Tag: Медіаш

Понад
100 років тому, точніше в 1906 році, саксонець Греф Юлій заснував кахельний
завод у місті Медіаш. Упродовж часу (з 1938 по 2015 роки) завод мав
багато власників, серед них і румунська держава. Відтоді минуло 111 років і сталося
безліч соціальних, політичних та економічних змін, але медіашський кахельний завод продовжує виготовляти мальовані пічні кахлі, випалені в старих печах, за оригінальним
рецептом глиняних сумішей, з незмінною кількістю працівників і з використанням
тієї ж технології «глазурування» та ручного малювання. З 2015 року фабрика
знову належить саксонському підприємцю – Уве Драсеру.

Кахельна
плитка використовується для
облицювання цегляних печей і поділяється на п’ять основних елементів: квадратна, кутова, карниз верхній та нижній, цоколь
та пробка. Окрім цих основних
частин завод виготовляє й декоративні компоненти, характерні для печей у
містах, маєтках та боярських будинках: стовпи, арки, медальйони, полиці,
бордюри, фронтони тощо.

Про історію
цього ремесла розповів директор Медіашського заводу Раду Джордже Стеліан: «Ми
намагаємося зберігати традицію. Зараз працюємо за тим же глиняним рецептом,
що й в 1906 році. Ми використовуємо ті самі печі і намагаємось пояснити всім
клієнтам особливість цього ремесла, оскільки виробляємо плитку вручну, яка
суттєво відрізняється від механічно пресованої кахельної плитки, що
виробляється іншими великими виробниками на ринку. Це було божевіллям! Тому що
вижити на ринку дуже важко. Щоб дати вам можливість скласти уяву про
відмінності, скажу, що кожен наш працівник вручну виробляє близько 800 штук на
місяць, а якби ми модернізували завод і використовували механічні преси, то
виробляли б від 7 до 8 тисяч одиниць
плиток щодня. Як бачите, це величезна різниця!»

Мистецтво
ручного виготовлення кахельної плитки було майже забуте на початку ХХ-го століття,
коли кахельні печі стали вважатися застарілими через появу сучасних систем
опалення. Однак переваги, які пропонують нові опалювальні системи не змогли
замінити як красу мальованих кахельних печей або камінів, так і особливу
атмосферу, яку вони створюють в приміщенні. Крім цього кахельна піч є одним з
найбільш представницьких артефактів румунської цивілізації, артефакт, здатний
зображувати події та зміни, що відбулися на рівні суспільства з етнічної,
політичної, соціальної, економічної точок зору.

Раду
Джордже Стеліан розповів як вижив завод попри велику конкуренцію на ринку. «Ми намагалися зробити щось інше: тобто ми
мали клієнти, які хотіли зробити свій внесок у виготовлення печі, вкласти щось
своє у плитку і тоді ми дали їм можливість власноруч створювати та малювати
кахельну плитку. Якщо скажімо мати, батько та троє дітей приходять до нас і
хочуть зробити особливу піч, ми формуємо і випалюємо виріб, а нанесенням
зображення та кольорів на відповідну плитку займаються вони. Наприкінці кожен з
них зможе сказати, яку плитку зробив. Дуже багато людей так і роблять у нас. Так
само ми пропонуємо ще щось, на відміну від решти виробників. Якщо хтось купив
старий будинок і знайшов у ньому стару кахельну піч, яку хоче відреставрувати, ми
можемо здійснити повну реставрацію відповідних елементів. Інші приходять до нас з бажаним малюнком на аркуші паперу, ми створюємо гіпсові форми і коли плитка
готова, вони можуть взяти не тільки плитку, а й відповідні матриці, зберігаючи цим самим
унікальність своєї печі. Це та ніша, яку ми намагалися зайняти, щоб вижити на
ринку. Було непросто, але нам пощастило мати дуже гарну співпрацю з партнерами
з країни, організували виставки в Бухаресті, у Віскрі, у Сібуському музеї «Астра»,
у музеї в місті Медіаш тощо. Зараз, наприклад, проводимо виставку в укріпленій церкві села
Віскрі. Ми намагаємось показати людям, що кахель – це не просто піч, а й
справжній витвір мистецтва.»

В архіві
заводу зберігається велика колекція трансільванських плиток і муляжів,
включаючи рідкісні репродукції плиток з музею «Астра» у Сібіу. Подробиці
наводить Раду Джордже Стеліан: «У нас в архіві понад 300 моделей, нові плитки. Одна
наша працівниця – Юлія Костеску здобула ступінь магістра з живопису. Таким
чином, ми маємо свою плитку і робимо репліки старих плиток з музею «Астра» або
з різних музеїв країни. І тоді асортимент дуже різноманітний. Клієнт може
обрати кахель відповідно до регіону свого проживання. Якщо до нас звертається клієнт
з Буковини, ми можемо рекомендувати традиційні старі плитки з цього регіону,
якщо – з Трансільванії – так само. А для тих, хто хоче сучасну плитку, ми
можемо зробити і такий дизайн для них. Ви маєте зрозуміти, що на сьогодні
кахельна піч – це вже не класична піч. Ми постачаємо печі, до яких можна
підключити 10-15 радіаторів, вони є своєрідними мікрокотлами. Крім того, що
виглядає дуже добре і облицьована гарною плиткою, кахельна піч є мікрокотлом.
Особливо в Трансільванії ми продаємо білу кахельну плитку з синіми малюнками. На
Буковині спостерігається попит на більш «багаті» малюнки, з використанням зеленого,
червоного і навіть жовтого кольорів.»

Від
нашого співрозмовника ми дізналися, що щомісяця завод продає близько 30 великих
печей і 100 попередньо зібраних печей. Завод має 30 працівників і завжди відкритий
для нових клієнтів, а також для туристів. Туристи можуть навіть взяти участь у процесі
виготовлення плитки, можуть намалювати невеличку плитку, а наприкінці забрати її
з собою. І це тому, щоб кожен бажаючий зрозумів, що означає це ремесло.

Міграційну процеси дедалі більше
привертають увагу не лише через відтік людського
капіталу, а й з точки зору необхідності пошуку порозуміння між людьми різних
національностей, різних культур, чи навіть цивілізацій, які опиняються в одній
країні. Проте, мультикультуризм, що поширюється Європою та й світом за рахунок
людської мобільності може мати реальний зиск в кожному суспільстві, за
умови відповідального підходу в модеруванні процесів міграції та дотримання прав
людини.

У кінці грудня, в румунському місті
Медіаш пройшов захід в рамках програми Erasmus+ на тему міграції «The Same boat/Один човен». Учасниками проекту були представники
молодіжних організацій із 9 країн: Румунії, Угорщини, України, Італії,
Македонії, Естонії, Латвії, Вірменії та Азербайджану. Організатором проекту
була румунська організація, що опікується угорською нацменшиною в Румунії
«Медіаш». За задумом проекту, учасники із різних куточків Європи обмінювалися
досвідом щодо ситуації з міграцією у своїй країні.

Представник НУО «Медіаш» Роберт
Грюман відзначив, що попри потенційні економічні наслідки через виїзд людей за
кордон, громадський сектор має зосередитися на покращенні взаємопорозуміння між
людьми, які представляють різні культури. «Ми хотіли показати, що міграція дуже
різнопланова й ці процеси надзвичайно різні у всіх країнах. Наприклад для Румунії, як для приймаючої країни в цьому проекті, явище міграції означає, що
сотні тисяч людей їдуть до різних країн Європи з економічних причин та задля
кращого майбутнього. Тут також були присутні, представники з країн, які
зіштовхуються із потоком біженців та мігрантів з Сирії через Туреччину, як от
Італія чи Угорщина. Але ми відзначаємо, що є й випадки внутрішньої
міграції всередині своєї країни через конфлікти, як це відбувається в Україні
чи в Азербайджані. Важливо, щоб молоді люди усвідомлювали причини міграції й
намагалися раціонально вирішувати це питання на своєму рівні.»

Роберт Грюман підкреслив, що роль політики в
підходах, щодо питань міграції є ключовою, а з боку громадянського сектору мають
бути направлені всі зусилля, щоб голос молоді був почутий і люди, які мають
ширший погляд на ці речі та досвід, в тому числі завдяки таким проектам як Erasmus+, були залучені у процеси регулювання міграції. Він додав, що організація «Медіаш» співпрацює в
реалізації проектів, щодо майбутнього Європи, в тому числі і з колегами з
України. У проекті «The Same boat» партнерською організацією із України була НУО «Європейський рух для
України».

Представниця української
партнерської організації Уляна Челюскіна розповіла, що це не перший досвід
співпраці з румунськими колегами. «З румунською організацією співпрацюємо кілька
років, організовуючи проекти пов’язані з міграцією, толерантністю та
міжкультурною комунікацією. Декілька разів ми мали змогу відправляти учасників
з України на міжнародні тренінгові курси в м.Сфинту-Георге, а цього разу і в Медіаш.
Участь в такому проекті корисна для українців, в першу чергу через те, що в цій
місцевості проживають одразу декілька етнічних груп, які мають проблеми,
миряться, співіснують, дружать. Після цього наше українське мовне питання
здається просто дрібницею. Дуже приємно чути від молодих учасників, що вони
переосмислюють своє відношення до багатьох питань пов’язаних з іншими
культурами і стають більш терпимими.»

У 2007 році 3,4 млн молодих людей покинуло
Румунію і це становить 17% населення. Зараз Румунія переживає найбільшу кризу
робочої сили, на тлі відтоку кваліфікованих кадрів за кордон, тоді як
продуктивність праці в країні залишається низькою і досить мало компаній
інвестують в підвищення кваліфікації своїх працівників. За словами міністра
освіти за останні два роки Румунію покинули понад 10 тисяч лікарів.

Ситуація з міграційними процесами в
Україні ускладнюється військовим конфліктом на Сході, що є причиною
великої кількості внутрішніх переселенців. За оцінками гуманітарних місій, що
працюють в Україні та, зокрема, Міжнародної організації з питань міграції
внутрішніми переселенцями є 3,5 млн українців. Залишається високим і число
українців, що виїжджають за кордон. Міністр соціальної політики України Андрій
Рева повідомив, що близько 3,2 млн українців працюють за кордоном, проте за
підрахунками експертів ця цифра може сягати 5 млн.

У свою чергу, ряд європейських
країн, таких як Польща, Словаччина, Німеччина, Хорватія та Румунія говорять про
наміри залучити більшу кількість мігрантів у зв’язку із розширенням свого
виробничого потенціалу, в тому числі через нестачу висококваліфікованих
працівників. Наприкінці січня уряд Румунії збільшив квоти для іноземних
працівників до 20 тис. осіб, що на 5 тис. більше порівняно з минулим роком.

Проте можливості, які надає Європа,
як з точки зору фінансування, так і досвіду правового регулювання та
адміністрування, щодо створення умов циркулюючої міграції, а не просто відтоку
молоді з країн з перехідною економікою не знімає з влади відповідальності за
створення належних трудових та соціальних умов. Залишається відкритим і питання неналежної оцінки міграційних процесів та створення привабливого середовища для експатів, бо, як зазначають активісти «ми всі в одному човні».