Tag: Придністров’я

У четвер, лідер сепаратистського режиму в Придністров’ї Євген Шевчук
підписав указ про намір реалізації підсумків так-званого
республіканського референдуму від 17
вересня 2006 року, коли більше 98% виборців висловилися за незалежність від
Кишинева і приєднання до Російської Федерації. Згідно з указом, придністровська
правова система повинна бути приведена до федерального законодавства Російської
Федерації.

Жест Шевчука пробує надати законне прикриття аномалії, яка триває
протягом чверті століття. Придністров’я вийшло, де-факто, з-під контролю
центрального уряду Респ. Молдова ще з 1992 року, внаслідок збройного конфлікту,
що мав як результат загибель сотень людей і завершився втручанням російських
військ на боці сепаратистів. Ставши незалежною від Москви тільки кілька місяців
до цього, молода Республіка Молдова була змушена тоді відправити поліцейських і
добровольців боротися з легкими озброєннями проти танків колишньої Червоної
Армії.

Незважаючи на те, що устами колишнього президента Бориса Єльцина, Росія
зобов’язалася вивести свої війська після саміту ОБСЄ в Стамбулі в 1999 році,
вони й зараз знаходяться в Придністров’ї. Під їх захистом, сепаратистський
режим був безперервно посилений, навіть якщо так звана республіка не була ніким
визнана на міжнародному рівні. Згодом було зроблено декілька спроб врегулювати
заморожений конфлікт, але всі вони зазнали невдачі. Тирасполь продовжує
говорити про Придністров’я як про незалежну державу, а Кишинів сподівається на
возз’єднання і надання особливого статусу для придністровського регіону.

Заповідник динозаврів – пише міжнародна преса про цей регіон, де статуї
Леніна і символи серпа і молота залишилися недоторканими, права людини є
таємницею, і торгівля зброєю, наркотиками і людьми є найбільш прибутковим видом
діяльності. Коментатори в Кишиневі, цитовані кореспондентами Радіо Румунія
кажуть, що недавня ініціатива Шевчука є, просто, популістською. У грудні там
заплановані відбутися
псевдо-президентські вибори.

А лідер сепаратистів, на тлі гострої економічної кризи, намагається
відновити виборчий капітал. Ідею цю поділяє, з Бухареста, і Адміністрація
Президента Румунії. Указ сепаратистського лідера з Тирасполя про приєднання
Придністров’я до Росії є частиною провокаційної риторики на тлі так
званих президентських виборів у регіоні – підкреслює, в прес-релізі,
прес-секретар президента Клауса Йоханніса, яка закликає до стриманого
ставлення.

Фахівці в сфері геополітики нагадують, що
Шевчук виконує накази Москви, і попереджають, що ситуація в Придністров’ї має
вже всі інгредієнти кримського сценарію, анексованого два роки тому росіянами
теж в ім’я так званої народної волі виявленої референдумом, невизнаним на
міжнародному плані.

Для аналітиків, які памятають, цьогорічна українська криза це просто повтор геополітичних і військових ігор, що практикуються Росією упродовж чверть століття. Те, що сталося навесні в Криму та влітку на Донбасі було запатентовано на початку 90-х в Придністровї. Тільки з 40% румунським етнічним населенням, решта словяни – росіяни та українці – регіон був змушений вийти з-під контролю Кишинева ще до розпаду колишнього Радянського Союзу.

Він зробив це під абсолютно невиправданим приводом, що Р. Молдова може обєднатися з Румунією, якій належав до сталінської анексії в 1940 році. Сепаратисти досягли своєї мети в 1992 році, коли Кишинів, незалежний майже рік, був змушений визнати поразку після збройного конфлікту з жертвами та втручання російської армії. Спочатку представлене як тимчасове втручання, присутність російських військ у Придністровї стала постійною,. Минуло вже 15 років з тих пір, коли на саміті ОБСЄ в Стамбулі, Росія, на чолі з колишнім президентом Борисом Єльциним, зобовязалася вивести війська і арсенал зі сходу Р. Молдова.

При Володимирі Путіні, цим військам змінили тільки етикетку. Залишившись де-факто окупаційним військом, його найменували миротворчими силами. Минулого тижня, з трибуни Генеральної Асамблеї ООН, міністр закордонних справ Республіки Молдова Наталія Герман, знову закликала вивести ці сили, яких замінить міжнародна цивільна місія. Присутність російських військ у Придністровї створює додаткові перешкоди на шляху мирного процесу, ствердила пані Герман, посилаючись на переговори, які здаються нескінченими, у так званому форматі 5 +2 у якому Кишинів, сепаратисти, Росія, Україна та ОБСЄ є суб’єктами переговорів, а США та ЄС виступають спостерігачами.

Крім того, в Нью-Йорку, в кулуарах Генеральної Асамблеї, глава румунської дипломатії Тітус Корлецян наголосив на важливості, яку Румунія надає врегулюванню замороженого конфлікту в сусідній Молдові. Досягнення політичної угоди, заснованої на дотриманні суверенітету і територіальної цілісності і особливого політичного статусу для придністровського регіону залишається ціллю прозахідного уряду в Кишиневі і його партнерів в Бухаресті, Брюсселі та Вашингтоні. Але всі знають, що в Придністровї нічого не може статися без згоди Москви, протектор сепаратистів.

Послідовні дипломатичні зусилля президента Франції Франсуа Олланда і канцлера Німеччини Ангели Меркель, минулого тижня зробили можливими дві важливі події, котрі можуть стати першими реальними кроками для виходу з найбільшої геополітичної кризи, що виникла в Європі після закінчення холодної війни, спричиненої анексією Росією Криму та поширенням сепаратистського руху на сході України.

У ході урочистих заходів з нагоди 70-ї річниці висадки антигітлерівських союзників у Нормандії під час Другої світової війни відбулася перша зустріч нового президента України Петра Порошенка з президентом Росії Володимиром Путіним. Так само, російський президент провів коротку бесіду з президентом США Бараком Обамою, першу після різкого охолодження двосторонніх відносин унаслідок подій, спровокованих Росією в Україні.

Дехто називає тиждень, що минув та зустрічі на найвищому рівні, історичними. Їх проведення було майже неможливим два-три тижні тому. Яке значення вони мають в нинішній ситуації? Директор румунського Інституту політичних наук і міжнародних відносин Дан Дунгачу вважає, що усі ці зустрічі є ознакою готовності сторін до конструктивного діалогу: «Усі ці зустрічі можна найкраще описати словами «необхідність рівноваги», тому що всі зроблені заяви мали помірний характер. Звичайно, це так чи інакше в інтересах тих, хто хоче наголосити на тому, що сталося, не дуже приємне, на сході Європи, починаючи від анексії територій і завершуючи присутністю американських військ на території інших країн. Отже, велика політика має свої реалії, і ми повинні брати їх до уваги. У загальній складності сталися перші зустрічі, і в цьому полягає перший месідж – президент Російської Федерації, країни, що перебуває під шквалом критики, зустрівся з лідерами провідних країн світу. По-друге, відбулася зустріч Петра Порошенка з Володимиром Путіним, а це означає, що Україна і Росія готові сісти за стіл переговорів. У цьому полягає позитивна сторона цих зустрічей. Та сторона, яка невидима і, яку ми не можемо розшифрувати, стосується того, до чого приведуть ці переговори.»

З іншого боку політолог Дан Дунгачу порівняв ситуацію на сході України, з тим, що відбувається вже багато років на сході Р. Молдова. Тобто він стверджує, що Москва намагається повторити на Донбасі придністровський сценарій з тим, щоб перешкодити зближенню Києва з Євросоюзом. «Україна і Молдова, ймовірно, будуть у схожих ситуаціях. Обидві країни мають територію, точніше частину території, що вийшла з під контролю центральної влади, тільки в Молдові є російські військові з погонами, а в Україні російські війська не мають погонів. Тобто і Київ, і Кишинів мусять вести переговори з Російською Федерацією. Як це закінчиться, до чого приведуть ці переговори, побачимо. Цілком очевидно, що Російська Федерація намагається завершити ці переговори з певним результатом, вона хоче, щоб сепаратистські території, неконтрольовані Києвом та, відповідно, Кишиневом, отримали певні важелі впливу на політику центральної влади в галузі безпеки і закордонної політики двох держав. Незалежно від того чи називатиметься це федералізацією або розширеною автономією, кінцева мета Російської Федерації очевидна — за допомогою федералізації, як я вже сказав, Москва намагається завадити Україні та Молдові наблизитися до євроатлантичного простору.»

Розміщення додаткових сил НАТО у Центральній і Східній Європі не лякає, Кремль, відповідну заяву президента США Барака Обами, його російський колега Володимир Путін використає в пропагандистських цілях, вважає американський аналітик румунського походження вашингтонського Фонду Джеймстаун Владімір Сокор. Він каже, що Росія робить все можливе, аби не дозволити зближенню України з НАТО й ЄС. «Під частковим контролем Росії перебувають тільки дві з 25 адміністративно-територіальних одиниць України – Луганська та Донецькі області, тобто Донбас, промислова база України. Там Росія має воєнізовані формування, які налякали виборців, щоб не дозволити їм фізично дістатися до виборчих дільниць. Досі російські воєнізовані формування контролюють низку населених пунктів у Луганській і Донецькій областях. Їх мета полягає в обєднанні цієї мережі населених пунктів, щоб створити компактну територіальну структуру, за прикладом, Придністровя, звідки сепаратисти або влада підконтрольної Росії території могла б вести переговори про федералізацію або конфедералізацію з центральним урядом у Києві. Москва хоче, таким чином, зібрати російських узурпаторів та уряд у Києві віч-на-віч за столом переговорів, і, цим самим, надаючи офіційній або напівофіційний статус узурпаторам влади, котрі представляють Росію. Паралель з Придністровям очевидна. Вони хочуть нового Придністровя. Різниця полягає лише в тому в тому, що в той час як в Придністровї Росія має звичайні збройні сили, у Донецькій і Луганській областях діють воєнізовані структури, організовані Росією.»

Наразі Росія ще раз продемонструвала, що правий той, хто сильніший, до чого можна ще додати — і той хто має енергетичні ресурси. Путін застав Європу зненацька і продемонстрував, що право сили вище, ніж сила права, як це часто було в історії строго континенту. Після того як Росія анексувала Крим, все більше військових експертів заявляють про необхідність для ЄС створити власну армію. Директор Європейського оборонного агентства Клод-Франс Арну вважає, що Євросоюз повинен мати можливість втрутитися в будь-якій ситуації, коли держава-член чи якась нація звертається по його допомогу.