Tag: політик

Політика є предметом
нескінченних дискусій, найбільших розбіжностей. Дуже мало політиків, яких ми сьогодні вважаємо високопоставленими, бездоганні, тому
що люди роблять помилки. Але це не означає, що не було справді видатних
політиків, які стали еталоном для нащадків. Що робило їх винятковими, так це
те, як вони поводилися в надзвичайно складних ситуаціях для себе та своїх
громад. Одним із видатних політиків Румунії був Юліу Маніу, від народження якого 8 січня виповнилося 150 років.

Юліу Маніу
народився в 1873 році у н.п. Шімлеул Сілванієй, на північному заході
сьогоднішньої Румунії. За прикладом батька він став адвокатом. А
його мати була дочкою греко-католицького священика. У 1896 році він отримав
ступінь доктора юридичних наук у Віденському університеті. З молодих років Юліу
Маніу брав участь в політичній діяльності Румунської національної партії. У
1906 році він був обраний депутатом парламенту Австро-Угорщини. У 1915 році, як
офіцер австро-угорської армії був мобілізований на італійському фронті, а в
1918 році, після війни, разом з іншими лідерами румунських організацій
Трансільванії прийняв рішення про об’єднання цього регіону з Королівством
Румунії. У 1926 році він заснував разом з Іоном Міхалаке Націонал-селянську
партію, одну з найважливіших політичних сил у міжвоєнній Румунії. У період 1918
– 1945 роки Юліу Маніу тричі обіймав посаду прем’єр-міністра Румунії.
Переконаний демократ, він відмовився від співпраці як з фашистською, так і з
комуністичною диктатурами. Ув’язнений в 1947 році на 75 році життя, 5 лютого
1953 року Юліу Маніу помер у в’язниці Сігет.

Юліу Маніу був одним з
найсильніших чинників гуртування румунського суспільства в першій половині
ХХ-го століття. Непідкупний, харизматичний, чіпкий, Маніу був справжнім
державним діячом, відданим національним цінностям та народу в часи великих
труднощів. У пам’яті всіх Юліу Маніу залишився прикладом чесного політика і
великої Людини. З безлічі записів, що зберіглися в архівах Центру усної історії
Румунського товариства радіомовлення ми вибрали два. Йоана Беріндей, дочка
провідного діяча Націонал-селянської партії Йона Худіце згадувала у 2000 про Юліу
Маніу як про скромну людину з великим серцем.Маніу був людиною рідкісної
скромності! Дуже доброю людиною з теплим голосом. Він часто приходив до нас в
гості. Пам’ятаю одного разу, коли я вийшла йому на зустріч, він сказав нам,
мені і моїй сестрі: Доброго дня дорогі панночки. Я помітила пляму на лацкані
його піджака і попросила дозволити мені її видалити. Ой, як мені соромно, -
сказав він. А я йому відповіла, що з кожним трапляється і наполягала дозволити
очистити пляму. Пан Маніу був хворий, коли сідав, майже падав. Це тому, що його
сильно боліли коліна, йому було дуже тяжко ходити. Але я ніколи не бачила його
нервовим, роздратованим. Він був надзвичайно спокійною людиною. Як політик він
був безкомпромісним. За це мій батько його дуже поважав. Він не робив ніяких
поступок! Були люди, які говорили, що Юліу Маніу приймав рішення надто
повільно. Це дешеві лукавства, всі політики мали ворогів, ніхто не може бути
досконалим. Але, кажу вам, не тому, що мій батько любив його, чи тому, що я
знала його, але я не знайшла у ньому жодної провини, мушу вам сказати».

Серджіу Макаріє, який приймав активну участь в політичному житті
націонал-селянської молоді, розповів у 2000 році, що прибуття радянців до
Румунії стало сигналом тривоги для румунського суспільства, яке мобілізувалося
проти цих ворогів. Незважаючи на похилий вік і хворобу Юліу Маніу брав активну
участь у всіх заходах Націонал-селянської партії.Щодва-щотри дні ми мали
зіткненнях з комуністичними бандами. Щоразу коли проводили великі зустрічі ми
знали, що прийдуть і вони. Із партійних лідерів, які завжди були з нами на цих
зіткненнях можу згадати Іллю Лазера. Наприклад ми збиралися на Палацовій площі,
аби вітати короля і король виходив на балкон. І завжди після цього, приїжджали
машини з робітниками із палицями в руках. Так, 15 травня 1947 року, було
святкування 98-ї річниці від промови на Полі свободи біля міста Блаж
румунського політика, історика і філософа Сімеона Барнуціу. На цей захід
прийшов і Юліу Маніу. На виході з Атенеуму, де відбулося святкування, повсюди
стояли машини з робітниками із палицями в руках. Ми ледве врятували лідера
партії, розбивши задні двері аварійного виходу.

Юліу Маніу був не просто чесним політиком, а й символом демократії. З 1944
по 1947 рік, його роль в румунській політиці була підкреслена й тим, що з
одного боку багато румунів покладали на нього свої надії та сподівання, а з
іншого – Захід вважав його своїм найважливішим партнером по діалогу. Його
непримиренність привела його до смерті. Але це була пожертва собою, на яку була
здатна тільки людина такого рівня. Завдяки цьому Юліу Маніу вважається одним з
найважливіших політичних діячів Румунії ХХ сторіччя.

Сьогодні жінки
стикаються з проблемами, про які громадянське
суспільство знає, мабуть, занадто мало. З нагоди Міжнародного жіночого дня на
початку березня відбулася європейська конференція, присвячена всім, хто
цікавиться статусом та роллю жінок у суспільстві 2020 року.

Організувала цей захід у
Бухаресті Рамона Стругаріу, депутат Європарламенту
від Альянсу USR-PLUS (фракція «Оновити Європу»), яка
зазначила з цього приводу: «Ми не обов’язково настільки просунуті,
наскільки б нам хотілося, з точки зору стратегії щодо гендерної рівності загалом
та гендерної рівності в політиці. Більше того,
в той же час ця Європа, про яку комісар
ЄС Вєра Юрова казала, що є
найкращим місцем у світі на сьогоднішній день для жінок та прав жінок, і це дійсно
так, – це Європа, в якій кожна третя жінка щодня є
жертвою фізичного чи іншого виду насильства. Це
Європа, в якій 55% жінок зазнають сексуальних
домагань.»

Представляючи
реальні проблеми жінок у Румунії Рамона Стругаріу зосередилася на правовій
базі, якою можуть скористатися жінки-жертви насильства по всій Європі. Депутатка
також додала, що загальноєвропейські зусилля повинні бути продовжені на
національному рівні: «Ми живемо в країні, де 63% населення вважає, що гендерне
та сімейне насильство не є проблемами суспільства, що це не можна називати проблемою і, що вони не є проблемою
для суспільства. Спираючись на ці дані та цифри, ми повинні задуматися над тим,
що треба робити. Що ми можемо конкретно зробити, як структуровані заходи, на
європейському рівні? Що ми можемо зробити на національному рівні не лише в
законодавстві, а й щодо вжиття заходів та дотримання закону? А також над тим, що
можна зробити на рівні менталітету та освіти.»

Ірина фон Візе,
депутатка Європарламенту до Брекзиту Brexit, представляє Ліберал-демократичну
партію Великобританії. На конференції «Румунія та Європа жіночого роду»,
британський політик наголосила на важливості усунення гендерних стереотипів: «Це
відбувається не через відсутність шансів. Частково це викликано тим, що наша
система освіти стільки років розглядає технологію, математику, інженерію як
галузі, присвячені чоловікам. Для визначення можливостей жінок на ринку праці
необхідно сформувати інше покоління. Нам потрібно змінити правила та стереотипи
професій, які мають обирати для себе й жінки. Ми повинні заохочувати наших
дочок і говорити «так, і ти можеш обрати цю професію». Сучасні жінки мають надзвичайні
можливості.»

Ірина фон Візе, яка
увійшла в політику завдяки сприятливій кон’юнктурі,також
розповіла про неприємний досвід, який вона мала після
того, як стала публічною людиною: «Мушу
сказати, що хто не готовий до
чогось подібного, потребує великої витривалості.
Особливо в онлайн-середовищі. Як ми всі знаємо, ми
мусимо бути присутніми в Інтернеті, а особа,
відповідальна за моє спілкування у віртуальному середовищі, зробила численні скарги до
поліції за образливі коментарі. Це сталося не
лише у Twitter, але і в інших ЗМІ. Більшість коментарів мали
мізогіністичний характер, включаючи сексуальні домагання та погрози. Були
й коментарі, які стосувались мене як жінки-політика. Мені довелося
нарощувати власні сили і надзвичайно швидко.»

А психічне насильство, вчинене тими, хто приховує
свою особистість у віртуальному середовищі, може мати великі негативні наслідки для жертв.
Хоча перебувають на високих посадах, жінки, які часто стикаються з такими ситуаціями,
можуть зазнати серйозних емоційних травм і часто відмовляються від своєї
кар’єри у публічних сферах. Ірина фон Візе: «Проблема не лише у зловживанні.
Проблема полягає в наслідках психологічого насильства на молодих жінок в
політиці. Щоразу, коли я розмовляю з такими жінками, я кажу: «Звичайно, я хочу,
щоб моя участь мала значення, я хочу брати участь у політичному житті, але
чи дійсно я хочу пережити цей досвід, всю цю ненависть, цю постійну агресію на
рівні сьогоднішнього суспільного дискурсу? Чи можу я впоратися з цим емоційно?»

Однак Ірина фон
Візе переконана, що і в Румунії, і в інших державах-членах Європейського Союзу
можна запобігати зловживанням та контролювати їх наслідки, якщо існують групи
підтримки. «Я думаю, що у нас є необхідні рамки, і в багатьох випадках ми маємо
конкретні програми сприяння жінкам. Але цього недостатньо. Для залучення всіх
їхніх талантів у політиці нам потрібно створити мережу, мережу безпеки для
політиків, для всіх, хто працює в публічній сфері. Це потрібно, щоб підготувати
їх, навчити протистояти, як резервне рішення, на випадок, коли щось піде не
так. Нам потрібна доступна мережа наставників та прихильників для цих жінок.
Думаю, що це стане каталізатором, що заохотить жінок зробити крок вперед та
зайняти позицію. Нам це потрібно.»

Останні
статистичні дані показують, що жінки складають понад 52% населення Румунії. І хоча
їх частка збільшується, присутність жінок на державних посадах залишається
низькою. Наразі лише 5% мерів та 20% обраних парламентаріїв є жінками.
Аналогічна ситуація спостерігається і в бізнес-середовищі, де жінки становлять трохи
більше 35% акціонерів. А насильство над жінками та упередження щодо жіночих та
чоловічих професій надалі широко поширені в Румунії.

Александру Маргіломан, який народився 1854 року, став політиком, котрий відіграв особливу роль в об’єднанні Румунії на початку ХХ-го
століття. Він був високоосвіченою, раціональною та консервативною людиною, яка прагнула зберегти в процесі розвитку сучасної Румунії, усе
що варто було зберегти, та змінити все, що потрібно змінити.

Маргіломан почав кар’єру політика
після отримання вищої юридичної освіти у Франції та обрання до парламенту в
1884 році, коли йому було 30 років. Спочатку він планував вступити до лав Ліберальної
партії, але потім приєднався до парламентарів на чолі Тіту Майореску та Петра
П. Карпа, які утворили консервативну партію консервативну групу з ліберальним
впливом. Під час німецької окупації в 1916-1918 роках він був президентом
Червоного Хреста та представником румунів у відносинах з окупантом. У березні
1918 року король Фердинанд I-й призначив його прем’єр-міністром і, таким чином
він став главою уряду, який був змушений підписати принизливий і дуже важкий Бухарестський
мирний договір. Іншими цікавими фактами є
те, що він був великим любителем коней, а як деталь повсякденної історії
варто згадати каву заварену на ромі, яка пізніше була названа його прізвищем. Александру
Маргіломан залишив позаду і кілька томів спогадів.

Його найбільшим політичним
противником був інший відомий румунський політик, ліберал Йонел Бретіану. Вони
мали абсолютно протилежні погляди і зайняли в історії протилежні місця: Бретіану
– серед переможців, а Маргіломан – серед переможених. Крім політичного
суперництва, стосунки між ними ускладнилися, коли вони закохалися в одну й ту
саму жінку. Викладач новітньої історії Румунії на Історичному факультеті
Бухарестського університету Алін Чупале розповів про запекле суперництво між Маргіломаном
і Бретіану. «З політичної точки зору суперництво між цими двома лідерами в
основному було викликане ідеологічними розбіжностями партій, до яких вони належали, котрі на початку ХХ-го століття мали різні погляди на шляхи та, особливо, темпи модернізації
румунського суспільства. Політичне суперництво виходило з природного бажання кожної
із сторін прийти до влади і якомога більше залишитися при владі. Якщо ліберал Йонел
Бретіану мав перевагу партійної дисципліни, то Консервативна партія потерпала від численних випадків інакомислення, розколів і непорозуміння. Багато лідерів цієї партії були нездатні до співпраці, а Маргіломан
очолив її на тлі загального внутрішньопартійного розколу. Політичні
цілі цих двох великих партій були діаметрально
протилежні. Коли Йонел Бретіану опублікував у 1913 році свій політичний проект,
оголошуючи подальші реформи, виборчу й аграрну, консерватори категорично відкинули
ці реформи.»

Після війни, із заплямованою
його суперником репутацією, унаслідок неспроможності адаптуватися до нових
реалій Румунії та через мирний договір,
який він підписав, щоб врятувати Румунію, Маргіломан вирішив остаточно покинути
політику. Він помер у 1925 році на 81 році життя.

Коли політичний клас в Бухаресті повністю дискредитований, коли десятки тисяч демонстрантів вийшли цього місяця на вулиці скандуючи Всі партії – одне сміття, майже неймовірно, що румуни могли знайти моральні орієнтири серед політиків.

Хоча вкрай рідко, але такі емблематичні особистості існують. Корнеліу Копосу народився в 1914 році в сім’ї борців за права румунів Трансільванії, яка тоді знаходилась під австро-угорською окупацією. Він виріс і сформувався в об’єднаній, королівській та демократичній Румунії, після Першої світової війни.

Випускник юридичного факультету, журналіст і спортсмен, він став довіреною людиною лідера Національно – селянської християнсько-демократичної партії (НСХДП), і колишнього прем’єр-міністра Юліу Маніу, справжнього демократа і завзятого противника як німецького нацизму, так і радянського більшовизму. Вірність Маніу та демократичним принципам зробили Копосу однією з улюблених мішеней Секурітатя – політичної поліції комуністичної диктатури, встановленої в Румунії після Другої світової війни, радянськими окупантами. Арештований в 1947 році, він просидів у в’язниці, як політичний в’язень, протягом 17 років.

У 1964 році, комуністи звільнили політв’язнів, переконані, що вони зміцнили режим, і намагаючись прикрасити імідж як в очах румунів, так і Заходу. Копосу залишився, однак, під постійним контролем органів безпеки. Після антикомуністичної революції 1989 року, поряд з його однодумцями та дуже молодими антикомуністами, він відновив партію Юліу Маніу. У безпосередній атмосфері посткомуністичних часів, коли сприймається лідером революції, лідер лівих Іон Ілієску був практично обраний президентом на перших вільних виборах. НСХДП потрапила під удари анти-румунських сил, шахтарів, корумпованого режиму, бандитизму та захоплення влади будь-якими засобами », – нагадав у ході вшанування Корнеліу Копосу один з його знайомих.

Християнсько-демократичний лідер залишається вірним своєму кредо: прихильник королівства, антикомуніст, прозахідний та промоутер возз’єднання Молдови з Румунією. Він говорив, – пригадав один з його шанувальників – що патріотизм це любов до батьківщини, готовність віддати за неї життя. Непохитний у своїх переконаннях, Копосу очолив НСХДП і був лідером опозиції, яка об’єдналась у Демократичну конвенцію, поки після раку легенів, помер, 11 листопада 1995. Величезна колективна емоція викликана його смертю призвела Демократичну конвенцію, через рік, до перемоги на парламентських виборах. Корнеліу Копосу не дожив до цього виборчого тріумфу, але він уже став, як писала тодішня преса, моральним президентом Румунії.

Серед найбільш важливих політичних діячів ХІХ століття був і Ласкер Катарджіу. Нащадок багатої боярської родини Молдови, Катарджіу народився в 1823 році, в епоху спорудження та модернізації сучасної румунської держави. Він займав різні посади в органах місцевого самоврядування до 1859 року. Незважаючи на те, що був консерватором він був прихильником об’єднання Молдови з Волощиною, і брав активну участь у виборах Александру Іоана Кузи правителем двох князівств.

Він був одним з найбільш рішучих румунських політиків. У коаліції з лібералами, діяв на користь усунення Кузи, коли його правління ставило під загрозу існування румунської держави. Він був членом господарського оточення в 1866 році, після чого послідувало повалення Кузи. Також він був прихильником конституційної монархії та встановлення іноземної династії. Толерантний і роботящий Ласкер Катарджіу проявився як лідер консерваторів, які вбачали в ньому фактора партійної єдності.

Ласкер Катарджіу був одним з провіденційних людей в історії Румунії в другій половині ХІХ-го століття. Врятував Румунію 1871 року від дестабілізації, як підкреслив історик Сорін Крістеску: Його роль була винятковою. У певний момент він врятував правління Кароля I. Драматичним моментом була ніч на 22 березня 1871, коли ця людина справилась з важкою ситуацією. Не можемо точно знати, якщо Кароль вирішив зректися престолу, але він рішуче втрутився в той час, коли в Бухаресті проходила демонстрація організована лібералами, спрямована на компрометацію німецької громади в Бухаресті та правителя країни. Він прийшов до короля, як член господарського оточення, і сказав, що дасть йому сильний уряд, який потрібний країні, якщо він призначить його прем’єр-міністром.

Що зробило Катарджіу лідером консерваторів, партія, яка мала у своїх рядах багато особистостей? Сорін Крістеску: Він мав дуже сильний престиж і авторитет, коли прийшов Кароль, тому що він був першим президентом Ради Міністрів призначений Каролем, 11 травня 1866. Він буде при владі до 13 липня 1866 року. Як ця людина дійшла до того, щоб керувати консерваторами? Якщо ми подивимось, якими були консерватори, то побачимо, що це була партія особистостей. Одні з них були відомими культурними діячами, як Петре П. Карп і Тіту Майореску. Ми бачимо, що Ласкер Катарджіу не був знаменитим оратором або інтелектуалом, який у своїх виступах був дуже поміркованим. Він був звичайним і скромним, але всі почувались дуже добре з ним, в той час як в розмові з Петре Карпом люди почувались приниженими. Карп завжди показував свої переваги над іншими членами партії. Через це до Ласкера Катарджіу ставились з повагою і віддавали йому перевагу. Він проявляв скромність і порозуміння за, що всі хотіли його лідером партії, тому що він нікого не ображав.

Уряд, очолюваний між 1871 і 1875 рр. Ласкером Катарджіу був той, котрий доклав зусиль, щоб Румунія рухалась в напрямок незалежності. Сорін Крістеску: Цей уряд був першим урядом об’єднаних князівств, який завершив 4-річний мандат. Такого ще не було. Був дуже ефективним, вирішив скрутне фінансове становище. Був настільки ефективним, що без проблем здобув перемогу на виборах. Він вирішив піти на незалежність всупереч виданому султаном указу, який забороняв Румунії підписувати угоди про торгівлю з іншими державами. Він уклав торгову угоду з Австрією в 1875 році, показуючи, що Румунія практично є незалежною. Він був очолював уряд ще чотири роки, якщо б у серпні 1875 не спалахнуло заворушення християн в Боснії та Герцеговині. Через кілька місяців всі зрозуміли, що відбудеться війна між Османською імперією та Росією, і що Румунія повинна буде брати участь у війні. Незалежно від того, наскільки сприятливо б закінчилась ця війна, треба було віддати три південні райони Бессарабії, Кагул, Ізмаїл та Болград. І хто хотів бути причетним до територіальної поступки. Консерватори не хотіли, і пішли у відставку.

Ваша Величність так неможливо є одним з найвідоміших висловлювань того часу. Воно належить Ласкеру Катарджіу і проявляє твердість, мужність і непохитність, тоді коли було досягнуто межі, навіть королевою. Деталі подає Сорін Крістеску: У той час, коли він зробив цю заяву був міністром внутрішніх справ в уряді іншого консерватора, генерала Іона Еманоїля Флореску. Було неприпустимо те, що хотіла зробити королева, одружити принца спадкоємця Фердинанда з Еленою Векереску, яка не мала королівської крові. Він найкраще висловив ставлення еліти, яка раптом об’єдналися і підтримала його. Шлюб Фердинанда і Елени Векереску не розділив румунську еліту на дві частини. Шлюб абсолютно ніхто з румунських бояр не підтримав, навіть з розчаруванням стверджувала Елена Векереску її близькі родичі. Висловлювання Ласкера Катарджіу всім дуже сподобалось.

У 1899 році, у віці 76 років, Ласкер Катарджіу помер від серцевого нападу, якраз у той день, коли король Кароль I призначив його прем’єр-міністром вчетверте. У некролозі історик і філософ Тіту Майореску зазначив: Чесний і невтомний що стосується державної адміністрації. Ці якості і його мужність надали йому авторитет у Консервативній партії.