З 23 квітня по 6 травня в одинадцяте відбувся Міжнародний
шекспірівський фестиваль, один з найбільших тематичних фестивалів Європи та найбільш відомих у світі. «Планета Шекспіра» таким було гасло події проведеної
Національним театром ім. Маріна Сореску в Крайові та Фондом Шекспіра. Як і в
попередні роки цієї весни фестиваль знову пройшов у Бухаресті, але на цей раз в
Театрі ім. Константіна Ноттари, як складова Міжнародного театрального фестивалю «Фест(ін)
на бульварі».
У рамках «Планети Шекспіра» на шістьох континентах були поставлені вистави
з дуже різними, незвичайними, несподіваними підходами до загальновідомих
шекспірівських творів. Відкрила фестиваль вистава «Африканські історії
Шекспіра», поставлена на сцені Нового театру у Варшаві польським
режисером Кжиштофом Варліковським, одним
з найвідоміших європейських режисерів, який того ж дня отримав Міжнародну
премію Шекспіра. Відомий своєю сучасною інтерпретацією класичних текстів,
Варліковський написав оригінальний сценарій шляхом адаптації п’єс «Король Лір»,
«Венеціанський купець» і «Отелло», до яких він додав «Літній час» Джона
Максвелля Кутзее. Мовчазні герої п’єс Шекспіра говорять в «Африканських
історіях…» через монологи, спеціально написані для цієї вистави канадським
драматургом і режисером ліванського походження Важді Муавадом. Ролі Ліра,
Шейлока і Отелла, відомих шекспірівських героїв, у виставі Варліковського,
зіграв один актор Адам Ференци. Він, в дійсності, виконує роль людини, яка
переносить і терпить страждання та приниження літньої людини, єврея та
чорношкірої людини.
Ми запитали Адама Ференци, чого зажадав від нього режисер? «Важко сказати.
Тому що це розмова про чуття або половинки тонів або про дуже тонкі речі. Я
дуже багато працював над виставою. Спочатку я нічого не знав, ми почали
обговорювати. Я знав, що там буде три п’єси Шекспіра, будуть уривки з Кутзее, а також монологи, написані Муавадом,
про які раніше не чув. З самого початку я знав лише, що то буде
історія про літню людину, яку більшість не хоче прийняти до себе, сторониться
її. З цього ми почали. Але найголовнішим є те, що раптом я зрозумів, що я граю
одного героя, а не трьох. Наприклад, коли зіграв Отелло, який є чорношкірим…
Я зрозумів, що не має значення, що я негр чорні або інший герой, тому що це трішечки
й про мене, про мене актора, який старіє і перспектива звужується, що, так само
про мене.»
З безпрецедентною пропозицією для театральної аудиторії прийшли в Крайову та Бухарест «Q Брати» і Чиказький Шекспірівський театр,
США. Йдеться про «Отелло – Ремікс», власну переписану версію Шекспіра в
супроводі оригінальної музики. Компанія «QБрати» була заснована 20 років тому братами Кайюм, які з самого початку спробували об’єднати театр і реп. Усі учасники групи є акторами, але
вони також мають музичну освіту. GQ (Грегорі Кайюм), середній брат, пише тексти та є спів-режисером, а в
«Отелло – Ремікс» грає Яго. «Ми намагаємося розповісти історію таким же чином,
як це робив Шекспір. П’єси Шекспіра стали класикою тому, що він взяв їх з історії
греків, які жили до нього. Таким чином, він по новому розповів старі класичні історії
за допомогою сучасної поезії свого часу. І ми взяли його творчість та
переказуємо за допомогою інструментів сучасної
поезії, тобто хіп-хопу і репу. Принаймні, для нас. З цим ми виросли, так ми бачимо
світ. Отож ми просто розповідаємо ту саму історію, але в нашому варіанті. Ми зберегли
елементи історії, сюжет, героїв, але ми власний погляд на кожного героя… Це
спосіб віддати належне оригіналу, а також спосіб бути в ногу з нинішньою
народною культурою.»
Міжнародний Шекспірівський фестиваль
у Крайові завершився особливою виставою, показаною поза шекспірівською
програмою продюсерською компанією «Екс Махіна» (Ex Machina) з Квебека, Канади. Йдеться про «Голки та опіум», режисера Роберта Лепажа, про якого легендарний
режисер Пітер Брук сказав, що він є «генієм сучасної світової режисури». Вистава
є надзвичайно оригінальною, побудованою на нових технологіях. Розповідає актор
Олів’є Норман, який виконує головну роль. «Уся технологія, використана у виставі
допомагає розповісти історію іншою мовою. Декор має форму кубу, що постійно
обертається. Це свого роду готельний номер. Частково це розповідь про хлопця з
розбитим серцем, який летить в Париж і відчуває себе втраченим. У певний момент
я знаходжуся в моєму готельному номері, а навколо мене все починає рухатися, ніби
я заблукав. Я втратив орієнтири, а технологія декорації допомагає мені передати
цей стан, розповісти його глядачам. Це не просто спроба показати всі можливості технології, яка завжди перебуває в
тісному зв’язку з тим, що ми хочемо розказати в своїй історії.»
«Голки та опіум» – це історія про те, як можна знайти шляхи подолання болю,
– каже Олів’є Норман. «Це про розбите серце, про деякі збіги. Номер готелю в
якому знаходиться герой, є 9-им номером готелю «LaLouisiane», це той самий номер в якому перебував Майлз Девіс, коли він відвідав Париж в
1949 році, в той час як французький поет Жан Кокто уперше потрапив до Нью-Йорка.
Усі три історії накладаються. Мого героя звати Роберт. Ідея полягає в тому, як можна
собі пояснити або зрозуміти, що відбувається з тобою… Іноді доводиться вдаватися
до історій інших людей, щоб зробити порівняння, щоб побачити, як вони справилися
з подібним викликом. І тут постає питання: якщо я не геній, як Майлз Девіс і
Жан Кокто, як я можу впоратися з моїм болем, як я можу побороти його з
допомогою такого виду мистецтва як музика Майлза Девіса у фільмі «Ліфт на ешафот». Я не знаю, що робити. Іноді,
дивлячись на чужу історію, це допомагає впоратися з власним болем.»
