Tag: Путін

  • Військово-політична ситуацію в Україні: погляд з Румунії

    Військово-політична ситуацію в Україні: погляд з Румунії

    Спікер Верховної Ради України Руслан Стефанчук, у вівторок, 11 лютого, закликав Європейський Союз запровадити жорсткіші санкції проти Росії та продовжувати надавати підтримку його країні, включаючи системи протиповітряної оборони, літаки та інвестиції у військову промисловість. Виступаючи на пленарному засіданні Європарламенту в Страсбурзі, спікер українського парламенту нагадав, що менш ніж за два тижні виповниться три роки з початку війни, і сказав, що Україна втомлена, але нескорена. Він також сказав, що Росія «чинить відчайдушні спроби просунутися на захід, в бік Києва». Також у вівторок офіційні дані, представлені в Брюсселі, показали, що з початку російського вторгнення в Україну 4 300 000 людей були змушені тікати від бойових дій і знайшли прихисток в Європейському Союзі. В основному це жінки і діти.

    4,3 мільйона українських біженців становлять 98% осіб, яким надано тимчасовий захист в ЄС. 45% з них – жінки, 32% – діти, а решта 23% – чоловіки. Половина всіх українських біженців перебуває в Німеччині та Польщі. 1,16 мільйона з них – у Німеччині, що становить 27% від загальної кількості, тоді як у Польщі їх майже 1 мільйон, за ними йде Чеська Республіка, в якій знайшли прихисток майже 400 тис українців. У Румунії тимчасово проживають 179 700 переселенців з України. У деяких європейських країнах ця кількість зростає, наприклад, у Німеччині, Польщі та Чехії, але в інших – падає, і тут ми говоримо про такі країни, як Данія, Італія та Франція. Якщо подивимося на чисельність населення тієї чи іншої країни, то побачимо, що співвідношення змінюється, а найвища частка українських біженців спостерігається у Чехії, де проживають приблизно 36 переселенців на тисячу жителів. За нею йдуть Польща та Естонія, а середній показник по ЄС становить 9,5 біженців на тисячу жителів. У Румунії він становить 9,4 на тисячу мешканців.

    Тим часом нова команда президента США Дональда Трампа усе активніше шукає шляхи припинити війну в Україні. Здається, що лідера Білого дому зацікавила ідея укладення з Україною угоди про доступ до ресурсів в обмін на допомогу у її захисті від вторгнення Росії, яку офіційний Київ озвучив минулого року, запропонувавши ЄС і США укласти угоди про інвестиції у видобуток урану, титану і літію. Україна, для якої Вашингтон є головним військовим партнером в майже трирічній оборонній війні з Росією, намагається забезпечити безперервність американської допомоги. Позиція Дональда Трампа, який повернувся в Білий дім, не зовсім зрозуміла, але він запевнив, що хоче швидкого закінчення війни.

    Тим часом на різних напрямках фронту тривають інтенсивні бойові дії з перемінним успіхом для українських та російських сил. Незважаючи на величезні втрати в особовому складі і техніці росіяни продовжують просування. На тлі виснаження українських військових та загострення нестачі кадрів Кабінет Міністрів України затвердив порядок контрактів на один рік для добровольців віком від 18 до 24 років, що передбачає отримання 1 млн гривень одноразової грошової допомоги.

     

    Ці та інші теми ми обговорюємо сьогодні з Джордже Скутару, виконавчим директором Центру «Нова стратегія», колишнім радником Президента Румунії з питань національної безпеки.

    – Цього місяця виповнюється третя річниця неспровокованого вторгнення РФ в Україну і незабаром ми вступимо в четвертий рік війни, яка повернула в Європу загрози, про які європейці не знали з часів закінчення Другої світової війни. Пане Джордже Скутару, чи може 2025 рік стати вирішальним для миру на континенті? Чи є шанс після трьох років війни отримати якщо не мир, то принаймні перемир’я для України?

    Джордже Скутару: «Цей рік примусить до врегулювання, тому що воюючі сторони відчувають обмеження, як економічні, так і в плані використання військ на лінії фронту, особливо з українського боку. Це війна на виснаження і тут Росія змогла нав’язати певний спосіб ведення війни, який є невигідним для України, в тому числі через демографічну різницю. Мова йде про війну країни зі 140 мільйонним населенням проти України, яка наразі має менше 30 мільйонів мешканців, я не говорю про українських біженців. По-друге, Росія ігнорує свої втрати. Те, що росіяни втрачають близько 1 500 осіб на день – це кривава бійня, але це не заважає військово-політичному керівництву продовжувати такий підхід. Але й з російського боку є проблеми. У 2024 році росіянам, за офіційними даними, вдалося мобілізувати 450 тис чоловіків. Це вражаюча цифра. Але в 2023 році, згідно з тими ж офіційними джерелами, було 640 тис. громадян Російської Федерації, які підписали контракт про військову службу з міністерством оборони. Тобто різниця в 190 тис. Це тому, що значно зросла одноразова виплата за контрактами. Є виплата від Міністерства оборони – приблизно 4 тисячі доларів, але після цього під тиском Кремля починається справжня конкуренція між різними республіками, регіонами чи муніципалітетами, які дають додаткові виплати, наприклад в такому далеко нетоповому регіоні, як Самара, виплати послідовно зросли до 16 тисяч доларів при підписанні контракту, плюс зарплата, яка варіюється від двох до чотирьох тисяч, в залежності від спеціальності, яку має військовий. Росія змушена платити більше, щоб переконати людей йти воювати в Україну. Однак останні дані, які базуються на російських джерелах, показують, що кількість людей, які підписують контракт з міноборони Росії щодня в листопаді і грудні, не перевищувала 500-600 осіб. Таким чином, ми маємо близько 1500 загиблих щодня і п’ять-шість сотень тих, хто підписує контракт. Це досить велика різниця. По-друге, Росія стикається зі зростаючими проблеми в Китаї та Індії, де компанії почали відмовлятися від російської нафти, що перевозиться суднами, які перебувають під санкціями. Останні санкції, запроваджені адміністрацією Байдена, почали працювати. Росія має вражаючі доходи від експорту нафти, в першу чергу, а потім газу і вугілля, близько 650 мільйонів євро щодня. Наразі невідомо, чи виникнуть в неї подібні проблеми в Туреччині, країні, яка входить до трійки лідерів за обсягами імпорту нафтопродуктів. Цілком можливо, що російські доходи впадуть у другій половині цього року і тоді з’явиться більший апетит з обох сторін укласти угоду, але я хотів би підкреслити один факт: з політичної точки зору я не вірю, що Путін відмовиться від своєї мети – знищити Україну. Якщо союзники України, не тільки Україна, не змусять Путіна обмежитися лише нинішніми територіальними здобутками, ця війна, швидше за все, відновиться десь наприкінці президентського терміну Трампа, тому що Путін захоче ще за життя вирішити українську проблему по-своєму, як він її бачить, і тут його перспектива – це тільки завоювання. Для Румунії, на мій погляд, важливо зрозуміти, що якщо захоче серйозно послабити безпеку України, економіку України, Росія намагатиметься відрізати їй доступ до моря. Тому завоювання українського узбережжя буде головною метою Росії, незалежно від того, чи припиняться бойові дії, або ні. Ми зацікавлені в тому, щоб запобігти падінню всієї берегової лінії і прямого кордону з Російською Федерацією, що може негативно вплинути на безпеку Румунії, адже не можна відчувати себе комфортно, коли в тебе безпосередній кордон з Російською Федерацією. Тоді повинні існувати надійні гарантії безпеки, щоб запобігти подальшому нападу. Після 2014 року ці гарантії безпеки для України не стримали Росію від повномасштабного вторгнення у 2022 році. Насправді, цей конфлікт розпочався не у 2022 році, він розпочався у 2014 році з окупації Криму. Це лише другий епізод конфлікту, який розпочався набагато раніше. Путіну 72 роки, він не має біологічного часу чекати ще вісім-десять років на окупацію України або частини України, тому, швидше за все, нова агресія станеться набагато раніше, як я вже сказав, десь через три роки, якщо Росія не побачить, що Україна дійсно має гарантії, і цими гарантіями може бути членство в НАТО. Що наразі неможливо, по-перше, тому з цим не згодні США, а по-друге, після укладення мирної угоди вони повинні продовжувати надавати суттєву допомогу Україні для утримання сильної армії стримування і водночас розгортати певні контингенти в ключових точках України, щоб стримувати Росію від повторного нападу. Я вважаю, що за відсутності цих двох видів гарантій дуже ймовірно, що бойові дії відновляться протягом відносно короткого часу, десь за три роки, що не так вже й багато.»

    – Україна веде важку і складну оборонну війну. Пане Джордже Скутару, якщо Київ програє цю битву, що буде далі?

    Джордже Скутару: «По-перше, якщо Київ програє цю битву, й я маю на увазі не лише Донецьк чи Луганськ, Донбас, проблема в тому, що наступною метою Росії будуть регіони за Дніпром, я маю на увазі, перш за все, Херсон, Миколаїв та Одесу, тобто ми побачимо наближення Росії до кордонів Румунії. Швидше за все, так і буде, і якщо ви подивитеся на заяви російських офіційних осіб, як військових, так і цивільних, почуєте ту ж саму риторику, яка стверджує про дискримінаційне ставлення до російськомовного населення, посилаючись на те, що нинішня влада в Кишиневі практично продалася Румунії і Заходу. Це дуже нагадує наратив, який проголошував необхідність денацифікації України перед вторгненням. Якщо реальність на місцях дозволить їм це зробити, Росія, швидше за все, окупує і Республіку Молдова, що означатиме, що Румунія матиме прямий кордон з Російською Федерацією довжиною 850 кілометрів вздовж Пруту, від Стинка-Костешть до Кілії, до Вилкового, до впадіння Дунаю в море. Ми станемо другою країною НАТО з найдовшим кордоном з Російською Федерацією після Фінляндії. Це, в першу чергу, призведе до збільшення військових витрат в Румунії і в країнах НАТО і нам доведеться бути дуже винахідливими і креативними, щоб переконати нашого американського союзника, тому що, відверто кажучи, ми покладаємося на американців в першу чергу в питаннях безпеки нашої країни, маючи на увазі, що вони також роблять значний внесок у всю систему стримування і оборони НАТО.»

  • Деструктурація Східної Європи заради статусу наддержави Росії

    Деструктурація Східної Європи заради статусу наддержави Росії

    В світлі останніх подій в Україні, сьогодні ми вирішили представити вашій увазі статтю румунського дипломата, доктора політичних наук Валентина Наумеску, присвячену нинішній ситуації в українському суспільстві та діям Російської Федерації в пост-радянському просторі, що була опублікована в Інтернет-журналі «Contributors».



    Карикатуризація ідеї суверенітету і територіального самовизначення, що опустилася до рівня регіонів, районів, міст чи сіл де більшість населення складають росіяни («Донецька Народна Республіка», «Придністров’я», «Південна Осетія») або у вигаданих провінціях («Гагаузія»), з подальшою зміною кордонів (сепаратизм), здійсненою дуже швидко, за допомогою так званих «картонних» референдумів, під захистом військової сили Москви, буде незаперечно руйнівною картою, на яку поставить Росія в Східній Європі в найближчі роки. Реваншистські слова Путіна у відповідь на розширення Заходу звучать зловісно по всьому регіону: «Не хочете євразійської інтеграції? Ваші центральні уряди хочуть на Захід? Ну що ж, ми вам покажемо місцеву демократію…»



    Соціо-економічний провал східно-європейських республік колишнього СРСР посилив бажання етнічних росіян, які після розпаду радянської імперії стали мешканцями інших держав, без особливої симпатії до них (як наприклад у Латвії, де вони навіть не мають громадянства!), повернутися до «Мати Росії», в якій, принаймні ресурси й стабільність виглядають як гарантії життя, що нагадує їм про посереднє процвітання 70-80-тих років. Тим паче, що багато з них не мають ні досвіду життя на Заході, ні перспективи отримання значних переваг від свободи, а в порівнянні з сьогоднішньою принизливою ситуацією, сміховинними пенсіям та західними цінами, спогади про планове життя 30-40 річної давності, продиктоване центром, із «забезпеченим раціоном», виглядають як гарна мрія. Навіть якщо, очевидно, те життя в клітці, подалі від небезпеки та із забезпеченим раціоном харчування вони не знайдуть сьогодні навіть і в Росії, де панують дикий капіталізм і корупція, ілюзія «кращого» в російському стилі, зберігається в спогадах багатьох людей.



    Послаблення державності західних сусідів Росії, які до1991 року входили до складу Радянського Союзу, є прихованою стратегією, яку Володимир Путін вирішив використати в ході нової Холодної війни, прагнучи переговорів «на рівних» зі Сполученими Штатами. Україна зараз, готується Молдова, увага Латвія!, Грузія вже не буде сюрпризом і, нарешті, Білорусь, котра, якщо зробить якійсь неправильний крок, стане незаперечною жертвою.



    Від Калінінграда до Чорного моря, Росія має важелі ослаблення і демонтажу державності для кожної з цих країн, що перебувають в так-званій «буферній зоні». Майже повнівстю залежні від російського газу чи необхідності продавати свої товари на російському ринку або заборговані перед банками чи великими компаніями Росії, країни, що увійшли до «рахітичного» Східного партнерства з Європейським Союзом прокинулися майже в безвихідній ситуації: очима на захід та с простягнутими на захід і на схід руками, руки, в які, здається, ніхто не готовий покласти більше крихти. Зараз нелегко управляти країною в Києві та Кишиневі. Підписання угод про асоціацію з Європейським Союзом, незважаючи на покладені на них великі надії, не означає вирішення проблем з Росією. Вони є абсолютно необхідними, але не достатніми, щоб гарантувати перспективу західного життя і тримати Росію на відстані.



    Не думаю, що слід очікувати нових анексій на кшталт кримської. Навпаки, напевно будуть заохочені сепаратистські рухи з подальшим демонтажем держави, збільшенням міжетнічної напруженості, перетворенням ситуації на міжнародну проблему, створенням теми для переговорів і, врешті-решт, здобуття Росією статусу супер-держави, з якою Сполучені Штати будуть змушені вести прямі переговори щодо майбутнього цих держав.



    Саме це сталося й з Україною. Раптово українці стали предметом переговорів між наддержавами колишньої Холодної війни. Європейський союз, з очевидним небажанням Німеччини зірвати поточний економічний порядок та свої комерційні інтереси, не може бути врахований у цьому випадку. НАТО, в свою чергу, важко реорганізувати в короткій перспективі. Потрібні роки переговорів між членами Альянсу для здійснення запропонованої передислокації сил і зміцнення східного флангу в умовах, коли реального фінансового внеску європейських союзників не видно. Кілька сотень американських солдатів, дислокованих на кордоні НАТО нічого не значать у військовому рівнянні в цьому регіоні, де Росія має абсолютну перевагу. Це незначний, символічний прояв політичної підтримки, але добрий і він в цій ситуації. Отож залишається розраховувати лише на одну Америку, як окремого актора, здатного до реальних переговорів на міжнародній арені, тобто це ідеальна ситуація для амбіцій Путіна до відновлення статусу наддержави, який Росія втратила в 1991 році.



    Вашингтон і Москва вже ведуть переговори щодо майбутнього української держави. Формально, буде запропоновано й Євросоюзу приєднатися до цього формату, в ролі «петрушки в супі»: ні допомагає, ні псує. Ситуація України може повторитися якщо Придністров’я або Гагаузія захочуть вийти зі складу Р.Молдова, але на відміну від кримського сценарію, в їх випадку ніхто не хоче їх приєднювати до себе, а просто дозволити їм «працювати», щоб завадити цим країнам в їх просуванні на шляху на Захід. Таким чином йдеться про добре підготовлену політичну пастку. У разі прийняття федералізації України та Молдови, що на перший погляд може здатися розумним рішенням, ці проросійські федеративні одиниці, створені на території відповідних держав, з офіційними, конституційно визнаними органами управління (урядом, парламентом тощо), використовуватимуть усі правові інструменти, щоб максимально затримати прийняття будь-яких рішень про приєднання Києва і Кишинева до західних структур. Ідеально було б, позбутися їх зовсім, але це неможливо. Москва їх не хоче в своєму складі.



    Росія не хоче іншої війни в Європі, окрім «холодної», яку вона розпочала за кілька місяців, до Вільнюського саміту. Насправді ж Путін хоче принести Москву за стіл переговорів з США і підвищити значимість Росії як європейської наддержави, життєво важливої для забезпечення рівноваги. Інакше кажучи – прагне перегляду рівноваги сил, починаючи від створення великої кризи в Східній Європі.



    Тактика Путіна виглядає вражаюче просто: спочатку замутити воду і викликати паніку в регіоні, потім прийняти запрошення Сполучених Штатів та Європейського союзу до переговорів (нескінченних, як це вміє робити російська дипломатія) щодо рішення для майбутнього групи «проблемних держав» в Східній Європі. Захід потрапив у пастку цієї політики, не бажаючи або не маючи можливості йти по лінії економічних санкцій, занадто дорогих і ризикованих для його власних інтересів. (Автор: Валентин Наумеску)



    Українська редакція ВСРР не завжди поділяє погляди авторів статей, залишаючи за собою право редагувати матеріали.