Румунсько-угорський спір ХХ-го століття також мав і академічну складову, пов’язану з Клузьким університетом. Продовжуючи традицію Єзуїтського
коледжу, створеного тут у 1581 році, і університету з викладанням угорською
мовою, заснованого в 1872 році, Клузький університет став предметом спору, тим більше, що румуни просили під час
революції 1848 р. заснування університету з румунською мовою викладання,
але це прохання не було їм виконано. Після 1918 року, коли Трансільванія
приєдналася до Румунії, у місті Клуж був заснований університет імені Фердинанд I, а старий університет імені Франца Йозефа переміщено в Сегед, в Угорщину, до 1940 року. Після анексії Північної Трансільванії Угорщиною, у серпні 1940 року, угорський університет повертається до
Клужу. Настав час румунського університету переміститись в Сібіу, який повернутись в Клуж, після 1945 року, коли до
складу Румунії
повертається Північна Трансільванія. Щоб задовольнити обидва бажання, комуністи вирішили створити
два університети в Клужі, румунський імені Віктора Бабеша, на честь великого румунського лікаря та угорський імені Яноша Бойоя на честь відомого угорського математика. У 1959 році
ці два університети об’єдналися і з’явився нинішній університет імені Бабеша-Бойоя.
Янош Фазекаш був одним з лідерів
угорської меншини в роки комунізму. В інтерв’ю, наданому в 2002 році
Румунському центру усної історії, Янош Фазекаш вважав, що Ніколає Чаушеску зробив
так, щоб університет імені Бойоя зникнув: «Дозвольте мені розповісти вам про шовінізм Чаушеску. Коли він сформулював соціальний та національний устрій суспільства в програмі партії, він через це
розумів примусову
асиміляцію національної меншини і створення єдиної нації, нової нації. Він організував
скасування Бойойського університету, а цьому допомагав тоді Іон Іліеску, який був президентом студентів демократів. Він провів у Клужі Національну конференцію, на якій
виступали румунські та угорські студенти, які б могли попросити об’єднання двох
університетів, але з метою поступового зникнення університету імені Бойоя. І коли відбулася Національна
студентська конференція, Чаушеску пішов і запитав Георгіу-Дежа: Товаришу Деж, що нам робити, я закликаю студентів, щоб два університети
об’єднались! Тоді
Георгіу-Деж відповів: Даваймо послухаймо молодь, адже молодь
творить майбутнє.
Янош Фазекаш намагався врятувати Бойойський університет,але йому не вдалося: Тоді я лежав у лікарні в Отопень, мене виписали, і
я сказав Георгіу-Дежу Товаришу Деж, як ви могли зробити таку помилку?
Ви забули, що в 1947 році, коли прийшли з Паризького договору, ви говорили вмісті Орадя, і сказали наступне: я отримав північну
Трансільванію, але я не отримав її назад як історичне право, не отримав її назад,тому що більшістю у ній були румуни, ми не отримали її назад, тому що ми брали участь у
останній частині війни проти Гітлера, але ми отримали її назад через демократичну політику
нашої партії, уряду Гроза. Ось що я і сказав, а потім показав йому газету де було
написано, що товариш Деж мав легку місію на Паризькому мирному договорі, коли він сказав, що існує угорський університет у Клужі, інший угорський університет у Тиргу-Муреші для медицини, Угорська
академія мистецтв,
Угорська консерваторія в Клужі, коли освіта проводилась угорською мовою.»
Ерно Галл був проректором
університету імені Бойоя.
В інтерв’ю 1995-го року він розповів про важкі моменти в житті угорського університету
в сталінський період: «Два університети існували після 45-го року в Клужі, і вони почали співпрацювати. Ця співпраця була природною і
необхідною,
відповідно до ідеології того часу, з міжнародною ідеологією, що «проповідувала»
дружбу. Викладачі, які працювали там, також пройшли сталінський період, особливо після
1949 року, коли двох ректорів цього університету заарештували і засудили. Йдеться
про Людовика Чегера, який був ректором університету, за
фахом лікар і Балога Едгара, також ректор. У ці роки, звичайно, рівень освіти
впав, і були роки, коли цей університет не міг зробити більше, ніж середня школа, ні в якому разі
не можна було розглядати як
сучасний університет. На моє щастя в 1952-53 рр., особливо після смерті Сталіна, ситуація покращилася, і
університет дійсно пережив період відносного зростання і духовного розвитку. Викладачі не були змінені, нові показали
себе».
Ерно Галл вважав, що на долю університету, якого він очолював, вплинула антикомуністична революція 1956 року в Угорщині: «Угорська революція в 1956 році була драматичним і трагічним поворотом. У кількох
напрямках. І під впливом
подій в Угорщині угорська інтелігенція в Клужі, особливо письменники, почали критикувати. Тобто, народився рух заперечення
існуючого, і цей порив відносного звільнення, безсумнівно,
вплинув на студентів і
викладачів. Студенти розробили меморандум, в якому вони
просили певних прав, і ми потрапили в досить скрутну ситуацію. У моєму серці і свідомості ми були поруч з ними, але як проректор мені
довелося справлятися з усіма ускладненнями і труднощами. Відбулася хвиля репресій. Багато студентів і викладачів, особливо молодих, були заарештовані
в 1957 році, коли настала хвиля репресій».
Незважаючи на хвилюючу історію
бурхливого століття, університет імені Бабеша-Бойоя тепер є багатокультурним. Але це
позитивний приклад того, як проблематична історія може створити життєздатну
модель.