Створюючи соціально та економічно неблагополучну етнічну
меншину, роми можуть подолати своє поточне становище за допомогою культури та освіти.
Це одна з промоуторських ідей Ромської дитячої бібліотеки, проект,
започаткований три роки тому в результаті співпраці шведської письменниці
Гунілли Лундрен із шведським ілюстратором і редактором румунського походження
Аріною Стоєнеску, британським професором ромських досліджень Томасом Актоном і
шведським журналістом ромського походження Фредом Тайконом.
Будинок, в якому
розміщена бібліотека є й місцем проведення іншого соціально-культурного проекту:
Музей ромської культури в столичному районі Джулешть (околичного столичного району,
де живуть багато ромів).Там,
на занедбаній периферії столиці, де міський простір розбавляється у знедолений
сільський світ, зустріли ми письменницю Гуніллу Лундгрен. Відома особливо як
письменниця дитячої літератури, Гунілла створила у Швеції ПЕН Клуб (творчий
клуб) для ромських дітей у своїй рідній країні. На основі досвіду, читання та
дискусій в рамках клубу, вона написала три книги і сценарій для радіовистави
разом з дітьми, з якими вона там працює.
Будучи близькою до ромської меншини в
Швеції, письменниця співчуває ромським дітям зі Східної Європи, хоча їхня ситуація
інша. Гунілла Лундгрен: «У Швеції проживають
багато ромських груп. Є так звані шведські роми, які проживають у нашій країні
протягом багатьох років. У нас також є ромські прибульці: роми з колишньої
Югославії, які приїхали слідом за війнами. Крім того, є у нас багато інших
груп, такі як російські або фінські роми, це люди різних релігій,
які розмовляють різними мовами. На даний момент, у Швеції проживають також багато
ромів з Румунії та Болгарії, що жебракують на вулицях, і це засмутило ромських
дітей зі Швеції, які приходять до нашого творчого клубу. Ромські діти в Швеції
не жебракують, вони взагалі мають гідне життя, їхні батьки мають місце праці, і
вони вважають, що їм пощастило, і вони не могли зрозуміти, що сталося з тими
дітьми, чиї матерії жебракують на вулицях у Швеції. У висновок, діти з клубу
сказали: «Ми повинні допомагати дітям, тому що вони точно залишилися в Румунії.
Ми повинні дарувати їм книжки, щоб і вони не стали жебраками. Таким
чином, доходи від продажу книг ПЕН-клубу вкладаються в публікацію інших книг
про ромських дітей, книги, які за допомогою Аріни Стоєнеску доставляються до
Румунії, щоб ромські діти тут не стали жебраками.»
Видавництво «PionierPress», засноване
ілюстратором і перекладачем Аріною Стоєнеску, презентувало з нагоди трирічного
ювілею Ромської дитячої бібліотеки, румунсько-ромську двомовну книгу Щасливий
Великдень, яка, таким чином, додається до двох інших двомовних книг,
виданих цим видавництвом і присвяченим ромським дітям. Їх автор, Гунілла
Лундгрен, розповідає про Ромську дитячу бібліотеку:«Бібліотека працює, і
мені здається, що вона вимагає багато роботи. Докладаються зусиль з обох
сторін. Ми, у Швеції, називаємо тутешню бібліотеку нашою дружньою
бібліотекою. Ми обмінюємося листами, за допомогою Аріни, так щоб тутешні
ромські діти відчували, що ми їхні друзі. У нашій бібліотеці в Швеції ми проводимо
виставки з листами, отриманими від тутешніх дітей, зі столичного району Джулешть.
Також, в даний момент, у ромській бібліотеці виставлені фотографії наших
шведських дітей».
Лумініца Анкуца, представник Музею ромської культури в
Джулешть, вважає, що ця бібліотека стала своєрідним клубом для дітей цього кварталу.
Лумініца Анкуца: «Ця ініціатива була корисною для культури та літератури, тому
що багато тутешніх дітей мають батьків, які, з різних причин, не проводять
багато часу з ними, не читають їм, щоб допомогти їм розвивати деякі навички.
Ми, відколи відкрили Ромську дитячу
бібліотеку, зосередилися більше на читанні: я просто читала або читаю разом з
ними деякі казки. Першою важливою річчю було привабити їх приходити до Музею,
тому що, в цьому районі, немає дитячого майданчика або великого парку. Є лише
один невеликий парк поруч з однією з двох шкіл кварталу.»
Читання допомагає тутешнім дітям – як, до речі всім
дітям, де б вони не були і звідки б вони не походили – розвиватися на декількох
планах. Це допомагає їм бути уважними, задавати питання, давати відповіді і
спілкуватися. Лумініца Анкуца: «Ми читали їм історії, які мають зв’язку із історією
ромів. Разом з відкриттям бібліотеки,
три роки тому, відбулася й презентація книги Гунніли Лундрен під назвою Софія,
яка розповідає історію про жертву Голокосту ромів. Ця книга, по суті, задумана
у вигляді двомовного коміксу, румунською та ромською мовами. Читаючи цю книгу
з дітьми, я помітила, що вони самі не знають багато чого про історію ромів.
Отже, вони були дуже зворушені історією про маленьку дівчинку, яка жила в
концентраційному таборі, і яка пережила драматичні події. Діти дуже цікаві.
Коли вони бачать книги на полицях, беруть їх звідти, переглядають їх і задають всякого
роду запитання. Багато хто з них дуже багато читають і просять нас читати їм.
Деякі приходять сюди із меншими братами, які, навіть якщо вони не читають,
наслідують наші жести, коли ми читаємо. Ми хочемо відкрити їх до читання, тому
що тільки читанням вони можуть виявити себе.»
Вони виявляють себе та інших, тому що Ромська дитяча бібліотека
також відкрита і для дітей, які не належать до ромської громади і живуть у цій
ігнорованій периферії столиці.
