Tag: місто

Міста сучасної Румунії почали розвиватися за європейським зразком після 30-х років XIX-го століття. У той час деякі положення Органічного регламенту стосувалися містобудівних заходів, які необхідно було вжити для підвищення рівня життя їхніх мешканців. Містом, яке задало тон змінам, став Бухарест, що експериментував з ідеями різних періодів і вплинув на інші провінційні міста. Міська мікроісторія Бухареста – це значною мірою міська макроісторія Румунії, з часто суперечливим баченням того, яким має бути життя людей, поєднанням інерції та консервативного менталітету з інноваційними амбіціями та перетвореннями.

З нотаток тих, хто відвідував Бухарест у різні періоди його сучасного існування, ми дізнаємося, що це було мінливе місто, де Схід зустрічався із Заходом. Це було місто, яке дивилося на великі європейські метрополії і намагалося йти в ногу з ними і з мінливими часами. Серед тих, хто обіймав посаду мера румунської столиці, є кілька відомих імен: революціонер 1848 року Дімітріє К. Бретіану, журналіст і політик Константін Александру Росетті, письменник Барбу Штефенеску Делавранча, політик Вінтіле Бретіану. Однак, два імені виділяються, два імені, які керували найбільш послідовним розвитком столиці: юрист і політик, ліберал Паке Протопопеску, мер столиці у 1888-1891 роках, і юрист і політик від Націонал-селянської партії Дем І. Добреску, мер Бухареста у 1929-1934 роках. Обидва вони, міські голови за часів правління короля Кароля І та короля Кароля ІІ, монархів, з іменами яких пов’язані основні напрямки розвитку Бухареста, зуміли згуртувати ресурси для реалізації великих проєктів міського розвитку. Це були мережі вулиць, водопроводу, каналізації та громадського транспорту, а також систематизація річок Димбовіца і Колентина.

Після 1945 року комуністичний режим також прийшов з проєтами міського розвитку. За час його правління відбулися масштабні перетворення, але також і проєкти, які можна навіть вважати антиурбаністичними. Місто розширювалося і набирало висоту, здійснювалося переважно вертикальне будівництво і збільшився приплив сільського населення, привабленого розвитком промисловості, особливо в 1970-х роках. Два лідери соціалістичної Румунії, Георге Георгіу-Деж (1945-1965 рр.) та Ніколає Чаушеску (1965-1989 рр.), також залишили свій вирішальний відбиток на румунській столиці.

Жодне місто ніколи не буває завершеним, воно розвивається впродовж життя тих, хто його населяє і Бухарест не є винятком. Історик Бухареста та працівник Бухарестського муніципального музею Чезар Буюмач, є захопленим урбаністом та досліджувачем пам’яток архітектури. Він є автором останньої книги «Недобудоване місто» про глибокі трансформації румунської столиці в роки соціалістичного режиму між 1945 і 1989 роками. «”Недобудоване місто” – це незавершена робота, незавершена в тому сенсі, що існує так багато аспектів складових міста, трансформацій, що автор повинен в якийсь момент поставити крапку в дослідженні. Я почав дослідження, тому що особисто хотів зрозуміти, що сталося з цим містом. Це була суміш розрізненої інформації в різних книжках і статтях, жодна з яких по-справжньому і об’єктивно не стосувалася комуністичного періоду, а також спогади людей, зіпсовані певними впливами, особливо плином часу.»

З часів коли був густонаселеним містом на околиці османського простору, столицею Волощини наприкінці XVIII-го – початку ХІХ-го століть, і до наших днів, Бухарест, за 225 років, зазнав багато перетворень. Він пережив природні катастрофи, такі як землетруси, пожежі, епідемії, але також і штучні, такі як революції, війни, військові окупації та систематизація 1980-х років. Чезар Буюмач дослідив історію столиці сьогоднішньої Румунії і присвятив цьому окрему книгу. «Що сталося з цим містом? З його районами, з новим містом, яке оточує старе місто? Як так сталося, що у нас є квартали Мілітарь, Друмул Таберей, Крингашь тощо, спальні райони, які оточують старе місто? На ці запитання я спробував відповісти і виклав всю інформацію тут, щоб кожен міг зрозуміти, чому місто недобудоване і що сталося з плином часу в Бухаресті. Історик Резван Теодореску казав, що на розвиток Бухареста найбільше вплинули три лідери: Кароль І, Кароль ІІ та Чаушеску. Я не згоден цим і кажу, що третім є не Чаушеску, а Георге Георгіу-Деж. Чаушеску не розвинув це місто, він є тим, хто його зруйнував, спотворив так, що його неможливо відновити. Більше того, не було ніякої послідовності і жоден проєкт не був доведений до кінця, жоден проєкт систематизації, навіть проєкт знесення старих будівель не був доведений до кінця. Місто є незавершеним у багатьох відношеннях.»

Сучасний Бухарест – це місто, в якому перетворення відбулися як у старому центрі, так і на окраїнах. Назви старих кварталів, таких як Котрочень, Ватра Луміноасе, Дудешть, Ферентарь, Букурештій Ной, входять до лексикону мешканців Бухареста, як і назви кварталів часів соціалізму, таких як Титан, Берчень, Друмул Таберей, і тих, що з’явилися після 1989 року, таких як Бранкуш, Латинський, Французький, Космополіс тощо.

 

Уродженець села Октав’ян Віорел вирішив переселитися в село, через пандемію коронавірсу. Крім спокою та патріархального життя, він дав собі справи, що йому потрібне спілкування з людьми, які, так само як він, мешкали у місті, тому він ініціював проєкт нового поселення села, до якого вже долучилося кілька сімей.

Октав’ян Віорел розповів більше про цей проєкт, символічно названий «Деякі городяни»: «Ідея проєкту виникла в самому селі. Я житель міста, який втік від пандемії коронавірусу в село моїх дідусів, Слетіоара Вилчанського повіту, де, крім всіх переваг життя на селі, я замітив окремий недолік стосовно структури громади, тобто відсутність таких людей, з якими я б міг обмінюватися думками та проводити вільний час. І тоді я вирішив, разом з моїм другом, мешканцем села, але теж городянин, звернутися до мерії, щоб побачити наскільки мерія зацікавлена просуванням цього села, з метою заохочення жителів міст переселитися тут. Я почав шукати фінансування та знайшов. Ми створили робочу групу, яка досліджує село, враховуючи мотиви, задля яких люди хотіли б переселитися з міста до села.»

І оскільки однією з скарг людей у ​​Румунії є пов’язаною з поганою інфраструктурою сіл, Октав’ян Віорел шукав недоліків, які б могли виникати при переселенні з міста в село: «Я констатував, з одного боку, величезну потребу людей бути на ​​природі, що пропонує село. З іншого боку, у селі, де я зараз живу, Слетіоара, я знайшов сучасну європейську інфраструктуру з асфальтованими вулицями, питною водою, високошвидкісним Інтернетом, кур’єрським зв’язком та місцевими жителями, які раді новим сусідам. На даний момент, я бачу лише позитивні точки цього кроку. Недоліком може бути старіння населення села.»

Оскільки пандемія коронавірусу примусила нас більше часу проводити у власних будинках, все більше городян, які живуть у багатоповерхових будинках, почали мріяти про життя на свіжому повітрі. Цей аспект спостеріг при розробці проєкту й Октав’ян Віорел: «Тенденція є загальною, ми лише зробили певні висновки. Все більше людей відвідують наше село, цікавлячись хатами або земельними ділянками, на яких вони могли б збудувати помешкання. Ми обговорили з мером села про наступні кроки, яких нам слід зробити, щоб посприяти зацікавленим особам отримати необхідну інформацію.»

Яким є дезидератом ініціаторів проєкту, а також які переваги приносить для села, ми дізналися теж від Октав’яна Віорела: «Село з приходом нових мешканців буде рости. З одного боку, середній вік мешканців зменшиться, а це означає, що буде більша кількість активних людей. Люди, що приїжджають із міста, зі ідеями та навичками, отриманими в міському середовищі, розвиватимуть в селі, на нашу думку, малі бізнеси, які залучатимуть людські ресурси регіону, а це допоможе селу розвиватися. Таким чином, нові жителі стануть двигуном села в найближчі роки.»

Не йде мова про заохочення людей покидати місто і оселитися в село, а скоріше про повідомлення про те, що якщо вони зажадають переселитися, ми їх підтримуємо і чекаємо на них, ствердив Октав’ян Віорел, який разом зі своєю сім’єю має гібридне життя: «На даний момент ми розділені між містом і селом. Цей стиль життя ми рекомендуємо тим, хто зажадає переїхати на село. Життя в селі відрізняється від життя в місті, припускає більше фізичної праці, дотримання певної програми, можливо, менш залежної від часу, а більше від природи та пори року. Отож, ми пропонуємо тим, хто хоче зробити цей крок, спробувати місяць або два жити в селі. Я наприклад – уродженець села, я провів у селі свої канікули та значну частину мого дитинства, тому звик до цього стилю життя і знаю, що це означає. З іншого боку, мій батько, будучи пенсіонером, веде такий самий гібридний спосіб життя місто-село, він розповів мені як господарювати.»

Згідно з дослідженням Агентства регіонального розвитку Південно-Східного
регіону та Організації заохочення альтернативного транспорту в Румунії, OPTAR,
лише 5,3% румунів їздять на велосипеді на роботу або в
школу. Автомобіль є переважним
засобом для більшості опитаних, а громадський транспорт – другий за
популярністю варіант, якому віддають первагу 32,4% румунів. Причинами, чому румуни
бояться їзди на велосипеді, є відсутність спеціальних знаків (77,4%), агресивні
водії – 62,4%, перешкоди на трасі – 51,4%, неадекватні умови доріжок – 49,2%, автомобілі припарковані на
трасах – 49,1%, а також проблеми перетину перехрестя – 45,8%.

Взагалі, більшість опитаних вважають,
що їзда на велосипедні є здебільшого способом розслаблення і менше щоденним засобом транспорту. Маріан Іван, президент OPTAR
розповідає: «З точки зору використання велосипеда, можна
сказати, що ситуація досить погана. Але перспектива втішна, тому що дослідження, які ми
провели, показали, що існує велика кількість власників велосипедів, але вони не
використовують їх через відсутність інфраструктури, яка б гарантувала забезпечила їм безпеку, насамперед. Понад 80% говорили
про безпеку, коли їх
запитували, чому вони не користувалися велосипедом, але навіть ті, хто користується ним, часто говорили
про серйозні проблеми з велосипедною інфраструктурою».

Андрій, якому 24 роки, найчастіше подорожує на автомобілі, а іноді на велосипеді: «Дуже важко подорожувати Бухарестом, тому що ми не маємо жодних доріжок.
Ми повинні їздити
то по тротуару, то вулицею, так що небезпеки повсюди. Ми пересуваємось разом з автомобілями. Переважно хотів
би їздити на велосипеді, ніж дві години на автомобілі, але немає необхідних умов. Автомобілі
припарковані як на вулиці, так і на тротуарі, і немає місця для пішоходів».

Натомість, Маріан щодня подорожує на
велосипеді, навіть якщо він також має свої невдоволення:«У Бухаресті є велосипедні доріжки, але ще треба,і при ремонті, бордюри залишаються
занадто високими, і ми повинні зійти з велосипедів і обійти, а потім продовжити нашу подорож. Я також їду і
вулицею, але треба
бути дуже уважним.
Велосипед повинен мати дзеркало, а ми шолом і жилет. Ми
повинні бути обладнані для захисту від небезпек. Я думаю, що було б добре, щоб автомобілі були припарковані на краю Бухареста, щоб по столиці ми їздили на велосипедах. щоб мати чисте місто, без скупченнь».

Отож їзда на велосипеді в Бухаресті є реальною проблемою. Велосипедисти
змушені змішуватись з пішоходами або машинами і обходити бордюри. Але лише мала частина з них їздять в умовах міського руху, де необхідно
багато досвіду і
мужності. Тільки у 2018 році зафіксовано в столиці 44 серйозних аварій, пов’язаних з велосипедистами.
Час від часу, незадоволені відсутністю велосипедної інфраструктури,
організовані марші для попередження влади, що проблеми зберігаються. Хоча
з’явилися прокати
велосипедів або програми з покупки велосипеда, проблеми далекі від вирішення, кажуть фахівці в сфері міської мобільності. Вони
стверджують, що головна проблема заохочення альтернативного транспорту в
столиці не стосується відсутності велосипедів,
а відсутності велосипедних доріжок. У Бухаресті є майже 6 км велосипедних доріжок. Маріан
Іван розповідає: «Перш за все, необхідно створити мережу, яка б відповідала великій кількості людей, їхнім потребам їздити на велосипеді. Ця мережа повинна поступово
розвиватися. Без цієї мережі неможливий перехід великої кількості людей
пересуватись на велосипеді».

Фахівці OPTAR та Агентство регіонального розвитку Південно-Східного
регіону в даний час працюють над першою національною стратегією для заохочення
використання велосипеда, щоб перетворити Бухарест на більш дружній до велосипедів зазначає Маріан Іван: Ми зосереджуємося
на цій стратегії, вона є корисною, тому що вона може бути
використана тими авторитетними органами, які розуміють, що існує потреба у
зміні способу пересування по місту, якщо вони хочуть покращити міський рух. Голосування минулого місяця є оптимістичним,і дає нам надію, що все над чим
працюємо буде використано майбутніми адміністраціями для залучення до вирішення цих
проблем. Можливо, цей документ буде прийнятий або
Парламентом, або Міністерством розвитку, обидва показали відкритість до
використання наданої нами інформації. В основному, це також мета проекту
запропонувати деякі альтернативні стратегії, над якими працюють центральні органи, Ми проводимо зустрічі з людьми, дебати на кожному
етапі проекту, і три сценарії, з яких ми виберемо один. Цей документ потім буде
оброблений і знову, після обговорення, він набере остаточної форми, прийнятої багатьма
людьми. Ми вважаємо, що цього року досягнемо остаточної форми документа».

Тим часом мерія столиці оголосила про будівництво нових
велосипедних доріжок в центральній частині міста в найближчі 6 місяців. У
Бухаресті буде 4 траси, розташовані на 21-ій артерії довжиною 48 км. За цими
велосипедними доріжками буде розташовано 420 громадських паркувань для
велосипедів.

Сьогодні, шановні друзі, ми запрошуємо вас в Алба Юлію, місто
насичене історією. Розташоване воно в центрі країни і щороку приваблює все
більшу кількість туристів, передусім завдяки численним історичним пам’яткам, що
свідчать про його тисячолітнє минуле. Європейське, сучасне місто, розділене на
верхнє і нижнє – такою є Алба Юлія сьогодні. Верхнє місто включає стародавні
історичні пам’ятники, що добре збереглися до наших днів, а нижнє місто було
побудоване ближче до сучасної епохи.

1 грудня 2018 року виповнюється 100 років з дня, коли в місті Алба
Юлія, волею народу, що зібрався неподалік середньовічної фортеці, здійснилося
об’єднання всіх румунських історичних провінцій в єдину державу. Розповідає Міхай
Кошер, представник мерії міста Алба Юлія. «Цей рік вимальовується як особливий
туристичний рік як для готелів, так і для тих, хто приїде до Алба Юлії. У мене
таке відчуття, що в цьому році свідомість і думки всіх румунів будуть спрямовані
до Алба Юлії. Це місто сторіччя об’єднання і протягом усього року проводитимуться
різноманітні заходи, на додаток до звичайних. Швидше за все, в цьому році
Гала-вечір вручення премій УНІТЕР- Театральної спілки Румунії, пройде в Алба Юлії. Це знаковий
захід, який об’єднає у нашому місті кращих представників світу театру. На Свято
музики в цьому році приїде Владімір Косма. Можу вам сказати, що він, напевно,
найбільший румунський композитор, який написав більшість мелодій до фільмів з
Луї де Фюнесом. Його партитури прозвучали на багатьох сценах світу. 24 червня відбудеться
приголомшливий концерт. У цьому році ми також спробуємо перетворити фортецю Алба
Юлія на живий кінематограф. У нас будуть 3D покази по всій поверхні стін фортеці, що означає новий
туристичний маршрут завдовжки в майже три кілометри. Увечері, туристи зможуть
поетапно ознайомитися з найважливішими подіями в історії румунського народу. У
той же час, в цьому році ми також не відмовимося від одного з визначальних для
фортеці елементів: почесної варти, що користується величезним успіхом серед
публіки.»

Фортеця, зведена у «вобановскій» традиції
архітектури XVIII століття вважається головною
визначною пам’яткою міста. Це оборонна споруда в формі зірки, друга за
значенням в Європі після подібної фортеці в Люксембурзі. Від Міхая Кошера,
представника мерії міста Алба Юлія, ми дізналися, що з початку квітня щодня,
приблизно опівдні, австрійська почесна варта проводитиме захоплююче видовище.
«Тоді відбуватиметься зміна варти. На вихідні видовище буде більш вражаючим, з
парадом і артилерійськими залпами. У цьому році надалі виступатиме група
історичної реконструкції Легіон Джеміна, яка довела свій талант і була присутня
на багатьох фестивалях в Румунії і за кордоном. Можна буде побачити
гладіаторів, римлян, німф, разом з новою гвардією – Гвардія Об’єднання. Це
солдати, які забезпечували охорону на церемонії в 1918 році. Різноманітні видовища
проходитимуть на кожні вихідні, коли будуть організовані й майстерні з
карбування монет.»

В Алба Юлії на вас справить особливе враження
Римо-католицький кафедральний собор Святого Михайла, інша важлива пам’ятка
міста. Він був побудований в ХІ столітті, а через сторіччя був перероблений отримавши нинішній вигляд. Це найстаріший кафедральний собор у південному сході Європи.
Він включає готичні елементи, елементи періоду Відродження і, звичайно ж,
римські – початкового стилю побудови. Мало хто приїжджає в місто Алба Юлія і не
відвідує Музей Об’єднання. Для всіх хто переступає його поріг це подорож у
часі. Там можна ознайомитися з епохою палеоліту, бронзи, римською епохою, коли на
території нинішньої Алба Юлії знаходилося два римських укріплених табори, один
військовий, а інший економічний. Так само тут можна поринути в середньовічний
період і зрозуміти, що трьох-чотирьох годин, проведених в музеї достатньо
тільки для поверхового ознайомлення з ним.

Але давайте повернемося до подій і заходів,
запланованих на 2018 рік, про які розповів Міхай Кошер, представник мерії міста
Алба Юлія. «У цьому році Алба Юлія зробить заяву з приводу 100 років, які минули
з дня об’єднання румунських князівств. Це заява, в якій ми зазначимо, що відчуваємо
через 100 років від об’єднання. Всесвітня служба Радіо Румунія – один з перших ЗМІ,
які про це дізналися. Ця заява робить ставку на дітей і молодь. Так як говорив
колись король Міхай І, ми живемо з думкою, що взяли країну в оренду у молоді і
повинні зберегти її, щоб повернути в потрібний момент. Тому, я вам відкрию ще
одну важливу деталь. У нас буде Алея Сторіччя, по обох сторонах якої будуть посаджені
100 дерев, а зроблять це 100 дітей з усієї країни, відібрані на основі конкурсу, який ми проведемо на національному рівні.»

Кожне дерево буде названо в честь дитини, а
поруч буде спеціальне місце для фотографій дитини допоки вона виросте одночасно
з деревом, названим його ім’ям. Міхай Кошер: «У рік сторіччя об’єднання, ми
покажемо, що діти для нас дуже багато означають. У різних куточках фортеці Алба
Кароліна у нас будуть різноманітні дитячі майстерні. У нас буде дуже великий фестиваль,
своєрідний дитячий Untold. Ми плануємо сильно змінити
своє відношення до дітей, маємо намір створити в Алба Юлії унікальний в Румунії
Музей науки. Він буде здійснений протягом двох-трьох років, адже це дуже велика
інвестиція. Алба Юлія об’єднує в собі всю історію нашої країни протягом 2000
років, але вона також об’єднує й європейські орієнтири. Тут знаходиться і Палац князів, пам’ятник, який ми відреставруємо починаючи з цього року в рамках
проекту за європейські кошти. У певні історичні періоди з Князівського палацу управляли
всією Європою. З новинок, у нас є цифрова інфраструктура для туристів, створена
кращими, найдинамічнішими в світі розробниками програмних забезпечень.»

Отож, дорогі друзі, радимо вам організувати поїздку
в 2018 році до Трансільванії та, зокрема в місто Алба Юлія. Ви не відкриєте для
себе лише місто, а цілий регіон, насичений історією, легендами і традиціями.

Наскільки добре знають жителі Бухареста своє місто? І, перш за все, наскільки точні установи та їх спостереження тоді, коли стикаються зі статистичними даними, об’єктивними, про місто? Наприклад, дуже інтенсивний транспортний рух та затори на головних вулицях складають враження, що ми живемо в перенаселеному місті. Статистики, однак, кажуть інше. 1 січня 2016 року, Бухарест мав офіційно 1,844,576 жителів у порівнянні з 1992 роком, коли чисельність населення досягла рекордного числа 2,067,545. Щоб забезпечити якнайточнішу картину про загальну ситуацію Спільнотний фонд Бухареста запустив дослідження, яке об’єднує офіційну інформацію про 12 ключових сфер міста, які включають: демографію, освіту, безпеку, соціальне здоров’я, культурне споживання, дорожній рух, житло і почуття приналежності до району проживання.

Під назвою «Бухарест: пульс спільноти», дослідження проводилося групою соціологів і антропологів, котрі зібрали в основному інформації від Національного інституту статистики і місцевих органів влади в шести районах міста. Одним з висновків дослідників був той, що суперечності зберігаються при порівнянні офіційних даних. Наприклад, щоб побачити, яким є розрив між багатими і бідними, був необхідний збір інформації з департаментів соціального захисту кожного району, збір, який виявився надзвичайно важким і дивним, вважає Валентина Марінеску, соціолог і університетський викладач: Мені було дуже важко зробити порівняння між районами Бухареста. Є мерії і мери. Є мерії дуже добре організовані, що дали мені необхідні дані. А є районні мерії у яких я просила відповідні дані і отримала аркуш паперу. Це багато говорить про адміністративний апарат, який оплачується з наших податків. Через це було важко порівнювати те, що відбувається з однобатьківськими родинами, бідними і багатими Бухареста з дітьми, що потребують допомоги та літніми людьми.

Через поганий збір даних, деякі результати парадоксальні: мерії деяких районів, які на перший погляд краще позиціонуються з матеріальної точки зору, мають більше людей яким виділяють соціальну допомогу, ніж, як правило, бідніші мерії. Валентина Марінеску: У першій половині 2016 більше 50% соціальної допомоги в Бухаресті, здається, було виділено першому району. Якщо порівняти ці дані з даними інших районів, здається, що більшість людей, які потребують соціальної допомоги – за винятком 2 району, в зв’язку з яким ми не знаємо багато даних, тому що ми не отримали всі дані – походять з району де є найбільше транснаціональних корпорацій, у кварталі Піпера. У шостому районі було зареєстровано 108 людей, в п’ятому районі 112 і в 3-му районі 548. Все залежить від того, як ці випадки реєструються, і як управляють грошима, які повинні йти на соціальну допомогу,у випадку кожної мерії окремо.

І що стосується освіти, Бухарест має особливу ситуацію. Хоча шкільна інфраструктура краща, ніж в інших містах, у Бухаресті рівень невідвідування школи досить високий – близько 15% – відсоток випускників ліцеїв, які склали іспит на атестат зрілості становить 53%, .що не перевищує середній національний показник. Валентина Марінеску: Ми, жителі столиці трохи нетипові з точки зору освіти. Приділяється більше уваги вдосконаленню в освіті і зв’язку досягнень з освітою, більш ніж в інших регіонах країни. Цікаво було б зробити окреме дослідження і дізнатися, скільки грошей вкладено в позашкільні установи та приватне репетиторство. З іншого боку, той факт, що в Бухаресті 53% випускників ліцеїв склали іспит на атестат зрілості не означає, що ми слабші, ніж в провінції. У них критерії оцінення дітей не такі строгі.

Освіта тісно пов’язане з культурним споживанням. Соціологічне дослідження проведене 2015 року, цитоване авторами дослідження «Бухарест: пульс спільноти», показує, що 54,2% жителів Бухареста віддають перевагу театральним виставам, 35,1% поп музиці і 14,6% народній музиці. В цілому, однак, 71,8% жителів столиці не ходять в театр. Влад Одобеску, журналіст і антрополог, один з авторів дослідження, розпочатого Спільнотним фондом Бухареста, розповідає про культурні переваги жителів Бухареста: Це не означає, що вони не беруть участь в культурному житті міста. Останнім часом, особливо, генеральна мерія і районні мерії організовують заходи під відкритим небом. Я не знаю, якою мірою їх можна вважати культурними, але є способом залучити людей до цієї сфери. Ця цифра може бути поєднана з 40% жителів Бухареста, які проводять свій вільний час в торговому центрі або супермаркеті. Це багато говорить про культурну інфраструктуру міста. У 1990 році у нас було 77 кінотеатрів, тепер тільки 17. Дослідження включає і повіт Ілфов, сусідній зі столицею, і стосується кінотеатрів державної мережі.

Незважаючи на все це Бухарест залишається, однак, динамічним містом як в економічному, так і в плані культурного виробництва. Але його динамізм не обов’язково пов’язаний з молодим населенням, адже тільки одна чверть жителів Бухареста має до 24 років. Це набагато нижче, ніж показник в інших великих містах Румунії. Можливо, з демографічної точки зору, це не є молоде місто, але, здається, безпечне місто. Влад Одобеску розповідає: В останні роки, Бухарест є безпечним містом, і відповідно до більш загальних даних, які ми маємо в розпорядженні, в рейтингу європейських міст, розташований перед містами Прага, Братислава, Вільнюс і т.д. У порівнянні з Румунією, Бухарест менш безпечним, ніж інші міста, такі як Клуж і Ясси. Є кілька показників, які вивчаються, щоб встановити це: злочини проти осіб (крадіжки і грабежі), сексуальне насильство, безпека дорожнього руху.

І на емпіричному і об’єктивному рівнях, Бухарест досі не дуже добре відомий. Початок було зроблено, проте,цілком можливо, що парадокси можуть виявитися навіть частиною його чарівності.

У типовому ранку протягом тижня, головні вулиці, що зв’язують центр Бухареста з його околицями, перенасичені легковими автомобілями і мікроавтобусами, що входять до столиці. Це зростаюче явище в останні роки, тому що все більше людей перемістилися жити в сусідні населені пункти, але продовжують щодня приходити на роботу в столицю.

Це тільки одна частина тенденції, яка, в Румунії, спостерігається з 1997 року: з кожним роком все більше людей переїжджають з міста, ніж навпаки. Ця внутрішня міграція є природним явищем і відбувалася безперервно, важливою однак є інтенсивність цього явища, вважає Владімір Александреску, представник Національного інституту статистики. Ось, якою була ситуація в 2015 році: З сільських місцевостей до міста мігрували близько 78.000 чоловік, а в зворотному напрямку, з міста в село, 107.000 чоловік. Починаючи з 2000 року, отже протягом 16 років, деякі висновки починають окреслюватися щодо напрямку та інтенсивності цього явища. Наприклад, у 2000 році, з села у місто мігрували 47.000 людей, а з міста у село – 82.000. Різниця очевидна. Ця тенденція збереглася і з однаковою інтенсивністю протягом усього періоду з тих пір до сьогоднішнього дня. З 2000 року спостерігається це явище. Якщо до 1989 року тенденція була зворотньою: люди покидали села, щоб оселитися в містах і знайти там місце праці. Після 1989 року і з більшою інтенсивністю після 2000 року, виявлено зворотну тенденцію.

Якщо дивитися на кількість автомобілів, що їздять до центру і навпаки, або на елегантний аспект деяких нових будинків, побудованих в сільських місцевостях неподалік Бухареста, можна легко зробити висновок про те, хто саме переселяється в село. Але все ускладнюється, коли з’являється додаткова інформація. Владімір Александреску: Явище набуло максимальної інтенсивності протягом 2008-2010 років, коли почала проявлятися відома економічна криза. У цьому сенсі, пік був досягнутий в 2010 році, коли, з міста в село мігрувало 133.000 людей. Починаючи з 2000 року, різниця становила близько 30.000-40.000 людей на рік, з максимальною різницею в 2010 році, коли покинули місто 133.000 осіб, і прибули жити у міста 96.000 людей.

Багатьох з тих, хто переїжджає з міста і оселяється в село, супроводжують діти, міграція є більш інтенсивною серед населення у віковій групі від 20 до 30 років, зазначив прес-секретар Національного інституту Статистики. Міграція пенсіонерів або осіб, які знаходяться на порозі пенсійного віку, є також майже такою ж інтенсивною, як і молодих осіб. Особи, які мали у власності будинки у сільських місцевостях, повернулися після виходу на пенсію жити там, бо життя на селі має й інші витрати, ніж життя в міських районах, зазначив Владімір Алескандреску. Той факт, що біля свого будинку на селі люди мають клаптик землі, що, на додаток до менш забрудненого повітря, може забезпечити їм харчування, є в деяких випадках, фундаментальною причиною для переїзду.

Журналістка і перекладачка Андра Мацал зробила цей величезний крок і переселилася в село, розташоване на близько 30 кілометрів від Бухареста: Я зробила цей вибір після того, як багато років прожила в Бухаресті, місті, яке мене абияк втомило. Крім того, я подумала, що могла б навчитися займатися простими речами, які велике місто змусило мене про них забути. Це такі речі як вирощувати сама собі їжу, займатися свого роду фізичною працею, яка може мати більше переваг, ніж займатися фітнесом мимоволі. Сплачувати щомісяця орендну плату за квартиру в центрі Бухареста або в околичних районах не є легкою справою. Загалом все коштує – від транспортних витрат, до зустрічей з друзями. Наприклад, у місті кава коштує дуже дорого. Я від коли я виявила, що тут можна випити каву за три, а не за вісім леїв, не хочу витрачати більше. І це нормально, тому що реальна ціна продуктів трохи відрізняється від того, що вивішується на полицях.

Незважаючи на це, Андра Мацал не живе як справжній фермер, але живе якимось гібридним існуванням, страусо-верблюдним, як сама вона характеризує ситуацію. Досить часто їздить в Бухарест – втомляюча ситуація, але цікава для журналіста – і повертається в заміський будиночок, де вона може знайти рівновагу. Андра Мацал: По-перше, я думаю, що змінилося досить речей багато за ці чотири роки. Я навчилася дуже багато практичних речей, від сільськогосподарської праці, до переробки продуктів, які вирощую в полі. Є також менш відчутні наслідки такої роботи. Наприклад, відносини з природою є більш прямими. З іншого боку, я стала більш селективною в моїй громадській діяльності. Як журналіст, завжди існує спокуса бути там, де відбуваються різні події. У той же час, я зустріла чимало людей, яких в іншому випадку не мала б ніякої можливості зустрінути. Як правило, тебе оточують подібні на тебе люди. Однак, коли прибуваєш з міста у такі місця, не зустрічаєшся з подібними на тебе людьми, але виявляєш людей з іншими історіями життя, з іншим способом буття, і маєш чому навчитися від них. І, нарешті, я думаю, що стала більш організованою і прагматичною, так чи інакше, і, можливо, більш сміливою.

З-поміж людей, з якими познайомилася, останнім часом, Андра Мацал, є й інші колишні столичні мешканці, які покинули, так само, місто і переїхали жити в сільську місцевість. Деякі випробовують, як і вона, те саме гібридне існування, інші вважали за краще оселитися далі, ближче до гір, і по-справжньому жити сільським життям. Для всіх, цей крок означає адаптацію на індивідуальному рівні, адаптацію, яка, з часом, сильно вплине на суспільство в цілому.

Число велосипедистів зросло з кожним роком, тож
збільшилася й кількість велосипедних доріжок і все більше міст Румунії стають
більш приязними з цієї точки зору. І якщо про кілометри велосипедних доріжок ми
вже говорили, як і про заклади, які надають знижки тим, хто приїжджає до них на
велосипеді, то сьогодні ми розповімо про новий рух для їзди на велосипеді з
навідною назвою: Зелене світло для велосипедів. Підтриманий Фондом Бега, Зелене світло для велосипедів
є першою ініціативою Тімішоари, яка заохочує їзду на велосипеді як екологічно
чисту альтернативу для пересування по місту. Його мета полягає в тому, щоб
привернути увагу до важливості й користі їзди
на велосипеді, щоб підкреслити, що на вулицях міста є велосипедисти, та щоб отримати підтримку місцевої влади для обладнання нових
велосипедних доріжок.

Роміна Фаур, координатор асоціації Зелене світло
для велосипедів, розповідає про
початки цього руху:Зелене світло для
велосипедів почалося в 2008 році з пристрасті до їзди на велосипеді. Це
була не просто примха, це було бачення, і число велосипедистів зросла з появою
кампанії. Зелене світло для велосипедів пропонує собі існувати до
тих пір, поки кожен житель Тімішоари матиме велосипед і користуватиметься ним.
Можу сказати, що ми дивимося на інші північні країни, які мають досвід і
використовують велосипед як стиль життя, і де міста переповнені
велосипедистами, а не водіями. Ми підтримуємо партнерство між водіями,
велосипедистами й пішоходами і заохочуємо взаємну повагу. І часто ми бачимо під
час педалювання водіїв або тих, хто знаходиться з боку, як вони розмахують нам
і кажуть, що наступного разу вони теж приєднаються до нас. І це нас тішить. Ми хочемо змінити ментальність, хочемо
заохочувати людей, хочемо показати їм, що це можливо. Ми хотіли побачити з
самого початку, що означає бути велосипедистом в Тімішоарі, скільки
велосипедистів є, і звідти й прийшла
ідея порахувати їх, так що першою подією був Підрахунок
велосипедів, і кількість велосипедистів зросла дотепер до 16.700
осіб.

Щоб підтримати
велосипед як спосіб життя, члени Зеленого світла для велосипедів
оголосили календар заходів 2016 року. З
подробицями Роміна Фаур: Щороку ми проводимо більше заходів. Два з
них є великомасштабними, це Весняне педалювання та Осінній підрахунок. Як
правило, на Весняне педалювання зазвичай приходять 4000 учасників, що є значним
числом для такого міста, як наше. На Осінній підрахунок приходять близько 1-2
тисяч людей. Ідея полягає в тому, що кожен хоче якнайбільше покататися на
велосипеді весною, вони хочуть порухатися і тоді сприймають з радістю новий
сезон. Я пишаюся цим числом учасників, тому що ми впродовж часу створили
найбільш вражаючу в країні громаду велосипедистів, це об’єднані велосипедисти,
які й надалі вимагають своїх прав. Упродовж часу події, які ми організували,
мали вплив на місцеві органи влади, які створили інфраструктуру, але не достатню.

З квітня по жовтень Зелене світло для
велосипедів стимулює як цей рух,
так і просуває безпеку на велосипеді та усвідомлення поліпшень, які треба
зробити для оптимізації інфраструктури, пов’язаної з їздою на велосипеді, з точки зору підключення, практичності й доступності, як зазначила наша співрозмовниця, згадавши й
інші події:Ми організовуємо й інші події, такі як Кокетки на велосипедах, яка в цьому році дійшла до
V-го випуску і мала великий масштаб. Прийшло багато красивих дівчат, дуже шикарних і елегантних, у нас
було для них підготовлено багато призів. В події взяли участь близько 600 осіб, рекордна кількість
дотепер. Іншою дорогою для нас подією є Румунська ія на велосипеді,
за допомогою якої ми відзначаємо Міжнародний день ії. Потім Читач на
велосипеді, що проходить у вересні і
знаходиться на другому випуску. Всі ці події створюють певні рамки, адресуються певній категорії людей, ми хочемо створити рамки,
які б спонукали людей перетворити їзду на велосипеді у стиль життя.

Зелене світло для велосипедів ввело і акцію Повага до велосипедистів», під якою вони
будуть слідкувати за вирішенням проблем велосипедистів в Тімішоарі, а також за вільним доступом до центру міста в певні години і в певні періоди року,
отриманням доступу велосипедистів на трамвайні лінії, фарбуванням
велосипедних доріжок, які стають слизькими в умовах вологості, створенням пандуса для велосипедистів, інвалідів, людей, які
подорожують в різних безмоторних транспортних засобах, та проведенням ремонту існуючих велосипедних доріжок.

Роміна Фаур зробила й заклик вирушити всім нам на велосипедах:Велосипед робить вас більш здоровим, велосипедист
посміхається більше, краще помічає місто, в якому живе, велосипедист відчуває
по-іншому пульс міста, є більш вільним і допомагає іншим довкола себе та місту
бути більш здоровими і щасливими!

І хоча й не
вважає, що було зроблено достатньо для просування їзди на велосипеді серед населення, наша співрозмовниця визнає, що якщо у 2009 році в Тімішоарі було тільки близько 4 км
велосипедних доріжок, то на сьогоднішній день їх існує близько 60 км, і одним з
найбільш відвідуваних маршрутів є той, який зв’язує Тімішоару із Сербією.