Бухарестський
Національний центр танцю нещодавно організував перший культурно-мистецький
захід, присвячений французькому артисту румунського походження Ісидору Ізу,
засновнику авангардистського напрямку під назвою леттрізм. Британська
меццо-сопрано Лоре Ліксенберг і французький композитор Фредерік Аккуавіва
презентували по одному музичному проекту, натхненному з творчості Ісидора Ізу.
Поет,
кінокритик, кінорежисер і артист Ісидор Ізу, який народився у 1925 році в місті Ботошань, а після Другої
світової війни емігрував до Франції, досі маловідомий в Румунії. Це й
спричинило організаторів, провести цей захід у Бухаресті та продовжити його
іншими проектами. Стосовно його проведення в приміщенні Бухарестського Національного
центру танцю куратор Ігор Мокану сказав: «Ісидор Ізу, як і будь-який
авангардист, як артист у пошуку нового, має і маніфест танцю, і декілька
теоретичних текстів про танець. На противагу стрибкам німецького експресіонізму
у першому авангарді танцю в 20-30-ті роки, він запропонував хореографію
падіння, падаючих тіл. Можливо ми організуємо в нашому танцювальному центрі і
щось пов’язане з цим занепокоєнням Ісидора Ізу. Тепер, однак, ми запросили
французького композитора, який живе в Берліні і керує сучасним
художньо-звуковим простором «La Plaque
Tournante/Поворотна плита» у співпраці з британською меццо-сопрано. Йдеться про
Фредеріка Аккуавіву та Лоре Ліксенберг. Окрім їх зацікавленості проблемами
сучасного мистецтва, звукового або ні, вони є добрими знавцями творчості
Ісидора Ізу. Крім того, Фредерік має велику колекцію книг і статей Ізу.»
Захід,
присвячений Ісидору Ізу почався з відео-проекції двохвилинного уривку з
документального фільму Орсона Уеллса під назвою «Навколо світу в
Сен-Жермен-де-Пре». Фільм був знятий паризьким Видавчничим домом Фішбахера у
1955 році і в показаному уривку зняті Ісидор Ізу, Моріс Леметр, Жак
Спаканья та Орсон Уеллс.
Сольний
виступ меццо-сопрано Лоре Ліксенберг складався з кількох творів, написаних
протягом 1947-1984 років. «Ми зробили добірку творів з дуже тривалого періоду
часу, з 1945 по 1984 роки. Ми вибрали одну зі своїх перших робіт «Neige/Сніг»,
яка демонструє геніальність Ізу, котрий перетворив ситуацію, в якій знаходився,
на форму, більш ніж на театралізацію. Я представила і кілька його творів з його
афористичної системи, або, іншими словами, тихі поеми які припускають жести і
участь. Це захоплююча річ з точки зору виконавця, тому що це надзвичайно
багатий матеріал, що містить багатство різних звуків. Крім того, мені
подобається дисоціація звуку від сенсу. Це дуже приємне відчуття в роті, яке
так і називається «good mouth feel/хороше відчуття в роті».»
Ближче до кінця життя Ісидор Ізу дуже наблизився до музики, а друга частина заходу в Бухаресті включила композиції саме цього періоду. Йдеться про Симфонію №4: Ювенал, складену в 2001
році і, яку Фредерік Аккуавіва
оркестрував у 2003 році. Французький композитор був знайомий з Ізу в останні 10
років життя останнього. Вони створили разом кілька симфоній, які оркестрував Аккуавіва. Ось як описує Фредерік
Аккуавіва музичну творчість Ісидора
Ізу: «Він виїхав з Румунії після Другої світової війни і прибув до Парижа в
1945 році. Він створив леттріст-поезію, що представляє собою суміш між поезією
і музикою. Тому пізніше дехто може використовувати слово «поезія», але
насправді леттріст-поезія є поезією, що використовує не тільки голос, а також рухи і звуки, отримані за допомогою тіла. Це своєрідна «пісня тіла/body sound» і є дуже просунутою, це абсолютно
абстрактна поезія. Його музика звучить дещо примітивно, тому що побудована на
циклах. Вона дуже дивна. «Ювенал»» є четвертою з п’яти симфоній, над якими ми
працювали разом. Цю я оркестрував над голосом тіла, я б сказав, що слухаючи її
не знаєш в якому ти часі, в якій країні, і це дійсно цікаво й надзвичайно.»
Композитор Фредерік Аккуавіва вже організував кілька
подій в Європі, присвячених Ісидору Ізу і працює над новими проектами: «Ми вже
провели кілька виставок, я написав кілька книг про нього. Одну книгу про його
гіперграфічні романи я видав разом з Інститутом румунської культури в
Стокгольмі. З огляду на те, що ми знаходимося тут, в Національному центрі
танцю, мушу сказати, що він створив і фантастичну хореографію, яка
щонайменше на 40 років випередила свій час. Тому що те, що він писав в 50-ті
роки ви знайдете, наприклад, в сучасному танці 90-тих років у Франції. Зараз я
працюю над кількома проектами, передусім над монографією його картин і творів
мистецтва. Я сподіваюся, що вона буде опублікована в цьому році видавництвом
«Грифон», тією самою, яка опублікувала першу монографію Бринкуша в 50-ті роки.»