27 березня 1918 року Бессарабія, або східна Молдова, територія, що знаходиться між Прутом і Дністром, возз’єдналася з Румунією. Російська імперія анексувала цю територію в 1812 році за результатом російсько-османської війни. Возз’єднання 1918 року стало відновленням історичної справедливості, через понад 100 років від російської територіальної анексії, яка відірвала Бессарабію від її державної традиції. Російська окупація Бессарабії означала, особливо після 1830 року, політику просування російськості в зоні конфлікту з Османською імперією. Двадцять два роки потому, у червні 1940 року, Радянський Союз анексував Бессарабію після угоди між Гітлером і Сталіним влітку 1939 року, коли був укладений так званий пакт Ріббентропа – Молотова. У 1941 році Румунія звільнила її, а до 1944 року життя в Бессарабії повернулося у своє природне русло.
Але наприкінці Другої світової війни, починаючи з 1944 року, Радянський Союз знову окупував Бессарабію, як і всю Центральну та Східну Європу, і встановив там режими за власним зразком. Між 1945 і 1989 роками радянська жорстокість обрушилася на жителів Бессарабії у всіх можливих формах: депортації до таборів і в’язниць, переміщення населення, сталінська освіта, інші систематичні порушення фундаментальних прав і свобод людини. Широкий процес радянізації означав створення нової радянської людини через манкуртизацію, тобто через забуття власного походження і стирання пам’яті про минуле.
Румунія була використана як головний ворог в процесі радянізації Бессарабії. Словосполучення «румунські фашисти» було присутнє в кожній згадці про територію на захід від Пруту. Одними з перших жертв радянізації стали пам’ятники, що виражали волю і почуття населення Бессарабії, які репрезентували прихильність більшості бессарабських румунів до своєї ідентичності та приналежності до громадянства Королівства Румунії. Статуї та символи особистостей румунської історії та культури були знесені, знищені та замінені статуями та символами радянського окупанта. Радянські пам’ятники найвищою мірою виражали силу та агресію, як і деякі пам’ятники, представлені танками з гарматами, спрямованими на захід, у бік Румунії.
Але з 1991 року, року розпаду Радянського Союзу, справжньої імперії зла, як назвав її президент США Рональд Рейган, Молдова стала незалежною. Відтоді її мешканці шукають своє походження і намагаються повернутися до форм ідентичності своїх батьків, дідів і прадідів. Одним із кроків, зроблених у цьому напрямку, є демонтаж радянських пам’ятників і відновлення пам’ятників часів, коли Бессарабія була частиною Румунії. У Бухаресті було відкрито виставку 28 відреставрованих румунських пам’ятників румунським господарям, героям, солдатам і священнослужителям, а також сучасним культурним діячам, таким як співаки Дойна та Йон Алдя Теодоровіч.
Виставку відвідала також Юліана Горіа-Костін, посол Республіки Молдова в Бухаресті. «По лівий бік Пруту війна між світлом і темрявою є дуже інтенсивною і фактично триває постійна битва за утвердження нашої ідентичності. Це битва за румунську історію, мову та літературу. Не раз люди стояли на площі Великих Національних Зборів, навіть місяцями поспіль. Перебуваючи на перехресті цивілізацій, ми повинні краще пізнати один одного, ми виразники однієї нації. І в той же час нам потрібно об’єднати наші зусилля, щоби мудро вижити в цьому просторі.»
Починаючи з 1991 року, громадські організації в Республіці Молдова доклали значних зусиль з переміщення оригінальних румунських пам’ятників і пам’ятників, які розповідають громадськості про звірства, скоєні під час радянського варварства. Наприклад, у 2016 році була зведена і освячена копія пам’ятника «Трьом мученикам», який у міжвоєнний період знаходився у столиці Кишиневі. Він присвячений борцям за національну ідею – священику і письменнику Алексею Матеєвичу (1888-1917 рр.), адвокату, журналісту і співаку Сіміону Мурафі (1887-1917 рр.) та інженеру-топографу Андреюю Годороджі (1878-1917 рр.). Усі троє померли у жахливому 1917 році: Матеєвич у віці 29 років, через екзантематичний тиф, а його друзі Мурафа у віці 30 років і Годороджа у віці 39 років, були вбиті бандою більшовицьких катів.
Після війни бессарабський політичний діяч Пантелеймон Галіппа створив комітет зі встановлення пам’ятників усім борцям-юніоністам, серед яких були і троє вищезгаданих діячів. У 1923 році, за ініціативи Товариства «Могили полеглих героїв війни», відбулася церемонія урочистого відкриття пам’ятника Матеєвичу, Мурафі та Годороджі, на якому був присутній і французький генерал Анрі Бертло. Пам’ятник являв собою вертикальну кам’яну плиту, в яку були вмуровані бронзові барельєфні обличчя трьох героїв. На постаменті, перед барельєфами, був бронзовий орел, а під ним напис «Бессарабські апостоли, мученики святої національної справи».
Триметровий пам’ятник був увінчаний румунським гербом між дубовою і лавровою гілками, виконаними у бронзі. Основа пам’ятника мала 4,35 метри завдовжки і 1,92 метри завширшки. Напередодні анексії Бессарабії в червні 1940 року румунська армія демонтувала барельєфи Алексея Матеєвича та Сіміона Мурафи і відправила їх до Бухареста. У 1962 році рештки пам’ятника та дзвіниця перед собором Різдва Христового, де він знаходився, були підірвані радянською армією.
Адвокат Юліан Русановскі, родом з Республіки Молдова, є президентом асоціації «Monumentum». Він захоплюється історією та культурою та присвятив понад чотирнадцять років реставрації історичних пам’яток. За цей час було відновлено понад 60 пам’ятників, побудованих на території між Прутом і Дністром у міжвоєнний період. Відбудова з нуля або реставрація пам’ятників румунським героям, вимагає ретельного дослідження. Так народилася трилогія «Війна пам’ятників».
«Досліджуючи міжвоєнні публікації і особливо тогочасну колекцію Міністерства культури, я був вражений, коли відкрив для себе таку велику кількість пам’ятників, що існували в міжвоєнний період, понад 95% з яких були побудовані на гроші селян, які складали підписні листи для збору коштів за ініціативою священиків. Загалом священики відіграли вирішальну роль у просвітництві та відкритті історичної правди бессарабських румунів. Й обговорюючи з покійним архітектором Євгеном Бизгу, який проєктував наші перші пам’ятники, обсяг документів, які ми виявили, він сказав, що ці документи мають бути викладені у книзі, щоб люди знали про те, що ми маємо, а також, щоби ми використовували цю книгу як робочий інструмент у нашій боротьбі з відновлення, крок за кроком, колишніх пам’ятників. Назву «Війна пам’ятників» мені також запропонував цей архітектор, який, на жаль, не зміг побачити пам’ятник у день його відкриття через безжальну хворобу. Так у 2018 році, через два роки після відкриття пам’ятника трьом мученикам, з’явився перший том «Війна пам’ятників – про долю пам’ятних споруд і творів суспільного значення у міжвоєнний період 1918-1944 рр. у Північній Буковині, Бессарабії та Придністров’ї за часів румунської адміністрації.» Потім у 2022 році з’явився ІІ-й том, який фактично є візитівкою нашої асоціації. У 2022 році ми побудували і відреставрували перші 50 пам’ятників і випустили жовтий том. Після цього з’явився червоний том, щоб завершити синьо-жовто-червону трилогію, кольори нашого прапора, том, який був присвячений героям Румунської армії.»
Юліан Русановскі розповів, що зараз члени асоціації працюють над своїм найамбітнішим проєктом з 2018 року. А саме над завершенням ініціативи міжвоєнного періоду з будівництва статуї Королеви Марії, заввишки 6 метрів, яка буде урочисто відкрита в грудні 2024 року на території кишинівського ліцею, що носить її ім’я.
