Tag: легенди

Відвідування легендарної території давнього Молдовського князівства неодмінно включає зупинку в гордій фортеці, розташованій високо на пагорбі, неподалік від міста Тиргу Нямц. Фортеця Нямц відігравала ключову роль в обороні князівства від військ Османської імперії. Однак це також місце, оповите таємницями, барвистими, а часом і неймовірними історіями та легендами. Але чому б мені не розповісти їх вам? ….

Перш за все коротко розповім історію цієї споруди. Назва фортеці походить від гідроніма «Нямц», який носить річка біля підніжжя гори і від якого отримали свою назву місто і монастир поблизу, пізніше повіт і місто П’ятра, яке лише з середини 19 століття стає П’ятра-Нямц. Дослідники пояснюють слово «нямц» як таке, що має слов’янське походження, що означає «тихий», “спокійний”, “мовчазний”, “безмовний”, “німий”, і яке було надано як гідронім і топонім у період співіснування корінного румунського населення зі слов’янськими громадами, що мандрували територією Молдови, коли слов’янські назви почали використовуватись і для інших водотоків. Фортеця – це середньовічна фортифікаційна споруда, побудована у 14 столітті князем Петром I Мушатом. Вона відігравала дуже важливу роль в обороні князівства Молдови від нападів Османської імперії. Споруда збудована з річкового каменю, кар’єрного каменю та зеленуватого пісковику, а її стіни мають товщину 3 метри. Всередині фортеці є широке подвір’я, оточене кількома прибудовами різного призначення. За даними істориків, зі східного боку були в’язниця, монетний двір, комора, кухня, каплиця Святого Миколая, вітальня, покої сокольничого та дівочі покої. Із західного боку знаходилися збройова зала, зала ради і суду, прохідна зала і потаємна палата. З південного боку були лапідарій і тераса. На північній стороні не було жодних приміщень.

Стратегічне положення, яким вона користувалася, та її участь у важливих подіях, які зазнала ця частина країни, демонструє той факт, що фортеця була однією з найкраще укріплених фортець середньовічної Молдовської держави. Саме воєвода Штефан Великий укріпив фортецю в 15 столітті: побудував фортечні бастіони і міст, що спирався на 11 кам’яних стовпів. У той час були побудовані оборонні системи, такі як рухома частина мосту, яка піднімалася за допомогою системи шківів і не давала ворогам проникнути до фортеці. Якщо ворог проникав через цю перешкоду, він потрапляв прямо у дві пастки, які називалися «щурячі перегони». Укріплена таким чином, у 1476 році фортеця Нямц витримала облогу Мохаммеда II після битви у Валя Алба-Резбоєнь. З посиленням турецького панування і прогресом у військовій техніці роль молдовських фортець зменшилася з другої половини 16 століття. Після часткового руйнування деяких внутрішніх споруд під час правління Олександра Лепушняну (1564 р.) та відбудови за наказом Єремії Мовіли, у 1600 році фортеця Нямц відкрила свої ворота військам того, хто здійснив перше політичне об’єднання всіх румунів: Міхая Хороброго. На початку 18 століття – фортеця занепадає, а мешканці Тиргу Нямц починають будувати свої будинки з каменю, що впав з фортечних мурів. У період 1834-1849 рр. – князь Міхай Стурза видає кілька указів, які забороняють цю практику, а в 1866 році фортеця була оголошена історичною пам’яткою. Відновлення фортеці продовжилося після 1992 року в рамках програми ЮНЕСКО з реставрації та оновлення історичних пам’яток, в рамках якої тривала реставрація фортеці та стін.

Отже, на сьогоднішній день фортеця пройшла кілька етапів реставрації, що дозволило включити її до списку найбільш затребуваних і шанованих пам’яток Румунії. Ймовірно, найбільш помітна реабілітація була проведена між 2007-2009 роками за рахунок європейських фондів, виділених Повітовою радою Нямц і Місцевою радою Тиргу Нямц. Було модернізовано під’їзну дорогу, освітлення, автостоянку та ряд функціональних будівель навколо фортеці. Всередині фортеці було відремонтовано 21 приміщення, в тому числі зал засідань, зброярня, в’язниця, комора, їдальня, старий паракліт, монетний двір і спальні, каплиця Святого Миколая, внутрішній двір і тераси.

Навколо фортеці з давніх часів зберіглося багато легенд та історій. Одна з них розповідає, що криницю надворі споруди викопали турецькі бранці. Князь Штефан Великий сказав їм, що якщо вони копатимуть і знайдуть воду, то він збереже їм життя і відпустить на волю. Османські бранці копали і знайшли воду з річки Озана. Так вони були звільнені. Інша легенда розповідає, що від криниці у дворі фортеці ведуть тунелі до підніжжя гори, до курорту Оглінзь. Ними користувалися ті, хто перебував у фортеці, на випадок, якщо фортеця буде завойована.

І іншій легенді розповідається, що саме в цій фортеці жила господиня Олтя-Марія, мати Штефана Великого. Легенда свідчить, що вона відмовилася відчинити ворота, щоб прийняти пораненого в бою сина. Більше того, вона вигнала його і наказала повернутися з бою переможцем. Вперше легенду майстерно виклав на папері Іон Некулче в «O samă de cuvinte». Потім її підхопив Дімітріє Болінтіняну у своїй поемі «Мати Штефана Великого». З історичної точки зору, ця історія є чистою вигадкою. У 1476 році, в рік битви при Розбоєнах, мати Штефана, пані Олтя-Марія, була мертва вже 8 років, як свідчать історичні документи. Але це дуже добре звучить як мораль…

Розташований у центрально-північній частині Румунії, повіт Бістріца-Несеуд є дуже привабливим з туристичної точки зору і позиціонує себе як справжні ворота до красот Трансільванії. Відправною точкою до всіх природних пам’яток може бути муніципалітет Бістріца. Перші документальні свідчення про Бістріцу датуються 1264 роком, це старе німецьке людське поселення і цінний історичний центр. Починаючи кінцем ХІІІ століття, Бістріца зазнає періоди процвітання та економічного розвитку, однак її не оминають війни та біди. Таким чином в 1241-1242 роках, татари, по їхньому шляху до центру Європи знищують місто. У ХІУ-му столітті, Бістріца набуває статусу “сівітас” і стає найважливішим містом з північного-сходу Трансільванії. Близько 1330 року угорський король Людовик Великий вів різні битви в цій частині Трансільванії з угорськими дворянами. Місцеві саксонці воювали на боці короля, який, після заспокоєння дворян віддячив саксонців оголосивши їх бург вільним містом з правом на вільну торгівлю так само як Будапешт, а також, між іншим, з правом мати свою печатку, власний суд і внесення в герб міста елементи символу королівської Анжуйської династії.

З 1353 р. місто отримує право організувати щорічний 15-денний ярмарок, що було підтвердженням найважливіших ремесел мешканців міста. В 1465 р. міські укріплення нараховували 18 башт і бастіонів, за кожним з яких наглядала та чи інша реміснича гільдія. Укріпленим був і головний храм міста. На жаль, Чаушеску зруйнував велику частину цього укріплення, щоб звільнити місце для його будівель комуністичного типу. Сильний розвиток міста доведено низкою архітектурних будівель, деякі з них збереглись до нині: Готична Церква, вежа якої має 75 метрів. Будування цієї церкви розпочалось в 1470-му році й тривало майже сто років, аж до 1564 року. Документи свідчать про те, що на цьому місці саксонці звели церкву ще в XIV ст. Вже коли новий храм був майже повністю готовий, вдосконалив його у відповідності до ренесанського архітектурного стилю у 1559-1563 рр. італійський архітектор Петрус Італус.

Резван Черчея, директор Асоціації міжгромадського розвитку “Туризм у Бістріца-Несеудському повіті”, проводить нас по цьому населеному пункту, побудованому на зразок німецького бургу: “У місті Бістріца є на що подивитися. Почну з рекомендації відвідати Зібенбюрген, тобто сім саксонських фортець, які залишили свій слід на сьогоднішньому місті. Ви побачите невеликий середньовічний бург, схожий на інші бурги в Трансільванії. У зв’язку з цим з’явилися невеликі проекти, у повному розвитку, щодо туристичної експлуатації цього напряму: реконструкція старих пасажів міста, кількох об’єктів, які входили до складу міста. Таким чином, я міг би почати з найважливішої рекомендації: Євангелічна церква. Вона вирізняється вежею з ліфтом. Це, мабуть, перша саксонська вежа з панорамним ліфтом. Я також рекомендую Будинок срібника, Будинок з левами, старі пасажі Бістріци «Сугелете» та частину фортеці. Все це зазнало масштабної реставрації та реконструкції. У старій синагозі також проводиться багато заходів. Бістріца є опорною точкою трансільванського туризму”.

Теперішнія Євангелічна церква спочатку була присвячена Святому Миколаю, в той час коли була римо-католицькою церквою. У 1543 році, після переходу саксонців на бік Реформи, вона стала євангелічною. Вона зазнала кілька будівельних етапів, що починаються від готичного архітектурного стилю – який помітний ще й сьогодні в найдрібніших деталях обробки каменю, що характерні XIV століттю. Спочатку це була церква типу базиліки з центральним нефом і двома бічними проходами та двома вежами в західній частині. Але в кінці XV століття, церква мала більш величний вигляд і наближалася до готичного стилю. Десь в 1560-1563 рр., за допомогою італійського майстра Петруса Лугано, ця імпозантна готична будівля була наділена конкретними елементами стилю Ренесанс. Кінцевим результатом є церква з готичною структурою, але в якій добре поєднуються і елементи епохи Відродження. З-поміж архітектурних елементів Євангелічної церкви м. Бістріца є вежа заввишки 75 метрів, яку вважають найвищою кам’яною вежею церкви в Трансільванії. Щодо цієї вежи є цікава легенда, що нагадує про суперництво з іншими містами Трансільванії, з містом Сібіу, зокрема, яке, у свою чергу, хотіло мати високі вежі.

Є також легенди, згідно з якими мешканці м. Медіаш намагалися побудувати вищу вежу. Але коли вони вимірювали свою вежу, мешканцям Бістріци вдалося зрізати частину мотузка, з яким вимірювали вони її висоту, щоб, таким чином, бістріцька вежа залишилася вищою. І щоправда: бістріцька вежа є вищою ніж сібіуська або медіаська. Унікальність євангельської церкви полягає також в тому, що в ній зберігаються старі меблі. Варто нагадати про знамениту лавку майстра Антона, зроблену в 1508 році. Так само, лавка, на якій підписався, ще в 1516 році, інший майстер – Йоханнес Беглер. Це красива лавка, в стилі Відродження, з перспективними елементами та інтарсіями. Вона також цікава, бо містить елементи характерні меблям, виготовленим у Франції. Окрім меблів, гільдійські прапори в церкві є іншим важливим надбанням. Щоправда, вони були відновлені в 1852 році, але традиційні символи збереглися, а також місця, зарезервовані в церкві для гільдій, в залежності від їхньої важливості в громаді, найважливіша гільдія будучи найближчою до вівтаря. Нещодавно відремонтована, в результаті пожежі від 2008 року, яка знищила башту, дзвони та, навіть, годинник, Євангелічна церква в м. Бістріца знову стала туристичним і культурним призначенням, крім того, що є символом  цього міста. Після реконструкції вежі після другої пожежі туристи можуть милуватися панорамою міста з 40-метрової висоти.