Tag: Рідна мова

У 1999-му році на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, було прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови. Його мета – захист мовної та культурної багатоманітності. Датою щорічного свята вибрано 21-е лютого- день трагічної загибелі студентів-мітингувальників у місті Бангладеш (тоді Пакистан) за право використання рідної бенгальської мови. В Україні це свято відзначають з 2002 року «для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України». В цей день шанують рідну мову в кожному освітньому закладі, у бібліотеках, культурних центрах, просвітницьких організаціях України та в українських осередках за кордоном.

У Клуж-Напоці святкування присвячені цьому дневі серед українців проходять вже в 5-те. ЇЇ постійними організаторами виступають викладачі відділу україністики на кафедрі слов’янських мов при Клузькому Університеті імені Бабеша-Бойоя – подружжя Гербіль. Фінансову підтримку надає місцева повітова організація СУР. Вже традиційно молодіжний хор цієї організації урочисто розпочинає захід, виконуючи державні гімни Румунії та України. Та ж молодь цитує найвідоміші українські і румунські вірші, присвячені рідній мові, співає українських народних пісень. На відкритті слово було надане голові Союзу Українців Румунії та керівництву кафедри і деканату. «У Клужі це свято вже традиція і ми хочемо зберегти її. В останній час СУР акцентує свою увагу на проведенні заходів, спрямованих на збереження святих цінностей, які нам передали наші прадіди. Дивлячись на вас я переконуюсь, що ми успішно передамо їх і нашим нащадкам» – зазначив пан депутат і голова СУР М.М.Петрецький. Замісник декана, пан професор Д.І.Кіра нагадав, що «мова є суттєвою складовою у визначенні національної ідентичності». А директор кафедри слов’янських мов, пані доктор-лектор К.Балош (Katalin Balazs) звернула увагу на особливість цього свята для тих, у кого рідна мова відрізняється від державної. «Не забувайте свою мову, відкривайте для себе цю мову, цікавтися на цій мові, вивчайте і багато читайте на цій мові – для того, щоб володіти нею на високому рівні» – закликала вона.

Родзинкою цьогорічної зустрічі став виступ представника білоруської національності, аспіранта Білоруського державного університету пана Андрія Калавура. Свою роботу на тему: «Мова, література, влада: нариси з історії білоруської культури з часів повстання 1863-1864 рр. до «кривавої ночі» 1937 року» він зпрезентував на своїй рідній білоруській мові, яка за лексичним запасом є найбільш близькою до української – 84% спільної лексики. Автор розпочав з історичних та соціальних передумов виникнення повстання Калиновського, розказав про зародження ідеї здобуття незалежності для Білорусії, про походження і долю її найвідоміших учасників. Особливу увагу було приділено героїчності і відданості жінок під час повстання та після нього. Російська імперія жорстоко притиснула повстання – біля тисячі учасників було розстріляно, а ватажків (в тому числі і К.Калиновського – публіциста і поета) повішано у Вільнюсі. Небагатьом вдалося заховатися або виїхали за межі країни. В цей час така культова для білорусів особа, як Ф.Богушевич, написав: Можа, хто спытае: гдзе ж цяпер Беларусь? Там, братцы, яна, гдзе наша мова жывець… («Може хто спитає: -Де ж тепер наша Білорусь? Там вона, браття, де наша мова живе…»)

Нова творча еліта білоруського народу у 20-30-і роки минулого століття обговорювала національні особливості, реалістично відображала білоруську громадськість і її життя під час тоталітарного сталінського режиму. Їх доля була тяжкою і трагічною, як і представників інших національностей на території Радянського Союзу. В цей період у Білорусі було знищено до 200 тисяч людей. Тільки в ніч «з 29 на 30 жовтня 1937 року у підвалі мінського НКВД було розстріляно більше 130 представників білоруської інтелектуальної еліти – літератори, державні діячі і науковці» – наголосив промовець. Розповідаючи про особливості цих часів, він зосередив свою увагу в основному на творчості і долі таких видатних представників білоруської культури як Янка Купала, Андрій Мрій та Францішек Аляхнович. Вони працювали в різних жанрах і по-різному оцінювали дійсність, по-різному пройшли земний шлях. Та їх не оминули типові для того часу репресивні урядові методи: заборони, цькування, переслідування, заслання, розстріл або смерть за підозрілих обставин. Їхні імена не забуто, їхня діяльність набула міжнародного розголосу і значення, їхня творчість стала основою для появи і розвитку чергових поколінь національних митців в найрізноманітніших галузях культури. Це завдяки їхній діяльністі білоруська громада сьогодні гордо повторює ім’я талановитої Світлани Алексієвич – лауреата Нобелівської премії з літератури у 2015 році. Пан А.Калавур на прикладі розгляду цих двох жахливих історичних подій дійшов до висновку: «Влада, як політична структура, не змогла перемогти ні мову, ні літературу. Бо мова та література – це щось вічне, на відміну від влади».

Скорочена презентація з курсу про історію української мови пана доктора лектора І.Гербіля мала назву: «Українська мова в період Київської Русі» і повернула нас до українського простору. Тут йшлося про походження та розселення слов’ян на території України, про перші фрагментарні свідчення про пращурів слов’ян (антів) у античних авторів. Далі так зване «Велике розселення слов’ян» привело до формування праукраїнських слов’янських племен, які переростають в 12-14 феодальних князівств. В результаті їх об’єднання на рубежі VIII – IX ст. виникла могутня держава Русь. Вона дістала назву Київська Русь в історіографії аж у XIX ст. Відомий князь Ігор син Олега «підкорив племена уличів і тиверців від яких тягнуться гуцули, закарпатці, буковинці та покутяни» – зазначив автор. Племена того часу швидше за все користувалися «близькоспорідненими діалектами, які дали підставу вченим ввести в науковий обіг поняття праслов`янська мова». Але «повного й остаточного злиття колишніх союзів у так звану давньоруську народність не сталося, спільної давньоруської народнорозмовної мови ніколи не було.» – виділив пан І.Гербіль. Він згоден з думкою видатного українського мовознавця, професора і академіка Г.П.Півторака про те, що термін давньоруська мова можна вживати лише щодо «писемно-літературної мови, яка, поряд із церковнослов’янською, обслуговувала всі сфери державного життя і була справді спільною (хоч і з певними регіональними мовними особливостями) для всієї території Київської Русі.» На думку промовця є достатньо доказів для того, щоб рубіж XI-XII ст. можна «умовно визнати часом завершення формування української мови і початком нового етапу її історії, коли вона в народнорозмовному варіанті вже набула в основному всіх притаманних їй мовних рис. Це початок самостійної історії української мови як мови українського народу.»

У доповіді «Важливість рідної мови» пані доктор лектор К. Балош виділила: «Ми можемо знати і розмовляти декількома іноземними мовами, але на рідній мові формуються наші думки… найлегше сприймаються або висловлюються погляди.» Крім того рідна мова відображає наші концепції про світ, являється емоційним зв’язком з тим чи іншим лінгвістичним суспільством, а також є мовою більшості винаходів та досягнень. Автор підкреслила сучасну зростаючу потребу у вивченні і використанні на високому рівні все більшої кількості іноземних мов. Та все таки у більшості випадків «рідною мовою ми завершуємо осмислення реальності, відточуємо розуміння значень – тобто переводимо світ у слова і ідеї».» Вона наголосила, що її присутність на заходах, присвячених рідній мові, протягом останніх вже 4 років є «проханням і наказом в першу чергу до студентів українського відділення: …Якщо не іншою, то хоч рідною писати і говорити у відповідності з її вимогами». На завершення промовиця розкрила деякі граматичні особливості рідної для неї угорської мови.

Цікавий аспект заторкнув виступ пана професора Д.-І.Кіра у роботі «Рідна мова – природній інструмент у спілкуванні і освіті». Тут йшлося про лінгвістичне планування на рівні країни або правильний вибір мови для освіти і спілкування в освітніх закладах. Не секрет, що питання мови освітнього процесу є болючим і актуальним для багатьох багатонаціональних країн у всьому світі. Не так давно і український закон про освіту образив декілька країн-сусідів. Було розглянуто три аспекти, які треба мати на уваз під час прийняття таких важливих і непростих рішень. Цікавими були наведені приклади успішних та не зовсім успішних країн з точки зору вибору освітньої мови – Танзанія, голландська провінція Фрисландія, Філіпіни. Безумовним є те, що «освітні переваги не мають бути єдиним і навіть не самим важливим фактором, який береться до уваги при визначені мови у освітньому процесі.» Не менш важливими є, наприклад, соціальні і політичні рухи та ідеї. Виявляється, ще у 1951 році ЮНЕСКО створив спеціальний комітет фахівців, які зосередилися на вивчені проблеми вибору мову для навчальних закладів. Їхні висновки: «Мова, якою розмовляють діти, має стати першою в процесі відбору для освіти». Нічого дивного чи нового – найкращим середовищем для навчання дитини є її рідна мова. Але уже через 20-ть років та ж організація зазначає, що «рідна мова не має бути обов’язково мовою батьків або першою мовою, на якій дитина навчилася говорити». Практично це означає, що і на даний момент питання чи є рідна мова завжди необхідною в освітньому процесі є відкритим. Це питання, на думку автора, потребує подальшого вивчення і обговорення.

Цього разу у Клужі було зачеплено всього декілька аспектів такої простої, але водночас багатогранної теми як рідна мова. На різних мовах представники різних культур висловили спільну турботу і закликали до одного і того ж: зберігати спадщину і цінності закладені у рідній мові кожного з нас, знати їх історію і особливості. А головне – вдосконалювати власні знання рідної мови, покращувати її рівень вживання. Це ті прості і доступні кожному кроки, що приводять людей до вершин особистого успіху , а народи – до підвищення національного процвітання і престижу. (Автор: Ольга Сенишин)

У Клужі урочистості
присвячені Міжнародному дню рідної мови відбулися 25
лютого за підтримкою Союзу Українців Румунії, організовані відділом української
мови та літератури при Клузькому Університеті імені Бабеша – Бойоя. Як і в
попередні роки в першу чергу зазвучали гімни Румунії та України у виконанні
хору при місцевій повітовій організації СУР-у. Далі у вступному слові пан
доктор-лектор І.Гербіль розповів про започаткування цієї події ЮНЕСКО у 1999
році. Її головна мета -
сприяння мовній і культурній різноманітності світу; стимулювання вивчення
іноземних мов населенням різних країн; зближення культур і їх активну
взаємодію.

Тема рідної мови є
надзвичайно актуальною для нас, українців. Вона була, є і буде злободенною у
всі часи. А тому не дивно що це молоде свято швидко стали шанувати повсюдно.
Цього року його відзначили щонайменше у 15-ьох осередках українціву Румунії.

Перше слово на нашій
зустрічі було надане панові заміснику декана філологічного факультету,
професору Д.-І.Кіра, який зачитав цікаву роботу: «Статус «старих рідних мов» на
Британських островах». Йшлося про рідні мови у Шотландії та Уельсі -
походження, поширення та рівень їх сучасного вжитку місцевим населенням,
проблеми популяризації та фактори, які загострюють загрозу їх зникнення. Було
також зазначено існування спеціалістів, які вважають зменшення мов на планеті
шляхом до створення однорідного і процвітаючого суспільства. Та, на думку
автора, це шлях до більш убогого, духовно збіднілого майбутнього.

Про рідну мову як
фундаменту особистості, про потребу і обов’язок носіїв мови у її адекватному
вивченні, а також про вагомість досконалого володіння рідною, говорила пані
доктор-лектор К.Балош у своїй доповіді: «Що означає для нас рідна мова?». Пані
директор відділу слов’янських мов цього разу звернула особливу увагу на
актуальну проблему безграмотності в інтернет-просторі.Ми настільки переймаємось потребою передачі
інформації, що приділяємо занадто мало уваги текстові та його правильному
граматичному оформленню. Не треба забувати, що відчуття мови, використання її
певного лексичного запасу та граматики свідчить, в першу чергу, про загальну
культуру людини. Автор завершила надзвичайно поетичним і особистим зізнанням: «Рідна мова – це консервативна сила; зв’язок
між століттями, родинами і націями. Це – радість, воля і відповідальність
одночасно… Це – чудо, яке не можна пояснити…Це – батьки, сусіди; краєвиди
мого дитинства… Це – лекції під час навчання…, всі прочитані книжки..,
прослухані мелодії… Це – моя сім’я у широкому значення цього слова. Це -
друзі зі школи та з університету, колишнє і теперішнє. Це все – то рідна мова
для мене».

Більш сфокусованою на
саме українській мові як рідній, була остання доповідь на тему: «Рідна мова -
генетичний код нації», зачитана першокурсником Петром Панчиком. Тут було
згадано про коріння української мови, її класифікацію у родині слов’янських
мов; зародження і роль писемності та літератури для розвитку мови,освіти, культури і нації. Було
наголошено, що крім комунікативної функції мова виконує і інші, не менш
важливі: мислеоформлюючу, пізнавальну, емоційну, виражальну тощо. Вона до того
ж має не абияке значення у консолідації суспільства, формування нації і
зміцнення держави.

Для кожного народу, кожної особи найближчою і
найдорожчою є його рідна мова.Українська входить до 20-ти найпоширеніших мов світу.
I.I.Срезневський ще 1834 року писав, що ця мова є «однією з найбагатших мов
слов’янських», що вона «багатством слів не поступається чеській, мальовничістю
– польській, приємністю – сербській». Як відомо 1934
року в Парижі нашу мову визнали однією з наймелодійніших у світі. Сучасна
українська мова є однією з найбагатших мов світу.Іншомовні дослідники постійно підкреслюють
милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її
із італійською. Все це – заслуга видатних українських
творців, перекладачів, видавців. Ми б ще згадали і тих в більшості безіменних,
які не дивлячись на заборони, переслідування, поневолення і жорстокі репресії
протягом століть продовжували жити, розмовляти, думати українською. А головне -
зуміли передати зерно любові і шани до неї наступним поколінням.

У рамках свята студенти
декламували найкращі зразки поезій про рідну мову, заспівали українських пісень
та виконали традиційний для Мараморщини танець під акомпанімент
студентів-першокурсників. Правдивою перлиною став гумористичний уривок у
виконанні Серьожи-Іоанна Гріня, Григорія Лівіу Романюка та Сари-Марти Деак.
Саме через цей виступ захід став одним з найяскравіших, найбільш веселих і пам’ятних. Тема
використання державної мови серед сучасних політичних вершків України дала
можливість учасникам вистави розкрити на максимум свою акторську майстерність.
В той же час організаторам вдалося звернути увагу на ряд найболючіших проблем
саме українського мовного простору – русифікація, суржик, забруднення
нелецензійною лексикою мови носіїв практично всіх соціальних прошарків.

Ні для кого не секрет,
що українська мова перебуває в досить складному становищі, зовсім відмінному
від становища інших європейських мов. Ніде ж в центрі Європи не ставилося
питання чи треба вивчати і
користуватися мовою титульної нації.Та будь-яка мова розвивається разом з народом, зберігає
сліди його діяльності, соціальних чи політичних процесів; бідніє або квітне в
залежності від змін умов, ментальності. Часто говориться в останній час про
збереження і розповсюдження рідної мови, яке «активно служить зміцненню
солідарності і терпимості, розширенню взаєморозуміння і діалогу».

Багато хто впевнений, що вивчаючи свою рідну
мову нація знайде ту самоповагу, яка заставить і інших її поважати. Не тільки
нам помітно, що останнім часом стало престижно розмовляти гарною українською мовою
– тією легкою, співучою,чарівною, ніжною і граціозною.Тією, на якій народ наш сміявся і плакав, на якій
творив і за яку вмирав. (Автор: Ольга Сенишин)

З нагоди Міжнародного дня рідної мови, який відзначається з ініціативи ЮНЕСКО з 2000 року, в місті Сігету-Мармацієй, учні та вчителі
української мови, а
також представники інших нацменшин та румуни віддали пошану рідній мові. Мали місце аж два свята: 21 лютого був втілений в життя освітній проект розроблений Департаментом нацменшин при Марамуреському повітовому шкільному інспектораті під назвою Пошана рідній мові, а 25 лютого була організована подія присвячена рідній мові Союзом Українців Румунії.

Шкільний інспектор української мови Марамуреського повітового шкільного інспекторату Сімона Малярчук розповідає про захід проведений 21 лютого, саме на Міжнародний день рідної мови, ціллю якого є утвердження та захист мовної й культурної багатоманітності: Департамент з питань нацменшин при Повітому шкільному інспектораті, який був заснований нещодавно розробив цікавий проект під назвою Пошана рідній мові, який адресується всім нацменшинам Мараморощини. Таким чином разом із заступником генерального інспектора Юрієм Андращуком ми склали проект, який адресується нацменшинам з Марамуреського повіту. У проекті взяли участь понад 400 учнів, хоча ми розраховували на 200. Наш проект пройшов у трьох розділах. По-перше, в ліцеї імені Тараса Шевченка відбулося офіційне відкриття з промовами про значення вивчення та збереження рідної мови, рідних традицій та звичаїв. Потім була організована виставка народних костюмів і традиційних страв нацменшин. Учні українського ліцею імені Тараса Шевченка одягнули народні костюми, специфічні 18 нацменшинам, які проживають в Румунії. Також, за допомогою батьків учнів етнічних українців. угорців та німців була влаштована виставка традиційних страв, народних костюмів та інших предметів, специфічних нацменшинам. Третя подія відбулася того ж дня у концертному залі Сігетської мистецько-музичної школи імені Дж. Енеску, де на сцені виступили майже 400 учнів із 20 шкіл. Зал був переповнений, а всі були дуже задоволені. Наприкінці, українці, німці, угорці, цигани та румуни, бо і румунська мова є рідною мовою для румунів, всі разом танцювали. Враховуючи той факт, що у світі існує близько шести тисяч мов, але, на жаль, майже половина з них знаходяться під загрозою зникнення та враховуючи рекомендацію ЮНЕСКО зберігати мови, ми подумали, що за допомогою цього проекту зможемо відновити такий патріотичний дух щодо рідної мови у наших дітей. І я думаю, що нам це вдалося. Щорічно у всіх школах нашого повіту організуються різні заходи з нагоди Дня рідної мови, але на цей раз Шкільний інспекторат вперше організував таке велике колективне свято. Діти були дуже відкритими до цього заходу. На їхніх обличчях, у їхніх очах була помітна велика любов до рідної мови. Присутня публіка з повагою ставилася до нас, її дуже сподобався цей захід. У моїй промові я розповіла учням про роль рідної мови у нашому житті, про те, що ми думаємо, працюємо і кохаємо рідною мовою.

25 лютого поточного року Марамуреська повітова філія СУР організувала цікавий захід з нагоди Міжнародного дня рідної мови. Голова цієї організації Мирослав Петрецький розповів як пройшло це свято: У заході взяли участь учні з шкіл де вони вивчають українську рідну мову та де компактно проживають українці, а саме з Русь-Поляни, Рускови, Красного, Бистрого, Вишавської Долини, Луга, Реміт, Вишньої Рівни, Бичкова, Кричунова, Сігету-Мапмацієй т.д. У нас було гостей з Івано-Франківська, йде мова про гурт Сонячна струна. Концерт відбувся у концертному залі Сігетської мистецько-музичної школи імені Джорджа Енеску. Це прекрасний зал з доброю акустикою. Виступали на сцені понад 240 учнів, а після концерту відбувся круглий стіл, на якому було обговорене питання рідної мови, де ми мали нагоду краще поспілкуватися між собою. Слід уточнити, що в Марамуреші проживають понад 60% етнічних українців Румунії. Вивчають рідну українську мову понад 4510 учнів, починаючи від дитячого садочка та до українського ліцею імені Тараса Шевченка. Роль СУР-у полягає у підтримані наших звичаїв, традицій та рідної мови, у навчанні молодого покоління зберігати свою рідну мову. У цьому сенсі, СУР організує чимало заходів, надає премії учням переможцям різних шкільних конкурсів, купує народний одяг та необхідні музичні інструменти, такі як: скрипки, мандоліни, гітари, акордеон для творчих колективів. СУР також організує різні спортивні змагання, в тому числі футбольні матчі. До речі, наші футболісти взяли участь у міжнародних конкурсах, організованих в Україні, де зайняли кращі місця.

Вчителька Славка Бойчук, яка викладає українську мову у селах Вишавська Долина та Бистрий, взяла участь разом зі своїми учнями у заходах присвячених рідній мові. Вона також поділилася своїми враженнями: Ми відтворили виставку нашого традиційного одягу та кулінарії. Були присутні й учні інших меншин і ми показали всім присутнім наш одяг, наші традиційні українські страви. Ми представили різні страви: калачики з горіхами, пироги та інші солодощі. Наші учениці представили українські вечорниці, дівчата вишивали рушники та водночас співали наші українські коломийки, а наші першокласники виконували чудовий танець з рушниками, який дуже сподобався всім, а наприкінці наші діти розділили присутнім калачики. Для збереження рідної мови треба весь час підтримувати зв’язок з батьками та з дітьми. Ведеться така щоденна праця, кожного дня ми заохочуємо дітей шанувати рідну мову, не цуратися неї, розмовляти нею якомога більше між собою, у колі друзів та не лише в школі на уроках української мови. Діти були дуже задоволені, вони навіть запитували нас коли будуть організовані інші такого роду події, бо вони хочуть ще себе показати. Вони представили свій одяг і розказувати, які прекрасні костюми у них: суконьки, сорочки, вишиті шовкові кожухи. Хоча вони маленькі, вони дуже щирі. У їх поглядах можна побачити щирість і любов. Діти розказують своїм батькам як було, обміняються між собою фотографіями та враженнями. Стараємося, щоб по-черзі, всі діти брали участь у таких заходах, таким чином вони заохочені вивчати краще рідну мову, щоб гарно представитися і вони гордяться цим і так само їхні батьки.

З нагоди Міжнародного дня рідної мови, який відзначається з ініціативи ЮНЕСКО з 2000 року, в місті Сігету-Мармацієй, учні та вчителі
української мови, а
також представники інших нацменшин та румуни віддали пошану рідній мові. Мали місце аж два свята: 21 лютого був втілений в життя освітній проект розроблений Департаментом нацменшин при Марамуреському повітовому шкільному інспектораті під назвою Пошана рідній мові, а 25 лютого була організована подія присвячена рідній мові Союзом Українців Румунії.

Шкільний інспектор української мови Марамуреського повітового шкільного інспекторату Сімона Малярчук розповідає про захід проведений 21 лютого, саме на Міжнародний день рідної мови, ціллю якого є утвердження та захист мовної й культурної багатоманітності: Департамент з питань нацменшин при Повітому шкільному інспектораті, який був заснований нещодавно розробив цікавий проект під назвою Пошана рідній мові, який адресується всім нацменшинам Мараморощини. Таким чином разом із заступником генерального інспектора Юрієм Андращуком ми склали проект, який адресується нацменшинам з Марамуреського повіту. У проекті взяли участь понад 400 учнів, хоча ми розраховували на 200. Наш проект пройшов у трьох розділах. По-перше, в ліцеї імені Тараса Шевченка відбулося офіційне відкриття з промовами про значення вивчення та збереження рідної мови, рідних традицій та звичаїв. Потім була організована виставка народних костюмів і традиційних страв нацменшин. Учні українського ліцею імені Тараса Шевченка одягнули народні костюми, специфічні 18 нацменшинам, які проживають в Румунії. Також, за допомогою батьків учнів етнічних українців. угорців та німців була влаштована виставка традиційних страв, народних костюмів та інших предметів, специфічних нацменшинам. Третя подія відбулася того ж дня у концертному залі Сігетської мистецько-музичної школи імені Дж. Енеску, де на сцені виступили майже 400 учнів із 20 шкіл. Зал був переповнений, а всі були дуже задоволені. Наприкінці, українці, німці, угорці, цигани та румуни, бо і румунська мова є рідною мовою для румунів, всі разом танцювали. Враховуючи той факт, що у світі існує близько шести тисяч мов, але, на жаль, майже половина з них знаходяться під загрозою зникнення та враховуючи рекомендацію ЮНЕСКО зберігати мови, ми подумали, що за допомогою цього проекту зможемо відновити такий патріотичний дух щодо рідної мови у наших дітей. І я думаю, що нам це вдалося. Щорічно у всіх школах нашого повіту організуються різні заходи з нагоди Дня рідної мови, але на цей раз Шкільний інспекторат вперше організував таке велике колективне свято. Діти були дуже відкритими до цього заходу. На їхніх обличчях, у їхніх очах була помітна велика любов до рідної мови. Присутня публіка з повагою ставилася до нас, її дуже сподобався цей захід. У моїй промові я розповіла учням про роль рідної мови у нашому житті, про те, що ми думаємо, працюємо і кохаємо рідною мовою.

25 лютого поточного року Марамуреська повітова філія СУР організувала цікавий захід з нагоди Міжнародного дня рідної мови. Голова цієї організації Мирослав Петрецький розповів як пройшло це свято: У заході взяли участь учні з шкіл де вони вивчають українську рідну мову та де компактно проживають українці, а саме з Русь-Поляни, Рускови, Красного, Бистрого, Вишавської Долини, Луга, Реміт, Вишньої Рівни, Бичкова, Кричунова, Сігету-Мапмацієй т.д. У нас було гостей з Івано-Франківська, йде мова про гурт Сонячна струна. Концерт відбувся у концертному залі Сігетської мистецько-музичної школи імені Джорджа Енеску. Це прекрасний зал з доброю акустикою. Виступали на сцені понад 240 учнів, а після концерту відбувся круглий стіл, на якому було обговорене питання рідної мови, де ми мали нагоду краще поспілкуватися між собою. Слід уточнити, що в Марамуреші проживають понад 60% етнічних українців Румунії. Вивчають рідну українську мову понад 4510 учнів, починаючи від дитячого садочка та до українського ліцею імені Тараса Шевченка. Роль СУР-у полягає у підтримані наших звичаїв, традицій та рідної мови, у навчанні молодого покоління зберігати свою рідну мову. У цьому сенсі, СУР організує чимало заходів, надає премії учням переможцям різних шкільних конкурсів, купує народний одяг та необхідні музичні інструменти, такі як: скрипки, мандоліни, гітари, акордеон для творчих колективів. СУР також організує різні спортивні змагання, в тому числі футбольні матчі. До речі, наші футболісти взяли участь у міжнародних конкурсах, організованих в Україні, де зайняли кращі місця.

Вчителька Славка Бойчук, яка викладає українську мову у селах Вишавська Долина та Бистрий, взяла участь разом зі своїми учнями у заходах присвячених рідній мові. Вона також поділилася своїми враженнями: Ми відтворили виставку нашого традиційного одягу та кулінарії. Були присутні й учні інших меншин і ми показали всім присутнім наш одяг, наші традиційні українські страви. Ми представили різні страви: калачики з горіхами, пироги та інші солодощі. Наші учениці представили українські вечорниці, дівчата вишивали рушники та водночас співали наші українські коломийки, а наші першокласники виконували чудовий танець з рушниками, який дуже сподобався всім, а наприкінці наші діти розділили присутнім калачики. Для збереження рідної мови треба весь час підтримувати зв’язок з батьками та з дітьми. Ведеться така щоденна праця, кожного дня ми заохочуємо дітей шанувати рідну мову, не цуратися неї, розмовляти нею якомога більше між собою, у колі друзів та не лише в школі на уроках української мови. Діти були дуже задоволені, вони навіть запитували нас коли будуть організовані інші такого роду події, бо вони хочуть ще себе показати. Вони представили свій одяг і розказувати, які прекрасні костюми у них: суконьки, сорочки, вишиті шовкові кожухи. Хоча вони маленькі, вони дуже щирі. У їх поглядах можна побачити щирість і любов. Діти розказують своїм батькам як було, обміняються між собою фотографіями та враженнями. Стараємося, щоб по-черзі, всі діти брали участь у таких заходах, таким чином вони заохочені вивчати краще рідну мову, щоб гарно представитися і вони гордяться цим і так само їхні батьки.

Вже другий рік як
українська громада святкує Міжнародний день рідної мови при кафедрі слов’янських мов Клузького
Університету імені Бабеша-Бойоя, відділ української мови та літератури та за
фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії. «Мови – це важливо! – цей
вислів обрано ЮНЕСКО гаслом Міжнародного дня рідної мови, який відзначають 21
лютого. Ця всесвітньо відома організація вважає,
що поняття «мова» – це не лише засіб для спілкування, але також культурна
спадщина й вираз культурної ідентичності. Не важко побачити, що саме у мові
закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури,
духовну самобутність. Томузбереження мови є нашим обов’язком і своєрідним внеском у
збереження світової культурної спадщини.

Відкриваючи захід у вступному слові голова обласної Клузької
організації СУРу пан Іван Гербіль нагадав про походження та мету цього свята. А
далі хором цієї організації було виконано державні гімни Румунії та України. Першу доповідь на тему:
«Рідна мова як чинник збереження національної ідентичності» зачитала
Світлана-Юліана Лавіца. Було нагадано: «найголовніше, що відрізняє
кожен народ від інших, – це мова.»
Давно вже доведено, що національна свідомість великою мірою формується через
рідну мову й завдяки мові, бо вона (або
мова наших предків) є найсуттєвішою і невід’ємною частиною етнічного,
національного походження та самоідентифікації людини.

Широковідома думка, що
наша українська мова – це криниця духовності і моралі, дзеркало української
душевності, доброти, щирості і менталітету. Автор
наголосила, що українська мова належить до найбагатших мов світу. Багато
зробили для її вдосконалення визнані представники народу, освічені люди різних
часів – письменники, вчені, видавці.
Майже кожен з них висловив свою точку зору щодо ролі і значення рідної мови.
Деякі з цих висловів було зачитано. Цікавими мені видалися слова Ліни Костенко:
«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.» Автор доповіді згадала також, що згідно з
класифікацією ЮНЕСКО, українська мова за влучністю передачі образу, дії, за
милозвучністю посідає третє місце у світі після французької та іранської.

Продовженням
минулорічного виступу приуроченого тій
же тематиці стала робота пані Каталін Балаш (Katalin
Balazs), директора відділу слов’янських мов на кафедрі іноземних мов, на тему: «Лінгвістичні контакти -
материнська мова, іноземна мова». Цього разу пані доктор лектор говорила про
визначення термінів, проблематику і
специфіку рідної мови та двомовності. Корисною і новою було спростування
поширених помилкових тверджень, які можна почути у випадках виховання дітей у
двомовних сім’ях. В підсумках автор наголосила на важливості людського розвитку
через пізнання мов: «Одномовна людина живе тільки в одній реальності … допоки
не вивчить іншу мову.»

Незапланованим був
виступ пана доктора лектора Івана Гербіля, де він зачитав розповідь, яка
фокусується на унікальній здатності нашої мови – можливість скласти невеличке
оповідання де усі слова зачинаються на одну і ту ж букву. Зачитане оповідання називається «Перший
поцілунок» і всі слова починаються на букву «П». Оповіданнячко є простим,
жартівливим, але, згодьтесь, унікальним. Раджу всім його знайти і прочитати. Протягом заходу було
зачитано молоддю вірші видатних українських класиків про рідну мову. Особливо
приємно було почути вірша, написаного паном професором І.Арделяном, почесного
члена клузької обласної організації, чудової людини і цікавого творця.

На завершення слово
взяв пан професор-доктор І.М. Орос. У звичному йому стилі він висловив і
аргументував власні погляди на деякі тези своїх молодших колег. Він також не
забув підкреслити співучість, мелодійність української мови. Цьому безсумнівним
підтвердженням став завершальний виступ молодіжного театру-аматора «Жар-птиця». Його члени не перестають нас дивувати своєю зростаючою майстерністю, репертуаром.
Ніхто так як вони не здатен відчути і передати український стиль, настрій.
Цього разу декілька веселих, грайливих українських народних пісень у їх
виконанні стали джерелом хорошого настрою на весь день.

Я помітила, що звичайні речі, як
наприклад прослуховування давно відомої пісні чи ось таке святкування,
по-іншому відчувається, сприймається коли перебуваєш на чужині. Саме про це
мені зізналася студентка-першокурсниця, виходець з України, Олександра
Монастирліу : « … як почула гімн України, то аж мурашки по шкірі побігли… А
пісні виконані молодіжною групою – це просто щось надзвичайне і несподівано
так.. Не розраховувала на таку віртуозність. Я приємно вражена. Взагалі тут так
приємно і легко…Ця зустріч ну просто як ковток чистого повітря для мене.
Особливо після здачі екзаменів!!!»

Міжнародний день рідної мови для більшості українців – це день повернення
до історичної пам’яті, до національного, повернення до свого коріння. Та для тих
українців, які живуть по тих чи інших причинах за межами України – це ще й один
з тих днів, коли кожен з нас має змогу трохи по особливому відчути себе частиною великого і прекрасного українського народу. (Автор: Ольга Сенишин)

Кожного року (починаючи з 2000-ого) 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. У суботу, 22 лютого 2015, це свято відсвяткували у Клузькому університеті імені Бабеша-Бойоя при кафедрі словянських мов, відділ української мови та літератури за фінансовою підтримкою Союзу українців Румунії. У вступному слові лектор Іоан Гербіль розповів, що цей день було засновано в 1999 році рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою сприяння розвитку мови і культури. Поштовхом до такого кроку стала сумна подія, що сталася у Бангладеш саме 21 лютого, де загинули студенти, які відстоювали рідну мову.

ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Це всесвітнє свято було засноване з метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю. Збереження багатомовності дає можливість зберегти унікальний погляд на тисячолітню історію і культуру людства. Також сприяючи багатомовності, пояснюючи і поширюючи її переваги можливе виховання і вкорінення взаєморозуміння, толерантності і людяності між членами громади. Урочистим виконанням національних гімнів Румунії та України групою молоді «Жар-птиця» було відкрито головну частину нашого заходу.

Перша доповідь пана професора-доктора Михайла Крамара була на тему: «Психологічні основи рідної мови». На думку автора рідна мова зафіксована у підсвідомій пам’яті. Вона нас ніколи «не покидає», навіть коли ми її зовсім не використовуємо по тих чи інших причинах. Рідна мова передає нам специфічні поняття і почуття. Вона являється ключем до розуміння національних особливостей. Тому потрібно її вивчати, боротися за її правильність і красу.

Наступну доповідь на тему: «Відношення рідна мова-мислення-культура-ідентичність» зачитала пані доктор лектор Каталін Балош (Katalin Balazs) – директор відділу словянських мов на кафедрі іноземних мов. Цікавою на мою думку була теза про те, що і мислимо і «мовчимо» ми на рідній мові. Автор також згадала наявність декількох видів діалектів, які збагачують мову, і наголосила на необхідності їх збереження. В кінці було згадано відомий вислів: «на рідній мові говорю, що хочу, на іноземній — що можу», який підкреслює безсумнівний пріоритет рідної мови в будь-якій сфері активності людини.

Останнім був виступ пана професора-доктора Маріуса Іліє Ороса, який в першу чергу похвалив організаторів цього заходу за ініціативу, яка означає розширення тематики наших зустрічей з чисто культурної сфери до ключових проблем нашої епохи. Бо до таких відноситься тема рідної мови на думку автора. І хоча доповідь пана Ороса мала назву: «Перша мова — друга мова» автор спочатку висловив свою незгоду з деякими тезами своїх попередників. Не завжди мова являється єдиним елементом збереження національної ідентичності. Він розглянув приклад столітнього співіснування слов’янської і румунської мови на території сучасної Румунії. Протягом століть словянська асимілювалася у румунській мові, збагативши її. І цей процес можна вважати природнім. Було заторкнуто такі сучасні процеси як міграція, глобалізація і їх вплив на вживання рідної мови.

На завершення приємної і обґрунтованої полеміки учасників зустрічі вже згадана раніше група «Жар-птиця» створила сценку з життя українців з Мараморського повіту, де вони органічно поєднали вірші та вислови про любов до рідної мови з народними танцями і піснями. Найкумеднішою була сцена, де всі її учасники говорили на властивому їхнім селам говорі. Використання румунських, угорських чи навіть єврейських слів в українській мові, чужих граматичних структур робить цей транскарпатський говір дуже оригінальним, своєрідним, веселим, а часом і зовсім незрозумілим.

Олесь Гончар сказав: «Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків. Мова — це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна художня, інтелектуальна діяльність народу.» З цим не можна не погодитися. Я хочу додати лиш одне – залишаймося відкритими перед світом, зберігаючи водночас власну культурну самобутність та розмаїття українського слова. (Ольга Сенишин )