Tag: орден

Посол Румунії в Україні Крістіан-Леон Цуркану у вівторок, 13 жовтня 2020
року, вручив нагороди, присуджені Президентом Румунії Клаусом Йоганнісом пані Лілії
Говорнян, вчительці румунської мови та літератури школи № 17 м. Чернівці та Опришенській ЗОШ І-ІІІ ступенів,
з румунською мовою викладання, Глибоцького району Чернівецької області.

На знак особливої ​​пошани та вдячності за професіоналізм і відданість освітянській
справі, проявлені упродовж часу, за внесок у популяризацію румунської мови та
літератури, за просування позитивного іміджу Румунії в світі, за активну
підтримку культури та цінностей Румунії, Президент Румунії нагородив вчительку
румунської мови та літератури Чернівецької загальноосвітньої школи І-ІІ
ступенів №17 Лілію Говорнян орденом «За
заслуги в галузі освіти».

Також, на знак особливої вдячності за внесок у популяризацію румунської
мови та літератури, за сприяння утвердженню позитивного іміджу Румунії за
кордоном, за активну підтримку румунських цінностей та культури, Президент
Румунії нагородив орденом «За заслуги в галузі освіти» Опришенську загальноосвітню
школу І-ІІІ ступенів, з румунською мовою викладання, Глибоцького району
Чернівецької області.

Урочиста церемонія вручення державних нагород відбулася у приміщенні Генерального
консульства Румунії в Чернівцях.

Середньовічні
військово-монастирські ордени були створені як для поширення християнства, так
і для захисту або відвоювання територій, окупованих мусульманами. Найвідомішими
середньовічними монастирсько-військовими орденами були ордени тевтонських
лицарів, лицарів тамплієрів та кавалерів Святого Іоана або лицарів госпітальєрів. Тевтони прибули в карпатський басейн в рамках
стратегії експансії, яку Захід створив,
підтримав та провів на Сході. Король Угорщини Андрій II намагався
укріпити кордон на Східних Карпатах і поширити католицьку
релігію на
північ і схід, і тому в цьому регіоні з’явилися тевтонські лицарі. За
походженням з німецького світу, суворі та войовничі тевтони переконували перейти до католицизму язичницьких кочових народів та членів православних громад з метою
відновлення єдності Християнської церкви.
Строгість тевтонів підтверджували також їх зовнішні знаки: тевтонська геральдика
поєднувала білий щит, колір чистоти релігійної віри, з чорним хрестом, символом
жертвопринесення у війні на захист віри. У 1211 році тевтони оселилися
всередині Карпатської
дуги і
створили сильний оборонний бренд у Карпатах, в районі нинішнього Вренчанського повіту.

Академік Іоан Аурел Поп,
професор середньовічної історії в Клузькому університеті Бабеш-Бойої, підкреслив цінний внесок
тевтонів у цивілізаційному процесі румунського простору, хоча цей внесок не
тривав довго у часі: Вони побудували досить багато, і свідчення, які ми маємо, підтверджують, що тоді існувала принаймні
одна дуже важлива фортеця, Кройзбург. Вони побудували навіть інші фортеці «ultra montes nivium», тобто
за
засніженими горами, простягнувшись більше, ніж дозволив їм угорський король Андрій II, увійшовши
в конфлікт з політикою
останнього, який прагнув досягти місцеві цілі,
а не загальні. Святий Престол хотів створити державу, яка б увійшла до папської
спадщини, свого роду плацдарм. Чому у нас так мало даних про тевтонів? Тому що
тоді ще не було
канцелярій,
Трансільванія лише тоді починала діяти як воєводство у складі Королівства
Угорщини. З іншого боку, на півдні та сході від Карпат, території, з якими тевтони мали
стосунки, не працювали як централізовані держави, і тоді письмових джерел про них надзвичайно мало, це
зокрема іноземні джерела, багато з них
розроблені далеко від цього регіону.

Папські документи, що
супроводжують поселення тевтонів у Краю Бирсей, свідчать, що на момент приходу
лицарів, територія була заселена змішаним місцевим населенням, румунами,
слов’янами та печенігами. Орден отримав привілей експлуатувати золото та срібло
в Трансільванії. Тевтони також були будівельниками, вони побудували в краю Бирсей
численні укріплені дерев’яні фортеці, серед яких Фельдіоара, Круча Нягре (Чорна
фортеця), Четатя Кручі (Хресна фортеця). Поряд з румунами та печенігами, У краю
Бирсей було колонізовано селян та німецьких ремісників, що сприяло розвитку
поселень Фельдіоара, Брашов, Кодля, Ришнов та Прежмер. Але тевтони стали
конкурентами Угорщини, оскільки вони підтримували Папську владу на шкоду
угорській владі. Вигравши кілька битв проти куманів у південно-східній
Трансільванії, тевтони зайняли їх території, поставивши їх під політичну владу
Папи, а не королівства Угорщини. У 1225 році король Угорщини зажадав від
лицарів тевтонського ордену покинути край Бирсей. Звідти вони відправилися до північної Європи, оселившись на території сучасної
північно-східної Польщі.

Приналежність до такої елітарної громади не була
легкодоступною.
Яким умовам повинна була відповідати особа, яка прагнула стати членом Тевтонського
ордену? Які якості повинні були бути її властивими. Іоан Аурел Поп каже, що найважливішими
були дисципліна, віра та фізична
підготовка:
Особа повинна була бути, з одного боку, ченцем. Вона повинна була прийняти монастирські правила
життя, які полягали в цнотливості, молитві, але водночас вона повинна була бути бійцем.
Покликанням членів чернечих
військових орденів було боротися зі зброєю в
руці, щоб захищати віру і поширювати її. Більшість членів ордену були синами дворян, належали
до вищої категорії і підкорялися правилам християнства, служачи цим особливим
ідеалам, які на той час були чи не найбільш морально і релігійно важливими для поширення християнства. Середньовічна
людина не могла уявити своє життя поза вірою і Церквою в умовах непохитної
прихильності до релігійного життя. Тому, наприклад, відлучення в середні
століття відігравали фатальну роль, розкладаючи та дезорганізуючи громади. Ті, хто ставив себе
безпосередньо на службу Церкві, були ченцями, а ченці-лицарі повинні були мати додаткові
якості, тобто
мати фізичну
силу, бути рішучими, переконливими, суворо дотримуватися дуже особливої ​​ієрархії.

Середньовічні монастирські ордени також мали етнічну
складову, перетворюючись, на думку Іоана Аврела Поп, у форми прояву
майбутньої національної ідентичності. Так було і з тевтонами: Був також
національний компонент, тевтонський орден був створений в основному німцями,
наприклад, орден тамплієрів складався з французів. Відомий в історії конфлікт, який тамплієри
мали з королем Франції Філіпом IV Вродливим, який вирішив їх долю. Ці ордени мали
етнічний відтінок, який потім став національним, оскільки ці тевтонські лицарі,
по мірі того як ми переходимо з періоду Середньовіччя до Відродження, ставлять
себе на службу Священної Римсько-Німецької
імперії і воюють проти поляків, які також були католиками.

Після їх відходу з
Трансільванії,про тевтонів нагадують ще
раз в історії румунів. У 1410 році, князь Молдови Олександр Добрий відправив армійський корпус на
підтримку польсько-литовського
альянсу проти тевтонів у
Марієнбурзькій битві.

Адміністрація Президента
Румунії оголосила список людей, яких було позбавлено державних нагород після
того як вони були засуджені за скоєння злочину. Мова йде про позбавлення таких
відзнак як: Орден Зірки Румунії ступенів «Великого хреста» та «Лицарського
хреста» та Орден «За вірну службу» лицарського
ступеня. Президент Клаус Йоганніс раніше повідомив, що прийме це рішення, яке
вважає природним з точки зору бажаного оновлення суспільного життя, однак потрапив
за це під шквал критики своїх найзапекліших політичних супротивників, переважно
лівого спектру.

У списку є гучні
імена: колишні міністри, такі як Мірон Мітря, Адріан Северін, останній був у
минулому й депутатом Європарламенту або суперечливий політик Дан Войкулеску. У
списку також є відомий дослідник Георге Менчинікопскі, засуджений до кількох
років позбавлення волі за зловживання службовим становищем та підробку
документів. Насправді всі ці особи були позбавлені волі за корупційні діяння. І
навіть якщо зараз обурені відкликанням нагород, вони мають зрозуміти, що навіть якщо заслужили їх на момент присудження,
престиж та честь цих відзнак, є несумісними зі статусом засудженого за злочин.

Найбільш гостро на
рішення глави держави відреагував колишній прем’єр і лідер соціал-демократів Адріан
Нестасе, була жорстокою. Кілька років тому він був засуджений до 4 років
позбавлення волі за шантаж і хабарництво в одній справі та до 2 років
позбавлення волі – в іншій. Нестасе, який у 2002 році був удостоєний Ордена
Зірки Румунії в ступені «Великого Хреста» каже, що президент хоче переписати
історію за пропозицією, цитуємо, «перелітних птахів та ідеологічних талібів». Експрем’єр
переконаний, що скасування візового режиму для румунів, зусилля зі вступу в
НАТО та ЄС, модернізація та економічне зростання, усі досягнення, які він приписує
своєму уряду в 2001-2004 роках, не будуть стерті з підручників історії та залишаться
для порівняння з тим, що він називає «незначною діяльністю Йоганніса під час його
президентського терміну». Далі колишній лідер Соціал-демократичної партії поновлює
запилену тезу про його позбавлення волі з суто політичних причин, без належних доказів

.

Це вже не перший
указ президента Йоганніса про відкликання нагороди. У 2016 році він позбавив Ордену
Зірки Румунії колишнього реформаторського пастора, угорця Ласло Тьокеша, який
зіграв вирішальну роль в антикомуністичній революції у грудні 1989 року, через
звинувачення останнього на адресу румунської держави. В одній з його численних шовіністських
заяв Тьокеш закликав Угорщину взяти під протекторат угорську меншину в
Трансільванії. Пастор оскаржив указ президента в суді, але Верховний суд
виправдав президента в цій справі, відхиливши апеляцію Тьокеша.

Головний прокурор Національної антикорупційної дирекції (НАД) Генеральної прокуратури Румунії Лаура Кодруца Кьовеші отримала найвищу нагороду французької держави – Орден Почесного легіону. Нагорода була вручена французьким послом в Бухаресті Франсуа Сен-Полем, який заявив, що результати НАД дійсно вражають і були підтверджені в нещодавній доповіді Єврокомісії, що включила цю румунську прокуратуру до п’ятірки кращих антикорупційних структур Європи.

Французький дипломат підкреслив, що Лаура Кодруца Кьовеші є символом професіоналізму, чесності і виконання своїх обов’язків. Він сказав, що НАД користується великою підтримкою населення, а її репутація виходить далеко за межі Румунії, ця установа ставши зразком для наслідування в Європі.

Франсуа Сен-Поль: «Ми високо цінуємо довгий пройдений шлях та сильну і сталу трансформацію системи, яка багато чим Вам зобов’язана, тому що завдяки Вам і Вашим численним колегам, відданим справі, НАД користується великою довірою населення. Більш того, її репутація виходить далеко за межі Вашої країни, вона ставши взірцем для наслідування в Європі. Завдяки Вашій рішучості Румунія день за днем змінюється.»

Французький посол зазначив, що ця нагорода була присуджена за самовідданість у боротьбі з корупцією, виконання громадянського обов’язку, за особливий внесок у будівництво румунського суспільства та за «надзвичайну мужність» в боротьбі з корупцією.

У свою чергу Лаура Кодруца Кьовеші заявила, що боротьба з корупцією є складовою зусиль зі збереження і захисту верховенства права. Лаура Кодруца Кьовеші: «Я пишаюся тим, що оточена мужніми, активними людьми, які прагнуть змінити Румунію, хочуть жити в країні без корупції, людьми, які знають, що перед законом всі рівні, яких не злякали особи з вражаючими статками або особи, котрі займали високі посади в державі. Ця нагорода відзначає й боротьбу за збереження і зміцнення верховенства права. Ми продовжимо цей шлях по мірі збереження інституційної стабільності та слідчих повноважень Національної антикорупційної дирекції.»

Франція у 2011 році нагородила Лауру Кодруцу Кьовеші, яка тоді обіймала посаду Генерального прокурора, Національний орден за заслуги ІV ступеня «Офіцера». Французька держава присуджує ці дві престижні нагороди своїм громадянам, а також іноземцям, за їх відданість ідеалам загального блага, котрі, завдяки цьому, мають бути прикладом для наслідування.

Письменниця
й перекладач Нора Юга була нагороджена орденом Хрест заслуги Федеративної Республіки Німеччина. Це не вперше, коли Нора Юга
нагороджена премією від Німеччини: у 2007 році письменниця отримала премію Фрідріха Гунфольда, надану Німецькою академією мови й
поезії.

Ця нагорода надається особистостям, які вносять вклад у просування
німецької культури в світі. Подяка,
висловлена Норою Юга з нагоди вручення їй
ордену Хрест заслуги Федеративної Республіки Німеччини не
була типовою. Вся моя сім’я складалася із артистів сцени, – сказала Нора
Юга. – Мені ніколи не подобалося співати в хорі. Я завжди хочу бути відмінною.
Ця риса може являти собою ризик. Людей цього роду зазвичай недолюблюють.

В основному, на церемоніях нагородження, де я
була присутня, слова подяки здавалися
повністю безособовими, без фантазії, немов пустеля без рослинності. Нора
Юга: Завжди й завжди я відчуваю спокусу скористатися цим твердженням, щоб
люди зрозуміли, чому я є такою. Я свідома того, що ця моя риса нервує, люди
поважають тих, хто дотримується певного стилю, певної концепції, певної
ментальності. В момент, коли ти не дотримуєшся цього, це розглядають як свого
роду виняток від загального правила. І взагалі, здається, що звичайна людина, і
я кажу це без наміру когось образити, зазвичай задає тону. Але мені здається,
що якщо дотримуватися цієї тенденції, прийнятої всіма, відбувається застій,
тому я вважаю, що потрібно розірвати цей рівномірний ланцюг. Одноманітність ізолює.

У
словах похвали, виголошених з нагоди вручення Норі Юга ордена Хрест
заслуги Федеративної Республіки Німеччина, посол Вернер Ганс Лаук згадав
діяльність престижної письменниці, згадавши, що зв’язки Нори Юга з Німеччиною
розпочалися рано. Завдяки своїм батькам, які були танцюристами, Нора Юга почала
свою освіту в дитсадку з Німеччини, продовжуючи її в німецькій школі з Сібіу,
де вивчала й германістику. Після року дидактичної діяльності в Сібіу настало
звільнення з роботи з політичних міркувань.

У 1968 році Нора Юга видає свою першу збірку
віршів. Після діяльності бібліотекаря в Державній центральній бібліотеці вона
працює в газеті Neuer Weg,
попереднику Allgemeine Deutsche Zeitung/Генеральна німецька
газета. У 1970 році з’являється друга збірка Нори Юга, але румунський
комуністичний режим забороняє їй публікувати далі. У 1977 році письменниця
змушена відмовитися від посади головного редактора в Енциклопедичному видавництві.
Проте вона залишається вірною німецькій мові через свої внески в журналі
Люди й культура. В кінці 70-их років, зробивши свій перший переклад
з німецької на румунську, вона починає кар’єру літературного перекладача й
промоутера німецької літератури.

Переклади
Нори Юга з E.T. Гофманна, Оскара Пастера, Гюнтера Грасса, Герти Мюллер чи
Ельфріди Єлінек зробили значний внесок у поширення й сприйняття німецької
літератури і культури в Румунії, даючи доступ румунським читачам до цих
текстів. Нора Юга завжди зосереджувалася на міжкультурному транспонуванні, яке
вдалося їй відмінно, – зазначив посол Німецької Федеральної
Республіки в Румунії Вернер Ганс Лаук.

Не
дивно, що Нора Юга відноситься до інтелігенції, яка стверджує, що в чорні років
комунізму можна говорити про опір через культуру: Так, це
правда. Опір через культуру в даний момент сприймається дуже негативно. Вперше
я помітила цю стриманість, майже брутальну, у нобелівської письменниці Герти
Мюллер, яка стверджує, що не існує опору через культуру, що опір існує лише
тоді, коли ти піддаєшся найбільшим ризикам, іншими словами, якщо ти ризикуєш
своїм життям, кажучи тирану те, що маєш сказати. Я гадаю, що кожна людина
бореться по-своєму, не всі ми народжуємося героями; я все частіше запитує себе,
скільки було справжніх героїв у нашій країні. Паул Гома ризикував надзвичайно,
Георге Урсу вистраждав дуже багато, був жертвою, Дойна Корня так само; і тоді я
запитую, чому існують голоси, які стверджують, що ми були боягузами і що
вихваляємося опором через культуру. Так, я вірю в опір через культуру, тому що
в той момент, коли іноді перечитую всі свої книги поезії, опубліковані в ті
чорні роки, коли діяла цензура, я розумію, що можна було сказати досить багато.
І гадаю, що творець знаходив формулу, щоб висловити своє повідомлення без
компромісів. Приголомшливо, скільки сказали румунські письменники в ті часи
цензури. І публіка читала вірші, бо в них знаходила не тільки бунтарську
позицію, а й опір, позицію, яку неможливо було мати в засобах масової
інформації, в газетах чи на телебаченні .

Ми
побесідували з Норою Юга й про період, коли під комуністичним режимом протягом
майже десяти років її книги були заборонені: Стосовно
моєї заборони публікувати, я можу сказати, що не люблю на цьому наголошувати.
Проте повинна зізнатися, що я була страшенно горда чути в ті часи, що
знаходжуся у списку небажаних для режиму. Першою реакцією було величезне его, я
подумала, що я дійсно сильна й важлива особистість, якщо вони мене бояться. З
часом, однак, у мене виникли сумніви, тому що мені сказали, що в такій країні,
як Румунія, де особистостей і цінностей не так багато, можуть обійтися
врешті-решт і без мене. Тому що я була вісім років заборонена публікувати і
отримала цю заборону в 40 років. В момент, коли я отримала заборону, я
опублікувала лише дві збірки, так що ця заборона здавалась мені свого роду
самогубством. Тобто, я могла остаточно впасти духом.

Чисельні
збірки прози й поезії Нори Юга вийшли за кордоном: романи Шістдесятиця та
юнак (Німеччина, Іспанія, Італія, Франція, Словенія, Болгарія),
Мило Леопольда Блума (Болгарія), Давай вкрадемо кавуни
(Болгарія) та збірки поезій Небезпечні капризи (антологія,
Німеччина й Словенія), Автобус із горбанями (Німеччина),
Поема жовтня (Німеччина), Серце як кулак боксера (Франція),
Серце, що приходить на ходулях (Швейцарія). Вона отримала найбільшу
стипендію DAAD, запропоновану німецькою державою іноземному письменникові, а в
2014 році був випущений документальний фільм Тут Нора Юга в
режисурі Влада Ротару, сценарій і продукція Крістіана Косми.