Tag: печера

Кілька днів, проведених у повіті Брашов можуть припасти до смаку кожному туристові, незалежно від уподобань. Тут можна займатися культурним туризмом, шопінгом, гірськими видами спорту, незалежно від пори року або просто можна насолоджуватися концертами під відкритим небом. У 17 кілометрів від міста Брашов знаходиться місто Ришнов, що особливо в останні роки, сильно змінилося. Зараз його вважають туристичним призначенням для всієї родини, бо тут можна займатися всіма видами туризму. Зелений та пригодницький туризм дуже розвинені тут. Крім того, кожних вихідних можна слухати концерти симфонічної музики, організовані в ришновській фортеці та інших незвичайних місцях, таких як печера Валя Четецій (укр. мовою – Долина фортеці), про яку розповім я вам сьогодні.

Печера ця була відкрита наприкінці 2010 року, будучи однією з найсучасніших у Південно-Східній Європі. Від спеціальних стежок зі склопластику до екологічно чистого світлодіодного освітлення, сучасні обладнання перетворили печеру на туристичне призначення, оснащене за західними стандартами. Десятки фахівців працювали над модернізацією печери, яка коштувала 100.000 євро.  Вона є частиною  Заповідника “Валя Четецій”, що простягається на території у понад 18.000 га. Печера протяжністю приблизно 958 метрів була виявлена в 1949 році, в результаті гідравлічного вибуху. Перше комплексне дослідження печери було зроблено двома фахівцями у 1958 році, які опубліковали опис та ескіз цієї пам’ятки природи. Доступ до печери, з якої улаштовано 330-метрова ділянка, здійснюється спеціальними стежками з двох боків. Орієнтовна відстань між двома входами становить 150 м прямою лінією. Вони зроблені із склопластику, матеріалу, який раніше використовувався для будівництва перших невидимих літаків. Його перевагою є те, що цей матеріал не усуває біорізноманіття. Завдяки спеціальній системі освітлення зі світлодіодами, кажани можуть жити в цій печері, тому кажуть, що таке світло є екологічним.

За даними офіційного сайту присвяченому цій пам’ятці природи,  природно-охоронювана територія Валя Четецій (укр. Долина фортеці) захищає та зберігає природні елементи екологічного, наукового та ландшафтного значення, представлені карстовими явищами (печера Валя Четецій, скелі та схили Поляни Драгулуй), столітні дерева та флору. На ті ж вебсторінці вказується, що печера належить до категорії печер з односпрямованою вентиляцією, а це означає, що напрямок повітряного потоку змінюється в залежності від сезону: зростаючий взимку і низхідний влітку.  Найважливішим простором у печері є Великий зал, розмір якого складає близько 2.500 кв м, і висота понад 20 м. Стеля Великого залу зберегла відносно незмінний асортимент сталактитів, різних за зовнішнім виглядом і розмірами. Стіни, як правило, покриті витоками кальциту. У південно-західній половині залу є великі розвалені кам’яні блоки. Тут же є і сталагмітова підлога товщиною 10-40 см. Звідси й рушають, у багатьох напрямках, вторинні галереї різних розмірів.

Опинившись у Великій залі, туристи можуть дізнатися від екскурсовода, як печера стала доступною: «1949 рік був дуже дощовим, і в тому місці, де ми знаходимося накопичувалося багато води, і утворилося озеро заввишки 8 метрів. Вода розмила породу під сталагмітовим покриттям. Шматки підлоги відкололися, впали у воду і спричинили так званий гідравлічний вибух. Вони змусили отвір розширитися і зробили його трохи більшим, доступним. У 1949 році кілька молодих хлопців з околиць побачили, що звідти витікає багато води, і були першими, хто набрався сміливості, що піднятися на ліктях і залізти туди. Вони відкрили її! Потім у 1954 році почали приїжджати спелеологи і досліджувати територію. І лише у 2010 році її передали під охорону».   

За словами представників печери, система освітлення дає можливість туристам відчути себе як у крижаному палаці, а також усуває відчуття клаустрофобії. Стіни не здаються такими близькими, а освітлення дає відчуття відкритого простору, навіть якщо це відбувається під землею. Під час печерної екскурсії, яка займає всього 20 хвилин, туристів завжди супроводжує спеціалізований гід. Щоразу під час відвідування печери гід вимикає всі світла в печері, а туристи їхні мобільні телефони, відеокамери, фотоапарати і т. д.), щоб послухати звуки печери. Температура в печері дуже низька, тому влітку рекомендується мати при собі товщий одяг.

Хоча печера зазнала вандалізму після того, як туди увійшли люди, у Великому залі висотою близько 20 метрів і площею 2500 квадратних метрів можна побачити сталактити та сталагміти, які утворилися внаслідок інфільтрації води. У холодну пору року у печері мешкає колонія підковоносів (Rhinolophus hipposideros – лат). Варто згадати, що у печері, завдяки чудовій акустиці Великого залу, регулярно організовуються концерти симфонічної музики у виконанні членів Брашовського філармонічного оркестру.

Туристичні села Бреб в повіті Марамуреш і Половрадж в повіті Горж увійшли до Програми Upgrade міжнародного змагання «Кращі туристичні села – 2024», повідомляє Міністерство економіки, підприємництва і туризму. Результати були оголошені 14 листопада в Картахені де Індіас, Колумбія, на засіданні Виконавчої ради ООН з туризму, спеціалізованої установи Організації Об’єднаних Націй, яка просуває відповідальний, сталий і загальнодоступний туризм.

У цьому році Міністерство економіки, підприємництва та туризму підтримало участь Румунії, подавши шість пропозицій щодо туристичних сіл: Журиловка (повіт Тульча), Венеторь-Нямц (повіт Нямц) і Бреб (повіт Марамуреш), які були відібрані в національному конкурсі 2024 року, а також Половрадж (повіт Горж), Ейбенталь (повіт Мехедінць) і Гура Сіріулуй (повіт Бузеу), відібрані в минулому році. Туристична програма ООН надає підтримку обраним селам у розвитку та покращенні сфер діяльності, визначених як менш розвинені, тим самим підвищуючи їхню конкурентоспроможність на міжнародному туристичному ринку. Ці сільські дестинації знову зможуть подавати заявки на звання «Найкраще туристичне село» за спрощеною процедурою, а також будуть інтегровані у глобальну мережу «Найкращих туристичних сіл», що сприяє обміну інформацією, досвідом та найкращими практиками.

За даними міністерства, у процесі відбору враховувалися критерії, пов’язані з культурними та природними ресурсами, утвердженням та збереженням культурних ресурсів, економічною, соціальною та екологічною сталістю, розвитком та управлінням туризмом і визначенням пріоритетів, інфраструктурою та зв’язком, охороною здоров’я, безпекою та захистом. У цьому ж конкурсі були відібрані й інші сільські дестинації Румунії: Решінарь (повіт Сібіу), село, що було визнане «Кращим туристичним селом» у 2022 році, та Чоканешть (повіт Сучава), що брало участь у Програмі Upgrade у 2023 році.

Вважається що з усіх румунських повітів,  у одному з них – Марамуреші – найкраще можна відчути духовне життя, бо тут найкраще зберіглися цікаві старовинні обряди та звичаї. Столітні традиції прадідів є у них частиною повсякденного життя, бо місцеві жителі досі вдягаються у барвистий народний одяг і носять незвичайні традиційні головні убори. У повіті велика кількість культурних, природних та історичних пам’яток. Серед них особливі дерев’яні церкви, 8 з яких було включено до пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ще в 1999 році. Всі були побудовані в XVII і XVIII століттях, але трохи різняться архітектурним стилем. Хоча не входить до спадщини ЮНЕСКО дерев’яна церква в н.п. Бреб є однією з найбільш відвідуваних релігійних обитель повіту. Невелике село багате на унікальні в Румунії традиції та звичаї, є одним з найбільш цінованих туристичних атракцій Румунії.

Село було включено до списку найкрасивіших сіл Румунії, будучи одним з найбільш сфотографованих місць нашої країни. І це не дивно, якщо думаємо, що туристи, які приїжджають до цього мальовничого куточку країни, особливо під час зимових свят, мають враження, що повернулися в часі. Перші сніжинки, що вкривають традиційні будинки, а також старі дерев’яні паркани та пагорби, перетворюють село на казкове місце. Дерев’яна церква, присвячена Св. арх. Міхаїлу та Гаврилу, є цінною з багатьох точок зору: це одна з найдавніших дерев’яних церков у нашій країні (будучи побудована в 1622 році), має найстарішу вежу дерев’яної церкви, зберігає вражаючу колекцію ікон (з XVII і XVIII ст.) і один із найдавніших настінних розписів. Хоча оригінального документа про будівництво церкви не зберіглося, історичні дослідження виявили, що деревина, використана для будівництва церкви, була вирубана взимку 1621 – 1622 рр. Історики також вважають, що церква була споруджена на місці іншої старішої церкви, гіпотеза, підтверджена письмовими свідченнями, але також церковною вежею, датованою 1531 роком. Рідкісна краса села зачарувала навіть короля Великобританії Чарльза ІІІ, який вирішив придбати тут кілька традиційних дерев’яних будинків. Дізнавшись історію дерев’яної церкви села, він приєднався до акції з реставрації цього релігійного пам’ятника Румунії.

Село Половрадж розташоване в південно-західно-центральній частині країни, в прикарпатському районі повіту Горж, за 50 км від міста Тиргу Жіу та за 60 км від міста Римніку Вилча. Однією з визначних пам’яток села є жіночий однойменний монастир, присвячений Успінню Діви Марії, пам’ятка архітектури 17 століття. Монастирю понад 500 років, він будучи заснований у 1505 році. Про це зазначено в документі, опублікованому князем Басарабом Молодим. Церква монастиря присвячена «Успінню Богоматері» побудована у візантійському стилі з бічними проходами. Вежа має багатокутну форму, широкі ніши, прикрашені у верхній частині і покриті оловом. Неф і притвор просторні, будучи того ж самого розміру. Різьблений з липи іконостас є шедевром давньої румунської скульптури. Притвор у бринкковянському стилі просторий, відкритий, його підтримують вісім кам’яних колон. Там же знаходиться надгробок сестри засновника церкви. Під час австрійського панування в Олтенії, монастир був включений до списку оборонних монастирів. Живопис церкви є надзвичайно цінним як з точки зору іконографії, так і з точки зору технічного виконання. Келії та інші прибудови монастиря розташовані навколо церкви по східному, південному і західному боках, утворюючи разом із внутрішньою стіною справжню оборонну фортецю. Вхід здійснюється масивними воротами з північної сторони, над якою височіє дзвіниця, зведена під час правління князя Костянтина Бринков’яну. Монастир має музейну колекцію, багату колекцію ікон на дереві і склі, з XVIII і XIX століть, а також колекцію давньої книги, понад 3000 книг румунською, слов’янською і грецькою мовами.

До давніх часів відноситься також печера Половрадж, одна з головних атракцій села. Печера розташована на висоті 670 метрів, в районі, що розділяє два гірські масиви. Її загальна довжина в 10,5 кілометрів, з яких доступні для відвідування лише 600 метрів. Вона дуже простора, висока, дуже добре провітрюється. На стелі печери можна побачити природні скульптури, названі на честь того, що надихає глядача: голова дакійця, хижий птах, орел, що налітає, людський скелет, повернутий спиною, людський мозок, змія, що йде по воді, або риба. Існують також фігурки, зроблені з димових відкладень.

Про масив Бучедж кажуть, що він є центром гірської туристичної діяльності в Румунії. Розміром 300 квадратних кілометрів, цей масив простягається на території трьох повітів. Краса природи, марковані стежки доступні кожному, маршрути для альпінізму, гірськолижні схили в мережі курортів, розташованих в цих горах, створюють пропозицію для відпочинку, від якої важко відмовитися. Природний парк Бучедж перекриває весь масив Бучедж.

Сьогоднім нашим гідом буде Александру Колцою, директор парку: «Парк розташований у повітах Димбовіца, Прахова та Брашов. Найбільша його територія знаходиться у повіті Димбовіца, приблизно 16.000 га. Інші 16.000 га розподілені майже порівну між повітами Прахова та Брашов. Ми знаходимося в центрі країни і можу вам сказати, що це найбільш відвідуваний заповідний гірський район в Румунії. У нас розташовані символи гір Бучедж- природні пам’ятники Бабеле і Сфінкс. Окрім цих пам’яток природи, теж тут був зведений пам’ятник Героям, інша туристична атракція для туристів. Сфінкс є символом гір, його можна побачити на листівках, а також на логотипі природного парку Бучедж. Пам’ятник Героям не є природним, але це також символ. Він був побудований між 1926-1928 роками, в пам’ять про героїв, полеглих у Першій світовій війні. Його кілька разів реставрували, останній раз у 2018-2021 роках, і зараз він у дуже хорошому стані».

На території парку існує понад 40 пам’яток природи, а також види фауни та флори, що охороняються природою. Серед них козиця звичайна, яка є емблемою гір Бучедж, ведмідь, олень і глухар. Щодо флори виділяється едельвейс, що дуже відомий і красивий. Але найкраще можна милуватися флорою дотримуючись маркованих маршрутів. Александру Колцою, директор Природного парку Бучедж: «У нас 55 туристичних маршрутів, які пов’язують місцеві громади з туристичними атракціями. У нас є сім тематичних маршрутів, які містять місця відпочинку та інформаційні панелі, що представляють природну спадщину гір Бучедж. Маємо понад 250 затверджених альпіністських маршрутів. Управління парку пропонує відвідувачам туристичну інфраструктуру: центр для відвідувачів у м. Буштень, біля канатної дороги Буштень-Бабеле, інформаційний пункт в районі Пештера. Також є інформаційний пункт у Музеї міста Сіная. Водночас, місце розташування Управління природного парку Бучедж, що у комуні Мороєнь, також є інформаційним пунктом.»

На території природного парку Бучедж є два озера. Вони не дуже великі, але дуже красиві, каже Паул Попа з Національного центру туристичної інформації, що на курорті Сіная: «З міста на гору турист дістається за щонайбільше 25 хвилин. Це велика перевага у порівнянні з іншими курортами, де вам доведеться пройти довгий шлях, щоб дістатися до району, який вас цікавить. Сіная – райське місце для гірських походів. Перші туристичні розмітки для маршрутів – на міському вокзалі. Після того, як турист виходить з поїзда, на нього чекають два маршрути, яких ми називаємо сполучними. Вони досягають висот 1400 і 2000 м. Після близько 30- хвиилиної подорожі вони дістаються піку нашої гори, під назвою Фурніка, найвища точка тут становить 2200 метрів. А далі можна продовжити багато інших подорожей: до пам’яток природи Бабеле і Сфінкс, до хреста Карайман, що на курорті Буштень, до найвищого піку масиву – Ому. Так само туристи можуть спуститися долиною річки Яломіца, до озера Болбоч та до дуже красивої місцевості Пештера. У районі гір Баю є багато велосипедних доріжок. Тут ми розробили цілу мережу велодоріжок».

Назва печери Яломіца походить від річки Яломіца, яка бере свій початок за десять кілометрів від льодовикового цирку Обиршія Яломіцей, розташованого на висоті 2479 метрів. Маноле Топлічану, один з екскурсоводів печери Яломіца розповість про це: Печера Яломіцей розташована в населеному пункті Мороєнь, повіті Димбовіца, на висоті 1560 метрів. Загальна довжина 1208 метрів, з них 480 метрів доступні та облаштовані для відвідувачів. Печера має кілька залів і галерей. Серед найважливіших згадаємо зал імені Міхні Воде, де розташована невелика церква 1508 року, присвячена святим апостолам Петру і Павлу. Потім ви можете відвідати зал Децебала і зал Озер. В останньому є «водоспад живої води». Далі слідує Ведмежий зал, який є найпомітнішим і найкрасивішим залом печери. Його загальна довжина становить 70 метрів. Тут знайдено скелети Ursus spelaeus. Далі йде Водний шлях, а кінцева точка називається Вівтарем».

Александру Колцою, директор Природного парку Бучедж, каже, що завжди є стратегії розвитку території: «Є різні плани здійснення тематичних маршрутів. Ще цієї осені ми хочемо відновити три тематичні маршрути та створити два нових тематичних маршрути, які ознайомлюватимуть туристів із красою гір Бучедж та атракціями, які Управління парку має у цій зоні. З румунськими та іноземними туристами ми входимо у контакт що вихідних, адже рейджери парку щодня на терені. Ми маємо цікаві відгуки від туристів. Природний парк Бучедж має високорозвинену гірськолижну інфраструктуру, особливо в місті Сіная, а також у районі Буштень та Бран. Тому я хочу запросити слухачів ВСРР до нас».

Коротше кажучи, це регіон, де можна побачити багато пам’яток природи, заповідних видів рослин і флори, можна піти в похід і насолодитися пропозицією зимових курортів.

Серед тисячі карпатських печер, мало хто з них мав настільки багате на події минуле як печера Муєрілор з Бая-де-Ф’єр. Розташована вона в дикому місці і має декілька входів. Один з них пропонує відмінну точку спостереження на Південну рівнину, а інший відкривається до густих лісів гори Паринг. Печера Муєрілор була природною фортецею, точкою опору для жителів навколишніх поселень уздовж бурхливої історії. Вона була вирізана в мезозойських вапняках на південній околиці гори Паринг, річкою Галбенул.

Розташований на висоті 1.100 м над рівнем моря, курорт Стина де Вале є оазисом спокою, відпочинку і лікування у самому серці гірського масиву Вледяса. Це місце славиться в першу чергу своїми олиго і залізистими водами, тонічним біокліматом, що характеризується низьким атмосферним тиском, інтенсивною сонячною радіацією і високо іонізованим повітрям. Більше того, географічне положення курорту Стина де Вале пропонує широку палітру незвичайних пейзажів і численних природних пам’яток.

Курорт приймає туристів протягом усього року. Взимку, лижні спуски для займання різними видами спорту легко доступні для туристів. Крім зимових видів спорту, туристи можуть обрати між катанням снігоходами, санками або іншими взятими на прокат транспортними засобами, щоб відвідати прилеглі зони або просто для задоволення. В інших періодах року, курорт може стати відправною точкою для піших прогулянок, так як цей регіон багатий на туристичні маршрути, позначені належним чином, що рушають з регіону Ізворул Мінунілор, або від готелю Ядоліна.

З-поміж найбільш важливих туристичних пунктів курорту числиться Ізворул Мінунілор, символ курорту, а також монастир та церква, які відкриті цілодобово. Маршрути навколо курорту Стина де Вале є, найімовірніше, найважливішою причиною доступності для туристів протягом всього року. Таким чином, ви можете відвідати водоспади Ядоліна, Велул Міресей та кілька інших водоспадів різних розмірів, печеру Мезіад, Водну печеру, Печеру Ведмедів, природні плато Падіш та Четиціле Понорулуй. Курорт рекомендується для будь-якого віку, тут можна проходити лікування від респіраторних захворювань, фізичного та інтелектуального стресу, анемії, рахітизму і порушень росту у дітей.

Від Стина де Вале можна дуже легко дістатися до 3 водоспадів: Ізворул Мінунілор, Ядоліна та Вилул Міресей. Ядоліна вражає багатьох туристів своїм красивим водоспадом в кілька етапів. Кажуть, що тут жив дуже старий майстер, який оволодів мудрістю богів і міг змайструвати будь-що. Секрети богів допомогли йому розгадати таємницю всіх його проблем. Останніми роками, однак, ніхто не чув про нього, а літні люди кажуть, що він переселив свою хатину саме по той бік водоспаду. Там ніхто не турбує його, так що він може спокійно жити.

Вилул Міресей (укр. Фата молодої) – це один з найкрасивіших водоспадів Румунії. Висота води водоспаду перевищує 30 метрів. У зимовий період замерзає кам’яна стіна, будучи відмінним місцем для льодолазіння для ентузіастів цього виду спорту. Стара легенда нагадує, що назва водоспаду походить від того, що давнім давно одна наречена впала з крутої скелі в районі водоспаду, а її вуаль залишилася на скелі. Тоді, весільні гості почали плакати, тим самим утворюючи каскад. Насправді, його назву можна приписати формі водоспаду, що нагадує про фату.

Неподалік від курорту розташована печера Мезіад, яка була оголошена природним пам’ятником, будучи спелеологічним заповідником. Це велика печера, будучи однією з перших в Румунії облаштованих печер і довгий час однією з найдовших печер в нашій країні (завдовжки 4.750 м на декількох рівнях). Її було облаштовано в 1972 році і відкрито для туристів. Печера має три найбільш важливі отвори (різниця між головним входом і найвищою точкою становить 78 м). Туристичні зони не мають конкреції, вони були повністю знищені; але вони були збережені в менш доступних зонах, розташованих на верхньому поверсі. Печерний вхід – гігантський (заввишки 16 м, завширшки – 10 м) і має напівкруглу форму.

Перший зал дуже просторий. Біля правої стіни тече струмок, який перетинає весь головний коридор печери, майже до самого кінця, на відстані близько 270 м. Печера складається з трьох основних секторів: головна галерея, що розташована на нижньому поверсі; перший та другий поверхи. За розміром і структурою галерей, ця печера відіграє велике значення для спелеодосліджень. Вона також має важливі біоспелеологічні залишки, а також антропологічні, які до цих пір лише частково були досліджені. Антропологічні відкриття, зроблені фахівцями спелеологами у 1960 році засвідчили, що Печера Мезіад використовувалась як укриття для доісторичної людини.

На національній дорозі № 66, безпосередньо перед входом у місто Петрошань, є два цікаві пункти туристичного призначення: Печера Болі та руїни дакійської фортеці Беніца. Менш ніж за шість кілометрів від Петрошань розташована Печера Болі (укр. Печера хвороби). Історики стверджують, що вона була заселена ще в епоху неоліту і бронзовій добі. У печері були виявлені два види кажанів, які приголомшують туристів своїм грайливим польотом по Залу кажанів.

Упродовж історії вона стала притулком для торговців, військ, гайдамак, а також партизан, які виступали проти комуністичного режиму. Відомо також що, що ця печера офіційно згадується в віденських літописах на початку 1400-х років. Чому її так цінують? Просто тому, що це одна з небагатьох печер, яка доступна туристам по всій її довжині 460 м через природні явища. Розташована вона на висоті 700 м, точніше в масиві Шуряну, в горах Паринг. Вхід здійснюється через 10-метровий портал. Основна галерея є великого розміру і опускається 3 м. Коли ви прочитаєте назву печери навряд чи подумаєте про те, що у найбільшому залі печери організуються концерти через відмінну акустику. Крім того, внутрішнє освітлення створює неповторну атмосферу через спецефекти.

Вражаючою є назва печери. Чимало спелеологів стверджують, що назва пов’язана із ім’ям сім’ї Болія, яка у XV ст. заволоділа цими землями. З іншого боку, місцеві жителі кажуть, що існує легенда пов’язана з горами Паринг, від яких походить назва печери. Легенда свідчить про те, що колись жив король, на королівство якого відьма послала страшні хвороби. Щоб врятувати королівство, король вирішив відправити більше сміливих юнаків у пошуках відьми, щоб убити її і розсіяти прокляття. На жаль, жодному з них не вдалося зазнати успіху. За наполяганням свого меншого сина, якого звали Паринг, король відправив його у пошуки відьми, хоча він вже не мав ніякої надії на успіх. По дорозі, Паринг почув крики про допомогу, наближившись він побачив впавшу у яму дівчинку. Не вагаючись, сміливий юнак скочив на допомогу дівчині, не знаючи, що вона є молодшою сестрою відьми. Паринг розповів її біду, яка спіткала його королівство. Молода дівчина пообіцяла йому допомогти. Разом вони заманили відьму у печеру і закрили великим каменем вхід до печери. Тоді відьма пообіцяла, що якщо вони випустять її, то вона зруйнує чари. Як пообіцяла, так і зробила. Паринг звільнив її, а люди виздоровилися. З тих пір у пам’ять про відьму, що послала хворобу на королівство, печера була названа Печерою Хвороби. Як нагороду, король подарував своєму молодшому сину найкрасивішу частину свого королівства, залишивши його заснувати власне королівство.

Але легенди передаються з покоління в покоління і притягують магнітом. Таким чином, люди похилого віку розповідають, що у горі в якій вода вирила печеру знаходиться прихований від римлян скарб даків, однак цей скарб захищений жорстоким прокляттям. Місце це ніхто не знає, однак місцеві жителі кажуть що ті, хто упродовж часу зважилися найти вози з дакійським золотом, не повернулися додому.

Інша легенда розповідає про те як один сміливий хлопець, який жив у долині ріки Арс, пішов шукати скарб. Хотів знайти стільки золота, щоб купити собі двох волів. Примари, які захищають скарб, майже не вбили його. Супроводжував його один його друг. Нарешті він знайшов це місце, де був захований цей скарб. Хлопець залишив свого друга там, щоб знати, куди звернутися, і пішов додому за допомогу. Коли повернувся, не знайшов більше свого друга, і місце скарбу змінилося. Тільки за тиждень вернувся він додому, хворий, спраглий і голодний.

Ані гора, на якій побудована дакійська фортеця Беніца, неподалік печери, не уникла історії про дакійский скарб. Місцеві жителі кажуть, що в деяких ночах, чарівні вогні запалюються на пагорбах, в тих місцях, де було поховане прокляте золото, захищене примарами. І теж вони розповідають про таємні ходи печери, про стіни, які відчиняються, і про те як поза підземні галереї були приховані скарби даків. Цілі покоління були проковтнуті печерою після того, як вони увійшли через таємні ходи.