Tag: колекція

Як виглядав ринок предметів мистецтва, що робили приватні галереї та як
вплинула загальна ситуація на приватне колекціонування у 2020 році? Про це ми
поговорили з Аліною Паніко, PR-менеджером Аукціонного дому «A10 by Artmark».

Наша гостя розповіла про найвідоміші румунські аукціонні будинки та найдорожчі
аукціонні продажі румунського мистецтва, про ринкові тенденції та про найпопулярніших
румунських художників-пластиків: «На румунському арт-ринку діють 5 аукціонних
будинків: «A10 by Artmark, Alice, Quadro, Historic та Vicart. Якщо порахувати
середнє значення 10 найбільших аукціонних операцій у 2020 році, ми отримаємо в
середньому 116 250 євро. Якщо порівняти його із середнім показником 10 найбільших
продажів за 2019 рік – 119 000 євро, то побачимо, що значних відмінностей немає
– приблизно мінус 2,36%, але з точки зору загального обсягу ринку часткові та
тимчасові розрахунки вказують, порівняно з 2019 роком, збільшення в 2020 році
кількості та вартості аукціонних операцій приблизно на 20%. Основним сегментом
художніх аукціонів у Румунії залишилися об’єкти культурної спадщини, особливо
твори відомих вітчизняних художників, які надалі користуються найбільшим
попитом на ринку. У 2020 році було зареєстровано новий абсолютний рекорд для арт-ринку
Румунії: картина Ніколая Грігореску «Селянка з кужівкою в дорозі» була продана за
220 тис. євро. За національним живописцем слідують великі румунські художники Штефан
Лукіан та Ніколає Тоніца, чиї твори «Ваза з гвоздиками» та «Ірина» були продані
за 125 000 євро та 120 000 євро. У 2020 році за об’єктами культурної спадщини великим
попитом користувалося сучасне мистецтво, а рекорд у сегменті сучасного мистецтва
був встановлений роботою «без назви (пам’ять)», найпопулярнішого у світі сучасного
румунського художника Адріана Геніє. Робота була виставлена ​​на аукціон у 27
етапів торгів протягом 10 хвилин 42 секунд від початкової ціни 20 000 євро та продана
за 110 000 євро.»

Ми попросили Аліну Паніко розповісти про процес аутентифікації творів
мистецтва та запитали наскільки захищеними можуть бути покупці придбаного предмета
мистецтва: «При аутентифікації картини
враховується кілька аспектів: від суб’єкта до носія (полотно, картон чи інше),
написи на звороті, кольорова палітра, пензлики, репродукції та згадки в
тогочасних газетах або в каталогах виставок. У той же час мистецтвознавча
експертиза твору мистецтва або з колекцій проводиться експертами,
уповноваженими Міністерством культури, відповідно до кваліфікації в різних галузях
(наприклад, пластичне або декоративне мистецтво). Експертиза робиться в
залежності від стилістики, виконання, теми та надає більше інформації, крім ніж
авторський підпис. Згодом кожна робота оцінюється кваліфікованим оцінювачем,
який повідомляє вартість роботи на той момент на ринку. Тільки після завершення
цих етапів покупці можуть бути на 100% впевнені в справжності робіт, які доповнюватимуть
їх колекції.»

Наша співрозмовниця Аліна Паніко окреслила профіль покупця творів мистецтва
в Румунії, колекціонера та розповіла про румунські рекорди на арт-ринку у 2020
році: «У нас є розумні та освічені покупці, які продовжують купувати мистецтво,
бо вони бачать не лише культурну вартість, але і фінансову вартість твору, в який
можуть вкладати свої гроші в період невизначеності. Коли вкладаєш гроші у мистецтво,
очікуєш, що після кризи зможеш отримати за придбаний твір мистецтва принаймні
ту саму вартість, яку заплатив раніше. Але у нас також є покупці, які були солідарні
з благодійними акціями, котрі ми проводимо, адже в 2020 році ми організували не
менше 6 благодійних аукціонів. З огляду на подвоєння кількості благодійних
аукціонів, проведених упродовж року, який дезорієнтував, злякав та випробував нас
на стійкість, та враховуючи збільшення на 20% продажів предметів мистецтва
та творів з колекцій, напевно більшість з нас може зробити висновок, що в
справді складні моменти багато румунів надають перевагу фундаментальним та сталим
цінностям, такі як мистецтво, культурна ідентичність, національна історія та, урешті-решт,
але не менш важливе – благодійність. У Румунії немає офіційного рейтингу колекціонерів
мистецтва, але ми можемо згадати, що останніми роками в Румунії зрозуміли, що
мати твори мистецтво вдома не означає обов’язково мати значні доходи. Румуни
почали купувати предмети мистецтва із середньою фінансовою вартістю. Але в 2020
році рекорд встановив той самий найпопулярніший сучасний румунський художник
Адріан Геніє, робота якого із серії Lidless Eye, деконструюючи портрет
художника Ван Гога, була продана на аукціоні Sotheby’s в Гонконзі за понад 5
мільйонів євро. Також Геніє посідає 2-е, 3-е та 4-е місця з роботами, які були продані
аукціонними будинками Sotheby’s або Christie’s за суми від 2 до 4 мільйонів
євро.»

Наприкінці нашої сьогоднішньої розмови з Аліною Паніко, наша співрозмовниця поділилася деякими висновками щодо ситуації на румунському арт-ринку у 2020 році: «Отже, 2020 рік вписується
в тенденцію до зростання, яка почалася на румунському арт-ринку кілька років
тому. Продовжуючи вражаюче зростання, зафіксоване у попередні роки, 2020 рік
став роком, коли гравці на ринку мистецтва зосередились на встановленні нових
рекордів та несподіваному зростанні ринку, пошуку альтернативного ринку, на
якому можна було б убезпечити свої гроші, дотримуючись рекомендацій щодо
інвестицій, близьких до сфери накопичення, що була ідеальною для збереження
вартості заощаджень, грошей та мистецтва, а мистецтво є надзвичайно стабільною
формою зберігання та помноження грошей порівняно з банками, наприклад.»

У сучасній
будівлі, розташованій у центрі міста Брад, у повіті Хунедоара,
зберігається унікальна в Європі колекція з понад 1300 експонатами самородного
золота та понад 800 зразками корисних копалин, привезених з усього світу. Музей є єдиним такого роду в Європі, а у світі є тільки три або чотири подібні
музеї. Понад 80% золотих експонатів різних форм були виявлені в золотих
копальнях в горах Апусень, відомих як частина Золотого
чотирикутника, регіону з важливими золотоносними родовищами. Протягом
майже 2000 років на цій території працювали відомі золоті копальні, такі як Рошія
Монтане, Бая де Ар’єш, Алмаш-Стеніжа, Гурабарза Брад або Секеримб.

Організоване
золотовидобування в регіоні почалося в 1884 році з ініціативи німецької
компанії Гота. Сам музей датується 1896 роком і був заснований німецьким
геологом Шуммахером, що працював у гірничодобувній галузі у шахті Брад. Теж у
1896 році, у шахті Браді було відкрито і перше гірниче училище в Румунії. Найпліднішим
періодом видобутку золота в Хунедоарському повіті були 1937-1938 рр., коли
Румунія посідала 2 місце в Європі після Росії. Перший запис у реєстрі
відвідувачів музею датується 4 липнем 1912 роком, коли колекція містила вже кілька сотень експонатів.

Мінералогічна
колекція музею містить і 800 експонатів з багатьох країн зі всіх континентів,
організованих на основі наукових критеріїв: загальні поняття про корисні
копалини, їх генезис, фізичні властивості, їх хімічний склад: металеві
сульфіди, галогеніди, оксид, солі пероксиду (карбонати, сульфати, силікати і
т.д.). Деякі з цих мінералів були виявлені вперше в Румунії. Найбільш красивими
є експонати із самородного золота, за походженням з Румунських Карпат. Хоча
завжди мала особливий характер з обмеженим графіком відвідування, колекцію
відвідала велика кількість людей. Учні,
студенти чи любителі природи, фахівці геології та гірничодобувної галузі,
культурні, політичні та наукові діячі з країни і за кордону відвідали музей і
були вражені вишуканою красою експонатів та їх науковою цінністю. Колекція
починається з презентації археологічних об’єктів виявлених в регіоні
Брад-Крішчор, що підтверджують наявність людини на цій території 5000 років
тому і багатої діяльності з видобутку золота.

Так само виставлені
знаряддя, використовувані у видобутку і переробці золотоносної руди, специфічні
останнім двох століттям, а також фотографічні зображення з цими видами
діяльності. У залах музею, відвідувач має можливість побачити золото в
унікальному іпостасі, а саме руди, в якому він виставлений в різних формах. Між
ними експонати у формі рослин, тварин або інших об’єктів, такі як листя, квіти,
ящірка, щеня, крила птахів, пістолет, карта Румунії, танцюристка фламенко,
загалом йдеться про 20 кілограмів золота. Лише одна із золотих фігур
виставлених в Музей золота, а саме Золота ящірка оцінюються в більш
ніж один мільйон доларів. Всі шматочки золота були виявлені шахтарями саме у
тих формах, які ми бачимо сьогодні в музеї.

Баямарський музей мінералогії відвідали навіть і принц Монако Альберт і король Румунії Міхай І. Це історія більш ніж 25-річної давності від відкриття основної виставки музею та 45-річної давності від презентації першої колекції та ідеї про створення музею мінералогії, яка сьогодні є реальністю, багато в чому пов’язана з директором основоположником,
професором Віктором Гордузою, та співробітників цієї установи, а також спонсорів, що підтримали цю ідею. Колекція налічує понад 25.000 зразків мінералів з геологічних утворень, руд, палеонтологічних знахідок. Основна виставка містить близько 1000 мінеральних зразків і простягається на двох поверхах: на першому поверсі – відділ петрографії та геологічної будови регіону, систематичної мінералогіїі родовищ, а на другому – зразки мінералів надзвичайної краси.

Багато в музеї ювелірних та оздоблювальних
каменів, серед яких – малахіт, лазурит, флюорит, поліхромні турмаліни, бурштин,
гранати, берили, топази, рубіни. Так званими зірками Музею
мінералогії є самі зразки мінералів, що є унікальними у світі. Важливість
експонатів цього музею була підтверджена участю в десятках національних і
міжнародних виставках. Відділ петрографії та геологічної будови регіону
спланований на засадах хімічної класифікації мінералів. Окремо виділені
мінерали за їхніми фізичними властивостями, такими як вага, твердість, колір,
блиск або прозорість, а також за морфологічними особливостями. Музей щорічно
відвідує велика кількість туристів, а також учнів та студентів.

Для Румунії з давніх часів сільське господарство
було основною економічною діяльністю. Про даків говорили як про вирощувачів зернових, вівчарів та бджолярів. А в наступні століття, коли йдеться про основні
заняття населення на території нашої країни, сільське господарство вказується
як основне заняття. У сучасній епосі було багато тих, хто вважав Румунію
«зерносховищем Європи». Лише в 1949 р. керівництво країни поставило собі за
мету зменшити частку ВВП у сільському господарстві, і надати перевагу
промисловості. Це було зроблено лише в 1950-х рр. У цьому контексті виглядає
парадоксальним, що в нашій країні донедавна не було музею сільського
господарства. Наприкінці 80-х років, десь, на рівні комуністичного керівництва
тих часів, була розглянута ідея створення такого закладу. Таким чином, у місті Слобозія
розпочався збір предметів з метою створення колекцій. Потім настала груднева революція
і пріоритети змінилися.

Хоча в липні 1990 р. Префектура повіту Яломіна
вирішила створити Національний музей сільського господарства, він відчинив свої
двері лише в 1996 р. Незважаючи на те, що був розташований він в непридатному
для музею місці, а саме в колишньому складі меблів, завдяки зусиллям та відданості
тих, хто його влаштував, музей набув форми. З 2000 року до музейного комплексу
привезли стару дерев’яну церкву з н.п. Пояна. Документально засвідчена з 1737
року, вона використовувалася для богослужінь до 1900 року. Протягом століття вона
залишалася занедбаною, але не забутою. У 2000 р. її було відреставровано та перенесено
до парку поруч з Національним музеєм сільського господарства і від тоді вона
служить у якості парафіяльної церкви, будучи водночас туристичною пам’яткою.

Після 2013 року Національний музей сільського
господарства був перетворений відповідно до нової концепції. У той час як у
певній частині першого поверху проводяться тематичні виставки, присвячені
основним видам діяльності сільського господарства, другий поверх є місцем, де
відвідувач має можливість проникнути у світ тих, хто займається сільським
господарством, відповідно селян. Тут зберігаються знаряддя для обробки землі,
для виноградарства та приготування вина, бджільництва, риболовлі, а також
специфічні ящики великих розмірів, призначені для зберігання
сільськогосподарського урожаю. Картину доповнює склад, де виставлена старіша та
новіша сільськогосподарська техніка. Ті понад 13 тисяч експонатів справді
можуть створити образ того, що представляло румунське сільське господарство.

Найстарішим експонатом є сарай для зберігання продуктів, вироблений в 1702
році. Організатори музею прагнули здійснити, особливо на другому поверху уявну
подорож сільською вулицею. Відвідувач входить на головну вулицю, проходячи між
млином та корчмою. Це були місця, де люди колись збиралися і спілкувалися.
Потім слідують майстерні коваля, столяра, кравця, характерні для кожного села.
Потім відвідувач дістається центру села, де розташовані школа, церква та
ратуша. Йдучи далі, по вулиці, він бачить пекарню, продуктовий магазин та пошту.
А останньою на вулиці є селянська хата, що включає спальню, типову для
селянського будинку, кухню, але особливо приймальну.

Колекція приладдя та ґрунтообробних машин
складається з плугів, борін,
культиваторів, сівалок, граблів та картоплезбиральних комбайнів. Представлене
обладнання різної форми та розмірів, деякі виготовлені місцевими майстрами, імена яких
загубилися в часі, інші – відомими компаніями, деякі з яких
існують і сьогодні: Rud Sack, Rud Bacher ,Eberhardt, Deutz. Вони були побудовані для буксирування конями,
волами або тракторами і мають від двох до п’яти борозн. Музейні моделі були
створені в період з початку XIX століття до першої половини XX століття. Але, можливо, краще, ніж еволюція плугів, розвиток борін
відображає трансформацію сільського господарства. Найдавніші борони,
виготовлені понад 200 років тому, були зроблені з колючок. За ними слідували
борозни з дерев’яною рамою, потім залізні. Для порівняння ці металеві
конструкції виглядають як диво техніки. Механізовані машини також становлять
особливий світ. Перш за все локомотиви, які насправді були великими паровими
машинами, якими можна було рухатися в полі, де вони управляли молотарками, а потім
трактори представляли справжню сільськогосподарську революцію. Той факт, що
найстаріший локомотив у музеї датується 1870 роком, а колекція тракторів
(багато з яких працюють і нині) включає запчастини, вироблені в США в 20-х
роках, свідчить про те, наскільки серйозно механізація розглядалася фермерами століття
тому.

Національний музей сільського господарства у н.п.
Слобозія має й приміщення присвячене великим
фермерам Румунії. Відвідувачі можуть дізнатися тут про Ауреліана Пане, який
після свого візиту до США в 1934 році повернувся лише з двома скринями, повними
качанами кукурудзи, за допомогою яких він започаткував нову систему вирощування
кукурудзи. Протягом свого життя він обіймав різні посади, найвищою будучи посада міністра сільського господарства в уряді
Антонеску. Комуністична влада засудила його за впровадження і заохочення
вирощування невідомої і непотрібної для нашої країни рослини: сої. Він
помер у комуністичній в’язниці Герла, у травні 1951 року.

Іншою помітною особистістю, представленою в музеї,
є Ауреліу Попеску, власник першої садівничої ферми з виробництва насіння квітів
та овочів у Румунії, в н.п. Перієць. Всього за десять років, у 1946 році, вона
стала найбільшою фермою у Східній Європі у галузі садівництва, як зазначено в
документах про націоналізацію. На знак подяки, комуністи неодноразово арештовували
Аурелія Попеску і утримували довгий час в комуністичних в’язницях. З 2005 року
ферма є частиною спадщини Національного музею сільського господарства, але
дотепер не вистачало коштів для її відновлення та включення до
культурно-туристичного кола.

Описати протягом
кількох хвилин Національний музей сільського господарства неможливо. Тому, сподіваючись,
що ця моя стаття викликала інтерес, запрошую вас відвідати, зрозуміло, у
нормальні часи, цей оазис справжньої румунської духовності та культури. По
дорозі до Чорного моря зупиніться на дві-три години і зробіть короткий об’їзд
до Слобозії.

Перша зустріч, присвячена демаршу Архіву
зображень Національного музею румунського селянина з метою зробити доступними свої колекції у віртуальному середовищі, стала нагодою пояснити кураторську концепцію, що лежить в
основі платформи Мережі Погляду, маючи як приклад колекцію негативів фотографа Аурела Бауха. Колекцію представила Вівіана Іакоб, дослідниця та куратор
платформи: «В колекції Бауха
ми виділили кілька серій. Йдеться про серії Вилень, Димбовник, Гургіу, Долина річки Жіу,
також є серія промислових фотографій, присвячена Бухаресту. Серія фотографій може збільшуватися або зменшуватися в
результаті досліджень та можливих зовнішніх внесків. У
будь-якому випадку структура онлайн-платформи була створена для підтримки цієї плинності
вмісту».

Зазвичай, архівний вміст підкріплюється
перевіреною інформацією, що спеціалізованою
мовою архівістів називається «метадані». Консультація численних джерел стала необхідним розслідуванням напередодні запуску платформи «Мережі Погляду» колекції Аурела Бауха: «Цей набір елементів метаданих також важливий для побудови
відповідних зв’язків, як з артефактами тієї ж колекції, так і з архівними артефактами. Для того, щоб
виявити інформацію, яка могла б живити метадані, необхідно було дослідити
історію викриття та опублікувати ці негативи. Тому датування потребувало співставлення
багатьох джерел, таких як біографія
фотографа, виставкові брошури та статті, які описували виставкові проекти Бауха, сучасні
публікації в авторських газетах і журналах, академічні статті, присвячені
етнографічним дослідженням міжвоєнного періоду, усна історія тощо, а також досвід роботи з костюмами з різних етнографічних
регіонів чи з фотографічною технікою».

Народившись в м. Крайова в 1900 році, Аурель Баух відбуває до
Парижа на початку 1920-х років, де бере участь у авангардному явищі. Його історія продовжується
в Бухаресті, де через десять років, він відкриває власну майстерню. Колекція зі спадщини Музею румунського селянина представляє сцени сільського життя і не лише.
Вівіана Іакоб: «У 1937 році Баух відкриває у
Бухаресті «Студію №43», а в 1938 році відбувається його перша персональна виставка.
Починаючи з 1939 року, він бере участь у фотовиставках, організованих
Національним туристичним офісом. Теж у 1939 році він опублікував дві фотографії в журналі Національного туристичного офісу під назвою «Зимова фантазія» та «Колос землі», остання стала
переможцем п’ятої виставки Національного туристичного офісу. Крім того, Баух також працює над проектом, присвяченим Долині річки Жіу, починаючи з 1945 роком.
Восени 1946 р. Баух відкриває свою другу персональну виставку, а в 1947 р. його фотографії з Долини річки Жіу супроводжують есе письменника Джео Богзи Люди та
вугілля.»

Яким способом зображення переходить з архівного ящика у цифрове сховище? Як будується цифрова колекція та якими є проблеми цього курсування? «Хронологія цієї колекції, зазначена в біографії Бауха, звужується відповідно до серій та надалі звужується по мірі дослідження цих серій, через літературу, присвячену соціологічним
кампаніям, публікаціям, моментам, коли він виставляв певні артефакти. Ці ситуації є крайніми для всього архіву, в сенсі
обсягу дослідження або дослідницьких зусиль, докладених для виявлення певного заголовку, періодизації або для визначення дати артефакту і навіть для визначення зв’язку з іншими артефактами, з інших колекцій.»

«Мережі Погляду» – це цифрова платформа, за допомогою якої зацікавлені особи можуть знайти артефакти-фотографії Аурела Бауха. Так само, учасники можуть втрутитися для збагачення колекції або інформації про неї. Іріс Шербан, керівник Відділу
етнологічного архіву Національного
музею румунського селянина: «Ми маємо намір просувати етнологічний
архів музею, створивши характер, доступний для широкої публіки, реального персонажа, народженого по мірі того як архів створювався та жив у минулому
столітті. Проект тільки починається. Проект «Мережі Погляду» – це більше ніж база даних, це
віртуальний простір, в якому відвідувача запрошують, з одного боку,виявляти архівний матеріал, фотографії, аудіо та відео фрагменти і тексти, а з іншого боку його запрошують
зробити свій власний внесок».

Музей румунського селянина запустив цього літа першу цифрову
платформу, присвячену румунському музейному архіву. До колекції фотографій Аурела Бауха можна отримати доступ через платформу «Мережі Погляду». Це проект
Національного музею румунського селянина, зроблений за підтримки RIZI Design,
Samsung Румунія, Gemini Solutions та The Plot, і є інституційним партнером
Національної мережі музеїв Румунії. До платформи «Мережі Погляду» можна
отримати доступ за веб-адресою arhiva.muzeultaranuluiroman.ro.

Сьогодні ми запрошуємо вас відкрити для себе
унікальну на сході Європи колекцію текстилю. Вона є результатом багаторічної
роботи трьох надзвичайних людей: Флоріки, Ани і Ромулуса Захарія, які назвали
цю колекцію своїми ініціалами: ФАРЗ.

Флоріка Захарія, заслужений консерватор Музею
мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку та директор і власник Музею текстилю в Беїці
Хунедоарського повіту розповіла нам історію цієї колекції, яка має глибокі
коріння: «Усе почалося з пристрасті до текстилю, колекціонування текстильних
виробів, які переплелися з професією, яка також прогресувала. Так я опинилася в ситуації, коли колекція зросла настільки, що її збереження стало великою
відповідальністю. Це збіглося з констатацією, що в
Східній Європі, особливо на теренах колишніх комуністичних країн є потреба у
створенні виразної колекції у текстильній галузі, потреба у зведенні мосту між східноєвропейськими культурами,
включаючи румунську, та західними культурами.»

Колекція була створена протягом останніх чотирьох десятиліть з пристрастю до
текстилю, рішучістю та професійним досвідом, накопиченими Флорикою та Ромулусом
Захарією, а потім до них приєдналася й їхня дочка Ана Теодора Дрегуш. Флоріка
Захарія є кандидатом технічних наук, фахівцем переробки текстильних волокон та заслуженим
консерватором Музею мистецтва Метрополітен, де вона майже половину свого життя займалася
консервацією експонатів. Точніше тринадцять років вона була завідувачем відділу
консервації текстилю. Флоріка Захарія розповідає: «Я не знала, чи то буде музей, чи то буде
науково-дослідний інститут. Спочатку я почала збирати румунські текстильні
вироби, тому що знала їх, вони мені подобалися, я з ними виросла. Це були студентські
роки, коли я та мій чоловік проходили добре відому всім літню практику, яка
була надзвичайно корисною, тому що завдяки цьому ми наближалися до традиційної
культури та до певних регіонів країни. Колекція весь час поповнювалася новими
предметами. Потім друзі та родичі, побачивши, що ми збираємо такі вироби, почали
також приносити нові екземпляри. Після цього у нас виникла ідея більш
організованого колекціонування, тому що поступово ми усвідомили необхідність
системного, тематичного колекціонування. Сьогодні наша колекція на 60% складається
з предметів всесвітньої спадщини та на 40% – румунської спадщини.»

Музей текстилю діє у трьох приміщеннях, два – в
селі Беїца і одне в селі Херцегань Хунедоарського повіту Румунії, – розповіла
наша співрозмовниця. «Кожен відвідувач може побачити всі три приміщення музею, які
відповідають нашому бажанню зберегти архітектуру, що має історичне значення.
Мова йде про купецьку хату середини ХІХ-го століття, яка зараз перебуває на
реставрації та про приміщення колишнього універсального магазину в селі Беїца.
А в 4 кілометрах від Беїци, в селі Херцегань можна побачити традиційне домогосподарство,
де представлено повний процес виробництва текстилю в домашніх умовах, в тому
числі спеціальні знаряддя, що використовувалися, особливо влітку, для виробництва
текстильних волокон. Відвідувачі можуть ознайомитися зі всіма виставленими
експонатами, а тим, кого цікавлять певні предмети з невиставленої частини
колекції, ми завжди готові показати їх, як звичайним відвідувачам, так і
дослідникам.»

Колекція
включає текстиль та інструменти, що використовувалися в традиційному текстильному виробництві протягом часу в світі, багату колекцію
волокон, фарб і текстильних текстур,
а також спеціалізовану бібліотеку. Включає, також, двовимірні текстильні вироби, костюми, аксесуари і текстильні інструменти з Румунії, Східної та Центральної Європи,
Західної Європи, Близького Сходу, Індії, Середньої Азії, Японії, Китаю,
Південно-Східної Азії, Африки, Океанії та Америки. Унікальність колекції ФАРЗ полягає в тому, що вона
була сформована систематично і професійно, приділяючи увагу технічним аспектам
текстилю. Крім того, в музеї відбуваються численні заходи, – розповіла Флоріка
Захарія: «У травні ми відкриємо виставку під назвою «Вовна та вода», в рамках якої
будуть представлені різноманітні ковдри з вовни, специфічні карпатському
регіону, що зроблені в техніці, характерній для гірських районів. Іншим виставковим простором у даний час є
Арт-кав’ярня, де ми представили «Техніку оздоблення текстилю», виставка, що триватиме
до кінця місяця. А 29 березня буде відкрита ще одна виставка, яку ми
присвячуємо фотографам села, Ані і Георгію Тріпонам, які фотографували людей,
місця, текстиль, переважно народні костюми протягом більше тридцяти років.»

Слід ще сказати, що у приміщені в селі Херцегань представлена технологія
побутових текстилів. Головним завданням, яке поставили перед собою ініціатори
Музею текстилю, є збирання, збереження, дослідження та презентація колекції та
інших ресурсів фахівцям та широкому загалу, відтворюючи глобальний контекст, в
який інтегруються румунські та східноєвропейські текстильні матеріали, а також текстильні
технології. Так само вони планують створити центр досліджень та професійної
взаємодії між експертами та молодими фахівцями з національного та міжнародного
професійного співтовариства для стимулювання розуміння текстилю як мистецтва.

Килими із
зображенням «Викрадення із сералю», релігійні предмети, кришталеві
риби та інші речі стали музейними експонатами місяць
тому, коли в старому центрі Бухареста відкрився Музей кітчу.

На одній з пішохідних вулиць старого Бухареста можна побачити неонову підсвітку входу в музей, з червоним килимом і двома позолоченими колонами. Це запрошення відкрити для себе світ, прихований на другому поверсі будівлі, що знаходиться по вулиці Ковач №6. Піднявшись угору сходами, вас привітною посмішкою зустріне консьєрж, який запрошує в музей. Щойно біля входу, ліворуч, спрацьовує парова установка й ось перед вами в напівтемряві з’являється перший кітч-експонат – граф Дракула.

Власник музею Крістіан Ліке розповів як виникла ідея створення цього незвичайного музею: «Я багато подорожував і бачив багато музеїв, може похвалитися, що відвідав більш ніж 500 музеів у понад 100 країнах. В останні роки я не раз задумувався над ідеєю створення незвичайної туристичної принади в Бухаресті, тим більше що вже близько 20 років я мав пристрасть до кітчу. Я завжди збирав кітчеві витвори мистецтва, хоча не в такій кількості як зараз, відколи запрацював музей. Однак рішення створити музей я прийняв з бажання зробити щось привабливе для іноземних туристів виходячи з моєї багаторічної пристрасті. Так був створений Музей румунського кітчу.»

Незалежно від того чи йдеться про кришталеву рибу на в’язаній гачком серветці, фарфорові статуетки комуністичної доби або про пластикове взуття, колекція з понад 200 експонатів створює загальну картину румунського кітчу. Вона поділена на сім категорій, – розповідає Крістіан Ліке: «Власне музей складається з шести розділів, які на мій погляд найкраще зображують румунський кітч. Перший розділ – Дракула, тому що ми вважаємо Дракулу, як він представлений у нашому суспільстві – найбільшим румунським кітчем. Маємо також сектор комуністичної історії, який ми поділили на два розділи. Перший – комуністичні символи з усіма характерними елементами комуністичного кітчу, як наприклад Чаушеску зі скіпетром в руках, тощо. А другий розділ представляє тодішній дизайн інтер’єру, де ми намагалися відтворити квартиру кінця двадцятого століття, з усіма декоративними елементами: від пластикових фруктів і квітів до килимів на стінах, кришталевими або фарфоровими рибами на телевізорі і.т.д. Маємо, ще два тематичні розділи, а саме: релігійний кітч та циганський кітч, де ми намагалися підкреслити вульгарні елементи, які не мають нічого спільного ні з релігійною духовністю, ні з румунською та циганською традиціями в різних сферах, особливо з точки зору архітектури. Ми не хочемо нікого образити, ні церкву, ні ромську громаду, а намагається з гумором показати деякі прояви суспільства і посміятися над цим. Останній розділ присвячений сучасному кітчу і він поповнюється щотижня новими експонатами, тому що сучасні предмети кітчу можна побачити всюди. Це шість розділів, на які ми поділили музеї й окремо, поверхом вище, ми створили кітчеву художню галерею, де свої витвори мистецтва може представити кожен румунський художник, який вважає свої роботи кітчем. Маємо й незвичайний куточок під назвою «Make your own kitsch/Зробити свій власний кітч», де кожен охочий, використовуючи такі елементи як пластилін, намистини, кульки, може зробити свій власний кітч і виставити в музеї.»

Музей виник на основі приватної колекції його власника, яку він зібрав протягом багатьох років. Більшість кітчевих предметів Крістіан придбав у комісійних магазинах, на профільних ярмарках та від інших колекціонерів. Колекція постійно доповнюється новими «артефактами», а інвестиція колекціонера в новий «культурний» заклад становила понад 15000 євро.

Ми запитали Крістіана Ліке, якої реакції він очікує від відвідувачів: усмішки, смутку чи роздумів щодо подібних реалій: «Ми вважаємо, що пропонуємо трагікомедійний досвід, дуже цікавий, судячи з реакції осіб, які відвідали наш музей. Цей музей не є серйозним закладом, а своєрідним бутік-музеєм, приватним музеєм, який діє за принципом самофінансування шляхом просування виключно в цифровому середовищі та зосереджений на молоді, зацікавленій всім новим, яка є майбутньою інтелектуальною елітою Румунії. Ми звертаємося до розумних, здібних молодих людей, які з гумором ставляться до помилок або перебільшень суспільства, в якому живуть.»

Варто ще додати, що якщо виставлені піонерські краватки викликають ностальгію за молодими роками, а квартира-музей свідчить про стан браку життєвих засобів в комуністичній Румунії, сучасний кітч є досить смішним. Чорні футболки з написами «Black is the new black/Чорний це новий чорний», манекени, одягнені у вбрання для вечірок, блискучі елементи якого є ключем до успіху, викликають сміх, іноді голосний, над хибними орієнтирами сучасного повсякдення.

Упродовж першого місяця роботи музей прийняв до ста осіб щоденно і, звичайно, чекає на вас і ваших знайомих.

На пагорбі Митрополії, недалеко від Патріархії румунської православної церкви, у старому бухарестському районі знаходиться вулиця 11 червня. Колись, вулиця, своєю різноманітною архітектурою, а також район якому вона належала, були емблематичними для розвитку столичної інтелектуальної та професійної буржуазії кінця XIX і початку XX ст. У наші дні, автомобільні затори, а також занедбаність певних будівель негативно вплинули на чарівність вулиці. Проте, тут розташована будівля, що вражає своїми розмірами, виглядом і культурним значенням: музей-меморіальний будинок, де знаходиться колекція творів мистецтва Ліджії і Помпіліу Маковеїв. Належавши Музею м. Бухарест, будинок чудово поєднує в собі минуле і сьогодення.

Тут, історія мистецтва зустрічається з румунським комунізмом. Помпіліу Маковей, колишній власник і організатор колекції, був великим дипломатом і архітектором, посадовцем під час комуністичного режиму. Головний архітектор столиці в роки соціалістичного реалізму, голова Спілки архітекторів Румунії, міністр культури і заступник міністра закордонних справ, посол і представник Румунії при ЮНЕСКО, Помпіліу Маковей народився в 1911 році і помер в 2008. Дипломатичну кар’єру почав він у 1940 році, поєднуючи її з діяльністю архітектора. Він був той, хто завершив проект архітектора Октава Дойческу щодо зведення будівлі Національної опери в Бухаресті. Так само, заснування Представництва Румунії в ЮНЕСКО є результатом його настирливої праці. Під час його поїздок і перебування за кордоном, Помпіліу Маковей мав можливість зібрати надзвичайно цінну колекцію творів мистецтва і багату бібліотеку. У 1989 році, напередодні грудневої революції, Помпіліу Маковей подарував будинок і колекцію столичній Мерії і Музею м. Бухарест.

Делія Марінеску, музеєзнавець цієї установи, розповідає про колекцію творів мистецтва Маковеїв: Ця вражаюча колекція складається з картин, скульптур, творів декоративно-прикладного мистецтва, вражаючої бібліотеки з цінними творами мистецтва. Це колекція, що перетинає румунську культуру, а й світову. Рушає з меридіану 0, Грінвіч, і повертається на те ж саме місце. Вона перетинає всі культури і важливі моменти в історії світового мистецтва. Колекція містить скульптури південно-американських культур, твори скульптури і декоративно-прикладного мистецтва Далекого Сходу, таких як перська посудина, а також бронзові скульптури, створені з часів китайської імперії. У нас є твори декоративно-прикладного мистецтва з Японії, а також предмети декоративно-прикладного мистецтва Бідермейер. У нас є шафки, що належать до цього стилю XIX століття, в яких виставлені скляні предмети, декоративні об’єкти богемського кришталю або венеціанського скла. Маємо також картини, що належать румунським художникам Теодору Палладі, Марчелу Янку, Максі, а також картини Ліджії Маковей. Серед найбільш важливих її досягнень фігурує альбом картин для віршів Міхая Емінеску. До речі, за цей альбом, вона була удостоєна у 1951 році Премією Румунської академії.

Випускниця румунської школи образотворчих мистецтв Ліджія Маковей була, у свою чергу, образотворчим митцем, яка не покинула творити мистецькі твори. Вона жила між 1916 і 1998 роками і супроводила свого чоловіка в його дипломатичній кар’єрі, але внесла свій внесок в створені цієї колекції, її твори – картини, малюнки і декоративні предмети – належать до експонатів, розміщених в будинку розташованому неподалік Патріархії Румунської православної церкви. Делія Марінеску: Будинок має еклектичну архітектуру і був побудований в кінці XX століття, будучи спочатку школою декоративно-прикладного мистецтва та столярних виробів. Придбав цей будинок Помпіліу Маковей у другій половині XIX століття, і змінив його таким чином, щоб міг вмістити в ньому свою колекцію. Наприклад, в бібліотеці є кахельна піч з XVIII ст, зроблена в Богемії, і придбана саме для цієї кімнати. Подружжя Маковей зробили досить змін у будинку, так щоб він став теплим і дружнім простором як для богемного життя, так і для всієї колекції, що наділяє будинок особливим шармом.