У перші дні червня, після дворічної паузи, у
Берліні були відновлені переговори щодо Придністровського врегулювання у
форматі «5+2», в якому Молдова та невизнана Придністровська молдовська
республіка є сторонами, Росія, Україна та ОБСЄ
виступають посередниками, а ЄС та США є спостерігачами. Останній раунд переговорів
між Кишиневом і Тирасполем відбувся рівно два роки тому, а зараз діалог був
відновлений з ініціативи та під егідою
Німеччини, яка головує в ОБСЄ.
Відомий румунський аналітик і директор Чорноморського університетського
фонду Румунії Дан Дунгачу стверджує, однак, що відновлення цих перемовин в
нинішньому регіональному контексті є великою помилкою. В ефірі національного
телебачення він пояснив свою позицію тим, що Молдова сьогодні перебуває в
слабкій позиції у переговорах, Росія всіляко намагається скористатися
контекстом, Сполучені Штати недостатньо уважні до регіону, а Німеччина хоче
«успішно» завершити своє головування в ОБСЄ. Аналітик переконаний, що будь-які
переговори, навіть з технічних питань є вигідними придністровський стороні,
тобто Росії.
Дан Дунгачу: «Перше, що слід прокоментувати це – наскільки доречним є
відновлення переговорів у форматі «5+2» в нинішньому дуже складному
регіональному контексті, в якому паралельно йдуть перемовини про статус Донбасу.
Ця синхронність, на мій погляд, є дуже тривожною. Чому? Тому що, якщо реально
подивитися на речі, то можна буде помітити, що будь-яке рішення
придністровського конфлікту, очевидно буде застосоване на Донбасі, і навпаки.»
Румунський оглядач переконаний, що так пояснюється наполегливість Росії
щодо відновлення переговорів у форматі «5+2». На його думку, будь-яка поступка
Кишинева вплине на Київ і навпаки, тому що Росія шукає слабку ланку, яка б
погодилася на так звану «широку автономію», фактично федералізацію на Донбасі
чи в Придністров’ї. Дан Дунгачу каже, що Київ знаходиться в гіршому становищі у
переговорах через зовнішній тиск щодо дотримання Мінських угод, зокрема
проведення виборів на окупованих територіях і надання особливого статусу
Донбасу.
Дан Дунгачу: «Але найголовнішим аспектом є те, що той, хто поступиться
першим створить прецедент для іншої сторони. Стратегічна помилка, яку
допускають обидві держави полягає в тому, що вони не узгоджують спільну
позицію. Якщо Молдова поступиться у цих переговорах, то вставить ніж у спину
України. Тому що, повторюю, ця модель буде застосована в Україні. Молдова в
даний момент намагається рухатися як риба, вислизнути з рук, але це ризикована
гра. І замість того, аби Україна і Молдова стали партнерами, в тому числі у цих
переговорах, складається таке враження, що обидві сторони діють, практично, одна
проти іншої.»
Аналітик вважає, що Україна і Молдова мають перейти від оборони у наступ,
не дозволяти Росії вигравати в ході переговорів і в політичному плані, після її
перемоги у військовому і це, на його думку, може бути зроблено шляхом оголошення
Донбасу і Придністров’я окупованими Росією територіями.
Дан Дунгачу: «Кишинів і Київ мають разом чітко заявити, що ці території не
можуть бути предметом переговорів з Росією. Повинні сказати Москві, що якщо
вона сподівається на те, що Кишинів і Київ, за підтримки європейців, будуть
фінансово підтримувати ці території, а вона в цей час зберігатиме стратегічний
контроль над ним, то помиляється. Уявіть собі, що сьогодні або завтра Київ і
Кишинів скажуть, що припиняють будь-які переговори з Росією і, якщо вона хоче
контролювати ці території, оголосять іх тимчасово окупованими. Не відданими, не
визнаними, а окупованими, якими Молдова або Україна не мають можливість
управляти. Це було б стратегічним ходом України і Молдови, рішучим наступом
проти Російської Федерації.»
Жоден західний партнер – Німеччина, Франція чи США, не матиме, що робити, коли буде поставлений перед таким фактом, – каже Дан Дунгачу,
який вважає, що саме тому Москва
наполягає на окремих переговорах в сподіванні, що ці дві країни не об’єднаються
проти Російської Федерації. У висновок, – сказав Дан Дунгачу, зараз Київ і
Кишинів мають налагодити ефективне партнерство в питанні заморожених конфліктів
у цих двох країнах і, за підтримки західних партнерів, перекласти
відповідальність на Росію, а вони в цей час мусять проводити реформи, конче
необхідні для наближення до євроатлантичного простору.