Tag: Коцюбинський

Остання у цьому навчальному році зустріч української
громади у Клуж-Напоці відбулася 29 червня. Її організували викладачі та
студенти українського відділу на кафедрі слов’янських мов при місцевому університеті імені Бабеша-Бойоя за постійної фінансової підтримки Союзу українців у Румунії.Захід
було присвячено 155-ій річниці від дня народження Михайла Михайловича Коцюбинського
-значного європейського прозаїка свого часу, класика української літератури і одного
з її «найоригінальніших» прозаїків,журналіста
і громадського діяча,послідовного
письменника-громадянина і яскравого гуманіста,великого правдолюба і«сонцепоклонника».На
думку критиків його повісті, оповідання та новели створюють «єдиний барвистий і складний гобелен
українського життя кінця 19 – початку 20 століть».Людина надзвичайно чутлива і чуйна, талановита та
обізнана він створив полотна переповнені «красою,
людяністю і добротою», в яких переплітаються «життя і мрії, казки і дійсність».Все своє життя Коцюбинський прожив за законами «Божої
любові», які постійно проповідував і в своїй літературній діяльності.

Він володів 9-ма мовами(серед яких татарською, турецькою, циганською та
румунською), а також вражав своїх сучасників глибокими знаннями філософії та природничих наук.Коцюбинський належить до тих небагатьох щасливих у творчості, чиї
роботи (крім однієї) були надруковані ще за життя. Його працю було широко
визнано на Батьківщині та за кордоном, його роботи було перекладено на більш
ніж 40 мов світу,про
нього багато писали європейські дослідники і журналісти. На початках
радянського панування під час сталінської «чистки» у 30-і роки система позбавила
життя дітей, друзів, соратників та однодумців Коцюбинського, серед яких були і
ті, хто її критикував, як і ті, хто за неї боровся і вірно їй служив. Та художній доробок Михайла Коцюбинського,
його ідеї, нововведення і досягнення зайняли своє місце в історії нашої літератури,вплинули
на формування цілого ряду представників української культури.

Перша доповідь на тему: «Михайло Коцюбинський – від
реалізму до імпресіоналізму» зачитала пані доктор-лектор М.Гербіль. «Стилістична манера письменника проходить через два великі етапи
допоки стає тим стилем, який його відрізнятиме і який забезпечить йому особливе місце на
літературній і культурній українській арені» – зазначила промовиця. Було проаналізовано твори
Коцюбинського етнографічного і натуралістичного етапів, підкреслено його
становлення як імпресіоналіста – « стилю,
що його повністю характеризує».На завершення викладач згадала особливу творчу манеру прозаїка, що містить «глибокий
ліризм, ритміку і гармонію мови, майстерний опис пейзажів, а також глибокий
психологічний аналіз характерів. Іншими словами – … пошук краси у всьому і
повсюди, але не забуваючи про інші природні явища життя».

У документальній стрічці та рефераті «Михайло
Коцюбинський – майстер імпресіоністичної новели», який студентка А.-Є.
Бурлаку прочитала румунською мовою, в першу чергу було згадано про сім’ю і
дитинство, роки навчання та творчий ріст і становлення Михайла Михайловича. Вартує
поваги самоосвітня праця митця, який постійно слідкував за літературними
процесами та новинками того часу і дуже багато читав. Разом з іншими творцями у
відозві 1903 р. до українських письменників він закликає їх«не обмежуватися лише селянською тематикою,
порушувати історичні, філософські, психологічні проблеми, сюжети будувати
по-новому – оригінальніше, орієнтуючись на досвід європейської літератури».
Більше того, М. М. Коцюбинський й сам у своїх працях йшов шляхом нововведень і приніс
в українську літературу «елементи
декадентства, символізму, неоромантизму, – усього того, що за аналогією з німецькою
та польською літературою дістало назву модернізму». Та завжди залишаючись
реалістом він у своїх повістях, оповіданнях та новелах «змальовує
найпростіші зовнішні подробиці, бачені в житті, …а також відтворює глибинні
соціальні зрушення в суспільстві кінця XIX – початку XX ст.»

Саме такою реалістичною, але в той же час сповненою
магічності і чар, є твір про який йшлося в рефераті П.-І.Каіл «Чарівний світ
Гуцульщини у повісті «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського». В ньому
випускниця розповіла про те, як автор потрапив до гуцульського краю і як ним
захопився, як збирав інформацію для створення майбутнього твору і як довго
вибирав точну назву для нього.У «Тінях забутих предків»(1911) М. Коцюбинський
звертається до «неоромантичної поетики,
яка на той час стала вельми популярною.» По завершенні аналізу цього твору
і його головних героїв доповідач підсумувала: «Герої Коцюбинського сповнені ненаситної жадоби життя – найдивовижнішої
загадки людини й усього живого. З’явився на світ – отже, маєш набутися в ньому,
бо сенс і краса життя – у самому акті життя, його індивідуальній неповторності.» У 1965
році цю повість про гуцульське життя, звичаї і культурні межі 19 і 20 ст. було
екранізовано геніальним режисером радянських часів Сергієм Параджаном.
Кінострічка під такою ж назвою захоплює глядачів, як вічною і незабутньою «трагедією шекспірівського типу»,
неперевершеними описами з життя і характерів українського селянина-гуцула, майстерністю
режисера та вправною грою акторів. Цей визнаний шедевр світового кіно приніс подільському
класику нову хвилю популярності серед широкої сучасної аудиторії та міжнародну
славу режисерові.

Не менш цікавою стала друга частина заходу, де голова
Клузької повітової організації СУРу пан І.Гербіль розповів про декілька книг,
виданих цією організацією у цьому році. Перші дві книги належать невтомному
представнику старшого покоління українців в Румунії, обдарованому письменникові
та перекладачеві панові Корнеліу Іроду. Його переклад монографії відомого
українського літературного дослідника і критика, історика Тамари Носенко під
назвоюRomanele lui Liviu Rebreanu. Dinamica viziunii artistice(«Романи
Лівіу Ребряну. Динаміка художнього мислення» надають можливість
ознайомитися з поглядом «одного слов’янина
на творчість румунського романіста 20 ст.». На думку пана І.Гербіля ця
робота показує те, «чого самі румуни у
Л.Ребряну не побачили». Другим перекладом пана К.Ірода є збірка поезій відомого
львівського письменника, поета і барда Олеся Дяка під заголовком «Nebiruitelesunete» («Звуки непереможні»). У передмові пані М.Гербіль описує враження від збірки
так: «Зі «Звуків непероможених» виплескується
море почуттів і емоцій…, які обіймають і цілують ноги подорожнього, який
зупинився подихати морською бризою…».

Михайло Волощук, автор збірки поезій «Душі моєї оберіг»,
теж належить до вже не молодого, але ще активного покоління письменників
українського походження. На думку М.Михайлюка- автора передмови – пан М.Волощук
«сповідається людям: Я з піснею зайшов у
кожній дім; Прийміть, любіть, вітайте; Я вам належу.» Поетичним дебютом
української поезії в Румунії стала збірка «Калинова душа моя» молодого автора
Лариси Михаєли Трайсти. «Автор
зосереджується не на зовнішніх ефектах, а заглиблюється в їхню суть» -
підкреслив у передмові пан В.Антофійчук.«Вражають
яскраві барви віршів, свіжість та сучасне ставлення до класичних тем,
витончений ліризм, що підкреслює чутливу натуру поетеси і її калинову поезію.»
– зазначила у післямові пані М.Гербіль. Останньою представленою книгою стала наукова
праця пана доктора-лектора І.Гербіля під назвою «Офіційна антропонімія
українців Мараморощини». Вона є результатом довгої і кропіткої пошукової
роботи у царині мовознавства, яка вивчає власні назви людини. «Перед нами пристрасна робота досвідченого
лінгвіста, що повністю володіє не тільки рідною мовою, але й досліджуваною
сферою, і який хотів розкрити своїм читачам, чи то фахівцям чи ні, частину з
українського антропонімічного скарбу…» – вважає професор Клузького
університету імені Бабеш-Бойоя пан Адріан Кірку-Буфтя.

Всі ці видання, книги і автори (поети, письменники,
перекладачі і науковці) – це ті краплини, з яких складається потік здобутків
українців у Румунії, з моря української національної культури, де перебувають
всі видатні діячі нашого минулого. Без них – колишніх і теперішніх – тяжко
уявити наш розвиток і наше життя. А тому так важливо для всіх нас не забувати тих
колишніх та підтримувати тих теперішніх. (Автор: Ольга СЕНИШИН).

22 листопада у Клузькому Університеті імені Бабеша-Бойоя мало місце яскраве святкування 150-ти років з дня народження одного з найяскравіших і найсвоєрідніших постатей в українській та усій світовій літературі кінця ХІХ сторіччя — Михайла Коцюбинського . Захід був організований викладачами української мови та літератури Клузького факультету лектором доктором Іваном та Міхаелою Гербіль за підтримкою Клузької філії Союзу Українців Румунії.

Коцюбинський був і залишається одним з найоригінальніших українських прозаїків. Його твори сповнені найвищих гуманістичних ідеалів, його яскраві герої передають найтонші порухи людської душі, національного духу, що поривається до справедливості, краси і добра. Не буде перебільшенням стверджувати, що Михайло Коцюбинський належить до зірок першої величини в світовій літературі. Кращі новели ще за його життя перекладаються на російську, польську, німецьку, італійську, іспанську, норвезьку, угорську мови. Крім того Коцюбинський протягом кількох років перебував на урядовій службі в Молдові, що дало йому життєвий матеріал для його творів «Для загального добра», «Пекоптьор», «Відьма». Все це робить постать цього велетня прози цікавою та вартою уваги як українців так і румунів.

Студент 3-ього курсу Джордже Лівіу Романюк зачитав доповідь на тему: «Взаємозв’язок між людиною та природою у творах М. Коцюбинського». Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Це допомагало йому глибше сприймати навколишній світ, збагнути, точніше і більш філософськи відтворити життя людей, що так сильно повязане з усім оточуючим. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, впливають одне на одного. Він казав: «Яка сила життя! Ми звикли …і не помічаємо перемоги живого над мертвим, дійового над інертним, і ми ніби не знаємо, що сонце творить квіти й плоди з мертвого каменю, не бачимо, як всюди торжествує живе, щоб бадьорити й радувати нас. Ми повинні усміхатися світові дружньо». І Коцюбинський так і робив – яких би тем він не торкався, якими б сумними не були долі чи думки його героїв, та вони неодмінно набирали особливого, неповторного звучання та закінчувалися наголошуючи на торжество життя, його природнє відродження.

У перших оповіданнях Михайла Михайловича головними героями є діти. Про світло душі селянської дитини у творах М.Коцюбинського на заході розповіла пані Мотря Крамар. Вона звернула нашу увагу на те, що у таких оповіданнях як «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник» було підкреслено чистоту дитячих думок і прагнень, їхні непокалічені злобою душі. Тут автор тактично проникає і відкриває читачеві психіку дитини, її силу і її простоту. Практично у всіх своїх творах Коцюбинський використовує внутрішній світ людей, описує їхні переживання і страждання не тільки для того, щоб передати нам їхній внутрішній світ, а й для того, щоб через них зобразити зовнішнє — події, місця, соціальне становище. Це було іноваторством у літературі того часу. Іншим прикладом оригінального підходу до розвитку літературної мови у Коцюбинського є використання загальнонародної розмови. При цьому митець не заперечував ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів чи конструкцій.

Однією з найкращих та найвідоміших повістей Коцюбинського безумовно являється «Тіні забутих предків». Це правдивий гімн красі життя та людським почуттям. Лектор доктор Міхаела Гербіль розповіла всім присутнім про гуцульський побут в цій повісті. Коцюбинський побував на Гуцульщині і назавжди захопився природою, звичаями та людьми цього чарівного і самобутнього куточку. Його повість перенасичена піснями, приказками та говірками Гуцульщини, їхніми звичаями та віруваннями. Відчути це нам допомогли фрагменти з повісті «Тіні забутих предків» виконані театральною групою молоді під керівництвом подружжя Гербіль. Група молодих талановитих хлопців та дівчат надзвичайно професійно виконали декілька типових гуцульських пісеньок та танців, вдало передали настрої, душевний стан селян та атмосферу зображену у повісті.

Наприкінці заходу я поцікавилася у членів театрального гуртку як і чому вони потрапили до нього. Виявляється більшість з його учасників походять з Мараморощини. Навчаються вони у різних навчальних закладах. Дехто по спеціальностях, що не мають ніякогісінького відношення до української літератури, дехто вже закінчив навчання. Та всіх їх обєднує любов до мистецтва, до театру, до співу і танцю, і звичайно ж до рідної мови і літератури. Тому вони репетують у вільний від навчання чи роботи час для того, щоб потішити нас своїм майстерним виконанням, що лишній раз підкреслює красу і неповторність української культури. Більшість з них беруть участь у такого роду дійствах ще з дитинства. Але головним складником їхнього успіху і росту, на мою думку, є та особлива згода, єдність і любов, яку легко помітити між членами цього гурту. Це ті почуття, які обєднують людей не тільки близьких фізично, але і духовно. Це те, що допомагає долати всі перешкоди і добиватися помітних успіхів. Це те, що допомагає нам всім жити і тішитися життю не дивлячись на ніщо. Це те, чого нас вчив М.Коцюбинський.

Живучи у тяжкі, жорстокі часи Михайло Коцюбинський був змушений творити літопис всенародного горя, поневірянь, випробувань. Та надія не покидала письменника. Світле і тверде переконання у неминучий прихід кращої долі пронизує кожне слово митця, кожен його твір. За це його високо цінили ще сучасники. А нам було б корисно у ці повні напруги часи частіше собі нагадувати його переконання і не піддаватися негативізму. Бо життя і краса перемагають не тільки у творах цього генія прози, але й у реальному житті. Треба в першу чергу у це вірити!!! (Ольга Сенишин)