Tag: Свобода

29 років тому Румунія визволялась разом з іншими країнами Центральної та Східної Європи від тиранії комуністичних режимів і повернулася до демократичної нормальності, яку вона втратила наприкінці Другої світової війни. У Тімішоарі, Бухаресті, Яссах, Клужі, Брашові, Сібіу та інших містах румуни вийшли на протести за свободу та права. Це був чудовий момент цього покоління, яке завершувало століття терору, масових вбивств та болю. Ті, хто брав участь у масових протестах астрального 1989 року, вимагали від своїх імен, їхніх попередників, тих, хто більше не міг говорити, всіх померлих без могил права на гідне життя.

В останні дні 1989 року люди з ентузіазмом брали участь у народженні нової Румунії. Поетеса Ана Бландіана була однією з перших інтелектуалів, які виступили на румунському громадському радіо 22 грудня 1989 року, коли диктатор Ніколае Чаушеску втік з вертольотом з даху будівлі ЦК КПР: Друзі, я приїхала на радіо з Площі Палацу, де я була поруч з десятками тисяч людей, котрі не могли повірити, що вони переживають такий день. Дуже важко повірити в те, що через стільки років приниження, ми самі, без жодної допомоги, змогли це зробити. Мертві у Тимішоарі та Бухаресті раптом дали нам впевненість у нас і сили бути гідними.

Румунська революція забрала життя близько 1200 людей, будучи найкривавішим переходом від тоталітаризму до демократії в 1989. Історик Йон Скурту був директором Інституту революції, і він відповів на запитання чому КПР не мала реформатора, здатного вимагати усунення Чаушеску від керівництва та забезпечення мирної зміни режиму?: Чаушеску утверджував йому відданих людей, у яких бракувало хребта. Ми читаємо, наприклад, мемуари Думітру Попеску, члена ЦК РКП, в яких він розповідає, що на засіданнях цього органу говорив тільки Ніколає Чаушеску. Всі інші слухали, і він залишав ці засідання з головним болем, та йшов пішки до району Прімевері, де він жив. Звичайно, у нього не було проблем, що займаючи таку посаду він несе відповідальність. Якщо тільки Чаушеску говорив, а інші повинні були слухати, завдячувалось і тим, хто погоджувався з цією ситуацією, на мою думку. Найбільш вражаючим моментом був той, коли Чаушеску обурений, що не були прийняті рішучі заходи проти демонстрантів в Тімішоарі, сказав: «Я не можу працювати з цим Виконавчим Політичним комітетом, оберіть собі нового генерального секретаря.» Але всі вони сказали: Не покидайте нас, просимо вас, ми вірні вам, залишимося з вами, ми залишимося на чолі з вами.» Навіть в останній момент, я б сказав, ніхто не відважився сказати: ми згоджуємося з вашою відставкою. Створимо колективне керівництво, повідомимо народ, який повстав, що Чаушеску подав у відставку. Можливо, розвиток міг бути зовсім іншим, і можна було уникнути кровопролиття, яке послідувало. Опортунізм цих людей відігравав дуже важливу роль у розгортанні драматичних подій.»

Судовий процес Елени і Ніколає Чаушеску 25 грудня 1989 був одним з найбільш важливих моментів революції. Двоє тиранів, які тримали Румунію в холоді та голоді протягом майже 25 років, були засуджені до страти. Але незабаром після цього з’явилися шкодування з приводу страчення подружжя Чаушеску, і сам процес, який встановив правду, опинився під загрозою. Політолог Йон Статомір факультету політичних наук Бухарестського університету вважає, що відношення багатьох людей до надзвичайно жорсткого періоду, якого вони пережили було поверховим, і їх пам’ять стала, після порятунку від злого, поблажливою: Це акт, через який ми не можемо відірватися від комунізму. Якраз та страта показує глибоку безперервність між комуністичним режимом та режимом Ілієску. Іон Ілієску – це вираження спроби румунів відірватися від комунізму, але не роблячи нічого у цьому напрямку. Типова спроба посткомуністичних суспільств зберігати невинність, якої вони більше не мають. Всі ті, хто пережив комунізм, вже не є невинними, наївними. Незважаючи на те були вони жертвами, або катами, чи вони були в сірій масі тих, хто жили у «невідповідний період.» Тоталітарні режими вкрали невинність людей. І це я вважаю головним, щоб зрозуміти дуже складне відношення народів Східної Європи і народів Радянського Союзу щодо комунізму. Комунізм – сорочка Нессуса, яка прилипає до тебе, і коли ти хочеш скинути її це пече тебе.

Незважаючи на те, що минуло майже три десятиліття від її спалаху, румунська революція у грудні 1989 р. залишається в пам’яті покоління, оскільки вона все ще впливає на сучасність. І ,можливо, так буде, до тих пір, поки покоління, котрі не пережили її безпосередньо, будуть вшановувати її інакше.

Румунська революція – 29 років Щороку румуни вшановують пам’ять жертв антикомуністичної революції в грудні 1989 року. Деякі люди болісно переживають оті моменти, незважаючи на те, що відтоді минуло 29 років. Президент Клаус Йоганніс поклав квіти до пам’ятника, що на Університетській площі в Бухаресті, в пам’яті жертв, а сенатори та депутати вшанували пам’ять жертв хвилиною мовчання.

У четвер, у Тімішоарі був відзначений День Перемоги. 20 грудня 1989 року, після кількох днів репресій з боку комуністичної влади, жителі Тімішоари вийшли масово на протести. Військо пішло у казарми, а з Оперного балкону Тімішоару було оголошено першим вільним від комунізму містом в Румунії.

Для того, щоб відзначити цей момент, пролунали сирени в четвер у центрі цього західного міста, де 29 років тому спалахнула іскорка антикомуністичного повстання. Тут спалахнув спонтанний протест у відповідь на спробу режиму виселити реформатського пастора Ласло Тьокеша. Він критично висловився щодо режиму в міжнародній пресі, що влада сприйняла як підбурювання до етнічного розколу. 17 грудня протест поширився до центру міста, ставши головною сценою антикомуністичних протестів, що було немислиме в ті часи. Зіткнувшись із безпрецедентною ситуацією, влада наказала армії вийти на вулиці, на яких вже знаходились співробітники політичної поліції режиму Секурітате.

Було жорстоке втручання внаслідок, якого загинуло десятки людей. Для повного усунення слідів репресій, трупи були взяті з моргу госпіталю і відвезені до Бухареста, де їх спалили в крематорії, а поспіль кинули у канал, що знаходився поблизу, в рамках операції символічно називаної Роза. 21 грудня антикомуністичне повстання поширилося на Бухарест і завершилося 22 грудня втечею диктатора Ніколає Чаушеску та його дружини Єлени. Пізніше вони були затримані і страчені на Різдво, після короткого судового процесу. У грудні 1989 року в Румунії загинуло понад 1 000 людей, принаймні 3 000 отримали поранення. Минуло 29 років після революції, слідство прокурорів ще не завершено, а винуватців не покарано.

Закрита, справа про революцію була відновлена в 2017 році після того, як судді виявили поверховість у розслідуванні. Військові прокурори оголосили про продовження кримінального слідства за злочини проти людства. Вони стверджують, що для збереження влади нове політичне та військове керівництво після 1989 року спричинило вбивство або позбавлення волі великої кількості людей. Президент Асоціації 21 грудня 1989 року Дору Марієш каже, що для героїв революції можна зробити одне: встановити правду.

29 років тому на вулицях міста Тімішоара, що на заході Румунії, перші жертви загинули від куль оскільки осмілились піднятися проти комуністичної диктатури Ніколає Чаушеску. 17 грудня 1989 року за його розпорядженням було відкрито стрілянину по демонстрантах: 58 людей загинули та сотні отримали поранення. У понеділок, у пам’ять про мучеників-героїв, в Тімішоарі було оголошено траурний день, а прапори були приспущені. Було відслужено панахиду в Кафедральному соборі, а потім покладено квіти до Пам’ятника розп’яття.

Відслужено також панахиди на кладовищі Героїв і Церкві Мучеників, а ввечері, на сходах собору, було вшановано хвилиною мовчання героїв, які віддали своє життя за свободу. На вихідні на площі Перемоги в місті були запалені Лампадки безсмертя, та відбувся пам’ятний концерт. Багато жителів Тімішоари взяли участь у марші: вирушили з лампадками та прапорами з Площі Марії, де 29 років тому розпочалася антикомуністична революція. Вони пройшли площею Перемоги і дійшли до Кладовища Героїв, де вшанували загиблих хвилиною мовчання. Марш відбувається щороку під гаслом Герої ніколи не вмирають.

Хоча від революції минуло майже три десятиліття, спогади про ці дні залишилися в пам’яті колишніх бійців, спадкоємців мучеників- героїв, а також простих жителів Тимішоари, які також приїхали і цього року, щоб згадати про початок вуличних демонстрацій, що призвело до падіння комуністичної диктатури. Один з учасників розповідає: Все почалося на площі Марії і поширилось до центру міста де кричали Геть диктатора, і все місто повстало.

Більшість з тих, хто нині присутній на вулицях Тимішоари, не соромляться висловити своє невдоволення тим, що навіть через майже три десятиліття після падіння комунізму деякі ідеали революції не були здійснені. «Я – Думітру Колібан, представник Асоціації 16 грудня 1989 року у Тімішоарі. І ось, через 29 років, я дуже шкодую, що для країни та народу не сталося так, як ми тоді хотіли, але маю надію, тому що я знаю наскільки сильними є румунський народ, і дивлюся з надією в майбутнє.

Румунська революція почалася 16 грудня і, на мій погляд, як всі революції, ще не закінчилася. Я хотів достойного життя, на жаль, багато румунів не мають достойного життя. І тоді нема поваги до пролитої крові».

Вшануванні заходи пройдуть у наступному періоді в Бухаресті, де 29 років тому Революція в Тімішоарі поширилась і на столицю.

Нещодавно більше 60 представників культурної галузі Румунії підписали листа, якого вони направили послу Росії в Бухаресті Валерію Кузьміну, висловлюючи свою солідарність з українським кінорежисером Олегом Сенцовим, який засуджений судом у Росії, у 2015 році, до 20 років позбавлення волі, за звинуваченням у тероризмі. Серед підписантів листа нагадаємо румунських режисерів Раду Жуде, Александру Соломона, Александру Дабіжу та акторів Богдана Замфіра, Андрія Рункану та Йоану Бугарін.

В останні роки були підписані численні петиції та міжнародні публічні листи багатьма міжнародними особистостями до яких долучились і румунські режисери, але вони не мали жодних результатів. Недавно були підписані нові петиції з надією на звільнення українського режисера, після того, як він оголосив безстрокове голодування. Кіномитці та румунські фахівці інших галузей культури зазначають в листі адресованому послу Росії в Бухаресті, що Сенцов був несправедливо звинувачений, з огляду на те, що один із ключових свідків обвинувачення Геннадій Афанасьєв зізнався, що «всі його попередні покази були дані з примусу»

Підписанти листа закликають російську державу негайно звільнити Олега Сенцова і повернути його в Україну.

Дізнавшись нещодавно про те, що Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування, закликаючи російську державу звільнити всіх українських політичних ув’язнених, наше занепокоєння зростає, і ми вважаємо, що акції на його підтримку слід посилити і урізноманітнити, ніж у минулому.Таким чином, як перший жест, будь ласка, прийміть цей спільний лист, який підписаний кіномитцями, а також митцями та фахівцями з інших сфер культури, журналістами, активістами та вчителями. За допомогою цього листа ми хочемо висловити нашу повну підтримку на користь звілнення режисера Олега Сенцова, якого ми вважаємо політв’язнем російської держави,-йдеться у листі

Активісти з України, Росії, Європи та США стурбовані тим, що Олег Сенцов може померти, і закликають Кремль негайно звільнити українського кінорежисера.

У 1993 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 3 травня Всесвітнім днем
свободи преси. Це рішення
було прийняте внаслідок
рекомендації Генеральної конференції
ЮНЕСКО, яка в резолюції 1991 року про Сприяння забезпеченню свободи преси у
світі визнала, що вільна, плюралістична та незалежна преса є необхідним
компонентом будь-якого демократичного суспільства. Сприяючи забезпеченню cвободи преси, кожен з нас відстоює наше право знати правду, – сказав Генеральний секретар ООН Антоніо Гутерріш з
нагоди Всесвітнього дня свободи преси. Водночас він закликав уряди боротися за свободу преси та
захищати журналістів. Всесвітній
день свободи преси є і нагодою віддати данину пам’яті журналістів, які загинули під час виконання
свого професійного обов’язку.

Дані останньої статистики свідчать про те, що в минулому
році у всьому світі було вбито 65 журналістів. Одним із
викликів, з яким преса стикається в останні роки, є перехід на цифровий варіант. До речі, цифрова інформація стала
темою Форуму під назвою «DigitalTransformationForum, GovernancexWatchdogs», (Форум цифрового
перетворення, управління та контролю з боку громадськості», що проходить в
четвер та в п’ятницю в Бухаресті.

Головною ціллю форуму, який вперше
проводиться в Румунії, є
дослідження способу, в якому цифрові інформаційні
технології сприяють покращенню
управління і допомагають ЗМІ та громадянському суспільстві на захист
демократії та якісних методів керівництва. Урядові експерти, журналісти,
представники громадянського суспільства та професіонали в галузі комунікації з понад 30-и країн
обговорюють ефективність і прозорість управління, роль ЗМІ та внесок
громадянського суспільства.

Інший недавній виклик, з яким ЗМІ стикаються – це
фальшиві новини. Це тривожне явище поширилося у численних країнах. Згідно з
опитуванням, проведеним нещодавно Європейською комісією, третина респондентів з
28-и держав ЄС стверджує, що кожного дня стикається з фальшивими новинами, а
більше 80% респондентів з Європи вважають, що фальшиві новини є проблемою для
їхньої країни і для демократії в цілому.

У Румунії рівень довіри радіостанціям і телеканалам
становить 66%, в той час, як рівень довіри друкованим газетам і журналам
становить лише 45%. Що стосується інформації в інтернеті, тільки 37% румунських
респондентів заявили, що вони довіряють її. Також, 82%
румунів вважають, що фальшиві новини є загрозою для демократії. Нещодавно оприлюднений звіт організацією Active Watch, показує, що в Румунії ЗМІ ще
використовуються в цілях пропаганди, дезінформації та інформаційної
інтоксикації. У глобальному рейтингу свободи преси, Румунія займає 44-е місце,
випереджаючи США та Італію, але слідуючи за Південною Кореєю.

Зображення з сотнями тисяч румунів, які протестували проти рішення коаліційного уряду, що складається з Соціал-демократичної партії та Альянсу лібералів і демократів, внести зміни до кримінального законодавства обійшли весь світ, а новини починались з протестів у Румунії. Між часом, уряд Соріна Гріндяну зробив крок назад – відкликав суперечливе термінове розпорядження, шляхом якого було внесено зміни, які викликали бурхливу громадську реакцію в країні та за кордоном. Потім уряд підготував законопроект про внесення змін до кодексів, щоб узгодити їх з певними вимогами Конституційного суду і, врешті-решт, відмовився і від цього проекту.

Вважаючи, що внесені до кримінального законодавства зміни, ініційовані урядом Гріндяну слід донести до відома і з трибуни парламенту, президент Клаус Йоганніс минулого тижня направив листа керівництву двох палат парламенту, в якому висловив свій намір звернутися до сенаторів і депутатів. Глава держави від самого початку виступив проти внесення змін до кримінального законодавства в терміновому порядку і неодноразово висловлював невдоволення діями правлячої більшості. Він, навіть, на декілька хвилин, вийшов до протестувальників. Президент оголосив про запуск процедури проведення референдуму, на якому люди висловлять свою думку щодо продовження боротьби з корупцією і забезпечення доброчесності у державному секторі.

К. Йоганніс ствердив, що його місія полягає в тому, щоб відновити верховенство закону і зробити все, аби Румунія звільнилась від корупції – про, що він наголосив і під час виступу в парламенті. Народ відреагував, дуже уважний і незадоволений. Важливе соціологічне дослідження, проведене протягом останніх трьох днів показує, що 80% румунів вважають, що країна рухається в неправильному напрямку. Як ми дійшли до цього за менше одного місяця від виборів? 11 грудня СДП здобула велику перемогу, але після цього, з дивною стратегією типу камікадзе пішло на лобове зіткнення із значною частиною суспільства, – сказав глава держави.

Необхідно прийняти термінові рішення, щоб вийти з цього тупика і ці рішення повинні надійти від тих, хто створив цю проблему. Я маю на увазі основну правлячу Соціал-демократичну партію, – сказав Йоганніс. На його думку, відкликання термінового розпорядження і можлива відставка міністра юстиції буде занадто мало, а можливе скликання дострокових виборів було б занадто багато. Президент закликав уряд управляти прозоро, передбачувано, демонструючи відповідальність, а парламент, в якому домінує СДП, повинен приймати закони на користь населення, а не в інтересах групи політиків з проблемами.

Минуло 27 років відколи румуни здобули свою свободу на вулицях, заплативши життям, щоб усунути незаконний і злочинний тоталітарний режим, встановлений після війни. У грудні 1989 року в Румунії, понад 1000 людей загинули і щонайменше, 3000 отримали поранення. Повстання почалося в Тімішоарі (захід), де спалахнув спонтанний протест у відповідь на спробу режиму виселити реформатського пастора Ласло Тьокеша. Він піддав критиці режим у міжнародній пресі, що вважалося тоді підбуренням до міжнаціональної ворожнечі. Люди зібралися навколо його будинку вбачаючи в цьому спробу комуністичної влади ще більше обмежити свободу віросповідання.

17 грудня протест поширився в центрі міста де почались антикомуністні скандування немислимі в ті часи. Зіткнувшись з безпрецедентною ситуацією, влада наказала армії вийти на вулиці на яких було багато співробітників Секурітаті – жахливої політичної поліції режиму. Мало місце жорстоке втручання і десятки людей були вбиті. Щоб повністю стерти сліди жорстоких репресій, тіла були доставлені в морг лікарні і відправлені до Бухареста, де були спалені в крематорії, а попіл кинуто в каналізацію, в рамках операції символічно названій Роза ,

Але, протести тривали до 20 грудня, коли армія перейшла на стопорну демонстрантів і повернулася в казарми. Затримані були звільнені, а з балкона опери, Тімішоару оголошено першим містом вільним від комунізму .На другий день антикомуністична революція поширилася на Бухарест та інші міста і завершилась 22 грудня утечею Чаушеску і його дружини Олени. Пізніше їх спіймали і стратили саме на Різдво після короткого судового рішення. Понад чверть століття після подій, люди хочуть знати, хто несе відповідальність за тодішні злочини. Закрита справа про революцію була знову відкрита в цьому році після того, як судді констатували поверховість зроблених розслідувань.

Військові прокурори оголосили про розширення розслідування про злочини проти людяності. Прокурори показують, що заради «збереження влади, нове політичне і військове керівництво після 1989 року привело до загибелі або позбавлення свободи великої кількості людей. За дезінформацію і маніпуляцію офіційно оголошені в той час, була створена видимість громадянської війни, уточнюють вони. Через розкол керівництва армії, поширення неправдивої інформації та наказів, що призвело до боротьби між армією і міліцією або між підрозділами армії, малося на увазі захоплення влади і узаконення нових лідерів стверджують прокурори. Винних ще й досі шукають, і вони будуть покарані, якщо будуть знайдені.

Щороку, на початку травня відзначається Всесвітній день свободи преси. І, як правило, з цієї нагоди проводяться різні дослідження щодо рівня свободи слова та прав журналістів. Одним з таких досліджень є Моніторинг плюралізму в медіа, ініційоване та фінансоване Європейською комісією та Європейським Парламентом. У рамках дослідження, ціллю якого було виявлення можливих ризиків, які загрожують свободі преси в ЄС, були проаналізовані медіа середовище 19 країн-членів. Були досліджені чотири основні галузі ризику: базовий захист, плюралізм ринку засобів масової інформації, політична незалежність та соціальна інтеграція.

Показники, які вимірювали ризики щодо базового захисту були орієнтовані на свободу вираження поглядів, дотримання права на публічну інформацію, стандарти журналістики та державний контроль. Що стосується політичної незалежності був виміряний рівень впливу політики на медіа-канали та на дистрибюційні мережі та рівень незалежності фінансування державних засобів масової інформації.

Загальний висновок полягає в тому, що єдина галузь, де ризики оцінюються як низькими це базовий захист у ЗМІ, для решти секторів був зареєстрований на європейському рівні середній рівень ризику. Проте, у випадку Румунії був зареєстрований середній рівень ризику в усіх чотирьох основних секторах. Деталі про проведене дослідження у випадку Румунії подає Адіна Марінча дослідник Median Research Center: Румунія є єдиною країною з 19-ох, яка має потенційний середній ризик щодо базового захисту журналістики. Серед найсерйозніших проблем, з якими стикаються румунські журналісти, зокрема у сфері друкованих ЗМІ, є погана економічна ситуація, яка полягає у порушенні термінів виплати заробітної плати, відсутності гарантії збереження робочого місця, скорочення заробітної плати, укладання короткострокових трудових договорів, які забезпечують короткий соціальний захист у випадку безробіття та пенсій. Водночас, такого роду трудові договори, полегшують звільняння з праці журналістів.

Це погане економічне становище іноді тісно пов’язане з інтересами власника, інтереси, які не співпадають з критеріями відповідної професії, як зазначає журналіст Петрішор Обає, координатор сайту paginademedia.ro: Проблема румунської преси стосується двох основних сфер. Одна з них пов’язана макрозоною, а саме на рівні роботодавців, які виявили, в певний момент, що вони можуть використовувати ЗМІ в особистих цілях, а тут наявний великий економічний тиск. Інша проблема стосується мікрозони, тобто на рівні професії. Є журналісти, які не мають ні найменшого уявлення про те, як писати і як документуватися, яким не відомі елементарні правила цієї професії. Соціальні проблеми є дуже важливими, оскільки вони є основним важелем тиску в руках роботодавця. Якщо не є задоволені елементарні потреби, якщо виникає запитання що буду їсти завтра, звичайно що кодекс професійної етики журналістики не дотримується.

Інша проблема, яка була виявлена в проведеному дослідженні про моніторинг плюралізму засобів масової інформації в Європі стосується дотримання професійних стандартів, особливо в приватних компаніях ЗМІ, що покривають найбільшу частину ринку медіа. Адіна Марінча: Часто журналістські стандарти або кодекси відсутні або не застосовуються або вони майже повністю виробляються керівництвом медіа-компанії, а не журналістами чи професійними журналістськими асоціаціями. Всі ці фактори призводять до втручання в редакційну політику, існували чимало випадків звинувачення у незаконному фінансуванні засобів масової інформації різними політичними і економічними особами або, навіть журналістської цензури.

Надмірна політизація частини засобів масової інформації, особливо приватних, із метою захисту певних інтересів, в тому числі економічних роботодавців, є одним з результатів іншого дослідження, а саме FreeEx, розробленого неурядовою організацією ActiveWatch.

У цьому дослідженні представлені випадки тиску з боку роботодавців, щоб матеріали, які завдавали шкоди іміджу окремим посадовим особам або виявляли здійсненні порушення ними не були опубліковані. Є приклади коли журналісти, які наважилися зробити це, були покарані через припинення договору про співпрацю. Описані випадки, коли місцеві мери використовували місцеві ЗМІ, щоб шантажувати політичних опонентів. Резван Мартін вважає, що політична та економічна залежність обумовлена поганим фінансовим становищем деяких медіа-компаній, яке не поліпшилося після економічної кризи. Разван Мартін: Будучи дуже вразливими з економічної точки зору, їхнє ставлення стає також дуже крихким перед різними політичними діячами або кредиторами. У той же час, я не переконаний, що краще економічне становище медіа установ, призвело б до більшої стійкості перед окремими впливами. Я боюся, що рація їх існування полягає саме у причетності до таких політичних ігор, а не у інформуванні громадськості або в отриманні законного економічного прибутку. Я маю на увазі зокрема телеканали. Але я не хочу узагальнювати, тому що є ще багато чесних журналістів та медіа компаній, які повністю поступають належно. Особливо в інтернет-мережах є медіа-платформи, які проводять якісну журналістику.

З протипожежними економічним та редакційним становищами, дві суспільні установи аудіовізуалу: Румунське суспільне телебачення та Румунське товариство радіомовлення, у свою чергу стикалися із проблемами в останній рік, – зазначається у дослідженні FreeEx про свободу преси в Румунії. Мартін Разван: Суспільне радіо має добру економічну ситуацію, але було проблем щодо ініціювання кампанії проти законопроекту щодо внесення змін до закону про функціонування громадських установ. Існує і оскарження у Національній раді аудіовізуалу про те, що був надмірно використаний ефірний час для виступу проти вищезгаданого законопроекту. Ситуація в Румунському суспільному телебаченні, яке знаходиться на межі краху, через накопичення величезних боргів, не привернуло уваги з боку політичного класу для вирішення цієї проблеми.

На даний момент в Парламенті, суспільне телебачення переходить через процес призначення нового керівництва.

У 1980-х роках, на західному кордоні Румунії відбулись справжні трагедії, історія яких досі мало відома. Громадяни Румунії, які намагалися незаконно перетнути кордон, який розділяв їх від вільного світу, були вбиті, або побиті і поміщені у в’язницю. Деяким вдалось втекти і добратись до вільної Європи, де вони розповідали свої історії, і про тих, котрих чули, що намагалися втекти з комуністичного пекла. Але досвід тих, хто намагався переплисти Дунай є й досі незабутнім. Згідно книзі, написаній Дойною Магеці і Іоганном Штайнером Могили мовчать близько 16 000 людей намагалися незаконно перетнути західний кордон Румунії, з яких 12 000 було затримано. Затриманим дали по 6 місяців в’язниці. Точне число загиблих не відоме. На сьогоднішній день існують кладовища з могилами невідомих по обидва боки Дунаю, вбиті люди, тому що вони прагнули кращого життя. Всіх тих, хто намагались перетнути західний кордон Румунії і потрапити на свободу називали утікачами.

Дан Диніле народився в Сібіу, і в 1986 році намагався перетнути Дунай, разом зі своїм другом, використовуючи гумовий човен. У ході дискусій з нами він нагадав про психологічну підготовку перед великим випробуванням: Підготовка до перетину кордону, зокрема психологічна частина, забрала нам кілька років. Це була сильна боротьба між страхом і відчаєм та мужністю. Врешті-решт, мужність була визначена відчаєм, в якому ми два знаходились. Це не була спонтанна дія. Ми закінчили факультет, були молодими, але не без свідомості. Я вивчав карту Румунії, і купив багато карт. Ми навчилися орієнтуватися за компасом, і купили рибальські костюми, камуфляжні костюми, що імітують кольори в природі. Від курорту Беїле Херкулане, замість того, щоб безпосередньо податись до Дунаю, як робили це ті, хто хотів перетнути річку, ми пішли у зворотному напрямку, всередину країни, щоб не викликати жодних підозр. Ми зайшли у ліс, і пішли ним орієнтуючись з компасом і картою. І нам вдалося. Після приблизно 4-ох днів пригод ми побачили Дунай. У ту ніч, я пішов вниз до води, ми спустили човен і почали відчайдушно гребти. Ми ніяк не могли відплисти від берега через відчай, тому що ми боялись, щоб нас не спіймали. Ми ніяк не могли скоординувати свої рухи, хаотично гребли у різні боки, і ми кружляли на місці протягом багатьох хвилин, на один метр від берега.

Літній період був періодом, коли утікачі пробували свою удачу у боротьбі з Дунаєм та прикордонниками. Щоб зупинити їх, румунські прикордонники застосовували всі методи. Ті, хто був фізично підготовлений перетнути Дунай і не потонути через втому або холод були застрелені в голову або збиті човном. Тих, що були спіймані били до втрати свідомості, деякі були вбиті і поховані біля кордону. У ході слідства були використані і дресовані собаки. В інших випадках, утікачів розстрілювали і кілька днів залишали на полі, щоб були прикладом для інших, які хотіли б зробити те саме. Неодноразово югославська влада повідомляла румунську владу, що насосні установки на ГЕС Залізні Ворота блокували трупи розстріляних або потонулих в Дунаї і залишених у воді. Дан Диніле і його друг обрали пору року, яка не була сприятлива для цього випробовування: Ми перетнули Дунай навесні в кінці березня на початку квітня. Ми обрали цей період, тому що хотіли обманути прикордонників. Влітку тепло і прикордонниками було легше стежити за кордоном. Коли було холодно, і прикордонники були змушені більше зігріватись. Взимку перетинів було менше, більшість з них відбувались влітку, коли було тепло. Деякі навіть дозволили собі переплисти Дунай, або перетнути кордон по суші біля міста Тімішоара. Ми поділили кордон на сухопутній і дунайський. Це була наша таємниця.

Трудність була збільшена, і тому що позбувшись румунських прикордонників, не було ніякої гарантії, що югославські та угорські прикордонники не повернуть їх в Румунію. Що сталося з нашими героями розповідає Дан Диніле: Нам вдалося перетнути кордон, і ми перебували в таборі в Белграді кілька місяців, але мій друг, який не був великим любителем Америки, хотів залишитися в Європі. Він зумів переконати мене покинути табір. Я був під його впливом і боязким, я не мав сили сказати йому ні. Я пішов за ним, і перетинаючи кордон між Югославією та Австрією, у словенських Альпах, югославські прикордонники зловили нас, і повернули в Румунію. Я знав, що Ніколає Чаушеску дав загальну амністію для певних кримінальних злочинів, яким був і наш злочин. Ми думали, що, якщо нас спіймають, то не посадять у в’язницю. Поб’ють нас і відпустять.

Згідно закону, будь-яка спроба незаконного перетину кордону є кримінальним злочином. Але, коли закон є інструментом тоталітарного і репресивного режиму для, якого порушення закону є запорукою його існування, тоді ті, хто намагаються перетнути кордон, щоб позбутися такого режиму не мають жодної вини. Румунські утікачі були самими в боротьбі із злочинним режимом, і випадок Дана Диніле і його друга показав, як ставився до громадян комуністичний режим.

Свобода преси є правом румунського суспільства, здобутим після революції від 1989 року. Через 25 років після подій, які поклали край комуністичному режиму, основні проблеми, які впливають на свободу преси в Румунії це зайва політизація, корумповані механізми у фінансуванні ЗМІ, вплив роботодавців на редакційно-видавничу діяльність, інфільтрація в редакціях агентів спецслужб.

Минулого тижня організація Active Watch оприлюднила звіт про свободу преси в Румунії у період 2014-2015 роки. Перетворення ЗМІ на політичний пропагандистський інструмент було більш помітним ніж будь-коли, особливо у роки, коли мали місце вибори. Разван Мартін, один з авторів звіту, говорить про ситуацію, що склалася в минулому році, відповідно до проведеного дослідження організацією Active Watch: У 2014 році, у виборчому році, найбільше був відчутий вплив ЗМІ. Політична боротьба перемістилася, як завжди, у медіа-просторі. Знову політичні діячі вклали значні кошти в пресі, сподіваючись, що сприятлива медіа-пропаганда та напади на політичних суперників гарантуватимуть їм успіх на виборах, як це сталося в 2004 та 2009 роках. Ті, хто найбільше інвестував у ЗМІ, знову втратили. Кандидату-аутсайдеру вдалося виграти, незважаючи на майже ворожу йому пресу. Вже багато роки говориться про корупцію в пресі, але дуже рідко в громадському суспільстві виникають докази про корупційні механізми. В останні місяці, Національна антикорупційна дирекція виявила механізми за допомогою яких, як місцева преса, так й частина національних засобів масової інформації фінансується коштами так званих баронів чи політиків або бізнесменів, незаконними способами, багато разів громадськими коштами.

Тиск з боку деяких державних установ на журналістів, прес-установи або громадяни, які користуються правом на свободу слова також є важливим питанням – зазначається у звіті про свободу преси. Багато з особистих образ в румунській пресі, особливо по телебаченню, виникають навіть між журналістами різних трестів ЗМІ, у залежності від політичних поглядів або економічних інтересів відповідних телеканалів. Разван Мартін: Я вже ствердив, що громадський порядок денний у виборчому році, але й в останні роки, домінований партизанськими голосами та шумними конфронтаціями. Було зареєстровані численні особисті образи на адресу політичних діячів, але і на адресу журналістів. Таким чином, політична боротьба перетворилася на інформаційну війну. Також були зареєстровані безпрецедентні особисті образи між людьми ЗМІ. Я використовую цей вираз, оскільки не можу їх назвати журналістами. Навіть були наявними випадки, коли журналісти подали до суду на інших журналістів через образи і наклеп. Подають до суду, щоб залякати інших журналістів. Зокрема великі пресові компанії загрожують поданням до суду журналістам, які дозволили собі критикувати їх. Були і випадки, коли засоби масової інформації були використовувані для чинення тиску на суд.

Інфільтрація в редакціях ЗМІ агентів спецслужб під прикриттям була підтверджена в 2014 році, після подібних випадків, що сталися два роки раніше. У червні і липні минулого року, уряд та Парламент Румунії мали першу спробу обмежити право на анонімність в галузі електронних комунікацій та мобільних інтернет-користувачів, незважаючи на протести громадського суспільства. Разван Мартін пояснює наскільки серйозні ці проблеми: Говорячи про тиск з боку держави на ЗМІ, найбільш серйозна ситуація з нашої точки зору, це було підтвердження присутності агентів під прикриттям у редакціях ЗМІ. У 2012 році відбувся подібний випадок, який був підтверджений Румунською службою інформації. На цей раз, людина преси або колишній журналіст сам признався, що він був таємним агентом. Після його зізнання, було принаймні ще два інших випадків, коли журналісти розповіли про спроби секретних служб залучити їх до своїх структур. Це дуже серйозна ситуація, яка впливає на суть свободи преси. Ці агенти під прикриттям ставлять під загрозу відносини між журналістом та джерелом інформування та контролюють відділи, де вони працюють. Дискусії між журналістами, таким чином, доступні спецслужбам, відповідні теми вже не є професійним секретом, а стають власністю спецслужб. Дуже серйозним є також вплив цих агентів під підкриттям на порядок денний новин, зараження громадської думки та звернення її уваги на окремі теми. Минулого року, ми мали два законопроекти під назвою великий брат, які серйозно ставили під загрозу основні права і свободи людини та які, на мою думку, отримали підтримку з боку основних ЗМІ. Основні критичні голоси проти цих законодавчих ініціатив у публічному просторі прийшли від неурядових організацій з прав людини.

У 2014
році, у щорічному рейтингу свободи преси, складеному
міжнародною організацією Репортери без кордонів Румунія
посіла 52 місце, опустившись на 7 пунктів
порівняно з попереднім роком.

Груднева революція є однією з найбільш трагічних подій сучасної румунської історії, людські жертви, які зробили можливим зникнення комуністичної диктатури, ще залишають глибокі наслідки у свідомості румунського суспільства. Мирний протест, що мав місце в Тімішоарі 16 грудня 1989 року проти обмеження релігійної свободи, наступного дня перетворився на захід спонтанної солідарності й протесту проти грубого порушення фундаментальних прав і свобод людини. Протягом 17 і 18 грудня репресивний апарат, а саме військо, міліція та Секурітатя (колишня політична поліція) застосували вогнепальну зброю проти демонстрантів.

Александра Енаке, директор Тімішорського Інституту судової медицини, пригадує дні, коли їй довелося брати участь у розтині трупів жертв. Перший аналіз був здійснений стосовно ран констатованих на трупах: ”Перші відомості, одержані в результаті зовнішнього аналізу трупів жертв, тобто як увійшла та вийшла куля з тіла, є критерієм згідно, з яким можемо визначити напрям стрільби. У більшості випадків рани знаходяться на одному й тому ж рівні, але з усіх позицій. Рани від кулі констатуємо, як у передній, так і в задній частинах тіла. Рідше стріляли знизу в гору. Однак, були випадки, коли кулі рікошетували. Напрям стрільби знаходиться в документах Військової Прокуратури, яка вивчила усі жертви з метою визначення напряму стрільби. У більшості випадків жертви загинули навстоячки, оскільки рани знаходилися на рівні голови. Деякі із жертв загинули на ходу. Рани усіх жертв лише від куль. Зрозуміло, що маніфестанти не могли захищатися від куль голими руками, тим більше, що стрільці знаходились на певній відстані від них. Якби маніфестанти навіть спробували захищатися, шанси на успіх були незначними. Немає даних про те, що хоч би один із стрільців постраждав у свою чергу. Немає смертельних випадків внаслідок поранення холодною зброєю. Однак, я пригадую смертельний випадок, який вважався дорожньою транспортною пригодою, проте той інцидент мав місце внаслідок сутички між озброєними особами та маніфестантами. Маніфестанти не залишили напризволяще поранених у цій сутичці, вони транспортували їх у найближчий медичний центр. Мені довелося проводити судово-медичну експертизу трупів чотирьох дітей віком від двох з половиною до 16 років. Усі вони були жертвами вогнепальної зброї. Жертвами були лише румунські громадяни.”

Далі Александра Енаке розповідає про процедуру ідентифікування жертв та важкої тоді атмосфери в Інституті Судової медицини: “З-поміж перших жертв маніфестантів, які загинули 17 грудня, яким ми провели судово-медичну експертизу 18 грудня, шість трупів залишилися неідентифікованими. Однак, на основі аналізу та заміток, здійснених нами відповідно процедурі, тобто згідно з описом жертв, родини померлих мали можливість ідентифікувати своїх близьких у грудні 1989 року, у січні 1990 року та навіть пізніше. Цьому сприяли також приватні ознаки, їхнє убрання. Численні жертви протесту в Тімішоарі були спалені в Крематорії Бухареста. Завдяки судово-медичній експертизі, складеній на основі поміток, було здійснене ідентифікування трупів. Родини загиблих прочитали результати експертиз, зустрічалися із судовими лікарями та віднайшли елементи, що допомогли їм ідентифікувати рідних їм людей. На початку судове слідство затримало посвідки про осіб та інші власні речі, що належали жертвам у той трагічний момент. Скільки мені відомо, ці документи, фотографії, зроблені працівниками судового відомства були спалені. Єдиними документами, які існують є лише судово-медичні експертизи, складені у той час. 18 грудня ми ідентифікували усі трупи, які знаходилися у морзі у той день. Ми завершили це лише тоді, коли були складені усі звіти. На той час я була лікарем-резидентом. Зрозуміло, що ми працювали у стані неспокою, напруження відповідного моменту й періоду. Нам не дозволяли вийти з Тімішорської лікарні, де знаходилась морга, у якій ми працювали. По закінченню справи, щоб повертатися на місце праці, що знаходилося в іншому будинку, існував єдиний шлях: кордон міліції дозволив нам покинути лікарню, користуючись лише чорним ходом.”

У січні 1990 року упорядкувалися документи, складені в період 16-18 грудня Тімішорським Інститутом Судової медицини, включно документи стосовно трупів жертв маніфестантів, які секретно перевезли в Бухарест і спалили, це була остання спроба репресивного апарату приховати очевидність масового винищування цивільного населення.

Минуло чверть століття, однак запитання щодо ходу подій, які зворушили Тімішоару в грудні 1989 року залишаються поки що без відповіді.

Румуни вшановують грудневу революцію 1989 року, яка принесла їм свободу, внаслідок якої відновилась демократія. Але 1989 приніс свободу і Бессарабії, територія анексована Радянським Союзом в 1939 році та в 1944 році. Бессарабці, як і всі румуни, відзначають чверть століття з моменту звільнення від комунізму і політики русифікації, яка означала нехтування елементарних національних прав.

Разом з Сергієм Мустяце професором історії Кишиніваського державного університету ми згадали події 1989 року в Бессарабії: “Між 1985 і 1989, ситуація почала змінюватися в Молдовській Радянській Соціалістичній Республіці. Цікаво, що перша вимога молдовського народу не була економічною або соціальною, вона була повязана з мовою і алфавітом. Звичайно, в першу чергу, було слово “свобода”. Якщо ми подивимося уважно на фотографії тих часів, ми побачимо, що багато людей мають у своїх руках плакати зі словом “свобода”. Це тривожило їх найбільше. Люди хотіли говорити, хотіли називати речі своїми іменами. І найприкріше для людини було не могти відверто говорити і писати рідною мовою. Саме тому, перші вимоги в Кишиневі, які позначили весь рік стосувались мови і алфавіту. Починаючи з січня 1989 року в результаті дискусій, розпочатих у 1988 році в рамках Спілки письменників, люди почали обєднувати зусилля для мови, навіть якщо ЦК КПРС поставив деякі барєри, незважаючи на те, що намагався критикувати і сказати, що це виклик і навіть пробував заборонити деякі громадські збори. Люди почали збиратися все більше і більше, а влітку 1989 зібрання досягли десятків тисяч людей.”

Кишинів кипів, як й інших столиці союзних республік, під впливом перебудови і гласності утверджених радянським лідером Михайлом Горбачовим. Національні вимоги були спільними всім націям пригнорбленим Радянським Союзом протягом більше 70 років. Сергій Мустяце вважає, що Великі національні збори в Кишиневі, 27 серпня 1989, були моментом, що спричинив зміни в Бессарабії: “31 серпня 1989 був прийнятий закон про мову і повернення до латиниці. Протягом року письменники зажадали скасування рішень радянської влади про введення кирилиці. Вони заперечили ці правила, які заважали доброму знанню румунської мови. Таким чином, були проведені вибори до Верховної Ради унаслідок чого на перший план вийшла нова еліта, культурні діячі та письменники, які створили команду від імені Молдови, яка брала участь у засіданнях Верховної Ради СРСР у Москві. Вони мали велику мужність, в 1989 році, сказати, що Пакт Гітлер-Сталін спрямований проти людства. Вони зажадали в тому радянському парламенті створити комісію для обговорення наслідків цього Пакту. Вперше в Кишиневі у газеті “Література і мистецтво” була надрукована додаткова секретна угода, яку не хотіли оприлюднити, яка багато часу вважалась міфом. Тоді вперше була опублікована і було показано, що через неї розділився світ.”

Свобода тріумфувала в Кишиневі, у Вільнюсі, Ризі, Таллінні, Києві та в інших республіках СРСР. Сергій Мустяце: “Те, що відбулося в Кишиневі було свого роду національно-визвольним рухом. У 1987 році, про ці речі говорили з деяким страхом, в 1988 році почали друкувати, а в 1989 році спалахнула свобода слова та зібрань. Вперше в 1989 році, люди почали приходити з трикольоровим прапором на громадські зібрання і стверджували, що це наш прапор. Теж в 1989 році в перший раз, десь під кінець року на великому мітингу висунуто ідею обєднання Бессарабії з Румунією в контексті засудження Пакту Гітлера-Сталіна. Крім культурних та історичних гасел почали з’являтись і соціальні та економічні вимоги: економічна незалежність, самоврядування, які в наступні роки привели до Декларації про суверенітет, а в 1991 році до Декларації про незалежність.”

Сергій Мустяце в 1989 році був студентом ув брав участь у мітингахї: “У 1989 році я був студентом першого курсу Істориичного факультету, і я памятаю, що брав участь у багатьох громадських заходах. 7 листопада, коли традиційно організовувався військовий парад на честь більшовицької революції вперше в Кишиневі люди з відвагою стали перед танками, щоб зупинити їх. Люди прийшли з квітами і солдати, навіть якщо були різного етнічного походження не йшли далі. Вони зупинилися, обнялись з перехожими, отримали квіти. Вперше керівництво Комуністичної партії залишило центральну трибуну. Це було ознакою того, що суспільство змінюється, що суспільство хоче іншого керівництва, бажає чогось іншого, аніж, що було раніше. Це було ознакою того, що тоталітарний режим, який тримав у страху мільйони людей збанкрутував”.

У Бессарабії перехід до демократії відбувся спокійніше, ніж в Румунії. Але її травмоване минуле заслуговує такої компенсації.

9 листопада 1989, тисячі східних німців змогли обійняти своїх друзів або родичів, що жили в Західній Німеччині, яких розділяла Берлінська стіна, без того, щоб військовослужбовці комуністичного режиму втрутились. За короткий час стіна побудована в 1961 році була повністю знесена і стала символом падіння комуністичних режимів у Східній Європі, в тому числі в Румунії. Після 25 років від подій, що відбулись в Берліні в неділю були вшановані особи завдяки яким цей момент став можливим, серед яких і радянський лідер Михайло Горбачов, який, з цього приводу перебував у німецькій столиці. Урочистості відбулись біля Бранденбурзьких воріт, символічне місце для обєднання Німеччини, що здійснилось через 11 місяців після падіння Берлінської стіни.

Звідси пролунав, ще в 1987 році, заклик президента США Рональда Рейгена до генерального секретаря Комуністичної партії Радянського Союзу, Михайла Горбачова приїхати і відкрити двері свободи і сприяти зняттю залізної завіси, яка розділяла дві протилежні політичні системи. В кінці всіх тодішніх зусиль, ствердив нинішній президент США Барак Обама, розум узяв верх, і він восторжествує незалежно від того, коли це станеться. Жодна стіна, за його словами, не може протистояти устремлінням справедливості, прагненню до свободи і миру, які палають в серці кожної людини. У надзвичайно емоційній промові, канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що слід подумати про всіх тих, хто намагався втекти зі Східної Німеччини.

Вона вшанувала память жертв, нагадавши, що багато людей постраждали щоб ця стіна впала. Виступ канцлера Німеччини був оптимістичним підходом і містив послання надії для народів України, Сирії, Іраку, та усіх регіонів світу, де свобода і права людини знаходяться під загрозою або порушуються. «Послання надії на сьогодні і на майбутнє: можливо будуть знесені й інші стіни, стіни диктатури, насильства, ідеології, ворожості. Звучить надто добре, щоб було правдою? ” запитала німецький канцлер. У 83 роки, колишній радянський лідер Михайло Горбачов попередив, у свою чергу, що світ на порозі нової холодної війни. Він вважає, що, на тлі припинення діалогу між великими силами, криваві конфлікти в Європі та на Близькому Сході викликають велику стурбованість і дають можливість з’явленню нової залізної завіси.