Надзвичайно важлива тема порядку денного сучасного міжнародного співтовариства, електроенергія є незамінною для сучасного життя людини. З моменту свого вражаючого розвитку на початку 19 століття електроенергія все частіше використовується як життєво необхідний ресурс. Проте її виробництво викликало багато питань і суперечок. В останні десятиліття постало питання охорони навколишнього середовища, тому доречними стали ті варіанти, що просувають нові альтернативні технології. Проте слід відзначити, що нові технології виробництва електроенергії йшли пліч-о-пліч зі старими. Поки що альтернативні технології не зовсім задовольняють, щоб відмовитися від старих.
У Румунії виробництво енергії зазнало також всі фази сучасних технологій. Від мазутних та газових станцій до теплостанцій, що працюють на вугіллі, від гідроелектростанцій до атомних електростанцій, за останні 140 років Румунія побудувала технологічні установки для забезпечення необхідною електроенергією економіки та побутових споживачів. Розширення електричної мережі по всій території країни було пріоритетом усіх політичних режимів, оскільки такий проєкт перевищував силу приватних структур. Поява теплоелектростанцій і гідроелектростанцій припадає на останню частину 19 століття. Перша електростанція була побудована в Бухаресті в 1882 році і працювала на газі. У 1884 році, через рік після офіційного відкриття королівського замку в Пелеші була побудована перша гідроелектростанція. Вона була призначена для забезпечення електроенерегією резиденції румунського монарха. Відтоді мережа теплових електростанцій і гідроелектростанцій неухильно розширювалася.
Після 1945 року і встановлення комуністичного режиму було запущено план розширення електрифікації Румунії. У 1950 році четверту в Європі дамбу почали будувати в Біказі, на півночі Румунії, на річці Бістрица. Після 10 років великих зусиль у 1960 році гідроелектрстанцію було введено в експлуатацію. Наприкінці 1960-х років частка електроенергії, виробленої гідроелектростанціями в Румунії, становила лише 1%, а після впровадження енергетичної політики в середині 1970-х років вона зросла до 12%. Максим Бергіану був головою Держплану, установи, яка займалася плануванням економіки Румунії за марксистсько-ленінською моделлю. Бергіану мав ранг міністра і брав участь у середині 1960-х років у дискусіях щодо інвестицій у будівництво гідроелектростанцій. У 2002 році він розповів Центру усної історії Румунського радіомовлення, що гідроенергія була прибутковою в довгостроковій перспективі: «Ми почали заробляти на гідроенергетичному потенціалі, тому що спочатку інвестиції коштують дорого, але енергія дуже дешева. Це не вимагає паливних зусиль. Окупність інвестиції довша в часі, але за набагато меншою вартістю, бо чого у нас там більше? Заливки бетону. Більше коштує обладнання, турбіни, агрегати, трансформатори».
Водночас румунська держава продовжувала покладатися на електроенергію, отриманою на вугіллі. Румунські гірничі експлоатації, як наземні, так і підземні, були численними, і будівництво теплових електростанцій поблизу них було раціональним розрахунком. Максим Бергіану: «Було багато дискусій про калорійність, про транспортування вугілля до електростанцій. З цієї причини теплоелектростанції були побудовані поблизу Ровінарь, в Олтенії, в Ішальніці, щоб не перевозити стільки вугілля на великих відстаннях. Були величезні резерви, і ми покладалися на величезні потужності, що зменшували витрати. Видобутки вугілля здійснювалися вчасно, ми не будували шахти, це були наземні видобутки. Екскаватори коштували грошей, але не потрібно було будувати шахту».
З’явилися великі будівельні майданчики гідроелектростанції Залізні ворота і на ріках Арджеш і Олт. Найвидовищнішими виявилися ГЕС на Дунаї «Залізні ворота I» та «Залізні ворота II». Перша, Залізні ворота I, була побудована Румунією разом з Югославією з 1964 року і здана в експлуатацію 1972 року. Це одна з найбільших гідротехнічних споруд в Європі і найбільша на Дунаї. Однак її будівництцво мало й побічні ефекти: затоплення старого румунського міста Оршова і острова Ада Калех посеред Дунаю. ГЕС «Залізні ворота II» також була побудована Румунією та Югославією в середині 1980-х років.
Теж на початку 1970-х років Румунія розглядала технологію виробництва ядерної енергії. Але лише на початку 1980-х років були складені плани Чернаводської (місто на Дунаї в Добруджі) атомної електростанції. План передбачав будівництво 5 ядерних реакторів за франко-канадською технологією. Наразі у Чернаводі працюють два ядерні реактори, які разом виробляють 20% електроенергії Румунії. Перший був побудований у 1982-1996 роках, другий – у 1983-2007 роках. Ще два реактори почали будувати в 1984-1985 роках, але проєкт ще триває. Роботи на п’ятому реакторі, який розпочали будувати в 1987 році, поки що призупинено.
