Tag: Люди

Сьогоднішня передача – про доброту, співчуття та співпереживання в
контексті війни в Україні. Війна викликала
надзвичайні колективні емоції. Вражаючі добровільні зусилля румунів, разом з
рештою жителів Європи, розкрили фундаментальну здатність людей, ставити себе на чиєсь
місце, швидко реагувати, щоб допомогти їм. Ця унікальна людська якість показує велику здатність до емпатії, яку має людство. Якщо в цій війні є щось так би мовити доброго, це виявлення того, що доброта існувала та існує в людині, що емпатія реальна
та цілковита. Можливо, зараз, як ніколи, ми повинні більше міркувати про ці
якості, які специфічні людям.

Eлена Марія Думітреску, психотерапевт, яка спеціалізується на
когнітивно-поведінковій терапії, розповідає про величезну емпатію людей до українців, які страждають від війни: «Кожен з нас є частиною цілого, яке ми називаємо життям, всесвітом,
фундаментальною енергією, творінням або Божеством. Я б поставила доброту на те
саме місце з співчуттям, турботою та бажанням допомогти ближньому. Більше того,
ця потреба важлива як на індивідуальному, так і на колективному рівнях, і для
цього ми маємо приклади з природи. Вогняні мурашки живуть у мурашниках уздовж
річок, і коли є повінь, вони знають, що самі не мають жодного шансу вижити. Ось чому
вони хапаються одна за одною та створюють величезний пліт. Вони залишаються
разом, плаваючи на поверхні, поки вода не відступає, і таким чином вони
рятують окремих мурашок, мурашник та їхній вид. Як релігія, так і теорія Дарвіна,
який сумнівався в божественній природі людини, показали нам, що кожен вид
пристосований для виживання. Нам, людям, є як допомогти іншим, так і собі, щоб виживати,
бо, здається, що природі байдуже, виживе вид чи ні, тому наш вид повинен довести,
що заслуговує виживати.»

Дружба є однією з найвищих і найгарніших форм людського самовираження.
Румуни викликали захоплення у всьому світі своєю надзвичайною відкритістю до
українців, які тікають від війни. Ми запитали Елену Думітреску, чи може дружба
стати порятунком людства. Ось, що вона відповіла: «Ми дружимо з українським народом, і дружба – це найвища форма спілкування
людей як енергетично, так і психологічно, навіть духовно. Оскільки ми
перебуваємо у Великому пості, ми можемо навести біблійний приклад, поданий
Ісусом, який називає Своїх апостолів а також жінок-мироносиців Своїми друзями.
Багато разів Він говорить про важливість та цілющу силу дружби, як фізично, так
і емоційно. З психологічної точки зору все відбувається так само, тому що
дружні стосунки є найважливішими для нашого психічного здоров’я. Хочу уточнити,
що емпатія, ця людська здатність розуміти інших так, як ми були замість них, не
обов’язково припускає, щоб ми пізнавали певну особу або певних людей. Емпатія,
співчуття і доброта – це та тріада, яка приносить додаткову цінність у наших стосунках. Нам потрібна солідарність, тому що, як я вже сказала, солідарність
підтримує нас і як індивіда, і як вид. Для цього нам потрібно подолати
самодостатність, поверховість і лінь, які я особисто вважаю нашими найбільшими
ворогами. Ми повинні зрозуміти, що кожен може зробити те, що від нього
залежить.»

Є чи ні межі емпатії? Психолог Елена Марія Думітреску говорить про межі
та небезпеки емпанії та закликає нас до поміркованості: «Життя має справу з енергетичною та духовною рівновагою кожного з нас і
системою, частиною якої ми є. Емпатія – це позиція рівноваги у сфері відносин.
Часто буває, що наша потреба в допомозі перевищує потребу особи, яка потребує допомоги.
Таким чином, наша допомога – це та, яку ми уявляємо з різних причин: щоб доповнити
деяким аспектам нашого життя, полегшити почуття провини, прагнення до
перфекціонізму, іміджу, стандартів чи багатьох інших аспектів. Багато разів, коли
ми переступаємо межу емпатії, ми беремо на себе роль рятівника тієї людини, яка
перебуває у труднощі, допомогаючи та підкреслюючи її позицію жертви більше, ніж
цього вимагає ситуація. Таким чином, ми більше приділяємо уваги своїм потребам,
ніж реальним потребам інших. Це припускає занадто споживання власних ресурсів
на біологічному, фізіологічному та енергетичному рівнях і, в більшості випадків,
завдає шкоди стосункам між людьми, оскільки більше не відображає реальний
контекст. Все, що перевищує положення рівноваги і веде до крайнощів, не є корисним.
Бо все, що занадто багато – очевидно, та все, що є, занадто мало, недостатньо.»

Чи може мистецтво бути зброєю проти війни? Що відбувається, коли образотворчі митці збираються, аби протестувати проти поточних подій? Виставка «Бомби і люди. Митці обєдналися проти війни» проходить з 12 березня по 3 квітня в Бухаресті та обєднує образотворчих митців з Румунії та України в акції протесту.

Куратор Ралука Іларія Деметреску розповіла про те, як зародилася ідея організування виставки та про десятки митців, які беруть участь у неї: «Точніше, 74 митці, 18 з України. Кризові та надзвичайні ситуації викликають екстрені реакції. Ми всі настільки вражені тим, що відбувається в Україні, що ми художники проявили себе, як цього краще знаємо: трохи перевернули інформацію про фортецю, про сильні сторони фортеці, світу, і ми відреагували. Все було зроблено дуже швидко, звичайно, у другий день війни ми сказали «Все, запускаємо цю виставку». Збиралася допомога в «Celula de Artă» та «Carol 53», саме де й проходить ця виставка, і Данієль Лоаґер, який тут є координатором, сказав: «Ралука, давай, назвімо цю виставку Бомби та люди». Сказано і зроблено. Я звернулася до митців, всі відгукнулися на мій запит. Деякі з них мали твори на тему війни. Маємо у нашому колі дуже близького нашій душі художника з Бессарабії, Валерія Шкьау, який мав виняткову картину про конфлікти в Україні, і ми виставили цю його картину. Переважна більшість митців творили спеціально для цієї виставки. Це Beaver, який також зробив плакат та обкладинку нашої виставки в Facebook та Instagram, скульптор Александру Ранга, який спеціально працював над дуже цікавою скульптурою. Так само скульптори Деніс Нанчіу, Мірча Дьякону, які працювали особливо в металі. Штефан Раду Крецу, який виставив роботи графіки. Штефана Раду Крецу я знаю давно, і його малюнки про цей конфлікт, про цю війну були розміщені в Instagram. Військовий репортер Альфред Шуплер виставив тривожні фотографії. Данієль Лоаґер, організатор проєктів «Celula de Artă» та «NeoNlitic», працював із трьома українськими художницями. Одна з цих артисток подзвонила своїм українським колегам, знайомим і друзям, і всі вони відгукнулися. Звісно, я ми не змогли виставити їх фізично, бо з України нічого не можна зараз отримати, можна лише надсилати туди гумдопомогу. Але вони надіслали тексти, зображення, малюнки, все надзвичайно тривожно. І так ми зібрали роботи 18 митців з України».

Сьогодні представимо вам найцікавіші життєві історії, яких ми виявили протягом 2021 року. Ми представили освітню програму харчування «Смакуй уважно. Насолоджуйся моментом», започатковану після виявлення тенденції, визначені у всьому світі про те, що все більше молодих людей віддають перевагу перекусам замість ситних страв або уникають їх, з іншого боку, будучи занепокоєні контролем пропорцій.

Флорентіна Балош, посол «Смакуй уважно. Насолоджуйся моментом», – сказала нам: «Смакуй уважно. Насолоджуйся моментом» – це про обережне харчування і про те, як ми можемо зосередитися на сьогоденні, щоб ми дійсно відчули смак страви та насолоджувались нею, адже закуски – це частина повсякденного життя. Це проєкт Асоціації «Стовідсоткові румунські продукти», започаткований у партнерстві з Національним управлінням із захисту прав споживачів та 5 бухарестськими ліцеями. Дослідження показали, що молоді люди віддають перевагу закускам замість послідовних страв, і тоді такі запитання як Що ми їмо?, Чому ми їмо? і Як ми їмо? чомусь залишаються без відповіді, тому що ми харчуємося хаотично, ми не знаємо, що ми їмо, чимало разів, тому що ми не всі розуміємо інформацію, що міститься на упаковках, якщо ми не задокументували себе. А основою проєкту є інформування та виховання.»

Інший проєкт, здійснений з великою душею, привів нас до комуни Августін, що в повіті Брашов, на півдні Бараольтової низовини. Комуна з 1.900 жителями, багато з яких дуже бідні та наполовину етнічні роми, де двоє вчителів заклали основи проєкту: Edubuzz або навчальний автобус. Наталія Гінгіне та Адріан Секал – учителі, які створили благодійний проєкт Edubuzz, для якого сама тенісистка Сімона Халеп подарувала свій день народження.

Адріан Секал розповів нам про Edubuzz: «Це своєрідне місце для позашкільного навчання. Ми подумали, що це повинно бути приміщення поза школою та якомога ближче до дітей, так щоб вони мали можливість залишатися після школи. Є багато дітей, які не навчаються у школі або які більше не відвідують уроки. Це громада, де покидання школи та прогули досить високі, а також де чимало дітей не йдуть до школи. І тому ми подумали надати їм можливість продовжувати навчання та вчитися, бо, можливо, деякі з них досі не вчились у школі.»

Наталія Гінгіне додала: «Ідея виникла з потреби проводити з дітьми більше часу, ніж ми проводимо в школі, і запропонувати їм більше спільних занять. Після того, як ми так би мовити створили автобус і знайшли це приміщення, автобус став не лише місцем для дітей, які навчаються у школі, але й для дітей, які з різних причин не ходять до школи. Це позашкільний навчальний заклад, однак він став й справжньою школою для окремих дітей.»

Регінський завод HORA, найбільший виробник дерев’яних музичних інструментів у Європі, відзначив у 2021 році своє 70-річчя. Незважаючи на те, що пандемія коронавірусу внесла змін що стосується замовлень на музичні інструменти, заводу вдалося випустити на ринок три нові вироби, доводячи, що пристрасть підтримує молоде дихання. Дорін Ман, технічний директор заводу зазначив: «Наш завод розробив три основні виробничі лінії: гітарну лінію. Іншою є лінія смичкових інструментів: скрипки, альти, віолончелі, контрабаси та, інші смичкові інструменти, такі як псалтиріон. Ця лінія виробляє широкий асортимент смичкових інструментів ізширокого асортименту порід деревини, з різною структурою, кольорами та якістю. Ми маємо різні якості для всіх інструментів, починаючи від початківців до професіоналів. Третя лінія була створена з метою збільшення різноманітності в контексті міжнародного ринку. Це виробнича лінія етноінструментів. Таким чином ми розробили ще три вироби, такі як кайон, ударний інструмент, потім віолінофон (скрипка Штроха), яка є характерною для Бігорського регіону (захід Румунії), і вдосконалили електрогітари. Ми випустили на ринок два типи сольних електрогітар.»

Інша цікава історія стосується журналістки та письменниці Яннеке Вос де Гроот, родом з Нідерландів, яка оселилася в нашій країні 15 років тому разом зі своїм чоловіком. Вони захоплюються ісландськими конями та живуть у румунському селі Оарба де Муреш, що належить до міста Єрнут, та їм сповнилось бажання жити ближче до природи і навіть розвивати сільський туризм у цьому регіоні. Яннеке Вос де Гроот написала шість книг про Румунію, зокрема про зону, де вона зі своїм чоловіком оселились. Таким чином спонукає більше туристів відвідувати нашу країну. Коли тристи відвідують їх, вона веде їх скрізь: «Зазвичай я їду з ними до Брашова, до Клужу – прекрасних міст, але тоді, коли я запитую їх, що їм найбільше сподобалось, вони завжди відповідають, що в селі Оарба де Муреш, де можна бачити як працюють та живуть люди. Зазвичай місцеві жінки готують для туристів овочевий суп, але й інші румунські традиційні страви, а це створює дуже гарну атмосферу. Навіть Палац Парламенту не є таким популярним, як обід в Оарба де Муреш!»

Це кілька історій, вибраних із задоволенням, щоб прикрасити ваш день! Цього року ми обіцяємо також
представити цікаві історії!

Одним із найбільших винаходів людства це залізниця. Зміни, які вона принесла у сучасному світі були величезними. Навіть після появи інших транспортних засобів, поїзд залишився широко використовуваним видом транспорту. Удосконалена поколінням за поколінням за допомогою нових технологій, залізниця все ще має майбутнє завдяки багатьом перевагам. У Румунії залізниця з’явилася після об’єднання Молдови з Волощиною в 1859 році, та стала справжньою трансформацією, особливо у сприйнятті світу. Румуни починають подорожувати на все більші відстані та писати про те, що бачать з поїзда.

Історик Раду Мирза, професор Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя написав книгу Румунські пасажири, які дивляться через вікно поїзда. Спроба історії культури (1830-1930). Ми запитали Раду Мирза, що саме румунські пасажири відкривають через вікно поїзда? Ось, що він відповів: Пасажири бачать більше речей з вікна поїзда. На перший погляд, здається, їх цікавлять пейзажи. Читаючи джерела, я прийшов до висновку, що вони зацікавлені більше людьми ніж пейзажами. Їх цікавлять люди, за якими спостерігають через вікно поїзда, люди, які стоять на пероні, та, не востаннє, люди, з якими подорожують поруч в купе або вагоні. Подорожуючих також цікавлять місця, які вони відвідують, але ідея природних пейзажів, з якої я розпочав дослідження, з’являється пізніше в інтересах румунських подорожуючих, приблизно у 1900 році. Наприклад, А. Д. Ксенополь дуже гарно розповідає про залізницю Земмерінг в Австрії або про перетин Альпів поїздом. Я також можу згадати Міхаїла Садовяну, який подорожував поїздом до Нідерландів у 1920-х роках. Його цікавила не стільки природа, скільки тамтешні людини: від людей, які працюють на власних городах, до гарних нідерландських міст, де залізниці перетинають канали, дороги. Його цікавлять заводи, електрифікація, нідерландські залізничні вокзали та життя людей.

Залізниця призвела до мобільності товарів, бізнесу, але більше всього збільшила мобільність людей. Раду Мирза уточнює: Мобільність значно зростає в порівнянні з попередніми епохами та попередніми транспортними засобами. Наприклад, подорож поїздом по маршруту Бухарест-Карлсбад, (Карлові Вари, нині у Чехії), у 1920 роках тривала приблизно 72 години. А добратися до Карлсбаду раніше залізничної епохи вимагало тиждень або навіть два. Мобільність населення відразу ж зростає. Очевидно, що це зростання мобільності зближує людей і допомагає їм легше, комфортніше та швидше дістатися до віддалених місць. Залізничний вагон – це простір людської взаємодії або невзаємодії. У залізничному вагоні люди можуть розмовляти. Всім нам, принаймні раз траплялося, щоб коли ми сіли на поїзд, пасажир поруч нами в купе запитував чи їдемо далеко. Це перше речення діалогу, яке пасажири вимовляють практично з самого початку подорожі. Але є пасажири, в тому числі ті, яким я бажав брати інтерв’ю, які не хочуть розмовляти, а навпаки, хотіли б, щоб їх залишати наодинці: вони хочуть спати або хочуть спостерігати з вікна потягу. У творах Садовяну є уривок, в якому він пише, наскільки хоче залишитись на самоті, в той час як пасажир просить Ребряну, щоб він розповідав щось цікаве.

Але поїзд – це також темне місце, злочинних дій і навіть вбивства. Найвідомішу книгу у цьому сенсі можна вважати роман Вбивство в Східному Експресі Агати Крісті. Ми запитали Раду Мирза, чи можна бачити й цю частину життя: Я не стикався з подібними випадками або такими історіями, але я пригадую історію про те, як Джордже Баріцу в 1852 році, коли він подорожував Німеччиною, він пережив цікаві моменти. Одного разу, на залізничній станції в Магдебурзі, де його спіймала ніч, він був здивований тим, що від цієї станції проходили чотири лінії, що для нього було абсолютно хмільним. Однією комічною ситуацією було те, що на стінах станції було написано наступне: Будьте уважні, працюють кишенькові злодії! Це можна вважати у певній мірі частиною злочинності на залізничному транспорті.

Залізниця об’єднувала не тільки людей, а й провінції, країни, континенти. Історик Раду Мирза каже, що об’єднання провінцій, країн та континентів залізничним транспортом було не лише політичним: Що стосується Старого Королівства, це є очевидним, про це говорили подорожуючі. Сьогодні чимало істориків говорять про те, що навіть у XIX столітті подорожуючі зрозуміли, що залізничний транспорт – засіб, за допомогою якого країна об’єднується не обов’язково з політичних чи сентиментальних причин, але з міркувань мобільності та зв’язку. Навіть якщо в перші десятиліття залізничної історії, на Заході існували критики та стримання щодо поїзда, у румунському просторі залізничний транспорт дуже швидко став популярним, а це доказує кількість проданих квитків, румунські громадяни, починали ще з перших років існування залізниці, позитивно сприймати подорожі поїздом.

Румунські пасажири відкривають світ дивлячись через вікно потяга і насолоджуються ним. І світ стає все меншим, сімейним та привабливим.

Після двадцяти років шлюбу мій чоловік помер. Я залишилися сама, у мене немає дітей, у мене немає нікого. Я весь час плачу, мені немає з ким поговорити, немає з ким працювати, я сиджу самотня, спустошена в хаті… Багато разів, коли сідаю за стіл, ставлю ще один стілець, бо мені здається, що хтось ще прийде їсти зі мною. Після того, коли я бачу, що ніхто не приходить, я починаю плакати і нічого не їм, встаю з-за столу та займаюся домашніми справами. Тут кінець світу. Бо ніде не важче ніж у цьому лісі. Ми замучені, це замучена Румунія.»

У голосі цієї жінки, яка живе десь у горах Румунії, стільки смутку та смеренності. Є чимало людей таких як вона, невідомі іншим людям але, на жаль, ні владі. Вони – гості сьогоднішньої передачі, вони представляють колективний персонаж. Ми дозволяємо собі назвати їх за назвою, на думку багатьох найкращого серійного репортажу суспільного телебачення Ізольовані в Румунії.

І ніхто не міг би краще описати цього колективного персонажа, як журналістка Діте Дінез, яка з 2006 року ходить гірськими стежками у пошуках співрозмовників: «Це колективний персонаж, про якого я думала, що в певний момент перестану говорити, але мій біль полягає в тому, що я знаходжу його знову і знову, що все ще існують шляхи, які ведуть до людей, про яких ніхто не знає, для яких, наприклад, вечір настає о 17:00, після заходу сонця, для яких ніхто не відчиняє двері … Це чоловіки, це жінки … Більшість з них – похило віку. Ті, у кого є діти, ще встигають покидати ці місця, хоча в Румунії ще є дві-три школи відкриті там в горах, але я думаю, що через кілька років ці школи закриються, оскільки молодих людей вже немає … Але цей колективний персонаж – дуже важлива річ! – Це сама по собі культура, яка не повинна зникати, але на жаль, вона зникне: сила людини жити в маленькому дерев’яному будиночку, насолоджуватися кожним днем, не вимагати, не бити кулаками по столу, а навпаки усвідомлювати той факт, що те, що вона отримує – достатньо. Отже, якщо ми коли-небудь зажадаємо відкрити музей Румунії, слід почати з ізольованими селами».

Журналістка Діте Дінез стверджує, що серійний репортаж під назвою «Ізольовані в Румунії», це новини про інший світ, це дар, благословення та молитва. На нашу думку серійний репортаж є, водночас, вираженням людського буття, яке стало бідним у сучасному світі, іноді занадто поверхневому або який свідомо ігнорує таких людей: «Селянин, бідний селянин весь час стикався з труднощами. Чому називають його дурним селянином? Бо селянин має гроші лише тоді, коли щось продасть. Якщо він не може нічого продати, він вмирає з голоду. Вчора я поїхав на ярмарок щось продати. Я нічого не зумів продати. У мене не було грошей навіть на хліб. Їжу можна знайти, але ніхто вам її не дасть безкоштовно. Кажуть: їдь працювати! Якщо ти не можеш працювати, ти вмираєш! »

Ізольовані в Румунії, так як селянин похилого віку якого ви мали можливість чути, не є туристами. Вони жителі розсіяних гірських хуторів, на них падає ліс, у них немає асфальтованих доріг, немає магазинів чи лікарень. Священник час від часу відвідує цих людей , щоб їх благословити! Чи можете уявити собі так жити не день або два, а все життя? Ізольованими в Румунії могли бути і ми, якби у нас не було комфорту та привілеїв, – каже Діте Дінез, яка додає: «Старі та бідні, вони ще вирощують тварин, але не мають вже сили обробляти землю навколо хати і, тому вже не отримують державні субсидії. Молоді люди, як я вже сказала, покинули ці хутори. Тамтешні люди не платять за воду, ті у кого є електроенергія платять дуже мало бо у них, зазвичай, немає телевізора. Отримують дуже малі пенсії. Днями я зустріла стару жінку, яка має пенсію на суму 15 леїв (тобто еквівалент 3 євро), але іншим разом я зустрічала людей, які мали 6 леїв або 8 леїв. Йде мова про щомісячну пенсію! І коли я запитала у старої жінки: «чи приходить листоноша?», Вона відповіла мені: «ні, не варто, для чого?». Ці люди забули навіть, що вони є людьми та у них є право, щоб хтось до них приходив, навіть якщо йде мова принести пенсію на суму 15 леїв.»

Якщо ніхто не піднімається до ізольованих, тоді Діте Дінес разом з Маріусом Данчі та Константіном Буце, роблять так щоб ці люди «опускалися» через маленький екран у будинках всіх румунів. Урок про смиренність цих звичайних людей – приголомшливий, вони ні на що не скаржаться і нікого не звинувачують. Вони сприймають життя як дар, зі недоліками та побоюваннями, а найбільшим побоюванням полягає в тому, що цей спосіб життя серед природи, закінчиться разом ними. Вони стверджують, що мають стільки, скільки їм потрібно, окрім радості, яку, вони навіть не можуть описати. А про надії не може бути й мови!

Промінь світла надходить до них завдяки Діте Дінез, яка, коли не йди знімати, червоніє свій телефон: «Я дзвоню весь день. Сьогодні вранці я вирішила питання з дровами в Мехедінць (на південь), піч – в повіті Альба (в центрі) … Мені допомогають чудові люди, які кажуть: «Я взяв піч звідти і несу її туди. Я придбав дрова». Я говорила зі жінкою з повіту Мехедінць, яка за її бажанням щотижня ходить до літнього чоловіка і несе йому харчові продукти.»

Також завдяки глядачам, які дивляться репортажі «Ізольовані в Румунії» йде мова про приблизно 100 тисяч у Фейсбуці, Діте Дінез, якій допомагає її подруга Оана Ромоча, займається також волонтерством. Кошти, зібрані для ізольованих під егідою Асоціації Місцева Діаспора допомагають їй не йти з порожніми руками на зйомки. Вона завжди готує кілька пакетів з продуктами для тих, яких зустрічає в горах. Також члени асоціація щомісяця допомагають людям похилого віку, які не мають пенсії, хоча вони все життя працювали, а також сім’ям з дітьми, встановлюють сонячні батареї, купують ліки. «Ви знаєте, скільки добрих людей у ​​Румунії потребують цього колективного персонажа?» – риторично запитує Діте Дінез. «Оскільки вони виходять з їх похмурої рутини і роблять добрі речі!.

«Мене запитують, що мене так часто тягне в Румунію. Відповідь проста: ви, мої румунські друзі». Ці слова – дуже щирі – принца Чарльза Великобританії були виголошені в понеділок у місті Клуж-Напока (північний захід). Британський принц спеціально зупинився в цьому трансільванському місті, щоб отримати звання Почесного доктора престижного університету імені Бабеша-Бойоя, найдавнішого в Румунії. Нагорода була надана на знак визнання його особливого внеску в сфері румунського культурного надбання, просування багатокультурних історичних цінностей, просування автохтонного духовного і природного середовища за кордоном з метою зміцнення співробітництва між Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Румунії.

Його Величність почав виступ румунською мовою: «Пане ректоре, пані та панове, я глибоко зворушений і дуже вдячний за велику честь, яку ви мені зробили.» За словами Принца Чарльза, виповнюється рівно 20 років з моменту першого візиту, якого він зробив до Трансільванії. Підкорений красою цього регіону, що в центрі країни, і людьми, які живуть там, спадкоємець британської корони постійно повертається, і облагороджує місце своєю присутністю.

У 2006 році він придбав у селі Віскрі, Брашовського повіту (центр), маєток, що належав сакській родині, старий будинок, побудований 1758 року. Він придбав і інші маєтки так, що на сьогодні він має кілька будинків у Румунії. Мотиви, які призвели його прийняти таке рішення містяться в похвалі виголошеній у понеділок Трансільванії, коли отримав звання Почесного доктора університету. Принц Чарльз нагадав, як в цій частині Європи зберегли різноманітність природи, як гармонійно люди живуть в традиційних громадах, і спосіб, в якому вони зберігають свою спадщину. Місцеві жителі в рівній мірі здатні до інновацій та змін, не впливаючи на навколишнє середовище.

Всі ми маємо чому повчитися у маленьких ферм або – як їх принц називає – культивовані ландшафти Трансільванії. Ці пейзажі мають як духовне значення, так і соціальне, економічне та екологічне. Але чи стоїть це питання сьогодні в цинічний час, коли є така одержимість ефективності і зручності? Так, це має значення, тому що суть в тому, що люди до цих пір живуть в гармонії з природою, – підсумував спадкоємець британської корони. Всі ці речі роблять, на його думку, трансільванських румунів дійсно особливими у всьому світі.

Демографічне старіння населення, яке вимірюється одночасно з демографічним спадом становить відчутною реальністю для всіх, не тільки для фахівців. За прогнозами ООН, середня очікувана тривалість життя на загальносвітовому рівні до кінця нинішнього століття досягне 81 року. Сьогодні у світі налічується майже 700 мільйонів людей старше 60 років. До 2050 року осіб понад 60 років буде близько двох мільярдів і вони становитимуть понад 20% населення. У Європейському Союзі частка людей старше 65 років зростатиме швидкими темпами, ця категорія досягне близько 150 мільйонів людей в 2050 році а до 2060 року, кількість людей похилого віку буде двічі більша ніж людей молодого віку.

Однак, ця реальність не обов’язково має стати причиною занепокоєння, а скоріше має стимулювати пошук та впровадження рішень якомога швидше. Однією з цих рішень може бути збереження на ринку праці літніх людей або пенсіонерів. Виконавчий директор Фонду для сприяння розвитку громадянського суспільства Йонуц Сібіан ствердив, що Європейська соціально-економічна рада пропонує інший проект для запобігання демографічної кризи. Йонуц Сібіан: Нещодавнє дослідження показує, що країни, як наприклад Великобританія, можуть збільшити ВВП на 5% в майбутньому, якщо розробляють політики для збереження літніх людей на ринку праці. Європейська соціально-економічна рада нещодавно розробила такого роду проект, Йде мова про комп’ютерні курси для людей старше 50 років. Понад 150 мільйонів громадян ЄС, які пройдуть ці комп’ютерні курси, матимуть більше шансів залишитися активними на ринку праці. Ми повинні допомогти літнім людям навчитися інформуватися, щоб потім могли отримати крім пенсій додатковий дохід.

Іншою пропозицію для людей похилого віку є можливість збагатити свої знання та водночас гарно провести свій час. Таку пропозицію зробив Галацький університет Нижній Дунай, починаючи з 2016-2017 навчальним роком. Проект називається Університет третього віку та був розроблений саме для вирішення деяких з питань щодо демографічного старіння. Деталі подає продекан університету Віолета Пушкашу: У місті Галаць найбільша кількість літніх людей в країні. Це є наслідок поганих економічних, політичних та демографічних умов. Таким чином, кількість людей старше 60 років становить третину нашого населення. Я викладаю демографію вже понад 20 років, та мала нагоду побачити помітні зміни щодо демографічних показників у Румунії та в Європі. Зростання частки літніх людей стає все більш помітним, а суспільство не повинне залишатися байдужим або відповідати на ці питання виключно класичними рішеннями, а саме надання притулку або ізольованість літніх людей в своїх помешканнях.

Університет третього віку в місті Галаць не вимагає за навчання плати від літніх людей, а в кінці періоду дає їм сертифікати, які хоча не мають жодного значення на ринку праці, мають сентиментальну та наукову цінність. Навчання це ефективний засіб профілактики депресій у людей похилого віку. Участь в учбовому процесі допомагає їм крокувати в ногу з часом, тренувати пам’ять, розвивати інтелект. Які курси відвідують люди похилого віку скаже продекан Віолета Пушкашу: Йде мова про 10 модулів, обраних зі більшого списку на підставі вибору студентів-пенсіонерів, висловленого в ході проведених досліджень. З 20 тем залишилося 10. Крім бажань літніх людей ми взяли до уваги і можливість викладачів-волонтерів нашого університету працювати у рамках цього проекту. Йде мова про наступні курси для літніх людей: право, економіка, міжнародні відносини, мистецтво, культура та цивілізація, харчування, історія, філософія, теологія, туризм, наука і техніка, а лекції припускають дискусії; дебати; мозковий штурм; показ, демонстрація; рольові ігри та інші інтерактивні форми.

У курсах Галацького Університету беруть участь близько 160 немолодих студентів, яким понад 55 років. Після здобуття знань, учасники цих курсів можуть знайти нові робочі місця. Йонуц Себастіан член Європейської соціально-економічної ради вважає як пріоритетом працевлаштування літніх людей: Після переходу кризи, Європейський Союз повинен знайти рішення на питання демографії. Одним з рішень може бути збереження на ринку праці людей похилого віку та надання різних пільг роботодавцям, які наймають людей похилого віку.

До вирішення цих серйозних проблем, літні люди в Румунії, поряд з молоддю, дорослими та дітьми разом радуються з нагоди приходу зимових канікул та Різдвяних свят.

У 2007 році відповідно до рекомендації Європейського Парламенту та до пропозиції Європейської комісії, 18 жовтня було оголошено Європейським Днем боротьби з торгівлею людьми.

Такий день необхідний для консолідації діяльності та підвищення рівня обізнаності щодо феномену торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми. Єврокомісія взяла на себе відповідальність вживати більше заходів для боротьби з торгівлею людьми і покращувати захист прав потерпілих осіб.

У Євросоюзі 16 тисяч жінок стали жертвами торгівлі із людьми, а Румунія займає перше місце у списку країн, які страждають від цього явища. 15% жертв є неповнолітніми, а злочинні мережі торговців людьми діють по всьому континенті. Багато з експлуатованих людей є румунами, які подорожують до Іспанії. Влади обох держав намагаються зменшити це явище. Відповідно до статистик 34% жертв торгівлі людьми в цілях сексуальної експлуатації походять із Румунії.

Торгівля людьми є великою відповідальністю для представників влади, Іспанія та Румунія мають тісну співпрацю в цій сфері, – заявила посол Румунії в Мадриді Габрієла Данкеу. Вона вважає, що це небезпечне та кримінальне явище треба викоріните із самого джерела, а саме в місцях походження. Габрієла Данкеу: Є дуже динамічне співробітництво на рівні законодавства між Румунією та Іспанією. На рівні поліції існують робочі інструменти, які дуже добре працюють, існують мережі протидії завдяки співпраці між нашими органами. Коли мова йде зокрема про торгівлю людьми, то ясно, що проблеми існують у країнах звідки походять жертви, і ми повинні знайти методи, необхідні для запобігання торгівлі людьми до інших країн через поліпшення економічних умов в місцевостях їхнього походження.

Торгівля людьми є багатогранною злочинністю та незаконним бізнесом, що підриває верховенству закону та створює нестабільність і невпевненість. За останні десятиліття, торгівля людьми стало третьою за величиною транскордонною злочинністю та основним джерелом доходу для злочинних структур на міжнародному рівні, які заробляють мільярди євро щорічно. Хоча ця форма масових порушень прав людини була визнана та засуджена міжнародним співтовариством, національні влади продовжують розробляти політики, які на жаль не реагують на динаміку цього всесвітнього явища, тим більше, що багато урядів помилково розуміють це складне питання та впроваджують неефективні механізми боротьби з цим явищем. Нова стратегія в цій галузі буде опублікована в кінці року Європейською комісією.

Проливні дощі, які випали в останні дні на півдні та південному заході Румунії завдали значної шкоди та призвели до людських жертв. Найбільш постраждали повіти Вилча, Телеорман, Олт, Арджеш та Горж. де рівень опадів склав до 80 літрів на квадратний метр, внаслідок чого багато річок вийшли з берегів. Понад дві тисячі будинків і господарств і тисячі гектарів сільськогосподарських угідь були затоплені, а понад 1000 людей було евакуйовано в безпечніші місця. Ділянки національних, повітових та сільських доріг, мостів і водопропускних труб були також пошкоджені. Тисячі людей з десятків сіл залишилися без електрики після сильних вітрів.

У постраждалих від непогоди районах пожежники, співробітники інспекції з надзвичайних ситуацій і жандарми допомагають місцевим жителям врятувати, що було можливо. Пріоритетом було рятувати життя; там де це було необхідно, При необхідності, до оперативних груп приєднаються співробітники поліції, жандармерії і Міністерства оборони. Центральні та місцеві органи влади перебувають в стані підвищеної готовності, щоб швидко надати допомогу в разі необхідності. Були ідентифіковані безпечніші місця для евакуації населення, зони де можна надавати швидку допомогу.

У окремих випадках вода у річках збільшилась у майже 400 разів, але повені сталися навіть у районах оголошених раніше безпечними. Наприклад, повіт Арджеш є один з найбільш постраждалих, Національне правління “Румунські води” розробило саме цього року карти ризиків повеней, які коштували десятки мільйонів євро та в яких було зазначено, що немає ніякої небезпеки для цього повіту. Але, що сталося днями повністю суперечить думки експертів. Директор цього правління подав у відставку: після того як він пішов у відпустку під час повеней.

Більше того, віце-прем’єр-міністр Лівіу Драгня повідомив, що відбудеться розслідування діяльності Національного правління “Румунські води”, будучи незадоволений повільністю з якою споруджуються або зміцнються, в останні роки, захисні дамби. Він також закликав причетних структур та місцевих органів влади на півдні країни бути в стані підвищеної готовності. У Бухаресті, Командування з надзвичайної ситуації теж залишається в стані підвищеної готовності, щоб допомогти там де необхідно. На жаль, метеорологи оголосили, що дощі триватимуть до 1 серпня.

В останні дні, у південно-західній і південній Румунії, з невеликими перервами оголошено помаранчевий та жовтий коди небезпеки сильних дощів, штормів і повеней. Влада в зонах з ризиком повеней перебуває в стані підвищеної готовності, щоб надати допомогу в разі необхідності. Найбільш постраждали повіти Мехедінць, Вилча, Горж, Долж, Олт і Арджеш, де рівень опадів склав до 80 літрів на квадратний метр, внаслідок чого багато річок вийшли з берегів. Сотні будинків і домогосподарств і сотні гектарів сільськогосподарських угідь були затоплені.

Ділянки повітових доріг, мостів і водопропускних труб були також пошкоджені. Тисячі людей з десятків сіл залишилися без електрики після сильних вітрів. У постраждалих від непогоди районах співробітники інспекції з надзвичайних ситуацій і жандарми відкачували воду з домогосподарств і допомагали місцевим жителям врятувати, що було можливо. Пріоритетом було рятувати життя; там де це було необхідно, Людей було евакуйовано в в безпечніші місця.

У Бухаресті, заступник прем’єра Лівіу Драгня щодня скликає групу з надзвичайної ситуації, яка залишається в стані підвищеної готовності, щоб допомогти там де необхідно. Лівіу Драгня: “Всі місцеві комітети з надзвичайних ситуацій очолювані мерами населених пунктів повинні працювати і бути в повній готовності. Всі структури Міністерства внутрішніх справ працюють в цьому напрямку, і, при необхідності, можуть збільшити кількість співробітників. Якщо потрібна допомога від інших повітів не спізнюйтись звертатися до нас.”

Раніше держсекретар в Міністерстві внутрішніх справ Раед Арафат заявив, що оперативні групи Генеральної інспекції з надзвичайних ситуацій у повітах, що перебувають під помаранчевим кодом небезпеки дощів і повеней були активовані. За його словами, на рівні інспекції були мобілізовані 1100 співробітників, плюс резервні сили, і майже 500 одиниць техніки. При необхідності, сказав Арафат до оперативних груп приєднаються співробітники поліції, жандармерії і Міністерства оборони. На жаль, метеорологи оголосили, що дощі триватимуть і навіть поширяться з півдня до центру країни.