Тоталітарні режими, фашизм і комунізм, скористалися підтримкою багатьох інтелектуалів. Їхні причини були
різноманітними: деякі поділяли антифашистські почуття, інші – з бажання розбагатіти, а ще інші – прагнули реалізувати проекти, про які мріяли.
Але всі вони були винагороджені по мірі прив’язаності до ідеології режиму. Одним з
колабораціоністів був математик Сіміон Стоїлов.
Народившись 1887 року в Бухаресті, Стоїлов заснував румунську школу
комплексного аналізу і виклав топологічну теорію аналітичних функцій. Він
отримав докторську ступінь з математики в Парижі і був професором в Яському, Чернівецькому, Бухарестському
університетах та
Політехнічного інституту в Бухаресті. Прибічник
Соціал-демократичної партії,після 1945 року приєднався до Комуністичної партії Румунії.
Його колишній студент, Соломон Маркус зізнався 1998 року, в інтерв’ю Центру усної
історії Румунського товариства радіомовлення, що вибір багатьох інтелектуалів
наприкінці Другої світової війни на користь комунізму був з переконання, не розуміючи, чим він мав
стати упродовж часу: «У 1950-х та першій половині 1960-х років, комунізм означав перш за все
сталінізм: особиста диктатура, культ особистості Сталіна. Але що означав комунізм у другій половині
1940-х років? Я можу вам сказати, що для багатьох інтелектуалів, я не маю на увазі всіх, але якщо взяти моїх професорів, комунізм означав насамперед
антифашизм. А для Стоїлова, наприклад, і для Вринчану, який був
прихильником правих партій. Наприклад, Георге Вринчану, видатний фахівець
геометрії, був ліберальним політиком,
який у 45-х, 46-х і 47-х роках друкував статті ліберальної політики і
передбачав для Румунії ліберальний режим, ліберальну політику. У ті роки він був хорошим другом з Стоїловим, який незабаром після
’44 року став членом Комуністичної партії. Комунізм розумівся насамперед як антифашизм. І було
багато інтелектуалів, які вважали, що це була єдиною можливою відповіддю для Гітлера, нацизму і легіонерства».
Але наприкінці Другої
світової війни, Румунія та інші окуповані Радянським союзом країни не очікували повернення до
демократії та лібералізму, а новий утопічний експеримент: комуністичні ідеї. Ці ідеї
спрямовані були особливо на молоде покоління. На відкритті навчального 1946 року, ректор університету Сіміон
Стоїлов
виступив з промовою. Соломон Маркус: «У будинку Юридичного факультету, один поверх займали
молоді студенти прибічники історичних Народно-селянської і Ліберальної партій,
а інший поверх займали молоді студенти, мобілізовані Комуністичною партією. Це я
пригадую собі, що на одному поверсі завжди вигукували Король і
Батьківщина!, а з другого поверху – Король і народ!. Ось, що сказав
Стоїлов у своїй промові на відкритті навчального року: Ми завершуємо епоху
нашої історії, яку можна справедливо порівнювати з тяжкою і довгою хворобою, каламутним
періодом, упродовж якого, якщо ми отримали дуже жорстокі політичні і
матеріальні удари, наші розуми і душі були ще гірше влучені. Далі він говорив
про наслідки війни з усіма її матеріальними і духовними наслідками: Всі
ми маємо велику провину. І ті, хто працював у плані варварських ідеологій, але
й ті, хто були занадто впевнені у перемогу розуму, відступили у тиші свого
робочого кабінету, присвячуючи себе виключно їх фахівецькій діяльності».
У інтерв’ю Центру усної історії Румунського
товариства радіомовлення, 1998 року,
математик Соломон Маркус зазначив, що сьогодні ми
повинні більш нюансовано розглядати рішення тих інтелектуалів увійти до лав
комуністичної партії: «Кожного необхідно розглядати окремо. Справа в тому, що Росетті і Стоїлов врятували багатьох від
ув’язнення. Я
повинен сказати вам, що навіть з перших чисток комуністів, Стоїлов подав меморандум, в якому
зазначив що місце певних професорів не повинно бути на тому списку і на
іншому, йшлося про одного професора Фармацевтичного факультету та одного
професова Юридичного факультету. У ті роки був засуджений до тяжких років ув’язнення професор Раду Рошка. Тоді Стоїлов
написав меморандум
до Антонеску,
але він не
міг нічого зробити, хоча Стоїлов був особисто знайомий з Георгіу Дежом. Утім йому вдалося зробити щось для іншого математика Давідоглу, бо останній був ув’язнений через
те, що був
землевласником, а ні з політичних міркувань. Його вдалося звільнити
з в’язниці. Так
само, успішно завершилися декілька інших ситуацій, наприклад, коли на початку 1950-х
років було звільнено з роботи ряд університетських лекторів: син одного, онук іншого, на основі ідеологічної нісенітниці. Стоїлову вдалося
прийняти їх на роботу, наприклад, в Математичному інституті Румунскої Академії. Сіміон Стоїлов
помер в 1961 році на сходинках ЦК Комуністичної партії, де він ходив завжди, аби виступати проти різних
несправедливостей: звільнення з праці молодих асистентів факультету або інших
членів викладацького складу в 1950 рр., заборону відряджень за кордон людей,
яким забороняли здавати свої докторські дисертації.»
Історія, однак, часто розглядає глобальне минуле. І
найчастіше добрі індивідуальні справи стають у тіні великих катастроф,
представлених ідеологіями.
