Згідно з марксистсько-ленінською теорією засобів виробництва, власність повинна була бути спільною, належати всім, хто їх використовував і виробляв додаткову вартість. Приватну власність офіційна пропаганда демонізувала і називала джерелом усього зла та “експлуатації людини людиною”. Навіть у сільській місцевості, де земля була основним засобом виробництва, приватна власність мала бути ліквідована. Так було в Радянському Союзі після 1918 року і в усіх країнах, що перебували під його військовою окупацією після 1945 року, хоча Нова економічна політика, започаткована Леніним у 1921 році, допускала певну форму приватної власності в сільському господарстві. Після смерті Леніна у 1924 році приватна власність у сільському господарстві була ліквідована, а колишні середні землевласники, так звані куркулі, вважалися класовими ворогами і були депортовані до системи таборів ГУЛАГу.
Заборона приватної власності в сільському господарстві, евфемістично названа “аграрною реформою”, розпочалася в Румунії 6 березня 1945 року, коли було встановлено комуністичний уряд на чолі з Петру Ґрозою. Ще в січні 1945 року Національно-демократичний фронт, альянс політичних угруповань на чолі з РКП, заохочував селян до примусового захоплення орних земель площею понад 50 гектарів. Одним із перших законів, які прийняв уряд Ґрози, був Закон № 187 від 23 березня 1945 року “Про проведення аграрної реформи”. Він мав на меті надати безземельним селянам ділянки шляхом експропріації власності, більшої за 50 гектарів, без компенсації. Разом з орною землею у власників конфісковували сільськогосподарську техніку. Цей захід був частиною арсеналу комуністичної пропаганди, що проголошувала боротьбу з експлуатацією селян і активно використовувався під час виборів 19 листопада 1946 року.
Однак на практиці скасування приватної власності означало початок цілої низки грубих порушень прав людини і жорстокості, аж до вбивств. Це також означало нагнітання напруженості між різними категоріями селян і застосування актів терору проти тих, хто відмовлявся віддати свою власність, з боку озброєних комуністичних банд.
Клімат насильства і нестабільності, створений урядом, пізніше визнали навіть комуністичні активісти, такі як Йон Пайку. У 1971 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо Йон Пайку згадував, як проходила так звана аграрна реформа в повіті Мегединць на південному заході Румунії, в якій він брав особисту участь. “Нам довелося докласти серйозних зусиль для проведення аграрної реформи, тому що ми мали достатньо проблем з колишніми землевласниками, які зі зброєю в руках виступали проти розпаювання землі. У нас були випадки, Істретеску з Биклеша, Бумбару з Маловеца, або Йоніке Йонеску, який навіть застрелив радянського солдата, коли прийшли радянські війська. Вони отримали по заслугах. Проти таких поміщицьких елементів ми посилали товаришів, групи робітників, яким вдавалося мобілізувати людей, бо селяни були налякані. Хочу зазначити, що без підтримки робітничого класу на чолі з Румунською комуністичною партією селянство не змогло б перемогти поміщицькі елементи, їхній опір аграрній реформі. Я хочу підкреслити, що робітничий клас на чолі з Румунською комуністичною партією, маючи в союзниках бідне селянство, зумів перемогти опір землевласників і куркулів.”
Уряд Комуністичної партії розпочав свою діяльність з безпрецедентних популістських заходів. Земля в сільській місцевості була в ціні, а її перерозподіл був розрахований на тих, хто нею не володів. Але комуністична теорія аж ніяк не заохочувала і не сприяла формуванню приватної власності, навпаки. Тудор Константін, активний учасник профспілкового руху 1947 року, в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо 2003 року, розповів про земельну реформу Комуністичної партії, яка зробила його землевласником поблизу Олтеніци, міста, розташованого за 60 кілометрів на південний схід від Бухареста. “Мені також дали ділянку в 45-му році. Дали приблизно півгектара землі за участь у війні, а потім, коли забирали землю у всіх, сказали, що я не місцевий тому конфіскували й мою землю, як забирали у всіх. З’явилася організація, яка називалася “Фронт орачів”, там було двоє чи троє комуністів. Які то комуністи, це були прості селяни, які аж нічого не знали про Комуністичний маніфест! Вони пішли ділити боярську землю. зібралися 30-40 хлопців і пішли туди з кілками. Позначили ділянки й сказали: “Дивіться, це ваша земля, а то ваша земля! Так люди обробляли її до самої колективізації.”
Земельна реформа Комуністичної партії 1945 року тривала до 1949 року. Насправді, ні на мить не було жодного наміру проводити справжню реформу. Після того, як 30 грудня 1947 року король Міхай І-й був змушений зректися престолу і був вигнаний з країни, РКП залишилася абсолютним правителем Румунії і готувала справжню реформу: змусити всіх власників орних земель відмовитися від своєї власності і створити колективні господарства, як частину великого процесу “соціалістичного перетворення сільського господарства”.
