Tag: озеро

Мало відома туристам територія, хоча розташована на невеликій відстані від
міста Брашов (центр), на березі ріки Олт, є місцем де туристи можуть провести
день відвідуючи чотири туристичні призначення: середньовічний замок, згаслий
вулкан, базальтові колони та смарагдове озеро. Йдеться
про Геологічний комплекс Ракош. Їх можна
відвідати лише по розміченій дорозі або у супроводі гіда.

Геологічний комплекс Ракош являє собою геологічну територію національного значення
площею 95,2 га, яка з 2007 року була оголошена
Особливою природоохоронною територією як частина Мережі Natura 2000 Горби
Гомороаделор. Геологічний комплекс розташований на півдорозі між містами Брашов і
Сігішоара. Місце схоже на знімальний майданчик фільму з бюджетом у сотні
мільйонів євро. Природний заповідник розташований у південно-східній частині
Трансільванії (в зоні контакту гір Бараолт і Гаргіта з горами Першань) і
північно-східній частині повіту Брашов, в безпосередній близькості від повітової
дороги (DJ131A), яка з’єднує села Матеяш та Августін.

Замок Шукошд-Бетлен

В’їжджаючи в населений пункт Ракош, ви повинні зробити першу зупинку в
ренесансному замку Шукошд-Бетлен, про який розповім я більше наступного тижня.
Замок був побудований в 17-му столітті,
належав родині Шукошд, на домені, отриманому в подарунок від принца Габрієля
Бетлена. Побудований на 2 поверхах, замок був оточений оборонними стінами, а в
бастіонах колись розміщувалися вишукані салони або комори. Згодом домен змінив
власників і тепер належить місцевій громаді н.п. Ракош. Те саме стосується й
інших туристичних атракцій цього населеного пункту. Зараз замок є руїною, бо під
час революції 1848-1849 років він постраждав від пожежі. Не бійтеся піднятися
на вежу замку, дерев’яні сходи міцні, і звідти ви зможете побачите наступну туристичну
атракцію: згаслий вулкан!

Згаслий вулкан

Згаслий вулкан відомий як найновіший вулкан на території Румунії, хоча
востаннє він вивергався багато тисяч років тому. Розташований він зовсім
близько до Смарагдового озера, до якого можна дійти пішки. Після виверження та
охолодження лави утворилися шлак, базальт і пемза, з якої жителі Ракоша
будували свої будинки. Замок у Ракоші також побудований з пемзи.

На інформаційній табличці у дворі замку можна прочитати наступне: «У Ракоші
було 2 фази вулканічної активності: перша ефузійна, з потоком базальтової лави,
друга екструзивно-експлозивна, коли сформувався вулканічний конус висотою понад
50 м. У горах Першань магматичні, осадові та метаморфічні породи складають
складну геологічну структуру, важливу для природної історії формування
Карпатських гір». З кратера
цього вулкана протягом багатьох років видобували шлак, однак роботи були припинені,
коли територію оголосили заповідником.

Відразу біля в’їзду в заповідник є стоянка, зовсім поруч із згаслим вулканом. Можу лише сказати, що коли ви ступите в саме серце
вулкана, то ви залиштеся без подиху і слів… Ви побачите, як все навколо вас
«розфарбоване» в червоно-чорні кольори, і специфічна рослинність разом з кількома
випадковими деревами створюють дивовижний контраст. Безперечно, пристрасні любителі
фотографії затримаються тут надовго.

Смарагдове озеро

Смарагдове озеро розташоване в північно-східній частині геологічного
комплексу Ракош і включає геологічну ділянку базальтового вулкану довжиною 200
м і висотою понад 50 м. На колір дуже впливає погода, точніше наявність або
відсутність сонця. Мені пощастило спіймати чудовий сонячний і теплий осінній день,
тому на кілька секунд у мене склалося враження, що я телепортувалася кудись у
Грецію, озеро набуло казкових кольорів – сильних бірюзових відтінків. Мені найбільше
сподобався цей туристичний об’єкт з Ракоша, я майже повністю обійшла озеро та насолодилася
всіма його формами та кольорами. Це як озеро-хамелеон, воно змінює колір з
кожним кроком. Озеро живиться опадами, талим снігом, а також донними водними джерелами,
виявленими ще з часів видобутку базальту. Зростання рослинності в озері та
заселення його рибою місцевими жителями сприяли формуванню водної екосистеми,
яка може призвести до остаточного знищення озера, явище, подібне до ситуації з озером
Св. Ани. Зараз максимальна глибина озера становить бл. 18 м і щорічно воно
приростає приблизно на 0,5 м – 1 м.

Базальтові колони з Ракоша

Приблизно за 15 хвилин ходьби від Смарагдового озера ви знайдете унікальну
пам’ятку природи – Базальтові колони. Висота Базальтових колон становить 8-10
м. Видобуток базальту припинився в 60-х роках минулого століття, коли це місце
було оголошено пам’яткою природи. Базальтові потоки належать до першого періоду
виверження в районі Ракош, який стався 1,3-1,4 млн років тому.

На території нашої країни знаходиться третина мінеральних і термальних
джерел Європи. Беїле Фелікс, Борсек, Совата чи Бузіаш, Беїле Тушнад чи
Херкулане – це лише кілька з найвідоміших оздоровчо-лікувальних курортів.
Румунія має понад 40 таких курортів для бальнеологічного туризму чи
оздоровчо-лікувального відпочинку. Румунія є однією з держав, яка пропонує
найбагатші, але й найбільш різноманітні можливості такого роду для туристів. Це
теплі мінеральні води, лікувальні озера, грязі, мофети, соляні копалини або
лікарські рослини, кожен курорт пропонує послуги за доступні ціни навіть у
пандемічні часи.

Курорт Совата, розташований в Муреському повіті, є унікальним завдяки
геліотермальним озерам з найбільшою концентрацією сольового розчину у світі. Він
розташований в красивому природному середовищі, оточеному лісистими пагорбами, на
верхній течії річки Тирнава Міке, у западині Прайд-Совата, біля південно-західного
підніжжя гір Гургіу, на висоті 475-530 м. Курорт можна відвідувати в усіх порах
року. Курорт вперше згадується як цілюще місце в документі від 1597 року, але
лише в 1850 році він став курортним. Повітря чисте, сильно іонізоване та без
пилу. Температура помірна, з прохолодним літом і м’якою зимою. Середньорічна
температура на курорті становить 7,7 градусів за Цельсієм, а кількість опадів
становить близько 750 мм на рік.

Найбільше геліотермальне озеро у
світі з найвищою концентрацією сольового розчину на планеті, озеро Урсу на курорті Совата, відзначило 146 років з часу свого утворення, будучи єдиним озером, чий рік, день, година та навіть хвилина утворення відомі. На підставі досліджень, проведених істориком Йожою Ондрашем, було встановлено, що озеро Урсу утворилося в 1875 р., 27 травня,
об 11.00 годині, на місці пасовища, по якому протікали два струмки, які зникали
в ямі, викопаній у соляній горі. За його словами, після проливного дощу води
захопили сіно та рослинні залишки з пасовища і перекрили отвір до соляної гори,
і таким чином сформувалось озеро глибиною близько 18 метрів. Після утворення
озера Урсу, у 1875 році, по всьому району поширилася новина, що ця вода лікує
різні ревматичні захворювання, і через понад півстоліття тут було створено
першу лікувальну базу.

З 1928 р. у Соваті, на березі озера Урсу, є
лікувальна база, яка була першою курортною базою лікування у регіоні, пізніше, 1933
р. з’явилася лікувальна база на Чорному озері, а в 1973 р. – лікувальна
база в колишньому
однойменному готелі. Дослідник
Йожа Ондраш стверджує, що Озеро Урсу (Ведмеже озеро) є найбільш улюбленим місцем для туристів, які відвідують курорт
Совата, і воно та його околиці побили три світові рекорди. Перший світовий
рекорд – це те, що озеро є найглибшим і найтеплішим геліотермальним
озером у світі, другий рекорд – це те,
що озеро є єдиним озером у світі з морською водою, оточеним соляними
горами з багатою рослинністю, що обумовлено вулканічним ґрунтом, а третій
світовий рекорд – це те, що Ведмеже озеро – єдине у світі, чия дата народження відома
з точністю до однієї хвилини.

Отже, озеро має найвищу концентрацію солі на планеті, вода досягає
температури 29 °С на поверхні та 41° С на глибині 1,5 метра і є найважливішим
із п’яти озер із морською водою на курорті Совата – Алуніш, Рошу, Верде, Негру
і М’єрлей- отримавши назву завдяки своїй формі, яка нагадує про розгорнуте
хутро ведмедя. Після
відкриття купального сезону, десь у червні, водяні шари озера гомогенізуються,
вода досягає 33-34 градусів за Цельсієм, а потім температура поступово знижується,
особливо у серпні, коли починаються прохолодні ночі. Озеро також називають і
Мертвим морем Європи, його було занесено до Книги рекордів Гіннеса
як найглибше геліотермальне озеро у світі, глибиною 18 метрів і площею 4.200
метрів. Озеро відоме для лікування ревматичних, ендокринологічних та серцево-судинних
захворювань. Грязь з дна озера використовується для профілактики декількох хвороб.

Купання дозволено лише в певний час доби і лише в певній частині озера. Отже
туристам, які прибувають сюди, заборонено купатися до 10:00 та після 18:00. Купання
не повинно перевищувати 20-30 хвилин для дорослих, а для дітей 10-15 хвилин. Особливістю
озера є геліотермічний характер. У верхній частині збігається прісна вода з двох
сусідніх потоків, сонячні промені проникають крізь неї нагріваючи солону воду,
що знаходиться в нижній частині, і ця температура підтримується кристалами
солі. Зворотньому випромінюванню перешкоджає прісна вода, тому озеро зберігає
температуру як акумулятор. Влітку можна купатися у воді, що не тільки корисно,
але й залишається незабутнім спогадом про купання на висоті 502 м в солоному
озері, оточеному лісами! Заповідник
Озеро Урсу та дерева на солоному грунті охоплює 79 га. Туристи, які
прибувають сюди можуть відвідати потім інші цікаві туристичні атракції, серед
яких: римські поселення Совата та Секедат та соляну копальню Прайд. Тамтешній пригодницький
парк має 2 лінії зіплайну для дітей та 2 для дорослих, які складалися загалом із
42 елементів, включаючи зіплайн на майже 400 м над озером Тіволі, що пропонує
захоплюючі розваги як для дітей, так і для дорослих.

Ще з часів Середньовіччя,
про населений пункт Кимпіна згадували в документах, завдяки його стратегічній
позиції на торговому шляху, що з’єднував Волощину з Трансільванією. Перший
документ, що підтверджує давність населеного пункту (понад пів тисячоліття тому)
– це документ, складений місцевим купцем, який займався торгівлею воском. Але
воск не був єдиним товаром, що проходив через митний пункт Кимпіна. Мед, сіль і
праховське вино були лише кількома продуктами, що користувалися великим
попитом серед трансільванських купців.

Ставши до XIX століття найважливішим митним пунктом
Волощини, місцевість Кимпіна принесла значних доходів скарбниці цього
князівства. Це і був момент коли Кимпіна стала відомою по всій Європі завдяки
мазуту, що видобувався тут. Але багатство ґрунту і розвиток міста,
розташованого на перехресті торговельних шляхів, були не єдиними перевагами
населеного пункту. Чисте повітря, м’який клімат і здатність залишатися зеленим
містом навіть під час страшної посухи привабили оселитися тут багато
особистостей румунської культури. Ніколає Грігореску, Богдан Петрічейку Хашдеу,
Чезар Болляк, Дімітрій Болінтіняну, Іон Еліаде-Редулеску або Джордже Кошбук є
лише кількома з тих, хто вирішив стати мешканцем цього міста. Б.П. Хашдеу і
Ніколає Грігореску залишили позаду два унікальних в Румунії музеї. Про Музей
імені Юлії Хашдеу кажуть, був побудований у відповідності до планів складених
молодою Юлією (дочкою Богдана Петрічейку Хашдеу), і переданих після її смерті
батьку. До речі, сам Б.П. Хашдеу стверджував, що його твори не належали йому,
але були передані його дочкою під час спіритичних сеансів.

Справжній храм із
сміливою архітектурою у ті часи, музей мав стати місцем «заслання» видатного
письменника. У першій кімнаті, відвідувачі не можуть не помітити прекрасно
пофарбовану білу кахельну піч. Всі виставлені тут меблі і предмети належать
родині Хашдеу. Третє приміщення, однак, є захоплюючим. У центрі піднімаються
вгору дві металеві драбини, які ведуть до центральної вежі. Це кімната, що веде
до кімнати, в якій проходили сеанси спіритизму. Мале кругле вікно на правій
стіні є єдиним джерелом світла для містичної кімнати під час сеансів
спіритизму. Тут батько Хашдеу та його друзі входили в контакт з молодою Юлією.
Приміщення невелике. Тут виставлені сотні сторінок, написаних письменником під
час сеансів. В останньому приміщенні виставлені оригінальні документи,
рукописи, перші видання книг письменника чи колекції журналів, в яких
Б.П.Хашдей друкував свої статті. Замок, завершений в 1896 році, потребував
ремонту ще до смерті письменника. Він був сильно пошкоджений ще під час двох
світових воєн, в 1955 році його було включено до Списку історичних пам’ятників.
Зараз в цьому музеї проходять реставраційні роботи.

І Музей імені
Ніколая Грігореску, на жаль, має трагічне минуле. Під час Першої світової
війни, внаслідок пожежі згорів другий поверх і були знищені як майстерня
художника так і велика кількість його творів. Згодом відновлений, більше на
основі спогадів сина Ніколая Грігореску, в середині XIX століття, будівля стане єдиним меморіальним
музеєм такого роду в Румунії. Виставлена тут колекція була збагачена протягом
часу, будучи узяті під варту навіть кілька картин із Бухарестського
Національного музею мистецтв чи з музеїв міст Плоєшть і Брашов. Улаштування
меморіального будинку здійснено в стилі характерному художнику. Під сходами, в
екзотичному кутку, представлені предмети за походженням з Близького сходу, що
належали художнику, і яких він придбав під час своєї подорожі до Стамбулу в
1873 році: зброя, килими, кальян, столики, турецькі халати і тапочки. У першій
кімнаті, праворуч від вхідних дверей розпалювалися дискусії між видатними
особистостями румунської культури – Делавранчею, Влахуце, Гогею або Кошбуком.
Тут можна побачити версію знаменитої його картини Віз з волами.
Слідують бібліотеки і майстерня художника. Весь будинок прикрашений картинами,
гобеленами або турецькими килимами, всі будучи зібрані Грігореску під час його
подорожей за кордон.

Всього в 5 км від
міста Кимпіна розташоване село Телега. Ще з 1354 року село було монополією солі
господаря Басараба I,
засновника Волощини. У народі кажуть, що місто отримало цю назву саме від
діяльності (видобування солі): колись сіль доставлялася возами (рум.
«телегуце») запряженими волами або мулами. Згодом, соляним шахтам дали нове
призначення, вони стали місцем ув’язнення для тих, хто порушував закони
держави. Навіть і знаменитий розбійник Янку Жіану загинув в одній із шахт села
Телега. Вкінці XIX століття
тут була побудована знаменита в’язниця Дофтана, яку зараз було залишено
напризволяще. Розвалення соляних шахт призвело в часі до утворення солоних
озер. Посідаючи друге в Європі місце за надзвичайні цілющі властивості, озера
Беїле Телега виліковують різні форми ревматизму, невралгії,
нефриту, артриту або анемії. Озеро площею близько 1.500 квадратних метрів і
глибиною 100 метрів було улаштоване для приймання туристів.

Король Кароль l
настільки полюбив околиці населеного пункту Кимпіна, що побажав побудувати тут
собі літню резиденцію. Хрест був встановлений в 1880 році, коли король приїхав,
щоб відвідати місця і благословив їх. Але на зворотному шляху, його кінь зламав
ногу. Король подумав, що це поганий знак, і вирішив шукати й інші місця для
побудови літньої резиденції, і так побудував він Пелеш у Сінаї. Хрест все ще
залишився там до 1977 року, коли повалився в результаті землетрусу. Місцеві
жителі зберегли його і знову підняли через декілька років. Це пам’ятник з
білого каміння заввишки – три метри. Шкода, що написи латинськими і кириличними
літерами вже не можна прочитати повністю.

Дунай – друга за розміром ріка в Європі,
після Волги, народилася близько чотири мільйони років тому. Це одна з
небагатьох європейських річок, що тече із заходу на схід. Перетинаючи велику
кількість країн, в яких проживає розмаїття народів і культур, Дунай єднає не
менш ніж 80 мільйонів людей. Імена геніальних представників європейської
культури, такі як Альберт Ейнштейн, Еліас Канетті, Франц Кафка, Франц Ліст,
Вольфганг Амадей Моцарт, Йоган Штраус, тісно пов’язані з цим символом. Вальс
На чудовому блакитному Дунаї та Пісня про Нібелунгів є формами вираження
багатого натхнення. У тихих водах Дунаю віддзеркалюються будівлі не менш як
чотирьох європейських столиць: Відня, Братислави, Будапешту та Белграда, але й
інші придунайські порти.

При впаданні в Чорне море, де річка завершує свою
2.860 км подорож, що бере початки у горах Чорний ліс, в Німеччині, Дунай
створив дельту унікальної краси. Сьогодні ми пропонуємо вам подорож,
пристосовану до реалій сьогодення: віртуальну мандрівку дельтою Дунаю, природним
раєм, зі східної частини Румунії. Територія дельти постійно розширюється через намул,
нанесений річкою, утворюючи мережу каналів, озер, островів, покритих очеретом,
лісами, пасовищами і піщаними дюнами. Наш сьогоднішній напрямок, друга за
величиною дельта Європи, але яка вважається найкрасивішою, і була включена до
спадщини ЮНЕСКО в 1991 році.

Ще з 2018
року Дунайська дельта стала атракцією, яку можна відвідати за допомогою Google
Street View, завдяки ентузіазму групи, створеної Google Romania. Зйомки
проводилися за допомогою «Трекера». Трекер – це пристрій Google, у його мобільній версії, тобто камера у
портативній системі, у рюкзаку, та підставка, яка повинна бути адаптована до використаного
транспортного засобу. Важить вона трохи більше 20 кілограмів, має 15 камер,
орієнтованих у різні сторони, так щоб зробити 360-градусні зображення, а
зображення здійснюються кожні 2 з половиною секунди. У дельті, трекер
перевозили на спині, на возі, на коні або на човні по дельтових каналах, як ми дізналися
від самого Крістіана Мітітелу Реїляну, який носив цей трекер дельтою:«Якщо об’єднати всі канали і все, що ви бачите синім кольором на StreetView,
здається, не йдеться там про 1.500 пройдених та знятих кілометрів, але я можу
вам підтвердити, що я пройшов набагато більше кілометрів, тому що певними
шляхами я повторив прогулянки двічі або тричі, щоб не пропустити цікавого. Зображення виняткові і барви
дельти красиві, і я можу сказати вам, що це вийшло так, як я цього хотів. Одним
з дивовищних для мене моментів стався тоді, коли прогулюючись каналом, побачив безліч
пеліканів і бакланів, і на мить подумав, що ці зйомки можна буде побачити на Google.»

Віртуальний дослідник може милуватися пеліканами, які вилітають з невеликого
каналу Трофілка, що в’ється затопленим водою лісом, болотами і озерами. Потім він може
прогулюватися на човні каналом Шонтя тунелями, створеними зарослою рослинністю. На відстані кількох кліків ландшафт змінюється: озеро з ліліями, чепурами та пеліканами. Любитель птахів може стежити за бакланами, які годуються на озері Пую, а також може завітати в лагуну Сакалін, що розташована при впадані Дунаю в Чорне море, а на суші може милуватися традиційною
архітектурою домогосподарств у населеному пункті Летя або може прогулюватися вузькими вуличками села Міла 23. І, нарешті, може відпочити на дикому
пляжі в селі Св. Георгій або може побачити прекрасну панораму зі старого маяка Суліни.

Крім того, що Дунайська дельта є одним з найкрасивіших природних та антропних
місць призначення в Румунії, тому що тут проживає велика кількість громад,
з-поміж яких українська та липованська громади, дельта є місцем унікальних у світі природних ландшафтів та
великого різноманіття фауни та флори. Камелія Йонеску, керівник проекту WWF Румунія, пояснила нам: «У дельті є більше 30 екосистем, понад
10.000 видів тварин та рослин, багато з них захищені, ми можемо говорити про
дельту як про регіон з найбільшою компактною територією очерету в світі. Тому що я представляю природоохоронну
організацію, хочу вам сказати, що ми звертаємо увагу й на те, що в дельті проживають
людські громади, кожна зі своєю своєрідною культурою. Люди використовували
природні ресурси як у мистецтві, так в і домогосподарствах. Дельта є важливою також
з економічного погляду, очерет, і не тільки, може бути використаний в якості
ресурсу, а рибний ресурс може бути головною атракцією для туристів. Люди
прибувають сюди, щоб милуватися природою, рибалити, а й скуштувати справжній
рибний борщ.»

За допомогою цієї технології кожен бажаючий на
планеті, який має доступ до Інтернету, може дістатися будь-якого куточку світу,
а особливо Дунайської дельти.

Сьогодні розповім вам про бальнеологічний курорт Амара, що розташований у
південно-східній частині Румунії, в самому центрі Береганської рівнини,
наполовину відстані між Бухарестом і Чорноморським узбережжям, в двох кроках від міста Слобозія, адміністративного
центру Яломіцького повіту. З міста Бузеу можна дістатися до цього курорту як на автомобілі, так і на автобусі.
Кількаденна зупинка в унікальному у цьому повіті бальнеологічному курорті є
справжньою лікувальною терапією. У Амарі ви знайдете сонце, озеро, чиї води
багаті на мінеральні солі та сірку, але й сапропелеву грязь. Вона є чорною (в
контакті з повітрям, стає сірою), жирною, солоною і має дуже сильний запах
сірководню. Вона містить 41% неорганічних солей, 39% органічних речовин і 20%
води.

Археологічні знахідки свідчать про існування людських поселень на
теперішній території міста Амара з кінця неоліту (керамічні предмети специфічні
культурі Боян). Територія ця була засвідчена в документах ще за часів князя
Матея Басараба, який подарував монастирю, побудованому ним в Слобозії численні
землі на березі озера Амара. Письмові документи датуються другою половиною XVI століття (земельні акти, князівські укази і т.д.). У
1864 році після секуляризації монастирів, ці землі були перейняті державою.
Перші стабільні поселення на нинішній території курорту засвідчені в документах
1857-1859 рр., коли тут оселилися пастухи, прибулі з Фегерашського краю, які
побудували тут хатини і халупи навколо озера, утворюючи хутір під назвою Жовтий
горб.

Однак, історія курорту Амара починається з історії озера, що дає назву
курорту і сапропелевій грязі. 131 рік
тому, а саме в 1887 році, яський вчений Петру Поні прибув у Береган, де провів
певні дослідження води озера. Він був тим, хто виявив цілющі властивості води і
сапропелевої грязі. У своїх дослідженнях, Петру Поні писав, що озеро Амара
містить багато мінеральних речовин і має смак злегка солодкуватий, злегка
солоний, гіркий час від часу. Два десятиліття по тому, в 1905 році, були
засновані перші лікувальні бази, і Амара став бальнеологічним курортом. Зона
озера Амара є, водночас, раєм для перелітних птахів. Орнітологи і фахівці
Агентства з питань охорони навколишнього середовища Яломіца виявили тут більше
10 видів перелітних птахів, такі як норець червоношиїй, чирок-свистунок, мартин
сріблястий або крячок річковий.

Отож, грязь є та, яка перетворила курорт на справжній бренд. Щоліта,
пенсіонери зі всієї країни прибувають до Амари, щоб проходити медичні грязьові
процедури для ревматичного полі-артрозу, периферійних неврологічних розладів,
гінекологічних та дерматологічних захворювань, ендокринних порушень, а також
професійних захворювань. Після проведеного під сонцем дня, туристам залишається
тільки прогулятися алеями дендрологічного парку курорту. Простягаючись на понад
64 га, парк курорту Амара вважають найбільшим парком південного сходу країни і
був реабілітований він у 2010 році з європейських коштів. Інвестиції в проекті
склали більше 2 млн. євро.

Юліана Соходоляну, державний адміністратор міста Амара, рекомендує цей курорт для
теплих грязьових обгортань, лікування холодною мінеральною водою, холодною гряззю, гідротерапії та електротерапії. Але і для відвідання навколишніх
туристичних визначних пам’яток: Ви можете прибути до
Амари, щоб знову відкрити перлину Береганської
рівнини. Тут ви знайдете
найбільший 64-гектарний дендрологічний парк в південно-східній частині Румунії та озеро, де ви можете проходити грязьове лікування. Як відомо, грязь
курорту Амара славиться лікуванням ревматологічних захворювань. Ми
організовуємо чотири заходи протягом року. Найголовнішим є Трофей молодості. Також ми організуємо інші три фестивалі: Фестиваль грязі, Фестиваль млинців і Фестиваль
туризму. Загалом, протягом року не
треба заздалегідь забронювати місце в готелях нашого курорту. Однак, протягом літа, туристи обов’язкового повинні звернутися до місцевих економічних операторів,
оскільки на нашому курорті туризм
починає процвітати. Визначною туристичною пам’яткою
повіту Яломіца є Національний музей
сільського господарства.

Національний музей сільського господарства є єдиним музеєм такого роду в
Румунії та розташований він у
місті Слобозія. Він розташований
у дендрологічному парку загальною площею 17 тис. кв.м. Там можна відвідати ферму, кам’яний млин за походженням з Брашовського повіту, селянський млин, за походженням
з Хунедоарського повіту та
дерев’яну церкву Святого Миколая, що розташована надворі музею. Церква
була внесена до переліку історичних
пам’яток і задокументована в 1737 році.

Новим іміджем курорту Амара є імідж європейського міста. Все це тому, що
місцевій владі вдалося, протягом останніх років, модернізувати його виключно за
європейські кошти. Навіть курортна зона була реабілітована. В цілому більше 30
мільйонів євро було використано для модернізації міста Амара.

Озеро Св. Ана є єдиним вулканічним озером в Румунії. Воно розташоване у гірському масиві Чомату, у повіті Харгіта, на висоті 950 м над рівнем моря, зліва від ріки Олт, недалеко від курорту Тушнад. Попри його красу, визнану на європейському рівні, місцеві жителі розповідають про дивовижне явище, яке відбувається там: вони стверджують, що точно знають коли матимуть місце погодні зміни відповідно до проявів озера.

Отже туристам, які приїжджають сюди, щоб провести день на березі озера Св. Ана, метеорологічних прогнозів не потрібно. Вони можуть користуватися допомогою, яку надає їм вулканічна гора: ті дві тріщини, утворені і горі, які передбачають погоду. Місцеві жителі знають, що якщо еманації з тріщин щипають носа, то це ознака того, що падатиме дощ, а якщо немає, то наступний день буде сонячним і дуже підхідним для піших прогулянок. Явище це має наукове пояснення. У горі ще відбувається пост-вулканічна активність, чутлива до будь-яких змін атмосферного тиску. Коли атмосферний тиск знижується, гази, такі як діоксид вуглецю і сірка, піднімаються на поверхню і заповнюють тріщини різким запахом, ознака того, що приходить дощ.

Озеро з формою майже ідеального кола має площу 22 га, в глибина його складає близько 7 метрів. Озеро не має джерела, рівень води походить від дощів та снігу, яку топиться у весняний період. Озеро відокремлене від торф’яного болота тільки вузьким гребенем. Флора і фауна озера бідні, бо вміст солі є дуже низьким. Вік озера ще не був визначений точно, деякі дослідники оцінили, що останнє виверження відбулося 32.000 років тому. Дослідження показали, що історія озера Св. Ана почалася близько 9.800-8.800 років тому, зі стадії торф’яного болота та неглибокого озера.

Послідував згодом період безперервного накопичення дощової води і підвищення рівня води до максимум 12 метрів, до 700 років тому, коли озеро мало сильний оліготрофний характер. У наші дні, відповідно до вимірів проведених в 2005 році, максимальна глибина озера становить 6,4 м. Відповідно до тих же вимірювань, максимальна товщина осадів становить близько 4 м. Озеро наповнюється виключно від опадів, рівень мінералізації води будучи з цих причин вкрай низьким. Взимку озеро покривається товстим шаром льоду до 1 м. Рівень води не піднімається, і, хоча ніколи і не спадає. Чистота води дуже близька до дистильованої води. Вона має тільки 0,0029 мл мінералів.

Окрім місця відпочинку, куди люди приходять, щоб скупатися і дихати свіжим повітрям, озеро це є місцем паломництва. Люди приходили сюди, щоб помолитися в дерев’яній каплиці біля озера, що датується ще з XII століття. У 1564 році тут була зведена кам’яна каплиця, через її популярність уздовж сімнадцятого і вісімнадцятого століть сюди прибували 30.000-40.000 паломників, які проводили тут кілька днів. Кажуть, що озеро Св. Ана допомагає молодим людям знайти собі пару. Інша легенда свідчить про те, що жінкам, котрі не можуть мати дітей, хоча і дуже бажають цього, паломництво до озера допомагає їм збути цю мрію.

Звідки походить назва озера? В легенді розповідається про те що двоє молодих людей повинні були вступити в шлюб. Дівчина, на ім’я Ана, яка повинна була стати дружиною, не хотіла цього, тому що батьки змусили її вийти заміж за багатого хлопця, який був досить грубим у поведінці. У шлюбну ніч, наречена втекла і кинулася в озеро, її бездиханне тіло не будучи знайдено до сьогодення. Через це озеро носить ім’я тієї дівчини. Щороку, у день Св. Ани, озеро освячується митрополитом.

Інша легенда розповідає про те, що колись в цих місцях жили два тирани, які були братами. Один володів фортецею на горі Пучосул, а інший, фортецю, розташовану на місці нинішнього озера. Брат, який володів піком Пучосул мав прекрасну бричку, виграну в азартних іграх, що викликало заздрість його брата, який поставив парі, що на наступний день він матиме красивішу бричку. Аби виграти парі, тиран наказав запрягти до його брички вісім найкрасивіших дівчат. Тому що його бричка було дуже важкою, дівчата не могли зрушити її з місця, що дуже розлютило тирана, який почав бити їх батогом. Одна з дівчат, на ім’я Ана, прокляла підлого тирана. Прокляття в мить сповнилося: почалася страшна буря, із блискавками й громами, землетрусом, і фортеця разом з її тираном були спалені вогнем. Замість неї з’явилося тихе блакитне озеро, яке тутешні мешканці назвали озером Св. Анни.

Карпати – дивовижна перлина в дорогоцінному намисті румунської природи. Від самого звучання цього слова віє чимось таємничим та незвичайним: легендами, переказами, піснями. Величні картини незайманої природи, дзвінкі потоки, глибокі озера, стрункі смереки та цілюще повітря не залишать Вас байдужими. Між Трансільванією і Молдовою, найцікавіший маршрут проходить крізь Кеїле Біказулуй.

Вода вирила в горах Хашмаш дуже стрімке та глибоке міжгір’я, що подекуди становить 300 метрів заввишки. Завдяки тутешньому вапняковому рельєфу, окрім вже відомих Біказьких улоговин, утворилось безліч подібних природних явищ, меншого чи більшого розміру. Знайдемо там, таким чином, Кеїле Бікежелулуй, Кеїле Купашулуй, Кеїле Лепушулуй, Кеїле Шугеулуй, кожний зі своєю чарівністю. Без сумніву, перлиною румунських карпатських гір є територія навколо курорту Лакул Рошу (українською мовою – Червоне озеро), розташованого на висоті 980 метрів над рівнем моря у повіті Харгіта, в центрі Румунії. Ця туристична зона є унікальною за своїми кліматичними умовами. Тривалість зимового сезону тут з грудня до кінця квітня, це дозволяє утримувати сніг протягом 5-ти місяців. Влітку туристичний комплекс також пропонує широкий спектр послуг: відпочинок на березі гірського озера, екскурсії, велосипедні прогулянки.

Червоне озеро – розташоване в масиві Хашмаш, в румунських Східних Карпатах, у повіті Харгіта, в долині лісового струмку Біказ, на відстані 35 км від самого міста Біказ. Має форму латинської букви L, його максимальна глибина – 10 метрів, а простягається він на території близько 13 гектарів. В одному дощовому дні в році, особливо багатому на опади, про що свідчать документи часу, в 1837 році північно-західна частина гори Гілокош звалилася і перекрила долину, де зустрічалися чотири потоки, створюючи озеро. Інші припускають, що озеро насправді утворилося в результаті землетрусу від 11 січня 1838 року. Незабаром після перекриття долини, хвойний ліс був затоплений і дерева скам’яніли, пропонуючи рідкісну особливість всьому ландшафту. Мікроклімат в оточенні озера є приємним, особливо корисний для лікування фізичної та розумової втоми, безсоння, неврастенії.

Долина практично захищена від вітрів, повітря є дуже чистим, насичене природними аерозолями, а мальовничі околиці пропонують відмінні умови для тих, хто шукає джерела швидкої регенерації природним шляхом. Починаючи з 1900- го року бальнеологічно-рекреаційний туризм призвів до розвитку туристичних послуг в цьому регіоні. Незалежно від походження назви, озеро, з його незвичайною красою було джерелом натхнення для багатьох художників, пейзаж увічнений в численних творах мистецтва, фотографіях та фільмах реальної художньої цінності. Середня річна температура – 8 градусів тепла. Влітку температура води сягає 22 градуси, а восени та навесні 6-10 градусів. Взимку озеро покривається товстим шаром льоду, близько 70 см. Червоне озеро є місцем транзиту для туристів. Ті, хто залишається на ніч можуть вибрати між майже 2000 місць поселення. Там є хостели та готелі двох, трьох або чотирьох зірок. Ціни варіюються від 90 до 240 леїв за людину. Туристам пропонується тут цікавий гастрономічний досвід. Молдовська кухня поєднується з угорською. Це справжня суміш рецептів. Так само туристи можуть прогулюватися човнами по озеру і зблизька бачити стовбури дерев, що виходять з глибини. Човен можна взяти за прокат за 15 леїв (3,5 євро).

Якщо геологи мають чітку теорію про те, як сформувалося озеро, місцеві жителі можуть розповісти про це легенди. Червоне озеро є найбільшою гірською природною греблею в Румунії. Місцеві жителі назвали спочатку це озеро Таул. Пізніше вони запозичили назву від лісового струмочка Пиреул Рошу, який заносив сюди червоне каміння, що осідало на дні озера. Отож в 1864-му році його називали озером червоного каміння, а ще пізніше вбивчим озером. З 1936-го року його офіційною назвою стала Лакул Рошу (Червоне озеро). Щодо цієї назви існують навіть декілька легенд. В одній з місцевих легенд робиться зв’язок між словами вбивчий і червоний. В ній йдеться про те, що під час утворення озера, була вбита ціла отара овець разом зі собаками та вівчарями, і що від їх крові вода стала червоною.

Інша з легенд говорить, що бідна дівчина, яка проживала в цій зоні була усиновлена старою жінки. Одного дня вона зустрілася із красивим молодим і багатим хлопцем. Вони шалено закохалися з першого погляду, але батьки хлопця не дали свою згоду на шлюб. Ані сльози, ані благання закоханих не змогли переконати їх. Тоді молода пара вирішила утекти у світ. Батьки хлопця прокляли дівчину, не думаючи, що і їхній син можливо стане жертвою. По дорозі, в горах почався шторм і вони сховалися у підніжжі гори. Величезна скеля провалилася і вбила їх. Кажуть, що їх кров злилася в озеро, і саме тому воно стало червоним. У ще іншій легенді розповідається про красиву дівчину, яку гайдамака вкрав з ярмарку і повіз у гори. Дівчина Естера, бо так звали її, звернулась по допомогу до Гірського духу. Дух послухав та допоміг її добратись до скелі. Гайдамака злякався та вдарив по скелі, внаслідок чого скеля провалилась, взявши із собою життя дівчини. Там де впала дівчина утворилось озеро, вода якого стала червоною.