Tag: показ

Кінострічка «Іноді сніжить снігом, а іноді темрявою/Snowing Darkness», режисера Габрієля Акіма мала світову прем’єру в конкурсі «Rebels With A
Cause» на 25-му кінофестивалі PÖFF – Tallinn Black Nights Film Festival, який
відбувся наприкінці листопада. Перше видання цього фестивалю відбулося в 1997
році в естонській столиці, і він є одним з найважливіших кінозаходів у Європі, маючи
один із найпомітніших конкурсних розділів у регіоні. «Іноді сніжить снігом,
іноді темрявою» є продукцією Мандрагора,
а його показ у кінозалах країни запланований на першу половину року.

Ми
розмовляли з режисером Габрієлем Акімом про складний шлях його третього
повнометражного фільму «Іноді сніжить
снігом, іноді темрявою»: «На жаль, ми живемо
в часи, які повинні повернути нас до найголовніших, суттєвих речей, допомогти нам більше цінувати час, більше шукати якості.
Але цього не сталося, відбувається розмивання цінностей, а мистецтво, здається, стає все
більш марним, бо люди поволі відходять від нього. Я міг
би сказати, що «Іноді сніжить снігом, іноді темрявою» – це фільм, знятий майже самостійно, відсутність фінансування
не дозволяло нам мати ані великої команди, ані великого числа акторів.
Але я до цього звик, і врешті-решт все склалося, так що я
зміг зняти фільм, який мені дуже подобається. До того, як я почав працювати над
цим фільмом, у мене був проєкт, який отримав фінансування від програми ЄС «Media», мав французького
співпродюсера, отримав кілька міжнародних нагород за розвиток через фестивалі. Це був проєкт, який здавався моїм третім повнометражним фільмом. На
жаль, мені не вдалося отримати фінансування в Румунії, і я
зрозумів, що немає сенсу звертатися до Національного центру кінематографії.
Потім у мене була дискусія з режисером Крісті Пую, який, побачивши мене дуже
відчайдушним, тому що мені не
вдається продовжити проєкт, порадив мені
написати сценарій на основі цієї ситуації, в якій я опинився. За два
тижні до моменту коли я мав подати заявку, і я мобілізувався і
написав сценарій разом із Косміном Манолаче, з яким зазвичай співпрацюю. Коли я
змінав фільм,
я відмовився від деяких елементів, які у мене були в початковому сценарії, тому що він був
би занадто складним, надто налаштованим на ідею провокувати глядача, змусити
його вийти із зони комфорту. Думаю що, якби я залишив його в такому вигляді, то я б
відштовхнув убік забагато глядачів. А потім я переставив себе. Вийшов фільм зі
складною структурою, але більш дружньою і ближчою до моїх намірів. Можу
сказати, що нестачу грошей ми компенсували ентузіазмом команди. У мене також
був винятковий сценограф Ана Габріела Лемнару, також дуже професійна команда, з
якою я працюю і в інших проєктах».

«Іноді сніжить снігом,
а іноді темрявою/Snowing Darkness»розповідає історію
Тео, режисера, який репетирує з акторами новий проєкт. Тема, автобіографічна, з
самого початку заплутана: сум’яття режисера, який ставить п’єсу про драму, яку
він переживає після смерті своєї маленької дівчинки через невиліковну хворобу.
Розвиваючись, сюжетна лінія з п’яти частин виявляє невизначені епізоди, що
межують з реальним життям і фікцією, наголошуючи на дилемах. Габрієль Акім: Це
дуже складна історія. Насправді це фільм із 5 історій, у ньому 5 акторів, які
грають різні ролі, і єдині, хто постійно супроводжує нас упродовж фільму, – це
головний герой та його маленька дочка. Інші актори грають більше ролей, як я вже сказав, це складна історія, яку
важко описати кількома словами. У фільмі завжди темно, а в темряві завжди виникають
сюрпризи. Таким є й цей фільм, з багатьма сюрпризами, іноді він може злякати,
іноді може змусити вас сміятися.»

Поряд із виконавцем
головної ролі Богданом Думітраке
в акторському складі виступили також актори Анка Андроне, Луїза Гергінеску, Георге
Іфрім, Роландо Мацангос та Сільвана Міхай. Сценарій написали Габрієль Ахім і Космін
Манолаке а продюсерами фільму є Анка Пую і Смаранда Зирнояну. Фільм,
знятий за підтримки Національного центру кінематографії, Дачін Сара та
Румунського товариства телебачення, розповсюджується в Румунії компанією Iadasarecasa.
Габрієль Акім відомий своїми повнометражними фільмами «Останній день» (премія «Дні
румунського кіно» у розділі повнометражних фільмів, TIFF), «Сон Адальберта» (премія
Гопо) та популярним телесеріалом «Лас Фєрбінць».

Отто Варвар, дебют режисерки Руксандри Гіцеску у повнометражному фільмі, можна побачити у кінотеатрах країни з 24 вересня. Світова прем’єра повнометражного фільму відбулася в офіційному конкурсі 26-го видання Сараєвського міжнародного кінофестивалю. Так само його було обрано найкращим повнометражним фільмом у розділі Дні румунського кіно на Міжнародному кінофестивалі Трансільванія. У центрі фільму – 17-річний підліток -панк, у якого вмирає кохана дівчина. Хлопець потрапляє у замкнене коло, створене його батьками, дідом, матір’ю його коханої та розслідуванням, яке проводять соціальні служби. Щоб вижити, Отто повинен зіткнутися зі своїми почуттями та особливо з почуттям провини. Підтриманий поблажливим поглядом Руксандри Гіцеску (всього, чого може хотіти проблемний персонаж), Отто – найпривабливіший герой румунського фільму останніх років, – пише кінокритик Віктор Морозов, а Руксандра Гіцеску сподівається, що Отто Варвар – це фільм, який винагородить нас емоційно.

Ідея фільму рушила зі статті, яка кілька років тому розповідала історію Октавіана Албу, музичного керівника фільму та автора саундтреку. Руксандра Гіцеску: «Так, якимось чином у прагненні знайти драматичну точку зіткнення з підлітковим віком, я прочитала статтю про Октавіана Албу, якого прозвали Отто Варваром, і мені здалося, що це дуже щаслива зустріч. Бути солістом панк-гурту, з усією зовнішньою архітектурою панк-культури, мені здавалося, що Октавіан втілює маргінальність досить обхідного віку в суспільних стосунках, у кіно та літературі. Октавіан Албу з самого початку був моїм так би мовити музичним радником, потім він приєднався до нашої команди як музичний керівник і склав разом з гуртом «Кардинал» більшість саундтреку до фільму, і ми разом обрали також пісні з фільму, взяті від інших панк-гуртів. Можу сказати, що тільки назва, гребінь та куртка залишилися зі статті, яка надихнула історію фільму. Це вигадка, що не має жодного зв’язку із життям Октавіана. Насправді, ми познайомилися через кілька років після того, як я прочитала статтю про нього, коли Отто вже було 23 роки, він був студентом у Лондоні, і дав згоду на використання статті як джерела натхнення. У мене склалося враження, що він дуже радий, що нам вдалося зняти цей фільм, він позитивна людина, і його внесок мені дуже допоміг, у тому числі з відгуками про сценарій».

Руксандра Гіцеску хотіла зняти фільм про підлітковий вік як про вік емоційних потрясінь і самотності, вік, в якому музика відіграє істотну роль. Водночас «Отто Варвар» – це фільм, який звертається зокрема до підлітків та їх батьків, це запрошення до діалогу та дискусій про депресію та її наслідки. Руксандра Гіцеску: З самого початку ми хотіли створити фільм, який більше спирався б на ефект, а не на інтелект, тим більше, що він розповідає про цей підлітовий вік, в якому панують емоції, а не про раціональний шлях, до якого ми згодом звертаємося у житті. Отто – дуже критичний, замкнутий персонаж, який дуже мало розмовляє, і тоді взаємодія з іншими є результатом його внутрішніх емоцій та почуттів. Я екстерналізувала усю емоційну подорож персонажа в його різних стосунках: у стосунках з батьками, з матір’ю його коханої, з відеозаписами, залишеними його коханою, але особливо з музикою. І цей зв’язок із музикою ми багато розвивали під час зйомок та підготовки саундтреку, тому що нам дуже хотілося, щоб він мав ритм, подібний до панку. Я дуже щаслива, що фільм буде показаний в кінотеатрах, і ми матимемо контакт із глядачами. Тільки зараз я відчуваю, що зняла фільм і що цей фільм досяг своєї мети. Весь минулий рік, з усіма обмеженнями, спричиненими пандемією, коли кінотеатри так легко закривались, був дуже болючим для мене, і я припускаю, що для багатьох інших. Тож мені сподобався досвід останніх фестивалів, контакт з публікою та досвід у кінотеатрах перед екраном».

Руксандра Гіцеску робить ніжний портрет, який не позбавлений сюрпризів та видовищних акторських виступів, – написала Джорджіана Мушат у журналі «Скляний дах» про фільм, створений Alien Film у копродукції з «Polar Bear» та «Alien Films Entertainment». У фільмі, що розповідає частину життя 17-річного підлітка-панка, який стикається зі втратою своєї коханої дівчини, зіграли Марк Тітієні, Адріан Тітієні, Іоана Бугарін, Іоана Флора, Міхаєла Сирбу, Юліан Постелніку, Ана Раду, разом з покійним Костянтином Дрегенеску.

До нового, запланованого на осінь випуску, Астра Фільм
Фестиваль пропонує насичену програму онлайн-документальних фільмів. Фільми програми Астра
Фільм Онлайн, які отримали багато нагород та документальні
фільми для дітей, можна переглянути на веб-сайті фестивалю www.astrafilm.ro.

Адіна Марін є складовою з перших випусків команди Астра Фільм
Фестиваль, події,
ініційованої режисером Думітру Будрала, і вона розповіла про онлайн-пропозицію фестивалю:
«Щоб розпочати Астра Фільм Онлайн, ми зосередились головним чином на нагороджених фільмах. Але, незважаючи на докладені нами
зусилля довести наскільки
оціненими є фільми упродовж
часу,це не означає, що ми просто показуємо старі документальні фільми.Це означає, що ми також маємо фільми з
минулого року, з
останніх випусків Астра Фільм, але, як ми вже сказали, ви також можете дивитися фільми, зняті до 2010 року. Понеділок, вівторок і середу ми присвячували фільмам Астра Фільм для
молоді. Не будемо
забувати, що Астра Фільм для молоді- явище, завдяки якому Сібіу став унікальним, причому не лише
в Румунії, а й у всій Європі. Я можу сказати, що всі гості з-за кордону, які
приїхали на Астра Фільм Фестиваль та дивилися програми Астра Фільм для молоді, були абсолютно вражені масштабом
цього явища, до речі, він охоплює всю шкільну громаду. На Астра Фільм фестиваль
для молоді ми пропонували показ для вікових груп для наймолодших
глядачів, а також для учнів середньої
школи, як під час фестивалю, так і протягом року. Для Астра Фільм
онлайн ми вирішили
зосередити увагу лише на наймолодших глядачів, більша частина діяльності яких відбувається в цей період в
Інтернеті. Тож ми придумали спеціальну пропозицію фільмів для них, які ми показували на попередніх випусках Астра Фільм для молоді, і вони були дуже успішними. Йдеться
про серію під назвою Ранки світу, дуже захоплююча
серія.

Оскільки вважається
найважливішим фестивалем документального кіно та візуальної антропології в
Румунії, важливою подією в європейській кіножанровій громаді, фестиваль Астра
Фільм поєднує своїми випусками культуру та історію документального кіно
протягом десятиліть. На першому плані фестивалю стоїть нефікційне кіно в Центральній та Східній Європі з
акцентом на конкурсний розділ документальних фільмів з цього географічного регіону.

Цього року Астра
Фільм Фестиваль виповнюється 27 років. Ми розмовляли з Адіною Марін про внесок
фестивалю у розвиток документального фільму в Румунії та про те, як розвиток документального
фільму сприймається з точки зору Астра Фільм Фестиваль: «Безумовно, Астра Фільм
Фестиваль був дуже важливим щодо сприйняття нефікційного фільму в сучасній
Румунії. Коли він задумав та започаткував цей фестиваль, на початку 90-х
режисер документального кіно Думітру Будрала, нині директор фестивалю, був самим,
на перших двох випусках, він був єдиним організатором. Мені все ще здається
неймовірним, що йому вдалося зібрати деяких співробітників і переконати їх співпрацювати
над проектом, якого здавалось неможливо затвердити на профільному ринку на початку 90-х рр. Я говорю це тому, що
такий фестиваль документального кіно вийшов
на тлі майже неіснуючого
аудіовізуального ринку, в країні, що була на початку демократії, яка тільки
починала виходити з комунізму та негараздів 80-х рр. У цьому контексті Думітру
Будрала думає про створення нефікційного кінофестивалю. Фестиваль
документального кіно, а не пропагандистський документальний, як, на жаль,
документальний фільм був сприйнятий у той час. Думітру Будрала ініціює цю
подію, присвячену антропологічному документальному фільму, який аналізує,
ставить на екран і намагається зрозуміти різноманітність, свободи, спосіб буття
людей звідусіль. Це було унікальним у 90-х роках, щось нове на той час. Я
пам’ятаю, що на перших випусках ми не
мали майже нічого просувати, що транслювати у розділі, присвяченому румунським
документальним фільмам, адже документальний фільм, який тоді знімався в
Румунії, взагалі був фільмом, який представляв спадщину музею. Так робили
румунські документальні фільми в той час. Тож достатньо порівняти фільми того
часу та фільми, які ми показали останніми роками на фестивалі Астра Фільм.
Наприклад, ми показуємо в режимі онлайн «Судовий процес», дуже відомий
документальний фільм, номінований на премії «Гопо», знятий Іляною Берсан та
Клавдіу Мітку, фільм, який виносить на поверхню, за допомогою мови нефікційного
фільму, деякі абсолютно хибні механізми правосуддя в Румунії. Це був би лише
приклад, ми могли б назвати багато
румунських фільмів, що отримали численні нагороди. Внесок Астра ФІльм полягає
насамперед у створенні простору, де румунські кінорежисери, зацікавлені у жанрі
документального фільму, могли б зв’язатися з тим, що робиться у світі, з тим,
що означає жанр документалістів. І багато людей полюбили цей фільм, який надає
необмежені можливості».