Tag: рятуйте дітей

Більше чверті дітей в Румунії проводять більше шести годин в Інтернеті в шкільний день, але їхній відсоток стає вдвічі
більшим під час вихідних чи в канікулах, згідно з даними Дослідження про використання Інтернету дітьми, здійсненого Організацією «Рятуйте
дітей». Соціолог Чіпріан Гредінару має кілька висновків: У порівняні з
минулими дослідженнями, оскільки це дослідження є продовженням досліджень
зроблених організацією «Рятуйте дітей» у 2013 та 2015 роках, ми бачимо, що час,
витрачений на використання інтернету, збільшується, і більше того, вік, коли діти
починають використовувати інтернет, як правило, знижується. Іншим висновком є
те, що діти все частіше використовують соціальні мережі, викриваючи особисту
інформацію, і, більше того, збільшується кількість використовуваних соціальних
мереж. Якщо кілька років тому, вони використовували одну або дві
соціальні мережі, то зараз більшість дітей мають профілі на 4-5 мережах.

Дослідження також показує, що 73%
учнів користуються Інтернетом у школі, а 32% використовують
його потай під час занять. Також зростає кількість випадків домагань
в Інтернеті, відсоток вищий серед учнів ліцеїв. 40% дітей кажуть, що
дуже часто користуються Інтернетом без особливої
мети, 13% не їдять і не сплять, щоб бути в мережі, а 24% кажуть, що не
відчувають себе спокійно, якщо не можуть ввійти в
Інтернет. Згідно з дослідженням організації «Рятуйте дітей», підлітки, які
багато часу витрачають в Інтернеті, значно більше незадоволені
відносинами із батьками, друзями та викладачами, а
також їхнім життям. Щоденні зайняття не мають сенсу і
вони проявляють меншого оптимізму щодо
майбутнього. Біофізик Вірджіліу Георге, викладач
біоетики, звертає увагу щодо
негативного впливу на
емоційне здоров’я дітей: Перш за все, інтернет
створює залежність. Це магічне вікно, яке дивує, провокує почуття цікавості.
Діти мають відкритий розум до нового, і в дитинстві вони шукають найскладніший
досвід, щоб розвивати свій розум, а екран імітує це, тобто він є сурогатом реальності
набагато інтенсивнішим як досвід ніж сама
реальність. Це їх приваблює, вони
проводять все більше і більше часу в інтернеті, і за короткий
час, з’являється залежність. Залежність припускає,
спочатку, зниження мотивації щодо проведення часу
в реальному світі, потім виникає свого роду депресія що стосується реального досвіду по відношенню до віртуального, оскільки
віртуальний надзвичайно захоплювальний. Ставши залежною, дитина
більше не відчуває себе добре в реальному світі, це сумно, у неї
значно знижується увага, тому що для цього її потрібні
сильні стимули. По-друге, екран користується
низкою переваг, в тому сенсі, що він може вносити зміни щодо швидкості світла,
зображення змінюються дуже швидко, а це породжує увагу, в
тому сенсі, що залучає ще більше й більше і тим
самим генерує свого роду напівпсихоз, який був
задокументований ще в 1970-х роках.
Будь-який тривалий контакт дитини з інтернетом призведе до залежності,
так як роблять це наркотики.

Дослідження останніх
десятиліть показують, що екран, в дитинстві, завдає шкоди
розвитку та функціонуванню людського мозку. Увага, мотивація, чутливість,
творча фантазія і більшість виконавчих функцій мозку сильно страждають. Для
здорового виховання, біофізик Вірджіліу Георге
рекомендує виключення будь-якого роду екранів з життя дітей та їх
заміна емоційністю, спілкуванням, спортом, музикою, читанням та
математикою: Батьки обманюють себе, думаючи, що комп’ютер підвищує
рівень навичок дитини, однак, це навпаки, він зменшує рівень цих навичок.
Найкращими знавцями комп’ютерів,
програмування є математики, а не діти, що сидять за комп’ютером змалку. Бо,
крім залежності, екран припускає певний тип кортикальної активності, що не властива
людському розуму. І це проводить зміни в мозку. Мозок дитини, яка провела
багато часу перед комп’ютером, вже не такий, як у дитини колишніх часів.
Виникає кортикальна атрофія, знижується щільність сірої і білої речовин в лівій
передлобній частці. Ці діти є в’язнями віртуальних середовищ. Більше немає
готовності до читання, яке пов’язане з іншим типом досвіду, ніж спостереження.
Існують два різних типи людей, різні мозки, різні очікування, різні поведінки.
Ми не розуміємо, але освіта і еліти не мають ніякого відношення до цих речей. Дочки
колишнього президента США Барака Обами отримали мобільні телефони на 16-му році
життя, а у нас діти отримують мобільні телефони у дуже ранньому віці, кілька років. Чим
бідніша країна й переживає певну кризу, вона є тим більш інтенсивним медіа-споживачем.
Так що ті, хто отримують хороші результати в світі, ті, хто керують світом,
еліти не виростають з такими засобами… Ці засоби є для промивання мізків,
вони є засобом психічного контролю.

Організація
Рятуйте дітей розгортає з 2008 року
унікальну європейську програму в
Румунії – Година користування інтернету, яка сприяє
творчому, корисному та безпечному використанню Інтернету дітьми та підлітками,
каже Теодора Стойка, психолог Рятуйте дітей: Програма
має три важливі складові. Практично, ми
організовуємо інформаційну діяльність для декількох цільових груп, для дітей,
підлітків, а також для батьків, вчителів, фахівців, які працюють з дітьми. Також
маємо лінію консультування, де діти та підлітки можуть
зателефонувати, якщо у них є проблеми або запитання,
і маємо, так само, лінію звітування незаконного контенту. Коли
хтось стикається з шкідливим вмістом в Інтернеті або вважає його неприйнятним, повідомляє
про це нам, і ми знайдемо спосіб видалити його з Інтернету.

Минулого року, в
рамках проекту Година користування інтернету,
понад 47.000 дітей та 12.000
батьків і викладачів були безпосередньо залучені до освітньої
діяльності, 718 дітей отримали інформацію та консультації, і понад 1.100
скарг було подано через лінію спеціалізованого звітування.

Явище, все більш усвідомлене румунським суспільством, агресія або буллінг (цькування) серед дітей – з усіма його гранями – було досліджене в першому дослідженні, проведеному неурядовою асоціацією «Рятуйте дітей», початому минулого року. Між часом, батьки, викладачі і влада намагаються, за допомогою різних дискусій, знайти відповідні методи, щоб впоратися з явищем насильства серед дітей, явище, чий розмір відлякує як з точки зору його психологічних наслідків, а й чисто статистичної.

Багаторазово, у школі, 3 з 10 дітей виключають з групи однолітків, 3 з 10 дітей перебувають під загрозою побиття з боку колег і 1 з 4 дітей була принижена перед колегами. Про це дізнаємося з дослідження, проведеного асоціацією «Рятуйте дітей», про яку розповість лікарка Оана Нікулає, фахівець педіатр: Мене турбує найбільше той факт, що понад 70% дітей зізнаються про те, що вони є свідками буллінг-у. (…) На мій погляд, кожна дитина, яка бере участь або є свідком такої агресії, є жертвою. Наші діти завжди опиняються в ситуаціях буллінгу. Можливо навіть щотижня.Але якою була реакція батьків, чиї діти піддані агресії? Ана Марія Мітруш, автор блогу meseriadeparinte.ro зізнається, що найстарша з її дочок, учениця V класу, була мішенню дій типу буллінгу. Послухаємо її: Моя дочка була мішенню нападів з боку деяких її старших колег. На мій погляд, це були якимись злими намірами з метою створення ієрархії серед дітей. Тобто старші віком учні не дозволяють меншим учням підніматися на поверх, де навчаються діти сьомого і восьмого класів. Ані до роздягальної кімнати їм не дозволяли ступати. Моя старша дочка, від коли учиться в V класі ніколи не мала доступу до роздягальної кімнати. Вона завжди приходила одягненою для фізкультури. Їх урок фізкультури проходить одночасно із уроком фізкультури старших дівчат, які не дозволяють меншим дівчатам використовувати роздягальну кімнату.

Реакція матері було повідомити про це керівництву школи, а й решти батькам вирішити цю проблему, але без особливого успіху. Проте, Ана Марія Мітруш навчила своїх дочок звернутися по допомогу до дорослих, і не вдаватися до насильницької відповіді. До речі, це сталося знову: дочка Ани Марії Мітруш, будучи агресована, відповіла так само агресивно. Але відразу ж після цього, вона розповіла матері про це. Ана Марія Мітруш продовжує: На щастя, це була всього лише невелика проблема. Я не боюся, що й вона може стати агресором. Я навчила своїх дівчат не відповідати подібним чином на агресію. Я навчила їх звернутися за допомогою до дорослих. Але хоча я довіряю моїм дівчаткам, підтримую дуже тісний зв’язок з викладачами. Зрештою, наші діти є результатом нашого виховання. Відповідальність за їх погані чи добрі діла несемо ми – батьки. У сім’ї, насправді, слід шукати джерело зла, а школа повинна боротися з його поширенням. Оана Нікулає: Жодна щаслива дитина не поводиться агресивно. Ми, як фахівці, завжди шукатимемо в сім’ї причини агресивних проявів. На жаль, більшість агресивних поведінок мають в основі страх, а не гнів. Негативні емоції завжди так виходять на поверхню. Радість поранити когось бере свої початки від безпосереднього досвіду, особистого, бути пораненим або відчути зловживання з боку інших.

На жаль, щодо участі дорослих, сприйняття дітей є цілком зрозумілим, за даними дослідження, проведеного організацією «Рятуйте дітей»: вони помічають певну толерантність дорослих щодо цього явища в поєднанні зі зменшеною ініціативою втрутитися. Проте, спроби бути обізнаними і тримати під контролем розмір явища агресії серед дітей почалися ще в 2004 році. Тоді, Інститут педагогічних наук, спільно з ЮНІСЕФ, почав перше дослідження про насильство в школах. Чіпріян Фартушник, директор Інституту педагогічних наук, згадує: У першому дослідженні, однією з проблем було те, що ареал визначення насильства був дуже широким. Якщо інцидент не закінчувався викликом до поліції і кровотечею, то не називалося насильством, але тільки непорозумінням між дітьми. Перша стратегія з цього питання була розроблена в основному на основі результатів цього дослідження, але це була тільки рамковою-стратегією. Після цього, кожна школа повинна була розробити свою власну стратегію по боротьбі з насильством, адаптовану до місцевих проблем. Цього не відбулося, а потім, в 2006 році, ми розробили теж при підтримці ЮНІСЕФ, путівник для директорів шкіл, щоб показати їм як можуть розвинути стратегію по боротьбі з насильством в школах. І це мало слабких результатів. У 2010 році, разом з «Рятуйте дітей» та Міністерством освіти, ми розробили національну програму підготовки для шкільних директорів і викладачів, з якої би вони навчилися впоратися з цим явищем. (…) Проект завершився 2011 року. А зараз до нас надходять сигнали, що у деяких повітах були розроблені конкретні заходи в школах. Однак ми повинні ще вияснити чи, на додаток до підвищення обізнаності, ці заходи мали прямий результат у боротьбі з цим явищем.

Але більш ефективним ніж боротьба або втручання постфактум є профілактика. У цьому смислі, вважають експерти в галузі освіти, слід спрямувати зусилля школи: придушення і контроль ще від перших проявів тенденції глузування, переслідування або залякування учнів з боку інших.