Правителі, які у XVIII столітті займали престоли румунських
князівств, походили з грецького кварталу Фанар у Константинополі. Протягом
понад 100 років вони принесли у румунський простір турецько-візантійські цінності.
З 1714 року у Волощині та з 1711 року у Молдові і до 1821 року, фанари також
були виразниками корумпованого режиму та податкового грабежу, але й носіями
греко-східних цивілізаційних елементів та
з’єднувальними ланками з сучасними західними ідеями до середини століття Просвітництва.
Історіографічні течії,
такі як романтизм, вважають фанаріотизм одним з найгірших періодів в румунській
історії. Але з культурної точки зору фанари були «виправдані» майбутніми поколіннями істориків, які вважають,
що, хоча були прикладом орієнталізації, що є синонімом відсталості, вони були носіями
змін. Фанарський період закінчився після народного повстання на чолі з Тудором
Владіміреску в 1821 році, після чого члени румунських князівських родин
повернулися на престоли Молдови та Волощини.
Однак деякі сім’ї
фанаріотів поступово румунізувалися, стають автохтонними і переймають національний
та модернізуючий дискурс. Але в моді все змінювалося повільніше, через сильну інерцію.
Історик Адріан-Сільван Йонеску дослідив моду та менталітети перших десятиліть ХІХ
століття у Румунії, століття, все ще пройнятого фанаріотським орієнталізмом.
Він розповідає про багатство тієї епохи, що випливає з картин, що збереглися
до наших днів. «Світ фанаріотів представлений у найгарнішому відтінку, який
може передати палітра художників. Цей період був періодом піднесеної
мальовничості як на словах, так і в поводженні. Коли великі бояри зверталися один
до одного вони казали «psihi mu» або душа моя. Вони мали особливу здібність
красномовно звертатися один до одного, як це випливає з архівних матеріалів. В
одязі, слідуючи константинопольській моді, вони принесли вишуканість і
багатство Давньої Візантії. Вони практично створювали свою маленьку Візантію у
себе вдома, як наголошував видатний румунський історик Ніколає Йорга у своїй прекрасно аргументованій візантійській теорії «Byzance apres Byzance» (Візантія після Візантії).»
Розкішний одяг, що
свідчив про високий чин, був широким, дорогим та художньо оздобленим. Він справляв
велике враження на представників західної еліти, коли ті зустрічалися з
румунськими боярами, – каже Адріан-Сільван Йонеску. «Настільки прекрасними були
ці боярські двори в Ясах та Бухаресті з
точки одягу, що представники Королівських та Імператорських династій Європи
були здивовані. Один з найвідоміших тоді румунських бояр Єнекіце Векереску
відвідав Імператорський двір у Відні, щоб спробувати переконати імператора відкликати
двох австрійських князів, оскільки вони носили німецький одяг, щільно обтягнутий
на тілі та зголили бороду. Тамтешні графині
і баронеси були вражені витонченістю і
багатством його кашемірової хустки, якою він був обмотаний навколо пояса.»
Але що найбільше
вражає на картинах румунських бояр та бояринь перших десятиліть ХІХ століття?
Одяг, дорогі прикраси, зброя та правила носіння одягу і тканин, з яких
вони були виготовлені. Адріан-Сільван Йонеску розповідає. «Ми бачимо хутра
найвищої якості, від соболя до горностая, коштовні і важкі шовки, прикраси, цілий
набір зброї, оздобленої сріблом та коштовним камінням, яку носили арнаути. Усе
це демонструвало казкове багатство цих правителів, які вміли заробляти тут неймовірні
статки за рекордно короткий час. Водночас це демонструє їхні смаки. Аналізуючи тогочасний
одяг з формальної та хроматичної точок зору, можна лише переконатися в ідеальному
смаку тих, хто його носив. Поєднання кольорів і тканин, спосіб носіння одягу, з
гідністю та гордістю, свідчили про їх статус та важливість. Відомо, що тоді
були три категорії бояр. Першими були «веліти», тобто бояри з близького
оточення правителя, придворні бояри. Далі йшли друга і третя категорії бояр. Кожна
з них носила одяг з тканини певної текстури, певні хутра. Ніхто не міг перестрибнути
свій ранг, і носити хутро соболя, наприклад, якщо не був боярином-велітом. Проте
найважливішою ознакою соціального статусу був волосяний покрив на обличчі. Правом
носити бороду володіли тільки бояри-веліти, тоді як бояри другої та третіьої
категорій мали право носити лише вуса. Коли якійсь боярин ставав велітом,
приходив бербер-баша, цирульник правителя, який бритвою окреслював контур
бороди, а потім постійно піклувався її виглядом.»
Часто недолюблювана,
фанаріотська мода залишилася в румунському просторі, але не як визначальна
риса, а як ностальгія та як засіб привернення до себе уваги, – каже історик Адріан-Сільван Йонеску. «Фанаріотська
мода була дуже поширена упродовж перших трьох десятиліть ХІХ-го століття,
навіть і після революції Тудора Владіміреску, коли бояри фанаріоти зникають
поступово, а правителі фанаріоти зникли повсюдно. Певне відродження цієї моди
спостерігалося у середині ХІХ-го століття, приблизно в 1860-65 рр., коли крім суконь з криноліном знов повертається мода на черкени, дуже гарно вишиті короткі кофти,
з дуже широкими і роздвоєними рукавами, що чудово підходили для денного
вбрання. На балах-маскарадах ті, хто в дитинстві бачив фанаріотську моду,
любили носити такий одяг.»
Іконографія епохи фанаріотів зображує зниклий світ заможності і добробуту. Але це було благополуччя еліт, які намагалися зберегти свій ранг і привілеї
в часи змін.
