Tag: писанки

Свято Великодня, якому передує
Страсний тиждень, зберігає низку
зональних диференційованих традицій,
але які концентрують у своїй структурі
всю духовну значимість події. Дата
Великодня обчислюється по-різному для
православної та католицької культур,
відповідно, цього року йдеться
про різницю в один
місяць між цими двома
подіями. Пояснює Делія Шуйоган,
етнолог Північного університету
Бая-Маре: «Весняне рівнодення
стає загальним елементом для обчислення
дати Великодня у всіх календарях. Ми
маємо юліанський календар, за яким
слідують православні християни, і
григоріанський, якого дотримуються
римо-католики. Між двома календарями
різниця становить 13 днів. Таким чином,
залежно від двох моментів, обчислюється
й дата Повного Місяця. Якщо у православних,
Повний місяць припадає в неділю, то
Великдень відзначається через тиждень.
Теж так обчислюється дата Великодня за
григоріанським календарем, з різницею
в 13 днів, що генерує й переміщення
відповідної дати. Важливо пам’ятати, що
Великдень – це свято, яке стосується
Місяця, а не Сонця, як це відбувається
у випадку з Різдвом. Це, очевидно,
безпосередньо впливає на традиції та
звичаї. Як правило, римо-католицький
Великдень святкується перед православним.»

Страсний тиждень сповнений глибоких
значень. Весь період відзначається
тверезим ставленням до всіх аспектів
суспільного життя, а
мешканці румунських сіл
поважають таку поведінку
без винятку. Сабіна Іспас, директор
Бухарестського інституту
етнографії та фольклору Костянтина
Бреїлою:
«Особливо два дні навантажені символікою
і ритуальними діями і жестами, які були
абсолютно обов’язковими для традиційного
суспільства. Це Великий Четвер, коли
востаннє поминалися мертві. Давним-давно,
в деяких районах південної Румунії, як
свідчать документи XVI століття,
запалювалися вогні біля місць поховання.
Це не палаючий і спалюючий вогонь, але
той, що носить значення світла. Це форма
вираження божественної енергії, яка
повинна проявлятися протягом подій,
які відбуватимуться в наступні дні і
ночі. Це період, коли щовечора, після
заходу сонця, у церквах відправляються
Денії (специфічні богослужіння Страсного
тижня, що складається з 12 Євангелій). У
Страсний четвер, традиційно фарбують
яйця, приносять в жертву пасхальне ягня
і приготовляють Пасху. Це символічне,
алегоричне навантаження всіх цих дій,
що відбувалися в домогосподарствах і
передували Воскресінню Ісуса Христа в
суботу вночі. Страсна п’ятниця – це день
розп’яття Ісуса Христа на Голгофі, це
найпісніший день Великого посту.»

Дуже важливим є вечір з суботи на неділю.
Ніхто не спить, підпалюються вогні в
садах, а опівночі всі повинні бути
присутніми в церкві. До церкви віряни
приносять палаючі білі свічки. Опівночі
всі свічки гасяться. Ще палаюча свічка
символізує відродження Христа. Палаюче
світло, життя, передається людьми від
однієї свічки до іншої. Ці свічки віряни
приносять додому, бо вони захищають
сім’ю цілий рік. Це унікальна картина -
шлях вірян до своїх домогосподарств із
запаленими свічками. Однак свято не
закінчується цією процесією.
У суботу, в традиційному
суспільстві, люди завершували роботу
і готувалися морально, духовно до свята.
Вони не готувалися до розваг, а до зовсім
іншого. Люди готувалися до цієї виняткової
події, збирання пасхального кошика.
Ніколи, традиційно румуни не споживали
жодну страву до її благословення
священником. Отже, і цей
великодній кошик був також формою
благословення всіх продуктів та страв,
що споживалися за святковим великоднім
столом. Центральним елементом
великоднього кошика була писанка.
Забарвлення писанок та приготування
традиційних страв – основні заняття
цього періоду в домогосподарствах
Румунії. Марамуреш (історичний регіон
на півночі Румунії) є одним із найбільш
консервативних районів що стосується
великодніх звичаїв. Сабіна Іспас пояснює:
«Писанка має, звичайно, єврейське
коріння. Не забудьмо, жовту писанку
поміщали в середині єврейської Пасхи,
а поряд ставили гіркі бур’яни.
Традиційно, у нас яйця фарбували у
червоний колір. Радість різних відтінків
жовтого, зеленого, синього та інших, а
також забарвлення яєць, у наші дні, з
все більш дивними мотивами і не має
абсолютно ніякого відношення до специфіки
свята.»

Постити люди перестають лише
у неділю
вранці, після того, як вони
приносять із церкви кошики
із освяченими традиційними стравами. Освячення
кошиків -
дуже красивий ритуал.
Атмосфера перед
церквами вражаюча:
ряди людей несуть покриті
вишитими рушниками кошики,
кожен із яких є ознакою самобутності
цієї нації. Незалежно від того, як його
святкують, Великдень у всіх регіонах
Румунії залишається нагодою для спільної
радості, дуже важливою подією, що об’єднує
членів сільських громад.

Одним з найважливіших моментів у
християнському календарі є Великдень. Свято Великодня, якому передує
Великий Тиждень, зберігає ряд диференційованих зональних традицій, але які зосереджуються в їхній структурі на
духовному значенні події.

Дата Великодня обчислюється по-різному для православного і католицького
віросповідань, в
цьому році різниця між ними становила один тиждень. Делія Шуйоган, етнолог у Північному
університеті м. Бая-Маре: «Весняне рівнодення стає загальним елементом для обчислення дати Великодня у всіх
календарях. Ми маємо юліанський календар, за яким слідують православні християни, і григоріанський, якого
дотримуються римо-католики. Між двома календарями існує різниця в 13 днів. Таким чином,
залежно від двох моментів, обчислюється й дата Повного Місяця. Якщо у православних, Повний місяць падає в неділю, то Великдень відзначається
через тиждень. Те ж саме обчислюється за григоріанським календарем, з
різницею в 13 днів, що генерує й переміщення відповідної дати. Важливо запам’ятати, що Великдень
– це свято, яке
стосується Місяця, а не Сонця, як це відбувається у випадку Різдва Христового. Це, очевидно, безпосередньо
впливає на традиції та звичаї. Як правило, римо-католицький
Великдень святкується
перед православним.»

Весь Страсний тиждень рясніє глибокою
символікою.
Сабіна Іспас, директор Бухарестскього інституту етнографії і фольклору Костянтина Браїлою: «Особливо два дні навантажені символікою і ритуальними діями і
жестами, які були абсолютно обов’язковими для традиційного суспільства. Це
Великий Четвер, коли востаннє поминалися мертві. Давним-давно, в деяких
районах південної Румунії, як свідчать деякі документи XVI століття, запалювалися вогні біля місць
поховання. Це не
палаючий і спалюючий вогонь, але той, що носить значення світла. Це форма вираження
божественної енергії, яка повинна проявлятися протягом подій, які відбуватимуться в наступні дні і ночі. Це
період, коли щовечора, після заходу сонця, у
церквах відправляються Денії (специфічні богослужіння Страсного тижня, що складається з 12 Євангелій). У Страсний четвер, традиційно фарбували яйця, приносили в жертву пасхальне ягня і приготовляють
Пасху. Це було
символічне, алегоричне навантаження всіх цих дій, що відбувалися в домогосподарствах і передували Воскресінню Ісуса
Христа в суботу
вночі. У Страсну п’ятницю розіп’яли Ісуса Христа на Голгофі, це найпісніший день Великого посту.»

Дуже важливим є
вечір з суботи на неділю. Ніхто не
спить, підпалюються вогні в садах, а
опівночі всі повинні бути присутніми в церкві. До церкви
віряни приносять палаючі білі свічки. Опівночі всі свічки гасяться. Ще палаюча
свічка символізує відродження Христа. Палаюче світло, життя, передається людьми
від однієї свічки до іншої. Ці свічки віряни приносять
додому, бо вони захищають сім’ю цілий рік. Це унікальна картина – шлях
вірян до своїх домогосподарств із запаленими свічками. Однак свято
не закінчується цією процесією. Сабіна Іспас: «У суботу в традиційному
суспільстві, люди завершували роботу і готувалися
морально, духовно до свята. Вони не
готувалися до розваг, а до зовсім іншого. Люди готувалися до цієї
виняткової події, збирання пасхального кошика.
Ніколи, традиційно румуни не споживали
жодну страву до її благословення
священником. Цей великодній кошик був також
формою благословення всіх продуктів та страв, що споживалися за святковим
великоднім столом.»

Писанки є, мабуть, найважливішим пасхальним
символом. Сабіна
Іспас пояснює: «Писанка
має, звичайно,
єврейське коріння. Не забудьмо, жовту писанку поміщали в середині єврейської Пасхи, а поряд
ставилися гіркі
бур’яни. Традиційно, у нас яйця фарбували у червоний колір. Радість різних відтінків жовтого, зеленого, синього
та інших, а також прикрашення яєць, у наші дні, з все більш дивними мотивами і не має абсолютно ніякого відношення
до специфіки свята. Яйця фарбували в червоний колір».

Незалежно від того, як його
святкують, Великдень
у всіх регіонах Румунії залишається нагодою для спільної радості, дуже важливою
подією, що об’єднує членів сільських громад.

Однією з важливих ритуальних страв під час Великодніх свят
вважається великоднє яйце – здебільшого розписане, розмальоване чи просто
забарвлене в один колір. Чарівна сила писанки була й у тому, що вона писалась
чистим бджолиним воском. Споконвічне прагнення буковинців розмальовувати
писанки передавалося від батька до сина. Тому майже у кожному прикарпатському селі
Сучавського повіту є менший чи більший музей писанок. Серед них найвідомішими
осередками писанкарства є Бродина, Улма, Сучевіца, Молдовіца, Чокенешть та Вама.

У селі Вама розташований найбільший такого роду в Румунії Музей писанок.
Заснувала його писанкарка Летіція Оршівська, викладач за фахом, володар багатьох
міжнародних нагород і відзнак. Протягом багатьох років, від коли музей відкрив
свої двері для публіки, писанкарці вдалося зібрати велику колекцію з більш ніж
7000 писанок, розділених на дві основні категорії: буковинські писанки і
міжнародна колекція, до якої входять понад 2.000 писанок із 82 країн зі всіх
континентів. Це писанки із страусових, гусячих, черепашачих, лебединих яєц тощо,
або з каменю, кераміки чи скла, зізнається Летіція Оршівська: «До них додаються відомі і красиві буковинські писанки. У цьому музеї можна виявити еволюцію писанки
протягом часу. У колишній Буковині,
писанки розписували використовуючи унікальний, домінуючий елемент, однак з
тими кольорами землі,
які до цих пір зустрічаються на буковинських вишиванках і килимах. Фарби походили з природних
барвників, такі як трава, цибулина, буряк
та вугілля. У цьому музеї, також виставлені
писанки, що належать моїй
родині вже 50, або
навіть 100 років. Освячену на Великдень писанку колись тримали у вікнах, щоб захистити домівку від злих духів».

Перша техніка фарбування писанок
називалася технікою хустини і передбачала три послідовні фарбування.Цю техніку використовували в основному у Східній Європі. Згодом на Буковині з’явилася
спеціальна техніка, каже Летіція Оршівська, куратор Музею писанки у селі Вама:
«На Буковині використовується також
інша техніка оздоблення яйця
рельєфним воском і вона унікальна у світі. Пояс є унікальним, а кінцівки писанки обов’язково опрацьовані геометричними мотивами. Всім буковинським писанкам характерні мова кольорів та
мотивів. Коли елемент є
унікальним по всій поверхні писанки, це повідомлення
для однієї людини. Дубльовані елементи завжди призначені сім’ї, а три елементи разом представляють на буковинській писанці сім’ю з дітьми. На яєчному поясі завжди розписується символ
життя. Воно представлене ​​основним елементом, ромбом, який на
Буковині називається хустиною, і символізує народження, подорослішання
і кінець життєвого циклу. Послідовність ромбів означає
послідовність поколінь, цей
мотив будучи для самого скульптора Костянтина Бринкуша натхненням для створення свого монументального пам’ятника «Безкінечна колона».»

Раніше використовувалися лише кольори землі, кольори народного костюму, які в буковинській культурі
являли собою достаток, процвітання, результат людської праці. Потім техніка диверсифікувалася і
з’явилася справжня мова кольорів: «Невеликі
громади навколо монастирів
почали оздоблювати писанки в домінантному кольорі фрески. Червоний колір завжди
представляв колір божественності для буковинців,
жовтий колір – процвітання і благо, а блакитний – душевний спокій. Тим
часом, однак, писанкарки також додали зелений колір, колір
життя, здоров’я, але перш за все надії. Це зелений колір монастиря Сучевіца.»

Починаючи з 1 квітня Музей писанок у селі Вама можна буде відвідати протягом
тижня з 9-ої по 18 годину, а в неділю з 9-ої по 14 годину.Радимо вам, також, обов’язково
відвідати інший своєрідний Музей писанок. Це приватний музей народної майстрині
Лучії Кондрі, в гірському селі Молдовіца, в якому виставлені 5.000 її писанок.
Протягом життя вона розписала понад 10.000 писанок і має індивідуальний підхід
до кожного туриста, незалежно від того, з якого куточку континенту він
походить. Про бельгійців, наприклад, вона каже, що їх вишивка і в’язані вироби
подібні на румунських. Тому писанки для бельгійців будуть обов’язково з
мережива. Лучія Кондря упродовж 15 років взяла участь у понад 100 міжнародних
виставках, а кожна зроблена нею писанка є справжнім шедевром. Оригінальний
орнамент писанок, не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією
колориту, він несе прадавні символи світосприймання і природи, єднає з
традицією минулого. Сам звичай писанок має витоки з символічного значення яйця,
яке майже у всіх народів світу вважалося джерелом життя, символом сонця. Безліч
легенд і міфів народів світу пов’язані з культом яйця.

Неподалік села Молдовіца, розташоване інше село, що славиться своїми
народними майстрами з розпису писанок – Чокенешть. Там щороку, напередодні
Великодня, проходить фестиваль присвячений писанкарству. Цього року, 14
квітня, на XIV-му Національному
фестивалі писанок взяли участь понад 100 народних майстрів зі всіх куточків
країни. До програми заходів увійшли майстер-класи з писанкарства, поетичні
моменти, релігійні пісні, театральні вечори і виставки писанок.

А в селі Палтін живе писанкарка Філотея Дражміч, українка, яка створила у
себе в хатині Музей писанки. Серед безлічі писанок там є і старовинні, яким
понад сто років, і створені самою майстринею. Писанки Філотеї Дражміч перестають
бути суто атрибутом Великодня і стають самостійними витворами, на яких
знаходять своє місце і стародавні орнаменти, і квіти, й навіть різдвяні
дзвіночки. А якщо говорити про яйця-писанки, то один з найбільших пам’ятників у
світі присвячений писанці розташований теж в Буковині, у місті Сучава. Висота
яйця пам’ятника складає 7,25 м, діаметр – 4,60 м, а вага – майже дві тонни.

Буковина, що розташована в північній Румунії та складається
з Сучавського та Ботошанського повітів, завжди
приваблювала туристів, особливо під час релігійних свят. Більшість тутешніх церков були зведені за кошти різних румунських господарів, а на свята народний
костюм досі залишається невід’ємним атрибутом мешканців тутешніх
сіл. У цій частині Румунії кожного туриста чекає
чудовий досвід. Екскурсію можна почати, наприклад з Музею писанки в селі Вама, де представлена колекція з понад 7000 крашанок і писанок. Близько 3500 приходять з 82 країн і всіх
п’ятьох континентах.

Летиція Оршинські, викладач текстильного
та декоративного мистецтва, член Академії традиційних мистецтв Румунії розповідає. «У Буковині
в минулому яйця фарбували та прикрашали простими, великими
елементами, з домінантним мотивом і тими ж кольорами землі, що
писанки були повними, але оскільки вони нелаковані з часом білок вийшов через
пори в шкарлупі, а жовток всох. Їх тримали, щоб оберігати хату, особливо від грому і блискавки. Свячені на Великдень писанки ставили й на вікна як оберіг від зовнішніх бід. Крім того, якщо в будинку є дівчата на виданні, в народі кажуть, що ці писанки захищають їх від пристріту і прискорюють успішний шлюб. У наші дні техніка писанкарства розвинулася. До речі, в залежності від інтенсивності кольору, можна було дізнатися який сімейний статус має мешканка Буковини. Червоний
колір був для неодружених дівчат,
темно-червоний до коричневого для заміжніх жінок, а чорний для вдів. У Буковині ви також зустрінете унікальну в світі техніку виготовлення писанки восково-рельєфним
способом.»

Теж на півночі Румунії, але дещо західніше знаходиться
Мараморощина, настільки знаменитий регіон, що його не можна не виключити до списку
обов’язкових місць призначення, особливо на
Великдень. Говорить Дан Карпов, представник Бюро туристичної
інформації в Марамуреському повіті. «В будь-якому куточку
Мараморощини, Великдень святкується з дотриманням всіх обрядів і звичаїв. Скрізь
традиції поєднуються з сучасним життям, але ви побачите, наприклад, як всі місцеві
жителі одягають народний костюм. Великодні звичаї свято зберігають скрізь. Мараморощина дедалі є одним з
найулюбленіших місць відпочинку, що змушує
нас завжди оновлювати нашу пропозицію, аби відповідати
очікуванням клієнтів. Наші туристичні принади увійшли до відомих маршрутів. Найпопулярнішою атракцією залишається вузькоколійний потяг Моканіца. Так само ми єдиний повіт, що має
вісім об’єктів, занесених до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, тому створили спеціальний туристичний
маршрут. Крім цього ми маємо старі дерев’яні церкви, гідні включення до цього
списку ЮНЕСКО.
Останнім часом стрімко розвивається й гірський туризм, туристи цінують той факт, що у нас є 80-кілометровий
велосипедний маршрут, на якому не зустрінеш жодного автомобіля.»

Клаудія Андрон, голова Асоціації з просування та розвитку туризму в повіті Бістріца Несеуд, доповнює Великодню пропозицію запрошенням відвідати винні льохи. «Є дуже багато гарних місць та агротуристичні пансіонати,
де ви можете побачити, як святкують Великдень у повіті
Бістріца Несеуд. У нас є дуже красиві церкви,
де можна взяти участь у святковому богослужінні на
Великдень. Має дуже гарні звичаї, як наприклад Обливання дівчат. Це традиція обливати незаміжніх дівчат на другий день
Великодня. Я щиро раджу всім провести Великдень у Бістріца-Несеудському
повіті, ви не пошкодуєте. Це не тільки можливість побачити гарні місця, а й чудовий досвід. Наприклад Винний
шлях. На початку XVII-го століття сакси заклали перші виноградники, в комуністичні роки вони були збережені, але
після 1989 року вони були знищені. Проте кілька років
тому, група місцевих фермерів вирішила відродити традицію вина у Бістріца Несеуд. У нас є гарні винні льохи, які готові прийняти туристів для дегустації у будь-яку пору року.»

Розташований у Трансильванії, Совата є бальнекліматичним курортом, відомим в Європі з
1850 року, особливо для лікування шлункових захворювань. Качо Марта є представником місцевого готельного
комплексу. «Великодній пакет у чотиризірковому готелі
включає три
ночі у двомісному номері зі сніданком та вечерею у вигляді шведського столу. На 8 квітня ми
також підготували святковий обід. Вхід до SPA-центру вільний, а для дітей ми підготували різні розважальні програми.
Пакет коштує 960 леїв (207 євро) на особу в двомісному номері.»

Киньте море, киньте пляжі,
гайда в табори у Стражі!. Під цим гаслом просуває відомий курорт на
південному заході Румунії Міхай Думітрашку, директор тризіркової вілли. «Крім того, що цей курорт дуже популярний взимку, за останні роки він став дуже
популярним улітку, з огляду на те, що знаходиться поруч з
найважливішими визначними туристичними пам’ятками повіту Хунедоара: Замком Хуніадів, Монастирем Пріслоп, печерою Болій та гірським масивом Ретезат. Особливо рекомендую відвідати курорт Стража на Великдень. У нас є чудовий пакет, який включає в себе
відвідування Скиту Стража та ходу
Хрестовою дорогою, найдовшою в Східній Європі. Ми пропонуємо пакети на чотири або п’ять ночей за ціною 595
леїв (127 євро), що включають розміщення, напівпансіон та святковий стіл на Великдень.»

Лучіан Церану, власник пансіонату в горах Апусень запрошує нас на відпочинок далеко від цивілізації. «Це забуте світом місце, де панують радість, краса і спокій. Якщо вирішите
приїхати до нас в долину річки Гарда, проїдете побудований нами міст і знайдете Рай на землі. Усі страви ми
робимо з того, що вирощуємо в городі. Разом ми спечемо хліб у печі, ви зможете спробувати напій, виготовлений господинею Ленуцою, який називається Радість лісу. А якщо залишитися у нас на тиждень, то зможете насолодитися печерами, озерами,
ущелинами, водоспадами та гірськими річками.»

Навіть якщо є багато
пропозицій провести Великодній відпочинок у готелях Румунії, найкращим варіантом є розміщення в сільських пансіонатах. Таким
чином, ви будете набагато ближче до традицій та звичаїв кожного регіону Румунії
і це буде незабутнім досвідом.

9 квітня, на Вербну неділю, у місцевості
Молдовіца відбувся XI-ий щорічний Фестиваль Писанок, організований мерією, міською радою та
Музеєм писанок Лучії Кондрї з Модовіци.

З цієї нагоди пройшов і конкурс, який мав чотири розділи:
писанки, гастрономія, народний одяг та народне мистецтво. Фестиваль-конкурс спрямований на збереження та розвиток культурних і
ремісничих традицій, зокрема української меншини, тобто гуцулів, які проживають
у цьому регіоні.

Учні Технологічного ліцею імені Василя Кочі з
Молдовіци успішно взяли участь у цьому фестивалі та виконали релігійні пісні й вірші з нагоди Вербної неділі.

У
християнському календарі одним з найважливіших святом є Воскресіння Господнє.
Свято Великодня зберігає ряд традицій, що в різних регіонах мають певну
специфіку, але які містять у своїй структурі духовне значення події.

Дата
Великодня обчислюється по-різному у православних та католиків, цього року віряни
східного обряду святкують Воскресіння Господнє на тиждень пізніше. Делія
Суйоган, етнолог Північного університету міста Бая Маре розповідає: Весняне
рівнодення є загальним елементом для обчислення дати Великоднього свята у всіх видах календарів. Ми,
православні, використовуємо юліанський
календар, а католики – григоріанський. Різниця між цими двома календарями
складає 13 днів. Весняне рівнодення за григоріанським календарем випало на 8
березня, а за юліанським календарем – на 21 березня. Таким чином, точкою
відліку прийнято вважати найближчий до весняного рівнодення повний місяць. У
православних, якщо повний місяць припадає на неділю, то Великдень святкується
через тиждень. Так само розраховується і за григоріанським календарем, з
різницею в 13 днів, що призводить до зміни дати. Важливо запам’ятати, що
Великдень – це свято, пов’язане з місяцем, а не із Сонцем, як це відбувається
на Різдво. Звичайно ж, що це має прямий вплив на традиції і звичаї. Як правило,
католицький Великдень святкується раніше православного.

Чистий
тиждень перед Великоднем сповнений глибокого змісту. Про це розповідає директор
Бухарестського Інституту етнографії та фольклору ім. Константіна Бреїлою Сабіна
Іспас: Є два дні, дуже насичені смислами та ритуальними діями й жестами, які
для традиційного суспільства були абсолютно обов’язковими. Це Чистий четвер,
під час якого проводилося останнє згадування померлих. Раніше, в деяких районах
на півдні Румунії, як зазначено в деяких документах XVI-го століття, проводилося оплакування та обкурювання могил
ладаном, запалювалися вогні. Це не вогонь, який горить і споживає, а той, який
несе значення світла. Це форма вираження божественної енергії, яка буде
проявлятися протягом подій, що відбудуться в наступні дні й ночі. Це період,
коли щовечора після заходу сонця відправляються літургії (прим.ав. -
богослужіння Страсного тижня). На Страсний Четвер проводиться літургія з
читання 12 Євангелій. За традиціями, у цей четвер люди фарбують яйця, ріжуть
ягнят та печуть паски. Це несло символічний заряд, алегоричний для всіх тих
дій, які мали місце в домашньому господарстві й описувало все те, що означає
Воскресіння в суботню ніч. У Страсну п’ятницю відзначають поховання Ісуса.
Зазвичай люди менше їдять або дотримуються найсуворішого посту, що називається
чорним постом. У дворах церков запалюють вогнища, як і в ніч Воскресіння.

Дуже
важлива ніч із суботи на неділю. В цю ніч не сплять, запалюють вогнища, а
опівночі всі повинні бути присутніми в церкві, аби взяти світло. Це світло,
принесене додому, захищає сім’ю весь рік. Це унікальна картина – дорога додому
всіх членів традиційної громади із запаленими свічками. І свято не завершується
цією процесією. Сабіна Іспас: У традиційному суспільстві в суботу не
працювали, люди готувалися морально і духовно. Не до розваги, яка все одно не
означала пісні, ігри, веселощі та багато їжі. Це зовсім інше. Люди готувалися
до цієї виняткової події, готували великодні кошики. Ніколи в народній
румунській традиції на це свято не вживали жодний продукт, незалежно від його
виду, перш ніж його освятити. Отже, цей великодній кошик був формою
благословення всього того, що повинні були споживати за святковим ритуальним
великоднім столом, на якому обов’язково мають бути фарбовані варені яйця.

Писанки
і крашанки є, мабуть, найважливішим великоднім символом. З подробицями Сабіна
Іспас: Фарбоване яйце походить, звичайно ж, із єврейської традиції. На
єврейському великодньому підносі в центрі клалося жовте яйце поруч із гіркими
травами. У нас яйце традиційно фарбується в червоний колір. Радість різних
відтінків жовтого, зеленого, синього та інших кольорів, як і прикрашання яйця,
зараз все дивнішими мотивами як кішками, цуценятами та героями мультфільмів, не
мають нічого спільного зі специфікою свята. Яйця фарбувалися в червоний колір,
а якщо вони прикрашалися, то лише зображенням хреста, колоска, риби і, зовсім
віднедавна, листками рослин.

Незалежно
від того, як його святкують, у всіх районах Румунії Великдень залишається
нагодою для розділеної радості, дуже важливою подією, що об’єднує докупи членів
родини.

Писанка це найбільш витончений витвір народу, який чарує дивовижною, незвичайною красою. Вона є символом весни, сонця, повернення природи до життя. Писанка від писанки відрізняється, але гуцульську писанку знає весь світ. Про техніку розпису писанок, чудовий колорит, про широку гаму зображених мотивів, символіку, а також про традиції та обряди пов’язані з ними розповість гість нашої передачі, вчителька Віоріка Негуре з села Палтину Сучавського повіту.

Учителька Віоріка Негури стверджує, що людина, яка милується писанками стає добрішою та ласкавішою: ”Упродовж століть звичай розписувати курячі, каченяті, гусячі яйця переріс у чудове народне мистецтво. Із писанкою на Великдень пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу та здоров’я. Мистецтво писати писанки приходить від серця, від душі та Бога. Дивуєшся як звичайні люди за допомогою воску, фарби, писачка створюють високохудожні твори. Якщо людина бере у руки писанку, вона стає добрішою та ласкавішою. Гуцульські дівчата на Великдень дарують парубкам біля церкви найкращі писанки, віруючи у кращу долю. У писанці закладена магія наших жінок, яка приносить здоров’я, довголіття, силу, щастя та багатство. Ще у давні часи у нашому селі Палтин перед Великодніх свят, жінки намагалися придбати якомога більше яєць з якими йшли до писанкарки. Давно писанкарки старалися розписувати яйця до сходу сонця. Мотиви, елементи розпису пов’язані із життям, побутом, звичаєм та фольклором гуцулів. Назва писанки походить від писати, тобто прикрашати орнаментом.”

Далі ми дізнаємось про кольори, які вживали гуцули у минулому: ”Для розмальовування писанок у давнину вживали фарби рослинного походження, наприклад жовту фарбу виварювали із кори дикої яблуні, зелену варили із луски молодого соняшника, темній колір із дубової кори, фіолетовий із кори чорної вільхи. Існувало таке повірювання, що борони Боже, аби хтось увійшов до хати, коли розписували писанки. Ґаздиня відразу шепотіла: “Сіль тобі в очах, кремінь у зубах. Як не шкодить земля воскові, так аби не пошкодили твої очі моїм писанкам.”

Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць: ”Техніка розпису писанок — воскова. Контури орнаментальних мотивів наносяться на яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки (як кажуть гуцулки). Давно виварювали яйця, а тепер вибирають жовток і білок, а потім вимивають дуже добре яйце водою та оцтом, витирають його і малюють контур воском. На біле яйце наносять мотиви, після чого його опускають у різні фарби. Спочатку наприклад, у жовту фарбу, потім робиться інший мотив по жовтій фарбі і яйце опускається у червоний колір, робиться інший мотив на червоному кольорі і на кінець на чорному. Наприкінці яйця розігрівають, з нього обережно стирається віск хусткою або білим полотном. Давно хусткою, якою витирали писанки зберігали, щоб обкурювали для лікування хворих на пропасницю. Потім писанки складають у черепну посудину. “

Розпис яєць у гуцулів характеризується багатством рослинних і тваринних мотивів, а останнім часом багато інших, які мають свою символіку: ”Всі ці мотиви у природі мають свої назви: дубовий лист, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні, птахи. Кривулька символізує нитку життя, вічність сонячного руху. Безконечник означає повторення, вічність. Знак сонця та вогню є символами величності Бога. Трикутник є символом чоловічої та жіночої сили у сім’ї. Блискавка значить Небесний вогонь, драбинка символізує устремління людини до вищого, дерево відоме як дерево життя, риба є символом душі Христа. Як новина, у нашому селі писанкарки почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа та Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Окремі писанкарки переплітають ці мотиви з геометричними розписами, таким чином писанки стають дорожчими. Вони вимагають спеціальної підготовки, але користуються великим успіхом.”

Кольорова гама розписів писанок будується переважно на жовтих кольорах, але в останні роки традиційна їхня кольорова палітра поповнилася голубими, ліловими, червоними, рожевими та фіолетовими фарбами: ”Вживаються теплі кольори жовтий, оранжевий, червоний. Тепер менше вживаються природні кольори, а більше хімічні. Останнім часом вживаються і голубі та зелені кольори. Символіка кольору писанок у нашому селі мала і має велике значення, темний колір це символ святої землі, червоний символізує життя — вогонь небесний це символ сили, здоров’я, любові, білий колір символізує чистоту — символ безгрішного життя, жовтий колір це достаток, колір сонця, який охороняє від злих сил. Зелений колір символізує весну, воскресіння природи. “

Гуцульські писанкарки зі усією душею й любов’ю ставляться до цього мистецтва, пишуть писанки, але й передають свої безцінні знання й уміння дітям, зберігаючи давні традиції: ”Якщо давно у селі було лише кілька жінок, які займалися писанкарством, тепер у нашому селі майже у кожній домівці пишуться гарні писанки, тому кількість писанкарок постійно зростає. Цей звичай перебирають і малі діти, які стараються зберігати і продовжити його. Окремі жінки, як Анич Віоріка, Askjantz Дражміч Філофтея, Феркал Валерія, Петронела Ясіновська беруть участь у ярмарках народної творчості не лише у Румунії, але і закордоном у Парижі, Берліні, Гамбурзі. Їх імена знаходяться у каталогах європейських писанкарок та використовуються у канадських рекламах. Роботи гуцульських писанкарок експоновані і у монастирях, музеях, церквах. Наші гуцулки здобули міжнародної слави.“

Які традиції та легенди пов’язані з писанками ми дізнаємось від Віоріки Негури: ”У нашому селі, давно розпис писанок був пов’язаний з різними легендами, магічними силами і символами. Наприклад, воду треба було брати лише до сходу сонця з трьох джерел, варити яйця у трьох глиняних посудинах теж до сходу сонця. Тепер вже майже ніхто не вірить у ці стародавні звичаї та пишуть писанки майже протягом всього року, яких продають туристам з Франції, Австрії, Італії, Німеччини і навіть з Америки.”

Уже стало традицією, щоб з нагоди Великодніх свят у селі Палтину розгорталися конкурси писанкарства та різні фестивалі звичаїв, традицій та обрядів : “У нашому селі часто організуються конкурси писанкарства та різні фестивалі великодніх звичаїв, традицій та обрядів в гуцулів. Також, цього року з нашого села багато писанкарок взяли участь у виставці, яка відбулася у місті Гура-Гуморулуй на тему” Великодні звичаї і традиції”. Вони представли і продавали найкращі писанки.”

Пані Віоріка Негури стверджує, що найважливішим є той факт, що гуцули завжди приділяли особливу увагу розпису писанкам, які є символом українського мистецтва: ”Писанкарство має зараз масовий характер, виникла навіть конкуренція, багато стародавніх звичаїв зберігаються у гуцулів, але писанку у наші дні використовують як символ українського мистецтва і головне, що сьогодні відроджується традиція писанкарства. У селах де проживають гуцули ніколи писанкарство не забороняли і навіть до грудневої революції організувалися місцеві, повітові та національні виставки. “Доки будуть писаночки на світ писати, доти люд наш буде жити і край наш процвітати.”

Шановні радіослухачі, бажаємо Вам життя прекрасного як великодні писанки, світла і добра, міцного здоров’я, миру, злагоди та щасливих Великодніх Свят!

Писанка це найбільш витончений витвір народу, який чарує дивовижною, незвичайною красою. Вона є символом весни, сонця, повернення природи до життя. Писанка від писанки відрізняється, але гуцульську писанку знає весь світ. Про техніку розпису писанок, чудовий колорит, про широку гаму зображених мотивів, символіку, а також про традиції та обряди пов’язані з ними розповість гість нашої передачі, вчителька Віоріка Негуре з села Палтину Сучавського повіту.

Учителька Віоріка Негури стверджує, що людина, яка милується писанками стає добрішою та ласкавішою: ”Упродовж століть звичай розписувати курячі, каченяті, гусячі яйця переріс у чудове народне мистецтво. Із писанкою на Великдень пов’язують сподівання на краще життя, добробут, силу та здоров’я. Мистецтво писати писанки приходить від серця, від душі та Бога. Дивуєшся як звичайні люди за допомогою воску, фарби, писачка створюють високохудожні твори. Якщо людина бере у руки писанку, вона стає добрішою та ласкавішою. Гуцульські дівчата на Великдень дарують парубкам біля церкви найкращі писанки, віруючи у кращу долю. У писанці закладена магія наших жінок, яка приносить здоров’я, довголіття, силу, щастя та багатство. Ще у давні часи у нашому селі Палтин перед Великодніх свят, жінки намагалися придбати якомога більше яєць з якими йшли до писанкарки. Давно писанкарки старалися розписувати яйця до сходу сонця. Мотиви, елементи розпису пов’язані із життям, побутом, звичаєм та фольклором гуцулів. Назва писанки походить від писати, тобто прикрашати орнаментом.”

Далі ми дізнаємось про кольори, які вживали гуцули у минулому: ”Для розмальовування писанок у давнину вживали фарби рослинного походження, наприклад жовту фарбу виварювали із кори дикої яблуні, зелену варили із луски молодого соняшника, темній колір із дубової кори, фіолетовий із кори чорної вільхи. Існувало таке повірювання, що борони Боже, аби хтось увійшов до хати, коли розписували писанки. Ґаздиня відразу шепотіла: “Сіль тобі в очах, кремінь у зубах. Як не шкодить земля воскові, так аби не пошкодили твої очі моїм писанкам.”

Гуцули зберегли давню воскову техніку розпису яєць: ”Техніка розпису писанок — воскова. Контури орнаментальних мотивів наносяться на яйця розтопленим воском за допомогою писачка або кірки (як кажуть гуцулки). Давно виварювали яйця, а тепер вибирають жовток і білок, а потім вимивають дуже добре яйце водою та оцтом, витирають його і малюють контур воском. На біле яйце наносять мотиви, після чого його опускають у різні фарби. Спочатку наприклад, у жовту фарбу, потім робиться інший мотив по жовтій фарбі і яйце опускається у червоний колір, робиться інший мотив на червоному кольорі і на кінець на чорному. Наприкінці яйця розігрівають, з нього обережно стирається віск хусткою або білим полотном. Давно хусткою, якою витирали писанки зберігали, щоб обкурювали для лікування хворих на пропасницю. Потім писанки складають у черепну посудину. “

Розпис яєць у гуцулів характеризується багатством рослинних і тваринних мотивів, а останнім часом багато інших, які мають свою символіку: ”Всі ці мотиви у природі мають свої назви: дубовий лист, баранячі роги, колосок, баранці, олені, коні, птахи. Кривулька символізує нитку життя, вічність сонячного руху. Безконечник означає повторення, вічність. Знак сонця та вогню є символами величності Бога. Трикутник є символом чоловічої та жіночої сили у сім’ї. Блискавка значить Небесний вогонь, драбинка символізує устремління людини до вищого, дерево відоме як дерево життя, риба є символом душі Христа. Як новина, у нашому селі писанкарки почали писати нові мотиви, як на приклад образ святих, Ісуса Христа та Пресвятої Діви. На яйцях також малюються ікони. Окремі писанкарки переплітають ці мотиви з геометричними розписами, таким чином писанки стають дорожчими. Вони вимагають спеціальної підготовки, але користуються великим успіхом.”

Кольорова гама розписів писанок будується переважно на жовтих кольорах, але в останні роки традиційна їхня кольорова палітра поповнилася голубими, ліловими, червоними, рожевими та фіолетовими фарбами: ”Вживаються теплі кольори жовтий, оранжевий, червоний. Тепер менше вживаються природні кольори, а більше хімічні. Останнім часом вживаються і голубі та зелені кольори. Символіка кольору писанок у нашому селі мала і має велике значення, темний колір це символ святої землі, червоний символізує життя — вогонь небесний це символ сили, здоров’я, любові, білий колір символізує чистоту — символ безгрішного життя, жовтий колір це достаток, колір сонця, який охороняє від злих сил. Зелений колір символізує весну, воскресіння природи. “

Гуцульські писанкарки зі усією душею й любов’ю ставляться до цього мистецтва, пишуть писанки, але й передають свої безцінні знання й уміння дітям, зберігаючи давні традиції: ”Якщо давно у селі було лише кілька жінок, які займалися писанкарством, тепер у нашому селі майже у кожній домівці пишуться гарні писанки, тому кількість писанкарок постійно зростає. Цей звичай перебирають і малі діти, які стараються зберігати і продовжити його. Окремі жінки, як Анич Віоріка, Askjantz Дражміч Філофтея, Феркал Валерія, Петронела Ясіновська беруть участь у ярмарках народної творчості не лише у Румунії, але і закордоном у Парижі, Берліні, Гамбурзі. Їх імена знаходяться у каталогах європейських писанкарок та використовуються у канадських рекламах. Роботи гуцульських писанкарок експоновані і у монастирях, музеях, церквах. Наші гуцулки здобули міжнародної слави.“

Які традиції та легенди пов’язані з писанками ми дізнаємось від Віоріки Негури: ”У нашому селі, давно розпис писанок був пов’язаний з різними легендами, магічними силами і символами. Наприклад, воду треба було брати лише до сходу сонця з трьох джерел, варити яйця у трьох глиняних посудинах теж до сходу сонця. Тепер вже майже ніхто не вірить у ці стародавні звичаї та пишуть писанки майже протягом всього року, яких продають туристам з Франції, Австрії, Італії, Німеччини і навіть з Америки.”

Уже стало традицією, щоб з нагоди Великодніх свят у селі Палтину розгорталися конкурси писанкарства та різні фестивалі звичаїв, традицій та обрядів : “У нашому селі часто організуються конкурси писанкарства та різні фестивалі великодніх звичаїв, традицій та обрядів в гуцулів. Також, цього року з нашого села багато писанкарок взяли участь у виставці, яка відбулася у місті Гура-Гуморулуй на тему” Великодні звичаї і традиції”. Вони представли і продавали найкращі писанки.”

Пані Віоріка Негури стверджує, що найважливішим є той факт, що гуцули завжди приділяли особливу увагу розпису писанкам, які є символом українського мистецтва: ”Писанкарство має зараз масовий характер, виникла навіть конкуренція, багато стародавніх звичаїв зберігаються у гуцулів, але писанку у наші дні використовують як символ українського мистецтва і головне, що сьогодні відроджується традиція писанкарства. У селах де проживають гуцули ніколи писанкарство не забороняли і навіть до грудневої революції організувалися місцеві, повітові та національні виставки. “Доки будуть писаночки на світ писати, доти люд наш буде жити і край наш процвітати.”

Шановні радіослухачі, бажаємо Вам життя прекрасного як великодні писанки, світла і добра, міцного здоров’я, миру, злагоди та щасливих Великодніх Свят!