Tag: режим

Вже затьмарені страхами, викликаними
війною в сусідній Україні, травми, спричинені румунам
пандемією Covid-19, мають бути залікованими. З моменту
спалаху пандемії в Румунії було зареєстровано близько 2,8 мільйона випадків
зараження та померло майже 65 тисяч осіб від коронавірусу. За
словами експертів, за два роки Румунія втратила через вірус населення
середнього міста.

Процес повернення до нормального
стану здається повільним і болісним, хоча режим надзвичайної ситуації був
скасований з 9 березня. «Пандемія COVID-19 йде швидкими темпами на
спад, а п’ята хвиля ось-ось закінчиться», – заявив глава румунської держави
Клаус Йоганніс. Запроваджений у травні 2020 року, після двох місяців
надзвичайного стану, режим надзвичайної ситуації приніс численні протиепідемічні обмеження, які
вплинули на економічний розвиток та соціальну згуртованість Румунії.

У цей період країною керували три
уряди, одноколірний
ліберальний уряд, коаліційний уряд Націонал-ліберальна
партія, Союз «За порятунок Румунії» та Демократичний союз угорців Румунії,
а також коаліційний уряд Соціал-демократична партія – Націонал ліберальна
партії та Демократичний союз угорців Румунії. Заходи, запроваджені
владою для боротьби з пандемією,
здебільшого були непослідовними, та іноді навіть-
образливими. Конституційний суд Румунія визнав недійсними деякі з цих рішень, починаючи від величезних
штрафів під час надзвичайного станудо обов’язку носити медичну маску на
відкритих просторах.

Одним із скандальних випадків, про
які писали ЗМІ, був випадок селянки похилого віку, яку оштрафували за те,
що вона вийшла на вулицю, щоб зібрати своїх качок, які втекли під паркан, у той
час, коли ліберальні міністри відзначили у будівлі уряду день
народження тодішнього прем’єр-міністра країни та лідера
партії Людовіка Орбана.

Тепер румунська влада
намагається відновити діалог із суспільством та оголошує заходи для постпандемічного періоду. Норми, запроваджені у системі охорони здоров’я, встановлені під час
санітарної кризи, залишаться в силі до кінця цього місяця, але сімейні
лікарі висловлюють жаль з приводу припинення онлайн-консультацій, які раніше були корисні як для пацієнтів, так і для лікарів. Після скасування режиму надзвичайну ситуацію більше не надається технічне безробіття, а перенесення
робочого графіка та дистанційна робота більше не є обов’язковими, також для
зайняття вакансій в державних установах проводяться конкурси.

Посвідчення особи, термін дії яких
закінчився у період з 1 березня 2020 року по 7 березня 2022 року, все ще
дійсні протягом 90 днів з моменту скасування режиму про надзвичайну
ситуацію. Таким чином, термін зміни прострочених документів, що
посвідчують особу, є 7 червня 2022 року, а служби паспортного обліку та
реєстрації населення вже переповнені. Також не пізніше ніж через три місяці
після скасування режиму надзвичайної
ситуації мають бути переукладені колективні договори, що, за
прогнозами аналітиків, може спричинити нові соціальні потрясіння та відновлення
профспілкових протестів.

Працівник Василь Парасків тяжко страждав через свої політичні і соціальні переконання. Приклад особистої жертовності Парасківа є важливим розділом історії румунського опору комуністичному режиму. У меншій мірі, Парасківа можна порівняти з Лехом Валенсою, лідером профспілкової Солідарності Польщі. Його протест проти режиму почався в 1968 році, коли він покинув ряди КПР, він будучи вперше заарештований в 1969 році, і тривав аж до 1989 року, з усіма формами переслідування: арештом, розслідуванням, побиттям, виселенням з житла, втратою роботи, переслідуванням сімї. Парасків приєднався до протестного руху письменника Паула Гоми в 1977 році і Вільної профспілки працівників з Румунії, в 1979 році.

Василь Парасків здобув популярність, яку не хотів і якій ніхто не заздрив: він був одним з противників комуністичного режиму, який був підданий психіатричним методам тортури. Його перший досвід такого роду відбувся 1977 року, після того як він відвідав письменника Паула Гому. Будучи арештований і доставлений в міліцію в Бухаресті, провів жахливу ніч, будучи там неодноразово побитий і потім доставлений в лікарню для нервових хвороб у населеному пункті Сепока, Бузеуського повіту.

У 2002 році, редактор Центру усної історії Румунського радіомовлення запитав Василя Парасківа про досвід здорової людини насильно госпіталізованої поряд з людьми, які дійсно страждали від різних розладів нервової системи: “Там були небезпечні хворі, невиліковні люди, жінки і чоловіки жили разом, із розпатланим волоссям, зі розірваним одягом. Одні співали, у той час як інші плакали, ридали. Деякі з них уявляли собі, що є воєначальниками або главами держав. Це було пекельно. Я сидів на самоті у кутку ліжка із обнятими колінами і дивився на це шоу. Це мене дуже вразило. Я був дуже вражений тим наскільки брутально працівники лікарні ставилися до хворих.”

Василь Парасків був простою людиною, працівником, який не хотів терпіти зловживанням комуністичного режиму. У 2011 році, після його смерті на 83 році життя, він залишив політичний і моральний заповіт, в якому написав про прості речі пристойності, які найчастіше важко зрозуміти. Серед них, бути “чесними та коректними громадянами, готовими будь-коли жертвувати своїми інтересами заради інтересам народу.”

З-поміж країн комуністичної Європи, у яких у 1989 році мали місце зміни, лише в Румунії ці зміни відбулися кривавим шляхом. Це пояснюється тим, що режим Ніколає Чаушеску проявив найбільшу схильність до застосування у разі необхідності, насилля проти власного народу. Жорстока репресія проти брашовських працівників у листопаді 1987 року, які бунтували, була першою ознакою. На жаль, ця підозра підтвердилась у грудні 1989 року.

Ми запитали історика Іоана Скурту, бувшого директора Інституту Румунської Революції чи існувала можливість уникнути кровопролиття у грудні 1989 року, маючи на увазі спосіб правління Чаушеску. Першим аргументом було співвідношення з марксистсько-ленінською ідеологією: “Теоретично, цього кровопролиття можна було уникнути. Міркуючи, що саме уособлювало Ніколає Чаушеску в порівнянні з іншими лідерами Європейських соціалістичних країн, констатуємо, що практично, лише він не сприйняв ідеї Горбачова щодо гласності та перестройки, вважаючи, що цими гаслами Горбачов фактично підриває соціалізм і в такий спосіб сприяє його занепаду. Отже, після 1987 року Чаушеску був одним із самих непохитних політичних лідерів Центральної та південно-східної Європи, який посилаючись на Маркса, Енгельса, Леніна, не зрозумів, що протягом часу суспільства прогресували, що були необхідні інші форми будівництва, як висловлювався він, соціалізму та комунізму.”

Іншою характерною рисою способу правління режиму Чаушеску історик Іоан Скурту вважав ідею тотальної незалежності Румунії: “Чаушеску запропонував сплатити всі зовнішні борги Румунії, настоюючи, що саме у такий спосіб країна матиме справжню незалежність, тобто не лише економічну, а й політичну. Це спричинилося до застосування потужного експорту як промислових, так і харчових виробів, що у свою чергу сприяло появі серйозної харчової кризи: були введені продовольчі карточки та пайки, які вже досить давно виключені з життя румунського суспільства.”

Ніколає Чаушеску, полонений марксистських штампів стосовно створення міцної економіки, застосував згубну політику, яка негативно відбилася на житті народу: “Третій елемент полягає у тому, що Чаушеску вирішив значно розвинути нафтопереробну промисловість, великого споживача енергії, за рахунок населення країни. Численні обмеження тепла та електроенергії створили досить важкі умови повсякденного життя людей, що у свою чергу спричинилося до незадоволення, яке набрало сили особливо у квітні 1989 року. Було повідомлено, що Румунія повністю сплатила зовнішні борги. На цей раз Чаушеску вирішив, що країна повинна стати кредитором та здобути прибутки за урахуванням процентів, одержаних внаслідок фінансових операцій – надання грошей у позику іншим країнам. Одним словом, становище в Румунії, порівняно з іншими соціалістичними країнами, було досить скрутне, звідси й немале незадоволення населення. У грудні 1989 року мільйони людей вийшли на вулиці, вимагаючи усунення Ніколає Чаушеску.”

Ми запитали історика Іоана Скурту, чому на його думку, в Румунській комуністичній партії не було жодного реформатора, який би своєчасно запропонував усунення від керівництва Ніколає Чаушеску й забезпечив зміну режиму мирним шляхом: ”Чаушеску діяв досить вправно й зумів протягом короткого часу, приблизно шести-семи років, усунути від керівництва РКП можливих суперників. Натомість він пітримував й висував на посаду відданих йому людей, позбавлених почуття відповідальності й сміливості. Я читав спогади Думітру Попеску, члена Виконавчого політичного комітету Центрального комітету РКП, який розповідає, що під час засідань відповідного керівного організму, говорив лише Чаушеску, інші члени були лише слухачами. Автор спогадів жалівся на головний біль після засідань та щоб трохи заспокоїтись, він повертався додому в квартал Прімавері, де мешкав, пішки. Зрозуміло, що посада, яку він посідав, передбачала й відповідальність, дію, про це, однак, автор спогадів не згадує. Отже, той факт, що центральною фігурою засідань був лише Чаушеску, а останні члени Виконавчого політичного комітету лише робили нотатки, завдячується саме тим, хто погодився з таким, на мою думку, зневажливим становищем. Найяскравішим моментом у цьому відношенні є момент, коли Чаушеску, обурений тим, що демонстранти Тімішоари не були жорстоко покарані, заявив: “Я більш не можу працювати з таким Виконавчим політичним комітетом, виберіть собі іншого Генерального секретаря.”

Члени комітету стали його умовляти, доводили свою відданість, лояльність йому. Отже, я сказав би, що навіть в останню хвилину жоден з них не мав хоробрості сказати: “ми згідні з вашою відставкою, створимо колективне керівництво, повідомимо незадоволене населення про те, що Ніколає Чаушеску пішов у відставку. Можливо, що хід подій був би іншим, що не було б кровопролиття. Опортунізм цих людей відіграв важливу роль у розвитку драматичних подій.”

Режим Чаушеску тиранічний, ненажерний, зайняв відповідне йому місце. На жаль, це сталося ціною життя 1204 румунів.