Tag: особняк

Мабуть, маєток Друганеску є одним з
найкрасивіших на півдні країни, поряд з палацами Могошоая і Потлодж. Особняк є важливою туристичною пам’яткою
для мешканців столиці, які хочуть провести вільний час серед природи та
зарядитися енергією. Чудовий бринковянський архітектурний ансамбль розташований
лише за 30 кілометрів від Бухареста, у селі Флорешть-Стоєнешть, у повіті
Джурджу. Особняк, якому більше 300 років, був відреставрований і містить етнографічний
музей, а також невелику церкву, а будівля розташована в чудовому парку, крізь
який протікає струмочок, що надає ділянці особливий шарм.

В румунській
історіографії, бринковянське мистецтво охоплює як архітектуру, так і твори
образотворчого мистецтва у Волощині за часів правління Костянтина Бринковяну
між 1688 і 1714 рр. Цей період вирішально вплинув на подальший
розвиток мистецтва та архітектури. Ця концепція
використовується також для опису творів мистецтва з часів перших
правителів за походженням з родини Маврокордатів, приблизно в 1730 р.
Історики іноді характеризують стиль порівняючи його із Західним
Відродженням, через його раціоналістичні структури, однак його декоративна
достатність дозволяє й використання концепції бринковянське бароко.

Основи бринковянського
стилю були закладені протягом двох десятиліть правління Матея Басараба в ХУІІ
столітті, що забезпечило Волощині певну політичну стабільність і сприяло
розвитку мистецтв. У період після правління Бринковяну розвивалася головним
чином архітектура боярських садиб. Ця еволюція відповідала впливу великої знаті
в останній половині того ж століття на шкоду наступникам Матея Басараба. Три
бринков’янські палаци неподалік Бухареста позначають унікальний архітектурний
культурний периметр. Мова йде про палаци Могошоая, Потлодж та Друганеску,
останній менш відомий, але, на щастя, нещодавно
відновлений та повернутий культурній спадщині. Тут працює зараз Душпастирсько-культурний центр «Гаврила
Друганеску», що служить й осідком Болінтинської протоієрії. Він розташований за
30 км від столиці, у селі Стоєнешть, комуни Флорешть-Стоєнешть, у повіті
Джурджу, на лівому березі притоку Сабару. Особняк, якому більше 300 років, був відреставрований і
містить етнографічний музей, а також невелику церкву, а будівля розташована в
чудовому парку, крізь який протікає струмочок, що надає ділянці особливий шарм.

Отже, ансамбль Друганеску включає особняк та церкву «Благовіщення», побудовану в 1723 році. Особняк був
побудований між 1710 і 1715 роками Гаврилом Друганеску, великим ворником за часів
господаря Костянтина Бринковяну, а потім і за часів Штефана Кантакузіно. Наступники
Преда Друганеску та його син Преда Скарлат Друганеску продовжили його роботу,
але за часів наступників Скарлата ансамбль почав занепадати. У 1939 році
особняк придбала принцеса Марина Штірбей Бринковяну, дочка принца Георгія
Штірбея, яка була першою румунською льотчицею, яка здійснила політ на літаку за
маршрутом Бухарест-Стокгольм і перетнула Балтійське море. Нова власниця
розпочала масштабні реставраційні роботи. Реставрація будівлі в 1965-1967 роках
надала їй вигляд самотнього палацу, що стоїть посеред величезного парку, а біля
будівлі ростуть багатовікові дерева. Будівля має підвал із цегляних склепінь та
цокольний поверх, на який можна піднятися по 12 сходинкам, розташованим посередині
альтанки. Лоджія займає місце колишньої веранди, доступ до якої здійснюється з
першого поверху. Екстер’єр вирізняється бринков’янськими кам’яними колонами,
які підпирають аркади павільйону та лоджії.

Поруч
із особняком знаходиться церква «Благовіщення», також зведена ворником Гаврилом
Другонеску у 1723 році, яка вражає своїм стилем, архітектурою, книгами, іконами
та збереженими церковними предметами, а також цінним розписом, «одним із
останніх» прикладів пізнього бринковянського живопису. У 1971 році в 13 залах особняка було улаштовано
«Музей етнографії та народного мистецтва Румунської рівнини». Було виставлено
багато народних тканин, національних костюмів, кераміки, знарядь праці,
народних меблів, металевих виробів, елементів декору. У підвалі представлені
ремесла обробки дерева та металу з різними інструментами та виробами,
текстильна домашня промисловість та традиційні заняття.
Верхній поверх призначений народному мистецтву, до якого входять колекції
предметів, відібраних і впорядкованих за типом і районами південної частини
Румунії.

Десь в центрі країни, у сібіуському повіті, однак на невеликій відстані від міста Сігішоара, є місце забути часом. Небагато людей відвідують його, а з тих небагатьох, більшість це іноземці – англійці, німці або французи. Майже ніколи румуни.

І все ж таки, у цих легендарних краях зберігся справжній клаптик середньовічної історії. Можливо Мелинкрав є таким, і тому що воно ізольоване. Мало хто знає про нього. Однак кілька років тому про нього дізнались британці, і від тоді сюди почали приїжджати іноземці. Фонд імені Міхая Емінеску під патронажем принца спадкоємця британського королівства Чарльза, який добивається відновлення культурної спадщини і економіки трансільванських сіл, допоміг в цьому. Слава, якою користується село не покликана зруйнувати його, а врятувати і зберегти.

У Мелинкраві наголос ставиться на традиціях та екології. Все, що існує тут зберігається у початковому вигляді, нібито 100 років тому було вчора.Кілька типових домівок саксів вводять туриста у пейзаж села. Це барвисті домики, з високими воротами, що ховають від наших очей внутрішні двори. Мелинкрав (чи Мальмкрог) є місцем проживання найбільшої громади етнічних німців Румунії (саксів), близько 170 людей, а їхні звичаї переплітаються з трансільванськими. У центрі села знаходиться висока кам’яна церква. У минувшині, церкви будували обов’язково десь на горбі, як символ їх значення, але й для того щоб до них важко добирались нападники. Під час війни, худобу збирали у спеціально улаштованих приміщеннях, між баштами й вежами. Селяни ховались у підвалах чи спеціально улаштованих для цього кімнатах. Сьогодні, ці приміщення використовують для зберігання солонини.

Євангельська церква-фортеця села була побудована у XIV-му столітті сином Ніколауса Апафі, угорського боярина, що отримав в подарунок від угорського короля маєток в комітаті Алба Юлія. Церкву будували протягом багатьох етапів і тому в її архітектурі можна впізнати кілька стилів. Припускають, що її незвичайно довга форма є результатом римського стилю. Санктуар був побудований кілька десятків років пізніше в готичному стилі. Справжнім скарбом мелинкравської церкви є її настінний розпис, що найкраще зберігся з далекого XIV-го століття. Найбільша частина фресок збереглася на північній стіні церкви і датуються 1350-им роком. Кажуть, що малюнки, що зображують сцени життя Ісуса Христа, Старого та Нового Завітів, належать одному молдовському художнику. Башта-дзвіниця має 5 поверхів.

Для ремонту церков і будинків фонд імені Міхая Емінеску вишколив та підготував 40 майстрів-реставраторів. Тому що під час будівельно-реставраційних робіт були потрібні дерево, цегла і черепиця для будівництва і тому, що у селі жили люди без ніякої можливості знайти місце праці, але були готові працювати, фонд вирішив заснувати столярну майстерню, а також піч для виготовлення традиційної цегли та черепиці. Так були відновлені Євангельська церква, католицька церква і фасади 75 традиційних будинків села, над чим працювали люди різних етнічних громад – німці, румуни, угорці та цигани.

Найважливішим проектом Фонду Міхая Емінеску у селі Мелинкрав було, однак, відновлення і введення в туристичній обіг особняка Апафі, що датується ХV століттям і належав колись князю Міхалі Апафі. Особняк розташований на пагорбі, на краю саду, поруч з укріпленою церквою, а пейзаж приваблює туристів. Зона належить до території, що була включена до природоохоронної програми ЄС Природа 2000. Багато туристів прибувають сюди для того щоб займатися велоспортом, а також щоб побачити незайману природу і ознайомитися з традиційним сільським господарством. Тутешні пасовища з віковими дубами, що є типовими для південної частини Трансільванії, не зустрічаються ніде в інших місцях. Тут є багато рідкісних видів птахів, рослин і квітів, що в Європі віддавна зникли, тому й приваблюють до Мелинкраву іноземних ботаніків. Туристи приїжджають сюди, щоб ознайомитися з Трансільванією та саксонськими сільськими традиціями. Природа і ландшафт зачарували і принца Чарльза, коли він відвідав село. Люди кажуть, що принц Уельський захоплювався особняком, але ніколи там не ночував. Він тільки прогулювався місцями, розмовляв з селянами, захоплювався красою природи і придбав традиційні продукти.

Особняк був куплений фондом від Євангельської церкви у 2000 році. До революції він був Культурним домом села. Багато власників протягом століть, пожежа, що зруйнувала будівлю, роки комунізму, а потім роки після комунізму залишили глибокі сліди на особняку і знищили все, що було в ньому оригінальним. Його відновлення почалося в 2003 році і закінчилося в 2007. Щоб все було якомога ближче до оригінальної версії, архітектори відвідали архіви, навіть в Будапешті, шукали старі фотографії, були зроблені розкопки та десятки інтерв’ю з людьми похилого віку села. У 2007 році особняк був відкритий для туристів. В ньому можна забронювати чотири двомісні і один одномісний номери, за ціною 60 євро за ніч на людину. Особняк має кухню, бібліотеку, в якій зберігаються книги на п’яти мовах, а також приймальний зал з великими дзеркалами і старими елементами декору, купленими в зоні або отриманими в подарунок від різних людей. На цьому маєтку, фонд взяв в концесію 108 га саду, а з 2003-го року виробляє натуральний яблучний сік, який успішно продається на терасах історичного центру міста Сібіу. А своєрідним кулінарним рецептом села є, зрозуміло, яблучний препарат: яблучний суп.