Tag: Радіо Свобода

Відкритість,
прозорість і популярність диктатора є
одними з найсильніших сигналів, які
передає нам пропаганда.
Однак, як і в будь-якій диктатурі, її
сигнали слід тлумачити
з точністю до навпаки, бо і в
комуністичному режимі постать Ніколая
Чаушеску була навпаки протилежності. Небагато
румунів можуть похвалитися тим, що
бачили Чаушеску зблизька, і ще менше -
тим, що потиснули йому руку. Скрупульозний
і з роками все більш параноїдальний,
Чаушеску можна було побачити зблизька
лише в дуже небагатьох випадках.

Деякі
з цих зустрічей відбувалися під час
візитів за кордон, де організовувалися
прес-конференції. Сорін Куня був
журналістом Радіо
Свобода
з
другої половини 1960-х років і
тим,
хто,
під час закордонних візитів,
найчастіше бачив Чаушеску зблизька. В
1998 році, в
інтерв’ю Центру усної історії Румунського
радіомовлення Куня
зізнався, що дізнавався про Чаушеску з
комуністичної преси, коли той приїжджав
з візитами за кордон. Загалом він був
присутній на 12 візитах румунського
комуністичного лідера.

Під час одного
з них, у Західній Німеччині, він також
запам’ятав присутність дружини Чаушеску
і поведінку одного з найприслужливіших
журналістів режиму: Відбувався візит до
концерну
Bayer, тому що дружина
Чаушеску,
яка
була за фахом славнозвісним хіміком,
проявила
на
це бажання
або німецькі господарі організували
їй візит до концерну Bayer у Леверкузені.
Оскільки Чаушеску мав офіційні переговори,
до яких ми не мали доступу, Ноель Бернард
(голова
румунської редакції Радіо Свободи)
вирішив,
що ми також повинні поїхати до Леверкузена.
Відвідали
ми
кілька відділень і в якийсь момент
зайшли в нарадчу
кімнату,
де дружині
Чаушеску давали
пояснення і відповіді на запитання, які
вона ставила.
Тоді я побачив, здається, я побачив його
вперше, Адріана Пеунеску, який був
частиною делегації журналістів, що
супроводжувала подружжя
Чаушеску.
Ми з Бернардом були абсолютно не
зацікавлені в питаннях, які ставила
вона.
Але
я спостерігав за
тим,
як Паунеску сидів перед нею за столом
і записував кожне її
словечко,
ковтав кожне слово, яке вона вимовляла,
і демонстративно записував все,
щоб показати свою зацікавленість у
тому, що вона говорила.

За
Соріном Кунею,
як і за всіма іншими журналістами Радіо
Свобода,
стежили співробітники Чаушеску. У
Туреччині, в Анкарі, він зазнав неприємного
поводження з боку румунської комуністичної
делегації:
Коли
повідомили,
що преса може зайти, я закинув диктофон
через плече і зайшов. Всі журналісти
зайшли,
а
мене
зупинив чоловік,
який звернувся до мене румунською, отже
він точно знав, хто я такий. Він
сказав мені тоном, який звучав як у
співробітників
політичної поліції Секурітатя:
Перестань тикати так
мікрофоном товаришу. Працюй тихіше,
хіба ти
не бачиш,
що йому заважаєш?
Я нічого йому не відповів, зайшов до
залу,
де відбувався
обід,
, і коли виступив Чаушеску, я, як умів,
приставив до нього мікрофон, щоб записати
його
виступ на
плівку і передати в ефір фрагмент цієї
промови. Хочу
сказати, що коли він говорив, то потягував
зі склянки жовтувату рідину, яка, як
мені здається, була ромашковим чаєм.
Мабуть, йому це було потрібно для
здоров’я,
або принаймні лікарі, які його
супроводжували, знали краще.

Соріна
Куню
запитали, чи вступив
він колись
у
діалог з Чаушеску під час прес-конференцій?:
Одного разу, в Бонні, я поставив йому
запитання. Хочу
сказати, що на його прес-конференціях
я сидів у першому ряду, бо дуже хотів
з’явитися в бухарестських
газетах.
Він відповів на моє запитання. На
прес-конференції у Відні, під час його
другого візиту, я знову сидів у першому
ряду і дуже уважно спостерігав за ними
обома. Щоразу, коли відповідав на
запитання журналіста, Чаушеску, поки
відповідь перекладали, споглядав на свою дружину Елену, ніби чекав від неї схвалення. І я бачив, як вона ствердно
кивала головою: Так, ти
добре відповів,
– ніби
казала вона.

Примхлива
й агресивна особистість Чаушеску часто
лютувала на
очах людей.
Сорін Куня
згадує один з таких епізодів: Теж
у
Бонні, відповідаючи на запитання про
Конференцію
з питань співробітництва та безпеки,
він закінчив свою відповідь, а перекладач,
який приїхав з Бухареста, переклав і
додав
Конференція
з
питань співробітництва та безпеки в
Європі. На що хам
звернувся до перекладача з Бухареста
і відповів: Я нічого не говорив про
Європу! Перекладач
лише
вимовив повну назву міжнародної
конференції і Чаушеску
дорікнув
йому. Не кажучи вже про те, що перед тим,
як вийти на церемонію або прес-конференцію,
він носив у кишені гребінець і поправляв
собі
зачіску. Він завжди дбав про свій
зовнішній вигляд.

Зблизька
Чаушеску був нічим іншим, як простою
людиною зі скромною поведінкою, далекою
від того, що люди бачили по телевізору.
Але історія зробила цю надто малу
людину надто великою.

З 1950-х років, Радіо Свобода разом з Голосом Америки, ББС, Радіо Франс та Дойче Велле були синонімами вільної преси румунською мовою. Зокрема, Радіо
Свобода була
найбільш критичною на адресу комуністичного режиму на чолі з Ніколаєм Чаушеску.
Нова більш агресивна тенденція Радіо Свободи з комуністичним режимом була
результатом діяльності двох досвідчених журналістів: Ноеля Бернара, директора румунської служби, та Мірчі Карпа, який відновив та активізував передачі
радіостанції. Маючи
багатий досвід, накопичений в роки праці в США, в радіостанції Голос
Америки, Карп був тим, хто змінив редакційний вміст передач Радіо
Свободи за
американським прикладом, з короткими репортажами, від 4 до 6 хвилин, з більшою
кількістю тем та з шокуючими програмами. Цими новими
програмами були «Політична передача», що виходила щодня з 18.10 по 19.00, і особливо
Румунська злободенність та З комуністичного світу з 19.10 по 20.00.

У 1977 році журналісту
Некулаю
Константину Мунтяну було дозволено емігрувати до Західної Німеччини після того,
як він став прихильником руху письменника Паула Гоми щодо засудження порушення прав людини бухарестським
комуністичним режимом. Мунтяну був кінокритиком і писав в журналі«Cinema». Він приєднався до команди журналістів
програми Румунська
злободенність,
як сам зізнався в
інтерв’ю Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення в 1999 році: Я був
в бюро редактора програми «Румунська злободенність», Еміля Джорджеску, який
протягом двох місяців був на курсі англійської мови десь в США. На цій його
посаді повинен був працювати я. Мені показали великий стіл, де було кілька
румунських газет, майже вся щоденна преса з Румунії та частина тижневиків. Я
почав їх читати, читав «Scânteia» ще від
коли був у Франкфурті, тоді коли міг собі дозволити її купити, тому що не
завжди міг її придбати. Протягом трьох днів я читав ті газети і через три дні я
склав свій перший коментар на основі того, що я прочитав. Це сталося 23-24
травня 1980 року, і з тих пір я ніколи не зупинявся до кінця 1994 року, коли покинув
редакцію добровільно.

Газетярський досвід Мунтяну був дуже
корисним для його нової роботи. Успіх проекту «Румунська злободенність»
полягав також у тому, що журналістська
команда була
добре об’єднаною,
а новоприбулі
добре інтегрувались. Некулай Константин Мунтяну: Пізніше, після двох
місяців тестувань, повернувся в редакцію Еміль Джорджеску, дуже хороший
тележурналіст, хоча він не був журналістом за фахом, а юристом.Але він був хорошим
диктором, ведучим.
Він знав багато людей, знав усі підводки та механізми, особливо широко
розповсюдженої корупції в комуністичній системі. Він був надзвичайно талановитою людиною і мав дуже хороші джерела інформації. Я дуже
добре ладнав з ним. Він повернувся на свою посаду керівника, ведучого, модератора передач, а я продовжив працювати
як коментатор,
репортер, і практично щодня мені доводилося писати 8-хвилинну статтю, з понеділка по
четвер, а в п’ятницю виходила культурна програма, яку вів Еміль Джорджеску, але з Парижа.

Величезний успіх «Румунської
злободенності» полягав у точності інформації. Некулай Константин Мунтяну:
Ми, принаймні редактори «Румунської злободенності», розпочинали день читаючи
все те, про що писали протягом ночі або за останню добу великі інформаційні
агентства. Інформація надходила від центральної служби, а також читали статті
провідних німецьких, європейських та американських газет. Для «Румунської злободенності»,
основна частина інформації з перших рук надходила від Радіо Бухарест, і ми знали
майже все, що було сказано в новинах. Крім того, були новини агентства Agerpres, румунського інформаційного агентства,
румунською та англійською мовами. Слухач запитає, як ми могли покладатися на
вірогідність інформації з Румунії, оскільки це була агітаційною інформацією? Це
так, але звідти ми брали основу інформації: про візити Чаушеску, про людей, яких
він приймав, його виступи та все інше було там. Однак там ми знаходили і достатньої
інформації, яка, уважно прочитана та між рядками, могла дати певного розміру факту.
Програма тривала 30 хвилин, вона містила близько 3 8-хвилинні коментарі, а також
інші коротші новини та інформацію.

«Румунська злободенність» є
найважливішим орієнтиром для слухача Радіо свободи по сьогоднішній день.