли місто Клуж-Напока було призначено
    Європейською молодіжною столицею, а в результаті успішного проведення фестивалю
    місту було присуджено нагороду «Best Major Festival Найкращий масштабний фестиваль», на «European
    Festival Awards», що пройшов в Нідерландах.

  • Святкування П. О. Куліша у Клуж-Напоці

    Святкування П. О. Куліша у Клуж-Напоці

    Перший у цьому навчальном році захід проведений в клузькому університеті ім. Бабеша-Бойоя було присвячено 195-тій річниці з дня народження українського письменника та поета, критика, перекладача, мовознавця, історика, фольклориста, етнографа, редактора та видавця Пантелеймона Олександровича Куліша. Організаторами цієї зустрічі стали викладачі української мови та літератури Клузького факультету Іван та Міхаела Гербіль та їхні студенти, за підтримкою Клузького відділу Союзу Українців Румунії.



    Як це не дивно, але і тим, хто досить непогано знає і цікавиться видатними постатями українського минулого, було надано цілком нову і цікаву інформацію, здатну змінити враження про особистість П.О. Куліша та про його творчість. Виявляється Пантелеймон Куліш був досить магнетичною людиною, повною протиріч: дуже запальною і дратливою в особистому житті та повною здорового розрахунку і послідовності у своїй професійній та громадській діяльності. І як усі великі люди він пережив моменти визнання, пошани, успіхів, а потім період повного відчуження, засудження і забуття зі сторони суспільства; пережив злигодні, що приходили після періоду фінансової нестабільності, розчарування, переслідування.



    Перша доповідь на заході була зачитана студенткою Йонелою-Александрою Ковач. Вона коротко розповіла про багатогранність особистості і таланту Куліша, як представника української культури середини ХІХ-ого століття. А потім пані Міхаела Гербіль зачитала свою роботу: “«Чорна рада» П.Куліша — хроніка історичних подій України”.



    Надзвичайно актуальною звучить інформація про те, що цей сучасник Шевченка та Гоголя писав твори про трагічну та героїчну історію України та й ще українською мовою. У своїх роботах він підтверджує оригінальність і чарівність правдивої української літератури, складає першу українську абетку «Граматика», яку безкоштовно розповсюджує серед населення для відродження освіти в Україні. Куліш фактично здійснив реформу орфографії та граматики української мови, а разом з Іваном Пулюєм перекладає Біблію на українську, правдиво вважаючи, що таким чином простий люд вже ніколи не забуде про своє походження та національність. Уся його діяльність одержима бажанням дійти своїм словом і думкою до найширших народних мас. Він послідовно і твердо здійснює активну діяльність з формування в суспільстві переконання про життєву необхідність розвитку національної літератури та української мови. Бо без нормального функціонування її на всіх рівнях поступ нації неможливий.



    Все вище перераховане П.Куліш реалізував у Царської Росії, у часи, коли саме слово «УКРАЇНА» було дуже небезпечно навіть згадувати, коли видавництво творів написанних українською розглядалося як самогубство, а з 1876 було просто заборонено. За занадто про-українські погляди Куліш був засланний, було йому заборонено друкуватися. Та хіба можна зупинити невтримне?! Пантелеймон Олександрович продовжував творити, друкуватися на Західній Україні.



    Студентка першого курсу Оксана Славіта розповіла присутнім про основні мотиви поезії Пантелеймона Куліша. Деякі з віршів цїєї цікавої особистості були майстерно зачитані групою студентів. Та по-справді зрозуміти їх красу і глибину присутній аудиторії допоміг перегляд документальної стрічки про особисте життя і творчість Пантелеймона Олександровича Куліша. (Автор: Ольга Сенишин)


  • Святкування П. О. Куліша у Клуж-Напоці

    Святкування П. О. Куліша у Клуж-Напоці

    Перший у цьому навчальном році захід проведений в клузькому університеті ім. Бабеша-Бойоя було присвячено 195-тій річниці з дня народження українського письменника та поета, критика, перекладача, мовознавця, історика, фольклориста, етнографа, редактора та видавця Пантелеймона Олександровича Куліша. Організаторами цієї зустрічі стали викладачі української мови та літератури Клузького факультету Іван та Міхаела Гербіль та їхні студенти, за підтримкою Клузького відділу Союзу Українців Румунії.



    Як це не дивно, але і тим, хто досить непогано знає і цікавиться видатними постатями українського минулого, було надано цілком нову і цікаву інформацію, здатну змінити враження про особистість П.О. Куліша та про його творчість. Виявляється Пантелеймон Куліш був досить магнетичною людиною, повною протиріч: дуже запальною і дратливою в особистому житті та повною здорового розрахунку і послідовності у своїй професійній та громадській діяльності. І як усі великі люди він пережив моменти визнання, пошани, успіхів, а потім період повного відчуження, засудження і забуття зі сторони суспільства; пережив злигодні, що приходили після періоду фінансової нестабільності, розчарування, переслідування.



    Перша доповідь на заході була зачитана студенткою Йонелою-Александрою Ковач. Вона коротко розповіла про багатогранність особистості і таланту Куліша, як представника української культури середини ХІХ-ого століття. А потім пані Міхаела Гербіль зачитала свою роботу: “«Чорна рада» П.Куліша — хроніка історичних подій України”.



    Надзвичайно актуальною звучить інформація про те, що цей сучасник Шевченка та Гоголя писав твори про трагічну та героїчну історію України та й ще українською мовою. У своїх роботах він підтверджує оригінальність і чарівність правдивої української літератури, складає першу українську абетку «Граматика», яку безкоштовно розповсюджує серед населення для відродження освіти в Україні. Куліш фактично здійснив реформу орфографії та граматики української мови, а разом з Іваном Пулюєм перекладає Біблію на українську, правдиво вважаючи, що таким чином простий люд вже ніколи не забуде про своє походження та національність. Уся його діяльність одержима бажанням дійти своїм словом і думкою до найширших народних мас. Він послідовно і твердо здійснює активну діяльність з формування в суспільстві переконання про життєву необхідність розвитку національної літератури та української мови. Бо без нормального функціонування її на всіх рівнях поступ нації неможливий.



    Все вище перераховане П.Куліш реалізував у Царської Росії, у часи, коли саме слово «УКРАЇНА» було дуже небезпечно навіть згадувати, коли видавництво творів написанних українською розглядалося як самогубство, а з 1876 було просто заборонено. За занадто про-українські погляди Куліш був засланний, було йому заборонено друкуватися. Та хіба можна зупинити невтримне?! Пантелеймон Олександрович продовжував творити, друкуватися на Західній Україні.



    Студентка першого курсу Оксана Славіта розповіла присутнім про основні мотиви поезії Пантелеймона Куліша. Деякі з віршів цїєї цікавої особистості були майстерно зачитані групою студентів. Та по-справді зрозуміти їх красу і глибину присутній аудиторії допоміг перегляд документальної стрічки про особисте життя і творчість Пантелеймона Олександровича Куліша. (Автор: Ольга Сенишин)