Tag: письменники

Бухарестська філія Союзу українців Румунії організувала 13 жовтня 2021 року захід із
вшанування пам’яті бухарестських українських письменників та культурних діячів під назвою Я на сторожі коло їх поставлю слово.

Голова Бухарестської філії СУР, письменник Михайло Трайста, розповідає про вшанувальний
захід: «Члени Бухарестської філії поклали квіти до могили українського письменника
Миколи Корсюка, колишнього головного редактора дитячого журналу «Дзвоник». Вшанувальний захід продовжився у приміщенні СУРівської філії Бухаресту, де учасники
відмітили могутню роль бухарестських українських письменників у розвитку
української літератури та культури, взагалі. У неділю, 14 жовтня, в
українській церкві столиці, отець Володимир Малкович відслужив поминальну
панахиду за українськими письменниками та культурними діячами. У поминальному
заході взяли участь члени та прихильники Бухарестської філії СУРу, письменники,
журналісти і, звичайно, родичі та знайомі покійних письменників і культурних
діячів. Варто підкреслити те, що завдяки цим початківцям української літератури,
українська література Румунії досягла високого рівня, про що говорять великі
письменники України Іван Драч, Дмитро Павлечко та інші.»

Присутні на вшанувальному заході споминали вихідців з Мараморощини,
Буковини та інших регіонів Румунії, а також із Чернівців, які оселились,
творили та були поховані в Бухаресті, серед них: Орест Масикевич, Іван
Федько, Оксана Мельничук, Михайло Небеляк, Юрій Лукан, Євген Мигайчук, Степан
Ткачук, Іван Негрюк, Корнелій Регуш, Василь Цаповец, Кирило Куцюк, Стеліан Груя
Яцентюк, Юрій Павліш, Ілля Кожокар, Василь Баршай, Іван Непогода, Ігор Лемний,
Степан Левинський, Ірина Левинська, Микола Лясевич, Остап Шандро, Денис Онищук,
Микола Корсюк, – додав
Михайло Трайста.

Далі представимо коротенько аспекти з життя і творчості двох з видатних українських письменників Румунії,
пам’ять, яких була вшанована 13 жовтня 2021 року Бухарестькою філією
СУР. Микола Корсюк, український поет і прозаїк в Румунії, активний член та один
із засновників Союзу українців Румунії, народився 30 березня 1950 року у
марамуреському селі Луг над Тисою. Після закінчення початкової школи в рідному
селі отримав середню освіту в українській секції педагогічного ліцею в місті
Сігету Мармацієй, потім закінчив Філологічний факультет Бухарестського
університету, де згодом викладав українську літературу. Після здобуття вищої
освіти Микола Корсюк працював редактором у видавництві «Критеріон», де започаткував
колекцію книжок для учнів «Мала бібліотека», в яких були опубліковані твори
класиків української літератури. Працював головним редактором журналу «Наш
голос» і головним редактором дитячого журналу «Дзвоник», що видаються Союзом
українців Румунії. Свої перші твори Микола Корсюк почав друкувати у 1971 році в
українській газеті «Новий вік», а також у колективних томах «Сонячне відлуння»
та «Наші весни», але як письменник він дебютував у 1972 році з книгою «Нащадки
сонця». У 1973 році видав свою першу прозову книжку – збірку новел «Роздоріжжя»,
за яку був нагороджений премією за дебют Спілки письменників Румунії. Микола Корсюк є
автором поетичних та прозових творів «Ворота» (1975 р.), «Сюжет для новели»
(1977 р.) «Монолог дерева» (1980 р.); «Чужий біль» (1985 р.), «Монолог» (2003
р.), «Яйце райце» (2005 р.), а також прозовий роман «Ні бог, ні люди» (2008
р.), за який отримав премію Спілки письменників Румунії. Письменник також видав
збірку віршів для дітей «Зайчикова книжка» (2009 рік). Кілька його творів
перекладено на румунську, німецьку та угорську мови. Микола Корсюк був членом Спілки
письменників Румунії, Національної спілки письменників України, а також членом
Українського ПЕН-клубу. Микола Корсюк відійшов у
вічність на 71-му році життя.

Степан Ткачук, видатний український поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч
в Румунії, колишній депутат та перший голова СУР, народився 13 січня 1936 року
в селі Данила Сучавського повіту. Закінчив Український ліцей у місті Сігету
Мармацієй Марамуреського повіту та Бухарестський політехнічний інститут. В його
творчому доробку – кілька десятків поетичних збірок та прозових книг, серед
яких збірки поезії: «Розколоте небо» (дебютна збірка 1971), «Час без часу»
(1975), «Посміх світу» (1977), «Подорож у вічність» (1982), «Сміх і плач слів»
(1986), «Молитва за рідну мову» (1996), «Воскреслі поезії» (1999), «Дзвони
пам’ять» (2000); збірки прози: «Сузір’я предків» (1974), «Каледойскоп» (1985),
«Хвилино, зупинись! » (1989); роман: «Нічия пора» (1979), а також численні
переклади. Його вірші та проза друкувалися в журналах та антологіях України,
США, Канади тощо.Степан
Ткачук відіграв велику роль у популяризації української літератури в Румунії,
зокрема своїми перекладами на румунську мову, серед яких тритомну антологію
української сучасної поезії 80 de privighetori ucrainene («80 українських
солов’їв»,1995), сприяючи таким чином доступу румунських читачів до української
літератури. Отримав чимало національних та міжнародних премій. Член Спілки
письменників Румунії та Національної Спілки письменників України. Помер Степан
Ткачук 27 липня 2005 року в Бухаресті.

Бухарестська філія Союзу українців Румунії організувала 13 жовтня 2021 року захід із
вшанування пам’яті бухарестських українських письменників та культурних діячів під назвою Я на сторожі коло їх поставлю слово.

Голова Бухарестської філії СУР, письменник Михайло Трайста, розповідає про вшанувальний
захід: «Члени Бухарестської філії поклали квіти до могили українського письменника
Миколи Корсюка, колишнього головного редактора дитячого журналу «Дзвоник». Вшанувальний захід продовжився у приміщенні СУРівської філії Бухаресту, де учасники
відмітили могутню роль бухарестських українських письменників у розвитку
української літератури та культури, взагалі. У неділю, 14 жовтня, в
українській церкві столиці, отець Володимир Малкович відслужив поминальну
панахиду за українськими письменниками та культурними діячами. У поминальному
заході взяли участь члени та прихильники Бухарестської філії СУРу, письменники,
журналісти і, звичайно, родичі та знайомі покійних письменників і культурних
діячів. Варто підкреслити те, що завдяки цим початківцям української літератури,
українська література Румунії досягла високого рівня, про що говорять великі
письменники України Іван Драч, Дмитро Павлечко та інші.»

Присутні на вшанувальному заході споминали вихідців з Мараморощини,
Буковини та інших регіонів Румунії, а також із Чернівців, які оселились,
творили та були поховані в Бухаресті, серед них: Орест Масикевич, Іван
Федько, Оксана Мельничук, Михайло Небеляк, Юрій Лукан, Євген Мигайчук, Степан
Ткачук, Іван Негрюк, Корнелій Регуш, Василь Цаповец, Кирило Куцюк, Стеліан Груя
Яцентюк, Юрій Павліш, Ілля Кожокар, Василь Баршай, Іван Непогода, Ігор Лемний,
Степан Левинський, Ірина Левинська, Микола Лясевич, Остап Шандро, Денис Онищук,
Микола Корсюк, – додав
Михайло Трайста.

Далі представимо коротенько аспекти з життя і творчості двох з видатних українських письменників Румунії,
пам’ять, яких була вшанована 13 жовтня 2021 року Бухарестькою філією
СУР. Микола Корсюк, український поет і прозаїк в Румунії, активний член та один
із засновників Союзу українців Румунії, народився 30 березня 1950 року у
марамуреському селі Луг над Тисою. Після закінчення початкової школи в рідному
селі отримав середню освіту в українській секції педагогічного ліцею в місті
Сігету Мармацієй, потім закінчив Філологічний факультет Бухарестського
університету, де згодом викладав українську літературу. Після здобуття вищої
освіти Микола Корсюк працював редактором у видавництві «Критеріон», де започаткував
колекцію книжок для учнів «Мала бібліотека», в яких були опубліковані твори
класиків української літератури. Працював головним редактором журналу «Наш
голос» і головним редактором дитячого журналу «Дзвоник», що видаються Союзом
українців Румунії. Свої перші твори Микола Корсюк почав друкувати у 1971 році в
українській газеті «Новий вік», а також у колективних томах «Сонячне відлуння»
та «Наші весни», але як письменник він дебютував у 1972 році з книгою «Нащадки
сонця». У 1973 році видав свою першу прозову книжку – збірку новел «Роздоріжжя»,
за яку був нагороджений премією за дебют Спілки письменників Румунії. Микола Корсюк є
автором поетичних та прозових творів «Ворота» (1975 р.), «Сюжет для новели»
(1977 р.) «Монолог дерева» (1980 р.); «Чужий біль» (1985 р.), «Монолог» (2003
р.), «Яйце райце» (2005 р.), а також прозовий роман «Ні бог, ні люди» (2008
р.), за який отримав премію Спілки письменників Румунії. Письменник також видав
збірку віршів для дітей «Зайчикова книжка» (2009 рік). Кілька його творів
перекладено на румунську, німецьку та угорську мови. Микола Корсюк був членом Спілки
письменників Румунії, Національної спілки письменників України, а також членом
Українського ПЕН-клубу. Микола Корсюк відійшов у
вічність на 71-му році життя.

Степан Ткачук, видатний український поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч
в Румунії, колишній депутат та перший голова СУР, народився 13 січня 1936 року
в селі Данила Сучавського повіту. Закінчив Український ліцей у місті Сігету
Мармацієй Марамуреського повіту та Бухарестський політехнічний інститут. В його
творчому доробку – кілька десятків поетичних збірок та прозових книг, серед
яких збірки поезії: «Розколоте небо» (дебютна збірка 1971), «Час без часу»
(1975), «Посміх світу» (1977), «Подорож у вічність» (1982), «Сміх і плач слів»
(1986), «Молитва за рідну мову» (1996), «Воскреслі поезії» (1999), «Дзвони
пам’ять» (2000); збірки прози: «Сузір’я предків» (1974), «Каледойскоп» (1985),
«Хвилино, зупинись! » (1989); роман: «Нічия пора» (1979), а також численні
переклади. Його вірші та проза друкувалися в журналах та антологіях України,
США, Канади тощо.Степан
Ткачук відіграв велику роль у популяризації української літератури в Румунії,
зокрема своїми перекладами на румунську мову, серед яких тритомну антологію
української сучасної поезії 80 de privighetori ucrainene («80 українських
солов’їв»,1995), сприяючи таким чином доступу румунських читачів до української
літератури. Отримав чимало національних та міжнародних премій. Член Спілки
письменників Румунії та Національної Спілки письменників України. Помер Степан
Ткачук 27 липня 2005 року в Бухаресті.

У Бессарабії, анексованій в 1944 році Радянським союзом, опозиційний опір радянському режиму, як це мало місце й у випадку інших націй Радянського союзу, характеризувався національними наголосами.

Бессарабські румуни, які зазнали ідеологічних та національних утисків, розвинули культурні форми боротьби шляхом культурної опозиції, щоб протистояти ідеології та денаціоналізації. Вони ніби погоджувалися з офіційними культурними директивами, однак одночасно застосовували підривні заходи, вони писали не дотримуючись політично-ідеологічних канонів. У Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці в опозиції у галузі культури в основному були письменники. Саме вони дали поштовх протиборству з культурними попругами режиму. В рамках Спілки письменників, починаючи десь 1950 роками, тобто після смерті Сталіна, мало місце протиборство режиму.

Андрей Кушко, професор Історичного факультету Кишинівського державного університету стверджує, що саме цей період після смерті Сталіна був першим моментом появи напруги в середовищі бессарабських письменників: Йде мова про період відразу після хрущовської «відлиги». Починаючи з цього періоду можна говорити про появу відносно автономних просторів, як інституційних, так і особистих, представників інтелектуальних середовищ Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Вони виникають у тій мірі, в якій динаміка зміни режиму і форми відкритих і жорстких репресій, що характеризують сталінський період, замінюються на набагато менш визначені форми. Йде мова про постійні форми тиску або точніше про опір та опозицію .

Спілка письменників була реформована після 1945 року, замінивши все що представляло румунську культуру. Після смерті Сталіна сформувалися два полюси влади. Андрей Кушко відмічає: На протязі другої половини 1940 років владні відносини в рамках Спілки письменників Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки набули сильної політичної конотації, яка у першу чергу базувалася насамперед на принципах географічної приналежності. Тобто існувала опозиція між так званою придністровською фракцією, тобто між письменниками колишньої Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки на лівому березі Дністра, і так званими бессарабцями. Ця географічна опозиція дублювалася політичною опозицією, яка фактично протиставляла письменників-комуністів, членів партії, безпартійним членам.

Традиції та виховування письменників кожної групи, зрозуміло були відмінні, як і їхні політичні погляди. Андрей Кушко відмічає, що союз двох поколінь румуномовних письменників призвів до появи культурної опозиції: У Спілці письменників Молдавської Радянської Соціалістичної Соціалістичної Республіки переважали письменники двох поколінь, які боролися між собою за керівну роль і переваги протягом десятиліття і протягом 1970-х років. Існує цікава динаміка між поколіннями. З одного боку, йде мова про покоління періоду культурного розслаблення, що мало місце після смерті Сталіна, до складу якого належали письменники, які народилися в 1920-х роках, з-поміж яких чимало одержали освіту в румунських закладах навчання і посідали солідні знання в галузі румунської культури. З іншого боку, йде мова про покоління 1960 років, тобто шестидесятників, як стали вони називати себе пізніше, це група молодшого покоління, письменників народжених наприкінці 20 років та в першій половині 30 років, які одержали освіту у радянських навчальних закладах. Здавалося, що вони належать до прихильників режиму. Ця різниця між вищезгаданими групами письменників досить важлива. Незважаючи на те, що обидві групи часто стикалися з питаннями, пов’язаними з літературним стилем, з визначенням соціалістичного реалізму, вони об’єдналися проти групи придністровських письменників, які спочатку займали домінуючу позицію в Спілці через їхнє наближення до політичної влади та партії. У певній мірі це друге покоління письменників шестидесятників зазнало впливу або можна сказати було виховане попереднім поколінням, поколінням відлиги, вихованого на цінностях символічного капіталу румунської культури. Ці письменники шестидесятники поверхово засвоїли радянські гасла, але в той же час розвинули певний рівень свого критичного мислення.

Культурна опозиція Бессарабії сформувалася в середині 1960-х років завдяки вирішальній події. Андрій Кушко: Переломним моментом був III-ій З’їзд молдовських письменників, що мав місце у 1965 році. Цей конгрес був видатною подією, оскільки позначає явну еволюцію й зміну динаміки влади в Спілці письменників. Конгрес, що мав місце на початку Брежнєвізму вважається кульмінаційним моментом опозиційної діяльності місцевої інтелігенції. Він засвідчив визнання письменників-шестидесятників, які першими стали писати свої твори румунською мовою. Від 1957 року так звана молдавська мова стала стандартною румунською мовою, що застосовує кирилицю, як форму письма. Це була остання мовна реформа періоду Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Творчість письменників цього періоду значно переважала творчість їхніх попередників й була рівночасною із спробами лібералізації, що яскраво проявлялися у всьому Радянському Союзі. Маю намір назвати тут окремих представників цього покоління, таких як: Грігоре Вієру, Іон Друце, Ауреліу Бусуйок, Павел Боцу та інші. Цей III З’їзд письменників був першим проявом чіткої національної орієнтації й першою подією в Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці, що мала місце румунською мовою після Другої світової війни.

Культурна опозиція в Бессарабії діяла майже на дарма, але була наполегливою, завзятою щодо її національного напрямку й в кінці кінців перемогла. Однак, лише згодом результати цієї наполегливої боротьби стануть явністю.

У Сучавському
університеті імені Штефана Великого, 9-10, травня пройшов шостий міжнародний Книжковий салон «Alma Mater
Librorum», в якому взяли участь видавництва з країни та з-за кордону Німеччини, України, Сербії
та Сенегалу,
поряд з видавництвами Сучавського та Яcського університетів. Захід
ініційований і організований Бібліотекою Сучавського університету.
Цьогорічний Міжнародний книжковий салон
присвячений «Року книги в Румунії», і є
складовою проекту «Румунія читає». Девізом книжкового салону
є слова Міхая Емінеску: «Читайте! Лише читаючи ваш мозок
стане нескінченною лабораторією ідей і образів.»

30 престижних видавництв з Румунії, України.
Німеччини, Сербії та Сенегалу взяли участь з книжковими стендами, а впродовж книжкового
салону пройшли презентації книг з
виступами авторів та літературних критиків, зустрічі з авторами,
діалог з сучавськими студентами та викладачами, обмін досвідом. У всіх цих
заходах взяли участь і сучавські любителі книги. Мета заходу-розвиток
інтересу до книги та читання, ознайомити читача з книгою та літературою взагалі, перекладами
відомих авторів та заохотити людей читати.

Координатор бібліотеки Сучаського
університету імені Штефана Великого почесний професор університету Санда-Марія Арделяну зазначила, що «Сучавський
книжковий салон є
особливим,
тому що він єдиний, організований університетом, і який проводиться в університеті.
Цього року наш книжковий ярмарок щасливо збігається з Днем Європи, коли вирішується в Румунії доля Європи на наступні роки, з Днем Перемоги, з такою кількістю гарних подій цього періоду, коли
ми запропонували проект «Румунія читає», який схвалений урядом Румунії. На книжковому
салоні були виставлені наукова та університетська книги та масова література. У Сучавському
університеті є свобода для таких ініціатив для творчості. Я щаслива, що насіння, кинене
шість років тому проректором Міхаєм Діміаном
проросло.»

«Чернівецькі Видавництва «Рута» та «Місто»
були дуже гарно представлені на книжковому салоні, у якому взяла участь і
делегація Наукової бібліотеки ЧНУ імені Юрія Федьковича на чолі з
директором Михайлом Зушманом. Наш університет має міцне партнерство з ЧНУ імені Юрія Федьковича,
а між науковими
бібліотеками двох університетів існує плідна співпраця, – зазначила професор
Санда-Марія Арделяну.

За словами проф. Санди-Марії Арделяну «важливим
моментом Книжкового салону було вручення
дипломів. На цей раз крім дипломів за участь, Салон надав диплом почесний гість,
найплідніший автор університетському професору та історику Міхаю Якобеску, найвірніший
читач бібліотеки Сучавського університету, книга салону (румунська книга і
зарубіжна книга), найкраща книга Салону, найважливіше пожертвування.Хочу сказати,
що ідея надання грамоти найвірніший читач ми перейняли
від наших чернівецьких колеги, коли ми побували у них у березні, і побачили це
змагання всередині бібліотеки, що мені дуже сподобалось.»

Почесним гостем 6-го Міжнародного книжкового салону «Alma Mater Librorum» було Видавництво Жунімя (Junimea), яке відзначає свій 50-ий ювілей. Загалом, книголюби
мали можливість купити книги, зустрітися з письменниками, керівниками видавництв,
діячами румунської та зарубіжної культури і поспілкуватись в присутності книги.

Румунська література була присутня на
найважливіших міжнародних книжкових ярмарках цього місяця. Дебати про румунську
літературу,
як європейську
літературу,
відбулися в перший день Лондонського книжкового ярмарку, що пройшов 12-14 березня, з лауреатами
Премії Європейського
Союзу з літератури
Іоаною Пирвулеску
та Клаудіу Флоріаном. Там були перекладачі, письменники, журналісти, науковці, британські
чиновники та читачі, які цікавилися румунською літературою. Протагоністом
іншої події був Андрей Кодреску, видатний американський прозаїк, поет і журналіст румунського походження, запрошений
на презентацію його останньої збірки віршів, «Нема кращого часу, ніж тепер». Це був, по суті, концерт поезії та
музики, де вірші вступили в діалог з композиціями у виконанні піаністки Міни Белдіменеску.

Присутність Румунії на
Лондонському книжковому ярмарку стала – як ми бачили з виступів наших британських партнерів -
справжньою віхою не тільки для любителів румунської культури, але й для
інтелектуалів з європейськими захопленнями взагалі, – ствердив літературний критик Резван Вонку, один з протагоністів
румунської книжкової програми на Лондонському книжковому ярмарку. Румунія не
пропустила ані Паризький
книжковий
салон, що відбувся з 15 по 18 березня, з 1200 учасниками, 35 000 авторів з майже ста країн і
понад 180 000 відвідувачів. Останній випуск порушив традицію салону, щороку мати офіційного
запрошеного гостя країну,
щоб відзначити європейський континент в цілому. 35 румунських видавництв
виставили свої книги в Парижі.На
стенді Румунського інституту культури були організовані колоквіуми та презентації книг
під гаслом «2019 – Рік
Румунії в Європі». Плідні відносини між Румунією та Францією, між Румунією та
континентом були темою дебатів«30років після повернення
до Європи»,
присвячених
трьом посткомуністичним десятиліттям.

Ще одна успішна зустріч на
румунському стенді пройшла тоді, коли Естель Кантала, подорожниця і оповідач, закохана в Румунію, розповіла, як вона збирала народні казки в повіті Марамуреш (північний захід). Круглий
стіл був присвячений румунові Панаіту Істраті, відомому як французький письменник. Комуністичний попутник, названий «Горьким Балкан»,
він відвідав СРСР в перші роки диктатури Сталіна та став одним з перших
інтелектуалів, який викривав жахи радянського режиму. І він з румунськими корінням, єврокомісар з
економічних та фінансових питань, П’єр Московічі, відвідав салон і провів
прес-конференцію, на якій підтвердив
підтримку ЄС на
користь книговидання в
цілому.

Нещодавно делегація письменників повіту Сату-Маре, північний захід країни, до складу якої увійшли Роберт Ласло, директор окружного Центру збереження та просування традиційної культури Сату-Маре, Фелічіан Поп та президент Асоціації Північно-західних письменників, взяла участь у п’ятому Міжнародному літературному фестивалі Карпатська ватра в Ужгороді, організованому Спілкою письменників України, Закарпатська філія. Крім румунської делегації були також присутні письменники з Польщі, Словаччини, Угорщини, а також з кількох регіонів України. Голова Спілки письменників Закарпаття, поет Василь Густі, високо оцінив діяльність письменників Сату-Маре, а також організацію Днів культурно-мистецького журналу Хронограф у Сату-Маре, де була присутня і українська делегація.

У присутності представників місцевих органів влади та культурних діячів Закарпаття, керівництва Міністерства культури України, Фелічіан Поп розповів про важливу роль, яку відіграють культурні діячі у зміцненні відносин між громадами та країнами, і, перш за все, що стосується усунення різних шаблонів. Він висловився на користь активізації культурних зв’язків, розвитку культурно-історичного туризму серед країн Карпатського регіону, що призведе до кращого пізнання та розуміння сусідніх культур.

Роберт Ласло запропонував відновити фестиваль Корона Карпат, а письменники з п’яти країн, Румунії, Угорщини, України, Словаччини та Польщі, щоб щорічно зустрічалися в кожній країні з метою полегшення обміну інформацією та ідеями, заради кращого взаємного пізнання сусідньої культури та літератури. У зв’язку з цим він запропонував, щоб цей важливий міжнародний літературний захід відбувся і в Сату-Маре. Присутні письменники з радістю погодились з пропозиціями румунської делегації, а голова Закарпатської Спілки письменників Василь Густі сказав, що Сату-Маре став прикладом культурного та літературного життя в Єврокарпатському регіоні.

Раніше у румунському місті Сату-Маре відбулися дні літературно-мистецького журналу «Хронограф». У цьому заході взяли участь і письменники Закарпаття: голова Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України Василь Густі, заступниця голови ЗОО НСПУ, доцент кафедри української літератури філологічного факультету УжНУ Олександр Ігнатович та директор видавництва «TIMPANI» Ярослав Федишин.

Відкриття заходу відбулося в замку Карої міста Карей, де зібралися представники з України, письменники та редактори журналів Румунії – «Полеміка», «Аполон», «Літературні зв’язки», «Хронограф» та ін. Привітали гостей менеджер Центру збереження і просування традиційної культури Сату-Маре Роберт Ласло та директор Департаменту культури м. Карей Богдан Джорджеску. Учасники події мали нагоду презентувати свої видання і творчість.

Одним з висновків було, що такі зустрічі сприяють налагодженню зв’язків між культурними діячами та добросусідству. Під час заходів обговорювались питання важливості зв’язку з культурними осередками. Румунські та українські письменники говорили про літературне життя двох регіонів та переклади літератури на румунську та українську мови.

Нещодавно, делегація зі Львова, упродовж трьох днів, перебувала у Бухаресті на запрошення Союзу українців Румунії. Зі Львова приїхали Голова обласної Спілки письменників України Ігор Гургула з дружиною, доктором економічних наук, професором Тетяною Гургула. Також віце-голова Спілки письменників України Олесь Дяк та письменник і журналіст Олександр Масляник.

На думку Олександра Масляника це були насичені дні, оскільки вони взяли участь у багатьох заходах: Програма була дуже насичена. Організатор, координатор та модератор багатьох наших зустрічей письменник Михайло Трайста постарався, добре все продумав, тому ми мали дуже напружені і насичені дні. Ми починали рано і закінчували свої візити, участі у різних заходах аж пізно ввечері. А це дуже добре оскільки вдалося почути, побачити, познайомитись з багатьма людьми, взяти участь у багатьох акціях і заходах. Ще на нас велике враження справив Міжнародний книжковий ярмарок Гаудеамус. Тут ми мали можливість презентувати свої книжки. Бачили як багато літератури видається, цікавої та різнотематичної в Румунії. Був там стенд Союзу українців Румунії, що теж тішить. Це тільки початок. Я гадаю, що вже наступного року і львівські і українські видавництва відгукнуться і візьмуть участь у цьому святі книги.

25 листопада делегація Львівських письменників взяла участь у заходах присвячених жертвам Голодомору. Деталі подає Олександр Масляник: Не могли не прийти на панахиду пам’яті жертв Голодомору в Україні. Ця панахида відбулась в Бухаресті, у Храмі святих Михаїла і Гавриїла. Відслужив панахиду отець Дмитро Колотило. Було багато людей. Ми пом’янули молитвою жертв Голодомору. Пізніше ми прийшли до Культурного центру імені Ф. Шілллера де переглянули виставку Страчені голодомором. Невідомий геноцид українців. Ця виставка була підготовлена Міжнародним благонадійним фондом Україна 3000. Вражаючі факти та фотографії. Тут же відбувся Круглий стіл. Ми обмінялися думками. І достойно, як на мене, в Бухаресті, українці спільно з румунською інтелігенцією пом’янули мільйони жертв сталінських репресій, великого Голодомору.

Також відбулись зустрічі з румунськими письменниками, про які розповідає Олександр Масляник: Було надзвичайно цікаво. Українські поети читали вірші українською мовою, а румунські читали румунською. І всі одне одного розуміли, оскільки говорили мовою емоцій, високою мовою поезії та музики. А поезія і музика, коли нею говорять, не обов’язково потрібні перекладачі. Ми мали цікаву зустріч з членом Спілки письменників Румунії, який очолює секцію прози, паном Аурелом Баросом. Також знакова зустріч відбулась у приміщенні Союзу українців Румунії. Тут ми зустрілись з письменниками Іваном Ковачем, Корнелієм Іродом, Михайлом Трайстою, Іриною Мойсей. Обмінялись своїми баченнями щодо розвитку відносин між українськими письменниками Румунії і письменниками України загалом, і Львівщини зокрема. Голова Спілки письменників Львівщини Ігор Гургула і керівник Комісії з питань культури Союзу українців Румунії М. Трайста підписали Договір про творчу співпрацю між Львівськими і Бухарестськими письменниками. Щодо цієї співпраці ми передбачаємо участь у літературних конкурсах, відзначення міжнародними літературними преміями письменників Румунії, поетичні фестивалі. Випуски літературних журналів в яких би було вміщено твори українських письменників з Румунії, тут у нас у Львові, а наших львівських у журналах СУР у Бухаресті та інших містах. Надзвичайно плідна була наша зустріч. Багато про, що дискутували, і безумовно маємо надію, що після цих усіх наших домовленостей деякі проекти ми будемо реалізовувати. Це ї перекладацька робота, і спільні засідання, дискусії, фестивалі, поїздки. Ми чекаємо румунських гостей і наших українських письменників, представників румунської інтелігенції у Львові, щоб продовжити нашу творчу співпрацю.

Більше 20 письменників із 10-ох країн прибули до столиці Банату на 6-ий Міжнародний фестиваль літератури в Тімішоарі (FILTM). У ході Фестивалю були проведені публічні читання, дебати, діалоги запрошених письменників з читачами та два нових формати: марафон поезії, що об’єднав авторів з Центральної та Південно-Східної Європи та Literary Death Match, тобто вперше в Тимішоарі література входить на ринг. Історія між пам’яттю та вигадкою була однією з тем, запропонованих організаторами для нещодавно завершеного фестивалю.

Поет Роберт Шербан, президент Фестивалю розповідає: Насправді, я думаю, що кожен з нас, хто пише і читає, має відношення до історії. Треба сказати, що цей фестиваль називається на Заході від Сходу і на Сході від Заходу. Але в цьому регіоні Центральної та Східної Європи є ціла низка історій, які ми повинні знати. Це наші історії, це історія наших сусідів, історії, з якими ми взаємодіємо, зрештою історії, які сформували нас з культурного, історичного та людського поглядів. Навколо нас країни, з якими Румунія постійно взаємодіє, Румунія вступила в постійний діалог з ними, і дуже важливо знати наших партнерів по діалогу. І ще дуже важливо знати людей, що поруч з нами, можливо, важливіше, ніж знати про тих, хто живе на інших континентах.

Першого вечора фестивалю шанувальники літератури міста Тімішоара мали можливість зустрітися з двома з найбільш важливих румунських письменників моменту: автором романів Габрієлою Адамештяну, найбільш перекладеною румунською сучасною письменницею та Йоном Віяну письменником, який живе у Швейцарії та Румунії – один з кращих румунських лікарів психіатрів другої половини двадцятого століття, і один з найприємніших сюрпризів літератури 2000-х років Роберт Шербан, президент Фестивалю розповідає: «Першого вечора ми зібрали до купи видатних письменників. Як відомо, Габрієла Адамештяну є одним з найбільш перекладених письменників Румунії. Вона дебютувала в середині 70-х років, і була дуже активною в Румунії у 90-х роках в ЗМІ, відразу ж після революції. Вона очолювала провідний журнал 22 і була членом Групи по соціальному діалогу. Щодо Йона Віяну, він був одним з небагатьох відважних людей в Румунії під час диктатури Чаушеску, також він був одним з небагатьох, хто був солідарним з дисидентом Паулом Гома, а потім перейшов жити в Швейцарію, щоб не потрапити під репресії. Це був вечір, присвячений цим письменникам, котрі говорили про історію та про найновіші свої літературні здобутки. Модератором вечора була письменниця Адріана Бабець, культурний діяч, яким може гордитись Тімішоара.

Під час другого вечора Фестивалю організатори влаштували круглий стіл з відомим українським поетом Сергієм Жаданом, ветераном Євромайдану, польським прозаїком Маттіашем Навратом, Тетяною Цибуляк (Республіка Молдова), автор одного з кращих романів, що побачив світ в 2016 році та Даном Лунгу – найбільш перекладеним румунським романістом нового покоління. Перед участю у цьому Фестивалі, де вона була представлена як сюрприз в сучасній румунській літературі, Тетяна Цибуляк взяла участь і в Міжнародному фестивалі літератури та перекладу в місті Ясси.

Тетяна Цібуляк розповідає: «Фестиваль в Яссах і Тімішоарі- це два свята для мене. Крім сюрпризу бути запрошеною, для мене була велика радість зустріти так багато людей, яких я знала лише читаючи їх твори і брати участь в перший раз в якості письменника, тому що на таких святах до цих пір я була тільки як журналіст. Фестиваль в Тімішоарі, де було менше учасників, ніж на Ясському фестивалі, мені дуже сподобався, як він був організований. Дискусії у яких я брала участь були важливими для мене, як письменника, щоб знати, де я знаходжуся. Так само і дискусії про фестиваль з Йоном Віяну та Габрієлою Адамештяну. Вони написали книги, які можна вважати справжніми літературними уроками. Нещодавно, читаючи Габрієлу Адамештяну, я виявила, що вона написала багато років тому про речі, які на нашу думку тепер нові. Тому дуже важливо бути підключеним до літератури і контексту та усвідомити, що теми повторюються, просто ми пишемо інакше про них.

«Короткий і насиченийроман Тетяни Цибуляк говорить про чудового прозаїка від якого ми маємо великих очікувань», – пише Раду Вінку про «Літо,коли мама мала зелені очі», роман, який побачив світ у видавництві Cartier. Тетяна Цибуляк: Коли я почала писати, я не думала, що вийде книга. Я почала писати історію про жінку, яка мене вразила минулого літа. Але я бачила, що пишучи, я не можу зупинитися, і що дуже багато моїх думок шукають місця в цій книзі. І тоді я подумала, що мені доведеться йти вперед і побачити, що саме вийде. І в певний момент я зрозуміла, що цю книгу я повинна завершити. Багато чого я хотіла сказати, але я не знайшла форму, привід чи момент. І ця книга дала мені цей момент, цей простір. І після того, як я її написала, я зрозуміла, наскільки добре було й мені сказати ці речі.

Користуючись успіхом у читачів та критики, роман Тетяни Цибуляк з’явиться наступного року у французькому видавництві Syrtes.

Письменники, перекладачі, видавці, організатори фестивалів, літературознавці, бібліотекарі, книгорозповсюджувачі, менеджери культури та журналісти – всі вони в центрі подій як для широкої громадськості, так і спеціалістів у галузі. Одна з таких подій відбулась у період з 4 по 8 жовтня, йдеться про п’ятий Міжнародний фестиваль літератури та перекладу у Яссах. Лауреат Нобелівської премії з літератури в 2000 році, Гао Сінцзянь, був одним із запрошених Ясського фестивалю. Спочатку організатори оголосили і вечір Фестивалю у присутності Світлани Алексієвіч, лауреата Нобелівської премії з літератури у 2015 році, але письменниця відклала її участь з медичних причин.

Письменник Флорін Лезереску, один з ініціаторів фестивалю розповідає: «Я радий, що ці імена приваблюють, але з іншого боку, у нас є більше 100 подій, і всі вони дуже цікаві. І якщо говорити про Нобелівську премію, я б сказав, що на цьому Фестивалі присутні принаймні, три з високим рейтингом письменники, можливі лауреати Нобеля. Всі читали Мірчу Кертереску, але Ольга Токарчук з Польщі та Нуррудін Фарах із Сомалі є дві інші авторки високо оцінені у в світі, з хорошими шансами отримати Нобелівську премію. І є багато інших дуже цікавих авторів, перекладених на 30-ти або 40-а мов, нагороджені найважливішими призами, опубліковані найпрестижнішими видавництвами у Румунії. Весна Голдсворті з Сербії і Lisa Strømme, родом з Англії, але, яка живе в Норвегії, авторка книги Дівчина з полуницями (Видавництво Гуманітас Fiction 2017), це письменниці, яких читачі мали можливість зустріти на Ясському фестивалі. Джонатан Коу, має великий успіх в Румунії, я бачив, як люди реагували, коли я повідомив, що він буде одним з гостей вечорів фестивалю.

Після випуску у 2013 році, іспанська газета El Pais писала, що Ясський фестиваль літератури і перекладу «вже з свого першого випуску є, найважливішим святом літератури в Східній Європі», і Frankfurter Allgemeine Zeitung оцінив, що «подія такого європейського масштабу ніколи не існували в Румунії. У цьому році, у Будинку Фестивалю публіка мала можливість зустрітися з Сімоною Антонеску, Іоаною Брадя, Руксандрою Чесеряну, Андрієм Кречуном, Кодріном Лівіу Куцітару, Тудором Ганя, Адріаном Джорджеску, Йоном Т. Мораром, Андрієм Ойштену, Маріусом Опря, Дорою Павел, Мірчею Прікежаном та Богданом Олександром Стенеску.

Протягом п’яти днів, у Будинку поезії у центрі уваги були Лінда Марія Барос, Лавінія Балулеску, Еміль Брумару, Рита Кіріан, Дан Коман, Теодора Коман Ана Донцу, Влад Дрегой, Мугур Гросу, Штефан Івас, Клаудіу Комартін, Штефан Манасія, Влад Молдован, Андрей Новак, Космін Перца, Тара Скурту (США), Роберт Шербан, Резван Цупа, Михайло Вакуловський та Паул Вінічіус. Румунські письменники, які проживають за кордоном, Жан Корнеліус та Дана Грігорча брали участь в спеціальних заходах. Цьогорічний Ясський фестиваль будує два нових будинки.

Лучіан Дан Теодоровіч, менеджер фестивалю, один з його ініціаторів розповідає: Йдеться про дві нові програми -Будинок Фантазі та Будинок дитинства, кожен з них проводив заходи, в яких взяли участь румунські письменники. Інша новизна полягає в тому, як ми будемо координувати виставки, які пропонує Ясський Національний музей румунської літератури. Будинок Погор, який включає в себе чотири виставкові площі, групує чотири різні виставки щороку за тією ж темою, основна увага приділяється як гостям, так і публіці. Для цього випуску Ясського міжнародного фестивалю літератури і перекладу ми підготували так званий Музей історії євреїв з міста Ясси, тому що в Яссах є багата історія, якщо ми маємо на увазі єврейську громаду. З одного боку, єврейська громада в Яссах складала більше третини населення, навіть у ХХ столітті. І була трагедія, яку слід пам’ятати і визнати й сьогодні.

Почуття фестивалю залишається найважливішим аспектом, вважає письменник Флорін Лезереску, один із ініціаторів Фестивалю літератури і перекладу: Тільки той факт, що десятки тисяч людей беруть участь, що вся громада цікавиться подією, є надзвичайно. Навіть у минулому році, коли у нас був обмежений випуск фестивалю, взяло участь більше 10 000 людей. Я думаю, що це найбільший успіх Фестивалю, його форматорський характер. Це величезна кампанія для читання, дуже багато людей краще сприймають книгу після цього фестивалю. Я багато разів чув, що люди говорили: моя дитина не читала до цього фестивалю, і вона почала купувати собі книги. Оскільки вони вступають в контакт з письменниками, бачать, що вони можуть бути вражаючими. У цьому році, наприклад, ми були з одним із заходів фестивалю до повітового ліцею. І вчителька ліцею зателефонував мені і сказала, що учні раді познайомитись з письменниками, тому що багато з них ніколи не бачили письменника. Наприклад, в Яссах ми були в десятьох ліцеях, і вчителі розповідають нам, які дитячі уподобання.

П’ятий Міжнародний фестиваль літератури та перекладу у м. Ясси пройшов під високим патронатом представництва Європейської комісії в Румунії. Це третє співробітництво після 2014 та 2016 випуску, коли були організовані спільні професійні літературні заходи для сприяння культурному різноманіттю.

4 лютого 2017 року на
факультеті іноземних мов, відділі української мови та літератури, у Клузькому Університеті
імені Бабеша-Бойоя за фінансовою підтримкою місцевої філії Союзу Українців Румунії, було організовано і
проведено святкування 205-тої річниці з дня народження Євгена Павловича
Гребінки – педагога, обдарованого перекладача, самобутнього поета, автора повістей,
нарисів, романів та оповідань; найвизначнішого українського байкаря. Є.
Гребінку називають
бабою-повитухою модерної української літератури, бо він був
видавцем, організатором та активним учасником літературного процесу у 30- 40-х
роках ХІХ-го століття. Він був серед
тих, хто утверджував українську мову як мову самобутньої української культури,
хто закладав основи нової української літератури. Хоча життя Є. Гребінки було
коротким (всього 36 років), але надзвичайно яскравим: насиченим неординарними
подіями, доленосними зустрічами, знайомствами і співпрацею з одними з найкращих
інтелектуалів того часу.

На жаль захід
розпочався хвилиною мовчання на честь пана професора Ороса, який відійшов з
життя за пару днів до зустрічі. Цей корифей румунської слов’яністики сприяв
зародженню і постійно підтримував україністику у Клузькому Університеті, був
практично постійним гостем і активним учасником наших заходів. Привітальні
слова проголосили замісник декана факультету іноземних мов пан професор Д.І.Кіра та депутат і голова СУР-у пан
М. Петрецький. Обоє говорили про важливість співпраці університету та Союзу українців Румунії, розказали про наміри втілити в життя нові спільні проекти.

Першу доповідь зачитала
студентка Андрея Бурлаку на тему: «Євген Гребінка – бібліографічний ескіз», де
авторка нагадала головні етапи у житті і творчості митця. Було підкреслено, що
всі його роботи наповнені любов’ю до своєї Батьківщини, до її героїчного
минулого, до народних пісень та звичаїв. Такими рисами наділений романтичний
напрямок української літератури дошевченківського періоду до якого відноситься
і Є.П.Гребінка. Українська
література того часу шукала шляхи розв’язання ряду складних проблем: від
відстоювання прав на розвиток літератури рідною мовою і до визначення характеру
і шляхів її розвитку. Гребінка втрутився у вирішення цих проблем, організувавши
у Санкт-Петербурзі, де він жив і працював з 1834 року, національні літературні
вечори за участю відомих українців того часу. Було створено міцний гурт, який
об’єднував українську мистецьку та літературну інтелігенцію, і який зробив
чимало для організації українського літературного життя та підтримки рідного
слова. За все це Гребінка посідає не другорядне місце в українській культурі та
історії.

Наступна робота
«Специфічність творчої спадщини Євгена Грибінки», презентована Лівіу Романюком
– головою молодіжної організації СУР-у, та документальна стрічка про Є.Гребінку
розкрили багатогранне значення та особливості творчої діяльності митця з
Полтавщини. Є.Гребінка писав українською та російською мовами. Його перу
належать ліричні п’єси, характерною рисою яких є тісний зв’язок з
народнопісенною традицією. Декілька з них є вдалим переспівом українських
народних пісень на російську. Цікаво й те, що першою серйозною публікацією молодого автора стали уривки
перекладу українською мовою пушкінської «Полтави». Це був не стільки переклад в
сучасному значенні цього терміну, скільки адаптація перекладуваного твору. Але
ця робота сподобалася читачеві, отримала позитивні відгуки і запам’яталася.

Є. П. Гребінка визнаний майстер типової для
свого часу прози. Творчий доробок
Гребінки нараховує близько 50-ти російськомовних романів, повістей, нарисів та
оповідань найрізноманітніших жанрів. Проза ця належним чином ще не досліджена.
Вважається, що в жанрі історичної теми в українській літературі він був
першопрохідцем. Літературознавці підкреслюють, що прозові романтичні твори Є.
Гребінки позначені «ідейно-художнім осмисленням історичної української
дійсності, поетизацією героїчного минулого, виразним народнопоетичним
колоритом». Вони, крім формування й розвитку тогочасної української літератури,
мали позитивний вплив на творчість П. Куліша, О. Стороженка, Марка Вовчка,
тощо.

Найвизначніше місце в
художньому доробку Є.Гребінки українською мовою належить байкам. Їх у автора
27. Здається не так вже й багато. Та всі вони відіграли важливу роль у розвитку
української літератури і літературної мови. Прозаїк створив ряд глибоко
самобутніх, оригінальних творів цього жанру. Він підніс байку до нового, вищого
рівня, що мало велике значення для розвитку не тільки української літератури. Створюючи твори цього жанру, письменник «опирався на
досягнення світового байкарства, але
використовував народно-сатиричні традиції української і російської байки». А
головне – «виходив з народних позицій, які дуже часто перепліталися з ідеями
тогочасної передової інтелігенції». Кращі його твори залишаються шедеврами
українського байкарства і по
сьогодні.

Не всі знають, що світову славу Є.П.Гребінці приніс
популярний і до нині романс Очі чорні (музика – вальсу Флоріана
Германа в обробці норвежця Софуса Гердаля), який був написаний у 1843-му і адресований його
майбутній дружині Марії. Хочеться зазначити, що хоча цей твір написаний російською мовою і
часто помилково вважається «російським циганським романсом», але є, безумовно,
створеним в традиціях української народної поезії.В свій час були дуже популярними пісні на слова
Гребінки: Помню, я ещё молодушкой была, Поехал далеко казак
на чужбину, Почтальон,Українська мелодія
(Ні, мамо, не можна нелюба любить).

Студенти та молоді члени СУР-у протягом заходу
продекламували декілька ліричних та прозових творів Євгена Павловича. Цього
разу їм вдалося потішити і здивувати виконанням романсу «Очі чорні» у два
голоси під акомпанімент скрипаля та студента-першокурсника Петра Панчика. Не
менш цікавим було виконання маловідомої пісні на слова Гребінки «На вулиці
музичка грає».

Широковідомим є історичний факт знайомства та тієї
визначної ролі, яку відіграв Є. Гребінка в житті і творчому становленні
Т. Г .Шевченка. Про це була робота пані доктора-лектора Міхаели Гербіль «Роль
Євгена Гребінки в житті Тараса Г .Шевченка». Познайомилися вони через І. Сошенка
у другій половині 1836 року.1838 року Гребінка став одним з ініціаторів звільнення
Шевченка з кріпацтва. До того та й опісля він постійно допомагав Шевченкові
матеріально, особливо на перших порах. Сам енциклопедично освічений, Гребінка
підбирав для освіти Тараса Григоровича потрібні корисні книжки, знайомив з
петербурзькими літераторами. Для
багатьох Євген Павлович Гребінка назавжди залишиться в пам’яті насамперед як
людина, за чиєї прямої ініціативи, безпосередньої матеріальної та моральної
підтримки був підготовлений до друку й виданий у 1840 році «Кобзар».

Вся літературна спадщина Є.П.Гребінки увійшла в
скарбницю вітчизняної культури. Бо і в його російській прозі, байках
українською мовою, поезії українською та російською мовами визначальне місце
посідає саме українська тематика. Гребінка звертався у своїх роботах до так
званих «злободенних» тем та від того вони не втратили своєї художньої вартості.
Він невпинно сіяв добро своїми самобутніми творами – проголошував християнські
цінності, прогресивні та гуманітарні ідеї, демократичні засади. Через те вони
мали успіх серед читачів. Так автор завоював славу і повагу у своїх сучасників.Він заслужив право на вдячну
пам’ять багатьох поколінь нащадків не тільки в Україні – за рішенням ЮНЕСКО
день народження Євгена Гребінки є однією зі знаменних дат у всьому світі. Це
вагоме визнання глибокого гуманізму у всій його спадщині. Ми маємо не забувати
цього справжнього подвижника української справи та його слід у різних сферах
українського життя. (Автор: Ольга Сенишин)

Перша зустріч
української громади у Клужі у цьому навчальному році відбулася 22 жовтня на
факультеті іноземних мов Клузького Університету імені Бабеша-Бойоя, кафедрі
слов’янських мов, відділ української мови та літератури. Організатори
присвятили її 145-тій річниці з дня народження Василя Стефаника -визначної постаті
громадського, культурного й мистецького життя України кінця ХІХ – початку ХХ
століття. Порівняно з іншими
написав Стефаник мало, але зате створене ним велике і величне . Критики називали його «глибоким знавцем душі людської», «співцем
селянської душі», «поетом мужицької розпуки», «володарем дум селянських». Сьогодні В.Стефаника називають майстром психологічної або експресіоністичної
новели. Це один з найвизначніших новелістів не лише в українській, а й у
світовій літературі. Його твори перекладалися білоруською, польською,
болгарською, чеською, словацькою, німецькою, англійською та іншими мовами.
Письменник продовжує захоплювати своєю тонкою спостережливістю, прекрасним
знанням життя села, народної мови, сповненим болю і туги ліризмом, лаконізмом,
соціальною та психологічною наповненістю образів, злободенністю і в той же час
вічністю порушених тем. Всім цим він завоював собі світову славу.

На заході, проведеному
за постійною підтримкою Союзу українців Румунії, першу доповідь «Василь
Стефаник – початківець імпресіонизму в українській літературі» зачитала
студентка-першокурсниця Іонела-Пауліна
Каіл. Її колега Беатриса Поповіч представила реферат на тему: «Значення
творчості Василя Стефаника в українській літературі». Як зазначили промовці,
творчість Василя Стефаника – це не просто майстерне зображення сільського
побуту на Покуті та політичних обставин того часу. Його творчість мала набагато
глибше значення. Головним у його новелах були не побутові й не політичні, а
універсальні аспекти людського життя та їх правдиве відтворення. Найкраще в
тодішній критиці зрозумів це І.Я.Франко, коли писав: Та хіба ж Стефаник малює
саму нужду селянську?.. Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник, мають не
багато спільного з економічною нуждою, се трагедії душі, конфлікти та драми, що
можуть повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика
сугестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача.

Авторки робіт зазначили
характерний для творчості В. Стефаника експресіонізм – така манера письма, яка
характеризувалася передачею найтонших, найскладніших почуттів душі людини. Новеліст прагнув виразити духовне (приховане) через
реальне (зовнішнє), зрозуміти сенс страждання і смерті людини. Його творчість
та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики.

Як зразок оригінальної і неперевершеної манери письма
Стефаника студентка-першокурсниця
Сара-Марта Дяк бездоганно зачитала
новелу «Новина» – один з найкращих його творів, надруковану у першій збірці
«Синя книжечка»(1899). А далі було переглянуто документальну стрічку про
особисте і творче життя Василя Стефаника, його життєвий шлях і творчі періоди,
про його погляди, захоплення, слабкості та професійні здобутки.

Але все його особисте
життя, його досвід, як і його твори, повні надзвичайно сильних, часом руйнівних
почуттів. Вони і збагачували, і спустошували Стефаникову чутливу душу та
відкрите серце. Він був щедро наділений любов’ю і болем до рідної землі й
людини на ній. Він – виходець з заможньої селянської сімї – глибоко пізнав селянські душі і правду
їхнього життя, яке, з його точки зору, є переплетінням стражданнь і радостей.
Він зумів талановито відтворювати душу, думи і голоси своїх краян, їх жалі й
турботи, їх болі й радощі, їх душевну красу. «Він тікав від людського болю і
екзистенційної безвиході, але втекти не міг. … Йому таки було суджено стати
лікарем. Але не тіла, а душі. Лікуючи інших вогнем і залізом своїх слів,
припікав, перекривлений судомами душевного болю, власні виразки…» – так пише
про В.Стефаника відомий сучасний український прозаїк, поет, есеїст, кандидат
філологічних наук Степан Процюк.

Робота на тему:
«Символічні образи у новелі В.Стефаника «Камінний Хрест» зачитана паном
доктором-лектор Іоаном Гербілем, одним з організаторів наших щомісячних зустрічей звернула на себе увагу новизною і глибиною. Серіожа-Іоан
Грінь, Петро Панчек та Оксана Славіта вдало відтворили сцену з цієї новели. Це
єдиний твір Стефаника повністю присвячений темі еміграції, такої близької нам
зараз. Тут автор розмірковує та відбиває трагізм розставання з рідною землею,
проблему розлуки селянина з батьківщиною. Як і у більшості своїх творів
письменник поклав в основу справжні події. Автор доповіді підкреслив символічні
значення не тільки христоматійно відомого кам’янного хреста, але і інших
образів, речей, навіть дій. Хоч вони наділені своєрідною «темною» символікою,притаманною творам прозаїка
того періоду, це не зменшує їхньої сили чи актуальності твору у цілому.

Пані доктор-лектор
Міхаела Гербіль зачитала стислу роботу:« Декілька стилістичних поміток при
огляді творів М. Коццюбинського та В.Стефаника». Було в
першу чергу відзначено подібності і розбіжності у стилістиці двох українських
титанів. В.Стефаник став в Україні творцем жанру соціально-психологічної
новели. Надзвичайний лаконізм, гранична стислість, емоційна наснаженість,
драматично-трагічне напруження психологічних конфліктів, дух співчуття автора
людині, яка страждає – такі характерні особливості його індивідуального
стилю. Ці риси новеліст зберіг упродовж
десятиріч літературної діяльності.

Більшість новел Стефаника вражають
надзвичайною силою драматизму. Крім того прозаїк нерідко загострює трагічність
ситуацій і характерів. Своєю будовою новели подібні до маленьких драм. Сюжет
викладається переважно за допомогою діалогу, а авторські відступи і пояснення
дуже нагадують ремарки в п’єсі.Особливості стилю Стефаника походять також з його
негативного ставлення до літературних штучностей, композиційних штампів. Звідси
– цілком новий в українській літературі жанр малої експресивної новели, вільний
від народницької ідеалізації села. Митець вважав, що образи трагічної дійсності
неможливо було б відобразити літературною мовою. Стефаник мав великий вплив на
творчість багатьох українських письменників.

Неповторний і
оригінальний стиль, своєрідне світовідчуття і світосприймання, сила мистецького
образу зачаровували, дивували і не залишали нікого байдужим. Казали, що Василь
Стефаник – один із найбільших національних песимістів. Але «його твори лікували потомлені або і
зношені душі багатьох співвітчизників». Майстерна передача найтонших, найскладніших почуттів душі людини стала
причиною його близькості як до інтелигентності так і до простого люду.Сила Стефаникового слова, сила справжнього таланту продовжує
вражати. Його новели зберігають свою
новизну і популярність й донині. Я впевнена, що до них звертатимуться читачі й
наступних поколінь, бо справжня краса не старіє ніколи.(Автор:Ольга Сенишин)