Tag: настінний розпис

Сьогодні подамось на захід Румунії, в повіт Гунедоара, в комуну Синтамарія-Орля, розташовану в ідилічному ландшафті між пагорбами. Комуна складається з дев’яти сіл і відома кількома видатними історичними пам’ятками, в тому числі місцевою реформатсько-кальвіністською церквою. Церква була побудована в пізньороманському стилі, за деякими істориками, між 1270 і 1280 роками, а в безпосередній близькості від неї знаходилося бенедиктинське абатство. Кажуть, що монахи присвятили церкву Святій Марії, а оскільки поселення розташоване біля пагорба Орля, село Синтамарія Орлеа було назване на честь церкви і пагорба, що знаходиться поруч. Назва церкви, однак, більш тісно пов’язана з родиною Кендефі, яка, як кажуть, підтримувала зведення будівлі і доглядала за нею в минулих століттях. Місцеві жителі кажуть, що поруч з церквою все ще можна побачити залишки старих хатин, але місце, яке привертає найбільшу увагу туристів, – це замок Кендефі в н.п. Синтамарія Орля. Реформатський священик Бодіш Міклош розповідає, що коли він приїхав сюди і прийняв церкву у 2000 році, вона перебувала в занедбаному стані. Дах обвалився, а всередині гніздилися голуби.

З того часу ситуація змінилася. У 2016 році церкву відремонтували, і зараз її відвідують шість парафіян, усі пенсіонери. Через 15 років, можливо, не буде нікого з них, каже священик, з ностальгією згадуючи про старі часи, коли сам король Румунії Міхай І щороку відвідував тут богослужіння: “Тут, у цьому селі, 23 роки тому жила громада, яка щонеділі ходила на богослужіння. Потім богослужіння скоротили до кожної другої неділі місяця, а тепер вони відбуваються кожної останньої неділі місяця о 16:00, окрім Різдва, Великодня, П’ятидесятниці та інших реформатських церковних свят. До пандемії церкву відвідували щорічно 5.000 людей. Але ми раді, що маємо на рік два дні, коли церква наповнюється до 600, 700 людей. Щороку ми проводимо день радості з ранку до вечора, один раз для угорців, один раз для румунів. Тоді тут, все подвір’я церкви наповнюється столами вкритими традиційними скатертинами, стравами, кавою, тортами, бутербродами, голубцями, а також гуртами, духовими оркестрами, співаками з усієї Трансільванії. Угорською мовою цей захід відбувається у першу неділю липня, а румунською – у третю неділю жовтня”.

Усередині церкви знаходиться цінний набір настінного розпису. Побудована з необробленого каменю, церква звертає увагу не тільки акуратним зовнішнім виглядом її високих стін, але особливо красою порталів, вікон та колон. Квадратна башта з п’ятьма поверхами, має на першому поверху романський портал, з багатим скульптурним декором. На першому поверху, наявність готичного вікна є результатом пізнішої прибудови пам’ятника; натомість вікна верхніх поверхів належать романському стилю, тобто початковому етапу будівництва. Настінний розпис, що прикрашає стіни святилища, понад три століття був вкритий шаром вапна, а з 1869 року його відкрили. Це дуже особливий пам’ятник, – каже реформатський священик Бодіш Міклош: “Ми стоїмо перед церквою, яка, разом з церквою в Денсуші, вважається найстарішою в Румунії. Ми знаємо про цю церкву, що вона була побудована як “стандартна” церква. За способом побудови і розташуванням, вона повинна була виглядати як всі церкви, які досі будуються в Румунії. Була побудована в 1243 році родиною Кендефі, яка наприкінці Австро-Угорської монархії входила до вісімки найбагатших родин. Вони володіли 5 000 гектарами лісу в горах Ретезат і мали маєтки аж до сучасної України”.

На одній зі стін костелу, на фресках, є напис латинською мовою, де написано, що він присвячений Діві Марії. “Дуже цікаво, що, хоча церква розташована за 15 км від місця, яке називають Залізними воротами Трансільванії, куди завжди нападали турки і татари, вона ніколи не була знищена чи спалена, а залишилася такою, якою була у рік її побудування в 1243 році. Цінність полягає в тому, що в церкві є чотири шари фресок. Я ніколи не бачив церкви з чотирма шарами фресок в Румунії”.

Кілька римських пам’ятників були вбудовані в стіни середньовічної церкви, а інші можна побачити всередині, разом з реліквіями родини Кендеффі. Середньовічна церква знаходиться неподалік 20-кілометрової дороги Траяна, яка пролягала від Ульпії Траяна Сармізегетуси до долини річки Стрей у Субсетате – місця колишнього дакійського поселення. Край Гацегу, район розташування середньовічної  церкви  Синтамарія Орля, містить найцінніші залишки римської епохи в Румунії, але багато цінних пам’яток було втрачено з часом. Деякі з них були зруйновані або використані при будівництві інших будівель, інші були зібрані знатними родинами і вивезені за кордон як музейні експонати.

Ботошани, старий ярмарок, засвідчений у 15 столітті, був подарований молдовським господарем Штефаном Великим його дружині Марії Войкіці. З цього моменту він став «містом пані», воєводським містом, яким володіли дружини воєвод. Проте найбільшого блиску йому надала дружина господаря Петра Рареша – пані Єлена. Важко переживаючи смерть свого чоловіка, вдова Петра Рареша знайшла розраду на королівському дворі в Ботошанах. У 1541 році, у подарованому їй місті, яке, як кажуть, особливо любила, вона побудувала кам’яну церкву у молдовському стилі. Молдовський архітектурний стиль був типовим особливо за часів правління Штефана Великого.

Побудована пані Єленою церква – одна з найстаріших збережених церков у Молдові і розташована на краю історичного центру міста Ботошани. Місце поклоніння було присвячене ще 500 років тому святому Георгію, побідоносцю у битві молдовських воєвод, який став захисником міста Ботошани і досі зберігається на гербі міста. Церква «Святого Георгія» є другою найстарішою після церкви з н.п. Попеуць, побудованої в 1496 році, теж у Ботошанському повіті, має форму хреста з баштою посередині та входом збоку з півночі. Підлога вкрита кам’яними плитами, які зберіглися до сьогодення. Церква прекрасна у своїй простоті і без настінного розпису, точно виражаючи переживання дружини-вдови молдовського воєводи.

Церква «Святого Георгія» стала символом старого ярмарку Ботошани, а мешканці проголосили Святого Георгія покровителем і захисником ярмарку. Цей факт засвідчує один з міських гербів з 1780 року. На цьому гербі зображено вершника, який вбиває списом дракона. Таким чином жителі середньовічного населеного пункту відчували себе захищеними від прокляття та хвороб. Крім того, церква виконувала практично й свою захисну роль, не тільки духовну. Коли нападали татари, про це сповіщали з високої вежі церкви, а люди ховалися в тунелях і підземних катакомбах міста. Кажуть, що з вежі церкви помітили в Середньовіччі козаків, а згодом і поляків Яна Собеського. Завдяки цій башті купці століттями оберігали своє майно. Водночас ходять легенди, що за кам’яними мурами ховалися від татар під час набігів у XVII столітті молоді дівчата Ботошанів. Краса  цього релігійного пам’ятника, що залишився на згадку про славні часи молдовських воєвод, вразила також історика Ніколая Йоргу, який любив проходжуватися його подвір’ям. «Жодна з ботошанських церков не виявляє такий вражаючий характер сили і водночас досконалої естетичної відповідності, як ця», – писав він на початку ХХ століття.

Це споруда менших розмірів, без багатьох декоративних елементів і без настінного розпису. Перша дзвіниця була побудована з дерева при церковній брамі. Згодом церква зазнала деяких перетворень після ремонтних робіт, будучи часто випробовувана пожежами та землетрусами. Це – триконічна споруда, побудована з сирого каменю та цегли, різьблений камінь використовувався лише на кутах, на вікнах і контрфорсах. Профіль постаменту досить простий. З обох боків будівлі, поруч з аркою між наосом та вівтарем, є по одному контрфорсу. Апсиди прикрашені арками, що завершуються подвійними арками. Бічні мають по п’ять арок, а східна апсида – сім. Над вікнами ряд маленьких вікон, що оточують усю церкву. Вежа багатокутної форми спирається на дві зірчасті основи; верхня основа має по два маленькі вікна з обох боків. Пронаос церкви, збільшений порівняно з наосом, освітлюється двома великими готичними вікнами, розташованими в південній і західній стінах, перекритих напівсферичним склепінням.  У вівтарі з його чвертьсферним склепінням світло потрапляє через єдине вікно. Іконостас датується 1921-1922 роками, виготовлений з обробленого дерева. Ікони іконостасу написані олією на дереві художником, ім’я якого неможливо розібрати,  а також Григорієм Зуграву в 1733 році.

Цьому старому місцю поклоніння вдалося вистояти понад 500 років. Воно залишилося символом міста, і щороку 23 квітня його мешканці відзначають покровителя «Святого Георгія». Однак про нього якось забули понад 100 років, бо  з 1911 року коли церкву відреставрував Ніколає Гіка-Будешть ніхто не наважився зробити це. Утім вносили церкву у всілякі списки: список історичних пам’яток і, нарешті, список пам’яток, які ризикують обвалитися. Реабілітаційний процес церкви-пам’ятки став можливим влітку 2020 року завдяки доступу до проєкту європейського фінансування «Реабілітація та розвиток туризму історико-пам’ятного ансамблю Церкви Святого Георгія», який виконувався в рамках Регіональної операційної програми 2014-2020 рр. Вартість робіт становила приблизно 2,75 млн євро, з яких 2 млн євро – європейські кошти. Під час реставраційних робіт, було знайдено докази того, що фундамент зведеної пані Єленою Рареш церкви було зроблено на місці, де в минулому існували дві інші церкви, одна кам’яна, датована XII ст., а інша дерев’яна, з Х-го століття. Також на церковному подвір’ї виявлено середньовічне кладовище.