Tag: мислитель

7 травня 1920 року, в Бухаресті відійшов у
вічність Костянтин
Доброджану-Ґеря, найважливіший марксистський мислитель Румунії ХІХ століття, на 64-ому році життя. Ґеря (справжнє ім’я Соломон Кац) мав вів дуже пригодницьке життя. Він народився в 1855 році в
Слав’янці, неподалік Катеринослава (нині Дніпропетровськ), в сучасній
Україні, в сім’ї єврейських купців. Сім’я Кац належала до середнього класу російського суспільства, його брат був лікарем, батько мав пивоварню
поблизу Катеринослава. Учиться на Харківському факультеті і в студентські роки входить у контакт з російським
революційним рухом із сильною анархістською тенденцією. У 1874 році бере участь у великій акції
народно-анархістського руху, який намагався поширити революцію серед селян
через студентів. Переслідуваний царською поліцією, він тікає до Румунії, до міста Яси, і звідси прибуває до Швейцарії, де контактує з російськими
революційними угрупованнями. Він повертається до Румунії і займається
незаконною торгівлею революційної
літератури, яку переносить з Яс до Російської
імперії. Водночас він досить
швидко адаптується до
румунського простору і стає
громадянином Румунії в 1890 році, у
період, коли румунське громадянство було обумовлене приналежністю до
християнсько-православної релігії. Ім’я
Костянтин Доброджану-Ґеря стане його ім’ям у 1893 році, коли він стає
літературним критиком і одним із засновників Румунської соціал-демократичної
робітничої партії.

Професор
Бухарестського університету Келін Котойрозповість
про людину, яка стала найважливішим
мислителем румунського соціалізму в ХІХ столітті: «Він мав
дуже цікаве життя, у 1877 році його навіть викрала російська секретна
поліція та вивезла до
Сибіру. Звідти він тікає
через Норвегію і повертається до Румунії. Костянтин Доброджану-Ґеря авантюрний персонаж, «більший за життя», як кажуть. Після цього він відмовився
від анархістського чи народницького погляду на соціальне питання і став одним
із найважливіших представників православного марксизму Карла Каутського. Він перекладає книгу
Ерфуртська програма, але водночас намагається адаптувати марксизм
до зовсім інших умов на цій аграрній периферії, якою була Румунія.»

Поліглот і з гострим почуттям спостереження Костянтин Доброджану-Ґеря незабаром став чудовим діагностиком румунських соціальних аспектів у
сільському середовищі. Він пише Нове рабство: економіко-соціологічні
дослідження нашої аграрної проблеми, праця, яка виявиться натхненною
книгою для всіх румунських соціалістів. Келін Котой: «Ґеря – це не одинока постать, це ширший румунський
простір, в якому всі намагаються адаптувати ліве мислення та соціалізм до цього
великого периферійного простору, де була розташована Румунія, а також південна
Росія, і взагалі прикордонні райони між Європою та Російською імперією. Ґеря є частиною цієї великої течії
переосмислення соціалізму в умовах периферійних та аграрних суспільств.
Найвідоміше поняття, що залишилося нам від нього, – це «нове рабство», назва
фундаментальної книги у сфері соціальних наук та соціальної історії Румунії. У
книзі він відповідає Костянтину Стере, іншому колишньому народнику, намагаючись
показати, що соціалістичний тип мислення має своє призначення та значення, і
навіть, що це єдине прогресивне мислення, яке може існувати в тому числі у
Румунії.»

Соціалістичні ідеї повинні були мати політичний зміст, а
їхньою формою політичного вираження стане Соціал-демократична робітнича партія у Румунії, заснована Ґерєю у 1893 році. Келін Котой: «Румунська соціал-демократична
робітнича партія – це партія, яка з самого початку має проблеми в Румунії.
Насамперед, члени робітничого класу, і так малочисельного на той час, не мали
всі румунське громадянство. Було багато євреїв, угорців, німців,
трансільванських румунів. Тоді серед працівників з’являються течії
антисемітизму, які Соціал-демократична партія намагається заспокоїти. Зрештою,
партія розвалюється під вагою дуже дивної ситуації, в якій вона опинилася, і Ґеря не хоче повністю вступати в цей крах,
тим більше, що він, як єврей, щойно отримав румунське громадянство. Рішення,
яке він знаходить, щоб увійти до румунського культурного середовища, – це літературна
критика і він стає одним з найважливіших румунських літературознавців після
сварки з Тіту Майореску. Один з найважливіших румунських соціалістів став
відомим тим, що не займався партійною політикою так багато, не писав соціальні дослідження,
хоча він займається по троху й цим, але займається літературною критикою».

У
листопаді 1917 р. на сцені історії з’явився більшовицький режим, якому Ґеря не виявив своєї підтримки. Він уже був літнім, але поясненням Келіна Котоя
щодо відсутності прихильності Ґері до більшовизму було те, що він став соціалістом-прихильником демократичних
форм боротьби з соціальними класами: «Він є соціал-демократом типу Кауцького,
це теорія, на базі якої він намагається прожити своє політичне життя. Утім, на
думку Каутського, більшовицький рух – це єретичний рух. Але це не означає, що
він не має зв’язків з більшовиками. Він спілкується із Раковським, його син
стає частиною цього більшовицького руху, але він намагається зберегти своєрідну
автономію та залишатися в соціал-демократичному русі німецької моделі».

100 років тому Костянтин Доброджану-Ґеря залишив у спадок важливу
спадщину стосовно соціального статусу румунських селян. Але це історична
спадщина, яку треба розглядати покладаючись на ті часи.

Запрошуємо вас сьогодні у подорож до північного-сходу Румунії, у зону з традиційними молдовськими селами і монастирями. Тут, всього в 10 км на південь від міста Тиргу-Нямц, ви можете відвідати музей під відкритим небом, створений ще з 1964 року учителем Ніколаєм Поп, який відкрив у себе талант народного майстра майже випадково.

Селянський музей у селі Тирпешть, заснований народним майстром Некулаєм Поп, є туристичним призначенням оціненим усіма відвідувачами (румунськими або іноземними), які подорожують Нямцьким повітом. Його колекції, відкриті для публіки з 1977 року включають обєкти археології, нумізматики, етнографії, релігійні предмети, ікони, наївну живопис, а також твори подружжя Некулая та Елени Поп, а саме маски, костюми для зимових виступів, скульптури по дереву і камінні. Всі ці експонати можна побачити у тих 12 приміщеннях музею, а також надворі.

Пристрасть колекціонера Некулая Поп проявилася ще в ранньому віці. Будучи закоханий у традиційний світ села і будучи інформований про вплив прискореного процесу модернізації у другій половині XX століття, він почав збирати різні предмети, із сільського середовища й не тільки, з наміром створити музей села, в якому намагався зберегти дух епохи, яка починала зникати.

Про початки музею розповість Елена Ротару Поп, дочка народного майстра, теперішній куратор музею: “Музей є насправді приватною колекцією. Це комплексна колекція, від палеолітичної археології до наївного живопису. Батько мій за фахом був дяком у церкві, майже 70 років. Навчався у школі міста Пятра Нямц, і мав шанс бути учнем професора історії, засновника Музею історії та археології міста Пятра Нямц, священника Костянтина Метасе. Від свого вчителя він отримав пристрасть до історії і археології і наслідуючи вчителю, він створив свій власний музей. Він виявив кілька доісторичних поселень в навколишніх селах: одно дуже велике поселення тут у селі, де розкопки тривали майже 20 років і де були виявлені дуже важливі предмети для нашої історії, з-поміж яких “третій ідол неолітичної доби – мислитель”. Десь на 40-у році життя мій батько почав витісувати у камені і дереві, випадково. Він хотів допомогти археологам знайти цілих ідолів, бо велика частина оригінальних ідолів не є цілою. Батько зробив імітації, археологи були здивовані ідеєю батька і сказали йому, що імітації не мають історичної цінності, але порадили йому зробити більші скульптури, бо у нього є талант наївного скульптора. Його роботи розкидані по усьому світі, а його музей користується популярністю серед туристів з-за кордону. Він прикрасив двір і ворота зі зробленими ним скульптурами”.

Наша співрозмовниця запросила мене піднятися по зеленому пагорбу із розквітлими деревами до музею, де по дорозі нас супроводжували камяні скульптури на різні теми: “Жінка, яка молиться”, “Неолітичний ідол мислителя”, група скульптур “Хоря, Клошка та Крішан” та “Червона Шапочка”. На вершині пагорбу, вона запросила нас у перший будинок, деревяний, що датується з 1867 року: “Будинок досить старий. Це хата для багатшої селянської сімї, будинок у стилі архітектури специфічної області підкарпатської Молдови: із верандою або ганком, прикрашеними масками, зробленими моєю матірю. Батько був той, хто навчив її виробляти ці маски. Він зберіг традицію виготовлення масок, дуже стару традицію, дохристиянську, повязану із з культом фертильності і плодючості. Мама і батько дотримувалися традицій, для Різдва і Нового року вони змайстрували десятки тисяч масок, які дісталися повсюди у світі і традицію колядування: Плугушор, Опришки, Коза, Ведмідь. Вони прагнули перетворити власну хату на музей, зберігаючи інтерєр із традиційними предметами для румунського села, використаними ними у повсякденному житті: колекцію хутряних безрукавок, багато камяних та деревяних скульптур. Там є перші маски, зроблені моїм батьком; він зберігав всі предмети, навіть якщо вони не були потрібні, він знаходив для них призначення”.

Отже, ті більш ніж 3000 експонатів Музею з населеного пункту Тирпешть згруповані за такими темами, як археологічні свідчення в результаті розкопок, організованих в околицях села, нумізматична колекція, етнографічна колекція з місцевими побутовими предметами, прикраси та народні костюми, колекція ікон і релігійних предметів, колекція румунського наївного малярства і колекція наївних скульптур зроблених Некулаєм Поп. Всі ці експонати можна побачити в 12 приміщеннях музею. І теж тут ви можете насолоджуватися, на вимогу, виступами з масками, можете спробувати носити ці народні маски, а також можете поселятися на кілька днів у будинках, що на дворі Музею, щоб випробувати життя в живому музеї.