Tag: Рильський

В університетському місті Клуж-Напока 11 листопада
пройшов перший культурний захід в режимі онлайн. Як завжди його організація та
проведення є результатом злагодженої співпраці відділу української мови та
літератури при Клузькому університеті імені Бабеш-Бойоя та Союзу українців
Румунії. Завдяки новому формату до зустрічі змогли під’єднатися усі педагогічні
кадри українського відділу з кафедри слов’янистики, теперішні та колишні
студенти, постійні гості та учасники, просто зацікавлені. Подія була присв’ячена
125-ій річниці з дня народження талановитого поета і перекладача, літературознавця
та мовознавця, ерудита та інтелектуала, громадського діяча і академіка Академії
наук України – Максима Тадейовича Рильського (1895-1964). Духовною основою
найкращих творів Рильського стали «вічні категорії – правда, любов і краса». Його справедливо
вважають «творцем таких цінностей, які не втрачають свого значення з часом, зі
зміною епох та ідеологій», а його твори – «золотим надбанням української літератури». Дослідники
називають його «одним з найбільших поетів України ХХ ст.», а критики закидають
пристосуваньство і горезвісну «Пісню про Сталіна».

У першій доповіді на румунській мові студентка Беатрис
Панас розповіла про основні події в біографії митця. Атмосфера порозуміння і
шляхетницва в сімї, прекрасна природа, люди культури та мистецтва оточували
Рильського ще з дитинства. Не дивно, що перша його збірка поезій вийшла в світ,
коли він був всього лиш гімназистом (у 15-ть років). Від тоді і протягом майже
50-ти років неоднорідної творчої діяльності Максим Рильський «залишив за собою
багатий і різноманітний літературний спадок, який зародився на тлі класичної
літератури та українського фольклору» – виділила дівчина. Доповідачка звернула
увагу на змушений перехід поета до «табору радянських творців» на початку 30-их
після майже піврічного увязнення. Твори цього періоду дозволили поету вижити,
навіть зайняти почесні посади і титули – «директор Інституту мистецтвознавства,
фолькльору та етнографії АН України, а також Депутат Верховної Ради УРСР, а
потім і СРСР». Та утиски і натиски не припинялися практично ніколи, а страх за
життя своє і своєї родини не давали можливості розкритися у творчості. До того
ж «радянська критика закидує йому відсутність ідей, а діаспора – відсутність
патріотизму». Але і в таких умовах талановитому автору вдається створити ряд
неперевершенних ліричних творів. Студентка підкреслила на завершення: «хоча під
тиском тоталітарного режиму його творчість зазнала певної ідеологічної зміни,
М.Рильський залишиться в історії української літератури поетом краси і людини,
справжнім майстром досконалої поетичної форми.»

З документальної стрічки про М.Т.Рильського можна було
дізнатися не тільки про його надзвичайну працьовитість, здатність поєднувати
керівні посади та творчість, але й про гостинність та дотепність, відкритість
та сердечність – рідкісні людські риси не тільки в ті жорстокі часи. Важливим,
на думку організаторів, була можливість побачити світлини та невеличкі відео-записи
з самим поетом та його родиною і близькими. У продовжені свою роботу «Максим
Тадейович Рильський – класик української літератури ХХ століття, чудовий
знавець словянських літератур» та її віртуальну презентацію запропонувала
нашій увазі пані доктор-лектор Міхаела Гербіл. «М. Рильський належав до
неокласиків – зорієнтованої на античну класику художньої школи
українських поетів, яка продовжувала гуманістичні традиції європейської поезії
нового часу. Вони прагнули піднести престиж художнього слова, з його допомогою
вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми.» – виділила
викладач. Але ця літературна течія 20-30 років минулого століття як і ряд
інших, була непотрібною сталінському тоталітарному режимові. Тому всіх її
представників, крім М.Т.Рильського, було
знищено. Зараз цих жертв ми називаємо Розстріляним Відродженням. А Максима
Тадейовича переломили і зарахували до офіційної і єдино можливої групи «співців
побудови соціалізму». Та навіть в таких умовах талановитому віршарю «вдавалося
створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його».
Особливим патріотизмом і запалом виділяються також твори, написані в період
Другої світової війни. «Максим Рильський лишив по собі понад 40 поетичних
збірок, кілька збірок наукових статей, редагування поетичних та етнографічних
видань, понад чверть мільйона поетичних рядків перекладів. …У 1972 році була
заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.» -
зазначила пані Гербіл у підсумках.

Завершальною та артистичною частиною заходу стало художнє
зачитування декількох ліричних творів М.Т.Рильського – «Мова», «Пісня», «Високі
килії», «Згадай безумче», «Людкісність» та інші. Їх продекламували студентки з
Клужу та мастерантки з Бухаресту. Голова Клузької філії Союзу українців Румунії
пан І.Гербіл вправно і емоційно зачитав вірш «Слово про рідну матір» та відкрив
своє бачення відродження України, висловлену у цьому вірші. А редактор дитячого
журналу «Дзвоник» Людмила Дорош зачитала ніжно-романтичний віршик «Сніг падав
безшелесно і рівно…», який чи не найкраще проілюстрував саме ліричну
майстерність цього видатного українського письменника. Можна тільки уявляти
яких вершин міг би досягнути М.Рильський у більш сприятливих умовах – без цькувань,
звинувачень і страху за життя. Найкраще про митців цього періоду і про
Рильського зокрема сказавмолодий український поет, прозаїк та критик Олександр
Стусенко: «(хочеться) Ще раз глянути на наших класиків. І – зрозуміти їх. Адже
комусь треба було жити й творити в умовах тоталітарного тиску; якби всі з гордо
піднятою головою пішли на розстріл чи в Сибір, ми нині мали б тільки балалайку,
брагу й лайку (зрозуміло ж, не українську). І навряд чи звалися б українцями…» (автор: Ольга Сенишин)

В університетському місті Клуж-Напока 11 листопада
пройшов перший культурний захід в режимі онлайн. Як завжди його організація та
проведення є результатом злагодженої співпраці відділу української мови та
літератури при Клузькому університеті імені Бабеш-Бойоя та Союзу українців
Румунії. Завдяки новому формату до зустрічі змогли під’єднатися усі педагогічні
кадри українського відділу з кафедри слов’янистики, теперішні та колишні
студенти, постійні гості та учасники, просто зацікавлені. Подія була присв’ячена
125-ій річниці з дня народження талановитого поета і перекладача, літературознавця
та мовознавця, ерудита та інтелектуала, громадського діяча і академіка Академії
наук України – Максима Тадейовича Рильського (1895-1964). Духовною основою
найкращих творів Рильського стали «вічні категорії – правда, любов і краса». Його справедливо
вважають «творцем таких цінностей, які не втрачають свого значення з часом, зі
зміною епох та ідеологій», а його твори – «золотим надбанням української літератури». Дослідники
називають його «одним з найбільших поетів України ХХ ст.», а критики закидають
пристосуваньство і горезвісну «Пісню про Сталіна».

У першій доповіді на румунській мові студентка Беатрис
Панас розповіла про основні події в біографії митця. Атмосфера порозуміння і
шляхетницва в сімї, прекрасна природа, люди культури та мистецтва оточували
Рильського ще з дитинства. Не дивно, що перша його збірка поезій вийшла в світ,
коли він був всього лиш гімназистом (у 15-ть років). Від тоді і протягом майже
50-ти років неоднорідної творчої діяльності Максим Рильський «залишив за собою
багатий і різноманітний літературний спадок, який зародився на тлі класичної
літератури та українського фольклору» – виділила дівчина. Доповідачка звернула
увагу на змушений перехід поета до «табору радянських творців» на початку 30-их
після майже піврічного увязнення. Твори цього періоду дозволили поету вижити,
навіть зайняти почесні посади і титули – «директор Інституту мистецтвознавства,
фолькльору та етнографії АН України, а також Депутат Верховної Ради УРСР, а
потім і СРСР». Та утиски і натиски не припинялися практично ніколи, а страх за
життя своє і своєї родини не давали можливості розкритися у творчості. До того
ж «радянська критика закидує йому відсутність ідей, а діаспора – відсутність
патріотизму». Але і в таких умовах талановитому автору вдається створити ряд
неперевершенних ліричних творів. Студентка підкреслила на завершення: «хоча під
тиском тоталітарного режиму його творчість зазнала певної ідеологічної зміни,
М.Рильський залишиться в історії української літератури поетом краси і людини,
справжнім майстром досконалої поетичної форми.»

З документальної стрічки про М.Т.Рильського можна було
дізнатися не тільки про його надзвичайну працьовитість, здатність поєднувати
керівні посади та творчість, але й про гостинність та дотепність, відкритість
та сердечність – рідкісні людські риси не тільки в ті жорстокі часи. Важливим,
на думку організаторів, була можливість побачити світлини та невеличкі відео-записи
з самим поетом та його родиною і близькими. У продовжені свою роботу «Максим
Тадейович Рильський – класик української літератури ХХ століття, чудовий
знавець словянських літератур» та її віртуальну презентацію запропонувала
нашій увазі пані доктор-лектор Міхаела Гербіл. «М. Рильський належав до
неокласиків – зорієнтованої на античну класику художньої школи
українських поетів, яка продовжувала гуманістичні традиції європейської поезії
нового часу. Вони прагнули піднести престиж художнього слова, з його допомогою
вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми.» – виділила
викладач. Але ця літературна течія 20-30 років минулого століття як і ряд
інших, була непотрібною сталінському тоталітарному режимові. Тому всіх її
представників, крім М.Т.Рильського, було
знищено. Зараз цих жертв ми називаємо Розстріляним Відродженням. А Максима
Тадейовича переломили і зарахували до офіційної і єдино можливої групи «співців
побудови соціалізму». Та навіть в таких умовах талановитому віршарю «вдавалося
створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його».
Особливим патріотизмом і запалом виділяються також твори, написані в період
Другої світової війни. «Максим Рильський лишив по собі понад 40 поетичних
збірок, кілька збірок наукових статей, редагування поетичних та етнографічних
видань, понад чверть мільйона поетичних рядків перекладів. …У 1972 році була
заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.» -
зазначила пані Гербіл у підсумках.

Завершальною та артистичною частиною заходу стало художнє
зачитування декількох ліричних творів М.Т.Рильського – «Мова», «Пісня», «Високі
килії», «Згадай безумче», «Людкісність» та інші. Їх продекламували студентки з
Клужу та мастерантки з Бухаресту. Голова Клузької філії Союзу українців Румунії
пан І.Гербіл вправно і емоційно зачитав вірш «Слово про рідну матір» та відкрив
своє бачення відродження України, висловлену у цьому вірші. А редактор дитячого
журналу «Дзвоник» Людмила Дорош зачитала ніжно-романтичний віршик «Сніг падав
безшелесно і рівно…», який чи не найкраще проілюстрував саме ліричну
майстерність цього видатного українського письменника. Можна тільки уявляти
яких вершин міг би досягнути М.Рильський у більш сприятливих умовах – без цькувань,
звинувачень і страху за життя. Найкраще про митців цього періоду і про
Рильського зокрема сказавмолодий український поет, прозаїк та критик Олександр
Стусенко: «(хочеться) Ще раз глянути на наших класиків. І – зрозуміти їх. Адже
комусь треба було жити й творити в умовах тоталітарного тиску; якби всі з гордо
піднятою головою пішли на розстріл чи в Сибір, ми нині мали б тільки балалайку,
брагу й лайку (зрозуміло ж, не українську). І навряд чи звалися б українцями…» (автор: Ольга Сенишин)

19 березня 1895 року на житомирщені народився Максим Тадейович Рильський – поет-лірик, неперевершений перекладач, публіцист, учений, ерудит, громадський діяч, патріот. Його перу належать праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства, теорії перекладу. Вагому спадщину він залишив в галузі літературно-художньої критики і літературознавства, етнографії, мистецтвознавства, лінгвістики.

Як учений і критик М. Рильський багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду. Він був головою Спілки письменників України, обирався депутатом парламенту, очолював інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН СРСР, неодноразово нагороджувався високими урядовими нагородами. Людина добра, чуйна і приятельська, інтелигент за походженням, палкий шанувальник і борець за рідну українську мову. Неокласик за основними стильовими ознаками, він збагатив українську поезію новими мотивами й образами, високо підняв культуру українського слова.

120-ту річницю з дня народження цієї постаті відсвядкували у Клузькому Університеті імені Бабеша-Бойоя при кафедрі словянських мов, відділ української мови та літератури за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії. Студентка Клаудія Мокан зачитала першою свою роботу на тему: «Неокласичний стиль поезій Рильського». Рильського заслужено вважають майстром традиційної форми, який відіграв роль новатора в українській ліриці і в ліро-епіці. Він оновив давні поетичні жанри, що звучать і в наші дні як найсучасніші. Йому було 15 років, коли вийшла друком його перша збірка поезій «На білих островах»(1910). Критики вважають, що вже там видно поєднання грецького поняття краси, як гармонії, з барокковим поняттям краси, як сили. Ці наївні, але вправні вірші помітили, а молодий композитор Яків Степовий навіть поклав на музику три вірші збірки. У наступних працях продовжував оспівувати життя у всіх його проявах. Головними скарбами вважав любов, красу і волю.

Доробок Рильского 20-х років – це певний хід на вершини майстерності, дозрівання таланту і власного стилю. Творчість його стали відносити до «неоклясицизму» (новий класицизм). Здавалося б що ж тут поганого? Але поезія незалежна від політичних гасел викликала лють тогочасної влади. Надворі часи затвердження сталінського тоталітарного режиму. Тому на талановитого поета накинулися партійні газети за аполітизм, гедоністичне естетство, декадентство, відірваність від сучасності і соціалістичної революції. Марними були його спроби відстояти право митця на незалежність. У 1931 р. він півроку пробув «під слідством» в увязненні. Там його переломили, «переконали» у необхідності «оспівувати» прогресивну ходу партії та її вождів. Там відбулось трансформування українського поета у радянського. Він був свідомий страшної різниці між вільним і невільничим періодами своєї творчості. І хоча М.Рильський вніс невиміряний внесок у збереження і розвиток української ідентичності у ці жахливі часи та як поет він немов загинув зі своїми товаришами-неокласиками, що пропали у ГУЛАГах.

Переглядаючи документальну стрічку про життя і творчість Максима Тадейовича стала зрозумілою його спрямованість на перекладацьку діяльність, яку він розпочав ще перед арештом. Прагнучи хоч якось говорити про те, в що він вірив, митець зосереджується на перекладах світових класиків – Вольтер, Флобер, Гі де Мопасан, Шекспір, Мольєр, Гете, Гейне, Пушкін, Лермонтов, Блок, тощо. Він являється одним з найвидатніших в українській та світовій літературі майстром художнього перекладу. Зробив неперевершені переклади з 13-ти мов. Він вважав, що переклади збагачують українську мову, поезію і літературу взагалі.

Друга доповідь на тему: «Мотиви лірики Максима Рильського», зачитана студенткою Іонелою-Александрою Ковач, та реферат пана лектора доктора Іоана Гербіля: «Глибокий патріотичний зміст поеми-ораторії «Слово про рідну матір» М. Рильського» перегукуються. Багатство мотивів в ліриці Рильського вражає. До традиційних мотивів української поезії він додав мотиви поезії античної і західньоевропейської. Краса, як така, є постійним мотивом у його творчості. Він усі речі міряв мірилом краси і любові. Крім того одним з найвищих скарбів людини він вважає почуття волі. Воля, яка органічно поєднується у нього із творчістю.

За роки Великої Вітчизняної війни талант Рильського ніби ожив, відродився, по-новому зазвучав з точки зору більшості дослідників. Зявились твори з патріотичними мотивами. «Слово про рідну матір» і багато інших гаряче сприймались і на фронті, і в тилу. Та саме цей невеликий вірш вважається найвизначнішим його твором воєнних років. «Це не просто поема, а поема-ода, поема-гімн, поема-ораторія, масштабне, панорамне полотно тисячолітньої історії України і її розлога поетична географія» – пишуть критики. Сьогодні нам здаються невідповідними згадки про партію, братній російський народ чи інтернаціональну дружбу. Та автор доповіді підкреслив: Рильський саме так писав і ми не маємо морального права вилучати слова з його творів в незалежності від особистих вподобань чи тенденцій часу. Крім того ці ідеї не зменшують вартості цього шедевру української літератури у цілому.

Незважаючи на високі посади і державні нагороди, після закінчення війни творчість Рильського знову неодноразово жорстоко і безпідставно критикують у пресі, згадують про «буржуазність» і «націоналістичність» його творів. Ще у 20-ті дістав прізвисько петлюрівець за рядки «вже й поля жовтіють і синіє небо…» з вірша «Яблука доспіли…». Існують спогади О. Довженка, як Рильський вийшов і поклявся, що в Україні споконвіку небо синє, а пшениця золота!!! У кінці 40-их від очікуваних репресій і арешту врятував його сам Н.Хрущов – колишній перший секретар ЦК КП(б)У – який, кажуть, особисто розмовляв зі Сталіним на цю тему. Заради спарведливості хочу згадати і про творче відродження поета, яке припадає на памятну «відлигу» в житті суспільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду гідно вивершують творчу біографію М.Рильського.

На завершення зустрічі декілька творів Рильського зачитали члени групи «Жар-птиця». Правдиве задоволення всі отримали від вправної і зворушливої декларації пана доктора лектора Іоана Гербіля поеми-ораторії «Слово про рідну матір». Саме він заставив відчути майстерність автора, запамятати красу цього твору, помітити переповнююче почуття любові. Рильський відносився до тих, хто вважає, що любити – це одна із сторін нашого буття і від неї відмовлятися не варта. У творах Рильський закликає любити природу, людей, красу, мистецтво, легенди і дійсність; любити все, що нас оточує. В цьому радість повнокровного буття людини, в цьому сенс і глибина її щастя. І нам варто не забувати цього у дні буденні, монотонні; в моменти розпачу чи злості; шукати та дарувати чудове сяйво вічноживої і завждиприсутньої любові. (Ольга Сенишин)