Tag: римляни

Біля
підніжжя масиву Ретезат і гір Пояна
Руске, в долинах річок
Стрей і Реул Маре,
розташований один з найчарівніших
історичних регіонів Румунії: край
Гацегу. Цей мальовничий
регіон прикрашають численні легендарні
поселення, побудовані в середньовіччі.
Кам’яні церкви, вежі та фортеці князів
надають особливого шарму цій
території, наділеній
незліченними історичними пережитками
з найдавніших часів.

Край
Гацегу був місцем
розташування двох столиць,
писав у 1962 році
етнограф Ромул Вуя, який присвятив
дослідженню цього регіону кілька
десятиліть. «У східній
частині, на плато Себешських
гір, у Ґредіштя
Мунчелулуй, була столиця Дакії
короля Децебала, а на західному -
Ульпія Траяна, столиця римської Дакії.
Край Гацегу був
заселений в давнину
і був місцем найкривавіших
воєн між даками та римлянами, згаданих
в історичних джерелах. У середньовіччі
зона була місцем створення
перших румунських воєводств, за
словами істориків. З середини XIII
століття історичні свідчення про цю
територію стають дедалі
численнішими, особливо з кінця XIV -
початку XV століття.

Багато
історичних пам’яток, зведених у
Середньовіччі, прикрашають цю
територію і свідчать про часи, коли
вона, пам’ятками якої є
місто Гацег і масив
Ретезат, була під владою шанованих
князівських родин. З середньовіччя тут
збереглися найстаріші кам’яні церкви
Румунії та кілька фортець, оборонних
веж і дворянських дворів, яким понад
шість століть. Їх історію увінчують
місцеві легенди. Чотири кам’яні церкви
з краю Гацегу, віком понад
шість століть, разом із церквою з Гурасади
(розташованої в долині
ріки Муреш) було
включено до списку пам’яток
Всесвітньої культурної
спадщини ЮНЕСКО, опублікованої
у 2019 році Інститутом національної
спадщини. Церкви,
які вважаються унікальними у світі,
розташовані в н.п. Денсуш,
Остров, Стрей, Стрейсинджорджіу.

Найвідоміша
середньовічна церква розташована в
Денсуші, поблизу Ульпії Траяни
Сармізегетузи – першого міста, заснованого
імператором Траяном у завойованій
римлянами Дакії. На думку деяких
істориків, церква «Святого Миколая» в
Денсуші була побудована в 14 столітті
на руїнах храму, присвяченого богу
Марсу, у вівтарі якого римляни, що прибули
в Дакію, приносили жертви. Інші дослідники
вважають її набагато давнішою. Кажуть,
що римський полководець Лонгінус
Максимус, герой дако-римських воєн, був
похований у Денсуші. Захоплений царем
Децебалом, Лонгінус покінчив життя
самогубством, і, за деякими легендами,
його гробниця стала мавзолеєм, на руїнах
якого пізніше була зведена церква.
Вапнякові блоки, мармурові леви та
надгробні пам’ятники стародавнього
міста Ульпія Траяна Сармізегетуза а,
також з руїн інших дакських та римських
поселень були вбудовані у стіни Денсуша.
Припускається, що церква зазнала багато
перетворень упродовж часу, зокрема в
ХІІІ сторіччі. Явним є лише одне – на
даний час ця церква є найдавнішою церквою
на території Румунії, де відбуваються
релігійні відправи. Стіни були зведені
з цегол з латинським надписом, капітелів,
надмогильних плит, каналізаційних труб,
мармуру, римських колон та статуй з
Ульпії Траяни. Пронаос, у формі латинської
букви L, відкритий, обгороджений
чотирма стовпами, обвитими надмогильними
плитами. Так само, Стіл-вівтар зведений
теж з надмогильної плити. Дах церкви
збудовано з кам’яних плит. Внутрішній
настінний розпис датується ХV століттям,
а майстер який здійснив його залишив
на ньому звичайний підпис – Штефан.

Південніше
міста Хацег, на правому березі річки
Реул Маре, розташований населений пункт
Сантамарія-Орля, документально засвідчений
в 1331 році під назвою villa Sancte Marie. На
невеликому плато, на околиці населеного
пункту, на малій відстані від старого
замку дворянської сім’ї Кендеффі,
піднімається величезне святилище.
Кальвіністська церква Сантамарія-Орля,
колись римо-католицька, є однією з
найстаріших церков у румунському
просторі, будучи зведена в кінці XIII
століття. Із вежею на західному фасаді
і прямокутним вівтарем, церква має
архітектурні форми специфічні переходу
від романського стилю до ранньої готики.
Усередині знаходиться цінний набір
настінного розпису. Побудована з
необробленого каменю, церква звертає
увагу не тільки акуратним зовнішнім
виглядом її високих стін, але особливо
красою порталів, вікон та колон. Квадратна
башта з п’ятьма поверхами, має на першому
поверху романський портал, з багатим
скульптурним декором. На першому поверху,
наявність готичного вікна є результатом
пізнішої прибудови пам’ятника; натомість
вікна верхніх поверхів належать
романському стилю, тобто початковому
етапу будівництва.

На
околиці міста Келан, на березні річки
Стрей, видніється одна з
найдавніших в Румунії і, на думку
фахівців, одна з найцінніших пам’яток
трансільванської середньовічної
архітектури – Середньовічна церква
Стрейджорджу. Румунський історик Ніколає
Йорга досліджував її, назвавши
потім найстарішою спорудою румунів
Трансільванії. Він описав візантійську
фреску, чия давність перевищує п’ять
століть, всередині церкви, яка свідчить
про зв’язок із історію румунів
Трансільванії. Археологічні розкопки
показали давність цієї культової
споруди, з 1313-1314 рр., згідно із
слов’яно-румунським написом у церкві.
Напис був виявлений у вівтарі. Могили
навколо церкви датуються XII-XIII століттями.

Кам’яна
церква Стрей належить до категорії дуже
старих, але мало відомих туристам,
кам’яних церков повіту Гунедоара, які
виглядають як каплиці скромних розмірів.
Цьому можуть позаздрити навіть більш
відомі буковинські церкви і монастирі.
Точна дата будівництва Стрейської
церкви не відома, однак переважна
більшість фахівців вважають, що вона
була побудована у ХІІІ столітті. Отже,
можна сказати що вона є однією з
найдавніших пам’яток середньовічної
архітектури на території сучасної
Румунії. У цій церкві, зведеній боярином
Амвросієм, римсько-готичний стиль
змішується з місцевими елементами, в
результаті чого створюється унікальний
архітектурний ансамбль і древній
трансільванський пам’ятник. Церква,
відома як археологічний пам’ятник,
досліджувалася двічі. Перші дослідження
відбулися 1970 року, з нагоди реставрації
історичного пам’ятника, результати
розкопок будучи частково оприлюднені.
Під час розкопок проведених навколо
церкви було виявлено 48 могил, а також
було доведено, що сільське кладовище
та церква Стрей перекривають римську
villa rustica. Внутрішній настінний розпис церкви є
одним з найдавніших і найцінніших
середньовічних розписів на території
сучасної Румунії. Він все ще зберігся,
але не в дуже хорошому стані. Вважається,
що він є результатом праці групи
художників.

Дакійські
фортеці – залишки, що розташовані виключно на території нашої країни, є
наслідками цивілізації, що залишилась енігматичною для істориків та дослідників. Вважаючись
довгий час варварською нацією, даки були розвинутим народом з економічного й
культурного погляду. Той факт, що Буребіста втрутився в політичну боротьбу між
Помпеєм і Цезарем, що Гай, один з найвідоміших римських юристів, автор праці Institutiones, був насправді
даком, Бахус та Арес, грецькі зевси мали дакійські коріння, вказують без
сумніву на те, що даки або гети, за грецькою назвою, були впливовим народом в
житті Європи тих часів. І все ж таки, дані про них є малочисельними. Інформації
античних істориків, представляють їх як мудрих і чесних людей. Не багато
народів вагались в тих часах давати відсіч військам Олександра Македонського,
або неодноразово перемогти, до великих кампаній імператора Траяна, римські
війська. Однак історія даків покрита тінню часу. Мова предків румунів невідома.
Безперечно, найважливішими свідченнями про дакійський народ є фортеці, руїни
яких збереглись до наших днів, і які були включені до списку всесвітньої
спадщини ЮНЕСКО. Про них і розповім я вам сьогодні.

Розташовані на
території нашої країни, вони є дзеркалом у минуле. Під назвою Дава вони були
зведені в 6-3 століттях до нашої ери. Найбільше з цих фортець зосереджено на
північно-східній частині країни, більш відомими будучи Котнарь – Каталіна (у
повіті Ясси), Стенчешть ( в повіті Ботошани), Брад, Ракатеу (в повіті Бакеу),
Пояна ( в повіті Галаць), Катеріновка, Куніча (в Дубесарях – Р. Молдова),
Орловка (в Україні) тощо. Починаючи 2-им століттям до нашої ери свої фортеці даки будують ближче до Карпат. Важливе значення відіграють фортеці в горах
Орештіє, там де знаходилась столиця Дакії Сарміседжетуза, важливий
політично-військовий та релігійний центр.

Екскурсія до
всіх цих місць може бути справжньою пригодою та подорожжю в часі, яку може
уявити собі будь-який запеклий турист. Невипадково ми розпочнемо нашу подорож
із столиці дакійської держави. Грандіозна фортеця була центром життя королівства
на півночі Дунаю. На сході та заході фортеці існують ворота, а саме по центру
проходить брукована дорога. У 100 метрах від фортеці, на двох терасах,
простягається святий зал, до якого веде монументальний шлях, брукований
вапняками. Шлях цей веде до малесенької площі, на якій розміщені два циркулярні
вівтарі, що символізують сонце. Кріпость простягається на кілька десятків
терас, і тому Сарміседжетуса Реджія вважається найбільшим дакійським поселенням
на території Румунії. Ми можемо лише уявити що представляло це поселення для
мешканців Дакії, поселення навколо якого, даки звели, найімовірніше, одну з
найважливіших та найбільших їх оборонних систем.

Іншою дакійською
фортецею в горах Орештіє з Костештська фортеця, що розташована на горбі
Четецуя, на лівому березі річки Гредіштя. Фортеця ця мала лише оборонну роль.
Римлянам вдалось знищити її з самої основи. Фортеця була зведена в період між
пануванням двох королів Буребісти й Децебала, вона будучи свідком періоду
максимального розквіту Дакії, але й її занепаду. Хоча римляни заборонили її
відновлення, залишки її існують й зараз.

Фортеця Блідару
вважається найпотужнішою оборонною фортецею в горах Орештії. Розташована вона у
повіті Хунедоара, в селі Орештіоава де Сус, на висоті 705 м. над рівнем моря.
Маючи суто військову роль, подібно фортеці Коштешть, Блідару є єдиною фортецею,
яку не вдалось завоювати римлянам. Окрім оборонних стін, до наших днів
залишились і сліди численних ізольованих башт. Здається що у процесі
будівництва фортеці взяли участь і грецькі майстри. Теж в Блідару існує інша
будівля, єдина до речі, в дакійському світі, і вважається що вона була
побудована римлянами. Йдеться про водяний резервуар. Це типово римська будівля,
тому фахівці вважають, що була зведена вона лише за допомогою римського
майстра.

Баніца – інша
дакська фортеця теж в Хунедоарському повіті, датується І ст. до н. е. – І ст.
н. е. Здійснені тут археологічні розкопки в 1960-му році виявили добре збережені
тут залишки оборонної фортеці. Будівля є трохи нетиповою та водночас
геніальною. Її захищають мури лише на півночі та півдні, а із східної та західної
частин її обороняли обривисті схили гори. Курйозністю є й товщина стін фортеці,
близько 2 м. Найімовірніше її було знищено римським військом під час імператора
Траяна., в 106 році н. е.

Підкорений в 106
році римським імператором Траяном і ставши потім протягом 165 років, Римською
провінцією Дакія, регіон цей охоплював центральну частину сучасної Румунії в
середині Карпатської дуги, простягаючись на півдні та південному-заході аж до
Дунаю. Багато з територій, населених тоді даками залишалися вільними, але, під
культурним та економічним впливом Римської імперії. Одна з цих територій
населених вільними даками знаходиться на півночі сучасної Румунії, а саме в
Сатумарському повіті. Археологічні знахідки доводять інтенсивні торговельні
зв’язки між вільними даками і римським правлінням.

Такими є дакійські печі для
виготовлення керамічних виробів, що були виявлені в н.п. Медієшу Ауріт. На
даний момент, ці археологічні знахідки вважають найбільшим центром керамічного
виробництва по всій Європі, у римській добі. Перші археологічні розкопки були
проведені тут в період між 1965 і 1967 роками, коли було виявлено 10 печей. У
2000 роках дослідження було відновлено, і від тоді, практично щороку, число
виявлених печей збільшилося, досягнувши майже 260. У них спалювали даки
особливо велику керамічну посудину, понад одного метра висоти, з діаметром, що
іноді перевищував 200 см. Виявлені предмети, а також печі, датуються II-III
століттями н.е. і являються, практично, ровесницями римської провінції.Частина керамічних фрагментів, виявлених в Медієшу
Ауріт, у повіті Сату-Маре, експонуються в різних музеях країни. Крім того, певна
частина археологічних розкопок відкрита для туристів, які можуть бачити на
місцях відомі дакійські гончарні печі і можуть побачити як працюють там археологи.

На півдні Румунії, точніше в районі Добруджанських пагорбів, розташований населений пункт Адамклісі. У 102 році н.е., більш ніж 1900 років тому, Адамлісі було місцем боротьби
гето-даків, під керівництвом Децебаля, з римськими легіонами на чолі з імператором Траяном. Після поразки в цій битві, а також як
наслідок перемоги римлян у двох даксько-римських війнах (101-102 рр. н.е. і 105-106 рр. н.е.) дакська
територія була перетворена на римську провінцію – Дакію Фелікс, щедра
земля, відома своїми урожаями зернових і виноградниками з Адамклісі.
Для вшанування римських перемог і на честь імператора Траяна, були побудовані, між 106-109 рр. н.е., пам’ятник
та фортеця «Трофеум Траяні», символічні
залишки історії, якими можна захоплюватися і
нині.

Слава населеного пункту Адамклісі
походить від побудованого неподалік пам’ятника, від римського імператора Траяна та слідів стародавньої фортеці. Крім
того, з 1977 року у місцевості існує також музей, в якому зберігаються оригінальні
частини тріумфального пам’ятника,
оскільки Трофеум Траяні був, фактично, мавзолеєм, зведеним римським
імператором, для вшанування солдатів, які боролися, щоб підкорити Дакію, розповідає Маріана Петруц, куратор Музею з Адамклісі: «Імператор Траян наказав, щоб на місці,
де відбулася найважливіша битва, був споруджений
пам’ятник перемоги. Насправді, що хотів імператор Траян показати нам,
наступним поколінням, цим пам’ятником? Це вирізьблений в камені фільм битви в Адамклісі
між даками та римлянами. Пам’ятник, зведений між 106-109 рр., не зумів зберегтися протягом часу, почав розпадатися. Причини цієї ситуації невідомі. Є лише припущення, що це сталося в результаті сильного землетрусу або в результаті
втручання людини. Те, що ми точно знаємо, є те, що в XIX
столітті, археологи здійснили перші систематичні розкопки.»

Цей пам’ятник був зведений в двох кілометрах від старої фортеці, яку теж
римляни зміцнили та розвинули на
місці колишньої дакської фортеці. Після завершення дако-римських воєн, протягом майже
600 років, місто відчує сильне
процвітання, стане динамічним
міським центром в центральній частині Добруджі, здобувши
протягом часу статус міста. Його роль,
до речі, підкреслена самим пам’ятником Трофеум Траяні, бо його зображення, добре відоме своєю циліндричною основою і конічною
кінцівкою на вершині якої
знаходиться двобічний трофей, став символом населеного пункту. Він був на 10 метрів вищим
ніж Колона Траяна в Римі, що показує
важливість, яку король приділив
цьому пам’ятнику. Проект, здається, належав відомому
архітектору Аполлодору з Дамаска, але робітники були відібрані з рядів солдатів
і майстрів військових частин. У XIX
столітті,руїни ці були
виявлені археологом Грігоре Точілеску. Маріана
Петруц: «У XIX
столітті з пам’ятника збереглася тільки середня частина. Кам’яні блоки, на яких
було зображено історію битви впали з їхнього первісного місця і були виявлені
навколо цієї середньої частини. У великій мірі, були виявлені всі частини оригінального
пам’ятника. Частина з них була покрита вже землею, інша частина лежала на
поверхні, і деякі з них були вилучені з дворів людей. Тому що місцеві жителі не
знали нічого про значення цього пам’ятника, вони взяли ці кам’яні плити і використали
у господарстві. Але археологам вдалося знайти всі оригінальні елементи і виставити
їх у місцевий музей. Існує також святковий напис, виявлений археологом Грігоре
Точілеску. У музеї зберігаються фрагменти цього надпису. На основі цього
відкриття можна було знайти і справжню ідентичність пам’ятника, а саме «Tropaeum
Traiani» або «Траянів Трофей».

З археологічних знахідок можна було відтворити стародавній
пам’ятник, а з виявлених
кам’яних блоків можна було дізнатися той факт, що на стінах
вівтаря були написані імена римських солдатів та їх місце походження і що поблизу вівтаря, в задній частині пам’ятника,був зведений інший мавзолей: Мавзолей Римського генерала. Завдяки цим
відкриттям, Tropaeum Traiani можна було перебудувати в 1977 році.