Tag: Москва

Росія ввела систему передоплати за газ для України, пояснюючи це тим, що у Києва накопичився борг у розмірі $4,5 млрд США, що становить вартість 15 мільярдів кубометрів газу. Після переходу на авансові платежі, Москва припинила постачання природного газу для внутрішніх споживачів України. Зараз газотранспортна система України забезпечує лише транзит газу в країни ЄС.

Кореспондент Радіо Румунія у Москві передає, що подальші заяви двох сторін залишають мало шансів на швидке вирішення газової кризи і, напевно, тільки восени пройдуть нові переговори з цього питання. Деякі європейські країни оголосили, що вони не будуть мати ніяких проблем після припинення поставок газу в Україну, попри скорочення обсягів газопостачання в ЄС. Згідно з чинними регулюваннями, кожна країна повинна мати державні резерви природного газу.

Румунія більш спокійно спостерігає за газовою суперечкою між Москвою і Києвом, оскільки має власні газові ресурси. Премєр-міністр Віктор Понта виключає можливість виникнення проблем з газом протягом наступних шести місяців, а міністр енергетики Резван Ніколеску вже наказав вжити додаткові заходи, вимагаючи від газовидобувних компаній відкласти періодичний техогляд свердловин, запланований на цей період часу, щоб максимально підняти обсяг власного видобутку газу.

Одним із варіантів для забезпечення довгострокової енергетичної безпеки є видобуток газу в Чорному морі. Премєр-міністр Віктор Понта у понеділок провів зустріч з віце-президентом Exxon Mobil, якого закликав прискорити програму буріння свердловин на континентальному шельфі Чорного моря.

З іншого боку, ЄС не драматизує провал останніх тристоронніх газових переговорів і сподівається, що транзитні поставки газу в Європу через територію України здійснюватимуться без перебоїв, незважаючи на те, що російський Газпром звернувся до Стокгольмського міжнародного арбітражу з позовом до Нафтогазу України. Відповідну заяву зробив у понеділок в Брюсселі Комісар ЄС з питань енергетики Гюнтер Еттінгер. Він нагадав, що ЄС запропонував план врегулювання газової суперечки між Росією та Україною, що передбачав погашення Києвом наявного боргу в розстрочку – шістьма платежами до кінця поточного року.

Румунські політичні оглядачі вважають дії Газпрому очевидним шантажем і помстою, російська компанія стверджуючи, що основною проблемою суперечки є борг Києва, а не завищена ціна, за якою Москва намагається продати газ Києву. Вони стверджують, що цей епізод з важкими економічними наслідками є складовою більш широкого конфлікту між Росією й Україною і навіть конфронтації між Сходом і Заходом.

В світлі останніх подій в Україні, сьогодні ми вирішили представити вашій увазі статтю румунського дипломата, доктора політичних наук Валентина Наумеску, присвячену нинішній ситуації в українському суспільстві та перспективі Східного партнерства, що була опублікована в Інтернет-журналі «Contributors».

Не легко бути громадянином країни, яка залишалась за бортом, незалежно від того, під яким кутом подивитися на ситуацію. Драма України, до і після Вільнюса, може викликати лише, по-людськи кажучи, щирі співчуття до народу, приреченого жити в тіні свого великого «захисника» зі Сходу. Геополітика бере жорстокий реванш на нашому континенті після двох десятиліть радісного конструктивізму, інтеграції і просування Заходу на Схід.

Ані повністю європейська, ані фундаментально російськомовна (як сусідня Білорусь, наприклад, яка, принаймні на перший погляд, змирилася зі своєю долею «заручника»), але зі значною частиною громадянського суспільства, яке, на вулиці або ні, розчароване зникненням будь-якої європейської перспективи на середній строк, Україна бореться сьогодні з хронічною нездатністю Східної Європи подолати той стан периферії всіх «імперій», минулих або сучасних.

Після розпаду Радянського Союзу посткомуністичний перехідний період був для українців тривалою і стерильною боротьбою з відсутністю стратегічних перспектив, з тупиками, судомами і внутрішніми кризами, з коливними і стриманими підходами країни, яка, здається, не знаходить свого місця на геополітичній карті початку цього століття. «Помаранчева революція» 2004 року стала захоплюючою спробою, якій у певний момент давали реальні шанси пробити лід залежності від Росії, але яка швидко і сумно зазнала невдачі з різних причин, внутрішніх і зовнішніх.

На мій погляд, рішення президента Януковича не підписувати Угоду про асоціацію з ЄС є не тільки принципово, а й тактично неправильним: він «подає країну на підносі» Росії за мізерну ціну. Якби він пішов шляхом європейців у Вільнюсі, інтерес обох великих сил (Євросоюзу і Росії) втримати Україну в своїй сфері впливу був би значно більшим, а переговори б мали зовсім інший характер. Україна була б більш привабливою, стала б більш важливою ціллю для регіону сусідства. Відхиливши європейський сценарій, Київ тим самим, неявно визнає, що поїздки Януковича до Москви будуть на колінах перед «царем», який може кинути стільки крихт, скільки забажає, тому що українці приймуть будь-яку допомогу, щоб подолати ще одну зиму і ще один вирішальний рік з понад 60 мільярдами накопиченого боргу.

Ані рішення обумовити підписання європейських угод звільненням українським правосуддям Ю.Тимошенко, не було найкращим. Але, з іншого боку, слід визнати, що через незвільнення Юлії Тимошенко Україна зараз не є асоційованим членом Євросоюзу. Європейці зрозуміли в останній момент, в день саміту у Вільнюсі, що такий тиск не є ані реалістичним, ані «принципово європейським» і відмовилися від цієї умови, однак новий підхід не змінив стан речей. Урешті-решт, тема Тимошенко не була вирішальною. Вирішальним фактором було побоювання України, що вона не зможе вистояти економічній помсті Росії.

Україна не має наразі політико-економічної сили, громадянської визначеності і культурних ресурсів, необхідних для очевидного, глибокого, а не лише дискурсивного виходу із сірої зони геополітики континенту, щоб перейти в іншу, більш яскраву і більш цивілізовану. Білбордів і плакатів з проєвропейськими гаслами влади Януковича, встановлених два місяці тому по всій країні, виявилося недостатньо. Перешкоди, які стоять на шляху “втечі” України на Захід надто важкі.

Апокаліптичний сценарій розколу України по лінії схід-захід, культурній лінії розлому, що відокремлює російськомовний регіон від (відносно) про-європейського є досить реальним, хоча й малоймовірним. З іншого боку, дивлячись на карту, не можна змиритися з думкою про теоретичну можливість виникнення напруження сепаратистського характеру так близько від наших кордонів. Згадуючи кривавий розпад Югославії в 90-х роках ніхто не хоче повтору югославського сценарію.

Звичайно, не потрібна велика аналітична витонченість, щоб зрозуміти, що погіршення політичного клімату в Україні, напів-провал Східного партнерства (чотири з шести держав сказали «ні» Брюсселю) і очевидний наступ Росії для відновлення історичного впливу в прилеглих територіях Європейського Союзу, є солідними аргументами для підвищення стратегічного значення Молдови та Грузії. Дефіцитний ресурс – дорожчий (в даному випадку про-західна орієнтація в регіоні). Цілком імовірно, що незабаром ми станемо свідками інтенсифікації боротьби гігантів – Брюсселя і Москви – за ці дві маленькі пострадянські республіки. Доведеться міцно тримати кермо в 2014 році, році важких парламентських виборів на лівобережжі Прута.

Невідомо зараз, який курс візьмуть протести в Києві. Не можна сказати наскільки важкою буде ця зима для українців і наскільки вагомою буде допомога Москви. Невідомо чи прозахідна опозиція має або ні енергію, ресурси і народну підтримку, щоб коли-небудь остаточно повернути дрейфуюче судно України носовою частиною до Брюсселя. Можна тільки припустити, що цей важливий сусід Румунії залишиться ще на довгий час застряглим між двома світами, не належачи повністю і не люблячи щиро жодного з них. (Автор: Валентин Наумеску)

Українська редакція ВСРР не завжди поділяє погляди авторів статей, залишаючи за собою право редагувати матеріали.