Tag: пропаганда

  • Міноборони заперечує російську дезінформацію

    Міноборони заперечує російську дезінформацію

    Міністерство національної оборони засудило нову дезінформаційну кампанію російських ЗМІ щодо Румунії. Цього разу російські журналісти порушили тему атак безпілотників, здійснених силами Російської Федерації на цивільну портову інфраструктуру в Україні поблизу румунського кордону в ніч з 16 на 17 січня. Російські журналісти пишуть, що атака сталася днем пізніше, в ніч з 17 на 18 січня.

     

    Згідно зі сценарієм, метою агресії була б операція з переправлення румунських військовослужбовців або румунських найманців на човнах з румунського на український берег. Під час атаки, пишуть російські журналісти, війскові сили румунської армії нібито відкрили вогонь по російським безпілотникам із засобів, які перебували на території Румунії. У пропагандистському матеріалі також стверджується, що атака безпілотників була наказана з верхівки російської армії і призвела б до численних загиблих і поранених з румунського боку. У сценарії Кремля також з’являються гелікоптери ВПС Румунії, які мали б втрутитися для евакуації так званих поранених і забезпечити вогневу підтримку інтервенції українських сил на іншому березі.

     

    Реакція румунської сторони була різкою. Міністерство оборони в Бухаресті назвало те, що представила російська преса, нісенітницею, «абераціями, які не мають жодного підтвердження в реальності». Міноборони вказує, що в ніч з 16 на 17 січня системи моніторингу і спостереження румунської армії зафіксували порушення національного повітряного простору, що призвело до оповіщення населення повіту Тулча і підняття в повітря двох літаків F-16 ВПС Румунії. Згодом, команди фахівців з Міноборони, Румунської служби інформації та Міністерства внутрішніх справ ідентифікували дві ділянки, куди впали уламки російських безпілотників.

     

    Міністерство оборони Румунії зазначає, що, незважаючи на абсурдність і неправдоподібність, інформація, вигадана в кремлівських пропагандистських лабораторіях, є частиною системи російських операцій впливу і маніпуляцій, які зараз проводяться в румунському і союзному публічному просторі. За даними Міноборони, їхньою метою є створення хибного уявлення про те, що НАТО прагне вступити у війну з Росією і що Румунію намагаються втягнути в цей конфлікт. На думку румунської сторони, цей пропагандистський наратив також націлений на росіян, яких годують міфом про обложену фортецю, маніпулюючи ними, щоб переконати, що Росія знаходиться під загрозою нападу з боку НАТО і що в Україні російські солдати воюють проти НАТО в рамках так званої «спеціальної військової операції».

     

    На думку Бухареста, реальність, яку намагається приховати кремлівська пропаганда, полягає в тому, що Росія, повністю ігноруючи міжнародні норми, мілітаризувала Чорне море, вторглася в Україну і незаконно анексувала Крим у 2014 році, а з 2022 року веде незаконну агресивну війну проти суверенного сусіда». І останнє, але не менш важливе, Міноборони Румунії попереджає, що слід очікувати, що неправдива інформація, представлена в цьому матеріалі, також буде підхоплена векторами російської пропаганди, що діють у румунському публічному просторі, і посилена, зокрема, на цифрових платформах.

  • Мистецтво в Румунії 1940-1950 рр

    Мистецтво в Румунії 1940-1950 рр

    В умовах сильного
    репресивного режиму, такого як
    тоталітаризм, тобто фашизму
    і комунізму, мистецтво
    та митці також поводяться так, як того
    вимагають ідеологія та форми соціального
    визнання. У такому режимі творча
    незалежність майже знищена, а мистецтво
    та митці стають частиною пропаганди.
    Тому інформація про тип
    політичного режиму, за якого створювався
    певний твір мистецтва,
    допомагає глядачеві краще зрозуміти
    його. Незалежно від того,
    чи це картина, скульптура, театральна
    вистава, фільм, пам’ятник, архітектурний
    об’єкт, політико-соціальні обставини
    тоталітаризму залишають свій відбиток
    на свідомості автора.

    З 1938 р. Румунія
    почала сповзати в обійми
    тоталітаризму. Того року був встановлений
    режим особистої влади короля Кароля
    II, попередника фашизму.
    Були ліквідовані політичні
    партії та партійна преса, на їх місці
    з’явилася лише одна партія та поневолена
    преса. Подібним чином ситуація
    продовжувалася з 1940 до 1944 року, коли
    маршал Антонеску керував
    Румунією. А після 1944-1945 років, наприкінці
    Другої світової війни, комуністичний
    режим доніс попередню злочинну практику
    та порушення прав людини на найвищий
    рівень.

    Як і очікувалося,
    митці піддали свої твори
    практикам часу. У роки
    фашистського режиму культ нації був
    ідеологією, яка домінувала в художній
    творчості. Після 1945 року, в роки
    комуністичного режиму, ідеологією, яка
    окреслила художні напрями,
    був пролетаризм. Мистецтвознавець та
    історик Раду Богдан народився в 1920 році
    і помер у 2011 році. Він
    пережив тоталітарний період в історії
    Румунії. З юності мав комуністичні
    симпатії, працював у прокомуністичній
    пресі. Але Богдан був не просто політруком,
    він був фахівцем
    і мав репутацію хорошого
    професіонала. У 1995 році він дав
    інтерв’ю Центру усної
    історії румунського радіомовлення,
    коли розповів про умови праці
    митця в комуністичний період. Богдан
    навів власний приклад і приклад його
    колег з Інституту мистецтвознавства:
    «Якщо ми скажемо, що комуністичний
    період був періодом хворого режиму, то
    ми говоримо правду? Траплялися всякі
    хворобливі речі. Хоча не можна сказати,
    що інститут складається з некомпетентних
    людей, значною мірою він складався із
    ситуацій. Кожен з нас був ситуацією.
    Ніхто з нас, навіть я, не міг назвати
    себе врівноваженим персонажем».

    Разом
    з професором історії мистецтв Георгієм
    Опреску, Богдан призначив
    членів комісії з інвентаризації
    королівських активів після того, як
    король Міхай I був змушений комуністами
    зректися престолу 30 грудня 1947 року і
    покинути Румунію: «Я
    порекомендував Едгара
    Папу. Він був асистентом на кафедрі
    Тудора
    Віану, коли я був студентом і знав його
    з факультету, і я запросив його стати
    частиною цього комітету. Я відповідав
    перед партією за цю комісію. До складу
    комітету входили Замбакчан,
    який був членом партії. Іншим
    членом був арт-дилер
    Леві, який не був членом партії і мав
    турецький паспорт, це був
    знайомий Опреску.
    Членом
    комітету був також Нестор,
    який був легіонером, але був дуже видатним
    археологом і вченим. Іон Жаля
    також спорадично займався питаннями
    скульптури. У допоміжному штаті була
    дружина Мака
    Константінеску, в секретаріаті комісії.
    Був також історик Еміль Кондуракі. Я
    займався
    бібліофільною частиною, книгами та
    документами».

    Влада
    застосувала тези марксистсько-ленінської
    ідеології для перетворення
    як художнього
    смаку, так і публічного мистецтва за
    радянським зразком. У цьому сенсі
    Румунський
    Атенеум був змінений:
    «У якийсь момент від
    вищих ешелонів
    партії надійшло
    наказ, щоб
    фреска Атенеуму, намальована
    Костіном Петреску, була покрита картинами
    героїв революціонерів
    або позитивних князів,
    таких як Александру Йоан Куза. Були
    зроблені
    деякі замовлення тим,
    хто вважався нашими найкращими
    художниками: Йосипу
    Ісеру,
    Камілю
    Рессу та Штефану
    Константінеску.
    Від цього проєкту
    швидко відмовилися. Це були полотна
    розміром
    3 на 1,5 метра. Оригінальна
    фреска була
    3 метри
    заввишки, але
    була
    унітарною.
    Вона не мала особливої художньої
    цінності,
    але була унітарною.
    Те, що вони робили, не мало єдності. Один
    портрет був
    намальований в
    одному стилі, інші в іншому. Інші були
    суто декоративними, не мали образотворчого
    значення, це був безлад. Згодом акція
    припинилася».

    Кажуть, що
    митець спілкується зі своїм
    твором мистецтва та
    глядачем. На жаль, ці стосунки були
    побудовані на стражданні викликаному
    відсутністю свободи.
    Мистецтво в тоталітарній Румунії
    постраждало відповідно до страждань
    народу.

  • Окупація Румунії в Першій світовій війні на листівках

    Окупація Румунії в Першій світовій війні на листівках




    Основною функцією
    пропаганди є мобілізація власних громадян у важкі для держави та її населення
    часи. Оскільки функціонування пропаганди пов’язане з апаратом держави. Багато було
    написано про
    пропаганду, про воєнну пропаганду тощо. Одним із елементів, якими зловживає
    пропаганда і без яких вона не могла б існувати, є зображення. Будь-який тип пропаганди
    використовує зображення, щоб прославити свої досягнення, а також зменшити силу
    опонента або навіть висміяти його.




    У Першій світовій війні
    пропаганда за допомогою зображень працювала високими темпами. Румунія
    вступила у Велику війну в серпні 1916 р. на боці франко-англо-російського
    союзу, дотримуючись територіальних обіцянок після двох років нейтралітету. Але
    в грудні 1916 р. її південна частина або провінції Волощина, Олтенія та Добруджа разом із
    столицею Бухарестом були окуповані німецькою, австро-угорською, болгарською та
    турецькою арміями після чотирьох місяців жорстоких боїв, жертвами яких стали 300.000 румунських солдатів. Знайшовши
    притулку на сході
    в Молдові, влада Румунії, користуючись підтримкою французької військової
    місії та російської армії готувала переможну кампанію 1917 року битвами під Мерешсть, Мерешешть та Ойтуз.




    Окупована на півдні,
    Румунія була змушена пережити суворий економічний режим реквізицій та
    обмежень, і пропаганда в повній мірі використала цю ситуацію, щоб представити
    румунські реалії. Однак за реаліями існувало також повсякденне життя, яке
    відновилося під окупацією, і найкращими доказами цього були фотографії. Міхаїл Макрі є колекціонером листівок який
    зібрав десятки
    тисяч листівок, деякі з них з Румунії 1916-1918 років: Тоді з’явились листівки окупаційних
    армій. Наприклад, в Румунії була відома болгарська пошта. Коли болгари прибули
    до Бухареста і знайшли кілька поштових листівок, на яких поклали власні марки.
    Вони утворили своєрідні псевдофілателічні цілі, яких зараз можна колекціонувати. Так само, коли німецька армія побувала
    на території Румунії, то кожен полк або батальйон, безумовно, мав фотографа для своїх
    солдатів, щоб листуватися з рідними, бо їм це було дозволено. У
    німецьких солдатів не було поштових листівок, тому вони зміналися на фотографіях, наприклад, із румунською
    селянкою і
    відправляли фотографію додому, якщо вони не були одружені. Якби вони були
    одружені, вони, очевидно, не фотографувалися поряд із
    селянкою.





    У 1916 році Румунія була
    країною, яка покинула сферу османського впливу більше століття тому. Під час
    правління короля Кароля I Гогенцоллерн-Зігмарінгена, Румунія досягла помітних економічних
    показників, таких як будівництво залізничної мережі, яка покривала всю національну територію,
    високоякісну нафтопромисловість, а також розвиток столиці Бухарест та інших важливих міст, таких як Яси, Крайова, Плоєшть, на додаток до портових міст на Дунаї та порт
    Констанца на Чорному морі. Більшість населення залишалося сільським і залежало
    від сільського господарства, з високим ступенем бідності, і пропаганда не
    соромлячись охопила особливо ці румунські реалії, каже Міхаїл Макрі: Пропагандистські листівки робили німці в Румунії, це були
    найпотворніші листівки про румунів, які коли-небудь були зроблені
    кимось. Німці не
    виявили жодної будівлі, жодної будівлі в Бухаресті, окрім бідної корчми з
    розваленим дахом в
    районі Колентина, який тоді не був
    частиною столиці.
    Посередині вулиці, у болоті лежала свиня. Німці повинні були фотографувати умови, в яких
    вони нас окупували. На фотографіях та листівках, зроблених німцями, не було
    жодної красивої та елегантної жінки, національного театру, будівлі
    королівського палацу, нічого.







    Але німецька пропаганда
    охопила, охоче чи ні, частини звичайної повсякденної реальності Румунії. Міхаїл Макрі: Єдине красиве, що
    вони сфотографували, – це ярмарки, два чи три, які були крупним планом,
    оскільки їх не робили в Румунії, це було красиво, бо на них можна бачити всіляких торговців
    тієї епохи. Наші
    листівки були також пропагандистськими, антиболгарськими, це були найкрасивішими пропагандистськими
    листівками. Звичайно, була і зворотна
    сторона медалі, найкрасивішими болгарськими листівками були антирумунські
    пропагандистські листівки.




    Румунія 1916-1918 років очима німецької пропаганди
    виглядала як слаборозвинена територія та країна дикунів. Що було грубим спрощенням,
    як це завжди робить пропаганда, незалежно від того, де вона проявляється.

  • Російська пропаганда в умовах пандемії

    Російська пропаганда в умовах пандемії

    Росія, а також Китай, продовжують використовувати світову кризу, спричинену
    пандемією коронавірусу, для поширення фальшивих новин. По це йдеться в останньому звіті спеціального підрозділу Європейської
    служби зовнішньої дії, відповідального за виявлення та розвінчання такої пропаганди та дезінформації в
    Інтернет-просторі. Фахівці East Stratcom зафіксували понад 150 випадків прокремлівської
    дезінформації про COVID-19 з 22 січня по кінець березня. Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі думки кількох румунських експертів
    відносно цього питання.

    Шість основних тез пропаганди Кремля

    Так наприклад соціолог Сорін Йоніце, голова румунського
    аналітичного центру «Expert Forum» у статті «Шість російських пропагандистських
    тез про коронавірусну кризу», опублікованій на сайті contributors.ro пише, що
    останнім часом Кремль збільшив потік дезінформації, пов’язаної з Covid, про що
    свідчать і висновки останнього звіту дипломатичної служби ЄС. Він зазначає, що
    стратегічною метою Москви є «послаблення почуття західної єдності, медійне
    використання будь-яких розбіжностей між країнами ЄС та посилення впливу Росії
    на тлі колективної істерії». Сорін Йоніце зазначає, що певний час і Китай
    вступив у цю справу дезінформації, але його історії є досить рудиментарними,
    оборонними та легко розшифровуються, тому вони не мають великого впливу.
    Румунський експерт додає, що майстрами різноманітності та тонкості пропаганди
    все ще залишаються Кремль та сузір’я парадержавних акторів навколо нього. Сорін
    Йоніце окреслив шість основних напрямків пропаганди, які, не будучи абсолютно
    новими, творчо експлуатують у новому контексті старі кліше і меми часів СРСР.
    Це, зокрема: біо-медична конспірація, особливо проти НАТО та США; створення
    хаосу та паніки; підрив довіри до вартих довіри джерел інформації: влади або
    традиційних, особливо західних, ЗМІ; підрив ідеї об’єктивності та «фактичності»
    і релятивізм; розповсюдження конспірації для сприяння сприйняттю іншої
    конспірації та виявлення та посилення «союзників для дезінформації» в інших
    суспільствах.

    Російська пропаганда змінює тактику




    Роздуми на цю тему виклав на своїй Facebook-сторінціі й румунський аналітик
    з питань безпеки Юліан Фота, радник експрезидента Румунії Траяна Бесеску. «Ми є свідками
    цікавих змін в російській пропаганді. Оскільки вона була задумана розумними
    людьми, багато років головний меседж цієї пропаганди мав не проросійський
    характер, а лише антизахідний. Захід потрібно було ганьбити будь-якою ціною: він
    «декадентський, агресивний, імперський, колоніалістичний, не поважає інші
    країни, поводиться з іншими як з другорядними людьми».

    «На відміну від періоду «Холодної війни», коли радянська пропаганда
    намагалася переконати світ у перевазі СРСР, російська пропаганда не прославляла
    Росію, добре знаючи реальну ситуацію, в якій знаходиться країна. Отже, російські
    пропагандисти роками говорили лише так: Захід «смердить»! Вони не намагалися створювати
    західно-російську антитезу, бо вона не витримує жодного порівняння. Захід не
    мав слабких місць, його моральну та матеріальну перевагу було важко заперечити,»
    – пише експерт.




    Він пише, що останнім часом, однак, з’явилися тези на кшталт «Росія краща за Захід», що cпекулюють структурні слабкості Заходу. Таким чином за його словами російська пропаганда
    повертається до радянського підходу, переваги Росії над Заходом. «Ми входимо у
    новий етап і завдяки можливостям, створеним пандемією: «Росія краще бореться з
    пандемією», «Росія допомагає європейським країнам більше, ніж ЄС», «Краще з
    Росією» – зазначає аналітик.




    «Я не хочу їх рекламувати, але проросійські групи у Facebook вже розкручують цю тезу. Цього я раніше не бачив і не думаю, що вони лише використовують
    тему пандемії. Коли в тому числі такі країни, як Білорусь чи Вірменія, з
    остраху намагаються дистанціюватися від тебе, а Китай змагається з тобою «у твоєму подвір’ї»
    своєю «м’якою силою», зрозуміло, що тобі потрібно краще подати себе. А що робити, коли не маєш чим? Очевидно вдаватися до «активних заходів». У Румунії не
    так вже й багато, тому що тут кількість корисних ідіотів досить велика, щоб справи
    йшли добре, – пише Юліан Фота

    Основна мета Росії – розколоти Захід




    «Проникнення розділюючих інтересів Китаю та Росії вглиб Заходу та ЄС є
    одним з найбільш шкідливих та небезпечних аспектів міжнародної політики
    останніх років», – попереджає експерт з міжнародних відносин та європейських
    досліджень Валентин Наумеску, в інтерв’ю виданню putereaacincea.ro. Він висловив своє переконання, що Росія й надалі намагатиметься розколоти
    Захід, спочатку віддалити ЄС від США, а потім спричинити розпад ЄС, аби здійснити
    свій давній Євразійський проєкт. «Для цього Путіну потрібно досягти успіху у налагодженні
    дружби з Францією та/або Італією, демократіями-основоположниками Євросоюзу, та в
    нормалізації відносин з Німеччиною. Як тільки двосторонні відносини з Росією
    стануть економічно пріоритетними, це призведе до двох негативних наслідків:
    Центральна та Східна Європа відокремляться від Західної (або навпаки), оскільки
    колишні комуністичні країни віддають перевагу американським гарантіям безпеки,
    а французько-німецький стрижень втратить сенс свого існування і ми знову можемо
    стати свідками посилення напруженості між основними країнами європейської
    інтеграції.» – вважає Валентин Науменску.

    Дезінформація Москви небезпечніша за Covid-19


    Тема російської пропаганти на
    тлі пандемії коронавірусу, була порушена й в статті «Дезінформація Москви
    небезпечніша за Covid-19», опублікованій на сайті медіа-групи Міністерства оборони
    Румунї.




    Брехня російської пропаганди
    криється в простих ідеях: «Путін вжив заходів», «ЄС розвалюється», «НАТО кидає
    напризволяще», «Росія – останній порятунок!». Приблизно так звучить частина
    аберацій, розповсюджених кремлівськими фабриками фальшивих новин. Це, аби
    посилити наслідки нового коронавірусу, викликати паніку і посіяти недовіру. У
    цьому контексті мало хто медітизує раціональні голоси, які пояснюють, що Росія,
    під фальшивим приводом допомоги Італії, намагається закласти основи військового
    плацдарму в центрі Середземномор’я, з метою дестабілізації європейського та
    євроатлантичного простору, – зазначається у статті.




    Відмовившись від звичних
    каналів (як наприклад Спутнік), які виявилися справжнім провалом у місії
    розповсюдження фальшивих новин, дезінформаційний центр, що базується в
    Санкт-Петербурзі, вирішив зосередитися на соціальних мережах, відмовившись від
    класичних посередників, які вже перебувають під наглядом секретних служб
    держав-цілей. Очевидно, що Російська Федерація розпочала агресивну
    дезінформаційну кампанію проти ЄС, НАТО і, пунктуально, проти
    західноєвропейських держав, але, передусім, проти держав, які забезпечують
    східний фланг західної цивілізації, – пише автор статті.

  • Дезінформація в умовах пандемії та її геополітичні наслідки

    Дезінформація в умовах пандемії та її геополітичні наслідки




    Аналізуючи можливі наслідки
    нової пандемічної кризи коронавірусу на міжнародну систему у книзі під назвою
    «Геополітика в епоху коронавірусу», автори Паул Добреску та Меліна
    Чіоча наголошують на її основних наслідках як на глобальний порядок, так і на
    динаміку відносин між Китаєм, Сполученими Штатами Америки та Європейським
    Союзом, а також на взаємозв’язку між очікуваннями громадян та здатністю держав
    задовольнити їх.




    Що стосується реакції ЄС в
    умовах кризи, автори книги наводять аргументи на підтримку необхідності
    довгострокового стратегічного мислення, а також підвищення стійкості
    Єворосоюзу. Після кризи системи охорони здоров’я настане економічна криза, а
    здатність реагувати швидко виявиться ключовим фактором управління нею.
    Європейським країнам доведеться проявити пристосованість, гнучкість та
    здатність вчитися на досвіді інших країн. В протилежному випадку автори
    вважають, що, ймовірно, виникне найбільший ризик, а саме втрата позиції
    Європейського Союзу в міжнародній ієрархії та його перехід до статусу
    «другорядного» міжнародного актора.




    Країни,
    які мали добрі результати в боротьбі з пандемією COVID-19, – це ті країни, в
    яких спостерігається високий рівень довіри суспільства, громадян до влади, – зазначив
    відомий американський політолог та науковий співробітник в Інституті Гувера
    Ларрі Дайманд під час онлайн-дебатів на тему геополітичних наслідків
    пандемії. Незважаючи на початкові побоювання, конфігурація глобальної
    військової сили принципово не змінилася, хоча існували занепокоєння, що Росія,
    наприклад, може вчинити наступальні кроки в Україні на тлі зосередження уваги
    Заходу на боротьбі з пандемією, – додав він.




    Одним з домінуючих наративних шаблонів
    було ще з початку кризи твердження про те, що авторитарні держави будуть
    ефективнішими, ніж демократичні, у боротьбі з пандемією. Але реальність продемонструвала
    зворотне. Наприклад, там, де громадяни показали впевненість в установи та органи
    влади і спроможність боротися з наслідками пандемії ситуація була кращою, аналогічно
    й там, де наголос був поставлений на науку і на перевірених даних у прийнятті
    рішень щодо охорони здоров’я, на відміну від країн, де панував негативізм.




    Пандемія спричинила, на думку
    аналітиків, які взяли участь у дискусії, все більш агресивне ставлення Китаю у
    двох напрямках: дезінформація та самопросування. З одного боку, Китай масово
    перейняв російські наративи з дезінформації, а з іншого – поширював інформацію
    про надання гуманітарної допомоги у вигляді засобів індивідуального захисту, різним
    країнам, в тому числі європейським, хоча
    згодом виявилося, що багато засобів були невідповідними або не відповідали
    європейським стандартам ефективності.




    Андреа Кендалл-Тейлор – провідна
    наукова співробітниця і директорка програми трансатлантичної безпеки Центру
    нової американської безпеки, вважає, що наразі зарано говорити про те, як
    виглядатимуть демократії після цієї пандемії, але зрозуміло одне: є нові
    розбіжності в позиціях європейських країн щодо Китаю. «Ми бачимо, що Китай перейняв
    тактику Росії. У деяких європейських країнах помітне незадоволення діями Китаю,
    наприклад, у Франції уряд розкритикував Китай за дезінформацію, а посла Китаю
    викликали для пояснень. У Великобританії ми бачимо, що посилюються дебати щодо доцільності
    використання китайської технологію Huawei в 5G або ні, але в інших країнах,
    таких як Італія, Чехія чи Іспанія, ставлення до Китаю позитивне, оскільки вони
    отримали китайські маски та інші засоби індивідуального захисту. Незрозуміло,
    як розвиватиметься ситуація, але все одно Китаю не потрібно заманювати всіх, йому
    достатньо не допустити антикитайського консенсусу в Європі. Таким чином, Китай
    отримує сприятливе середовище для просування своїх норм і цінностей, в тому
    числі усередині західних демократій.»




    «Росія, Китай, державні та
    недержавні суб’єкти користуються або намагаються скористатися цим складним періодом
    пандемії, щоб поширювати дезінформацію, і використовують для цього в тому
    числі кібер-методи»
    , – заявив в інтерв’ю
    румунському телебаченню заступник генерального секретаря НАТО, ексміністр
    закордонних справ Румунії Мірча Джоане. «Ми стикаємося з досить агресивними, а
    часом послідовними кампаніями з дезінформації, спрямованими на підрив довіри
    наших громадян до демократичних цінностей, які є основою Північноатлантичного
    альянсу»
    , – сказав Мірча Джоане.




    Для посилення боротьби з
    дезінформацією та фейковими новинами Євросоюз створив Європейську
    обсерваторію цифрових ЗМІ, яка запрацювала 1 червня. «Дезінформація стає все більшою загрозою для нашого
    демократичного суспільства і ми повинні боротися з цим явищем. Європейська
    незалежна обсерваторія цифрових ЗМІ є важливим елементом нашого підходу,
    допомогатиме перевіряти інформацію та покращить нашу здатність краще зрозуміти
    явище поширення дезінформації в Інтернеті»
    , – сказала з цієї нагоди
    віцепрезидент Європейської комісії з питань цінностей та прозорості Вера Юрова.




    «Останні
    кілька місяців знову показали нам серйозний і шкідливий вплив, який
    дезінформація може мати на наше здоров’я, суспільство та економіку»
    , – заявив
    також Комісар ЄС з питань внутрішнього ринку Тьєррі Бретон, який наголосив, що
    Обсерваторія стане важливим орієнтиром для європейських зусиль щодо боротьби,
    викриття, розуміння та аналізу дезінформаційної діяльності в Європі.

  • Міста Сталін

    Міста Сталін

    Після 1945 року, Радянський Союз переможець у війні проти
    нацистської Німеччини, окупував половину Європи та наклав власну політичну, економічну та
    соціальну модель. Ця модель також включала культ верховного лідера Йосипа Віссаріоновича Джугашвілі або Сталіна. Комуністична
    пропаганда вимагала, щоб любов до Сталіна була безмежною: від простих людей до грандіозних
    проектів і навіть міст, ім’я Сталіна було всюдисущим. Комуністичні лідери в
    Албанії, Болгарії, Чехословаччині, Німецькій Демократичній Республіці, Польщі,
    Румунії та Угорщині дали ім’я Сталін великого лідера, як називала його радянська
    пропаганда, відомим містам. Радянська ономастична модель, однак,
    не обмежувалася лише ім’ям Сталіна. Також інших комуністичних лідерів вшановували подібно. У 1953 році в НДР місто Хемніц
    отримало назву Карл Маркс
    Штадт. У Югославії, де не було міста Сталін, нинішня столиця Підгориця
    називалась з 1946 по
    1992 рік, Титоград, ім’ям комуністичного лідера Йосипа Броза
    Тіто. У Румунії місто Онешть отримало назву Георге Георгіу-Деж, а місто Штей отримало назву доктор Петру Гроза, від імені
    двох видатних румунських комуністичних лідерів.


    Ніколає Пепене, директор Історичного повітового музею
    у Брашові, задумав проект сталінських міст, з яким у
    2017 році, з нагоди сторіччя більшовицької революції, він здобув фінансування від Європейського Союзу. Ми запитали його, яким було пояснення того, чому Брашов став
    містом Сталін: У пресі того часу ми знаходимо офіційне пояснення, а саме
    те, що робітники залізничники подумали віддати належне дружбі з великим лідером, турботі
    великого вождя про румунський народ та румунських робітників, змінюючи назву міста. Чому
    робітники залізничники? Так чи інакше, зв’язок був
    зроблений з великим національним лідером Георге Георгіу-Дежом, який був
    залізничником. Все було
    закладено в ці
    пропагандистські
    рамки. Зміна назви
    відбулася близько 23 серпня 1950 року, тобто 22-го, знову символічний момент для
    комуністичного режиму. Неофіційно, на жаль, нічого не
    запам’ятовано.
    Ми можемо собі уявити, що це був жест догоджання, зроблений місцевою владою, бо вже було модно називати міста Сталін. Зв’язки з Радянським Союзом у
    культурному житті були дуже помітними. Вже в 1949 році у нас був споруджений пам’ятник радянському солдату, в
    центральному парку.Будинок румунсько-радянської дружби, був дуже активним у Брашові. Письменники приїжджали з
    Радянського Союзу, обмінювались робочими та вчителями. Брашов був наконечником
    спису що стосується пропаганди, воно було дуже потужне робітниче місто. Незважаючи на те, що під час війни воно постраждало від бомбардувань
    союзників, Брашовська промисловість залишалася стійкою, і після того, як комуністи взяли владу,
    були зроблені великі інвестиції. Деякі брашовські історики також такої думки, що це могло бути жестом приниження саксонського населення. Не слід забувати, що до приходу комунізму Брашов був
    дуже важливим саксонським містом».




    Пропагандисти
    були настільки ревними, щоб люди запам’ятали нову назву, що на горі Тимпа ялинки
    були вирубані, щоб знизу, з міста, кожен міг бачити нову назву. Європейська
    карта міст Сталін простягалася від Радянського Союзу до Центральної Європи.
    Жодна країна, що входила до комуністичного табору, не врятувалась від цієї практики хрещення міст ім’ям Сталіна. Ніколае Пепене згадав, які міста
    внесли до небажаної карти міст Сталін після 1945 року: Ми повинні почати
    з Радянського Союзув, бо звідти надійшла модель. Спочатку Волгоград став
    Сталінградом. Пізніше Донецьк назвали Сталіно. Звичайно, після 1945 року, після
    окупації радянцями Центральної та Східної Європи, існували необхідні
    пропагандистські рамки. Місто Варна в Болгарії отримало назву Сталін. Ми почали
    з Варни через те, що болгари вперше змінили назву міста на Сталін, в 1949 році.
    І вони не обрали будь-яке місто, на той час Варна була, після Софії,
    найважливішим містом Болгарії. Потім настала черга Польщі, дуже потужного робітничого
    міста в промисловій зоні Сілезії, Катовіце, яке стало містом Сталін. Поляки були найбільш одуреними в цій історії, оскільки вони дали
    ім’я Сталін в 1953 році, незабаром після смерті Сталіна, але ім’я Катовіце було
    перейменовано швидше, ніж інші, в 1956 році. Інше місто, яке отримало назву
    Сталінварош, Сталінська фортеця була містом, спорудженим з нуля, своєрідним
    містом Вікторія у нас, але набагато більшим. Нинішній Дунауйварош був
    побудований на Дунаї в Угорщині. Це металургійне місто, найважливіший
    металургійний центр Угорщини. І в Албанії було місто Сталін, маленьке містечко. Албанці
    не обрали важливе місто для цього – Куцова, невелике містечко на південь від
    Тирани, гірниче місто. У Німецькій Демократичній Республіці було місто Сталін,
    Айзенхюттенштадт, робітниче місто металургії. Цікаво, що в Чехословаччині не
    було міста Сталін, а лише дуже важливі райони
    в містах. Дуже важливий район Праги названо Сталін, також важливий район
    Острави».


    Міста Сталін зникали легше чи важче, залежно від обставин в кожній країні. Катовіце та
    Варна відновили свої старі імена у 1956 році, Брашов у 1960 році,
    Айзенхюттенштадт і Дунауйварош у 1961 році. У тому ж 1961 році Волгоград та
    Донецьк отримали нинішні назви, а в 1991 році Куцова було останнім містом
    Сталін, яке відмовилося від радянської
    назви.



  • Боротьба за мир

    Боротьба за мир

    Мир був улюбленою темою комуністичної
    пропаганди, на відміну від капіталізму, який нібито любив війну. Навіть у своїх працях
    марксистсько-ленінські теоретики заявляли, що пригнічений пролетаріат був
    миролюбним, а гнобителі сприяли б конфлікту в будь-якій
    формі. Схема марксистської філософії була спрощеною і, незважаючи на
    це, заплутаною. Навіть
    коли закликав до світової пролетарської революції, щоб змінити світ, пролетаріат застосував
    насильницькі засоби для ліквідації буржуазії з метою встановлення вічного миру після завоювання влади.
    Перемога більшовизму 1917 року не принесла миру, а навпаки.
    Радянський Союз усіма засобами прагнув викликати бурхливі заворушення і хаос як
    у безпосередній близькості, так і в усьому світі. Насправді комуністичний режим
    також любив конфлікт, як будь-який інший режим. І мир став нічим іншим, як
    порожнім словом, через який можна було легко обдурити людей. Таким чином, радянська пропаганда винайшла
    гасло «боротьба за мир», яке, попри абераційне формулювання, виявилося яскравою неадекватністю до реальності.




    У Румунії боротьба за мир увійшла до
    колективного менталітету, починаючи з радянської окупації 1944 року, і вийшла
    після падіння комунізму в 1989 році. У 1950-х роках поширився жарт, що ми
    будемо боротися за мир, поки не залишиться камінь на камені. Анекдот проілюстрував
    відсутність сутності слогану, і це було ознакою того, що всі, хто користувався
    ним, робили це, щоб
    отримати особисті вигоди і просунутись в партійному апараті. Мир був одним з основних стовпів комуністичної пропаганди
    протягом свого існування, під час режиму Чаушеску, досягаючи гротескних форм,
    проголошуючи його героєм миру.




    Інженер Штефан Бирля був важливим комуністичним
    активістом у питаннях молоді в 1950-х і 1960-х роках. В інтерв’ю, в 2002 році, Центру усної історії Румунського радіо, він згадав 1955 рік та
    його значення: «Практично 1955 рік мав кілька особливих значень. Першим було оприлюднення патріархом Юстиніяном листа про, який ми знали, і який ми сприймали дуже позитивно.
    Цей лист був першим проявом, тому що я не знаю
    іншого, ніж те, що поминалось в Православній Церкві, у якому закликалося до ядерного роззброєння. Це вже був акт політичної участі Православної
    Церкви, якого,
    напевно, вимагав режим, я точно не знаю. Незбагнені шляхи Господні. Все це збіглося з сильним, пацифістським рухом, заохочуваним і керованим Радянським
    Союзом. Він
    почав цей пацифістський
    рух приблизно в 1949 році, який розвивався і дійшлося до 1955
    року, коли відбулася Всесвітня Асамблея на
    захист миру.»




    Після Другої світової війни було
    логічно, щоб
    людство бажало миру. Але Радянський Союз мав інші інтереси і сприяв
    ідеологічному миру. Штефан Бирля сказав, що його завданням було організувати мітинги в цьому сенсі: «Я проводив мітинги молоді, майже два-три мітинги щороку. У 1950 році у Варшаві відбувся Другий з’їзд на
    захист миру, було обрано Всесвітню раду, і тоді серед офіційно оголошених учасників, крім делегацій країн приєдналися дві молодіжні
    організації – Всесвітня федерація демократичної молоді та Міжнародний союз
    студентів. Обидві мали організації створені в радах, одна в Празі, інша в Польщі. І ці організації, що
    представляли
    пацифістський рух як
    повноправні члени
    Всесвітньої Ради Миру, вимагали від національних молодіжних організацій,
    студентів та молоді організувати молодіжні заходи в дусі миру. І ось так ми
    організували серію великих мітингів тут, в парку Герестру,
    у павільйоні Б та у залі
    Флоряска. Вони також
    організовувалися під
    відкритим небом».


    На мітингах виступали з мобілізуючими закликами. Штефан Бирля згадав про організацію таких
    громадських зібрань: «Порядок денний надходив від Центрального комітету Союзу молодих робітників, а потім через Раду студентських
    асоціацій за рекомендацією Міжнародних рад цих організацій. З промовою
    виступав або представник
    міжнародних молодіжних організацій, і в такому випадку була трохи більшою, брало участь все наше керівництво або виступав місцевий промовець. Якщо ми організовували
    зібрання в усіх
    університетських центрах і в усіх містах, не було інших виступаючих, лише ті, хто були активістами організації. Іон
    Георге Маурер,
    наприклад, виступив з промовою про мир, коли він був юридичним директором Академії. Пропаганда, яка була
    головним засобом утвердження нової ідеології в країні, полягала
    в тому, щоб зробити все можливе і надрукувати матеріали, на основі, яких можна
    було написати промову, і звичайно люди
    вимагали цього. Як на будь-якому
    заході, адже це був все-таки політичний захід, слід було
    поважати кілька пунктів.
    Якщо, наприклад, це був захід, в якому брало участь партійне керівництво, тоді був режисер
    заходу. Були деякі
    знайомі, як Геро Лупеску та інші, які управляли цими заходами.»




    Боротьба за мир зникла разом
    зі зникненням комунізму. Такий ідеал, як мир, щоб досягнути
    його треба не тільки говорити про нього. Його слід взяти на себе застосувати
    всіма людьми та політичними режимами.

  • 12 лютого 2018 року

    ВІЙСЬКОВІ НАВЧАННЯ – 100 румунських військовослужбовців, а також близько 200 солдатів з Болгарії, України, Республіки Молдова та США беруть участь у багатонаціональних планових навчаннях Black
    Sea Rotational Force, що відбуваються
    на полігоні Бабадаг (південно-східна Румунія).
    Збройні Сили Румунії представлені військами сухопутних, військово-морських та
    військово-повітряних сил. Планується проведення навчання з бойовими стрільбами
    зі стрілецької зброї, надання першої медичної допомоги пораненим, а також
    заходів командно-штабного тактичного планування.




    ПРОПАГАНДА – Координаційна рада з телебачення і
    радіомовлення Республіки Молдова сьогодні почала моніторинг виконання
    національними операторами положень нового закону про заборону російської телевізійної
    пропаганди на території країни, який вступив в силу 11 лютого.
    Нормативно-правовий акт спрямований проти російської пропаганди в молдовських
    ЗМІ та має захистити споживачів інформації від будь-яких спроб дезінформації
    або маніпулювання інформацією ззовні. Закон також спрямований на боротьбу з
    викликами медійного характеру на території Республіки Молдова, забороняючи
    телевізійні та радіопрограми з інформаційним, аналітичним, військовим та
    політичним змістом, які не виробляються в державах-членах ЄС, США, Канаді та
    державах-учасницях Європейської конвенції про транскордонне телебачення.


    РОЗСЛІДУВАННЯ – Румунські парламентарії на пленарному засіданні в понеділок
    більшістю голосів схвалили доповідь спеціальної комісії з розслідування низки
    обставин президентських виборів 2009 року. Члени комісії виявили ряд фактів, що
    можуть викликати підозри фальсифікації результатів виборів. Висновки були
    підтримані керівними Соціал-демократичною партією та Альянсом лібералів і
    демократів. Опозиційні партії проголосували проти, а Демократичний союз угорців
    Румунії та члени фракції нацменшин утрималися від голосування. Звіт буде направлений в органи, які можуть
    діяти відповідно до правових повноважень – Генеральної прокуратури Румунії,
    Адміністрації Президента, Вищої ради правосуддя та Уряду. Згідно з документом,
    вибори були сфальсифіковані на користь представника правого крила Траяна
    Бесеску, який, таким чином, виграв свій другий президентський термін, після перемоги
    над соціал-демократом Мірчею Джоане. За даними суперечливого журналіста на
    виборчий процес дев’ятирічної давності вплинули деякі чільні румунські
    посадовці, в тому числі керівники ряду силових структур. Раніше Генеральна
    прокуратура закрила кримінальне провадження з цього питання через відсутність
    складу правопорушення.


    ГРИП – Національний інститут громадського
    здоров’я сьогодні повідомив, що з початку епідемічного сезону в Румунії
    зареєстровано 22 смерті від грипу. Кількість хворих на грип перевищила 300
    осіб. Щеплення проти грипу вже зробили понад 800 тис людей. Лікарі закликають
    робити щеплення, особливо осіб з високим ризиком захворювання. Міністр охорони
    здоров’я Сорана Пінтя заявила, що станом на сьогодні епідемічний поріг захворюваності
    на грип та ГРВІ не перевищений. Вона додала, що дуже важливими зараз є
    запобіжні заходи, а медичні заклади повинні запровадити необхідні заходи:
    карантин та припинення або обмеження відвідування хворих.




    СЕРЕДНЯ ОСВІТА – У Румунії близько 177 тисяч учнів випускних класів
    загальноосвітніх навчальних закладів сьогодні склали тестування з лінгвістичної
    та цифрової компетентності в рамках Національного іспиту на атестат про
    загальну середню освіту. До них відносяться усне тестування з румунської мови,
    рідної мови для учнів, що належать до національних меншин, цифрові компетенції
    та рівень володіння іноземною мовою. Уперше ці іспити складаються упродовж
    навчального року, за кілька місяців до закінчення загальноосвітнього
    навчального закладу. Письмові іспити пройдуть у червні.




    ТЕНІС -
    П’ять румунських тенісисток, в тому числі друга ракетка світу Сімона Халеп
    виступають в турнірі в Досі (Катар), з призовим фондом в понад 3 мільйона
    доларів. У понеділок у першому колі Міхаєла Бузернеску (WTA 43) перемогла українку Лесю Цуренко (WTA 40) з
    рахунком – 7:5, 6:4. Теж сьогодні
    Моніка Нікулеску (WTA 92) обіграла росіянку Марію Шарапову (WTA 41) – 4:6, 6:4, 6:3. У вівторок, теж у першому колі Ірина Бегу (WTA37) зустріне австралійку Саманту Стосур (WTA 44), а
    Сорана Кирстя (38 WTA) зіграє проти Марії Саккарі з Греції (WTA 60). Сімона Халеп, яка здобула перемогу на турнірі Жіночої тенісної асоціації в Досі у 2014 році, почне виступи з другого кола змагань, де зіграє з Катериною Макаровою (Росія) (WTA 36).

  • Правда, маніпуляція і пропаганда  в документальному фільмі

    Правда, маніпуляція і пропаганда в документальному фільмі

    Кінокритик Ілеана Бирсан і режисери документального кіно Александру Соломон, Оана Джурджу та Клаудіу Мітку говорили в рамках нового заходу Коло – проект Кертурешть у партнерстві з CINEPUB про документальні фільми та його аудиторію. Це сталося з нагоди Тижня документального фільму на CINEPUB.

    Добре документована історія євреїв в Румунії. 133 роки тому, невелика громада з населеного пункту Мойнешть(схід) відбуває до Святої Землі, щоб створити одну з перших єврейських колоній в Палестині. З тих пір до сьогоднішнього дня шлях євреїв до Ізраїлю переплітається з історією сучасної Румунії, відносинами любові-ненависті, впливу яких ми не зможемо дати оцінку найближчим часом. Історія передається в дадаїстському візуальному стилі, як данина ініціаторам цієї течії, Трістану Тзара і Марселю Янко, двом євреям з коренями в Румунії. Це, коротко, історія документального фільму Аліях Дада (2015), режисера Оани Джурджу.

    На запитання, чому обрала документальний фільм Оана Джурджу сказала, що фільм такого роду є спогадом минулого. І неприємно, що в 90-і роки в Румунії, була перерва для документального фільму. Оана Джурджу: Все, що я робила до цього фільму були переважно імпровізації та репортажі для телебачення. Для мене було важливо зробити щось інше. Тривало більше року, а можливо й два, щоб знайти формулу, яка б дозволила мені вирватись якимось чином, тому що я не могла вийти поза те, що я знала. Для цього фільму у мене було багато архівних матеріалів і численні фотографії. І якщо дадаїсти перевертали, я побудувала все за допомогою колажів.

    Клаудіу Мітку зняв кілька документальних фільмів, в тому числі Австралія, який був нагороджений організацією UCIN, у 2010 році. Французьке Посольство в Румунії нагородило його Премією прав людини за документальні фільми Австралія і Ми два. У ході дискусій, що відбулись з нагоди Тижня документального фільму Клаудіу Мітку сказав, що для нього важливість документального фільму полягає в тому, що представляє реальні та актуальні історії, дуже важливі для суспільства. Клаудіу Мітку: Багато з моїх фільмів погані з візуальної точки зору, тому що часто я не звертаю увагу на режисуру. Просто знімаю і все. Але мені здається, що таким чином фільми є більш достовірними. І це є більш корисним для глядача, щоб побачити такі теми, розповіді, які я намагаюся донести до них. Навіть якщо фільм не знятий гарно, навіть якщо щось губиться через менш художні зйомки послання набагато сильніше і більш достовірне. З семи документальних фільмів, два схожі за стилем. Кожен документальний фільм має свій стиль, і специфіка теми дає стиль.

    Режисер Александру Соломон зняв п’ятнадцять документальних фільмів, в тому числі Людина з тисячею очей (2001), Великий комуністичний грабіж (2004), Холодні хвилі – Війна на хвилях (2007), Капіталізм- Наш секретний рецепт (2010), Румунія: чотири батьківщини (2015). Повторюючи оголошене порівняння Оаною Джурджу, між пресою і документальним фільмом, Александру Соломон зазначив, що більшість історій про, які розповідає документальний фільм з’являються в засобах масової інформації, але це не применшує важливості документального фільму.

    На його думку, преса є свого роду фаст-фудом, а документальний фільм є повільною їжею. Документальний фільм дає можливість суспільству показати себе з усіма своїми проблемами, і той факт, що весь перехідний період, в 90-і роки, не знаходиться в такому фільмі це величезна втрата, каже Александру Соломон: Дискусія про об’єктивність документального фільму є застарілою. Документаліст намагається дати перспективу щодо частини дійсності. Є можливість вибору, вирішити, в якому напрямку йдеш. Той факт, що ставиш камеру в певному місці, вже означає вибір. Але, часто виникає конфлікт між твоїм вибором і моментом, коли ти повинен зняти щось.

    Александру Соломон займається і просуванням документального фільму, як директор Міжнародного фестивалю документального фільму і Прав людини One World Румунія, який проходить з 13 по 19 березня. Протягом цього періоду демонструються в Бухаресті, в кінотеатрах імені Ельвіри Попеску Ефоріє, Уніон, і студії імені Хорії Берня – у Музеї Селянина 60 документальних фільмів, відібраних з 1300 зареєстрованих. Крім того, протягом усього тижня організовано кілька паралельних заходів – дискусії, семінари, виставки. На 10-му випуску One World Румунія йдеться про страх – в загалі – і про його різні прояви в суспільстві.

    Корумповані політики в усьому світі користаються нашими страхами і слабкостями і використовують їх, коли приходять до влади. Найслабших з нас щодня дратують сильніші. Кілька більш рішучих йдуть проти течії, жертвуючи все, що у них є. Фільми One World Румунія досліджують витоки наших страхів, і як ми можемо подолати їх. З-поміж вже традиційних тем фестивалю є правосуддя, тема, яка стала надзвичайно актуальною як в Сполучених Штатах, так і в Румунії. У розділі під назвою «Правосуддя без страху можна знайти кілька випадків, в яких громадяни Росії, Чаду, Перу і Мексики шукають правду законним шляхом або об’єднуються, щоб відповісти на агресію держави.

  • Інформаційна агресія Російської Федерації

    Інформаційна агресія Російської Федерації

    У другій половині жовтня в приміщені Парламенту Румунії відбулася
    презентація нової книги «Інформаційна війна: типізування інформаційної агресії Російської Федерації»,
    написаної колективом авторів з Румунії та Р. Молдова під керівництвом директора
    румунського Центру запобігання конфліктам та раннього попередження Юліана Кіфу
    і директора кишинівського Інституту суспільних політик Оазу Нантоя. На заході
    були присутні чільні державні посадовці, дипломати, відомі політологи,
    науковці, викладачі та студенти вищих навчальних закладів, а також представники
    провідних ЗМІ.




    Основною метою цієї книги є дослідження типових складових інформаційної
    війни Росії та створення системи порогів і рівнів впливу в проведенні оцінки
    впливу інформаційної війни Росії на треті країни, а також у виявленні робочих
    систем інформаційної війни та усвідомленні наявності цієї війни та створенні
    інституційних елементів захисту в умовах
    інформаційної війни.




    На цьому наголосив і колишній міністр закордонних справ та екс-голова
    Служби зовнішньої розвідки Румунії Теодор Мелешкану: «Це науковий аналіз явища, що все більше поширюється на міжнародному рівні.
    Якщо до недавнього часу гібридна війна була не більше концепції, про яку можна
    було прочитати в різних роботах, сьогодні ми спостерігаємо за все ширшим
    використанням цих інструментів, складовою яких є й інформаційна війна. Отож
    інформаційна війна є частиною гібридної війни, але ми повинні усвідомити, що
    водночас це окремий елемент або інструмент, який може бути ефективно
    використаний деякими державами, які зацікавлені в просуванні своїх інтересів.
    Основною метою інформаційної війни є створення альтернативних реалій шляхом
    перекручення істини надаючи їй власне тлумачення.»




    Теодор Мелшакану озвучив основні тези російської пропаганди в румунському
    інформаційному просторі: «Перша тема:
    Румунія є рабом Сполучених Штатів Америки та спроби утвердження
    антиамериканських настроїв у Румунії; друга ключова тема – антинатівська
    пропаганда; третя тема – кампанія проти розміщення в Румунії елементів
    американської системи ПРО та погрози заходами у відповідь, які все більше прокладають
    собі шлях в румунському суспільстві; четверта, дуже важлива тема, стосується
    розпаду Європейського союзу, точніше того, що численні кризи, з якими стикалося
    європейське співтовариство останнім часом нібито призведуть до розвалу Євросоюзу. І,
    нарешті, п’ята, більш свіжіша тема,
    ставить знак рівності між Туреччиною Ердогана і Росією Путіна, з тим, щоб
    вплинути на спосіб мислення в румунському суспільстві.»




    Відомий румунський аналітик і знавець східного простору Дан Дунгачу
    наголосив на тому, що Росія, для досягнення своїх цілей, використовує внутрішні
    проблеми, з якими стикаються країни ЄС. «Коли ми кажемо, наприклад, що Росія
    фінансування екстремістські партій в Європі – це абсолютно вірно, але
    європейці не голосують за ці партії або французи не віддають свої
    голоси партії пані Ле Пен тому що вона фінансується Росією. Навпаки, Росія
    фінансує її тому що французи голосують за неї. Завданням соціолога є зрозуміти,
    чому суспільство опинилося в цій ситуації, а ті, хто займається Росією та
    інформаційною війною мають зрозуміти, що робить Росія і чому вона ятрить деякі рани.
    Росія не спричиняє ці рани, або не всі, вона розворушує існуючі рани.»




    Дан Дунгачу підкреслив і проблеми, що виникають в зусиллях Євросоюзу у боротьбі з російською пропагандистською кампанією, зокрема щодо поширення
    інформаційної альтернативи російськомовним жителям і тим, хто користується
    контрольованими російською владою ЗМІ: «Різниця між росіянами сьогодні і нами,
    спільнотами, котрі пережили комуністичний режим до 89 року, є величезною. Коли ми слухали Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода і Голос
    Америки, були виконані дві умови: по-перше ми довіряли тому, що передають Захід або
    Америка і, по-друге, ми не любили свої еліти, не любили систему, не любили
    режим. Проблема Росії на даний момент полягає в тому, що жодна з цих умов не
    виконується. Захід не здається росіянам правдоподібним, а росіяни, здається, не
    ненавидять свої еліти. Коли маєш таку ситуацію, і я не роблю моральних суджень
    цього, набагато важче діяти ніж до 89 року, важче доносити інформацію. Що може сказати Брюссель громадянину Росії, який не вірить ЄС, підозріло ставиться
    до нього і не ненавидить свої еліти настільки, щоб коли йому кажуть, що ця його еліта корумпована
    і негідна, він би подякував і сказав: Раптом мене осяяло! Це дуже складна
    методологічна проблема, яка зараз обговорюється і, котра, можливо, заслуговує і
    нашої уваги як європейців і членів НАТО.»






    Директор румунського Центру запобігання
    конфліктам та раннього попередження Юліан Кіфу підкреслив, що ця книга корисна всім, хто в тій
    чи іншій формі присутній або працює в суспільному просторі. «Окрім спроби закладення першої цеглини і початку дебатів довкола теми інформаційної війни, цією
    книгою ми хочемо привернути увагу громадськості,
    ЗМІ, можновладців до існування цих компонентів, в яких кожен з нас знехотя може стати мультиплікатором. Ми не можемо
    знати все і тому якась новина в сфері, з якою ми не обізнані, може
    бути мимоволі поширена нами без
    пояснень експерта, який би допоміг збалансувати ситуацію.»