Османська імперія була однією з найважливіших держав, які вплинули на історію румунів у позакарпатському просторі. Її вважають однією з найбільших імперій в історії і вона домінувала у світі понад 500 років на трьох континентах: Європі, Азії та Африці. Турки-османи та румуни зустрічалися, мали численні битви і тісно співіснували з другої половини XV-го століття до останньої чверті ХІХ-го століття.
У своїй історії в сусідстві з османським світом румунські князівства користувалися автономією порівняно з іншими балканськими державами, які були завойовані та перетворені на пашалик. Британський історик Марк Девід Баєр, автор бестселера з історії Османської імперії, відзначив цей статус.
Марк Девід Баєр: «Цікава річ щодо цих трьох провінцій Османської імперії – Трансільванії, Волощини та Молдови, які сьогодні складають Румунію, полягає в тому, що вони були завойовані в різні часи. Ще важливішим є те, що турки ставилися до них інакше, ніж до інших ключових провінцій Османської імперії. Тож якщо порівняти території сучасної Румунії, з Грецією, Болгарією, Сербією тощо, то у них був дуже різний статус. Румуни чинили кращий опір і це змусило османів не підкорити їх повністю, а надати їм досить важливий статус автономії, дуже схожий на статус Курдистану на південному сході. Вони надали курдам широку автономію, взамін на зобов’язання надавати чоловіків для військ і захищати імперію від зовнішніх ворогів.»
Як складова османського світу, на переконання Марка Девіда Баєра, румуни мали як здобутки, так і втрати.
Марк Девід Баєр: «Коли Мехмет II завоював Волощину в 1460 році, він пов’язав цю частину світу зі світом торгівлі та світом потоків ідей. Османська імперія була однією з найбільших, наймогутніших і найбагатших імперій у світі того часу. Приналежність до османського світу принесла підданим багато переваг. З точки зору статусу завойованої території було багато негативних наслідків. Наприклад, османи брали данину в дітях, передусім у хлопчиках. Кожного 40-го хлопця-християнина з османських провінцій або нещодавно завойованих територій доставляли до столиці, примушували до обрізання та навернення в іслам і готували до яничарства в елітному військовому корпусі або до посади майбутнього члена адміністрації, можливо, міністра.»
Історики Османської імперії часто писали про толерантність османів до різноманітності на територіях, якими вони правили. Марк Девід Баєр вважає, що тут потрібно застосувати більш «нюансований» підхід.
Марк Девід Баєр: «Перш за все, слід визначити, що мається на увазі, під словами толерантність і терпимість. Європейська історія, про яку ми говоримо, показує, що толерантність починається з 30-річної війни, тобто з 1648 року. Однак, якщо говорити про толерантність лише як про низку правил, принесених в Європу, тоді можна йти глибше в історію Європи 8-го сторіччя. Ми можемо посилатися на арабів, які завоювали Іспанію. У мусульманській Іспанії була релігійна толерантність, були християни, євреї та мусульмани, які однаково жили у мусульманських королівствах. Османи запровадили релігійну толерантність в Європі, куди вони прибули в 14 столітті. Але толерантність – це не те саме, що й співіснування. Це не те саме, що казати, що твоя релігія рівна моїй, ми рівні, давайте поважати один одного. У домодерний період толерантність припускала чітку ієрархію. Була група, у випадку Османської імперії це були мусульмани, потім були чоловіки та вільні люди, які мали більше прав, ніж інші: християни, євреї, жінки, раби.»
У ХІХ столітті балканські країни відмовилися від османської моделі, здобули незалежність і прийняли європейську модель сучасної держави та суспільства, – каже історик Марк Девід Баєр:
Марк Девід Баєр: «Османська імперія проіснувала 600 років. Самі османи були новим класом навернених християн, чоловіків і жінок. Вони були меншістю у власній імперії. Вони створили османську мову, яка була зрозумілою лише цій османській еліті, а не будь-кому. Більшість підданих Османської імперії в перші чотири століття імперії були християнами. Але якщо подивитися на 19 століття, маємо справу з іншою імперією, іншим, новим світом, де росіяни починають перемагати Османів знову і знову. Османи починають втрачати території з 17 по 19 століття. А інтелектуали, державні діячі, султан починають серйозно задумуватися над тим, як врятувати імперію після військової поразки? І вони не вдаються до націоналістичного рішення, до ідеї, що на території є лише один народ, але для османів ця мета не існувала до дуже пізнього часу. Мета завжди полягала в тому, щоб врятувати територію імперії та знайти спосіб, який зрештою не спрацював, заручитися лояльністю своїх підданих.»
Османська імперія формально зникла в 1918 році, більше століття тому. Сліди того, що вона являла собою, збереглися здебільшого в письмових документах і менше як визначальні риси сьогодення.
