Tag: палац

Єдиний палац, що
використовується Королівським домом в
Румунії і відкритий для відвідування, палац Єлизавета в Бухаресті – ідеальне
місце для тих, хто хоче провести вихідні по-іншому. Він розташований на
земельній ділянці у вигляді острівця всередині Музею села,
неподалік від Літнього театру в парку Короля Міхая I (колись Херестреу).
Виставка, яка проходить тут з червня по жовтень щороку, є проєктом Асоціації Королівського
дому Румунії.

Відвідувачі мають доступ до
Залу Міхая I, Галереї сучасного мистецтва, Залу Кароря I і Єлизавети, Білого
залу, Кабінету Її Величності, Залу Королів, Мармурової зали і Великого залу.
Відвідувачі також мають доступ до Платформи Лева і Палацового саду, де
розташований Меморіал дерев, на якому ростуть дерева, посаджені
королями і главами держав, які відвідували Палац з 2001 року. Нарешті,
відвідувачів запрошують зайти до сувенірної крамниці, розташованої біля входу
до палацу під головною аркою. Зараз для відвідування
відкриті кілька залів на першому поверху. Серед експонатів є ряд оригінальних
предметів, такі як медальйони із зображенням римських портретів, а також різні
предмети, що нагадують про минуле королівської родини, наприклад, військова
форма короля Міхая I, колекція народних костюмів королеви Елени, королівські
нагороди та ордени, королівська колекція творів сучасного мистецтва, портрети
королів і королев Румунії всіх поколінь, а також стіл у Великій їдальні,
підготовлений для офіційних обідів.

По залах палацу супроводжує нас куратор виставки Діана
Точіту: Палац був побудований для принцеси Єлизавети, другої дитини короля
Фердинанда і королеви Марії, принцеси, яка народилася в Сінаї в 1894 році.
Вона була королевою Греції протягом трьох років, оскільки в 1921 році вийшла
заміж за спадкоємного принца Греції Георга ІІ, який незабаром став королем
Греції. У 1924 році подружжя було змушене емігрувати до Лондона, де вони
перебували до 1935 року. У цьому році вони розлучилися, і принцеса Єлизавета
повернулася до Румунії, де перебувала до січня 1948 року, коли вся королівська
сім’я була змушена виїхати у вигнання. Ідея будівництва палацу належала Каролу
II, старшому брату принцеси Єлизавети. Він вважав, що було б доречно, щоб його
сестра мала резиденцію в Бухаресті. Палац був побудований лише за 1 рік, у
1936-1937 роках, дуже молодим архітектором, якому було лише 25 років, на ім’я
Корнеліу Марку. Йому вдалося поєднати в цьому палаці два архітектурні стилі -
мавританський і бринков’янський. Король Міхай І та його мати королева Елена прожили
в палаці Єлизавета три роки, оскільки після подій 23 серпня 1944 року, коли
Румунія розірвала союз з Німеччиною, королівська резиденція в центрі Бухареста,
де зараз знаходиться Палацова зала, була розбомблена німцями, які намагалися
вбити короля. Оскільки він більше не міг там жити, попросив дозволу у своєї
тітки використовувати палац Єлизавета. Між 1944 і 1947 роками, коли ситуація
вимагала від короля Міхая перебувати в Бухаресті, він зупинявся в цьому палаці.
Саме тому тут відбулося так багато важливих подій в історії країни. Наведу лише два з них. Перша – це пряма
конфронтація між королем Міхаєм і радянським міністром закордонних справ
Андрієм Вишинським, який прийшов до короля в лютому 1945 року і вимагав, щоб
король призначив комуністичний уряд. Король відмовив йому, сказавши, що
за Ялтинським договором кожна країна має можливість вибирати свій власний
шлях (Румунія не хотіла комуністичного шляху). Вишинський відповів йому
знаменитою фразою Я – Ялта, тобто я вирішую, що вам робити у вашій
країні, вийшов із кабінету короля і грюкнув дверима з такою силою, що стіна
біля дверної коробки тріснула. Друга подія – це сам момент вимушеного зречення
короля Міхая від престолу 30 грудня 1947 року. У комуністичний період палац був
здебільшого закритий. Його відкрили після революції і використовували як
готель, здавали в оренду для проведення різних заходів.

По всьому салону короля Кароля І та королеви
Єлізавети розвішані форографії, картини, що зображують першу королівську пару
Румунії. Однак найважливішим об’єктом у цій кімнаті є стіл, який стоїть у
центрі. Це стіл, за яким відбувся обід після підписання акту про незалежність
Румунії в 1877 році. Стіл був втрачений в комуністичний період і куплений за
скромну суму абсолютно випадково на блошиному ринку в Бухаресті в 2017 році
секретарем короля Міхая I. Навкруг столу написані імена людей, які
брали участь у святковому обіді, а також дата, коли князь, на той час, оскільки
наша країна ще не була королівством, організував цей обід, на честь надзвичайно
важливої події в історії нашої країни. На столі лежить низка книг про армію з
часів короля Фердинанда, тобто їм близько 100 років.

Найвідомішою кімнатою
палацу є білий салон. Діана Точіту розповідає його історію: Ми знаходимося в Білому салоні, мабуть, найвідомішому приміщені
палацу Єлизавета, особливо в останні роки, коли преса стала більше цікавитися
діяльністю королівської сім’ї. Тут було зроблено незліченну кількість
фотографій, репортажів і фільмів. Це місце, де королівська сім’я приймає
офіційні візити. Найбільш вражаючою картиною в кімнаті є портрет короля Міхая І
– картина, виконана румунським художником з Клужа на прізвище Валовіц, яка
вражає не тільки своєю красою, але й точністю, з якою вона представляє короля,
а також тим, що вона виконана олівцем тільки в трьох кольорах триколора -
червоному, жовтому, синьому і комбінаціях між ними. Картина була подарована
королівській родині у 2017 році. На жаль, король Міхай не зміг її побачити,
оскільки стан здоров’я не дозволив йому приїхати в країну.

Мармурові сходи ведуть до холу, який з’єднує приватні апартаменти, вітальні
та кабінети на другому поверху. Важливо зазначити, що королівська сім’я
використовує лише два або три апартаменти для приватних цілей. Всі інші зали призначені
для громадського користування. Вперше цього літа була виставлена хрестильна
сукня короля Міхая I, коли королю було три місяці. Також
виставлено свідоцтво про народження Його Величності, датоване 25 жовтня 1921
року. Останньою кімнатою палацу, яку можна відвідати, є велика Палацова
їдальня, де проводяться королівські обіди.
Коли в палаці влаштовується особлива вечеря, трапеза набуває казкового
характеру. Стиль сервірування столу – французький, що означає, що гості сидять
обличчям один до одного, а господарі завжди сидять у центрі столу. Гості, в
залежності від їх важливості в ієрархії – розміщуються від центру до кінця
столу. Тобто найважливіші гості – поруч з королівською родиною. Ще одна цікавинка,
пов’язана з розташуванням гостей за столом, полягає в тому, що якщо гості -
подружжя, то їх ніколи не садять поруч, а по діагоналі, або максимально
обличчям один до одного, тому що мета полягає в тому, щоб кожен з них
спілкувався і розмовляв з іншими учасниками вечері.

У палаці є також кухня і ще одна менша вітальня. Це місце, де королівська
сім’я обідає щодня, і місце, де король Міхай I і його мати – королева
Елена мали свою останню вечерю 30 грудня 1947 року, коли король залишився в
палаці наодинці з матір’ю, побоюючись за життя персоналу, і відправив їх усіх
додому. Наступного дня вони вирушили до Сінаї, а потім на довге заслання, яке
для Королеви-матері Елени означало все її життя, вона так і не повернулася сюди
зі Швейцарії, де померла в 1982 році. Для короля Міхая вигнання означало п’ять
десятиліть. Через 50 років він повернувся до палацу Єлизавети, але вже ніколи
як до особистої власності, бо палац залишився у державній власності.

Румунське місто Арад є можливо найзахіднішим великим
містом Румунії, будучи випередженим у цьому відношенні тільки своїм вічним
суперником – Тімішоарою. Перша згадка про
середньовічний Арад з’явилася в документі від 1078-1081 років. Тоді називали
його Ород. Легенда свідчить про те, що назва походить від лицаря Орода, який у
1029 році був підкорений угорському королю Штефану. Так що Арад, найімовірніше, є одним з найдавніших міст Румунії по відношенню до його західних сусідів
– Орадії ( що вперше згадується у 1113 році) і Тімішоари (1212 р.). Проте,
археологи знайшли на території Арада сліди давніші 1080 року: існувало
поселення даків в арадському районі Мікалака, завойованого римлянами у війні
від 101-102 рр., а на території району Новий Арад римляни побудували фортецю,
де розташовувався легіон IV
Флавія Фелікса.

У 1551 році Арад потрапив під турецьку окупацію, що
тривала аж до 1595, а це було зовсім не погано для міста, яке почало
відігравати роль торгового центру особливо завдяки солі, яку привозили рікою
Муреш. У період 1595-1616 рр. Арад був знову приєднаний до князівства
Трансільванії, а потім був знову уступлений туркам. Як тільки турки зазнали
фіаско в облозі Відня в 1683 році, Габсбурги почали наступ на схід,
завойовувавши Арад в 1687 році. Після Карловицького миру 1699 року новим
кордоном між турками і Габсбургами стала ріка Муреш, і таким чином, Арад став
регіональним прикордонним центром. Щоб задовольнити оборонні потреби
Габсбургів, спочатку була перебудована стара турецька фортеця неподалік Араду,
потім Габсбурги вирішили довершити план з укріплення міста на ріці Муреш, тому
вони побудували Арадську фортецю.

Від Касіани Александри Редуц, радника з питань туризму в
Національному центрі туристичної інформації, ми дізналися про те, що місто має
дуже цікаву історію: Ми назвали Арад містом палаців, тому що тут багато
прекрасних палаців. Водночас, ми маємо велику спадщину захищених будівель (
понад 40) в стилі Secession. Хотіла би згадати лише
декілька з них: Палац Неймана, Адміністративний палац, Палац культури, Палац
Фельдеша, який є першою будівлею побудованою в цьому стилі у місті Арад, Палац
Богуш та Палац Шантай. Серед них палац Фельдеша – емблематична будівля у місті.
Його спроектував архітектор Еміль Табакович, який також мав важливий внесок у процесі
будівництва Нового Саду у другій частині свого життя. Це палац, присвячений
родині фармацевтів Фельдеша. Звичайно, на фасаді ви можна побачити елементи Secession
разом з багатьма архетипами, які використовувались на той час. Наприклад,
Гіппократ і богиня Гігія, які були символами здоров’я. Усередині є аптека, яка
працює і сьогодні.

У місті Арад є багато місць та цікавих будівель, яких
варто відвідати, але з усіх них Касіана Александра Редуц, радник з питань
туризму в Національному центрі туристичної інформації, запрошує туристів
відвідати Палац культури як в організованих турах, так і індивідуально: «Він
розташований неподалік будинку мерії і являє собою еклектичну будівлю, але з
безліччю елементів сецесії. У наші дні між її стінами розгортає свою діяльність
Арадська філармонія, яка є першою філармонією на території Румунії. Експерти
кажуть, що акустика дуже схожа на акустику Віденської філармонії. Тут також
працює Історичний музей.

Зведена на бажання імператриці Марії-Терезії, фортеця
Арад була розроблена в стилі Вобана-Теналь, так що у свій час фортеця була
сучасною оборонною спорудою. Вона має форму шестикутної зірки, з трьома рядами
підземних довготривалих оборонних точок та кілька рядами ровів. І розташуванню
фортеці можна позаздрити: на південному березі ріки Муреш, що захищала фортецю
з трьох боків. Фортецю побудовано протягом 20 років (1763-1783 рр.) тисячами
ув’язнених Габсбурзької імперії. Іронією історії є те, що ця військова перлина
мала можливість продемонструвати свої величезні оборонні якості тільки один
раз, та й то проти Туреччини під час революції 1848-1849 рр, коли завоювати
Арадську фортецю хотіли угорська революційна армія і габсбурзькі війська. Після
того як взяли в облогу її протягом дев’яти місяців угорські революціонери
зуміли окупувати її тільки протягом 46 днів влітку 1849 року, коли російські і
австрійські війська змусили угорців здатися. В наші дні фортеця є місцем
розміщення військової одиниці і однією з останніх таких фортець, в якій діє
військова одиниця ще з моменту її створення. Так що, її діяльність не
переривалася протягом майже 200 років. Фортеця є пунктом атракції, що
користується популярністю під час туристичних турів, як розповідає Касіана
Александра Редуц: Для одноденного туру я пропоную екскурсію містом, палацами
та церквами. Ви дізнаєтесь, що Арад – багатокультурне місто, і цей
мультикультуралізм засвідчений церквами, побудованими громадами, які з часом
співісували в цьому місті. Я б згадала про Собор міноритів Святого Антонія
Падуанського, Лютеранську церкву, Старий православний собор, Неологічну
синагогу та Сербську церкву. Також під час цього туру бажаючі можуть відвідати
дуже близько від міста, на відстані максимум двох кілометрів, ліс Чала, який є
частиною Національного парку Лунка Мурешулуй і є оазисом тиши.

У період XVIII-XIX ст. у місті проводили діяльність 32 гільдії. Від
них зберіглося чимало документів і конкретних символів, такі як прапори, скрині
гільдій, печатки, які є доказами багатої діяльності цих активних професійних
громад. Найдавнішою гільдією була гільдія кушнірів (1702 рік). В кінці XIX
століття, окрім кустарної промисловості починає наростати і потужна
промисловість, а саме паровий млин, винокурний завод, завод дріжджів,
текстильна фабрика братів Нойман, автомобільний завод Гендель, меблева фабрика
Ленд’єл, яка набуде широкої популярності в Європі своїми меблевими унікатами,
завод вагонів, заснований Йоганном Вайцером. Таким чином, на початку ХХ
століття Арад був провідним промисловим та економічним центром з 25 заводами і
7 кредитними банками. У 1715 році у місті була заснована перша школа з
викладанням німецькою мовою, а перша румунська педагогічна школа в
Трансільванії була заснована в 1812 році. У 1833 році в Араді почала діяти
шоста європейська музична консерваторія – Арадер Музік Консерваторіум. 15
серпня 1899 році тут відбувається перший футбольний матч, а 1910 року Арад стає
найбільшим містом Трансільванії, населення міста нараховуючи тоді 61 тисячу
громадян, а три роки пізніше, тобто 10 квітня 1913 року була урочисто відкрита
перша електрична залізнична колія на сході Європи та восьма у світі, маршрутом
Арад-Подгорія.

До 1918 року Арадська фортеця була однією з найбільших в
Габсбурзькій імперії в’язницею. Тут були ув’язнені революціонери Хоря, Клошка
та Крішан в 1785 році, полонені з французької армії Наполеона між 1790-1815
рр., банатський революціонер Єфтіміє Мургу в 1849 році, більше 500 бійців
революційної армії між 1849-1857 роками (в тому числі 13 генералів, керівників
угорської революцію, які були страчені в 1849 році), турецькі полонені в 1881 році,
а між 1914-1918 рр. там були ув’язнені полонені з Боснії і Герцеговини, в тому
числі відомий Гаврило Принцип, який в 1914 році убив ерцгерцога Франца
Фердинанда у Сараєво, спадкоємця австро-угорської корони, кинувши, таким чином,
Європу в першу світову війну. До 1918 року Арад був найбільш густонаселеним
містом в Трансільванії, а в економічному плані був одним з перших міст
Трансільванії.

Важко сказати, а то й неможливо, коли його стали називати
маленьким Віднем, ані хто вперше назвав так місто Арад. Цілком
можливо, що винуватцем був видатний історик Ніколає Йорга, який
відвідав Арад в 1906 році, хвалячи його відверто і порівнюючи з Віднем. Однак,
більш правдоподібним є те, що віденський вигляд міста завдячується, в першу
чергу, великій кількості старих будівель: список історичних пам’ятників в Араді
містить більше 100 будівель XIX -
початку ХХ століть, що перебувають на обліку Національної культурної спадщини.

Сьогодні ми вирушаємо на північний
захід Румунії до міста Орадя. Однойменна фортеця, одна з небагатьох бастіонних фортець в нашій країні, є символом міста та
центральним пунктом культурних заходів.

Археологічні
дослідження встановили місце розташування цього першого міського центру під
нинішнім відбитком міста Орадя. Перша споруда спочатку була зведена в кінці XI століття на
острові, розташованому між рукавами ріки Крішул Репеде та Пеца, у заболоченому
та лісистому районі. Сюди, в район, що носить назву Сад оленів, угорський
король Ладіслав приїжджав на полювання, звівши першу будівлю – церкву,
присвячену Пресвятій Діві Марії. У легенді розповідається про те, що одного
вечора в 1092 році, коли угорський король Ладислав I полював у краю Крішів на
оленів, на широкій галявині, що охоронялася з обох боків рукавами ріки Крішул
Репеде, ранковий туман огорнув всіх. Король швидко заснув, і уві сні йому
показалися двоє ангелів, які порадили побудувати там монастир на честь Пресвятої
Богородиці. Він назвав це місце Варад, а навкруг монастиря побудував фортецю,
яка століттями стояла на захист християнства.

У 1619 році трансільванський
принц Габрієль Бетлен розпочав всередині фортеці будівництво унікального палацу
зі стінами, паралельними із зовнішніми стінами фортеці, в п’яти кутах яких було
побудовано по одній вежі. В основі палацу лежить проєкт італійського архітектора
Джакоми Ресті з Верони. Після смерті принца Габрієля Бетлена будівництво було
продовжено принцом Георгієм Ракоці I
(1630-1648 рр.), а згодом Георгієм Ракоці II
(1648-1660 рр.). Княжий палац, унікальний в Трансільванії, був завершений в
1650 році в стилі пізнього Відродження. Рів, що оточує фортецю, нагадує про
важливу оборонну роль, якою була наділена ця споруда, і яку протягом століть
вдалося завоювати лише тричі. Завглибшки 4 метри та завширшки 50 метрів, рів був
заповнений термальною водою зі струмка
Пеца, а також холодною водою з Крішул Репеде, що запобігало замерзанню води та
завоюванню фортеці взимку.

У наші дні, Орадська фортеця є однією з найважливіших пізньосередньовічних
архітектурних пам’яток Трансільванії та країни, взагалі. Це
місце, де історію міста можна найкраще відчути і побачити. Фортеця була відкрита з 2015
року після тривалого процесу реставрації
будівель, внутрішнього двору та моста. Зараз Орадська
фортеця є центральним пунктом культурних заходів, від середньовічних
фестивалів до кіновечорів, проведених на траві в парку Фортеці. Йонуц Чорба, заступник директора Музею міста Орадя,
каже, що турист має безліч причин провести вільний час у фортеці Орадя: «Перш за все, фортеця
має майже тисячолітню історію, багату та різноманітну. З
часом вона була твердинею і місцем оборони, але також була
єпископським центром, релігійним центром, на початку свого існування. У
фортеці упродовж часу було поховано декількох королів та королев. Серед
них – Ладислав I, який заклав, так би
мовити, фундамент фортеці. Після
смерті його було зараховано до
лику святих. Також Андрій
II, король Угорщини, Ладислав IV Куман, Сигізмунд Люксембурзький, король
Угорщини, імператор Римсько-німецької імперії, його дружина, королева Марія,
королева Беатрікс, дружина Карола Роберта Анжуйського, у тому числі дочка господаря Волощини Ніколая Александру була також
похована у фортеці Орадя. На жаль цих могил у нашій фортеці вже не має».

Йонуц Чорба, заступник директора Музею м. Орадя
наводить інший вагомий аргумент щодо важливості цього пам’ятника: «У середньовіччі Орадська фортеця була місцем зустрічі
багатьох коронованих голів для обговорення різних питань та укладення
договорів. Хочу навести приклад зустрічі, що відбулася наприкінці березня 1412
р. між Сигізмундом Люксембургським, з одного боку, та королем Польщі
Владиславом Ягайлом. Вони домовилися щодо політики проти Османської імперії,
яка була дедалі агресивнішою на Балканах. Хочу сказати вам, що у фортеці Орадя побували
упродовж часу Андрій III Угорський, Людовик Великий, Матія Корвін, Міхай Хоробрий,
Йосиф II або, не так давно, імператор Франц Йосиф».

Після поховання в Орадській фортеці короля Ладислава I, він був зарахований до лику святих, ставши Ладиславом I Святим. Невдовзі його місце поховання було перетворене на місце паломництва. Кажуть, що в Середньовіччі, Орадя
була своєрідною Компостелою Центральної Європи, бо паломники приходили молитися до
могили святого короля. Пізніше, в епоху Відродження, фортеця була промоутером цієї
течії, оскільки тут розміщувалася штаб-квартира римо-католицького Єпископства. Активна участь єпископів у розвитку культурного життя
перетворила фортецю Орадя в XV столітті на один з найважливіших європейських центрів Гуманізму
та Відродження. У фортеці була велика бібліотека з книгами, привезеними з
Італії, своєрідний притулок Literarum, місце зустрічей великих тогочасних вчених-гуманістів,
католицька капітульна школа, де також навчався великий вчений-гуманіст Ніколаус
Олахус, а також астрономічна обсерваторія, яка встановила нульовий меридіан
карт в Орадії протягом декількох століть. Цей меридіан проходив крізь Фортецю, будучи
локалізований тут австрійським фізиком Георгом фон Пеуербахом, за наполяганням видатного
гуманіста, єпископа Орадії Іоана Вітязя.

В
румунській історіографії, бринковянське
мистецтво охоплює як архітектуру, так і твори
образотворчого мистецтва у Волощині за часів правління Костянтина Бринковяну між 1688 і 1714 рр. Цей період вирішально вплинув на подальший розвиток мистецтва та архітектури. Ця концепція використовується також для опису творів
мистецтва з часів перших правителів
за походженням з родини Маврокордатів, приблизно в 1730 р. Історикознавці іноді характеризують стиль порівняючи його із Західним Відродженням, через його раціоналістичні структури, однак
його декоративна достатність дозволяє й використання концепції бринковянське бароко.

Основи бринковянського стилю були закладені
протягом двох десятиліть правління Матея Басараба в ХУІІ столітті, що
забезпечило Волощині
певну політичну стабільність і сприяло розвитку мистецтв. У період після
правління Бринковяну
розвивалася головним чином архітектура боярських садиб. Ця еволюція відповідала
впливу великої знаті в останній половині того ж століття на шкоду наступникам
Матея Басараба .Літня
резиденція правителя Костянтина
Бринковяну з н.п. Потлодж, палац Могошоая та Старий митрополичий палац
у Бухаресті – історичні пам’ятники, що належать до бринковянського стилю. Релігійна архітектура
вирізняється монументальністю, що надається величезними розмірами та унітарною
концепцією. Монастир Сіная, монастир Хорезу чи монастир Антім у Бухаресті -
одні з найважливіших будівель у бринковянському стилі. На
жаль, справжні коштовності цієж ї архітектури,
такі як бухарестські монастирі Котрочень
та Векерешть, були знесені комуністичним режимом у середині 1980-х роках. Однак монастир Котрочень був відбудований на тому ж місці між 2003 і
2004 роками.

Сьогодні відвідаємо господарський палац Могошоая, що розташований неподалік столиці Румунії, Бухарест. На
відстані 14 км. від столиці, з історією понад 300-річної давності, Бринковянський палац є архітектурним шедевром та місцем
відпочинку й розслаблення далеко від міста. Це архітектурне чудо виглядає як у
казці з принцами та принцесами. До палацу
Могошоая прибувають люди, аби милуватись господарськими кімнатами родини
Бринковяну, ступати по швейцарській золотій мозаїці, радіти красі
флорентинських садів принцеси Марти Бібеску, прогулюватись по саду або
відпочивати на березі озера.

Приваблений красою та
спокоєм місця, Константин Бринковяну купив в населеному пункті Могошоая кілька
земельних угідь та боярських помешкань в січні 1681 року. Спочатку, майбутній
господар звів тут церкву, будування якої завершилось у вересні 1688 році.
Місяць пізніше він став господарем країни, а в 1702 році, на березі озера,
Бринковяну завершив будування палацу, в бринковянському стилі, тобто комбінації
елементів італійського відродження та візантійського мистецтва.

На першому поверху існують 8
приміщень, в яких проживали слуги, а другий поверх належав виключно
господарській сім’ї. Тут була
квартира господаря (дві кімнати та великий приймальний зал, де відбувались
засідання), двокімнатна квартира дружини господаря, та інша невеличка квартира.

Після обезглавлення
господаря Бринковяну та його чотирьох синів, в 1714 році, палац був
перетворений на турецький постоялий двір, його архітектура сильно постраждала
протягом оттоманських нападів в ХУІІІ столітті. У XIX ст. Могошоая переходить у
власність сім’ї Бібеску, наслідників Бринковенів. У цей період, принц Ніколає
Бібеску будує ліворуч старого будинку новий будинок під назвою Вілла
Єльшінген в честь своєї дружини Єлени Єльшінген. У 1912 році принц Джордже
Валентин Бібеску дарує палац своїй дружині Марті Бібеску. Вона його реставрує і
подекуди змінює.

6 березня 1945 року після
встановлення комуністичного уряду Петра Грози, щоб врятувати архітектурний
ансамбль Могошоая, принцеса Марта Бібеску просить включити його до списку
історичних пам’ятників, даруючи його державі. До 1980 року тут діяв Музей
бринковянського мистецтва й архітектури. З 1993 року, після заснування
Національного культурного центру Могошоая, цей архітектурний комплекс пройшов
крізь величезний і ретельний процес ремонтних робіт.

Трохи неподалік палацу, в парку
знаходиться каплиця сім’ї Бібеску, де в тіні дерев вічним сном спочивають всі
члени сім’ї Бібеску, які народилися і проживали в палацу: Ніколає та Елена,
Джордже та Марі Енріет, принци Міхай і Джордже Басараб Бринковяну, останні два
були пілотами румунської армії, які
стали жертвами першої
світової війни. До речі, пристрасть до літаків та польотів
вони успадкували в сім’ї. Принц Джордже Валентин був засновником Румунської
повітряної ліги, засновником Школи авіації в Бухаресті та Головою Міжнародної
аеронавтичної федерації.

Гармонійний профіль палацу
відзеркалюється в озері Могошоая, до якого спускається низка послідовних терас.
Парк, який оточує палац, прикрашений колонами та статуями. Зараз в палаці функціонує Музей бринковянського феодального мистецтва.
З-поміж численних виставлених тут предметів – картини, давні книги, документи,
релігійні предмети, колекція дерев’яних скульптур тощо. Коли надворі гарна
погода парк відживає. Туристи приїжджають сюди прогулюватись берегом озера,
спокійно прочитати книгу або зіграти в теніс алеями парку.

Константін Бринковяну був господарем Волощини між 1688 і 1714 роками, найдовший строк правління в історії румунських князівств. За його часів Волощина зазнала періоду миру, культурного розквіту та розвитку духовного життя, та було побудовано багато релігійних споруд й палаців у архітектурному стилі, який носить його ім’я, тобто бринковянський
стиль. Константін Бринковяну усунений від влади в 1714 році та вивезений з усією родиною до
Константинополя, де був ув’язнений. 15 серпня
1714 року, Константін Бринковяну разом зі своїми 4 синами та особистим радником Янаке Векереску були обезголовлені.

З-поміж архітектурних комплексів побудованих господарем
Константіном Бринковяну, характерних стилю, що тепер носить його ім’я,
налічується палац, який
знаходиться у населеному пункті Потлодж, у повіті Димбовіца (південь), неподалік Бухареста. Донедавна, палац не був відкритий для публіки, а навпаки, він був майже
покинутим. Про ремонт палацу і що саме можна побачити в ньому розповідає
директор Національного
музейного комплексу Господарського двору Овідіу Кирстіна: «Завдяки коштам, отриманим від ЄС для проєкту, розробленого Повітовою радою Димбовіца, Бринковянський
палац в населеному пункті Потлодж «ожив». Це сенсаційне місце, переповнене історією,
маючи на увазі, що його спорудив Константін Бринковяну. Це перший з чотирьох
палаців, яких Бринковяну побудував для своїх чотирьох синів. Константін Бринковяну
вибрав населений пункт Потлодж, бо він купив тут земельну ділянку. Якщо ми
уважно дивимося на стару дорогу, що пов‘язувала Тирговіште з Бухарестом,
побачимо, що Потлодж знаходиться саме на середині відстані – рівно на 40
кілометрів, стільки, скільки одного дня прогулювалась королівська процесія. Господар був дуже прив’язаний до Тирговіште, де він
виріс, і знайшов необхідні фінансові ресурси для відновлення «Господарського двору», відновлення палацу та всього, що було тут, зрозуміло, ві ті часи, за згодою султана. Він завжди користувався тим, що у нього були
маєтки тут, і за згодою султана, особливо в кінці літа-початку осені приїджав в
Тирговіште до «Господарського двору», під приводом, що він прийшов збирати
виноградники. Палац Потлодж був побудований відносно за короткий час для його
старшого сина Константіна, якого господар хотів мати як наслідника на престол Волощини.
Палац має надзвичайно важливу конфігурацію: з чотирьох побудованих палаців, цей палац – єдиний що є найближчим до оригінальної форми, тому що палац Могошоая згодом
був перетворений Гікою та іншими, але Бринковянський палац в Потлодж надзвичайно
добре зберіг свою початкову форму. У 1950 році відомий архітектор Балш зробив
першу реставрацію палацу. Після мученицької страти Константіна Бринковяну разом зі його 4 синами та особистим радником Янаке Векереску, 15 серпня 1714 року, турки розграбували та підпалили
палац в Потлодж,
шукаючи золото, яке говорилося, що мали Бринковяну. Сьогодні, туристи відкриють дуже добре
відреставрований палац, а також допоміжні споруди, такі як Кухня, Дрошкирія (місце,
де зберігалися карети та вози) або житла для обслуговуючого персоналу.»

Директор Національного музейного комплексу Господарського двору Овідіу Кирстіна далі розповідає про відремонтований Бринковянський
палац, якого можуть відвідувати туристи в населеному пункті Потлодж: «Туристи відкриють Бринковянський палац, в якому виставка
намагається підкреслити функціональність кожного простору, кожної кімнати
будівлі. Західна частина, де знаходилася спальня дружини господаря та дітей, дуже
гарно облаштована, а східна частина дуже добре висвітлена, там знаходиться гостьова
кімната, де Бринковяну прийняв гостей або де організувалися вечері, також кабінет господаря,
невеликий тронний зал, де, очевидно, Бринковяну мав зустрічі або приймав гостей
із країни або з-за кордону, і де йому давали поради та приймав рішення щодо правління
країною, а також спальну Константіна Бринковяну. Вийшовши
на подвір’я палацу, туристи можуть побачити гарний парк, невелике
озеро та ставок. Можна відвідувати й інші
споруди зі своїми функціональними призначеннями: наприклад Кухню, де
готували їжу, інтер’єр влаштований таким
чином, щоб змусити нас задуматись над тим, як виглядала кухня у ті часи. Літописці
часто писали про те, що гості Бринковяну іноді скаржились, що їжа на їхньому столі
холодна, маючи на увазі велику відстань, але я думаю, що вони легко перейшли через цей
недолік, враховуючи те, що їм подали 72 види страв під час однієї вечері. Біля входу, знаходиться Дрошкирія, місце, де зберігалося все необхідне для утримання
двору, саду, озера, а також
карети та інші речі. Позаду Дрошкирії є сад, де відвідувачі можуть побачити овочі та інші рослини, які вирощували
та використовували, коли Бринковяну перебував у населеному пункті Потлодж.»

«Палац Єлизавети» в місті Бухарест, резиденція Кронпринцеси Маргарети, Берегині Королівської Корони Румунії та всієї Королівської Родини Румунії, буде відкритий для публіки, яка зможе побачити на коридорах та в залах, на першому поверсі, твори мистецтва та речі королів та королев Румунії. Королівська виставка Палац Єлизавети проєкт, розгортаний Фондом «Румунської Принцеси Маргарети» пропонує публіці екскурсію залами цієї історичної будівлі, розташованої недалеко від Тріумфальної арки та від однієї з найбільш відвідуваних туристичних атракцій Бухареста, музею села імені Дімітрія Густі.

Перший випуск цієї виставки був організований з липня по серпень за допомогою групи волонтерів, переважно студентів, які стали гідами та робили презентації румунською мовою, а також мовами міжнародного обігу. Йон Туке, виконавчий директор Фонду «Румунської Принцеси Маргарети» представив як була організована виставка: Нам довелося підготувати інтер’єр «Палац Єлизавети» так, щоб не змінити простір, де живе королівська родина, де жив король Міхай I. Ми хотіли привернути увагу громадськості на ті експонати, які представляють великий інтерес. З великою честю та радістю можу Вам сказати, що військова форма маршала Його Величності короля Міхая I, та, яка збереглася в Швейцарії, була вперше привезена до Румунії, відвідувачі маючи можливість побачити її вперше, звичайно, після Другої світової війни. Відкриття виставки відбудеться 22 жовтня, в день народження Його Величності, Короля, коли відзначається День армії, і ми подумали, щоб ця виставка тривала до 8 листопада, коли ми відзначаємо святих архангелів Михаїла та Гавриїла. Порівняно з першим випуском виставки, тепер ми зможемо милуватися фото Данієла Анджелеску, офіційним фотографом Королівського дому та постачальником Королівського дому, фотографії, які зображують короля Міхая в дитинстві, у підлітковому віці, та пізніше під час війни та аж до сучасних часів.

«Палац Єлизавети» має таку ж цікаву історію, як і виставка, яку він містить. Палац був побудований у мавританському та бринковеанському стилях за рахунок коштів Королівського дому та за розпорядженням короля Кароля II, який подарував його в 1936 році своїй сестрі Єлисаветі, колишній Королеві Греції, яка мало жила тут, віддавши перевагу замку Банлок у Тіміському повіті. Після бомбардування німецькою авіацією 23 серпня 1944 року Королівського палацу, розміщеного на вулиці Каля Вікторієй, король Міхай I попросив у тітки дозволу перенести свою резиденцію до Єлизаветівського палацу, де він пробув до 30 грудня 1947 року, коли він був змушений зректися від престолу.

Від пана Йона Туке, виконавчого директора Фонду «Румунської Принцеси Маргарети», ми дізналися, що зможуть побачити ті, хто відвідуватиме палац Єлизавети: Відвідувачі матимуть можливість побачити всі публічні простори «Палацу Єлизавети», де мали місце та далі організуються заходи Королівським будинком та Фондом «Румунської Принцеси Маргарети», який має свій осідок тут у Палаці Єлизавити. У цих просторах всі предмети колекції королівської родини, оригінальні меблі, що збереглися з часу побудови цього палацу, з 1936 року, розташовані в різних салонах. Біля входу знаходиться Салон короля Міхая, в якому розміщено 4 твори сучасного мистецтва, зроблені маєстром Генрі Мавродіном. Це картини більшого розміру, на яких зображений портрет короля Міхая, королеви Анни, також портрет Кронпринцеси Маргарети та портрет принца Раду.

Також у цьому салоні можна помилуватися колекцією народних костюмів королеви-мати Єлени (дружини короля Кароля II та матері короля Міхая I). Далі можна відвідувати Галерею сучасного мистецтва, Салон Кароля I та Єлизавети (перші королі Румунії) та Білий салон, звідки відвідувачі можуть ввійти в кабінет Його Величності – приміщення, куди король Міхай повернувся через 53 роки після свого зречення від престолу: Тут, Георге Деж та Петру Гроза прийшли з пістолетом у кишені, щоб погрожувати королю та примусити його зректися від престолу в 1947 році. Тоді королю сказали, що якщо він не відмовиться від престолу будуть вбиті 1000 студентів, які були заарештовані у підвалах політичної поліції країни. Цей простір переповнений історією, це місце, де Король Міхай I після 2001 року, приймав людей, які хотіли говороти з ним, це було місце, де він читав пресу, де він читав усі листи. Тепер функціональність цього офісу продовжується так само Кронпринцисою Маргаретою, берегинею Королівської Корони.

З кабінету Короля Міхая I, екскурсія продовжується Королівським залом та Мармуровим залом, де, крім творів мистецтва, можна милуватися королівськими декораціями та орденами, а також військовою формою короля Міхая I. З Великої їдальні, де стіл, підготовлений для офіційної вечері, відвідувачі також мають доступ до саду палацу, там де 10 травня відзначається Королівський день. Теж тут знаходиться Меморіал дерев, де посаджені дерева представниками королівських родин та главами держав, які відвідали «Палац Єлизавети» після 2001 року, коли це місце стало резиденцією короля Міхая I та Королівської родини Румунії.

Сьогодні вирушаємо в уявну подорож до палацу Котрочень – у наші дні будівлі Адміністрації
Президента Румунії. Кажуть що це єдина резиденція на всій
території Румунії, яка зазнала найдовше використання, починаючи з кінця XVII. Тому, у 1991 році тут був створений Національний музей
Котрочень. Музей був улаштований всередині історичної пам’ятки, що є представницькою для румунської архітектури кінця ХІХ століття, королівського палацу
Котрочень, що винятково поглинув частину середньовічної архітектури монастиря, побудованого господарем Волощини, Шербаном Кантакузіно, наприкінці XVII століття

Але почнемо з історії. Палац Котрочень розташований у південно-західній
частині Бухареста. Він був побудований в 1893-1895 роках як резиденція
принца-спадкоємця Фердинанда і принцеси Марії, племінниці англійської королеви
Вікторії. Пізніше Фердинанд і Марія стали королем і королевою Румунії. У 1893
році король Карол I з династії Гогенцоллерн – Зігмарінген замовив архітекторові
Королівського Будинку – французу Полю Готтеро, побудувати палац для спадкоємців
корони – принцу Фердинанду і принцесі Марії, на місці колишніх господарських
будинків палацу. Монастир Котрочень, церква, келії і господарські будинки, що
утворили резиденцію правителя Шербана Кантакузіно (1678-1688 рр.) були
побудовані з 1679 по 1682 рр. У середньовічному відділі музею можна відвідати
кухню монастиря, трапезну, келії і два зали, що належали сім’ям колишніх
правителів.

У королівському палаці Котрочень кожен інтер’єр відтворює декоративні
елементи певного стилю. Парадний хол з мармуровими сходами нагадує про
Паризький оперний театр, побудований Шарлем Гарнье у французькому неокласичному
стилі. Довгий коридор веде на другий поверх, де знаходиться німецька їдальня -
декорована в німецькому стилі нового Ренесансу. Особливо дивують своїм стилем Мисливський
салон і Салон кольорів. По сусідству знаходиться Робочий кабінет короля
Фердинанда (бібліотека), єдине в музеї місце, яке не потребувало реставрації. У
ті часи в бібліотеці зберігалася багата колекція книг по ботаніці, що належала
королю Фердинанду. Великий парадний салон, перебудований в 1925-1926 рр.
румунським архітектором Грігоре Черкезом в неорумунському стилі знаходиться
біля королівської їдальні палацу Котрочень. На третьому поверсі музею можна
відвідати покої колишньої королівської сім’ї, німецька квартира, прикрашена в
стилі німецького нео-ренесансу, Східний салон, який королева Марія спочатку
використовувала як майстерню живопису, Королівські покої, Французькі покої і
Салон Генріха II.

На жаль іноземні туристи можуть відвідати палац та музей Котрочень тільки
віртуально. Оана Златяну, куратор музею розповідає: Можна сказати, що
віртуальні екскурсії музеями стали необхідністю в цей винятковий період, в тому
сенсі, що вони можуть служити притулками у мистецтві та історії. Але, в
принципі, віртуальний тур слід розглядати як культурну пропозицію. Це допомагає
нам знати, що ми хочемо відвідати, це кидає нам виклик бажати більше бачити,
але й дізнаватися більше. Деякі з приміщень музею можна відвідати на веб-сайті
www.muzeulcotroceni.ro. Ви можете милуватися середньовічними просторами XVII
століття, просторами, де зберігається цінна колекція ікон та культових
предметів, що належали церкві колишнього монастиря Котрочень. Мармурові сходи
приваблюють всіх ще від входу в Палац. Салон квітів з розписаним фортепіано та
кришталевою люстрою є серед улюблених залів відвідувачів. Потім слідує бібліотека,
улюблене місце короля Фердинанда, яка досі зберігає свій колишній вигляд.

Не менш цікавими є спальня королеви Марії, яку реставрували згідно з
варіантом від 1929 року, і маленький норвезький салон – оригінальне приміщення,
насправді, будуар королеви Марії. Останнє приміщення, побудоване у французькому
стилі, був, у період Готтеро, дитячою кімнатою. З 1949 по 1976 рр. Палац
Котрочень змінив своє призначення, ставши Палацом піонерів. У 1984 році, за
наказом диктатора Ніколая Чаушеску, була зруйнована церква монастиря Котрочень,
яка була збудована заново і освячена 2009 року. Національний музей Котрочень
відкрився 27 грудня 1994 року в старому крилі Палацу. Він був удостоєний премії
European Museum of the Year Award (Ради Європи) – Special Commendation 1994. У
цьому палаці відбулись численні історичні події. У 1821-му році, керівник
революції Тудор Владіміреску вирішив створити тут революційний штаб, Котрочень
став, таким чином, центром революції. У період господаря Александра Іоана Кузи
палац Котрочень став центром єдності та модернізації Румунії і отримав статус
офіційної резиденції європейського рівня. У 1918-му році в Котрочень був
укладений Бухарестський мир, після чого Румунія повернулася на бік союзників
(Антанти).

Віртуально, ми можемо відвідати внутрішній двір Палацу, кухню колишнього
монастиря, німецьку вітальню та багато інших приміщень, про які розповідає Оана
Златяну, куратор Національного музею Котрочень: Великий приймальний зал нагадує
нам про історичний зал, де проходила Коронна рада, після якої було прийнято
рішення про вступ Румунії в Першу світову війну. Не забудьмо про приватні
кімнати, що знаходяться на верхньому поверсі Палацу. Тут знаходиться Східний
салон, декорований репрезентативними творами східного мистецтва, виготовленими
з чорного дерева, шикарний чайний куточок, а також спальня королеви Марії, приміщення,
що були декоровані відповідно до її бажань. Однак це лише кілька орієнтирів.
Зрештою, нічого не можна порівняти з досвідом справжнього візиту, який перенесе
вас в атмосферу колишніх епох.

Іншою атракцією музею, включеною до нашого віртуального туру є Мисливський
салон. Він є витвором архітектора королівського двору Карела Ліманна. Стіни
цього салону є залишками княжих будинків монастиря Котрочень. У ньому виставлені
стільці Дантеска і Савонарола, столи, лавки в поєднанні зі скринями, прикрашені
специфічними левовими кігтями, каріатиди, химери та путті. За 27 років існування
Національний музей Котрочень зарекомендував себе в румунському культурному та
соціальному середовищі в результаті організування чимало культурних проектів.
Але поки ми зможемо насолоджуватися заходами, організованими тут, у нас є
приємний варіант віртуальних турів.

Місто Ясси знаходиться на сході країни в історичному регіоні Молдови, близько до кордону з Республікою Молдовою.
Нерідко Ясси називають «малим Римом», а сьогодні це сучасне місто, де збережені
й культурні пам’ятки старовини і життя йде в ногу з часом.

Ясси, четверте за величиною місто Румунії після Бухареста, знаходяться на
сході країни в історичній Молдові. Місто розташоване на семи пагорбах й саме
тому його називають «малим Римом». Тут проживає близько 300 тисяч людей й більш заселеними вважаються тільки Бухарест, Клуж-Напока і
Тімішоара.

Сьогодні це один з культурних та освітніх
центрів Румунії, хоча впродовж століть до цього, Ясси були на перетині торгових
шляхів й місто мало неабияке економічне значення для багатьох країн, враховуючи
нестабільні політичні обставини двадцятого століття. Але й сьогодні місто
зберігає за собою статус економічного та бізнес-центру, проте регіонального
рівня.

Між іншим, серед міст-побратимів і українське місто Вінниця. Протокол про
встановлення відносини був підписаний ще в 1993 році, але відносно активний
період взаємозв’язків між громадами розпочався з 2005 року. У 2009 році в
Яссах пройшов Економічний форум, в якому взяли участь представники бізнес кіл з
Вінниці й з Ясс і після цього комерційні відносини між містами розвивалися
стабільно, й, особливо у сфері сільського господарства, як зазначається на
сайті мерії міста.

Попри порівняння з Римом, хоч і малим, перша згадка про Ясси була
незрівнянно пізніше й датується 1408 роком. Проте, Ясси залишається одним із
найстаріших міст в країні. Зокрема, в кінці XVI-го та XIX-го століття
місто було не лише столицею Молдовського князівства, а й релігійним та
культурним центром. Найвідомішою місцевою пам’яткою є Палац культури. Він
побудований на розвалинах королівського палацу за наказом румунського короля
Фердинанда І. У роки Другої світової війни в палаці розміщувалися німецькі, а
згодом радянські війська. До п’ятдесятих років минулого століття палац
використовувався адміністративними та судовими установами.

Вже після 1955 року у ньому
відкрили 4 музеї, які входять до Національного музейного комплексу «Молдова» – це Художній
музей, Музей історії Молдови, Етнографічний музей Молдови та Музей науки й
техніки імені Штефана Прокопіу. Остання реконструкція була завершена у 2016
році. Неоготичний палац залишається основною пам’яткою та візитівкою Ясс,
вражає своїми розмірами та є одним з найбільших музейних установ Румунії: тут
проходять різноманітні виставки витворів мистецтва, картин, археологічних
знахідок, серед них є постійні експозиції, як от про історію регіону та країни.
В східному крилі палацу знаходиться відома бібліотека ім. Георгія Асакі.
Власне, й сама будівля внесена до списку пам’яток культури, що знаходяться під
державною охороною.

Разом з тим, попри вагомий історичний авторитет Палацу, на
замковій території проводяться різні заходи, веселощі й сімейні розваги. На
контрасті з готичним Палацом увагу привертає місцевий
розважальний комплекс, що теж неймовірних розмірів і практично ділить з
Палацом площу. До місцевого торговельного центру з’їжджаються на шопінг не лише з навколишніх регіонів країни, а й з сусідньої
Республіки Молдови. Дійсно, важко уявити, чого тут тільки не можна купити. Зрештою, в
Яссах можна провести вік-енд дійсно по-європейські, поєднавши культурну
програму, шопінг, відпочинок з родиною тощо.

Неподалік від Палацу культури, по алеї Штефана Великого знаходиться
розкішний храм Трьох Ієрархів, що вважається головним собором міста. Білі стіни
всіх будівель розмальовані позолоченими орнаментами та церковним живописом.
Крім того, тут захороненні відомі румунські державні діячі, як наприклад,
Василє Лупу (сват Богдана Хмельницького) й Думітру Кантемір, правителі
Молдовського князівства.Також, одним з найбільших храмів Ясс сьогодні є
єврейська синагога. Цікавим фактом є те що у ХVIII-му столітті
переважаючим населенням міста були євреї. На самій алеї Штефана Великого в
теплу пору року проходять ярмарки, де можна прикупити колоритних сувенірів та
скуштувати місцевих страв.

Місто також відоме й своїми університетами. Одним з найстаріших вишів Ясс є
університет, заснований і 1860 році, що зараз носить ім’я ще одного правителя
Молдовського князівства – Александру Йоана Кузи. Всього в місті 5 авторитетних
державних вищих навчальних закладів, й щороку тут навчається близько 60 тисяч
студентів, що є значною частиною від загальної кількості містян. Тому, Ясси, по
праву, є й студентським містом.

Варто відвідати й місцевий Парк Копоу, який є найстарішим громадським парком
Румунії. Він знаходиться на пагорбі з однойменною назвою в центрі міста Ясси,
його закладка почалася ще в 1834 році. На центральній алеї парку встановлені
бронзові статуї найвидатніших румунських вчених, державних та культурних
діячів. За легендою, тут знаходиться, так звана, «липа Емінеску». Кажуть, що
Міхай Емінеску, видатний румунський письменник, прогулюючись стежками та алеями
шукав тут натхнення для своєї творчості. У парку Копоу також розташований
найстаріший пам’ятник в Румунії «Обеліск з левами», що був зведений у 1834 році
на честь першої конституції Дунайських князівств – Волощини й Молдови. Нині,
парк одне з улюблених місць для прогулянок місцевих жителів та гостей міста.

В Ясси можна дістатися поїздом із Бухареста, Кишинеу, Києва, Москви та
Софії. Крім того, є й автобусні сполучення із сусідніми країнами. Щодо готелів,
в місті можна знайти пропозиції по всіх цінових категоріях.

Встановлення монархії в Румунії, в середині XIX століття, мало як результат, на додаток до прискорення модернізації країни, і трансформацію багатьох міст, особливо Бухареста. Протягом декількох десятиліть, до Першої світової війни, в столиці з’являються монументальні, імпозантні будівлі, більшість з них будучи здійснені румунськими та іноземними архітекторами, які здобули вищу освіту за кордоном, особливо у Франції. Однією з таких будівель, які посилають нас думкою до французької столиці є Палац Ощадного банку, столична будівля-орієнтир, яка з моменту її урочистого відкриття і до сьогодення не змінила свого призначення.

Розташований на бульварі Каля Вікторією, недалеко від торгового центру на вулиці Ліпскань і набережної річки Димбовіца, палац був побудований на видному в Бухаресті місці, як розповідає історик Дан Фалкан: На місці будівництва цього величного палацу Ощадбанку, що розпочалося 8 червня 1897 року в присутності короля Кароля I і королеви Єлизавети, знаходилася церква і монастир Святого Іоанна Великого. Це стара церква, яка протривала тут більше трьох століть. Перша церква на тому місці, була побудована у XVII столітті, але вона була відновлена правителем Костянтином Бринковяну у 1705 році. Це була дуже красива церква, деякі її частини і сьогодні виставлені у Музеї Куртя Веке. На жаль, після її ремонту в 1705 році, протягом часу процес деградації посилився, і тому в 1875 році її було знесено.

В одній із будівель цього монастиря працювала з 1864 року і Ощадкаса вкладів і депозитів, як її спочатку називали, фактично перший Державний банк Румунських князівств. Її було засновано декретом, підписаним князем Александром Іоаном Кузою. Цей перший будинок Ощадбанку мав бути змінений після зведення нинішнього палацу прямо на початковому місці розташування цієї установи. Для будівництва нової будівлі переможцем став проект архітектора Поля Готтро. Історик Дан Фалкан: Пол Готтро був одним з визначних архітекторів того часу. Багато будинків в Бухаресті були зведені за його проектами, однак інженерами-будівельниками були інші особи. Будівельником палацу Ощадбанку був Іон Соколеску. Поль Готтро перепланував Королівський палац і палац Котрочень. Це був одним з тих іноземних архітекторів, в основному французів, які приїхали до Румунії в другій половині ХIХ століття разом з Теофілем Брадо, Альбертом Галлероном, але й швейцарцем Луї Бланком. Те що Бухарест тоді називали Маленьким Парижем є результатом того, що вони прибули сюди і почали будували так як їх навчили у французькій столиці. Крім того, всі румунські архітектори, що працювали в цей період, були вишколені в Парижі, і будували в стилі, якому навчилися там. Тому й Бухарест отримав назву Маленький Париж, бо всі будівлі, побудовані в період з 1880 по 1914 рік, носили на собі відбиток французької архітектури. Палац Ощадбанку нагадує при Малий палац, зараз Музей образотворчих мистецтв Парижа (Le Petit Palais). Поль Готтро почав його будівництво в 1897 році і закінчив в 1900. Це дуже величезна будівля, вражає вона особливо напівкруглим фронтоном при вході, підтримуваним чотирма колонами. Куполи на обох сторонах належать стилю епохи Відродження. Незважаючи на розмір, палац гармонійно, можна сказати, вдало вписується в місцевий ландшафт. Прямо навпроти вулиці розташований колишній Палац Пошти, в даний час Національний історичний музей, побудований точно у той же період, але за проектом архітектора Александра Савулеску.

Усередині, Палац Ощадбанку є настільки ж захоплюючим, як і з-зовні, величезний Зал кас вітає пишним архітектурним декором. З 2005 року, у палаці за проектом Поля Готтро є й Музей Ощадбанку. Тут виставлені предмети, які відзначають еволюцію в часі цього банку: оригінальні документи угод фінансової і банківської діяльності в перші роки банку, банківські продукти з 1880-х років до сьогодення, скарбнички і сейфи міжвоєнного періоду, а також марки, пам’ятні медалі, значки, листівки і т.д.

Ясський палац культури, недавно відкритий як осідок Музейного комплексу Молдова, є, з 1925 року, одним із символів колишньої молдовської столиці. У 1906 році, коли був затверджений проект Палацу адміністрації та юстиції – як його було спочатку названо – нова будівля мала бути побудована на іншому, не менш важливому місці, який однак став руїною: колишньому княжому дворі. Документально засвідчений у 1434 році, Господарський двір Молдови був, у свою чергу, реконструйований кілька разів. Найбільш важливі зміни були зроблені правителями Александром Морузі і Міхаїлом Стурзою на початку XIX століття.

Тим не менш, через сто років постала необхідність його демонтажу і на його старому фундаменті, архітектор Іон Д. Беріндей підняв одну зі своїх найбільш імпозантних будівель. Будівництво триватиме майже 20 років, будучи призупинено як у Першій світовій війні, так і через економічні труднощі. Престижний архітектор, Беріндей збудував і інші імпозантні будівлі в Бухаресті. З-поміж них Палац Кантакузіно – нинішній музей Джордже Енеску – Будинок Ассан, нинішній Будинок вчених у Бухаресті.

Про співробітництво з ясcькою установою розповідає архітектор Сідонія Теодореску, автор книги Великі бухарестські архітектори. Іон Д. Беріндей: Архітектор Іон Д. Беріндей був сконтактований міністром юстиції в 1906 році, який попросив його розробити плани цього палацу. Але слід зазначити, що перший архітектор, про який стало почуто повсюди, теж у 1906 року, який мав проект, що був і схвалений, був архітектор Крістофі Черкез. Відбулися два аукціони з питань проведення будівельних робіт для відновлення палацу, один в лютому 1906 року, у Ясській префектурі, а інший в Бухаресті в червні. Ніхто не знає, що сталося з планами Крістофі Черкеза, але плани теперішнього Палацу культури можна побачити у виданому в 1925 році журналі Ілюстрація, дуже важливому журналі для історії цього палацу, тому що він присвячений урочистому моменту від 11 жовтня 1925 року. Палац був побудований з фінансових надлишків. Є навіть листи, що підтверджують той факт, що хоча потребувалося більше грошей для закінчення будівництва палацу, ніколи не знаходилося для цього грошей. Тому існували й перерви у будівництві і через Першу світову війну, коли в палаці розміщувалися російські війська, а потім він був перетворений на лікарню. Кошти починають надходити в 1921-1922 роках, будівельні роботи тривають до 11 жовтня 1925 року, коли будівлю буде відкрито з великою помпою в присутності короля Фердинанда і королеви Марії. До речі, момент цей був і знятий на фільм.

Іон Д. Беріндей мав й помічників у розробці проекту, як наприклад його сина, випускника Паризької школи образотворчих мистецтв Іон І. Беріндей. Палац був побудований в неоготичному стилі, має 298 приміщень з площею близько 36.000 квадратних метрів. Будинок освітлюється 92 вікнами, а на мансарді іншими 36 стрілчастими вікнами. Між іншим, це було висловленим бажанням архітектора, щоб цей палац був величним. Знов біля мікрофону Сідонія Теодореску: Палац, який є символом міста Ясси, можна вважати проявом пізнього романтизму. Він був побудований в неоготичному стилі, він також є еклектичною будівлею і має безліч геральдичних символів на фасаді. У створені орнаментів посприяли інші майстри, такі як скульптор Еміль Вільгельм Беккер, з яким співпрацював Беріндей і щодо палацу Кантакузіно в Бухаресті. Беккер зробив деякі з цих орнаментів з буа цементу та гіпсу звареного у маслі, винахід Генрі Коанда. Іншою новиною є нові матеріали, використані Беріндеєм як наприклад орнітон для обробки дерев’яної конструкції мансарди з вогнетривкого продукту, в той час як для даху він використав спеціальний матеріал, названий етерніте.

Будівля носить сьогодні назву Палац культури і в ньому знаходяться Історичний музей, Етнографічний музеї, Музей мистецтва та Музей науки Штефан Прокопіу. Музей історії Молдови розташований на першому поверсі в західному крилі будівлі, будучи продовжувачем Музею старожитностей, заснованого Орестом Тафралі у 1916 році. Складається з чотирьох розділів, передісторія і давня історія, середньовічна історія, новітня історія, представляючи основні аспекти розвитку тамтешніх громад, від Палеоліту до Другої світової війни. Етнографічний музей Молдови був заснований в 1943 році, будучи розташований в західному крилі, на 1 і 2 поверхах. Тут ви можете милуватися предметами, що використовувалися жителями Молдови у своїй повсякденній діяльності: у сільському господарстві, виноградарстві, тваринництві, рибальстві, бджільництві. Також можна побачити інтер’єри селянських будинків, пристроїв, що використовувалися у гончарстві, ткацтві, обробці деревини, колекції масок, костюмів і килимів. Багато з цих експонатів мають більше 100 років.

На першому поверсі розташований Музей мистецтва, продовжувач найстарішої картинної галереї в країні, яка діяла при першому сучасному румунському університеті з 1860 року. У музеї виставлені пожертвування Георге Асакі, Скарлата Варнави, А. Донича та інших. Музей має 24 зали для постійних виставок, розподілених у трьох галереях (галерея універсального мистецтва, галерея румунського сучасного мистецтва і галерея сучасного мистецтва) і має художню спадщину у понад 6000 робіт. Музей науки і техніки розташований на першому поверсі Палацу, в східному крилі будівлі і носить назву видатного ясського вченого Штефана Прокопіу. Заснований в 1955 році, музей має 4 відділи: енергетика, телекомунікації, мінералогія – кристалографія, запис і відтворення звуку.

Крім тих чотирьох музеїв, Ясський Палац культури має кілька інших атракціонів. Одним з них є Готичний зал, де ви можете милуватися мозаїкою, що представляє середньовічний bestiarum (грифони, двоголові орли, леви). На першому поверсі розташований Зал воєвод, де зберігаються портрети правителів Молдови та королів Румунії. Красивим є й Зал Генрі Коанда, що був названий так від панелей та ліпних прикрас для внутрішньої обробки стін, здійснених відомим румунським винахідником, із винайденого ним цементу, що імітує колір і звук дубового дерева. З права знаходиться Вартова вежа, залишок Ясського господарського двору, а зліва знаходиться колекція капітелей та інших архітектурних елементів з каменю, згрупованих в Лапідаріумі. У передній частині Палацу культури знаходиться Кінна статуя правителя Штефана Великого, обрамлена двома гарматами Крупп, трофеями з Війни за незалежність. Статуя Штефана Великого була зроблена за планами Георге Асакі і відкрита у 1883 році. Кажуть, що після цього моменту, поет романтик Міхай Емінеску написав знаменитий вірш Дойна (Від Дністра до Тиси).

Серед найбільш відомих дворянських резиденцій неподалік Бухареста фігурує і Палац Штірбей з населеного пункту Буфтя, поряд з садибою Гіка з населеного пункту Кечулаць, садибою Херешть чи палацом Могошоая. Палац розташований на 20-кілометровій відстані від Бухареста. Важливість сім’ї Штірбей та роль, яку вона відіграла в сучасному румунському суспільстві привабили до Буфті протягом часу багатьох особистостей політичного і культурного життя. У 1831 році великий боярин Штірбей був власником тільки частини розташованої на лівому березі ріки Колентіна, однак, внаслідок обміну маєтків із Монастирем Раду Воде від 13 березня 1845 року, отримує маєтки Флемензень та Буфтя.

Таким чином, він збільшує свій маєток великою ділянкою землі, розташованою на правому березі ріки Колентина, яку він залишив у спадок своєму прийомному синові Барбу Штірбею (1811-1869 рр.), господарю Волощини. З дев’яти дітей госпорадя Барбу Штірбея, Александру (1837-1895 рр.) був тим, хто успадкував маєток Буфтя. На ньому був Консервний завод, ватний завод, паровий млин та два заїжджі двори (один розташований у колишній казармі і Заїжджий двір Урлетоаре на теперішньому національному шосе Бухарест-Пітешть), а з іншого боку знаходилися будівлі управління маєтку, помешкання адміністратора, лікарня, аптека, пекарня, житла, склади, конюшні та інші сільськогосподарські споруди. Після смерті Александра Штірбея, його син Барбу Александру Штірбей дав нового блиску маєтку, перетворивши його на одну з найбільших зразкових ферм країни.

Припускається, що палац з Буфті був побудований за проектом архітектора Мішела Саньо, який звів у 1850 році і розташовану неподалік Церкву Успіння Богородиці. Головний фасад палацу розташований з видом на парк. Головний вхід у будівлю знаходиться на східному фасаді. У порівнянні з іншими аналогічними будівлями часу, у цьому відсутній прямий вихід з великого салону. Доступ на невелику терасу здійснювався збоку, вихід будучи захищений навісом з дерев’яними колонами. Барбу Дімітріє Штірбей, правитель Волощини почав будівництво цього палацу в 1850 році, забезпеченого двома вихідними тунелями в разі небезпеки. Його спадкоємці додали до будівлі ще два поверхи та принесли низку суттєвих змін, модних для архітектури тих років, а саме в стилі Тюдорів.

У 1916 році під час Першої світової війни, палац був місцем притулку Королеви Марії та її дітей. Їй подобалося їздити верхом по лісовій території маєтку та прогулюватися з дітьми. Періодом розквіту палацу був той, коли він належав «Білому принцу», як називали Барбу Александра Штірбея, впливового політика, голову Ради Міністрів, тимчасово повіреного у справах фінансів та закордонних справ, почесного члена Румунської академії наук, він будучи також і менеджером Маєтків Королівської родини, головою Адміністративних рад кількох великих банків, товариств і заводів. Прізвисько Білий принц отримав Барбу Штірбей від королеви Марії, дружини короля Фердинанда I, коли ще була вона кронпринцесою. Майбутня королева зустрілася з ним вперше у 1907 році і назвала його білим принцом», через його типову англійську поведінку, елегантність, відмінність і розсуд. Тісний зв’язок між королевою і племінником господаря Барбу Штірбея породив безліч коментарів та жартів на протязі багатьох років. Королева часто відвідувала Буфтю, іноді ночувала там, і була, здається, подругою дружини принца Барбу Штірбея, Надежди. Королеві Марії дуже подобався маєток Штірбей, вона й залишила на папері чудові описи про це.

У 1917 році Палац став місцем поселення маршала Августа фон Макензена і теж тут був укладений мир з центральними державами, підписаний в 5/18 березні 1918 року, внаслідок чого Румунія уступила Добруджу. З плином часу, будівля була поступово розширена, останнє відбулося після Першої світової війни. Верхній поверх південно-східної частини був доповнений новими житловими приміщеннями. На першому поверсі, на одній та іншій сторонах передпокою були розміщені приймальні зали, їдальня, велика вітальня, бібліотека, музичний салон. На другому поверсі були кімнати власників, а на третьому поверсі, кімнати гостей та персоналу. Кухня знаходилася у підвалі.

В кінці 1957 року, парк Штірбей, площею 30 га, із віковими деревами і палацом стали власністю уряду та ЦК Компартії. Після встановлення комуністичного режиму, частина маєтку була використана Кінематографічними студіями Буфтя, а сам палац був перетворений на протокольний будинок для посадовців комуністичного режиму. Перша реставрація пройшла в 1959 році. Якщо до Першої світової війни та між двома світовими війнами, гостями палацу Штірбей були такі письменники як Іон Славич, Васіле Александрі і політики Тіту Майореску та Петре Карп, ані після 1948 року, знаменитості не оминали його. З 1958 по 1959 роки відбулися ремонтні роботи, тобто були реставровані різні елементи фасадів та інтер’єрів Палацу. Зараз палац має 2000 квадратних метрів, що діляться порівну, по 500 кв.м. для кожного поверху. Має він 7 квартир, 2 двомісні кімнати та 2 конференц-зали. Неподалік палацу знаходиться каплиця, теплиці, що простягаються на майже 3 га, вежа, водонапірна вежа, Малий палац, який складається із 6 кімнат, ліс та озеро Буфтя.

Поряд з палацом, у період 1850-1890 рр, була побудована сімейна каплиця, в неоготичному стилі, за проектом австрійського архітектора Теофіла фон Хансена, данського походження, з вівтарем і гробницею, де знаходяться могили господаря Барбу Дімітріє Штірбея, принца Барбу Александра Штірбея та його родичів. Доступ до каплиці здійснюється монументальними сходами, що складаються з двох напівкруглих пандусів, побудованих з каррарського мармуру. У 1992 році в каплиці, Френсіс Форд Коппола зняв кілька сцен з фільму Дракула.

Водонапірна вежа знаходиться на північному сході парку. Її побудовано в 1920 році за проектами архітектора Ангела Саліні для регулювання тиску і витрати води у водопровідній мережі маєтку. Вежа має специфічну архітектуру свого часу.

Палац Росетті – Розновану є однією з визначних культурних памяток східного румунського міста Ясси. Це найбільш грандіозний і з багатою історією палац. У колишній столиці молдовського князівства є багато красивих будівель, такі як Палац культури, Дитячий палац, Палац Белдіман, однак будівля про яку розповім я вам сьогодні зберігає романтичну ауру. Був побудований він на прикінці XVIII століття і відреставрований у період 1830-1833 рр. архітектором Густавом Фрайвальдом, який спроектував і Ясський Митрополитський собор. Зараз у ньому діє мерія міста Ясси.

В цілому, архітектура, внутрішні фрески і статуї, що прикрашали ззовні палац у 1830 році, відносять будівлю до неокласичного стилю, з бароковими оздоблювальними елементами. До 1891 року, коли його було продано державі, будинок був резиденцією родини Росетті — Розновану, найбільш впливової сімї на молдовській політичній арені. Будучи одним з найбільш важливих будинків міста тих часів, він приймав багатьох особистостей і став свідком важливих історичних події князівства Молдови.

Наприкінці XVIII століття (1788 р.), поселяється тут, у цьому Палаці, російський генерал Романов, а пізніше вся російська дипломатія, яка перебувала тут у період Органічного регламенту (1829-1831 рр.). До речі, у 1866 році, сімя Розновану, при підтримці політичних сил з Росії, намагається організувати змову, метою якої було назвати господарем Молдови Нунуце Розновану, але цей план провалюється. Невдалою була й спроба колишнього господаря Міхаїла Стурдзи, що оселився у цьому ж палаці в 1858 році, повернутися до влади, через 10 років після виїзду з країни. Провідні діячі 7-8 десятиліть ХІХ століття житимуть в цій будівлі: король Румунії Кароль I, Наталія Кешку (яка стане королевою Сербії в 1882 році), а також знаменитий композитор і піаніст Джордже Енеску та видатна сопрано Харіклея Дарклее і т.д.

У 1891 році тодішній мер міста Ясси Васіле Погор придбав від родини Розновану цей палац, і від тоді став він будинком Мерії. Між 1893-1894 роками, до будівлі було внесено змін (додано поверх і розсновано каплицю), будівля ставши місцем перебування королівської родини (принца Фердинанда і принцеси Марії). Будівля відіграє важливу роль на сцені історії особливо під час Першої світової війни, між 1916 — 1918 рр, коли діяли тут міністерства, що були тимчасово перенесені з Бухареста до Ясс. У приміщенні, де зараз знаходиться офіс мера, працював сам король Фердинанд І, і в теперішньому Залі засідань місцевої Ради, була скликана в 1918 році, воєнна рада Румунії.

Дослідження ясських істориків виявили, що палац виглядав на музей, із картинами і кольоровим шовком на всіх стінах і стелях, що, на жаль не збереглися до наших днів, із позолоченими поручнями і багатьма цінними предметами, в тому числі вишуканими меблями. Висока і світла будівля колись була оточена величними бічними стінами, і захищена статуями Аполлона і Діани при вході. До сьогодення мало чого збереглося. Наприклад, зберігся в парку перед палацом красивий фонтан, споруджений на запит господаря Григорія Гіка.

Історія палацу Розновану, однак, не позбавлена драматизму. Одна з драм тісно повязана з нащадком першого його власника. Ніколає Розновану закохався у Марію Стурза, дружину Костаке Стурза, з якою утік у світ, і з якою потім одружився. Прокляття переслідувало їх на все життя, пара жила у неповазі та ізоляції, у той час як палац залишився напризволяще. Так що по імпозантній будівлі бродили вночі злодії, у пошуках скарбів. Інша трагедія сталася в зимовий період 1957-1958 рр.. Тоді, у палаці Розновану підпалилася пожежа, а полумя знищило другий поверх і горище, а також знамениті позолочені канделябри.