6 березня 1945 року в Бухаресті було встановлено уряд на чолі з Петром Грозою, уряд альянсу під керівництвом комуністичної партії який розмістив Румунію на орбіту СРСР. Таким чином, виховання молодого покоління в дусі марксистсько-ленінської ідеології стало єдиним національним проєктом, який систематично реалізовувався.
Між 1945 і 1965 роками Румунія переживала період післявоєнної відбудови та репарацій за мирним договором, тому туризм і дозвілля були обмежені. З середини 1960-х років економічне відродження призвело до відновлення туризму. Але поява туризму під опікою комуністичних партійних молодіжних організацій, що поєднував у собі ідеологію та здобуття знань, була запозиченням з Радянського Союзу. Це був так званий туризм з конкретною метою, названий так, щоб відрізнити його від західного туризму. У цьому відношенні особливо відзначилися експедиції Кутезеторій (в перекладі з румунської мови – сміливі) , названі на честь однойменного журналу, заснованого в 1967 році. Розпочаті в 1969 році, експедиції Кутезеторій для учнів середніх шкіл проводилися до 1989 року.
Діана Джорджеску викладає курс історії країн Південно-Східної Європи в Лондонському університетському коледжі і розповіла про організаційні рамки експедицій Кутезеторій: 1960-ті роки, коли було започатковано змагання, – це, загалом, роки реформ і змін, і це можна побачити на прикладі піонерської організації. Вона зазнала низки реформ, які більш-менш інституційно вивели її з комуністичної молодіжної організації і вона стала самостійною організацією з президентом, віце-президентом і всілякими комітетами зі спортивного туризму, мистецтва й науки.
Для того, щоб змобілізувати учасників експедицій Кутезеторій, робилися посилання на подібні організації попередніх років, такі як Румунські скаути. Найбільш тиражований заклик з’являвся в скороченому варіанті майже в кожному піонерському журналі. Це був уривок з виступу історика Ніколая Йорги під назвою Про мету скаунтингу: Мета скаунтингу полягає в тому, щоб змусити вас вийти за межі книжкового світу, щоб побачити те справжнє і прекрасне, яке криється в самій природі.
Експедиції проходили в Карпатах, вздовж річок, в дельті Дунаю тощо. Табори передбачали переселення з дому в колектив і мали на меті набуття життєвого досвіду, популяризацію країнознавства та культури, ознайомлення дітей із відносинами з державою та соціалістичним суспільством. Для експедицій Кутезеторій були сформовані команди вчителів та учнів, під час яких здійснювалося не тільки патріотичне виховання, але й здобувалися знання з антропології, історії, етнографії, фольклору, ботаніки, зоології, географії, навколишнього середовища, екології. Також велися експедиційні щоденники. Команди-учасниці, які подавали на розгляд журі свої експедиційні журнали та колекції, винагороджувалися. Діана Джорджеску: Експедиції Кутезеторій не були обов’язковим видом діяльності, але піонерська діяльність заохочувалася і треба було щось робити. Їх популяризували, і мене здивувало те, що люди докладали для цього величезних зусиль, як фінансових, так і фізичних. Експедиції тривали по 3-4 тижні, мали чіткі правила, дітям заборонено було користувати транспорт, окрім як для того, щоб дістатися до початкової точки маршруту. Їм треба було ходити пішки, жити в наметі в режимі самообслуговування. Учасники мали готувати собі їжу, самим добувати її.
За підрахунками, за понад 20 років існування експедицій Кутезеторій в них взяли участь 30.000 команд, із загальною кількістю близько 500.000 піонерів. Діана Джорджеску поспілкувалася з одним із учасників та дізналася його теперішню думку щодо експедиції: В інтерв’ю з чоловіком, який описав свій досвід у власному блозі, про експедицію до Чахлеу в 1978 році, я запитала його, який вплив на нього мала ця експедиція. Він відповів, що після повернення з експедиції всі канікули проводив наодинці зі своїми товаришами. Вони бачилися після обіду і ввечері і переповідали ті ж самі історії. По суті, вони пережили всю експедицію на канікулах і залишилися друзями. І вчителі, так само, більшість з них, починали свої спогади зі слів: Я був молодий, любив дітей. Мені сподобалася відповідь сатумарської вчительки румунської мови, яка очолювала змішану румунсько-угорську команду. Вона сказала, що на той час вчителі віддано виконували свою роботу, а не тому, що їм це нав’язували. Однак уроки з політкультури ніхто не проходив від щирого серця. Але в експедиції, під час поїздки не було місця для політики. Там вони жили справжнім життям. Їжу необхідно було приготовити, кілометри дороги подолати, це було справжнє життя. Ось вам політичний проєкт. Після того, як цінності проєкту засвоюються, коли люди резонують з його цінностями, він перестає бути політичним.
Навіть якщо інерційно продовжилися ще кілька років після 1989 року експедиції Кутезеторій перестали проводитися. Залишилися лише спогади поколінь, відображені на папері, фотографіях та кіноплівці.
