Після двадцяти років шлюбу мій чоловік помер. Я залишилися сама, у мене немає дітей, у мене немає нікого. Я весь час плачу, мені немає з ким поговорити, немає з ким працювати, я сиджу самотня, спустошена в хаті… Багато разів, коли сідаю за стіл, ставлю ще один стілець, бо мені здається, що хтось ще прийде їсти зі мною. Після того, коли я бачу, що ніхто не приходить, я починаю плакати і нічого не їм, встаю з-за столу та займаюся домашніми справами. Тут кінець світу. Бо ніде не важче ніж у цьому лісі. Ми замучені, це замучена Румунія.»
У голосі цієї жінки, яка живе десь у горах Румунії, стільки смутку та смеренності. Є чимало людей таких як вона, невідомі іншим людям але, на жаль, ні владі. Вони – гості сьогоднішньої передачі, вони представляють колективний персонаж. Ми дозволяємо собі назвати їх за назвою, на думку багатьох найкращого серійного репортажу суспільного телебачення Ізольовані в Румунії.
І ніхто не міг би краще описати цього колективного персонажа, як журналістка Діте Дінез, яка з 2006 року ходить гірськими стежками у пошуках співрозмовників: «Це колективний персонаж, про якого я думала, що в певний момент перестану говорити, але мій біль полягає в тому, що я знаходжу його знову і знову, що все ще існують шляхи, які ведуть до людей, про яких ніхто не знає, для яких, наприклад, вечір настає о 17:00, після заходу сонця, для яких ніхто не відчиняє двері … Це чоловіки, це жінки … Більшість з них – похило віку. Ті, у кого є діти, ще встигають покидати ці місця, хоча в Румунії ще є дві-три школи відкриті там в горах, але я думаю, що через кілька років ці школи закриються, оскільки молодих людей вже немає … Але цей колективний персонаж – дуже важлива річ! – Це сама по собі культура, яка не повинна зникати, але на жаль, вона зникне: сила людини жити в маленькому дерев’яному будиночку, насолоджуватися кожним днем, не вимагати, не бити кулаками по столу, а навпаки усвідомлювати той факт, що те, що вона отримує – достатньо. Отже, якщо ми коли-небудь зажадаємо відкрити музей Румунії, слід почати з ізольованими селами».
Журналістка Діте Дінез стверджує, що серійний репортаж під назвою «Ізольовані в Румунії», це новини про інший світ, це дар, благословення та молитва. На нашу думку серійний репортаж є, водночас, вираженням людського буття, яке стало бідним у сучасному світі, іноді занадто поверхневому або який свідомо ігнорує таких людей: «Селянин, бідний селянин весь час стикався з труднощами. Чому називають його дурним селянином? Бо селянин має гроші лише тоді, коли щось продасть. Якщо він не може нічого продати, він вмирає з голоду. Вчора я поїхав на ярмарок щось продати. Я нічого не зумів продати. У мене не було грошей навіть на хліб. Їжу можна знайти, але ніхто вам її не дасть безкоштовно. Кажуть: їдь працювати! Якщо ти не можеш працювати, ти вмираєш! »
Ізольовані в Румунії, так як селянин похилого віку якого ви мали можливість чути, не є туристами. Вони жителі розсіяних гірських хуторів, на них падає ліс, у них немає асфальтованих доріг, немає магазинів чи лікарень. Священник час від часу відвідує цих людей , щоб їх благословити! Чи можете уявити собі так жити не день або два, а все життя? Ізольованими в Румунії могли бути і ми, якби у нас не було комфорту та привілеїв, – каже Діте Дінез, яка додає: «Старі та бідні, вони ще вирощують тварин, але не мають вже сили обробляти землю навколо хати і, тому вже не отримують державні субсидії. Молоді люди, як я вже сказала, покинули ці хутори. Тамтешні люди не платять за воду, ті у кого є електроенергія платять дуже мало бо у них, зазвичай, немає телевізора. Отримують дуже малі пенсії. Днями я зустріла стару жінку, яка має пенсію на суму 15 леїв (тобто еквівалент 3 євро), але іншим разом я зустрічала людей, які мали 6 леїв або 8 леїв. Йде мова про щомісячну пенсію! І коли я запитала у старої жінки: «чи приходить листоноша?», Вона відповіла мені: «ні, не варто, для чого?». Ці люди забули навіть, що вони є людьми та у них є право, щоб хтось до них приходив, навіть якщо йде мова принести пенсію на суму 15 леїв.»
Якщо ніхто не піднімається до ізольованих, тоді Діте Дінес разом з Маріусом Данчі та Константіном Буце, роблять так щоб ці люди «опускалися» через маленький екран у будинках всіх румунів. Урок про смиренність цих звичайних людей – приголомшливий, вони ні на що не скаржаться і нікого не звинувачують. Вони сприймають життя як дар, зі недоліками та побоюваннями, а найбільшим побоюванням полягає в тому, що цей спосіб життя серед природи, закінчиться разом ними. Вони стверджують, що мають стільки, скільки їм потрібно, окрім радості, яку, вони навіть не можуть описати. А про надії не може бути й мови!
Промінь світла надходить до них завдяки Діте Дінез, яка, коли не йди знімати, червоніє свій телефон: «Я дзвоню весь день. Сьогодні вранці я вирішила питання з дровами в Мехедінць (на південь), піч – в повіті Альба (в центрі) … Мені допомогають чудові люди, які кажуть: «Я взяв піч звідти і несу її туди. Я придбав дрова». Я говорила зі жінкою з повіту Мехедінць, яка за її бажанням щотижня ходить до літнього чоловіка і несе йому харчові продукти.»
Також завдяки глядачам, які дивляться репортажі «Ізольовані в Румунії» йде мова про приблизно 100 тисяч у Фейсбуці, Діте Дінез, якій допомагає її подруга Оана Ромоча, займається також волонтерством. Кошти, зібрані для ізольованих під егідою Асоціації Місцева Діаспора допомагають їй не йти з порожніми руками на зйомки. Вона завжди готує кілька пакетів з продуктами для тих, яких зустрічає в горах. Також члени асоціація щомісяця допомагають людям похилого віку, які не мають пенсії, хоча вони все життя працювали, а також сім’ям з дітьми, встановлюють сонячні батареї, купують ліки. «Ви знаєте, скільки добрих людей у Румунії потребують цього колективного персонажа?» – риторично запитує Діте Дінез. «Оскільки вони виходять з їх похмурої рутини і роблять добрі речі!.
