Tag: релігія

Паралельно з появою й в Румунії нового коронавірусу, та антикризовими заходами, вжитими владою, табори «за» чи «проти» мажоритарної Православної церкви, «за» чи «проти» віруючих та їхньої релігійної свободи радикалізувались. Хто правий? Держава, яка тимчасово обмежує, оправдовуючись, – основні права та свободи заради боротьби з пандемією? Або ті, хто стверджують, що в усьому є червона межа, яку не можна переступати.

Ми запитали Кетеліна Раю, представника Румунії у групі експертів з питань релігійної свободи ОБСЄ та голову FoRB Румунія,
асоціації з питань просування релігійної свободи чи була порушена релігійна
свобода в Румунії протягом десяти місяців кризи Covid-19. Ось, що він відповів: Релігійна свобода була порушена скрізь під
час пандемії, оскільки всі держави вживали різких заходів, не дотримуючись міжнародних
стандартів, які передбачають точний спосіб, в якому держава може втручатися в
кризові ситуації, щоб демократично врегулювати обмеження релігійного життя.
Різниця між Румунією й тим, що сталося на Заході, полягає в тому, що в нашій
країні жоден із стандартів, що регулють такі ситуації, не дотримувався. Повідомлення були дуже різкими, повідомляли скоріше
про обмеження, аніж, наприклад, про запрошення до партнерства з релігійними
організаціями, які в кризових ситуаціях відігравають важливу роль у суспільстві, та
використовували невідповідні терміни, що матимуть негативні наслідки зокрема у
довгостроковій перспективі. Говорилося про літургійні практики, що існують століттями, які, на думку влади, повинні були бути припинені майже повністю, щоб боротися зі
шкідливими наслідками пандемії. Це абсолютно заборонено міжнародними
стандартами щодо релігійної свободи, оскільки це лише створює напруження в суспільстві,
налаштовує віруючих проти невіруючих, створює так звані «соціальні бульбашки» а
напруження зберігається довготривалим епідермісом суспільства.

У звіті ОБСЄ про обмеження прав людини під час
надзвичайного стану в 57 державах-членів, Румунія належить до числа тих, які суворо обмежили релігійну свободу. Богослужіння в румунських
церквах проводилися довгий час у закритому режимі, віруючі не могли брати участь у
релігійному житті громади, навіть ні на Великдень. Потім було прийняте рішення, що доступу до паломництва мають лише особи, які проживають у відповідному населеному
пункті. Релігійні процесії були заборонені. Поліція заходила в церкви і накладала
штрафи під час богослужінь… Паралельно, Православна Церква була партнером
держави, вона давала поради віруючим дотримуватися вказівок влади та
організувала благодійні акції для підтримки лікарень, дітей, людей похилого
віку або неблагополучних людей: Румунська православна церква подарувала лише під
час надзвичайного стану понад 4 мільйони євро. Чому ж тоді стільки заходів
проти Церкви, враховуючи той факт, що, релігійні споруди не були, згідно зі статистикою,
вогнищами інфекційного захворювання? Кетелін Раю, експерт ОБСЄ, має кілька
відповідей: Перша посилається, знову на міжнародні
стандарти щодо обмеження релігійної свободи, стандарти які вимагають, щоб правила були
загальними, тобто не треба робити різницю між релігійними та світськими просторами, щоб не викликати поділу суспільства, щоб не створювати суперечки
між віруючими та невіруючими, тому що це призводить до довготривалої дискримінації.
Друга відповідь, яка помітна і в інших країнах, полягає в тому, що обмеження в
основному стосуються категорій, які, як відомо, були досить мовчазними перед
владою. Першим обмеженим правом було саме право на охорону здоров’я. Звучить парадоксально!
Коли держави прагнули докладати послідовних зусиль для боротьби з пандемією,
першим обмеженим правом було право на охорону здоров’я, через ускладнення або навіть
заборону в деяких ситуаціях доступу пацієнтів, які
не хворіли на Covid-19, до системи охорони здоров’я. Деякі з них, на жаль, загинули. Іншою категорією, права
якої були припинені та яку вважають мовчазною категорією, були літні люди. Їм
заборонили виходити з дому в певні години… Потім були школярі та віруючі
…

Що повинен був робити уряд Румунії, щоб боротьба
з пандемією не вплинула на релігійну свободу? Кетелін Раю стверджує:
Перший крок – це те, що традиційно роблять США та Великобританія, а саме – мати платформу для діалог між державою та релігійними установами, яка б не була політизованою. До цих переговорів мають долучатися, як представники уряду, так й опозиції а також представники
всіх релігійних організацій, науковці, громадські організації, правозахисники,
незалежні експерти, ЗМІ. Присутність преси дуже важлива, оскільки вона інформує населення… Після створення платформи для дискусій, можна розробити, як це зробила
Великобританія, консенсуальний путівник про обмеження релігійного життя під час
пандемії, за допомогою якого перед його застосуванням усі причетні сторони мають висловити
свою думку, та принаймні, дійти певного компромісу тоді коли йде мова про
обмеження. У відсутності цих двох кроків робиться лише шум у ЗМІ! Йде мова лише про розчарування серед громад, яке буде довгостроковим.

У нещодавній статті експерт ОБСЄ в Румунії Кетелін Раю написав, що
(цитуємо) «відносини між державою і культами, здається, що навмисно залишаються під відбитком
напруженості, заснованої на спостереженні та контролі, а також на надмірному
словесному насильстві, як з боку
влади, так і з боку деяких
векторів думок, ставлення, яке показує, що міжнародні зобов’язання Румунії у
сфері релігійної свободи мають лише метафоричне значення.» Чому це відбувається? Кетелін Раю стверджує: Тому що ми після 1990 року, коли відновили демократичне життя, включаючи релігійну свободу як провідний конституційний
принцип, ми завили його до законодавчих текстів, але ми не розробили публічну політику про збереження релігійної
свободи на рівні статусу основного права, як це має місце на Заході.
Напруженість виникла через те, що такий стан плутанини далі зберігається: релігійна
свобода в Румунії приписується виключно Церкві. Хоча це входить до повноважень
держави, оскільки воно включено до Конституції, міжнародних законів чи
договорів, держава не розмірковує про свободу віросповідання, не проводить
публічні політики, навіть не втручається в публічні дебати і залишає все на Церкву. Ось
чому іноді відбуваються такі публічні реакції з боку Церкви, і
цього року їх було достатньо! Ось чому вони також надходять з боку політиків, людей які тимчасово займають політичні посади, але декларації яких зовсім не відповідні. У сфері прав людини вже роками щось добре будується, і можна все знищити через невідповідну декларацію.

Наближається Різдво, і румуни ще не знають, на відміну від громадян інших країн, чи їм буде дозволено ходити до церкви, чи вдома вони зможуть святкувати біля ялинки, збиратися за багато накритим столом у колі великої родини. Враховуючи швидкість, з якою досі реагувала влада, люди, мабуть, дізнаються про це лише за кілька днів до Різдва.

Бухарестська філія Союзу українців Румунії провела з 23 по 26 жовтня 2020 року в режимі онлайн другий випуск Фестивалю української релігійної пісні та поезії «Покрий нас чесним Твоїм покровом, Пречиста Богомати», присвячений святу Покрови Богородиці. Упродовж
перших трьох днів, фестиваль розгортався у приміщенні Бухарестської філії СУР,
а останнього дня – у бібліотеці Союзу українців Румунії імені Степана Ткачука,
за участю голови СУР, Миколи Мирослава Петрецького, членів Бухаресьскої філії СУР,
письменників, редакторів сурівських часописів, інструменталістів, співаків та
гостей.

У своєму виступі, голова СУР, депутат Микола Мирослав Петрецький відмітив, що релігія відіграє важливу роль у житті українців Румунії та що СУР підтримує українські церкви та культуру: «Хочу привітати Вас із такою чудовою подією. Можемо помітити, що в останні роки діяльність Бухарестської філії СУР дійсно збільшилася і незважаючи на те, що ми переживаємо нелегкі моменти, ми вміємо проводити такі важливі події у режимі онлайн. Я хочу привітати комітет бухарестської філії за те, що незважаючи на пандемію коронавірусу, організував цю подію. Добре відомий той факт, що релігія займає головне місце у житті кожного з нас. Можна запримітити, що там де існує співпраця, де існує українська церква, там зберігаються мова і наша культура. Українці, де б вони не жили, вони мають де єднатися. Я дуже радий, що така подія організується і в Бухаресті, де вже кілька років діє українська православна парафія. Я дуже радий, що так вміло голова Бухарестської філії разом з Бухарестською українською церквою організовує такі події. Ще раз хочу поздоровити Вас і сподіваємося, що ця подія буде далі організовуватися і стане традиційною. Бажаю успіхів і надалі та, щоб дав Бог би ми зустрічалися здоровими й в кращий період.»

Ініціатор
фестивалю, голова Бухарестської філії СУР Михайло Трайста розповів як відбулося
цього року це свято духовного співу та поезії: «Це вже другий випуск Фестивалю української
релігійної пісні та поезії під назвою «Покрий нас чесним Твоїм покровом,
Пречиста Богомати». Цього року ми провели фестиваль в режимі онлайн упродовж чотирьох
днів. Перші три дні фестивалю відбулися у приміщенні Союзу українців Румунії. Отець-диякон
Бухарестської Української Православної Церкви Володимир Малкович відкрив
фестиваль молитвою, поблагословив учасників, після чого заспівав кілька
релігійних пісень. Наталія Колотило Панчик заграла на скрипці та заспівала
кілька релігійних пісень, а Дан Васілеску виконав на гітарі та голосом чимало
пісень. Виступив з гарними піснями бухарестський дует «Веселка» у складі Зеновії
Мандюк та Богдана Косткюка. У фестивалі також взяли участь актори та поети: Васіле
Тома, Магдалена Беческу, Штефан Апостол, Крістіан Гіка, Тудорел Чуботару, Дан
Йоан Марта та Михайло Трайста, а також Віолета Цігенеску. Останній день
фестивалю відбувся у понеділок, 26 жовтня, у бібліотеці Союзу українців Румунії
імені Степана Ткачука, де ми мали честь мати серед нас голову СУР, депутата
Миколу Мирослава Петрецького. Продекламували українську, але і румунську релігійну
поезію головна редакторка журналу «Наш голос» Ірина Мойсей, редактори часописів
СУР: Терезія Шендрою, Штефанія Пєтряну, Михайло Гафія Трайста, а також
секретарка СУР Андрея Бошняґа. Сподіваємось, що наступного року ми зможемо
провести третій випуск фестивалю в кращих умовах. Просувати та розвивати українську
релігійну пісню та поезію, далі творити та перекладати українську релігійну
поезію та, щоб СУР йшов пліч-о-пліч з Бухарестською Українською Православною
Церквою – такою є наша мета.»

Символом
Фестивалю української релігійної пісні та поезії є ікона Матері Божої з
Немовлям, подарована Бухарестській філії СУР художнім колективом Червона
калина з Негостини Сучавського повіту, який, поряд з іншими хорами з Банату та Марамурешу, минулого
року, взяв участь у першому випуску фестивалю, – зазначив голова філії Михайло
Гафія Трайста.

Бухарестська філія Союзу українців Румунії провела з 23 по 26 жовтня 2020 року в режимі онлайн другий випуск Фестивалю української релігійної пісні та поезії «Покрий нас чесним Твоїм покровом, Пречиста Богомати», присвячений святу Покрови Богородиці. Упродовж
перших трьох днів, фестиваль розгортався у приміщенні Бухарестської філії СУР,
а останнього дня – у бібліотеці Союзу українців Румунії імені Степана Ткачука,
за участю голови СУР, Миколи Мирослава Петрецького, членів Бухаресьскої філії СУР,
письменників, редакторів сурівських часописів, інструменталістів, співаків та
гостей.

У своєму виступі, голова СУР, депутат Микола Мирослав Петрецький відмітив, що релігія відіграє важливу роль у житті українців Румунії та що СУР підтримує українські церкви та культуру: «Хочу привітати Вас із такою чудовою подією. Можемо помітити, що в останні роки діяльність Бухарестської філії СУР дійсно збільшилася і незважаючи на те, що ми переживаємо нелегкі моменти, ми вміємо проводити такі важливі події у режимі онлайн. Я хочу привітати комітет бухарестської філії за те, що незважаючи на пандемію коронавірусу, організував цю подію. Добре відомий той факт, що релігія займає головне місце у житті кожного з нас. Можна запримітити, що там де існує співпраця, де існує українська церква, там зберігаються мова і наша культура. Українці, де б вони не жили, вони мають де єднатися. Я дуже радий, що така подія організується і в Бухаресті, де вже кілька років діє українська православна парафія. Я дуже радий, що так вміло голова Бухарестської філії разом з Бухарестською українською церквою організовує такі події. Ще раз хочу поздоровити Вас і сподіваємося, що ця подія буде далі організовуватися і стане традиційною. Бажаю успіхів і надалі та, щоб дав Бог би ми зустрічалися здоровими й в кращий період.»

Ініціатор
фестивалю, голова Бухарестської філії СУР Михайло Трайста розповів як відбулося
цього року це свято духовного співу та поезії: «Це вже другий випуск Фестивалю української
релігійної пісні та поезії під назвою «Покрий нас чесним Твоїм покровом,
Пречиста Богомати». Цього року ми провели фестиваль в режимі онлайн упродовж чотирьох
днів. Перші три дні фестивалю відбулися у приміщенні Союзу українців Румунії. Отець-диякон
Бухарестської Української Православної Церкви Володимир Малкович відкрив
фестиваль молитвою, поблагословив учасників, після чого заспівав кілька
релігійних пісень. Наталія Колотило Панчик заграла на скрипці та заспівала
кілька релігійних пісень, а Дан Васілеску виконав на гітарі та голосом чимало
пісень. Виступив з гарними піснями бухарестський дует «Веселка» у складі Зеновії
Мандюк та Богдана Косткюка. У фестивалі також взяли участь актори та поети: Васіле
Тома, Магдалена Беческу, Штефан Апостол, Крістіан Гіка, Тудорел Чуботару, Дан
Йоан Марта та Михайло Трайста, а також Віолета Цігенеску. Останній день
фестивалю відбувся у понеділок, 26 жовтня, у бібліотеці Союзу українців Румунії
імені Степана Ткачука, де ми мали честь мати серед нас голову СУР, депутата
Миколу Мирослава Петрецького. Продекламували українську, але і румунську релігійну
поезію головна редакторка журналу «Наш голос» Ірина Мойсей, редактори часописів
СУР: Терезія Шендрою, Штефанія Пєтряну, Михайло Гафія Трайста, а також
секретарка СУР Андрея Бошняґа. Сподіваємось, що наступного року ми зможемо
провести третій випуск фестивалю в кращих умовах. Просувати та розвивати українську
релігійну пісню та поезію, далі творити та перекладати українську релігійну
поезію та, щоб СУР йшов пліч-о-пліч з Бухарестською Українською Православною
Церквою – такою є наша мета.»

Символом
Фестивалю української релігійної пісні та поезії є ікона Матері Божої з
Немовлям, подарована Бухарестській філії СУР художнім колективом Червона
калина з Негостини Сучавського повіту, який, поряд з іншими хорами з Банату та Марамурешу, минулого
року, взяв участь у першому випуску фестивалю, – зазначив голова філії Михайло
Гафія Трайста.

Нещодавно у Бухаресті
вийшла книга «Доповіді, статті, проповіді» протоієрея доктора теологічних наук Миколи
Лаурука, радника Українського православного вікаріату в Румунії. Ця збірка
містить 20 статей, опублікованих у часописі «Вільному слові» та
літературно-культурному журналі «Наш голос», що видаються Союзом українців
Румунії. Книга була надрукована
видавництвом RCR Editorial, за фінансової підтримки Союзу Українців Румунії. З цієї нагоди
ми провели телефонну розмову з отцем Миколою Лауруком, яку пропонуємо Вашій увазі у
наступні хвилини.

– Слава Ісусу Христу! Нещодавно, за фінансової підтримки
Союзу українців Румунії вийшла ваша книга «Доповіді, статті, проповіді», розкажіть,
будь-ласка, панотче коротенько про зміст книги.

– Слава навіки Богу! Цього року я виповнюю 30 років служіння у Сігетській православній церкві та 40 років священства, з яких 10
в Русь-Поляни і 30 у Сігеті. Протягом цих років я писав статті в українських
газетах та журналах, що видаються в Румунії, а також закордоном. Те, що я
написав у періодиці СУР появилося у книзі під назвою «Доповіді, статті,
проповіді». Я написав про кілька головних подій, які відбулися у нас у
Вікаріаті, серед яких зустріч з дяками українських православних церков із сіл
Мараморощини. Я написав також про ставлення православної церкви до феномену
наркоманії, про освячену Йорданську воду, про Воскресіння Христове й тайну
щоденного ранку, а також кілька проповідей. Для появи цієї книги мені посприяло
керівництво Союзу українців Румунії, за що я дуже вдячний. Я мав на увазі дві
головні речі, а саме: охоронити православну віру, а також відмітити, що ми, українці, маємо давню історію та глибоку духовність. Все, що надруковано у книзі перейшло через
серце моє, через душу мою.

– Кому адресується ця книга?

– Вона звертається всім віруючим, в тому числі священникам.
Я від кожного з священників почув цікаві речі. Чимало разів розмовляв про те як
охороняти нашу православну віру з генеральним вікарієм Іваном Піцурою, з отцем
Іваном Арделяном, з отцем Юрієм Албічуком, отцем Юрієм Сакалушим та іншими.
Наше покоління перейшло через важкі часи. Нам вдалося охоронити православну віру, а також зберігати якомога чисту українську мову. Ми не мали відповідної церковної
термінології, тому нам треба було
докладати дуже великих зусиль для придбання відповідних книг. Треба було дуже
багато студіювати, читати і працювати.

– Розкажіть, будь ласка, про співпрацю з Союзом українців
Румунії.

– Я є очевидцем того, що відбулося протягом останніх 30 років
тут в Сігеті. Були і далі є дуже гарні фестивалі та концерти, на яких виступають наші хористи. Наприклад ми
організували спільно з СУР концерт релігійної пісні, в якому взяли участь
церковні хори з Верхньої Рівни, Кривого, Русь-Поляни, Бистрого тощо. Крім наших
храмових свят, у місті Сегіт кожного року СУР організовує Міжнародний
фестиваль колядок та зимових
обрядів українців, до якого долучається наша церква. Цей фестиваль останніми роками набув
міжнародної слави. У цьому велику заслугу має СУР. Якщо на Мараморощині не було
б свідомості, ми не мали мати українські парафії у Банаті, де чимало священиків
уродженців Мараморощини служать тепер, відновлюючи віру та зберігаючи українську мову.
Тепер ми готуємось до ювілея, приуроченого до 30-річчя відновлення Українського
Православного Вікаріату Румунії, захід який організуємо спільно з СУР. З цієї
нагоди буде виданий альбом, в якому представлені наші церкви Мараморощини та
Банату, які входять до Українського Православного Вікаріату, що належить до
Румунської Патріархії, але будуть згадні й церкви Сучави і Тульчі, бо і там живуть
етнічні українці. СУР – кілька років перед нами, тому що має тісну співпрацю з
українцями Буковини й Тульчі, в той час як Український Православний Вікаріат, на
жаль, ще не має. Але нас тішить, наприклад, що українці з Тирнови Арадського
повіту зажадали мати українську православну церкву. Ми чекаємо ювілей, який означатиме
дуже багато для нас. Ми висловлюємо нашу подяку державному
секретарю
з питань культів Віктору Опаські
та панові депутату Миколі-Мирославу Петрецькому, які допомагають нам організувати
це свято та видати ювілейний альбом, який буде поштовхом для нас всіх віруючих. Завдяки цьому альбому про нас більше будуть знати, як в
країні, так і за кордоном.

– Ви написали й інші книги, розкажіть, будь-ласка,
коротенько про них.

– Крім книги «Доповіді, статті, проповіді», цього року вийшла інша моя
книга українською мовою за коштів моєї сім’ї «Із скарбів православної
віри», яка містить статті, що я написав у Словаччині, де захищав докторську
роботу, а також у Польщі, США, Канаді та Україні. Можу сказати, що дуже мені
допомогла моя дружина, яка весь час спонукає мене писати. Цього року вийшла й книга на
румунській мові «Хай воскресне Бог». У 2017 році теж на румунській мові появилася книга
Шість таємних слів Святого Письма. Інші книги написані мною наступні: «Навчання
Апокаліпсису» – 1996, «Еклезіологія в Апокаліпсису й в
соборних посланнях святого Йоана Богослова» -1999. Вже готовий і чекає світло друку переклад з румунської на
українську науки та акафісти Святого Паїсія Величковського.

– Дякуємо за розмову та з нагоди 30-річчя служіння в Сігетській українській
православній парафії та 40-вої річниці всього вашого священства, бажаємо Вам міцного здоров’я та щоб ваші доповіді,
статті та проповіді далі радували читачів.

Протоєрей, отець доктор
теологічих наук Микола Лаурук народився 24 жовтня 1953 року в селі Верхня Рівна
Марамороського повіту, де компактно проживають етнічні українці. Вищу освіту
здобув на Благословському університеті міста Сібіу (1975-1979). 1999 року
захистив докторську дисертацію на Православному богословському факультеті Пряшівського університету. З 1980 по 1990
років був парохом Української православної церкви «Сшестя Святого Духа» села
Русь-Поляни. Починаючи з 1990 року є парохом Сігетської
православної церкви «Воздвиження Чесного Хреста». З 1990 року отець Микола Лаурук є радником
Українського православного вікаріату в Румунії.

Нещодавно у Бухаресті
вийшла книга «Доповіді, статті, проповіді» протоієрея доктора теологічних наук Миколи
Лаурука, радника Українського православного вікаріату в Румунії. Ця збірка
містить 20 статей, опублікованих у часописі «Вільному слові» та
літературно-культурному журналі «Наш голос», що видаються Союзом українців
Румунії. Книга була надрукована
видавництвом RCR Editorial, за фінансової підтримки Союзу Українців Румунії. З цієї нагоди
ми провели телефонну розмову з отцем Миколою Лауруком, яку пропонуємо Вашій увазі у
наступні хвилини.

– Слава Ісусу Христу! Нещодавно, за фінансової підтримки
Союзу українців Румунії вийшла ваша книга «Доповіді, статті, проповіді», розкажіть,
будь-ласка, панотче коротенько про зміст книги.

– Слава навіки Богу! Цього року я виповнюю 30 років служіння у Сігетській православній церкві та 40 років священства, з яких 10
в Русь-Поляни і 30 у Сігеті. Протягом цих років я писав статті в українських
газетах та журналах, що видаються в Румунії, а також закордоном. Те, що я
написав у періодиці СУР появилося у книзі під назвою «Доповіді, статті,
проповіді». Я написав про кілька головних подій, які відбулися у нас у
Вікаріаті, серед яких зустріч з дяками українських православних церков із сіл
Мараморощини. Я написав також про ставлення православної церкви до феномену
наркоманії, про освячену Йорданську воду, про Воскресіння Христове й тайну
щоденного ранку, а також кілька проповідей. Для появи цієї книги мені посприяло
керівництво Союзу українців Румунії, за що я дуже вдячний. Я мав на увазі дві
головні речі, а саме: охоронити православну віру, а також відмітити, що ми, українці, маємо давню історію та глибоку духовність. Все, що надруковано у книзі перейшло через
серце моє, через душу мою.

– Кому адресується ця книга?

– Вона звертається всім віруючим, в тому числі священникам.
Я від кожного з священників почув цікаві речі. Чимало разів розмовляв про те як
охороняти нашу православну віру з генеральним вікарієм Іваном Піцурою, з отцем
Іваном Арделяном, з отцем Юрієм Албічуком, отцем Юрієм Сакалушим та іншими.
Наше покоління перейшло через важкі часи. Нам вдалося охоронити православну віру, а також зберігати якомога чисту українську мову. Ми не мали відповідної церковної
термінології, тому нам треба було
докладати дуже великих зусиль для придбання відповідних книг. Треба було дуже
багато студіювати, читати і працювати.

– Розкажіть, будь ласка, про співпрацю з Союзом українців
Румунії.

– Я є очевидцем того, що відбулося протягом останніх 30 років
тут в Сігеті. Були і далі є дуже гарні фестивалі та концерти, на яких виступають наші хористи. Наприклад ми
організували спільно з СУР концерт релігійної пісні, в якому взяли участь
церковні хори з Верхньої Рівни, Кривого, Русь-Поляни, Бистрого тощо. Крім наших
храмових свят, у місті Сегіт кожного року СУР організовує Міжнародний
фестиваль колядок та зимових
обрядів українців, до якого долучається наша церква. Цей фестиваль останніми роками набув
міжнародної слави. У цьому велику заслугу має СУР. Якщо на Мараморощині не було
б свідомості, ми не мали мати українські парафії у Банаті, де чимало священиків
уродженців Мараморощини служать тепер, відновлюючи віру та зберігаючи українську мову.
Тепер ми готуємось до ювілея, приуроченого до 30-річчя відновлення Українського
Православного Вікаріату Румунії, захід який організуємо спільно з СУР. З цієї
нагоди буде виданий альбом, в якому представлені наші церкви Мараморощини та
Банату, які входять до Українського Православного Вікаріату, що належить до
Румунської Патріархії, але будуть згадні й церкви Сучави і Тульчі, бо і там живуть
етнічні українці. СУР – кілька років перед нами, тому що має тісну співпрацю з
українцями Буковини й Тульчі, в той час як Український Православний Вікаріат, на
жаль, ще не має. Але нас тішить, наприклад, що українці з Тирнови Арадського
повіту зажадали мати українську православну церкву. Ми чекаємо ювілей, який означатиме
дуже багато для нас. Ми висловлюємо нашу подяку державному
секретарю
з питань культів Віктору Опаські
та панові депутату Миколі-Мирославу Петрецькому, які допомагають нам організувати
це свято та видати ювілейний альбом, який буде поштовхом для нас всіх віруючих. Завдяки цьому альбому про нас більше будуть знати, як в
країні, так і за кордоном.

– Ви написали й інші книги, розкажіть, будь-ласка,
коротенько про них.

– Крім книги «Доповіді, статті, проповіді», цього року вийшла інша моя
книга українською мовою за коштів моєї сім’ї «Із скарбів православної
віри», яка містить статті, що я написав у Словаччині, де захищав докторську
роботу, а також у Польщі, США, Канаді та Україні. Можу сказати, що дуже мені
допомогла моя дружина, яка весь час спонукає мене писати. Цього року вийшла й книга на
румунській мові «Хай воскресне Бог». У 2017 році теж на румунській мові появилася книга
Шість таємних слів Святого Письма. Інші книги написані мною наступні: «Навчання
Апокаліпсису» – 1996, «Еклезіологія в Апокаліпсису й в
соборних посланнях святого Йоана Богослова» -1999. Вже готовий і чекає світло друку переклад з румунської на
українську науки та акафісти Святого Паїсія Величковського.

– Дякуємо за розмову та з нагоди 30-річчя служіння в Сігетській українській
православній парафії та 40-вої річниці всього вашого священства, бажаємо Вам міцного здоров’я та щоб ваші доповіді,
статті та проповіді далі радували читачів.

Протоєрей, отець доктор
теологічих наук Микола Лаурук народився 24 жовтня 1953 року в селі Верхня Рівна
Марамороського повіту, де компактно проживають етнічні українці. Вищу освіту
здобув на Благословському університеті міста Сібіу (1975-1979). 1999 року
захистив докторську дисертацію на Православному богословському факультеті Пряшівського університету. З 1980 по 1990
років був парохом Української православної церкви «Сшестя Святого Духа» села
Русь-Поляни. Починаючи з 1990 року є парохом Сігетської
православної церкви «Воздвиження Чесного Хреста». З 1990 року отець Микола Лаурук є радником
Українського православного вікаріату в Румунії.

У комуністичній Румунії, до релігії та церкви взагалі ставилися негативно. Релігійні практики були знеохочені, після того як на початку комунізму в 1950-х роках багато священиків були ув’язнені. Однак, після консолідації,
комуністичний режим дозволив релігійні практики, оскільки вони вже не були небезпекою та намагався забезпечити собі лояльність населення.

Теоретично, комуністична
ідея відокремлювала релігію
від Церкви, але засуджувала обидвох. В той
час як релігія вважалася проявом первісної людини сприймати навколишній світ іноді з міфологічної точки зору, Церква
вважалася установою, яка експлуатувала
людину. Релігія користувалась пом’якшувальними обставинами, а церква ні. Прийшовши до влади, комуністична партія переглянула своє ставлення
до релігії та до Церкви,
яких вона включила в свою
культурну політику як елементи національної ідентичності. Загалом, той самий
механізм вступив у дію у всіх країнах Центральної та Східної Європи після 1945
року, країнах окупованих
Радянським Союзом, але з місцевими відмінностями, в тому числі в Румунії.

Інженер Штефан Бирля був високопоставленим членом комуністичної партійної
та державної ієрархії, починаючи від середини 1940-го року. У інтерв’ю, даному
в 2002 році Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення, він
визнав, що хоча він не був віруючим, він не мав нічого проти релігії та Церкви. Він навіть визнав, що
не виступив проти хрещення двох своїх дітей, хоча він і його дружина не взяли
церковний шлюб: Я
особисто не ініціював це, моя теща, мама і бабуся взяли на себе ініціативу.
Вони були у церкві, я здав собі справу, тому що пахли васильком. Хай будуть
здорові – сказали ми всі. Одна дитина була хрещена у бухарестській церкві «Кашін»,
а інша не знаю точно в якій церкві. Я сказав, щоб мене не залучали до цього, але я не був проти хрещення дітей. Я з дружиною не взяли церковний шлюб. Одного
разу ми подумали одружитися в церкві, ми поїхали до села Кея, але згодом ми вирішили,
що це можуть виникнути проблеми через те, що ми робимо це таємно. Було краще брати церковний шлюб публічно. Я ніколи не відмовлявся від церкви. І з дружиною та дітьми, ми відвідували церкви та монастирі. Я отримав певну
релігійну освіту в дитинстві, дідусь водив мене до церкви в селі повіту Прахова. У
мене і тепер ікона в кишені, яку я отримав від подруги моєї мами коли мені було
десять чи дванадцять років. Я не був, як говорилося вільним мислителем.

Будучи інженером, Штефан Бирля зізнався, що до 1989 року разом з двома
своїми друзями створили теорію, що поєднує науку та релігійні уявлення: Коли я займався науковими дослідженнями, у певний момент працював
над так би мовити химерною ідеєю про яку я говорив з іншими фахівцями, зокрема інженером
Едмондом Ніколау. Я займався зокрема кібернетикою, до речі я сформулював
концепцію кібернетики в загальній теорії систем в економіці, яка була опублікована
в Лондоні. Іншим моїм другом був доктор Белечану-Столніч. Я провів кілька зустрічей з Белечану,
ми разом написали наукову роботу, представив він цю роботу на якомусь конгресі.
Ми дійшли висновку, що з кібернетичної точки зору, інтелектуальні істоти на
інших планетах дуже схожі на людей, тому що вони повинні мати вертикальну
позицію, щоб мати здатність сприймати поле візуальної інформації
якомога більше. Чому всі почуття розташовані наверх? Тому що природа прагне все спрощувати. Це означає, що у релігійному твердженні про те, що Бог
створив людину за своїм образом і подобою, є деяка правда в цій надприродній
силі. Я працював тоді у Національній науково-технічній раді, і я не мав жодних
причин не висловлювати цю ідею.

Багато людей боялися ходити до церкви через так зване переслідування тих, хто займався релігійними практиками.
Штефан Бирля: Я ніколи не був очевидцем того, щоб хтось був підданий критиці під час засідань
Союзу робітничої молоді або на інших засіданнях, за те, що вінчався,
хрестив своїх дітей або поховав своїх батьків. Не виключаю, що може були
окремі перебільшення, але я не чув про
них. І я контактував з багатьма
людьми. Чаушеску погоджувався з цими речами, але його
дружина була проти них. І, крім усього цього, навіть виникли неприємні ситуації тому, що Зоя (дочка Чаушеску) та навіть Ніку (один з синів Чаушеску) відвідували
монастирі, серед
яких монастир Агапія.

Відносини між комуністичним режимом, з одного боку, та Церквою і релігією, з
іншого боку, були проблематичними, обидві сторони намагалися співіснувати. Соціальний, економічний і
політичний занепад режиму призвів
до того, що шукати спокій в релігії було припустимим компромісом.

95% румунів вірять в Бога, але лише
21% кажуть, що вони щотижня йдуть до церкви. Так само, в той час як
67% вважають, що «гомосексуалізм не слід заохочувати», тільки 27% румунів вважають
необхідним чітко визначити шлюб як союз між чоловіком і жінкою.

Ці дані є
частиною нещодавно опублікованої інфографіки, яка висвітлює релігійні настрої
румунів. Фонд імені Фрідріха Еберта в Румунії, в рамках проекту Соціальний
вісник, склав цю інфографіку на тлі наміру керівної коаліції провести референдум,
за ініціативою громадян, які зібрали три мільйони підписів на підтримку
ініціативи про внесення відповідної поправки до Конституції Румунії. Зокрема йдеться про
внесення змін до Конституції для закріплення того, що сім’я являє собою
форму шлюбних стосунків між чоловіком і жінкою, а не тільки між подружжям, як
це зазначено в чинній редакції відповідної
статті Основного закону.

З такою ініціативою виступила громадянська
коаліція, що складаються з декількох НУО під назвою «Коаліція заради сім’ї», яка
виступає за утвердження традиційної гетеросексуальної сім’ї, що ґрунтується,
між іншим, на християнських принципах. Знаючи, що більшість румунів вважають
себе віруючими, як показують численні соціологічні дослідження, а також
загальне сприйняття, проект Соціальний вісник виявив деякі неточності або недоліки
релігійних реалій. Говорить Вікторія Стойчіу, представник Фонду ім. Фрідріха
Еберта. «99,6% румунів, згідно з переписом, вважають себе віруючими. Але, з іншого
боку, якщо подивитися на те, що люди розуміють під цим в своєму повсякденному
житті, тільки 44% румунів кажуть, що вони моляться щодня. Тільки 21%
респондентів сказали, що вони йдуть до церкви щотижня. Отож, невідповідність
очевидна. Майже 100% румунів вважають себе віруючими, але на практиці цей
відсоток значно менший.»

Антрополог Вінітіле Міхейлеску згодний
з результатами Соціального вісника, який фактично підтверджує висновки низки
досліджень інших престижних соціологічних інститутів, а також результати перепису
з 2011 року. Проте, потрібно відзначити деякі нюанси при аналізі того, що більшість
румунів вважають себе віруючими, але в дійсності лише чверть із них щотижня йдуть
до церкви і менше половини щоденно моляться. Вінтіле Міхейлеску: «Цю невідповідність
не слід тлумачити як «одне кажуть інше роблять». Ми повинні зрозуміти що релігійні
аспекти життя людей є менш інституціоналізованими ніж інші. Прямий зв’язок з
Богом з допомогою молитви вдома, є поширеною формою віросповідання. Ця невідповідність
в інфографіці, не є обов’язково лицемірством, як дехто схильний вважати, це не
означає, що «Я віруючий, але не маю часу для таких дурниць». Часто, дуже
релігійні громади мають власні звичаї, іноді дохристиянські, навіть магічні. Ця
практика, не канонічна, заохочується окремими священиками як спосіб зближення своїх
парафіян.»

До речі, опублікована Соціальним
вісником інфографіка підтверджує, що релігійні звичаї окремих громад, як наприклад
румунська православна громада, є скоріше сполучним елементом відповідної
громади. Вікторія Стойчіу. «Так само, здається парадоксальним, що
99,6% респондентів заявили про свою приналежність до певного віросповідання,
але тільки 95% говорять, що вони вірять в Бога. Не йдеться про велику різницю,
але ці 5% не можна оминути увагою. Це пояснюється приналежністю до традиції і
культурної спільноти. Наприклад, той факт, що народилася в православній родині,
була хрещена та вінчалася в церкві є ознаками приналежності людини до
релігійної конфесії, але це не означає, що людина дійсно вірить в Бога. Приналежність
до цієї громади, скоріше культурна, не означає, що людина відчуває себе зобов’язаним
дотримуватися релігійних догм: щодня ходити до церкви, молитися тощо. Люди
дотримуються великих ритуалів: хрещення, вінчання, похорон.»

Так само треба розглядати результати
опитування, що свідчать про низьку підтримку (27%) ідеї проведення референдуму
щодо визначення сім’ї, як союз між особами протилежної статі, хоча 67% румунів вважають, що суспільство має знеохочувати гомосексуалізм. Ці дані,
однак, свідчать про наявність толерантності, вважає Вінтіле Міхейлеску. «Знеохочення
гомосексуалізму є природним ставленням віруючої людини, християнина або
священнослужителя. Я не буду тут говорити про те чи добре це, або ні, але вважаю,
що це твердження узгоджується з тим, що для більшості означає бути добрим
християнином. Але несподіваним є інше.
Дві третини румунів, здається, вважають, що не треба заохочувати це явище, але
це не треба перетворювати на переслідування, не означає, що треба вносити зміни
до Конституції або до законодавства. Тобто гомосексуалізм не слід заохочувати,
але й не засуджувати. І це означає що населення є набагато мудрішим, ніж я
очікував.»

Але в результаті цього дослідження
було констатовано й щось, що може бути більш актуальною характерною рисою поточних
настроїв у суспільстві: 79% румунів пов’язують віросповідання з моральністю,
вважаючи, що треба вірити в Бога, щоб бути порядним і поділяти правильні цінності.
Вінтіле Міхейлеску пояснює: «Це симптоматична річ, оскільки відповідний зв’язок
посилюється в свідомості людей, які живуть у непередбачуваному суспільстві, що
вважається аморальним та з надто поблажливими нормами. Коли люди вбачають в
аморальності великий ризик, єдиним шансом, останньою надією є церква. Спостерігається
повернення до церкви, яка є єдиною установою, що може гарантувати мораль. А це
означає більше ніж просто тісний зв’язок з церквою, це демонструє зневіру людей
в моральність суспільства. Люди вважають суспільство глибоко аморальним або з ризиками
аморальності та, в такому випадку, єдиною альтернативою залишається церква.»

У Румунії, релігія викладається на всіх етапах обовязкової освіти з нульового до XII класу. Вона була введена в систему освіти після падіння комунізму і викладається безперервно починаючи з 90-х років до сьогоднішнього дня. Але вже кілька років, деякі організації громадянського суспільства та декотрі батьки почали ставити під сумнів легітимність викладання релігії в державних школах, які офіційно вважаються світськими школами. Після довгих дебатів у ЗМІ і в соціальних мережах, та після офіційної скарги, Конституційний суд Румунії вирішив, що діти, які хочуть вивчати релігію повинні подати заявку у цьому сенсі, і ті, хто не хоче вивчати релігію можуть не відвідувати уроки без подання якої-небудь заявки, не повідомляючи про це керівництво школи. Як бачать вирішення цього питання ті, хто опинився в цій полеміці про необхідність викладання релігії ми спробували зясувати у цьому матеріалі.

Світська-гуманістична Асоціація в Румунії проводить вже багато часу кампанію з інформування громадськості про факультативний характер цієї дисципліни. Ось що думає Тома Петрашку один із членів-засновників Асоціації про рішення Конституційного суду: “Недавнє рішення Конституційного суду про відвідування дітьми уроків релігії є першим кроком до нормальності. Але ми повинні уважно подивитися на це рішення, і зрозуміти його контекст. Рішення Суду не приносить нічого нового, практично не змінює закон. Ніде в законі про освіту, або законі про культи не йдеться про те, що учні повинні відвідувати уроки релігії. Йдеться про основне право вивчати релігію, відповідно до конфесії кожного. Звідки знає, школа чи міністерство, або шкільна інспекція, що дитина хоче або ні відвідувати уроки релігії, і, якого віросповідання діти. Але, відповідно до практики, що встановилась протягом приблизно 25 років, школи самовільно, зараховували дітей відвідувати уроки релігії, найчастіше на уроки православної релігії.

З іншого боку, вчителька релігії Христина Бенга зробить деякі розяснення щодо факультативного характеру предмету, якого вона викладає: “Не йдеться про урок релігії як факультативний предмет. Релігія є частиною основної навчальної програми, але батьки мають право обирати відповідно до їх віросповідання. Тут спричинилась плутанина. Але релігія є частиною навчальної програми, не є факультативною. Вона є обовязковим предметом, а вибір робиться залежно від віросповідання. Рішення Конституційного суду не є чимось незвичайним, на мій погляд. І раніше був вибір. Батьки мали можливість зробити вибір. Але різниця в тому, що тепер ті, хто не бажає відвідувати уроки релігії не повинні подавати заявку, подає лише, хто хоче.”

В умовах, коли закон передбачає обовязковість уроку релігії та її викладання залежно від конфесії, виникає питання щодо легітимності введення цього предмета до світської освіти. Тома Петрашку член Світської-гуманістичної Асоціації не має нічого проти релігійного виховання, але наводить деякі уточнення: “Релігія є соціальним явищем, і школа не може поставити її під килим, з тієї чи іншої причини. Іншими словами, релігія повинна обговорюватися в школі, але ми повинні вирішити яким чином. Обговорення повинно бути обєктивним, нейтральним, світським. Це питання слід розглядати в історичному, соціальному, філософському, світському контексті, щоб діти зрозуміли культурне значення релігії. Помилково, щоб в школі викладали катехизм. Що це означає? Переконати учня стати вірним членом культу, який послав вчителя в школу. Тепер в нашій школі не проводиться релігійне виховання, а релігійна індоктринація, а це не в порядку.”

Але те, що може здатися індоктринацією для агностика, для вчительки Христини Бенга є простою інформацією: “Релігія намагається всебічного розвитку дитини Наприклад, на уроках румунської мови викладаються “Псалми” написані поетом Тудором Аргезі. Ми допомагаємо дітям зрозуміти, що таке псалми і з релігійної точки зору. Крім того, даваймо вияснимо, що таке релігійна індоктринація. Перехід від інформації до індоктринації припускає багато кроків, яких ми, як вчителі або навчальний заклад, не хочемо взяти на себе. Хочу й я запитати. Примножилось число святих? Я констатувала, живучи в суспільстві, що індоктринація призводить до крайнього виховання. Сильна індоктринація призвела б до усамітнення віруючих. Але цього не трапляється, оскільки орієнтири уроку релігії зовсім інакшими: зробити добру, гарну і вільну людину.”

Після подання заявок та їх реєстрації 90 відсотків учнів, які належать до 18 віросповідань визнаних румунською державою відвідуватимуть уроки релігії. Тома Петрашку пояснює: “Відсоток пояснюється наступним чином: у початкових класах батьки виступають за відвідування уроків релігії. Якщо не відвідує уроки релігії, школа не бере на себе відповідальність за нагляд за дитиною. У більшості випадків, батьки змушені відправляти своїх дітей на уроки релігії, тому що вони не мають як наглядати за ними в той час, і школи не підготували для цих дітей альтернативне заняття.”

Ці організаційні проблеми визнає і вчителька Христина Бенга: “Це питання слід обговорити на рівні міністерства. Вчителі релігії ніколи не були проти альтернативного заняття для цих дітей. Не ми, котрі викладаємо цей предмети повинні вирішити це питання. Якщо б довірили нам це завдання, ми були виконали його, тому що ми віримо в свободу, в істину і у вибір кожного. Я не розумію, чому б ми не допомогли цим дітям бути різними і не брати участь на уроках релігії. Це сталося так оскільки не було організаційної програми на міністерському рівні.”

Разом із завершенням дебатів про викладання релігії в школі можуть відбутись інші обговорення про факультативні предмети, які можуть вивчатись в Румунії у середній освіті.