Tag: письменник

Комісія з
питань культури Союзу українців Румунії організувала 5 червня культурно-мистецький захід, приурочений до 80-річчя від дня народження
українського письменника Румунії Василя Клима, який народився в Негостині
Сучавського повіту, працював багато років вчителем та хореографом у місті
Дорогой Ботошанського повіту та написав велику кількість збірок прози, романи та вірші.

Захід
розпочався презентацією доповідей про життєвий і творчий шлях Василя Клима, після чого відбулась музична-поетична програма. Голова
Комісії з питань культури Союзу українців Румунії Михайло Трайста, редактор
літературного журналу українських письменників Румунії «Наш голос» наголосив на
важливості популяризації творчості українських письменників, як з Румунії, так
і з України: «Комісія з питань культури відзначає круглі дати як українських
письменників Румунії, так і відомих письменників України. Ми вшанували пам’ять
Василя Стуса, Лесі Українки, а також не забуваємо українських письменників,
які народилися в Румунії. Сьогодні ми відзначили 80 років від дня народження
прозаїка Василя Клима та 10 років від його смерті. На заході були присутні
письменники, побратими по перу Василя Клима, які його добре знали, письменник Михайло Михайлюк,
головний редактор газети «Український вісник», який був колегом ліцею з Василем
Климом, та письменник, отець Корнелію Ірод, редактор літературного журналу
«Українські відлуння» румунською мовою. Вони говорили про роль української
літературі в Румунії, про українських письменників Буковини, в тому числі про
Василя Клима, який був одним з найвідоміших письменників, якого можна вважати
«маєстро» української короткої прози в Румунії. Першу збірку новел «Гора»
Василь Клим видав 1978 року, за яку був нагороджений премією за дебют Спілки
письменників Румунії. Потім він написав
кільканадцять книг, які були високо оцінені як українською, так і румунською
критикою, тому що його твори перекладалися та друкувалися й в журналі
«Ботошанські зошита» (рум. «Caiete botoșănene») та інших журналах. Він
був дуже високо оцінений. Можна сказати, що після Івана Федька, який був
наріжним каменем української прози в Румунії, Василь Клим досяг найбільш високого
рівня в українській літературі Румунії.»

У рамках
заходу виступили ансамбль «Зоря», який діє при Бухарестській філії Союзу
українців Румунії, учень Богдан Бошняга, який виконав кілька пісень на
електронному синтезаторі, учениця Надія Панчик, яка грала на скрипці, учениця Олена
Клемпуш, яка декламувала вірш. Ніку Нікушор і Траян Кірікуца виконали кілька пісень
з власного репертуару. Андрея Бошняга прочитала два вірші українського поета Михайла
Небиляка, а бухарестські поети Тудорел Чобатару, Інгрід Андрада Маран, Чечілія
Маран, Крістіан Гіка, Штефан Апостол, Магдалена Беческу, Кетелін Кодру та Діана
Банер прочитали кілька своїх віршів, – ствердив письменник Михайло Трайста, який додав, що
вищезгадані актори, поети та журналісти є членами-прихильниками Союзу українців
Румунії, які захоплюються українською літературою та культурою та пишуть про
заходи, організовані Союзом.

Головний
редактор газети «Український вісник», письменник Михайло Михайлюк розповів про
життя і творчість Василя Клима та про його роль у розвитку української літератури в
Румунії: «Василь Клим, як письменник, як людина, заслуговує, щоб добрим словом
згадали його з нагоди 80-річчя від дня його народження. Він був одним з
найталановитіших прозаїків, скажімо, 70 років, золотої хвилі української
літератури Румунії, надзвичайний новеліст, повістяр, і навіть романіст, маю на
увазі його романи «Сонце і життя» та «Гора». Він був дуже талановитий буковинець.
Ми разом навчалися в Серетському українському ліцеї. Був танцюристом-професіоналом в Сучавському ансамблі «Чіпріан Порумбеску», закінчив
Філологічний факультет у Яссах, був викладачем у місті Дорогой Ботошанського
повіту. На жаль, він дуже страждав від того, що жив далеко від української
громади, але дуже радів коли ми могли зустрічатися у Бухаресті. Моя маленька заслуга полягає в тому, що після закінчення ліцею, коли він був вже танцюристом, я спонукав його,
щоб знову писав та повернувся до літератури, й він став одним з наших
найкращих письменників. На жаль, він пішов з життя на 70 році. Він один із найкращих прозаїків, головно короткої
прози, як і Корнелій Регуш, Корнелій Ірод, Михайло Трайста, але він був один із
зачинателів. Він ще в ліцеї почав писати вірші та прозу. Він перестав певний
час писати через життєві обставини, коли був робітником, але повернувся у нашу
літературу та став надзвичайним новелістом.»

Василь
Клим між 1956-1989 роками співпрацював з україномовною газетою «Новий вік», публікуючи вірші та коротку прозу. Окремі твори опублікував у бухарестських альманахах «Серпень»,
«Наші весни», «Обрії». До його творчого доробку входять
наступні книги: «Гора» (1978), «Сонце і земля»
(1980), «Едельвейс» (1985), «Таємниці лабіринту» (1989),
«Райдуга блискавиці» (2001),
«Відсвіти полум’я» (2004), «Біла карточка» (2009). У 1978 році йому було присуджено премію Спілки письменників
Румунії за дебют. Василь Клим був членом Спілки письменників
Румунії, членом літературної студії «Septentrion» у Дорогої, а також членом
редакції журналу українських письменників Румунії «Наш голос», що видається
Союзом українців Румунії.

Письменник
Степан Ткачук (зараз покійний) у передмові до збірки «Райдуга блискавиці» Василя Клима писав: «Тематика його творів різноманітна. Все ж таки, в
центрі уваги перебуває село – не поза часом і простором, а з його давниною,
сьогоденням і майбуттям, з його обрядами і звичаями, життям людей з їхніми
турботами та морально-етичними проблемами. Творчості Василя Клима, як і взагалі
багатьох наших письменників, притаманна ліричність, що ґрунтується на міцній
фольклорній традиції. Сама по собі лірична стихія, особливо так званої
«селянської прози», цілком природна, адже така традиція сприяє поетизації,
звеличенню життя селянина, його праці, допомагає збагнути чутливість його душі.
Письменник завжди шукає найтепліші слова, найяскравіші барви для змалювання
своїх героїв, правдивістю психологічного малюнка позначені образи персонажів, а
найцікавіші з них виявляються твердість характеру і незламність духу в
найскрутніші хвилини життя. І все це
свідчить, що письменник має кмітливий хист художнього бачення світу, що його
світогляд безперестанку розширює свої границі та засвідчує нові свічі там, де
слова не мають доступу, а мріям заборонено розкривати свої наміри…»

Комісія з
питань культури Союзу українців Румунії організувала 5 червня культурно-мистецький захід, приурочений до 80-річчя від дня народження
українського письменника Румунії Василя Клима, який народився в Негостині
Сучавського повіту, працював багато років вчителем та хореографом у місті
Дорогой Ботошанського повіту та написав велику кількість збірок прози, романи та вірші.

Захід
розпочався презентацією доповідей про життєвий і творчий шлях Василя Клима, після чого відбулась музична-поетична програма. Голова
Комісії з питань культури Союзу українців Румунії Михайло Трайста, редактор
літературного журналу українських письменників Румунії «Наш голос» наголосив на
важливості популяризації творчості українських письменників, як з Румунії, так
і з України: «Комісія з питань культури відзначає круглі дати як українських
письменників Румунії, так і відомих письменників України. Ми вшанували пам’ять
Василя Стуса, Лесі Українки, а також не забуваємо українських письменників,
які народилися в Румунії. Сьогодні ми відзначили 80 років від дня народження
прозаїка Василя Клима та 10 років від його смерті. На заході були присутні
письменники, побратими по перу Василя Клима, які його добре знали, письменник Михайло Михайлюк,
головний редактор газети «Український вісник», який був колегом ліцею з Василем
Климом, та письменник, отець Корнелію Ірод, редактор літературного журналу
«Українські відлуння» румунською мовою. Вони говорили про роль української
літературі в Румунії, про українських письменників Буковини, в тому числі про
Василя Клима, який був одним з найвідоміших письменників, якого можна вважати
«маєстро» української короткої прози в Румунії. Першу збірку новел «Гора»
Василь Клим видав 1978 року, за яку був нагороджений премією за дебют Спілки
письменників Румунії. Потім він написав
кільканадцять книг, які були високо оцінені як українською, так і румунською
критикою, тому що його твори перекладалися та друкувалися й в журналі
«Ботошанські зошита» (рум. «Caiete botoșănene») та інших журналах. Він
був дуже високо оцінений. Можна сказати, що після Івана Федька, який був
наріжним каменем української прози в Румунії, Василь Клим досяг найбільш високого
рівня в українській літературі Румунії.»

У рамках
заходу виступили ансамбль «Зоря», який діє при Бухарестській філії Союзу
українців Румунії, учень Богдан Бошняга, який виконав кілька пісень на
електронному синтезаторі, учениця Надія Панчик, яка грала на скрипці, учениця Олена
Клемпуш, яка декламувала вірш. Ніку Нікушор і Траян Кірікуца виконали кілька пісень
з власного репертуару. Андрея Бошняга прочитала два вірші українського поета Михайла
Небиляка, а бухарестські поети Тудорел Чобатару, Інгрід Андрада Маран, Чечілія
Маран, Крістіан Гіка, Штефан Апостол, Магдалена Беческу, Кетелін Кодру та Діана
Банер прочитали кілька своїх віршів, – ствердив письменник Михайло Трайста, який додав, що
вищезгадані актори, поети та журналісти є членами-прихильниками Союзу українців
Румунії, які захоплюються українською літературою та культурою та пишуть про
заходи, організовані Союзом.

Головний
редактор газети «Український вісник», письменник Михайло Михайлюк розповів про
життя і творчість Василя Клима та про його роль у розвитку української літератури в
Румунії: «Василь Клим, як письменник, як людина, заслуговує, щоб добрим словом
згадали його з нагоди 80-річчя від дня його народження. Він був одним з
найталановитіших прозаїків, скажімо, 70 років, золотої хвилі української
літератури Румунії, надзвичайний новеліст, повістяр, і навіть романіст, маю на
увазі його романи «Сонце і життя» та «Гора». Він був дуже талановитий буковинець.
Ми разом навчалися в Серетському українському ліцеї. Був танцюристом-професіоналом в Сучавському ансамблі «Чіпріан Порумбеску», закінчив
Філологічний факультет у Яссах, був викладачем у місті Дорогой Ботошанського
повіту. На жаль, він дуже страждав від того, що жив далеко від української
громади, але дуже радів коли ми могли зустрічатися у Бухаресті. Моя маленька заслуга полягає в тому, що після закінчення ліцею, коли він був вже танцюристом, я спонукав його,
щоб знову писав та повернувся до літератури, й він став одним з наших
найкращих письменників. На жаль, він пішов з життя на 70 році. Він один із найкращих прозаїків, головно короткої
прози, як і Корнелій Регуш, Корнелій Ірод, Михайло Трайста, але він був один із
зачинателів. Він ще в ліцеї почав писати вірші та прозу. Він перестав певний
час писати через життєві обставини, коли був робітником, але повернувся у нашу
літературу та став надзвичайним новелістом.»

Василь
Клим між 1956-1989 роками співпрацював з україномовною газетою «Новий вік», публікуючи вірші та коротку прозу. Окремі твори опублікував у бухарестських альманахах «Серпень»,
«Наші весни», «Обрії». До його творчого доробку входять
наступні книги: «Гора» (1978), «Сонце і земля»
(1980), «Едельвейс» (1985), «Таємниці лабіринту» (1989),
«Райдуга блискавиці» (2001),
«Відсвіти полум’я» (2004), «Біла карточка» (2009). У 1978 році йому було присуджено премію Спілки письменників
Румунії за дебют. Василь Клим був членом Спілки письменників
Румунії, членом літературної студії «Septentrion» у Дорогої, а також членом
редакції журналу українських письменників Румунії «Наш голос», що видається
Союзом українців Румунії.

Письменник
Степан Ткачук (зараз покійний) у передмові до збірки «Райдуга блискавиці» Василя Клима писав: «Тематика його творів різноманітна. Все ж таки, в
центрі уваги перебуває село – не поза часом і простором, а з його давниною,
сьогоденням і майбуттям, з його обрядами і звичаями, життям людей з їхніми
турботами та морально-етичними проблемами. Творчості Василя Клима, як і взагалі
багатьох наших письменників, притаманна ліричність, що ґрунтується на міцній
фольклорній традиції. Сама по собі лірична стихія, особливо так званої
«селянської прози», цілком природна, адже така традиція сприяє поетизації,
звеличенню життя селянина, його праці, допомагає збагнути чутливість його душі.
Письменник завжди шукає найтепліші слова, найяскравіші барви для змалювання
своїх героїв, правдивістю психологічного малюнка позначені образи персонажів, а
найцікавіші з них виявляються твердість характеру і незламність духу в
найскрутніші хвилини життя. І все це
свідчить, що письменник має кмітливий хист художнього бачення світу, що його
світогляд безперестанку розширює свої границі та засвідчує нові свічі там, де
слова не мають доступу, а мріям заборонено розкривати свої наміри…»

Заслужена назва – «брама Бучезських гір», отримана курортом Буштень, випливає з того, що звідси можна познайомитися з горами по не менш ніж на 200 маршрутах. У цій спокійній місцевості біля підніжжя гір можна побачити численні будинки та вілли, зведені у різних архітектурних стилях. Вони мають горище зі стовпами, які підтримують арки у бринковянському стилі та камяні сходи. Однією з них є й будівля про яку розповів я вам сьогодні – Меморіальний будинок письменника та журналіста Чезара Петреску. Отже, у чарівній Долині річки Прахова, всього за дві години їзди від Бухареста, в містечку розташованому у підніжжі піку Карайман, знаходиться Меморіальний будинок “Чезар Петреску”, розміщений у будівлі, де жив і творив, протягом 24 років, видатний румунський письменник.

Прозаїк Чезар Петреску, який був не тільки автором новел та романів, але й журналістом і публіцистом, уважним до проблем того часу, не раз заявляв, що для розгортання професії журналіста, курорт Буштень є конче необхідним, тому що виконує роль “спостережного пункту” у його щоденній діяльності. Натомість для його літературної діяльності письменник відчував абсолютну потребу в ізоляції та мовчанні. Ось чому, у 1937 році Чезар Петреску став власником вілли на цьому курорті. Будівля мала, у день її придбання письменником, два поверхи та мансарду. Письменник перебудував мансарду, розширивши її та додавши веранду над терасою, що вкриває перший поверх. У цьому будинку письменник прожив останні 24 роки свого життя і дав румунській літературі значну частину своїх творів. Після смерті письменника, 9 березня 1961 року, наслідники подарували будинок державі, бажаючи створити культурний заклад на память письменника. У липні 1964 р. будинок було перейнято Повітовим історичним музеєм, який зайнявся ремонтом та улаштуванням меморіального будинку. 17 грудня 1967 року відбулося офіційне відкриття музею.

Інтерєр зберігає старовинний стиль: селянські меблі, старі румунські килими, румунську кераміку, статуї та картини, понад 10.000 книг, газет та журналів, усі подаровані нащадками письменника. На першому поверсі будинку знаходиться центральний хол, де відвідувача зустрічають свідчення дружби Чезара Петреску з тогочасними митцями: статуї трьох мучеників Хорії, Клошки та Крішана (здійснені скульптором Оскаром Ханом) та картини Ісера, С. Демяна, Жиквіді, Теодореску-Сіона та ін.). Навпроти вітальня та приймальний офіс, з іншого боку – два зали документальних виставок. Вітальня є найкращим доказом любові письменника до народного мистецтва. Виставлені тут предмети були зібрані та розміщені самим письменником: меблі, виготовлені у народному стилі, трансільванська кераміка (переважно з району Турда), скляна ікона (Святий Ілля), картини Білціу-Данкуша.

Меблі у приймальному офісі були зроблені на замовлення письменника, підлогу покрито килимом у аутентичному ольтенівському стилі, штори з розплавленого полотна. Бібліотека налічує понад 1600 книг, більшість з них – французькою мовою. Улаштування документальної виставки було зроблено шляхом зєднання двох спалень. Відвідувач знаходить тут оригінали документів, документи сімейного стану, неопубліковані рукописи, творчість письменника в друкованих виданнях, фотографії та інтерпретації його творів за кордоном. Виставка також представляє Чезара Петреску як графіка. На почесному місці на виставці представлені твори інших письменників, румунських та іноземних, з автографом для Чезара Петреску.

Третій поверх будинку – це місце, де письменник ховався, щоб спокійно працювати. Тут нас зустрічає центральний хол вбраний румунськими настінними народними килимами, керамічними предметами, картинами румунських художників та бронзовими статуетками, зробленими скульптором Оскаром Ханом. Поруч із холом є бібліотека з книгами румунською та французькою мовами. У робочій кімнаті зберігаються найцінніші предмети: його письмовий стіл, крісло та щоденні письмові інструменти, попільнички (він будучи пристрасним курцем), чайник та кавовий сервіз. Книги в цьому приміщені представляють дві різні категорії: румунську класику в старих виданнях і книги з автографом, справжні свідчення про стосунки з письменниками свого покоління.

На завершення нагадаю вам, що за статистикою, 32% туристів, які відвідують повіт Прахова, зупиняються на курорті Буштень, яке посідає друге місце в переліку найкращих курортів району. Для такого великого напливу туристів була розроблена туристична інфраструктура, на курорті будучи понад 200 одиниць розміщення, у віллах, пансіонатах та готелях. Найбільшим і найціннішим памятником курорту, унікальним в країні, є Хрест героїв нації, побудований на висоті 2291 м. над рівнем моря, між 1926-1927 рр., з ініціативи королеви Марії. Хрест зроблений зі сталі, розміщений на залізобетонному пєдесталі. Розміри памятника вражаючі: висота 48 метрів, а ширина 14 метрів. Уночі в ясну погоду, коли вмикається освітлення памятнику, туристи мають змогу побачити дуже гарну картину в будь-яку пору року. Тому Буштень вважається курортом всіх сезонів і для всіх категорій туристів. У Буштень також працює культурний центр ім. Аурела Строє, який протягом року пропонує театральні вистави та різноманітні культурні заходи. Визначною памяткою курорту став також монастир Карайман, а Господарська церква і замок Кантакузіно є іншими двома цікавими принадами курорту.

У
Бухаресті, 8-9 листопада пройшла Третя Міжнародна
наукова Конференція «Українці Румунії-історія,
сучасність та перспективи», ініційована та організована
головою Бухарестської філії СУР, письменником Михайлом Трайстою. У ній взяли участь майже 80 науковців з Румунії та
Чернівців, Ужгорода, Києва, Івано Франківська та Львова. Роботи пройшли по
трьох секціях: література, міжкультурний діалог та етнографічні інтерференції. Партнерами заходу виступили Посольство України в
Румунії, Філологічний факультет Клузького університету ім. Бабеша-Бойоя,
Сатумарський повітовий музей, Суспільне телебачення Румунії та Всесвітня служба
Радіо Румунія.З вітальними
словами до присутніх виступили голова Союзу українців Румунії,
депутат Микола-Мирослав Петрецький, Посол України в Румунії Олександр Баньков, державний секретар МЗС Румунії
Віктор Мікула, професор українського відділення Клузького університету
імені Бабеша- Бойоя, Іван Гербіль та професор ЧНУ імені Юрія Федьковича, Володимир Антофійчук.

Організатор цього заходу письменник Михайло Трайста зазначив: «Доповіді були дуже цікаві.
Як ми побачили, у секції література, майже всі доповідачі підготували матеріали
про українську літературу в Румунії, про українських письменників в
Румунії-Степана Ткачука, Михайла Михайлюка, Михайла Трайсту, Корнелія Ірода,
Іван Ковача та Магдалину Ласло-Куцюк. Були дуже цікаві теми, які надіюсь,
допоможуть нам написати історію української літератури в Румунії. Ми створили цю
конференцію з цією метою, щоб зібрати і написати історію українців Румунії. У
рамках конференції відбулась презентація книг, виданих СУР та газет, яких ми
видаємо. Відкриття було досить цікаве. Було багато представників з телебачення,
від вас з радіо та від уряду. Бачимо, що рівень конференції росте як з
кількісної, так і якісної точок зору.»

Професор ЧНУ
імені Юрія Федьковича Володимир Антофійчук висловив свої думки про конференцію:
«Я вважаю, що ця Конференція, яку СУР
проводить вже втретє,надзвичайно важлива
подія для місцевого українства, оскільки така конференція притягує кращі
наукові сили з Румунії та поза її меж,
і дуже добре, що у доповідях науковців йдеться як про загальний стан розвитку
тієї культури, яку творять українці Румунії, так і про персоналії, конкретних
оісб. Я вже маю таке враження, можна
сказати повне, оскільки втретє беру участь у цих конференціях, бо втретє такі
конференції відбуваються. Учора на секційному засіданні, де я керував секцією,
йшлося про конкретних представників цієї культури, яку творять українці на
теренах Румунії. Зокрема була така
цікава доповідь про творчість Степана Ткачука, ліричне начало його поезії, а
також кілька доповідей, які стосувалися творчості Михайла Трайсти. І цілком
закономірно говорилося про творчий доробок М. Трайсти, оскільки це письменник
дуже широкого діапазону. Він поет, прозайк, публіцист і драматург. У цей такий
широкий жанровий спектр його творчості,
безумовно, привернтає увагу дослідників. Та не тільки цим цікава творчість М.Трайсти.
Це надзвичайно високий художній рівень. Ці твори читаються з інтересом. Не
випадково він користується таким широким арсеналом привернення читацької уваги
до своєї творчості.»

«І загалом можна говорити про зацікавлення науковців і творчістю інших авторів. Але, дуже важливо,
що і самі українці Румунії творять той комплекс наукових праць, який стосується,
наприклад, визначних діячів української культури, як наприклад, Т. Шевченка. І
зрештою дуже цікава в цьому відношенні праця професора Івана Ребошапки «Румунська
Шевченкіана», від її початків аже до сьогодення. Учора була представлена дуже
цікава доповідь львівського науковця Тараса Пастуха про цей доробок румунських
шевченкознавців. І багато, багато іншого. Чому такий інтерес до цієї наукової
проблеми? Справа в тому, що тут досить потужна наукова основа. Тут учені, які
жили і працювали, і тепер живуть і працюють з таким великим науковим
інтелектом. Я вже згадував професора Івана Ребошапку. А перед тим працювала
дуже активно і плідно професор Бухарестського університету Магдалина Ласло-
Куцюк, яка так глибоко освоїла творчість багатьох українських класиків, а
передусім творчість Г. Сковороди, Т. Шевченка та І. Франка»-підкреслив професор
ЧНУ імені Юрія Федьковича Володимир Антофійчук.

У період з 2 по 6 жовтня пройшов сьомий
Міжнародний фестиваль літератури та перекладу в Яссах. Організований Національним музеєм
румунської літератури в Яссах та фінансований Ясською повітовою радою, захід вважається одним з найбільших
літературних фестивалів Європи. Упродовж 5-ох днів, в рамках фестивалю,
відбулись літературні
зустрічі з зірками світової літератури, білі ночі поезії та музики, професійні майстер-класи
та круглі столи, концерти, читання та пов’язані з ними події.

Ми поговорили про цей міжнародний
фестиваль і про те, наскільки фестиваль розвинувся упродовж
шістьох випусків з
письменником Флоріном Лезереску,
координатором програм: «Зважаючи на те, що в заліЯсського Національного театру імені Васіле Алесандрі є лише сто місць, квитки
на вечірки фестивалю шивдко
розпродались. Але на Фестивалі не йдеться лише про відомих письменників.
Ми організували Білу ніч поезії, що вже стала брендом,
поетичним марафоном, літературних читань, в якій взяли участь щонайменше 50
письменників,
і більше 500 людей прийшли слухати ці читання. Я хотів нагадати про це, бо кажуть, що до поезії не так
багато інтересу. Але після свого досвіду роботи над Фестивалем я зустрів письменників, які сказали
мені, що не можуть уявити собі, що в Парижі чи Лондоні можуть бути організовані заходи
присвячені поезії, які б зібрали стільки людей та провести марафон поезії прямо в центрі міста, який б
користувався таким успіхом. На один з Фестивалів ми запросили Світлану Алексієвіч, лауреатку Нобелівської премії, але з об’єктивних причин письменниця не
змогла прийти. Я думав,
що це буде катастрофою щодо іміджу нашого фестивалю, але помилявся. Тому що Фестиваль
користується славою, і навіть відсутність нобелівського
лауреата може залишитися майже непоміченою. Ось чому я стверджував , що Міжнародний
фестиваль літератури і перекладу це не лише про відомих письменників. З цьогорічним фестивалем ми побували у 16-ох ліцеях, і всі ясські ліцеї та школи з околиць міста прагнуть бути включеними до Фестивалю. Цього року ми вперше побували у містечках Герлеу та Тиргу-Фрумос, тому що вчителі там наполягали на
тому, щоб прийти з письменниками до їхніх шкіл, після того, як вони та учні побачили, як ці зустрічі відбувалися
в інших школах.

Численні автори, що мають мільйони примірників, проданих
у всьому світі, лауреати чи номінанти Пуліцерівської премії, Фолкнера за художню літературу, премії Гонкорта,
російської Букерівської
премії, російського національного бестселера, премії миру Еріха Марії Ремарка,
премії Сімоне де Бовуар за свободу жінки були присутні на 7-му випуску
Ясського Міжнародного
фестивалю літератури та перекладу. Письменник Флорін Лезереску, координатор програми
розповідає: Якщо
ми говоримо про найпопулярнішу літературу, ми можемо сказати, що ми її зустрічаємо на нашому фестивалі. Цього року вони будуть на фестивалі Річарда Форда (США).
Йдеться про Михаїла Шишкіна, найвідомішого російського письменника, Марію Дуенас, одна з найулюбленіших сучасних письменниць в Іспанії, Матіаса Енарда,
французького письменника та лауреата премії Гонкорта. Я перерахував
письменників, яких слухачі могли почути у Національному театрі імені Васіле Алесандрі, під час вечорів Фестивалю. Але щоб зрозуміти, наскільки масщтабнийцей Фестиваль, нагадаю, що в Будинку Фестивалю, у наметі на площі Об’єднання люди могли зустріти Сьона
(Ісландія), автора багатьох пісень знаменитого Бьорка, номінованого на премію «Оскар» за тексти пісень фільму «Танцюрист у
темряві» режисера Ларса фон Трієра. Цього року ми вперше зрозуміли, що у нас є
багато письменників, яких можна було запросити на вечори Фестивалю, але нам довелося інтегрувати їх в
інші програми. Я згадаю лише двох письменників, Кім Лейне (Данія), чий роман
«Пророки вічного фіорду» проданий у понад 20 країнах, і Германа Коха, одного з найпопулярніших голландських
письменників, автор роману «Вечеря, перекладеного на 21 мову. Щодо румунських письменників, то близько 90 з
них запрошені на Фестиваль літератури та перекладу – від письменників початківців до відомих авторів. Я не
думаю, що є читач, який би не знайшов принаймні 10 подій на свій смак,
враховуючи, що упродовж 5-ох днів у нас відбулось майже 130
заходів.»

П’ять сучасних письменників мали завдання написати продовження казки Іона Крянге в рамках проекту Крянге 2.0, що пройшов на Ясському Міжнародному фестивалі літератури та
перекладу. Колекцію ілюструє художник Адріан Сергіє, і він хоче повернути до уваги чичатичів творчість Іона Крянге, водночас творчо висвітливши ясські літературні музеї за
допомогою модерного поняття. Детально про це розповідає Флорін Лезереску: Щороку ми маємо
видавничий проект, завданням
якого є залучити
класиків до Фестивалю. В Яссах є 11 музеїв, підпорядкованих Національному музею румунської
літератури, організатору Фестивалю літератури та перекладу. Минулого року ми мали проект, в рамках якого я запропонував
письменникам написати 11 романтичних біографій письменників Музею імені Іона Крянге, Михая Емінеску, Міхая Садовяну,
Джордже Топирчану, Отілії Казімір, Васіле Погора, Ніколає Гане, Митрополита Дософтея, Костянтина
Негруцці, Васіле Александрі та Міхая Кодряну. На цьому випуску ми хотіли
представити Іона Крянге, тому ми запускаємо збірку з п’яти томів, що включають сучасних письменників- Матея Вішнєка, Богдана Александру Стенеску, Вероніку Д. Нікулеску, Лавінію Браніште, Александру Вакуловські, які прийняли виклик написати продовження однієї казки Іона Крянге. Протягом п’яти днів у Дитячому будинку, що в
рамках Фестивалю ми презентували
кожний том.»

У Будинку Ясського
Міжнародного Фестивалю літератури і перекладу можна було відвідати виставку образотворчого
мистецтва під назвою «Листи до Жульєна Оспітальєру», де можна було
оглянути картини двадцяти художників з Румунії, Франції та Італії, під
координацією художника Драгоша Петрашку. Також на 7-му Міжнародному фестивалі літератури і перекладу було відкрито виставкові проекти На згадку
Еміля Брумару.

Заснований в 1992 році, «Кружок планети» був так би
мовити «розплідником» видатних румунських письменників-фантастів. Протягом 10
років щотижня письменник Костантін Павел зустрічався з декількома прихильниками
фантастичної літератури та науки, серед яких: Траян Бедулеску, Кодру Паун,
Резван Верлан, Андрей Йонеску, Кетелін Штефан, Лівіу Суругіу та інші. У рамках Планетарного кружка сформувалося
чимало письменників, вчених, журналістів та графіків, визнаних, як на
національному, так і на міжнародному рівнях у своїх сферах діяльності.

Члени кружка
бажали поділитися своєю пристрастю з іншими любителямм фантастичної літератури та знову відкрили цей кружок. На відкритті, письменник Костантін Павел, ініціатор кружка розповів дечого про історію кружка: Я запропонував відкрити цей кружок. І постало питання де його відкрити. І, нарешті, викладач історії тодішнього коледжу «Технометал», нині коледж імені «Пані Станка» погодився прийняти нас. Я повідомив моїх друзів і вони
прийшли. Ми провели першу зустріч у класній кімнаті коледжу. Я був одягнутий у синій костюм з краваткою та сорочкою. У мене була сумка «дипломат», а зустріч з учнями була сенсаційна. Після цієї першої зустрічі створилася група зацікавлених.

Протягом часу сформована група організувала зустрічі в різних
приміщеннях, навіть на невеличкому стадіоні «Джулешть», як розповів Константін Павел: Нарешті, завдяки астроному Харальду Александреску, директору обсерваторії «Астрономік», ми продовжили діяльність кружка в астрономічній обсерваторії імені Адмірал Василя Урсяну, розміщеної на вулиці Ана Іпетеску. Після цього, кружок набрав
надзвичайних обертів, ми плідно працювали протягом 6-7 років,
після чого кружок припинив свою діяльність. Приблизно 60-70 членів кружка писали фантастичну літературу та друкували журнали для шанувальників цього явища. Ми брали участь
у багатьох заходах, присвячених фантастичній літературі в країні, а кружок «Планити» здобував все більше популярності.

Константін Павел розповів й про те, як була встановлена назва кружка: Ідея виникла, граючись з Lego, якого я отримав від мого
дядька авіатора. Набір Лего містив деякі фігурки з астронавтами, які тримали в руках прапори, на яких був логотип, якого ми використовували, а саме зображення планети і стріла, що представляє траєкторію супутника, що виходить з орбіти Землі. Так виникла ідея
заснувати кружок «Планети». Потім наші шляхи розійшлися.
Однак, я дуже радий, що в кружку сформувалися надзвичайні люди. Те, що ми
робимо тепер, трохи відрізняється від того, що ми робили тоді, але ми будемо
зберігати ту саму лінію. У рамках цього кружка ми будемо писати літературу, тут ми будемо росте, навчаючись один від одного, та матимемо
можливість зустрічатися з письменниками. Також, оскільки це кружок «Планети»,
кожен з нас матиме можливість спостерігати за окремим супутником планети. Ми подумали організувати різні події у школах, люди дуже відкриті й чекають на нас.

Траяну Бедулеску було близько 15 років, коли він почав
відвідувати кружок «Планети», але він тут гарно сформувався: Я дуже
радий, що кружок був відновлений. Коли ми вперше зустрілися в 1992 році, нас було не більше 20 осіб. А це в ті часи, коли люди
зустрічалися, бо не було інтернету, а ні мобільного телефону. Це було дуже
цікаво, але тоді ми не усвідомлювали це. Кружок «Планети» повністю змінив
моє життя. Ми не говорили лише про фантастичну літературу. До речі, це був
культурний кружок, авангардний кружок, який дуже допомагав нам у житті. Я
пам’ятаю, що в 1991 році мене запросив мій колега відвідувати Зал Даллес, де
виступали Міхай Бедеску та Александру Міронов. Щонеділі вони презентували
науково-фантастичні фільми, після чого ми мали дискусії на тему побаченого фільму. Мені це
здавалося дуже цікавим. Мені подобалося писати, а від тоді я почав більш серйозно
писати. Інколи ми двічі на тиждень відвідували кружок, і нам подобалося і ми
почували себе зобов’язаними писати на кожній зустрічі, після чого коментували
написані нами ідеї, ми дуже багато писали.

Іншим відомим членом кружка «Планети» є Лівіу Суруджіу,
який дебютував письменником-фантастом в 1994 році. Він отримав безліч нагород
під час свої кар’єри, а його книгу Pulsar (Пулсар), опубліковану в 2017 році, прочитало понад 6 тисяч читачів. Лівіу Суруджіу, той хто залишив свій відбиток на першій колекції
фантастичної літератури сказав: Я з надією дивлюся в майбутнє, у нас
гарне майбутнє. Ми повинні визначити потреби тих, хто хоче відвідувати кружок,
намагатися залучати їх. Кружок «Планети» є дуже важливий.

Кружок «Планети» містить бібліотеку відомого письменника
Йона Гобани, який пожертвував свої рідкісні книги кружку. Бібліотека знову відкриє
свої двері членам кружка та іншим зацікавленим особам.

Панаїт Істраті, який народився 1884 року в місті Бреїла, був одним з найкомплексніших румунських письменників. Він вважається
в рівній мірі і французьким письменником. Його творчість
містить сильний соціальний підтекст та зосереджується на світі пролетаріату і знедолених.
Істраті приєднався до комунізму
в молодості, але одним з перших розчарувався в ньому після
відвідання Радянського Союзу.

Професор Йон Станомір пояснює політичні та інтелектуальні погляди Панаїта Істраті: «Панаїт Істраті прийшов до комунізму дорогою, що була знайома багатьом європейським інтелектуалам, зокрема по шляху соціального невдоволення і повстання. Не треба забувати, що Істраті, переконаний соціаліст, був близьким другом Християна Раковського, став свідком перших робітничих страйків у Румунії початку ХХ-го століття і походив із бідних прошарків населення, що стикалися з
великими матеріальними труднощами. Усе це залишило сильний відбиток на Панаїті Істраті. Є ще один фактор, який треба враховувати: його утвердження у французьких
колах, де його вважали балканським «Максимом Горьким» і сприймали як виразника
пригноблених верств населення. Я не випадково згадав про його порівняння з Горьким, тому що Панаїт Істраті
та Максим Горький мають, на перший погляд різні долі, але в дійсності вони
принципово схожі. Істраті був палким прихильником комунізму, в якому потім
розчарувався і пішов по шляху просвітлення. Горький був другом більшовиків, їх
прихильником, другом Леніна, йде у вигнання на першому етапі більшовицької
влади, потім повертається і зближується зі Сталіним. Істраті та Горький мають
щось спільне: європейську популярність та ідеологічні прихильності, вважаються
письменниками, уповноваженими представляти і захищати тих, з рядів яких
походять.»

У 1927 році Панаїт Істраті
відвідав Москву і Київ. У 1929 році він знову здійснив поїздку до Радянського
Союзу, під час якої раптом його осяяло, ​​що комуністичний режим був далекий
від того, що утверджується в теорії. Він написав книгу «До іншого полум’я,
сповідь для переможених», в якій засуджує зловживання комуністичного режиму, що
стає справжнім шоком. Проти Істраті почалася широка та масована кампанія з його
дискредитації, його звинуватили у «фашизмі», внаслідок чого письменник опинився
в глибокій ізоляції. Розповідає Йон Станомір. «Треба сказати, що поїздка до Радянського Союзу не є обов’язково моментом
пробудження, а навпаки ще більшим заглибленням у темряву. Винятки підтверджують
правило, тому що було дуже мало мандрівників, які відвідуючи Радянський Союз
зуміли опустити завісу, яку вони самі підняли перед власними очима. Згадаймо
Беатріс і Сідні Уебб, які відвідали СРСР і повернулися з дифірамбічними,
маревними текстами про Радянський Союз. Згадаймо про Герберта Джорджа Уеллса,
який відвідав Радянський Союз, але ця поїздка не мала ніякого впливу на його бачення на світ і життя. Лише дві особи усвідомили реальну сутність
комунізму: Панаїт Істраті та Андре
Жід. Обидва відвідали Радянський Союз і обидва написали книги, що поставили
їх в дуже неприємне становище у відносинах зі своїми товаришами по боротьбі.
Треба підкреслити, що після того як Істраті опублікував книгу «До іншого полум’я», його звинуватили
передусім в тому, що він зрадив справу антифашизму і демократії та паплюжить
Радянський Союз. В уяві багатьох провідних комуністів тих часів СРСР був
головним оплотом антифашистської і демократичної боротьби.»

Але Паніаїт Істраті
виступив проти сталінських злочинів, а не проти комуністичної ідеології. Як
шанувальник Троцького, він пише, що не «приєднається до революції доти, доки
вона не буде здійснена «з чистою, дитячою душею». Йон Станомір вважає, що
насправді Істраті прокинувся від ленінізму. «Троцький був озброєним пророком,
озброєним проти свого народу. Червона Армія, яку створив Троцький стала
знаряддям для пригноблення передусім російського народу. Червона Армія знищила
селянство під час громадянської війни. Троцький був антибюрократичною та
антитоталітарною альтернативою з точки зору ліворадикалів. Істраті прокинувся з
ленінізму, точніше, помічає фундаментальну розбіжність між тим, що ліві загалом
сприймали як ленінізм і тим, що антисталінські ліві сприймали як сталінізм.
Істраті ніколи не змінив свої ліворадикальні переконання, він тільки зробив
крок назад і помітив, що в сталінській Росії спостерігається тенденція до
порушення принципів ленінізму. Панаїт Істраті, як і інші інтелектуали став
жертвою страшних ілюзій, що ленінізм відрізняється від сталінізму і, що
ленінізм не є тоталітаризмом.»

Як скористався румунський
комуністичний режим Панаїтом Істраті? Розповідає Йон Станомір: «Панаїта
Істарті реабілітували після 1960 року. Це сталося, зовсім не випадково в
період зміцнення співпраці між Румунією та Францією. Був знятий
румуно-французький фільм «Кодін» за мотивами роману Панаїта Істраті, та ще один
– «Береганські будяки». Цілком очевидно, що Панаїт Істраті став важливим
козирем в руках румунського комуністичного режиму, в момент відновлення
зв’язків з Францією. Істраті є дитиною Франції, в духовному сенсі, вважався
«балканським Максимом Горьким» у французьких крайньолівих літературних колах, а
французькі комуністи приїхали в Румунію, щоб зняти фільм і закласти основи
румунської народно-демократичної кінематографії. Потім була хвиля перекладів,
тому що частину своїх творів Панаїт Істраті написав французькою мовою. Якщо
подивитися на колекцію «Бібліотека для всіх», в якій є біобібліографічні
покажчики, то можна помітити особливу увагу до епізоду відступництва Істраті,
яке кваліфікується як «помилка», яка була відкуплена величезною користю, яку
Панаїт Істраті приніс робітничому руху».

Панаїт Істраті, як історія пізніше остаточно підтвердила, став переможеним. Переможеною
людиною, яка, як і багато інших, шукала щастя для пригноблених, але врешті-решт
лише зробила свій внесок у набагато більш глибоке нещастя.

17 січня 2015 року, українська громада Бухареста привітала поета, письменника, перекладача та композитора поважного віку Миколу Лясевича, якому виповнився 101 рік.

Письменниця Ольга Андрич, донька полковника Гната Порохівського, була присутня на його день народження та поділилася своїми враженнями: “Микола Лясевича, найстаршого члена нашої бухарестської громади, який 17 січня поточного року, виповнив 101 рік, я знаю здавна, ще з 1992 року, коли заснувався хор “Червона калина”, під керівництвом мого чоловіка Володимира Андрича. Від тоді, пан Лясевич пристав до нашого хору і прийняв активну участь у його діяльності. Талановитий поет, письменник, перекладач і композитор, Микола Лясевич народився 17 січня 1914 року в Україні, на Поділлі, у Малій Кисниці Ямпільського повіту. За своє довге і бурхливе життя він винисливо і відважно поборов чимало злигоднів. “

Його поетична творчість широко відома зі сторінок всіх українських видань з Бухареста, ще з сторінок “Нового Віку” та “Обріїв”, а потім “Вільного слова”, “Нашого голосу” та навіть дитячого журналу “Дзвоник”, де він писав загадки для дітей. Також відома його збірка поезій та пісень з символічною назвою “Краплини живої води”, яка вийшла у світ у бухарестському Видавництві “Мустанг” у 2001 році. Його поезія хвилює насамперед своєю незаперечною справжністю ідейного та художнього виразу. Детальніше про творчу діяльність Миколи Лясевича розповідає Ольга Андрич: “Палкий український патріот Лясевич приклонявся перед генієм Тараса Шевченка, захоплювався його віршами. Він склав Тарасові чудову поезію, яку читав на наших святах, викликаючи сльози на очах слухачів. Дозвольте прочитати лише першу строфу заголовок якої є “Шевченко”:

“Шевченко, ти син України,

Це доля жорстока, пекуча сльоза

І плаче з ним разом не тільки людина

А плаче здається і дуб і калина

І там над водою плакуча верба.”

Також став улюбленим для всіх складений ним, на його слова і музику гімн “Хай живе наша славна країна”, з якого я продекламую першу строфу:

“Хай живе наша славна країна,

Хай цвіте в нашім серці весна!

Щоб назавжди була Україна

Незалежна, багата і міцна!”

Далі у цьому гімні бринить гордість за славне козацьке минуле і дзвенять палкі слова молитви за щастя Матері України, якій поет вклоняється і сплітає їй вінок різнобарвних квітів і думок. Водночас, Микола Лясевич є й умілим перекладачем. У суботу на наших відвіданнях у день його народження, я прочитала його переклад на румунську мову вірш Шевченка “Заповіт” а також кілька уривків з його перекладів на українську мову з поезії Міхая Емінеску. Лясевич ще має багато перекладів на українську мову із віршів інших румунських поетів таких як: Джордже Кошбука та Штефана Йосифа.”

На день його народження, до помешкання Миколи Лясевича прибула невеличка громада українців з Бухареста і не лише: “З цієї нагоди його відвідали почесні гості. Між нами був і депутат від української громади у Парламенті Румунії Іван Марочко, радник мера шостого сектору Бухареста, які вручили йому почесні дипломи. Як свідченням його дуже доброї пам’яті, Лясевич розповів пригоди з свого дитинства і молодості, розвеселився і прочитав нам один зі своїх віршів, навіть заспівав пісеньку. Був дуже радий своїм гостям, бо живе самітно, хоч має самовідданого сина, який приходить кожного дня до нього і дуже добре його доглядає. Під кінець усі присутні, серед квітів навкруги за келихом шампанського, ми заспівали йому “Многая літа” і побажали йому багато здоров’я та ще довго проживати серед нас.”

Далі запрошуємо вас послухати вірш “Ода Радості” прочитаний Миколою Лясевичим для своїх гостей з нагоди його дня народження.

“Серпень, день 24-ий – історична дата,

Веселиться кожна наша українська хата.

Урочистий день сьогодні на всю державу

Святкуємо незалежність, нашу волю і славу,

Там далеко на обрії смуга де лягає

Жовта нива, синім небом стяг відображає.”

17 січня 2015 року, українська громада Бухареста привітала поета, письменника, перекладача та композитора поважного віку Миколу Лясевича, якому виповнився 101 рік.

Письменниця Ольга Андрич, донька полковника Гната Порохівського, була присутня на його день народження та поділилася своїми враженнями: “Микола Лясевича, найстаршого члена нашої бухарестської громади, який 17 січня поточного року, виповнив 101 рік, я знаю здавна, ще з 1992 року, коли заснувався хор “Червона калина”, під керівництвом мого чоловіка Володимира Андрича. Від тоді, пан Лясевич пристав до нашого хору і прийняв активну участь у його діяльності. Талановитий поет, письменник, перекладач і композитор, Микола Лясевич народився 17 січня 1914 року в Україні, на Поділлі, у Малій Кисниці Ямпільського повіту. За своє довге і бурхливе життя він винисливо і відважно поборов чимало злигоднів. “

Його поетична творчість широко відома зі сторінок всіх українських видань з Бухареста, ще з сторінок “Нового Віку” та “Обріїв”, а потім “Вільного слова”, “Нашого голосу” та навіть дитячого журналу “Дзвоник”, де він писав загадки для дітей. Також відома його збірка поезій та пісень з символічною назвою “Краплини живої води”, яка вийшла у світ у бухарестському Видавництві “Мустанг” у 2001 році. Його поезія хвилює насамперед своєю незаперечною справжністю ідейного та художнього виразу. Детальніше про творчу діяльність Миколи Лясевича розповідає Ольга Андрич: “Палкий український патріот Лясевич приклонявся перед генієм Тараса Шевченка, захоплювався його віршами. Він склав Тарасові чудову поезію, яку читав на наших святах, викликаючи сльози на очах слухачів. Дозвольте прочитати лише першу строфу заголовок якої є “Шевченко”:

“Шевченко, ти син України,

Це доля жорстока, пекуча сльоза

І плаче з ним разом не тільки людина

А плаче здається і дуб і калина

І там над водою плакуча верба.”

Також став улюбленим для всіх складений ним, на його слова і музику гімн “Хай живе наша славна країна”, з якого я продекламую першу строфу:

“Хай живе наша славна країна,

Хай цвіте в нашім серці весна!

Щоб назавжди була Україна

Незалежна, багата і міцна!”

Далі у цьому гімні бринить гордість за славне козацьке минуле і дзвенять палкі слова молитви за щастя Матері України, якій поет вклоняється і сплітає їй вінок різнобарвних квітів і думок. Водночас, Микола Лясевич є й умілим перекладачем. У суботу на наших відвіданнях у день його народження, я прочитала його переклад на румунську мову вірш Шевченка “Заповіт” а також кілька уривків з його перекладів на українську мову з поезії Міхая Емінеску. Лясевич ще має багато перекладів на українську мову із віршів інших румунських поетів таких як: Джордже Кошбука та Штефана Йосифа.”

На день його народження, до помешкання Миколи Лясевича прибула невеличка громада українців з Бухареста і не лише: “З цієї нагоди його відвідали почесні гості. Між нами був і депутат від української громади у Парламенті Румунії Іван Марочко, радник мера шостого сектору Бухареста, які вручили йому почесні дипломи. Як свідченням його дуже доброї пам’яті, Лясевич розповів пригоди з свого дитинства і молодості, розвеселився і прочитав нам один зі своїх віршів, навіть заспівав пісеньку. Був дуже радий своїм гостям, бо живе самітно, хоч має самовідданого сина, який приходить кожного дня до нього і дуже добре його доглядає. Під кінець усі присутні, серед квітів навкруги за келихом шампанського, ми заспівали йому “Многая літа” і побажали йому багато здоров’я та ще довго проживати серед нас.”

Далі запрошуємо вас послухати вірш “Ода Радості” прочитаний Миколою Лясевичим для своїх гостей з нагоди його дня народження.

“Серпень, день 24-ий – історична дата,

Веселиться кожна наша українська хата.

Урочистий день сьогодні на всю державу

Святкуємо незалежність, нашу волю і славу,

Там далеко на обрії смуга де лягає

Жовта нива, синім небом стяг відображає.”

“Література є списом Ахілла: наконечником ранить, а протилежною частиною — виліковує“, — так сказав Мірча Кертереску в своїм діалозі з письменником та журналістом Чезарем-Паулом Бедеску в рамках Ясського Міжнародного фестивалю літератури та перекладознавства (МФЛП), який пройшов у жовтні. “Література допомагає тобі зустрітися з самим собою, і ця зустріч із самим собою є найгіршою річчю, яка може тобі трапитися“.

На початку зустрічі на сцені Ясського Національного театру Чезар-Паул Бедеску спровокував автора “Ностальгії“, “Леванта“, трилогії “Осліплюючий“, фаворита останніх років Нобелівської премії розповісти про період, коли він керував літературним гуртком при філологічному факультеті і видав разом зі своїми студентами декілька колективних збірок, серед яких і “Сімейна картина“. Мірча Картереску: “Було два мотиви. Перший і найпростіший — це те, що наше покоління отримало щось безкоштовно. І коли отримуєш щось безкоштовно, належить передати далі безкоштовно. Ми отримали багато чого від критиків Ніколає Манолеску, Овіда Крохмелнічану, Еуджена Сіміона, Мірчи Мартіна, Іона Попа, від багатьох людей, які зумовили наше існування. Від людей, без яких ми не були б нічим. Тому мені здається надзвичайно природним, що речі, які ми навчилися від них, як теоретичні, так і моральні, етичні, слід передати далі. А другий мотив, через який я зайнявся літературним гуртком, полягав у тому, що я відчував себе одним із вас. Я відчував себе одним із вас, відчував, що я одного віку з вами, і період, коли я займався цим гуртком, був найгарнішим періодом в моєму житті. Для мене було дуже великим задоволенням і радістю, що ви прийняли мене серед себе. Ви прийняли мене як одного з вас, хоча я був старшим на 15 років. І мені подобалося працювати над нашими книгами. Я кажу “нашими“, тому що то були антології з написаними мною передмовами.“

“Література була для мене всім, хоча я не можу сказати, що був тільки літературою“ — відповів Мірча Кертереску на запитання, що дає йому література: “Це немов би мене запитали, що означає для мене повітря. В одному з листів Кафки до Феліче Бауер, вічної його нареченої, він писав так: “Врешті-решт, я є нічим іншим як літературою“. Дуже багато разів я задумувався, що це означає. Що означає, коли людина повністю перетворюється в літературу. Через який хімічно-психічний процес можливо, що людське тіло, людський мозок стає літературою, як сталося з Кафкою особливо наприкінці його життя. Тому що перед тим, як померти, Кафка вже не був людиною серед людей, він був героєм своїх книг, був самою літературою. Звичайно, що дуже мало з нас доходять так далеко. Дійти так далеко означає зробити колосальні жертви. Означає зруйнувати своє життя, щоб відновити по-іншому. Нікіта Стенеску сказав колись: “Ми всі хотіли б мати твори Eмінеску, але хто б захотів прожити життя тих, хто є нічим іншим, як літературою? Обрати це означає бути певним чином мучеником.“

Без літератури, як казав Мірча Кертереску, він не міг уявити власного життя. “Для мене писати означає жити, ось і все“, — заявив Мірча Кертереску, якого переважна більшість критиків та читачів вважають найважливішим сучасним румунським письменником. Мірча Кертереску:“Я не знаю, чи те, що я пишу, є терапією. Я не можу зрозуміти. В мене стільки аномалій, стільки внутрішніх ран, стільки дивного, в мені стільки всього, поставленого криво й косо, що, мабуть, я б не зміг вилікуватися всією літературою світу. Але все-таки література є для мене свого роду секрецією панцира, оболонки. Я бачу літературу як орган мого тіла, так як мій череп є органом мого тіла. Таким є для мене й література, це скоріше орган мого тіла, ніж процес психоаналізу, сублімації. Я завжди відчував, що література є частиною мене.“

Запрошений на Міжнародний фестиваль літератури та перекладознавства, Мірча Кертереску висловився і про захід: “Він є на найвищому рівні. Це релевантний захід не тільки для національного культурного життя, а й, наскільки я розумію, це один із найбільших, якщо не найбільший, фестиваль східної Європи. Це велике досягнення“ — так заявив письменник Мірча Кертереску.