Tag: мода

Під
час літніх канікул у Національному художньому музеї Румунії цікава виставка радує
любителів моди. Йдеться про своєрідний
захід у візуальному та повсякденному пейзажі: «50 років.
Бухарестська школа моди. Виставка Департаменту моди при UNAarte – Бухарестського національного університету мистецтв.

Розповідає Резван Васілеску, директор Департаменту моди
UNArte: Спершу це стало для нас прекрасною можливістю – ця ідея представити 50-річну діяльність школи моди в ході ювілейної виставки. Зізнаюся, що
минув щонайменше рік від
коли ми мріяли про цю виставку іми були здивовані
тим, що знайшли в Національному художньому музеї Румунії готову інсталяцію розроблену архітекторами Креативної
спілки, і яка послужила нам ідеальною підставою для того, що
ми хотіли представити. Ми намагаємось висвітлити різноманітність навчальних
програм, а також різноманітність особистостей, які приходять і розвиваються
далі у Відділі моди. Звичайно, це дуже важко- бо йдеться про 50
років – архів є величезним, але на поточній виставці ми представляємо роботи
останніх 15 років, яких ми розділили на різні сфери. Це було складним завданням для нас, оскільки це
різноманіття поширюється від сучасної моди, яку ми всі знаємо, до експериментів, до
нових професій – таких
як стилістика, ілюстрації, фотографії, останнім часом навіть
короткометражні фільми у цій галузі, а також чергова серія експериментів,
пов’язаних із новими техніками медіа, новими методами освоєння концепцій.

Про
реакцію відвідувачів виставки
та про очікування стилістів а також про те, що ця виставка означає для
студентів та викладачів Департаменту
моди Національного університету мистецтв, Резван Васілеску сказав: Наскільки я запримітив протягом перших кількох днів, люди приємно
здивовані великою кількістю експонатів, що ми їм пропонуємо. Хочу сказати, що багато
наших робіт, багато проєктів просто фізично не помістилися на виставці. 2 роки
ми готували її, тому ми готові детально описати всі наші ідеї, усі пропозиції,
які ви знайдете на виставці.

Простий
візерунок: діти наносять на папір кольорові плями, а Роксана Ене та її син Александр, члени колективу ROXY&KIDS ART, аналізують і переосмислюють їх, даючи їм сенс. Досвід, про який ми розповідали раніше: діти граються у чарівному світі кольорів
та речовин, олівців, фломастерів, фруктів, шоколаду і навіть зубної пасти, а дизайнери Роксана та Александр продовжують цю
незвичайну подорож.

Кілька
кольорових плям на папері можуть бути приводом для створення складних картин, з персонажами. Дуже експресивних картин… Але чи йдеться
про добровільну або мимовільну експресивність, ніхто не знає. І це тому,
що мова йде про мистецькі проєкти, зроблені дітьми з аутизмом, синдромом Дауна, психічними травмами. Роксана Ене ще з 2010 року впроваджує, у Румунії та Німеччині, арт-проєкти в дитячих центрах або у закладах для дітей з різними вадами.

Кілька
років тому вона видала книгу, доповнену дитячими малюнками із заголовком «Ти
бачиш те, що бачу й я?» та підзаголовком «Творча книга для дітей, батьків та
вчителів», а проєкт, в рамках якого вона була здійснена, був зосереджений на
потребах дітей з вадами.

Минулого
року ми зустріли її на міському фестивалі «Жінки на Метесарь», де вона презентувала
свої плахти, зроблені в її майстернях колаборативного мистецтва – як елемент
народного костюма, що зустрічається як у Румунії, так і в Німеччині. Плахти з
візерунками користувалися великим успіхом, їх можна носити
на талії, над грудьми, з розрізами збоку тощо. Багато дизайнерських творінь
Роксани носили на відомих заходах, таких як фестиваль Ґопо та інші. Однак успіх проєктів полягає не в
оцінці створених робіт та їх купівлі, а в сумах благодійних коштів, зібраних
для підтримки дітей з вадами.

Так,
минулого листопада була презентована колекція одягу «heART COUTURE» (спідниця з
тюлю, плахти, футболки, шарфи) в рамках показу моди за участі 20 молодих людей
із синдромом Дауна та 20 звичайних дівчат- волонтерів, на якій і дизайнерами, і
моделями були люди з синдромом Дауна.

Й
оскільки весна приносить відродження на всіх планах, Роксана Ене та команда
ROXY&KIDS ART запропонували новий проєкт: «Минулого року, приблизно в цей самий період, «народилася» плахта. Через
рік були створені бандани. Я побачила їх ніби вперше у житті. Я ніколи не надавала значення
цим предметам одягу, вони мені не пасують, я завжди носила шарфи, більше на
шиї, ніж на голові. Коли я побачила дітей у лікарні ім. Марі Кюрі у 2017 році,
деякі з них носили бандани для голови. І мене дуже вразило те, як вони виглядали.
Відтоді минуло три роки, але їхній вигляд якось глибоко врізався в пам’ять. Щоб
подарувати радість цим дітям я запропонувала їм стати творцями цієї бандани і
думаю, що це принесло їм відчуття радості та гордості – «дивись, що я ношу,
дивись, що маю!». Насправді я подумала, що й батьки можуть їх носити, як
своєрідну уніформу, або лікарі чи медсестри, на знак солідарності. Ось такою є
історія цього проєкту.»

Так само
як історія виникнення плахт і колекція «heArt Couture» і бандан є
результатом колаборативного мистецького проєкту, – пояснила Роксана: «Я пішла до
лікарні ім. Марі Кюрі і запропонувала групі з 7-8 дітей намалювати абстрактний
малюнок. Потім взяла роботу кожної дитини, зробила кольорову копію і працювала
над цим малюнком, не втручаючись в оригінал. Я дивлюсь на нього як ми дивимося на
небо і помічаємо хмари, що мають всілякі форми. Хмара може бути у вигляді
слона, а дитина може побачити на небі хмару в вигляді трактора чи дерева. Про
це йде мова, про явище метаморфози в мистецтві. Усе дуже просто. І коли
аналізую цю роботу, я не роблю її кращою, а просто переосмислюю.»

Техніка,
яку винайшли Роксана та Александр виникла з потреби, вони багато працюючи з
дітьми із невербальним аутизмом, яким вони намагаються допомогти, намагаючись стати
їхнім голосом. Крім бажання
реїнтерпретації певних мистецьких форм, команда ROXY&KIDS ART має великі
плани на майбутнє. Як і в попередніх проєктах вони хочуть підвищити рівень обізнаності
широкої громадськості, а також продовжити збір коштів для дітей з різними проблемами,
– каже Роксана: «Я намагаюся! Перш за все, я подумала про всіх дітей і вважаю,
що й ті дорослі, здорові, красиві і прекрасні діти можуть зробити багато чого для інших,
можливо щось не дуже цікаве, але корисне! Тому я подумала, що ця бандана
якось з’єднає швидше, ніж будь-яка інша форма мистецтва, яку я здійснила раніше.
Я поділилася своїми задумами з молодими людям, а зараз через кілька тижнів від
виникнення ідеї, ми вирішили провести благодійний захід, аби зібрати кошти, пропонуючи
допомогти, купити і подарувати бандану цим дітям.»

Проєкт
має великий успіх і вже користується великою підтримкою!

Правителі, які у XVIII столітті займали престоли румунських
князівств, походили з грецького кварталу Фанар у Константинополі. Протягом
понад 100 років вони принесли у румунський простір турецько-візантійські цінності.
З 1714 року у Волощині та з 1711 року у Молдові і до 1821 року, фанари також
були виразниками корумпованого режиму та податкового грабежу, але й носіями
греко-східних цивілізаційних елементів та
з’єднувальними ланками з сучасними західними ідеями до середини століття Просвітництва.

Історіографічні течії,
такі як романтизм, вважають фанаріотизм одним з найгірших періодів в румунській
історії. Але з культурної точки зору фанари були «виправдані» майбутніми поколіннями істориків, які вважають,
що, хоча були прикладом орієнталізації, що є синонімом відсталості, вони були носіями
змін. Фанарський період закінчився після народного повстання на чолі з Тудором
Владіміреску в 1821 році, після чого члени румунських князівських родин
повернулися на престоли Молдови та Волощини.

Однак деякі сім’ї
фанаріотів поступово румунізувалися, стають автохтонними і переймають національний
та модернізуючий дискурс. Але в моді все змінювалося повільніше, через сильну інерцію.
Історик Адріан-Сільван Йонеску дослідив моду та менталітети перших десятиліть ХІХ
століття у Румунії, століття, все ще пройнятого фанаріотським орієнталізмом.
Він розповідає про багатство тієї епохи, що випливає з картин, що збереглися
до наших днів. «Світ фанаріотів представлений у найгарнішому відтінку, який
може передати палітра художників. Цей період був періодом піднесеної
мальовничості як на словах, так і в поводженні. Коли великі бояри зверталися один
до одного вони казали «psihi mu» або душа моя. Вони мали особливу здібність
красномовно звертатися один до одного, як це випливає з архівних матеріалів. В
одязі, слідуючи константинопольській моді, вони принесли вишуканість і
багатство Давньої Візантії. Вони практично створювали свою маленьку Візантію у
себе вдома, як наголошував видатний румунський історик Ніколає Йорга у своїй прекрасно аргументованій візантійській теорії «Byzance apres Byzance» (Візантія після Візантії).»

Розкішний одяг, що
свідчив про високий чин, був широким, дорогим та художньо оздобленим. Він справляв
велике враження на представників західної еліти, коли ті зустрічалися з
румунськими боярами, – каже Адріан-Сільван Йонеску. «Настільки прекрасними були
ці боярські двори в Ясах та Бухаресті з
точки одягу, що представники Королівських та Імператорських династій Європи
були здивовані. Один з найвідоміших тоді румунських бояр Єнекіце Векереску
відвідав Імператорський двір у Відні, щоб спробувати переконати імператора відкликати
двох австрійських князів, оскільки вони носили німецький одяг, щільно обтягнутий
на тілі та зголили бороду. Тамтешні графині
і баронеси були вражені витонченістю і
багатством його кашемірової хустки, якою він був обмотаний навколо пояса.»

Але що найбільше
вражає на картинах румунських бояр та бояринь перших десятиліть ХІХ століття?
Одяг, дорогі прикраси, зброя та правила носіння одягу і тканин, з яких
вони були виготовлені. Адріан-Сільван Йонеску розповідає. «Ми бачимо хутра
найвищої якості, від соболя до горностая, коштовні і важкі шовки, прикраси, цілий
набір зброї, оздобленої сріблом та коштовним камінням, яку носили арнаути. Усе
це демонструвало казкове багатство цих правителів, які вміли заробляти тут неймовірні
статки за рекордно короткий час. Водночас це демонструє їхні смаки. Аналізуючи тогочасний
одяг з формальної та хроматичної точок зору, можна лише переконатися в ідеальному
смаку тих, хто його носив. Поєднання кольорів і тканин, спосіб носіння одягу, з
гідністю та гордістю, свідчили про їх статус та важливість. Відомо, що тоді
були три категорії бояр. Першими були «веліти», тобто бояри з близького
оточення правителя, придворні бояри. Далі йшли друга і третя категорії бояр. Кожна
з них носила одяг з тканини певної текстури, певні хутра. Ніхто не міг перестрибнути
свій ранг, і носити хутро соболя, наприклад, якщо не був боярином-велітом. Проте
найважливішою ознакою соціального статусу був волосяний покрив на обличчі. Правом
носити бороду володіли тільки бояри-веліти, тоді як бояри другої та третіьої
категорій мали право носити лише вуса. Коли якійсь боярин ставав велітом,
приходив бербер-баша, цирульник правителя, який бритвою окреслював контур
бороди, а потім постійно піклувався її виглядом.»

Часто недолюблювана,
фанаріотська мода залишилася в румунському просторі, але не як визначальна
риса, а як ностальгія та як засіб привернення до себе уваги, – каже історик Адріан-Сільван Йонеску. «Фанаріотська
мода була дуже поширена упродовж перших трьох десятиліть ХІХ-го століття,
навіть і після революції Тудора Владіміреску, коли бояри фанаріоти зникають
поступово, а правителі фанаріоти зникли повсюдно. Певне відродження цієї моди
спостерігалося у середині ХІХ-го століття, приблизно в 1860-65 рр., коли крім суконь з криноліном знов повертається мода на черкени, дуже гарно вишиті короткі кофти,
з дуже широкими і роздвоєними рукавами, що чудово підходили для денного
вбрання. На балах-маскарадах ті, хто в дитинстві бачив фанаріотську моду,
любили носити такий одяг.»

Іконографія епохи фанаріотів зображує зниклий світ заможності і добробуту. Але це було благополуччя еліт, які намагалися зберегти свій ранг і привілеї
в часи змін.

Вони дефілювали подіумом під бурхливі оплески
присутніх, посміхалися та насолоджувались успіхом своїх нарядів.
Вони, звісно, були сповнені емоцій, але зуміли
приборкати їх, виражаючи своє захоплення та радість. 20
молодих людей із синдромом Дауна та 20 типових молодих людей-волонтерів,
вийшли на сцену на першій презентації моди, де
дизайнерами та моделями є особи з синдромом
Дауна. Представлена ​​колекція носить назву heART COUTURE і була ретельно
підготовлена в творчому таборі, організованому на
курорті Буштень у липні
та в спеціальному центрі у Бухаресті. Під гаслом «Музика
зустрічається з кольором» діти слухають класичну музику та вчаться перетворювати
почуті звуки на абстрактний живопис. Їх картини були перейняті та інтерпретовані командою ROXY&KIDS ART у вигляді робіт, які були перетворені на колекцію одягу «heART
COUTURE» (спідниці з тюлю, фартухи,
футболки, шарфи).

Під час впровадження проєкту «heART
COUTURE» за основу була взята двомовна книга «Do you see what
I see/Чи бачиш ти, що бачу я?», унікальний підручник, розроблений Роксаною Ене, що
є дуже важливим навчальним посібником, який найкраще пояснює метод ROXY&KIDS
ART, – розповіла PR-менеджер асоціації Роксана Пескулеску. «Метод, за яким ми
працюємо у майстерні Roxy and Kids Art називається
синестезія. Фактично ми їх заохочуємо малювати
під ритми музики. Музика грає дуже велику роль у нашому проєкті «Heart couture». Діти
спілкуються, веселяться, бо постійно поряд з ними були типові діти та волонтери
ліцею ім. НіколаяТоніци.»

Як виник
цей проєкт розповіла його координатор Крістіна Морару: «Асоціація DownPlus
Бухарест має в основі величезні інвестиції у почуття дітей із Дауном. Ми
щоденно проводимо для них різні заняття і вони пишаються тим, ким вони є. І
коли почули, що дефілюватимуть зі своїми творами, їм це було набагато
цікавішим, ніж раніше. Мова йде про радість презентації моди та радість
представлення власних дизайнів. Ми познайомилися з дівчатами від ROXY&KIDS
ART і мені дуже сподобалось те що вони роблять, як вони працюють з дітьми, як
інтерпретують малюнки. Ми вирішили здійснити проєкт разом, малювати, радіти під
музику та танцюати. Ми починаємо з олівців, фломастерів, фруктів, шоколаду і
зубної пасти, без вина та інших подібних інгредієнтів. Потім діти малюють
використовуючи усі вищезазначені засоби, після чого колективні малюнки
переосмислює Роксана Ене. На сцені діти спочатку презентують свої оригінальні
твори, а потім реінтерпретовані.»

Художниця Роксана Ене поділилася своїми відчуттями
від переосмислення дитячих творів: «Це було незвично! На початку у мене
запаморочилося в голові, але мало по мало ми дійшли до успішного результату, ми
побачили те, що побачили, і це було здорово! Дітям усе дуже сподобалось, вони
були щасливі і дефілювали з великим задоволенням. Діти мали свободу працювати з
матеріалами, якими раніше не користувалися. Звісно, це було незвичайно і
вони були здивовані тим, що можуть малювати чорною зубною пастою, їжею, або
точніше рештками їжі, шкіркою, листям тощо. І звичайно вони були приємно
здивовані такою можливістю. А потім їм було цікаво побачити, що станеться з
тим, що вони намалювали. Вони знали, про що йдеться, ми їм пояснили, що плануємо
зробити, і вони не були шоковані, бо знали, що ми перетворимо ці твори,
відповідно, що їх твори будуть реінтерпретовані. Ми не перетворили їх, а
переосмислили: працювали з копіями творів, оригінали залишилися недоторканими. І
це тільки початок! Це «Початок нової ери!», оскільки до тепер полотна висіли на
стінах. А зараз полотна почали мандрувати світом! Їх одягатимуть діти, сестри
та брати цих дітей, їхні матері. Навіть кінооператор одягнув цей фартух! Сталася
чудова річ!»

Інша представниця асоціації Down Plus
Бухарест Лариса Букур каже, що це унікальна подія, що вимагала величезних
зусиль. «Це був надзвичайний досвід, тому що я вкотре переконалася в тому, що люди
з синдромом Дауна мають багато здібностей, вони щодня долають межі і дають нам
уроки життя. Це не була презентація «от кутюр», це була реінтерпретація моди,
адже відомо, що люди з синдромом Дауна дуже ласкаві, і звідси почалася ця
реінтерпретація, яка стала поєднанням сучасного мистецтва з любов’ю. Ми кожен
раз намагаємося включити в програму найрізноманітніші заходи і вони дуже
зраділи, коли ми запропонували їм уроки малювання, тим більше, коли почули, що
вони теж вийдуть на сцену!»

І це лише початок, адже ініціатори проєкту вже
працюють над ще двома показами моди, за участі цих дітей, а також над ще двома
виставками, на яких будуть показані їхні
роботи.

Любителі моди, а також гурмани, в
останній день вересня були запрошені
помилуватися незвичайними творіннями з овочів, фруктів та солодких страв. Йдеться про «Vogue Food Fashion», абсолютно нове шоу, що відбулося
в місті Алба-Юлії з ініціативи шеф-кухара Томи, тобто Йоана Косміна Томи, давнього
друга нашої радіостанції.

Після
найбільшої у Румунії кулінарної книги, три метри заввишки та чотири метри
завширшки, найдовшої солодкої ковбаси з печива – 25,6 метрів, їстівного парфуму
«Vert de Toma» та їстівних каменів «Дзен Стоунс» та «Music Food», проекту в рамках якого різні страви були створені разом з відомими музикантами,
шеф-кухар Тома запустив перший в Румунії проект для гурманів. Цього разу він вирішив
подати присутнім їстівний одяг.

Ця ідея виникла,
коли шеф-кухар усвідомив скільки продуктів ми викидаємо, коли готуємо певну
страву: «Коли чистимо капусту, ми добре миємо її та викидаємо перші листя, коли
маємо курячи стегна – шкіру і кістки викидаємо… І тоді я подумав: чи не
зробити мені з цієї курячої шкіри та листя капусти, наприклад, сукню.»

Листя
капусти, перець, морква і навіть морепродукти … усе це можна було побачити на
моделях, які взяли участь у показі моди, до якого кілька тижнів готувався ексцентричний
кухар-модельєр. «Усе було зроблено невеликими кроками, тому що мені доводилося
добре обдумати кожну деталь, я не є спеціалістом з дизайнерського малюнку, але свої малюнки розумію. І мало помалу, я почав втілювати в життя свої задуми. Першу
модель я одягнув в сукню з листя червоної та китайської капусти, зробив сережки
з гострого перцю і виготовив намисто з міні-моркви з гострим перцем посередині.»

На
показі моди, підготовленому шеф-кухарем Томою, вся колекція суконь була
їстівною. Докладніше про це розповідає шеф-кухар: «Одна модель була одягнена в
печиво, сукня іншої була зроблена з піци, інша модель мала виноградну
спідницю. Мені було дуже важко знайти 25 моделей, тому що багато людей дещо
скептично ставилися до моєї ідеї. Але це просто експеримент, моделі були
одягнені, а сюрпризом фестивалю була наречена, надзвичайно красива і одягнена в сукню
з вареного м’яса. Хлопці були одягнені в домашній хліб, були, наприклад, чоловічі штани з перцю, один хлопець був одягнений у морепродукти. Молоді люди дуже
відкриті до нового.»

Космін
Тома стверджує, що музика надихає його у всьому, що він робить. Він, до речі, колись
вчився у музичній школі, але в якийсь момент повинен був вибрати і вибрав
куховарську справу. Так, в одному з попередніх проектів під назвою «Музична кухня»,
шеф-кухар Тома приготував, наприклад, страву натхненну з жовтого одягу, який
Дженніфер Лопес носила в одному з відеокліпів, а саме, десерт: «Груша з солоним
карамельним соусом». А під впливом музики гурту «Чорно-білий» він створив
десерт, який поєднує ваніль та шоколад. Натхненний кругами навколо голови Леді
Ґаґи шеф-кухар Тома створив «Фуа-гра з апельсиновим желе і галактику з солоного
печива». Мадонна надихнула його зробити солону карамельну сферу з ванільно-кокосовим
десертом всередині.

Насправді,
зізнався шеф-кухар, музика займає особливе місце в його житті : «Мене дуже надихає музика і,
зокрема, Мадонна, мелодійна лінія її пісень. Я знав про Мадону ще в роки
комунізму. Мені було близько 13 років і я побачив, що вона відрізняється від
інших і тоді я також вирішив бути нонконформістом і робити щось незвичайне. Я не
знаю добре це чи ні.»

А ось що
він говорить про зв’язок між модою та гастрономією: «Я не фахівець з моделювання одягу,
а роблю те, що думаю і, що мені подобається, я не конкурую з школами моди, я
йду своїм шляхом займаюся своєю справою.»

А
наостанок шеф-кухар Тома запевнив нас, що всі його творіння були … смачними!

Аксесуари з мережива, квіткові моделі або романтичні капелюхи здається є швидше елементами презентації моди. До речі, вони є елементами привабливості парадів на велосипеді, «Vintage Chic», організованих Асоціацією велосипедисток SkirtBike. SkirtBike є найбільшою спільнотою велосипедисток, культурно-модним заходом, шляхом якого представниці прекрасної статі приєднуються до міської справи та дають волю кроматичній уяві і моді. Захід утверджує емансипацію жінок, а й альтернативний транспортний засіб, диктуючи тенденції здорового способу життя, дружнього навколишньому середовищу. Своєю метою, SkirtBike є частиною міжнародного велосипедного руху, сприяючи зусиллям змінити ставлення людей про міське життя і забезпечити стійку модель транспортування, яку можна легко запровадити в інших містах.

Оана Деліу, організатор SkirtBike, розповідає про історію цього руху: «Skirtbike це співтовариство жінок на велосипеді, яке почалось вісім років тому з прогулянками в місті. Наша мета полягає в тому, щоб зрозуміти, що їзда на велосипеді є корисною для нас, як жінок, і що ми можемо педалювати одягнені в будь-якому одязі, що комфортний для нас, і в якому ми почуваємо себе добре. Ми почали вісім років тому з прогулянкою на велосипеді, але ми дотепер розвинулись, і вже змогли провести фестиваль для жінок на велосипеді.

Цього року пройшов восьмий парад SkirtBike. Як почали велосипедистки цей сезон і про свої плани розповіла нам Оана Деліу: «Skirtbike почав в цьому році з першим парадом у місті М’єркуря Чук, який здивував городян великою кількістю дівчат на велосипедах. Захід продовжився 14 травня в Бухаресті, де понад тисячу жінок відзначили їзду на велосипеді. Пройдуть паради Skirtbike в Констанці 18 червня, Алба Юлія, Дробета Турну-Северін, Ясси, Сучава, Ботошань. Всі дані можна знайти на нашому сайті.

Фестиваль «SkirtBike Бухарест» дуже цікавий. Йдеться про рух на колесах, з музикою у вухах, з модою і велосипедним базаром, з конкурсами, призами та аксесуари ручної роботи, виставками і ремонтом велосипедів. Оана Деліу організатор Skirtbike, розповіла нам, як приймають парад SkirtBike в містах: «Парад SkirtBike приймають дуже добре, всі водії чекають, щоб пройшла ця чудова колона тобто група дуже красивих жінок, з квітками у кошику велосипеда або у волоссі, одягнені в модні сукні і спідниці. Це наш спосіб віддати шану місту, щоб прикрасити його нашою пристрастю педалювати.

А оскільки у останньому параді SkirtBike взяло участь 5000 велосипедисток у Бухаресті, ми запитали Оану Деліу чи є люди, які завжди приходить на заходи SkirtBike: «Щороку, дівчата приходять на SkirtBike, адже резонують з нашими цінностями. Ми віримо в здоровий спосіб життя, ми вважаємо, що місто можна врятувати присутністю велосипедистів в дорожньому русі. Ми вважаємо, що ми є частиною руху і нас повинні поважати водії, так як інших учасників дорожнього руху. Ось чому ми вже не отримуємо так багато недоречних зауважень, як це було в попередні роки, водії обережні і знають, що ми знаходимося на дорозі, і віддають нам пріоритет, коли це необхідно. Звичайно, бувають і інциденти, але вони є винятком.

Ми дізнались від Оани Деліу, що крім фестивалю SkirtBike, якого асоціація організовує один раз у рік, протягом літа організовуються численні заходи: «Напередодні Івана Купала, ми проведемо парад з румунськими вишиванками на велосипеді. Запрошуємо дівчат приходити одягнені у вишитих сорочках, і ми отримаємо кращий торт, привезений з Буковини. Немає ніякої плати за участь у заході, наші паради організовані і оголошені на нашому сайті або на сторінці facebook Skirtbike. Ви можете взяти участь у будь-якій з наших подій.

Виступаючи на користь поліпшення якості життя в місті, SkirtBike бере участь і в інших заходах, як це було під час параду в цьому році, щодо впровадження системи вибіркового збору відходів або участь у Фестивалі Жінки на Метесарь, який проходить у Бухаресті, що став традицією.

Османська імперія, в її експансії на Центральну Європу, в другій половині ХУІІ-го століття, була носієм цивілізаційних греко-східних елементів. Господарі Молдови після 1711 року та Валахії після 1716 походили з багатих грецьких сімей фанарського району Константинополя, звідки походить і назва фанаріоти. Фанаріотський період розглядався деяким історіографічними течіями, як романтизм, одним з найбільш шкідливих в історії Румунії.

Він характеризувався в основному корупцією, бідністю і швидким збагаченням та зубожінням тих, хто робив прибуток, особливо селянства і торговців. З культурної точки зору, фанаріотизм був моделлю грецизації і орієнталізації, як можна запримітити в тодішній іконографії, особливо на початку ХІХ-го століття. Фанаріотський період закінчується після насильницької революції очоленої Тудором Владімиреску в 1821 році, коли румунські князівські родини, повертаються на престоли Молдови та Валахії.

Деякі фанаріотські сім’ї поступово романізуються, стають автохтонними і застосовують націоналістичний, модернізаційний дискурс. Осуджений романтиками і розглянутий як козел відпущення за все соціально-економічне зло, фанаріотизм залишився до другої половини ХІХ- го століття важливою присутністю в житті нової Румунії, що з’явилися після 1859 року, унаслідок об’єднання Молдови та Валахії. Історик Адріан- Сільван Іонеску вивчав моду і менталітети перших десятиліть румунського ХІХ-го століття, насичене фанаріотським орієнталізмом. Він віднайшов розкіш епохи в зображеннях, що збереглись з тих часів: Фанаріотський світ представлений в найкрасивішому нюансі, який могли знайти тоді цілий ряд художників. Фанаріотський період був відтворенням величного у мистецтві. Коли великі бояри зверталися один до одного говорили: моя душа. Вони дуже ввічливо звертались один до одного, як видно з архівних матеріалів. В одязі, наслідуючи константинопольську моду, вони принесли витонченість і багатство старої Візантії. Вони в основному продовжували Візантію в себе вдома, як сказав Ніколає Йорга у своїй теорії Byzance Apres Byzance, дуже добре аргументованій.

Розкішний одяг, по мірі вищих чинів, був широкий, дорогий і художньо оздоблений. Він викликав почуття подиву у західних еліт, коли вони зустрічались з румунськими боярами. Адріан- Сільван Іонеску розповідає: Такими розкішними були господарські двори в Яссах і Бухаресті із своїми особистостями, які з’являлися у такому одязі, що представники імператорських і королівських будинків Європи були сильно вражені. Один з найбільш важливих румунських боярів, Єнекіце Векереску, прибув до імператорського двору у Відні, щоб спробувати переконати короля, вигнати двох князів з Австрії і відправити їх додому. Вони взяли німецький одяг (щільно прилеглий до тіла одяг) і поголили свої бороди. Графині і баронеси імперії дивувались багатому вбранню Векереску, який вражав витонченістю і багатством.

Що найбільше впадає в око в картинах румунських бояринь і боярів у перші десятиліття ХІХ-го століття? Одяг, дорогі біжутерії, зброя і правила носіння одягу та матеріалів з яких вони були скроєні. Адріан- Сільван Іонеску: Ми бачимо кращу якість хутра від соболя та до горностая, дорогий шовк, ювелірні вироби, цілий арсенал зброї оздобленої сріблом золотом і дорогоцінними каменями. Все це показувало надмірне багатство тимчасових правителів, які вміли тут накопичити за рекордно короткий час таке багатство. Але й їх смак. Аналіз тодішнього одягу, з формальної і хроматичної перспективи показав досконалий смак тих, хто його носив. Ми добре знаємо, що були три категорії боярів. Першими були великі бояри, дворяни, бояри господарського оточення. Йшла друга і третя категорія. Кожні з них мали певний одяг, який вони носили. Жоден не міг подолати свою позицію і взяти хутро з соболя, наприклад, якщо він не був дворянином. Найважливішою ознакою були різні прекраси. Бороду носили тільки великі бояри, в той час як бояри другої і третьої категорії мали тільки вуса. Коли боярові давали жупан він потрапляв до першої категорії. Тоді він мав правду носити бороду.

Відкинута, фанаріотська мода, залишиться на території Румунії, але не в якості визначальної ознаки, а скоріше як ностальгія і кокетство. Історик Адріан- Сільван Іонеску розповідає: Фанаріотська мода була в силі в перші три десятиліття ХІХ-го століття, навіть після революції Тудора Владимиреску, але бояри фанаріоти поступово зникають, а фаніріотські господарі повністю зникають. Відчувається відродження у моді вже всередині ХІХ-го століття, з 1860 по 1865 рр, коли пані знову починають носити широку і довгу сукню та свого роду куртку гарно оздоблену з дуже широкими рукавами. На костюмованих балах, часто ті, хто в дитинстві знали фанаріотську моду, одягались відповідно, щоб вважати себе при дворі господарів фанаріотів, і розвеселитись.

Іконографія фанаріотського періоду зображує період, який минув, період розкоші і багатства. Але це був період добробуту еліт, які намагалися зберегти звання і привілеї в часи, які змінювались.