Tag: психіатрія

Global Shapers Bucharest Hub – це
група молодих людей ентузіастів, які під опікою Всесвітнього економічного форуму працюють
разом, щоб знайти рішення місцевих, регіональних та глобальних викликів нашого
суспільства. У партнерстві з Товариством студентів медицини столиці представники Global Shapers ініціювали серію бесід
на суперечливу тему
психічного здоров’я.

Перша така зустріч відбулася в Бухарестському
університеті медицини та
фармації імені Карола Давіла. Діана Лорета Пеун, радник президента Департаменту
громадського здоров’я розповідає про основні проблем, з якими стикається психіатрична медицина в Румунії:
У нас є проблеми у сфері ресурсів.Це, до речі, проблеми системи охорони здоров’я в
Румунії. Я маю на увазі, перш за все, людський ресурс, молодих людей, які
залишають країну після закінчення навчання. Існує великий дефіцит у сфері
фінансових ресурсів та інфраструктури. Підхід до психіатричного пацієнта
обмежений. Взагалі, після встановлення діагнозу ми переходимо до
медикаментозного лікування. Адже правильний підхід також передбачає соціальну допомоги, соціальну реінтеграцію,
поведінкову терапію та соціальну психіатрію, елементи, які в Румунії, на жаль,
взагалі недостатньо розвинені.

За роки тоталітаризму румунська психіатрія
виробила проблеми підходу та бачення, які все ще щорічно негативно впливають на життя значної кількості
пацієнтів. Багато хто з тих же причин залишається не діагностованим.
Повертається з деталями Діана Лорета Пеун: Ми залишаємось з певними недоліками, які нам наклали роки комунізму. Я
вважаю, що дискримінація та стигматизація пацієнтів із психічними
захворюваннями походять з тих часів. Крім того, ми живемо в суспільстві, в
якому ми все більше зазнаємо стресу. Це передбачає адаптацію, і ми часто не можемо
адаптуватися. Ми розвиваємо психічні розлади, розвиваємо депресію, яка може
призвести до самогубства. Всі ці речі потрібно враховувати, щоб знайти
найкращий підхід. У повсякденному житті, починаючи з цього невизнаннянами якихось розлад, наслідки очевидні. Пацієнти
уникають звернення до медичних служб, уникають звернення до психолога,
психіатра і, таким чином, втрачаються з поля діагностики і не отримують лікування.

Однак були кращі часи румунської
психіатричної медицини. Якщо до Другої світової війни наші фахівці були на межі
залучення до
західних тенденцій, то наприкінці 1970-х минулого століття посунули науку про психологію в тіньовий конус, накладений
комуністичним режимом. Жульєн-Ференц Кішш, психолог, автор статті Історія психоаналізу в
Румунії розповідає: До початку 1940-х років в Румунії існувала дуже
сильна психологічна традиція. Підтвердженням цього є те, що в Бухаресті мав відбутися Міжнародний з’їзд психології. Це не сталося через
війну. Але,
вперше країна поза західним блоком запропонувала організувати з’їзд. Звичайно, ми говоримо про
психологію взагалі, а не про психоаналіз. Тому психоаналіз не закріпився
в Румунії. А те, що сталося після 1948 року,
навіть означало заперечення психології. Це був час, коли психологію навіть
скасували. У 1977 році факультети психології були скасовані, в тому числі
професія психолога була вилучена зі списку
професій.»

Лейла Сафта-Зекерія, соціолог Західного університету
міста Тімішоара, дослідила проблему установ з психологічним профілем різних
епох Румунії. На жаль, погана ситуація та сприйняття психіатричної медичної системи,
здається, не покращились значно дотепер: Незважаючи на прогресивну ідею вдосконалення через нову
психіатричну інфраструктуру, запропоновану лікарями Обреджа та Пархоном, у першому десятилітті після Першої світової війни ми
дізнаємось від Пархона, що в Соколі (психіатричному закладі поблизу міста
Яси) знову не було
гігієнічних умов, що знову виникли проблеми з годуванням пацієнтів мінімальною
їжею. Це деякі проблеми, з
якими ми стикалися протягом історії. Кожна політична система, включаючи
комуністичну, запропонувала зміну. Коли комуністичний режим запропонував свої зміни, він розширив систему
притулку. Притулки з’являються за моделлю догляду за багатьма людьми, у
40-х-50-х роках, а далі розширюються лікарні через психіатричні
відділення, а також перша спроба громадських послуг у лабораторіях психічного здоров’я у
1970-х. У 1990 році було кілька повідомлень, які свідчили про те, що були
місця, де госпіталізовані особи були позбавлені
волі та основних умов. Багато з цих речей успадковані і донині».

Поточна світова статистика психічного
здоров’я насторожує. Медичні системи в усьому світі стикаються з
безпрецедентним викликом, і Румунія потребує відновлення традицій, які часто
перевіряються в різних історичних періодах. Штефан Бандол є президентом
Асоціації КРИЛА для пацієнтів із психіатричними проблемами та пояснює важливість
цієї галузі: Це основна проблема, з якою стикаються всі люди, з усього світу. Йдеться про
дискримінацію та стигматизацію. Статистика Всесвітньої організації охорони
здоров’я показує, що в 1990-х роках 25% населення Земної кулі потребувала хоча б раз у житті спеціалізований
медогляд. У 2000-х роках цей відсоток збільшився до 33%, так що після
2010 року остання статистика говорить про те, що в майбутньому 50% населення
Землі потребуватиме
хоча б раз у житті спеціалізованого медогляду. Якщо врахувати, що кожен з них має
в своїй сім’ї родича, друга чи колегу з психологічними чи
психіатричними проблемами, практично все населення Земної кулі безпосередньо чи
опосередковано пошкоджене цим явищем».

«Історія проблем Румунії з психічним
здоров’ям» є частиною проекту «Формування розмов: психічне здоров’я», в рамках
якого Global Shapers Bucharest Hub висуває важливі теми в галузі психічного
здоров’я. Захід продовжиться дебатами Реальність психічного здоров’я та Цифрова
революція відповідає психічному здоров’ю, 5 березня та 9 квітня.

Політична психіатрія вважається м’ягкою формою комуністичної репресії. Можливо, вона з’явилася в Радянському Союзі після сталінського періоду, ціллю якої не було поширення масового терору, характерного стандартній репресії, а ізолювати й нейтралізувати осіб, які опиралися режиму. Процедура була простою: дисидентам та опозиціонерам, людям абсолютно здоровим, приписували шизофренію або параною. Цих людей насильним способом поміщали поряд із справжніми хворими в психіатричні лікарні, де їм призначали, ніби для лікування, невролептичні ліки, які в дійсності ім не були необхідні. Декому з них запропонували відмовитися від власних політичних поглядів, яких вони непохитно додержувались, що, ніби, було б доказом, що вони на шляху до видужання. Австралійський психіатр Сідней Блох, який ретельно вивчав репресію, що мала місце в Радянському Союзі, твердить, що вищезгадана ідея, а саме політична психіатрія, з’явилася тоді, коли у Москві вирішили позбавитись від небажаного міжнародного іміджу, створеного процесами-спектаклями сталінського періоду.

Лікар Іон Віану був першим румуном, який закордоном викрив цю форму репресії комуністичної держави, застосованої щодо її громадян. У 1977 році Віану, який емігрував у Швейцарію, приєднався до міжнародної організації, відомої під назвою “Женевська ініціатива проти політичної психіатрії”, яка студіювала, переважно, радянську психіатрію. Віану пригадує, як саме це почалося в Румунії: “У 1967-1968 роках, будучи асистентом Бухарестської Університетської клініки психіатрії, мені довелося почути певні дискусії, визначену ціль яких я ігнорував. У кабінеті завідуючого кафедри професора Васіле Предеску, лікар Ангелуци, який, згідно з документами Національної ради з вивчення архівів Секурітаті був, як я довідався про це пізніше, одночасно Директором лікарні і резидентом в лікарні з боку Секурітаті, що траплялося не так часто, він сказав що планується створення досить об’ємних лікарень психіатрії, які будуть огороджені колючим дротом та оснащені німецькими вівчарками. Саме у цих лікарнях мали бути інтерновані небезпечні хворі. Спочатку, я не зрозумів про що мовиться, незважаючи на те, що з власних відомостей та, особливо з розповідей про радянську психіатрію, існували важливі показники. Мені було важко зрозуміти чому, раптово, значно збільшилась кількість небезпечних хворих, яких необхідно було охороняти найсуворішими тюремними засобами.”

Незважаючи на те, що режим Чаушеску проголошував себе антирадянським режимом, бухарестська влада вважала політичну психіатрію доброю ідеєю, яку варто було запозичити у Москви: “На Університетській площі з нагоди початку 1969-1970 навчального року був організований мітинг, у якому взяв участь саме Ніколає Чаушеску. У досить довгій характерній йому промові, Чаушеску сказав: лише божевільна людина може собі уявити занепад соціалістичного укладу в Румунії. Для таких людей, у нас є не лише рамівна сорочка, але й інші засоби лікування.” Тоді я усвідомив зв’язок між тим, що почув у кабінеті професора Предеску й твердженнями доктора Ангелуци, й зрозумів, що щось передбачається. Фактично це “щось” було вже наявне у житті. Документи, з якими я ознайомився пізніше, свідчили, що певні опоненти режиму вже були госпіталізовані. Згодом мені довелося познайомитись безпосередньо з деякими опонентами режиму.”

Іон Віану розповідає випадок адвоката Хараламбіє Іонеску з міста Брашов: ”Пригадую випадок адвоката з міста Брашов, пенсіонера, якого вважаю молодою людиною, що ще не сягнула семидесяти років. Цей адвокат послав до ООН листа, в якому твердив, що в Румунії не поважаються права людини. Твердити, що щось подібне має місце у тогочасній Румунії, було рівнозначним божевіллю. Секурітатя надзвичайно уважна щодо міжнародної кур’єрської пошти, затримала лист, заарештувала адвоката й госпіталізувала його в Бухарестській лікарні імені Георгія Марінеску для експертизи. Внаслідок цієї експертизи, він був оголошений божевільною людиною. Певний час адвокат Іонеску перебував у лікарні, згодом знаходився під медичним наглядом на місці проживання, будучи зобов’язаний щотижневою відвідувати поліклініку для огляду. Значно пізніше, вже закордоном я дізнався, що він помер. Однак, коли я був вже в імміграції він передав мені прохання не згадувати про його випадок. Іншими словами — він був шантажований, у свою чергу я почувався щантажованим і певний час не згадував про цей випадок. Існували й інші відомі мені випадки політичної психіатрії, зокрема справа Іона Вулканеску. Поет Вулканеску був госпіталізований внаслідок політичного судового процесу. Зрозуміло, Іон Вулканеску не був божевільною людиною. Доказом є той факт, що згодом він емігрував закордон і працював у Нью-Йорку адміністратором комплексу багатоповерхових будинків. Зрозуміло, що божевільна людина не могла би працювати у вищезгаданій галузі.”

З-поміж людей, які постраждали внаслідок застосування насильного психіатричного лікування, був також відомий опонент Васіле Парасків. Число людей, які постраждали внаслідок політичної психіатрії в Румунії, важко визначити. Дослідники не поспішають назвати певну цифру. Стосовно питання відшкодування та відповідальності за здійснені вчинки, це досить складна й заплутана проблема: інформації ще мало, а винні вже померли.

Значним сучасним виграшем є лише можливість розповісти про страждання жертв дикого й кримінального режиму.