Румунія вступила у Другу світову війну влітку 1941
року після потрійної ампутації території в 1940 році. У червні 1940 р.
Радянський Союз анексував частину Молдови між Прутом та Дністром, під назвою Бессарабія
та Північну Буковину. У серпні 1940 року настала черга Угорщини відірвати
частину румунської території – північну Трансільванію та Марамуреш. А у вересні
1940 року сталася третя хвиля ампутаційного шоку, коли Болгарія окупувала
південну Добруджу або Чотирикутник. Глибока криза, що настала, призвела до
усунення короля Кароля II з престолу та встановлення диктатури праворадикальних
легіонерів та Йона Антонеску. Новий режим переорієнтував Румунію на союз з
нацистською Німеччиною та на війну проти США, Великобританії і Радянського Союзу.
Крах системи мирних договорів, що набула чинності наприкінці
Першої світової війни, стався лише після капітуляції Франції, головного ініціатора
Версальської системи, у червні 1940 року. Падіння Франції кинуло Європу у найбільш
руйнівну війну з десятками мільйонів загиблих і з величезними матеріальними
збитками. Європа опинилася під контролем нацистської Німеччини і для ліквідації
гітлерівського режиму їй знадобилося майже 5 років постійних військових зусиль.
У ті важкі роки були й люди, які не здалися.
Незважаючи на те, що все здавалося марним, в тому числу боротьба з надто
сильним ворогом, вони довели, що маленькі дії можуть виявитися дуже важливими. Про
історію трьох відважних громадян Франції, які жили в Румунії, котрі вирішили не
здаватися і продовжити боротьбу, розповідає Оана Деметріаде, історикиня Національної
ради з дослідження архівів колишньої Секурітате. «Мова йде про групу громадян
Франції, які мешкали в Румунії, котрі готувалися до війни і вирішили шпигувати.
Вони займалися шпигунською діяльністю за вільну Францію, а також на користь
англійців. У центрі історії була жінка – Генрієтта Зюмпт, француженка, яка
стала громадянкою Румунії, вийшовши заміж за двох громадян Румунії, послідовно,
й оселилася в Румунії в 1928 році. Вона хотіла зробити щось для своєї країни,
яка вже підписала перемир’я з Німеччиною, знайшла канал зв’язку зі Службою спеціальних
операцій у Стамбулі і передавала через неї інформацію британцям. Вона не знала,
що цей канал моніторила Спеціальна розвідувальна служба Румунії.»
Генрієтта Зюмпт працювала секретаркою у бухарестському
офісі відомого французького інформаційного агентства Havas. Ще на початку
війни, починаючи з 1940 року, вона почала використовувати базу даних агентства
для надання інформації Франції та Великобританії. Розпочала з надання
інформації про переміщення німецьких військ на території Румунії: військові
знаки розрізнення, реєстраційні номери військових автомобілів, види озброєння,
яке вона бачила, маршрути, якими рухалися німецькі війська, їх чисельність тощо.
Генрієта Зюмпт часто прогулювалася бухарестським районом Флоряска, звідки вона могла
стежити за зльотом німецьких літаків з аеропорту Беняса.
Вона також подорожувала в інші міста, такі як
Галац, Римніку Серат, Фокшань, Бакеу, Ясси, Ботошань, усі ближче до східного
кордону Румунії, – розповіла Оана Деметріаде. «Їй разом з французьким
журналістом Морісом Негре вдалося створити невелику мережу шпигунів і надсилати
різні малюнки. Це може звучати банально або смішно. Було декілька листків, оленів,
собак, змій, які насправді були замаскованими знаками розрізнення німецьких
військових частин, що дислокувалися в Румунії, які прямували на Балканський
фронт і готувались до відправки в СРСР.»
Але її дії та дії членів таємної групи французьких
шпигунів не залишилися непоміченими. Незабаром її заарештували, але поставилися
до неї поблажливо. Оана Деметріаде. «Була викрита вся мережа, а всі її члени
були заарештовані за наполяганням німців. Першою заарештували Генріетту. Під
час обшуку було виявлено інформаційний матеріал. Агент SSI, який її
заарештував, описав її кількома словами: вона була вродливою жінкою, дуже
розумною, з рідкісним даром спостережливості і талантом до малювання, яка була
дуже спокійною, коли її заарештували демонструючи самоконтроль. Провадження
проводилося дуже швидко, за місяць все було завершено. Моріс Негре був
звільнений за кілька місяців унаслідок втручання Французької держави, а
Генрієтта залишилася у в’язниці. Вона відбула покарання у кількох в’язницях, в
тому числі у жіночій в’язниці у Міслі. Її чоловіки, які її дуже кохали,
допомагали їй писати клопотання про помилування главі держави, а через нього -
королю Міхаю. Після 10 років виправно-трудової колонії її покарання було
замінено на рік ув’язнення, і вона була звільнена 22 серпня 1944 року без
жодного зв’язку з тим, що сталося наступного дня, 23 серпня 1944 року.»
Історія Генрієтти Зюмпт продовжилася й після
війни. Вона стала сестрою милосердя та масажисткою в оздоровчих центрах для
спортсменів. За нею пильно стежила комуністична секретна служба, а її
характеристики як правило були позитивні. У 1959 році за втручанням третього
чоловіка, румуна, якому вдалося виїхати до Франції, та її родичів, їй видали
паспорт та репатріювали до Франції. Крім Генрієтти Зюмпт та Моріса Негре, варто
згадати й про Жана Поля Ленсеня, третього французького журналіста, члена підпільної
групі, який також рішуче боровся за свою країну та переконання.
