Tag: реставрація

З кінця листопада Національний музей історії Румунії (MNIR) представляє виставку «EIKON. Консервація-реставрація дерев’яного живопису». Ця виставка знайомить громадськість з іконами на дереві та проблематикою консервації та реставрації дерев’яного живопису зі спадщини музею. Виставка демонструє як відреставровані об’єкти, так і технологічний процес, який проходить об’єкт на шляху від реставрації до експонування.

Ми поговорили з реставраторкою Національного музею історії Румунії Марією Поп про виставку, а також про зусилля музею, спрямовані на те, щоб реставрація стала доступною для широкого загалу: «EIKON ̶ це перша виставка реставрації живопису на дереві, організована в Національному музеї історії Румунії. Реставрація ̶ це тема, до якої музей хоче якомога частіше привертати увагу громадськості, адже перед тим, як потрапити до вітрини, експонати проходять через реставраційну лабораторію для перевірки. Національний музей історії Румунії в минулому також організовував експозиції на тему збереження та реставрації предметів спадщини на різних типах поверхонь. Буквально минулого року в тому ж приміщенні, де сьогодні проходить виставка EIKON, відбулася презентація присвячена реставрації, старих книг і документів.»

Марія Поп згадала, що передувало створенню цієї виставки: «В основі цієї виставки було бажання представити громадськості частину робіт, які виконуються в лабораторії реставрації розпису на дереві.»

Реставраторка Марія Поп розповіла й про те, які твори чи експонати можна побачити на виставці, як вони були відреставровані та, які ще елементи можуть побачити відвідувачі: «На виставці представлено 12 творів, 11 з колекції Національного історичного музею та один з приватної колекції. Більшість ікон належать до російської, так званої липованської школи і були написані між 18 і 20 століттями. Вони потрапили до реставраційної лабораторії з різними проблемами: від відкладень бруду на поверхні, обвуглених ділянок, спричинених жаром від надто близько розташованих свічок до тріщин на панелях та частин, де не збереглося покриття фарби. Центральним експонатом виставки є королівська ікона із зображенням святого архиєпископа Миколая з Північної Трансільванії або Марамуреша. За ці роки вона зазнала двох повних переписів. Коли ікона потрапила до лабораторії, то вона мала зовсім інший малюнок, а не той, який ви можете побачити на виставці зараз. Рішення про видалення цих елементів було прийнято через те, що їхня якість була низькою як з естетичної, так і з технічної точок зору, а оригінальний живопис, який з’явився в результаті цих реставраційних втручань, значно перевершує живопис наступних художників. Кінцевий результат та зображення реставраційних робіт можна побачити на виставці EIKON. Виставка включає в себе зону, що відтворює реставраційну лабораторію. Тут представлені матеріали, посуд, засоби захисту, якими користується реставратор під час процесу консервації-реставрації. Також у цій зоні можна побачити проекції, на яких демонструються фільми про реставрацію представлених на виставці творів. В одній з вітрин ми маємо три ікони на різних етапах реставрації, починаючи з видалення поверхневих відкладень, заповнення прогалин у підставці та кольорової обробки відсутніх ділянок.»

Реставратор музею Маріан Раду, що спеціалізується на дерев’яних предметах, розповів про процес реставрації та його особливості: «У сфері консервації та реставрації метою втручання є збереження рухомої та нерухомої спадщини. Культурні цінності характеризуються великою різноманітністю з точки зору складу, структури, морфології, розміру, зовнішнього вигляду, кольору, функціональності і, звичайно, значущості. До факторів деградації культурних цінностей належать фізико-хімічні, біологічні, а також людські чинники. Знаючи ці фактори, ми також можемо визначити, які деградаційні процеси відбуваються в дерев’яній основі.»

Маріан Раду також розповів про панель для дерев’яних ікон, представлених на виставці EIKON: «Панель посилена двома паралельними поперечними балками різних напрямків, вставленими перпендикулярно до волокон деревини, з трапецієподібним профілем. Вставка поперечних балок здійснюється за допомогою системи «ластівчин хвіст». Поперечні балки відіграють дуже важливу роль у міцності обшивки, … Враховуючи вік ікон, двісті-триста років, вони з часом зазнали різних деформацій… Всі ці деформації дуже ускладнюють процес реставрації…»

На завершення нашої розмови, розповідаючи про виставку EIKON у Національному музеї історії Румунії, реставратор Маріан Раду наголосив: «Професія реставратора менш відома в Румунії, але завдяки цій виставці, яка є прем’єрою Національного музею історії Румунії, я сподіваюся, що нам вдалося пробудити цікавість публіки прийти до музею, де вони зможуть побачити та краще зрозуміти плоди нашої багаторічної праці.»

Бухарестський муніципальний музей представив у Палаці Шуцу, в центрі столиці, виставку «Всесвіт керамічної реставрації» ̶ тематичну колекцію, присвячену невидимій стороні керамічних експонатів. Керамічні предмети, створені гончарями, є не просто зручними, функціональними посудинами, а самобутніми творами, які своєю формою, декором і фактурою вступають в духовний діалог з глядачем і здатні, сьогодні, як і в минулому, викликати реакції задоволення, захоплення і прихильності. Плин часу залишає свій відбиток на їхньому зовнішньому вигляді та цілісності. Саме тут на допомогу приходить реставратор, який за допомогою досліджень і наукових відновлювальних процедур повертає об’єктам їхній первісний вигляд для публічного показу.

Ми поговорили з експерткою-реставратором Міхаєлою Чобану, кураторкою виставки, про виклики, з якими стикається реставратор: «Виклики для реставратора виникають, щойно об’єкт потрапляє до реставраційної лабораторії, починаючи з дослідження і закінчуючи завершенням процесу реставрації. Кожен керамічний предмет потребує окремого підходу, залежно від пошкоджень, які виникли внаслідок плину часу.»

Що є основним обов’язком реставратора кераміки? Міхаєла Чобану: «На реставраторі лежить велика відповідальність за дотримання належних реставраційних процедур, щоб зберегти керамічні артефакти.»

Реставраторка Міхаєла Чобану розповіла, що саме включає в себе процес реставрації і в чому його кінцева мета: «Руйнівна дія природи або людини усувається реставратором з терпінням, майстерністю, серйозністю та високим професійним рівнем, який прагне відновити первісну форму, колір і зовнішній вигляд.»

Щоб зрозуміти процес реставрації кераміки ще більш детально, експертка-реставратор Міхаєла Чобану зробила короткий огляд етапів цього кропіткого та делікатного процесу: «Перший крок, який робить консерватор, ̶ це вивчення обробки глини та способів її виготовлення. Протягом історії ремесло роботи з глиною еволюціонувало від ручного ліплення за допомогою гончарного круга до промислових методів виготовлення керамічних виробів. Виходячи з якості глини, її складу, технології моделювання або процесу випалу, реставратор може визначити методи підходу до обробки в процесі реставрації, використовуючи матеріали та речовини, сумісні з досліджуваним керамічним матеріалом. Визначення факторів деградації кераміки здійснюється за допомогою декількох видів досліджень. Хімічні дослідження проводяться колегами-дослідниками, які за допомогою різних методів визначають природу відкладень, що загрожують цілісності предмета. За необхідності реставратор вивчає ці аналізи і разом з фізичними дослідженнями, проведеними мікроскопічно або макроскопічно, визначає стан збереження і діагноз досліджуваного предмета. Професійна реставраційна робота ґрунтується на наукових дослідженнях, принципах і методах, що застосовуються до всіх видів культурних об’єктів. Як уже зазначалося, першим етапом реставраційного процесу є дослідження, за яким слідують фізико-хімічні визначення, визначення факторів деградації і аж до стану збереженості артефактів. Зібрана інформація допомагає нам на наступному етапі ̶ постановці діагнозу та пропозиції відповідних методів лікування. Після цього починається хімічна обробка: видалення відкладень; ідентифікація предметів, які знаходяться у фрагментарному стані; склеювання специфічними для керамічної пасти клеями; заповнення проміжків сумісними матеріалами; кольорова інтеграція на заповнених ділянках та остаточна консервація. Від бажання знати методи і матеріали, які з’явилися в концепції сучасних технік, на реставратора покладається велика відповідальність знати, що використовувати в процесі реставрації, щоб розсудливо прийняти найбільш відповідне оброблення. У процесі реставрації об’єкта плин часу накладає свій відбиток на зовнішній вигляд і цілісність керамічних предметів.»

Виставка «Всесвіт реставрації кераміки» представляє відвідувачам процес реставрації керамічних предметів спадщини, який Міхаєла Чобану охарактеризувала наступним чином: «Реставрація кераміки покликана якомога довше зберегти для майбутніх поколінь відчутні свідчення. Мета цієї виставки ̶ відстежити весь шлях предмета, від його знахідки до появи у вітринах музею. Я сподіваюся, що завдяки унікальній тематиці цієї виставки відвідувачі дізнаються про виклики, які постають перед реставраторами в умовах невпинного часу.»

27 березня 1918 року Бессарабія, або східна Молдова, територія, що знаходиться між Прутом і Дністром, возз’єдналася з Румунією. Російська імперія анексувала цю територію в 1812 році за результатом російсько-османської війни. Возз’єднання 1918 року стало відновленням історичної справедливості, через понад 100 років від російської територіальної анексії, яка відірвала Бессарабію від її державної традиції. Російська окупація Бессарабії означала, особливо після 1830 року, політику просування російськості в зоні конфлікту з Османською імперією. Двадцять два роки потому, у червні 1940 року, Радянський Союз анексував Бессарабію після угоди між Гітлером і Сталіним влітку 1939 року, коли був укладений так званий пакт Ріббентропа – Молотова. У 1941 році Румунія звільнила її, а до 1944 року життя в Бессарабії повернулося у своє природне русло.

Але наприкінці Другої світової війни, починаючи з 1944 року, Радянський Союз знову окупував Бессарабію, як і всю Центральну та Східну Європу, і встановив там режими за власним зразком. Між 1945 і 1989 роками радянська жорстокість обрушилася на жителів Бессарабії у всіх можливих формах: депортації до таборів і в’язниць, переміщення населення, сталінська освіта, інші систематичні порушення фундаментальних прав і свобод людини. Широкий процес радянізації означав створення нової радянської людини через манкуртизацію, тобто через забуття власного походження і стирання пам’яті про минуле.

Румунія була використана як головний ворог в процесі радянізації Бессарабії. Словосполучення «румунські фашисти» було присутнє в кожній згадці про територію на захід від Пруту. Одними з перших жертв радянізації стали пам’ятники, що виражали волю і почуття населення Бессарабії, які репрезентували прихильність більшості бессарабських румунів до своєї ідентичності та приналежності до громадянства Королівства Румунії. Статуї та символи особистостей румунської історії та культури були знесені, знищені та замінені статуями та символами радянського окупанта. Радянські пам’ятники найвищою мірою виражали силу та агресію, як і деякі пам’ятники, представлені танками з гарматами, спрямованими на захід, у бік Румунії.

Але з 1991 року, року розпаду Радянського Союзу, справжньої імперії зла, як назвав її президент США Рональд Рейган, Молдова стала незалежною. Відтоді її мешканці шукають своє походження і намагаються повернутися до форм ідентичності своїх батьків, дідів і прадідів. Одним із кроків, зроблених у цьому напрямку, є демонтаж радянських пам’ятників і відновлення пам’ятників часів, коли Бессарабія була частиною Румунії. У Бухаресті було відкрито виставку 28 відреставрованих румунських пам’ятників румунським господарям, героям, солдатам і священнослужителям, а також сучасним культурним діячам, таким як співаки Дойна та Йон Алдя Теодоровіч.

Виставку відвідала також Юліана Горіа-Костін, посол Республіки Молдова в Бухаресті. «По лівий бік Пруту війна між світлом і темрявою є дуже інтенсивною і фактично триває постійна битва за утвердження нашої ідентичності. Це битва за румунську історію, мову та літературу. Не раз люди стояли на площі Великих Національних Зборів, навіть місяцями поспіль. Перебуваючи на перехресті цивілізацій, ми повинні краще пізнати один одного, ми виразники однієї нації. І в той же час нам потрібно об’єднати наші зусилля, щоби мудро вижити в цьому просторі.»

Починаючи з 1991 року, громадські організації в Республіці Молдова доклали значних зусиль з переміщення оригінальних румунських пам’ятників і пам’ятників, які розповідають громадськості про звірства, скоєні під час радянського варварства. Наприклад, у 2016 році була зведена і освячена копія пам’ятника «Трьом мученикам», який у міжвоєнний період знаходився у столиці Кишиневі. Він присвячений борцям за національну ідею – священику і письменнику Алексею Матеєвичу (1888-1917 рр.), адвокату, журналісту і співаку Сіміону Мурафі (1887-1917 рр.) та інженеру-топографу Андреюю Годороджі (1878-1917 рр.). Усі троє померли у жахливому 1917 році: Матеєвич у віці 29 років, через екзантематичний тиф, а його друзі Мурафа у віці 30 років і Годороджа у віці 39 років, були вбиті бандою більшовицьких катів.

Після війни бессарабський політичний діяч Пантелеймон Галіппа створив комітет зі встановлення пам’ятників усім борцям-юніоністам, серед яких були і троє вищезгаданих діячів. У 1923 році, за ініціативи Товариства «Могили полеглих героїв війни», відбулася церемонія урочистого відкриття пам’ятника Матеєвичу, Мурафі та Годороджі, на якому був присутній і французький генерал Анрі Бертло. Пам’ятник являв собою вертикальну кам’яну плиту, в яку були вмуровані бронзові барельєфні обличчя трьох героїв. На постаменті, перед барельєфами, був бронзовий орел, а під ним напис «Бессарабські апостоли, мученики святої національної справи».

Триметровий пам’ятник був увінчаний румунським гербом між дубовою і лавровою гілками, виконаними у бронзі. Основа пам’ятника мала 4,35 метри завдовжки і 1,92 метри завширшки. Напередодні анексії Бессарабії в червні 1940 року румунська армія демонтувала барельєфи Алексея Матеєвича та Сіміона Мурафи і відправила їх до Бухареста. У 1962 році рештки пам’ятника та дзвіниця перед собором Різдва Христового, де він знаходився, були підірвані радянською армією.

Адвокат Юліан Русановскі, родом з Республіки Молдова, є президентом асоціації «Monumentum». Він захоплюється історією та культурою та присвятив понад чотирнадцять років реставрації історичних пам’яток. За цей час було відновлено понад 60 пам’ятників, побудованих на території між Прутом і Дністром у міжвоєнний період. Відбудова з нуля або реставрація пам’ятників румунським героям, вимагає ретельного дослідження. Так народилася трилогія «Війна пам’ятників».

«Досліджуючи міжвоєнні публікації і особливо тогочасну колекцію Міністерства культури, я був вражений, коли відкрив для себе таку велику кількість пам’ятників, що існували в міжвоєнний період, понад 95% з яких були побудовані на гроші селян, які складали підписні листи для збору коштів за ініціативою священиків. Загалом священики відіграли вирішальну роль у просвітництві та відкритті історичної правди бессарабських румунів. Й обговорюючи з покійним архітектором Євгеном Бизгу, який проєктував наші перші пам’ятники, обсяг документів, які ми виявили, він сказав, що ці документи мають бути викладені у книзі, щоб люди знали про те, що ми маємо, а також, щоби ми використовували цю книгу як робочий інструмент у нашій боротьбі з відновлення, крок за кроком, колишніх пам’ятників. Назву «Війна пам’ятників» мені також запропонував цей архітектор, який, на жаль, не зміг побачити пам’ятник у день його відкриття через безжальну хворобу. Так у 2018 році, через два роки після відкриття пам’ятника трьом мученикам, з’явився перший том «Війна пам’ятників – про долю пам’ятних споруд і творів суспільного значення у міжвоєнний період 1918-1944 рр. у Північній Буковині, Бессарабії та Придністров’ї за часів румунської адміністрації.» Потім у 2022 році з’явився ІІ-й том, який фактично є візитівкою нашої асоціації. У 2022 році ми побудували і відреставрували перші 50 пам’ятників і випустили жовтий том. Після цього з’явився червоний том, щоб завершити синьо-жовто-червону трилогію, кольори нашого прапора, том, який був присвячений героям Румунської армії.»

Юліан Русановскі розповів, що зараз члени асоціації працюють над своїм найамбітнішим проєктом з 2018 року. А саме над завершенням ініціативи міжвоєнного періоду з будівництва статуї Королеви Марії, заввишки 6 метрів, яка буде урочисто відкрита в грудні 2024 року на території кишинівського ліцею, що носить її ім’я.