Константін
Нойка був одним з найвідоміших румунських філософів ХХ століття. Він був
суперечливою особистістю, але також і взірцем для тих, хто слідував за ним у
так званій «Пелтінішській школі». Нойка повністю відчув вплив XX-го століття на
людство і мав досвід, пов’язаний як з фашизмом, так і з комунізмом, двома
різновидами тоталітаризму.
Константін Нойка
народився 1909 року в Телеорманському повіті на південній частині Румунії та
помер 1987 року в місті Сібіу. Навчався на факультеті літератури та філософії
Бухарестського університету, якого закінчив у 1931 році з дипломною роботою про
німецького філософа Іммануїла Канта. Його привабили
ідеї трейризму – румунської версії екзистенціалізму,
головним представником якого був його вчитель Нае Йонеску. Трейризм свідчить
про те, що містичне ставлення до життя важливіше інтелектуального чи
аналітичного. Нае Йонеску вважав, що містицизм і авторитет – характерні
православному християнству, є основними принципами життя. Іншими більш
відомими учнями Нае Йонеску були історик релігій Мірча Еліаде, мистецтвознавець
Петру Комирнеску, філософ-песиміст Еміль Чоран. Константін Нойка дебютував в
журналі середньої школи імені Спіру Харета, випусником якої він був. У 1930-х
роках він був приваблений ідеями асоціації «Критеріон» та фашистськими ідеями,
які утверджувало це культурне середовище.
У 1940 році,
після однорічного стажування у Франції, він повернувся до Румунії та захистив
докторську дисертацію з філософії. У тому ж році він виїхав до Берліна до
Румунсько-німецького інституту, де пробув до 1944 року, поки Румунія вийшла з
коаліції з нацистською Німеччиною. Протягом чотирьох років, яких перебув у
Німеччині, він відвідував філософський семінар Мартіна Хайдеггера,
найвпливовішого мислителя філософії екзистенціалізму. Після війни та
після повного встановлення комуністичного режиму в Румунії, у 1949 році
Константін Нойка був засуджений комуністичною владою до примусового проживання
в місцевості Кемпулунг-Мусчел. У 1958 році його заарештували, переслідували та
засудили до 25 років примусових робіт разом з усіма учасниками організованих
ним неформальних зустрічей. Ця група засуджених була названа групою
Нойка-Піллат. Після звільнення з в’язниці 1964 року він працює науковим
дослідником у Логічному центрі румунської Академії наук. Там він
подружився з такими відомими румунськими інтелектуалами, як філософи Габрієль
Лійчану, Сорін Вієру, Андрей Плешу, Андрей Корня. З 1975 року, останні 12 років
життя він прожив на гірському курорті Пелтініш, у 15 кілометрів від міста Сібіу
де він був і похований за власним бажанням. Там його відвідали ті, хто шукав
відповіді на філософські питання світу того часу. Константін Нойка – автор 32
філософських томів, естетики, літературно-мистецької критики, публіцистики, з
яких 20 видано за його життя, та ще 12 після його смерті.
В архіві Центру
усної історії Румунського товариства радіомовлення є запис із Константіном
Нойкою, у якому він коментує рядок вірша поета Міхая Емінеску, знайденого в
архіві Румунської академії: «У рукописі Емінеску 2254, що зберігається в
Румунській академії, рукописі, що містить драматичні твори, переклади п’єс, проєкти,
отож в цьому рукописі, де так багато поезії, раптом на сторінці 14, перед п’єси
Втрачене кохання, втрачене життя, з’являється самотній рядок, який
лякає своєю красою та значенням. Рядок звучить так: як скам’янілий страх,
як застигла мрія. Звідки цей рядок, з якого вірша, з якої п’єси? Я не
знаю, і я не поспішав шукати. Хотілося б, щоб це було нізвідки, тому що в
будь-якому контексті краса цього рядка зникла б. Бо так, як він з’являється
раптово, мені здається, що він несе в собі особливу велич.»
Це була промова
для тогочасних слухачів про людські почуття, про гнітючі суспільні та історичні
реалії. Однак песимізм Нойки мав також оптимістичну складову, яку він побачив у
віршах Емінеску: «Можна б інтерпретувати цілий розділ філософських
потрясінь сучасної людини, екзистенціалізму у першій половині рядка Емінеску
«скам’янілий страх». Можна тлумачити поза екзистенціалізмом у другій половині
рядка «застигла мрія». Насправді екзистенціалізм вважав людину нічо інше ніж
те, що вона «скам’янілий страх». Всі страхи накопичилися на людину. Від
первісного страху, якого будь-яке творіння випробовує певним чином поряд з
первісним голодом, проходячи через турботу про життя, потім через тривогу про
щось незрозуміле в ньому, через тривогу про його відому і невідому відповідальність
як вільної істоти, і до великого страху бути людською істотою, обмеженою в
часі, подоланою небуттям, але, через це, відкритою до буття».
Константін
Нойка вирішив не протистояти політичній реальності, що його оточувала,
реальності, виробленій жорстоким режимом, що застосовувалась комуністичною
партією. Він сам у в’язниці бачив, на що здатний такий режим. Він вважав за
краще спонукати нові покоління обдарованої молоді до класичної освіти. Зустрічі
та семінари, які Нойка організовував в гірському містечку, де він знайшов собі
притулок, неофіційно називали «Пелтінішською школою». Великий шанувальник
Платона, у перекладі та виданні творів якого він мав суттєву роль, Константін
Нойка вважав освіту надією на відродження.